Довідник було створено командою соціальної мережі активістів правозахисного руху, яка вже протягом двох років надає громадським активістам та організаціям інтерактивні інструменти для підвищення ефективності їхньої професійної діяльності.

До першого видання Довідника увійшла інформація про 66 організацій що надають допомогу жертвам порушень прав людини або активно діють на захист громадських інтересів і відкриті для співпраці зі всіма зацікавленими особами. Інформацію було надано представниками громадських організацій, представлених у довіднику, або зібрано командою проекту з відкритих джерел.

Видання не дає вичерпного переліку організацій, які діють на захист прав людини та суспільних інтересів на теренах України. Команда проекту має намір у наступні роки доповнювати цю інформацію та видавати оновлені версії довідника.

Отримати більше інформації про правозахисні організації України або додати свою організацію до онлайн-довідника ви можете на сайті соціальної мережі «Правозахисні активісти в дії»: http://hr-activists.net/organizations

Завантажити Довідник у форматі PDF http://hr-activists.net/category/b-blioteka/dov-dniki

Отримати друковану версію Довідника можна зв'язавшися із командою проекту «Соціальна мережі активістів правозахисного руху» за адресою: postup@ukr.net

Команда проекту висловлює подяку всім організаціям, які взяли участь у створенні довідника, надавши інформацію про себе, а також, окремо, Міжнародному фонду «Відродження» за надану финансову підтримку.

Про це свідчить відповідь Печерської райдержадміністрації Києва на запит депутата від БЮТ Віктора Уколова, повідомляє «Спротив».

"Балансоутримувачем території площі «Конституції» по вулиці Грушевського на якій розміщено паркан, являється комунальне підприємство «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району», — зазначили в адміністрації.

"Паркан, що розміщено з боку Маріїнського парку — перпендикулярно до паркану, що огороджує парк, не перебуває на балансі КП «ШЕУ Печерського району», та організації або особи, які його встановили, невідомі.

Як відомо, довкола Верховної Ради України встановлено паркан, який уже декілька разів зносили громадяни під час акцій протесту. Потім огорожу відновлювали.

У Київській міськдержадміністрації повідомили, що дозволу на встановлення паркану довкола парламенту у Маріїнському парку служби КМДА не давали.

Заступник глави КМДА з питань ЖКГ Олександр Мазурчак 18 листопада 2011 року повідомив, що паркан біля Верховної Ради встановило Печерське управління зелених насаджень.

З цією метою сторонам захисту й обвинувачення надаються формально рівні можливості щодо збирання та подання доказів безпосередньо до суду (ч.2 ст. 22). При цьому сторона захисту зможе реалізовувати це право шляхом надання до суду документів, речей, відомостей, висновків експертів тощо (ч.3 ст.93). І все би добре, однак проект не надає можливості стороні захисту проводити слідчі дії (допит, впізнання тощо), а лише передбачає можливість ініціювати їх проведення перед слідчим або прокурором (ч.3 ст.93). Відтак, ініціюй чи не ініціюй, але рішення про те, що робити у кримінальній справі, вирішуватиме слідчий і прокурор. А захист, як і раніше, «гавкатиме» поруч...

На користь останнього висновку свідчить і те, що президентським проектом КПК в порушення міжнародних зобов'язань України не передбачено права обвинуваченого допитувати свідків. Таке право прямо закріплює стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована нашою державою як членом Ради Європи. Але зобов'язання перед людьми за цією статтею Конвенції, напевно, надто мало важать для нинішніх можновладців.

Проект декларує, як і чинний КПК радянського зразка, принцип змагальності, який передбачає змагальний характер кримінального процесу (ст.22). Наведені вище положення цього проекту вже ставлять під сумнів вказаний принцип. А повністю його нівелює норма, згідно з якою суд у випадку встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження у судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате (ч.2 ст.89).

А що таке та «очевидна недопустимість»? Якщо задатися питанням: «А судді хто?» -  то стає страшно за те, що вони можуть вважати очевидним, а відтак і недопустимим. На практиці це може означати, що які би докази сторона захисту не шукала та не подавала, для когось вони можуть бути «очевидно недопустимими», аби не «псувати» роботу слідчих і прокурорів. Через такі пасажі декларована змагальність виявлятиметься ілюзорною. Отже, проект КПК зберігає у сфері кримінальної юстиції ознаки обвинувальної, «інквізиційної» моделі кримінального процесу.

