ПоповоМАФоМахія по-київському

У давньогрецькій літературі поміж безлічі всього іншого є й поема під назвою «Батрахоміомахія» (війна жаб із мишами), дошкульна пародія на героїчний гомерівський епос.

В українській літературі ХІХ століття цю пародію, наслідуючи до певної міри «Енеїду» Котляревського, перелицював Костянтин Думитрашко, назвавши її «Жабомишодраківка».

Вийшла така собі пародія в квадраті. А чи можлива пародія, так би мовити, в кубі? Так, якщо йдеться про сучасне українське життя — і можлива не як літературний, а як брутально-буттєвий факт.

Коли той чи інший політик чи чиновник високого рангу діє безглуздими методами, одержує абсурдні результати й виголошує на кожному кроці примарні переможні реляції.

Одним із найяскравіших прикладів такої фактично-практичної пародії в кубі є непримиренна війна між командою київського градоначальника Попова та малими архітектурними формами — МАФами.

За одними даними, до кінця поточного року міськдержадміністрація планує прибрати дві тисячі МАФів, за іншими — тисячу. А торговельні ятки та кіоски, які маскуються під іменем МАФів, — це не якісь точки на мапі, це робочі місця, це люди, які вклали у свою справу чималі для цих людей гроші.

Відтак то в одному, то в іншому районі міста спалахують справжні баталії, спричинені спробами знести чи то окремі МАФи, чи то цілі ринки. Хто не пам'ятає, який резонанс на всю країну мали травневі бойовиська на ринку в районі станції метро «Лісова»?

Та далеко не завжди знесення столичних МАФів супроводжується гучним суспільним резонансом. Найчастіше сьогодні десь зникає 5-6 торговельних точок, завтра в іншому місці — ще 5-6. Не дуже у побунтуєш сам-один чи разом із кількома такими як ти — бо ж навіть там, де протестувальників багато, міська влада у змозі їх долати.

Іншими словами, війна команди Попова з МАФами точиться успішно для градоначальника і Ко.

Хтось скаже: так і треба тим торгашам, їхні ятки й кіоски в естетичному плані огидні, вони тільки захаращують місто, біля них нерідко товчеться непевний люд, трапляються випадки торгівлі неякісними товарами — і таке інше, і так далі.

Міська влада намагається зробити столицю більш придатною для життя простих городян, тож не можна їй заважати, хай нищить ті ринки й ті окремі МАФи, які поставлені незаконно або псують вигляд вулиць. Та і з ринками треба розібратися, зробити їх більш зручними та цивілізованими, а деякі просто закрити, щоб доцільніше розпорядитися земельною площею!

Якби ж то все було так просто...

Скажімо, в порядку боротьби з МАФами на території мікрорайону, де я живу, були знесені десяток з гаком кіосків, які утворювали невеличкий ринок, в тому числі й ті, де можна було купити якісні і дешевші, аніж у супермаркетах, м'ясні вироби та сири.

Слід сказати, що більшість із тих кіосків справді були неоковирними, проте вони стояли на своїх місцях десь так з самого початку 2000-х, отже, навряд чи їх звели незаконно, без дозволу.

Хтось із жителів ремствував на владу, хтось її підтримував, хтось висував ідею побудувати на тому ж місці більш упорядкований та «симпатичний» торговельний майданчик...

Але минуло пару тижнів — і не тільки більшість старих кіосків повернулася на свої місця, а й нові з'явилися, здається, ще більш неоковирні, ніж знесені! А на додачу дещо зросли ціни на товари у цих нових-старих торговельних точках...

Це одне спостереження. А ось інше — також епізод ПоповоМАФоМахії на території мого мікрорайону. Були там уздовж головної вулиці з чималим транспортним рухом кілька років тому побудовані на автобусних зупинках своєрідні гібриди лав для сидіння потенційних пасажирів, навісів над ними і самих кіосків чи навіть міні-магазинчиків із можливістю зайти всередину.

І от раптом ці МАФи однієї не надто прекрасної ночі зникли. А відтак на зупинках залишилися тільки значно більш прості і давніші за віком сидіння на трьох-чотирьох осіб і дашки над ними, під якими у разі опадів може сховатися 7-8 людей. А до «реконструкції» було укриття від дощу і снігу на два десятки люду...