Дмитро Гудима, адвокат, координатор громадської організації «Гармонія та порядок»

«Если проанализировать доклады, например, 2004-го и 2011 годов, в части наличия пыток в милиции, правоохранительных органах, СИЗО и прочих аналогичных заведениях, то можно сказать, что за эти годы ситуация в Украине не только ухудшилась, но и приобрела системный характер», — утверждает волонтер международной организации — Amnesty International Наталья Дульнева (Международная Амнистия, — ред.) Наталья Дульнева. «Ведь за этот период ни одно правительство, ни один парламент, ни один Президент Украины так и не решили проблемы безнаказанности в области пыток и смертей людей в правоохранительных органах. Более того, складывается впечатление, что эта безнаказанность является частью неофициальной политики. МА использовала в своих Докладах оценки Харьковского института социальных исследований. Есть статистика за 2010 год, которая гласит, что всего о пытках и жестоком обращении в СИЗО и ИВС заявило 790 тысяч человек. Есть также данные от Нины Карпачевой, что к ней в 2010 году обратилось с этой проблемой около 5 тысяч человек. Это только те, кто обратился!», заявила правозащитник.

«При президенте Ющенко, при Януковиче правительство Украины несколько раз признавало, что пытки в Украине существуют. Ющенко в начале своего президентства, заявлял, что если будут факты пыток, то виновные будут строжайшим образом наказаны, как минимум — уволены с работы. Но ничего такого не происходило, — говорит она. — Сейчас, по-моему, в мае месяце, было принято специальное циркулярное письмо в МВД, о необходимости искоренения пыток и жестокого обращения в органах. Но это тоже никак не повлияло на ситуацию. Более того, бывший министр Могилев, то признавал наличие пыток в милиции, то отрицал их. Но по некоторым его интервью можно сделать вывод, что фактически пытки в милиции используются для того, чтобы увеличить статистику раскрываемости преступлений. И это одна из главных причин, почему это происходит. То есть, пока не будет отменен принцип оценки работы правоохранительных органов по числу раскрываемых преступлений, ведь за это им дают награды, повышают в звании, премии выписывают, ситуация не изменится. Ведь у нас рост раскрываемости почти совпадает с численностью признаний задержанных, то есть явки с повинной. Это и является основной причиной, почему эти пытки продолжаются. Правоохранительным органам не столь важно выяснить, кто совершил преступление, сколько добиться признания. Это понижает профессионализм правоохранительных органов, это плохо влияет на ситуацию с преступностью, и это порождает преступность со стороны самих правоохранительных органов», рассказала Наталья Дульнева.

Про це повідомив на своїй сторінці у Facebook журналіст ТВІ Констянтин Усов.

Ім'я та прізвище поки не встановлені.

«Людина, чия вина не була підтверджена жодним судом, 40 хвилин лежала на підлозі в конвульсіях», — повідомив Усов.

«На безкінечні крики співкамерників про допомогу, п'яний медперсонал тюрми тільки заглядав у вікно-кормушки та сміявся», — додав він.

За словами журналіста, ув'язнений, не отримавши допомоги, помер.

«Зараз мої джерела в адміністрації СІЗО повідомляють, що ухвалено рішення фабрикувати документи про смертельне ураження електричним струмом», — підсумував Усов.

«Признавая необходимость принятия нового проекта Уголовно-процессуальный кодекса Украины, Партия Народный порядок акцентирует, что столь важный документ требует серьезного рассмотрения в Верховной Раде с привлечением независимых экспертов, правозащитников, представителей общественных организаций. Считаем необходимым обратить внимание, что предложенный к рассмотрения законопроект несет в себе ряд угроз осуществлению в будущем справедливого правосудия, соблюдения в полной мере прав и свобод человека. Отдельные нормы, выписанные в законопроекте вступают в противоречие с Основным законом, поскольку сужают права граждан, что Конституцией Украины не допускается», — отмечается в заявлении.