Ну, і як стикуються ці дві акції? Якийсь театр абсурду, чи не так?

Абсурду, бо знищення МАФів означає скорочення числа робочих місць і зменшення реальної конкуренції між торговцями. А ще — зменшення обсягів продукції, яку може купити споживач — бо ж і без того кишені столичних жителів успішно вичищаються підвищенням тарифів на житлово-комунальні послуги, цін на газ, електроенергію, воду, відповідно — падіння виробництва, бо перекрити збитки від звуження внутрішнього ринку за допомогою експорту продовольчих товарів далеко не завжди можливо.

Одне слово, у виграші — за великим рахунком, ясна річ, тимчасовому — великий бізнес, і лише він, адже на місці знесених яток та кіосків як гриби після дощу ростуть різного роду «торговельно-розважальні центри». Але виграш цей тимчасовий, бо хто ж купуватиме щось і розважатиметься у цих центрах?

Загалом же війна з МАФами веде до того, що у програші опиняються і дрібні та середні торговці, і велика маса малих та середніх виробників сільськогосподарської продукції, одягу, взуття, предметів побуту з усієї України, і переважне число столичних мешканців — тих, хто змушений не шикувати, а рахувати гроші.

Тобто виходить, що столична влада зацікавлена у занепаді Києва. А нещадна боротьба з кіосками та ятками викликана особливостями психічного стану когось достатньо високопоставленого, щоб приймати рішення...

Але це, видається, надто просте пояснення. Видається, розрахунки та плани ініціаторів ПоповоМАФоМахії сягають значно далі, ніж просто викинути на вулиці тисячі працівників і накапостити киянам, котрі ніяк не бажають увірувати в Партію регіонів і стрункими лавами йти за нею на вибори мера.

У ЗМІ промайнуло повідомлення, що за період кризи, себто з кінця 2008 року, прибутки великих торговельних мереж у столиці істотно впали — дехто твердить, що аж удвічі.

А відтак, якщо взагалі прибрати київські ринки, то їхній оборот обсягом 120 мільярдів гривень щорічно отримає хтось інший, передусім згадані вже великі торговельні мережі.

А більшість власників цих мереж, якщо не всі власники, — це персони, безпосередньо включені у владу чи, використовуючи терміни минулих часів, «соціально близькі» їй. Так чи інакше, йдеться про «своїх» та їхні інтереси.

Це перший важливий момент, а другий пов'язаний із відродженням нових-старих торговельних точок та на перший погляд алогічним знесенням комплексів «зупинка-кіоск».

Найшвидше, відновлені кіоски змінили якщо не своїх власників, то «дах», під яким перебувають, — і це відкрило їм можливість реінкарнації. Тож навряд чи всі ринки будуть закриті — просто вони контролюватимуться «правильними» людьми, а малі та середні підприємці перетворяться або на найманих працівників, або на безправних пахолків своїх новітніх панів.

Знесені ж зупинки можна відбудувати, створивши для цього якусь чергову програму зі створення «вдосконалених» МАФів, що дозволить «розпиляти» чергову порцію бюджетних грошей між «в дошку своїми».

До речі: демонтаж одного лише кіоску обходиться столичному бюджету аж у шість тисяч гривень. Перемножте цю цифру на дві тисячі чи хоча б на тисячу — і ви зрозумієте, що тут також є неабиякий ресурс, який можна «пиляти»...

Проте чи не означає таке «розпилювання» київського бюджету (не тільки в тому, що стосується МАФів, а й в усіх інших випадках) банального пиляння тієї гілки влади, на якій сидить уся міськдержадміністрація, і не лише вона?

Отож перед нами — справді пародія на суспільно-корисну діяльність у кубі.

Її перший рівень — судомні жести зі знесення-відновлення МАФів.

Другий рівень — намагання під виглядом боротьби із МАФами «розпиляти» якомога більше бюджетних коштів.

Третій рівень — розподіл торговельних ресурсів Києва серед «у дошку своїх», попри економічну доцільність цієї справи. А разом усе це — незалежно від намірів ініціаторів ПоповоМАФоМахії — веде до настільки «веселих» наслідків, що їх навряд чи зараз хтось точно спрогнозує.

Сергій Грабовський, Українська правда — Київ