«Особую тревогу вызывает трактовка в  проекте Уголовно-процессуального  кодекса Украины судов присяжных. Предложенная модель, когда в состав суда присяжных входят двое профессиональных судей и трое присяжных очень напоминает советскую модель суда, в состав которого входили профессиональные судьи и народные заседатели, только в данном случае народные заседателей заменены присяжными. Розпиаренная Банковой попытка выдать народных заседетелей за «присяжных» искажает суть данного института. Такой состав суда присяжных и его полномочия не имеют ничего общего с судом присяжных, который существует в некоторых европейских странах и в Российской Федерации. Считаем, что авторы проекта исказили саму идею суда присяжных, согласно которой граждане (присяжные) принимают решение о виновности или невиновности лица без влияния на это решение профессиональных судей. Ограничение юрисдикции суда присяжных только делами, которые предусматривают возможность пожизненного лишения свободы, не только лишает смысла создания такого института, но и не согласуется с конституционными предписаниями относительно права лица быть судимым судом присяжных», — говорится в заявлении ПНП.

Как отметил  в комментарии журналистам заместитель председателя политсовета Партии  Народный порядок, редактор оппозиционного интернет-издания «Спротив» Вадим  Гладчук, помимо норм, регламентирующих работу суда присяжных, в проекте Кодекса имеются и другие нормы, не отвечающие канонам права, принятых в демократических государствах.

«Ни в коем случае нельзя допустить утверждения нормы, фактически развязывающей руки правоохранительным органам в «выбивании показаний». Проект предусматривает, что судебная процедура в случае добровольного признания гражданина в совершенном преступлении проводится в сокращенном виде. В украинских условиях, когда граждане и так бесправны перед правоохранителями узаконивание данной нормы будет означать одно – возвращение к сталинским порядкам. Regina probationum — «Признание царица доказательств» по принципу прокурора СССР Вышинского – станет основой судебных процессов по сокращенной процедуре и позволит авторитарной власти за несколько месяцев пересажать в тюрьмы всех несогласных с ее политикой», — отметил Вадим Гладчук.

Также по его словам, народные депутаты должны исключить из проекта норму, согласно которой к участию в  процессе будут допускаться только адвокаты с соответствующим свидетельством, а не т.н. представители интересов обвиняемого, которыми зачастую выступают общественные защитники и родственники даже без юридического образования. «Попытка властей отстранить от защиты родственников обвиняемых, которые всегда борются до конца за своих родных означает одно – желание сделать гражданина максимально бесправным перед судебной системой и государственной машиной. Однако утверждение данной нормы антиконституционно поскольку она суживает права граждан. А это противоречит ст. 24 Конституции Украины, согласно которой  — объем существующих прав не может быть сокращен», заявил Вадим Гладчук.

Недавно вступил в силу закон о защите персональной информации. Идея закона, в принципе, правильная: частная жизнь человека должна быть неприкосновенной. Но смущают нюансы «защиты» частной жизни государством.

Например, всех предпринимателей под страхом серьезного штрафа обязали зарегистрировать базы данных своих работников и клиентов. Общественные организации должны сообщить «куда надо» о базах данных участников этих организаций. Отечественные социальные сети – «заложить» своих участников.

Зачем чиновнику сведения, кто, где, какие базы данных хранит? Явно не просто «для галочки». Государство хочет «проверять» эти базы данных. Они будут как бы «контролировать», не хранит ли кто-то сведения о частных лицах без их согласия, но для этого, разумеется, им понадобится полный доступ к базам данных. То есть, государство получит доступ к личной жизни людей и будет решать, законно ли люди собирают информацию о других людях.

Вот простое сравнение. Почти у каждого современного человека есть мобильный телефон. В нем – база данных о наших друзьях: их фамилии, телефоны и так далее. Пока что регистрировать такую базу данных не нужно. Но если сегодня юридические лица запросто «сдадут» наши персональные данные государству, завтра чиновник не постесняется лезть и в частную телефонную книжку. И если, например, обнаружит там свои контакты с комментарием «мудак» – обязательно привлечет к уголовной ответственности за хулиганство!

Второй нюанс: «защита персональных данных» обязывает предоставлять человеку по его требованию всю имеющуюся о нем информацию. Журналист будет вынужден сообщить жуликоватому VIP-у, из каких источников приходит информация о его похождениях. Догадайтесь, сохранятся ли такие источники.

Вообще, нетрудно догадаться, что новым законом будут пользоваться, прежде всего, чиновники и богатые люди, у которых есть хорошие юристы. Часто это одни и те же люди. Нас десятки лет убеждали в том, что информация о дачах, роскошных машинах, заграничных счетах руководителей страны – это их «личные данные», которые не подлежат разглашению. Теперь они получили еще и дубинку в виде закона, чтобы молотить по голове всяких расследователей вроде Лещенко или Найема за вторжение в «частную жизнь за бюджетные средства»... Привлекут к суду любителей совать нос не в свои Межигорья и оштрафуют, чтобы жизнь медом не казалась.

Вы надеетесь, что судьи не будут такими глупыми? Тогда зайдите хоть раз на сайт Единого реестра судебных решений. Там во всех судебных решениях не называются имена. Вот парадокс: по Конституции, судебные заседания проводятся открыто и гласно, каждый желающий может пойти на заседание и услышать «приватные» имена, фамилии, отчества, годы рождений и места прописки. Но когда приговор размещается в Интернете, там нет даже имени уличенного преступника, не говоря о свидетелях. Интересно, зачем государство скрывает имена преступников? Чтобы «защитить» их от неприятных репутационных последствий?

По-моему, такая «защита персональных данных» – уродливое и антиобщественное явление. Предлагаю взглянуть на него шире. Как известно, в некоторых странах «традиция» заставляет женщин носить паранджу. «Чтобы не искушали мужчин». Паранджа по умолчанию исключает публичность женщины, предписывает ей быть анонимной «половинкой» мужчины. Вот так же и чиновники пытаются надеть на украинского гражданина паранджу «защиты персональных данных», чтобы иметь безликий народ в своем гареме.

Лучшее решение этой проблемы такое: каждый сознательный человек становится публичным. В своем блоге, в общении с друзьями. Выходим из кухонь в гайд-парки. Не позволяем никому диктовать нам правила игры, сами решаем, какая повестка дня, в соответствии со своими интересами.

Нужно наплевать на анонимность. Честному человеку нечего бояться, потому что настоящий закон – это природное право, а не своекорыстное крючкотворство чиновника. В том числе – природное право защищаться псевдонимом, не раскрывая его чиновнику-«контролеру».

Закон – это правила, комфортные для нашей общественной жизни. Я никогда не позволю какому-нибудь функционеру проводить грань между моей личной и общественной жизнью. Я сам имею право определять, что личное, а что нет, где моя тайна, а где общедоступные сведения. Я не хочу, чтобы меня вычеркнули из результатов поиска Google, запретили газетам публиковать мое фото без моего согласия, закрыли мне доступ к именам осужденных преступников, и все это «в порядке защиты персональных данных».

Таких, как я – миллионы. Давайте заявим о себе!

= ДОСЬЕ = ШЕЛЯЖЕНКО ЮРИЙ ВАДИМОВИЧ. ПОЛ: МУЖСКОЙ. НАЦИОНАЛЬНОСТЬ: УКРАИНЕЦ. СФЕРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ: ЖУРНАЛИСТИКА, ЮРИСПРУДЕНЦИЯ, РЕЛИГИЯ. УВЛЕЧЕНИЯ: ЧТЕНИЕ, КИНО, ВЕДЕНИЕ БЛОГОВ. = ЗАЯВЛЕНИЕ = РАЗРЕШАЮ ИСПОЛЬЗОВАТЬ ЭТИ ПЕРСОНАЛЬНЫЕ ДАННЫЕ КОМУ УГОДНО БЕЗ ВСЯКИХ ОГРАНИЧЕНИЙ. =

Юрий Шеляженко

Суд заборонив проводити біля Качанівської колонії акцію протесту на підтримку Юлії Тимошенко. Харківські громадські активісти не здивовані та кажуть, що забороняти «резонасні пікети» в Харкові вже давно — традиція.

Рішення суду про заборону пікету на підтримку Тимошенко та встановлення наметів як малих архітектурних форм, що можуть заважати ліквідації аварії на мережах водовідведення поблизу колонії, в обласному відділенні «Батьківщини» назвали «маразмом». Щоправда, як розповів Deutsche Welle заступник голови обласного осередку партії Валерій Дудко, це не перший та навіть не десятий випадок за останній рік, коли громадські акції забороняють «за вигаданими причинами»: «Якщо зараз нам заборонили біля колонії встановлювати ялинку, тому що вона, як казав представник мерії, псує ландшафт, то наші акції на підтримку Тимошенко, коли ще йшов судовий процес, забороняли через те, що дітям треба було малювати на площі Свободи або йшла підготовка до проведення танцювального шоу».

Громадські протести теж під забороною

Валерій Дудко нагадує також про те, як на підставі повідомлення про проведення пікету проти пенсійної реформи, яке ніхто в партії не підписував, суд теж заборонив акцію протесту. Влада «хитрує» з вигадуванням причин для заборони, як тільки протест пов'язаний з чимось резонансним або «висвітлює її діяльність у невигідному для неї світлі».

Активістка громадської організації «Прорвемося» Юлія Юдіна згадує голодування водіїв трамваїв та тролейбусів, які вимагали виплати заробітної плати, біля пам’ятника Леніна на площі Свободи: «Причиною (заборони – ред.) було те, що вони за пам’ятником Леніна заважають транспорту та знаходяться в охоронній зоні метрополітену, тобто ближче 20 метрів. А це взагалі не відповідає дійсності».

Проти захисників природи суди працювали і вночі

Виділення рекреаційних земель для будівництва котеджів, протести після затримання захисників парку імені Горького, коли влада будувала там «скандальну дорогу». Як розповідає активістка Вікторія Кравченко, майже кожного разу у проведенні цих пікетів мерія або відмовляла, посилаючись на вже скасовану Конституційним судом норму про необхідність повідомлення за 10 діб, або ж суди забороняли акції протесту, розглядаючи позови мерії навіть уночі. Усі опитані Deutsche Welle харківські активісти одноголосно кажуть про системне порушення їхнього конституційного права на вільне висловлювання думок.

Політичні діячі, депутати, керівники країни — публічні люди. Якщо їм дістається на стадіонах, значить щось неправильно в самій країні. З гаслами можна боротися роз'ясненнями. Ще краще — критично ставитися до сказаного, виправляти помилки, які помічають вболівальники. Фани — індикатор стану суспільства, висловлюють думку більшої частини населення, яку хтось тримає при собі, хтось говорить виключно на кухні. В натовпі це простіше, тому думки і вихлюпуються назовні.

Вважаю Колесніченка людиною розумною. Проте його законопроект — крайність. Адже у нас є ще й інтернет, який читає ще більш широка аудиторія. Там виражаються куди жорсткіше, ніж на стадіонах. Не думаю, що пан Вадим намагався комусь догодити. Я його знаю і вважаю, що самостійно він би не писав цей законопроект і не проводив би його через Верховну Раду. Вважаю, що це колегіальна думка Партії регіонів, яку хтось посоромився або побоявся озвучити. А він з нею виступив як людина з репутацією крайнього і різкого політика.

Головне, щоб не було перегинів, коли з усіх без розбору гасел і банерів будуть висмоктувати прихований політичний сенс. Адже відкрито будуть ображати лише тоді, коли влада буде також відкрито ображати весь народ. При нормальному ж паритеті, взаєморозумінні серйозних проблем не повинно бути.

Будь-який юрист може угледіти порушення закону, етики. Але на стадіоні тисячі людей, тому звинуватити всіх одночасно дуже важко. Потрібно шукати організаторів, а це марно. У Москві за протести беруть десятками і сотнями, потім відпускають. Інша справа — силовий тиск, залякування, коли хтось повинен грати роль цапа-відбувайла. Таке вже було, коли після «Спасибо жителям Донбасса...» крайнім виявився лідер динамівських ультрас.

Думаю, що перегинів у нас все-таки не буде, адже наш вболівальник на півголови вищий за своїх «колег» з інших країн. До точки кипіння, коли на стадіонах треба піднімати маси на небезпечні протиправні дії ми, слава Богу, не дійшли.

Валентин Щербачов, спортивний журналіст і коментатор, телеведучий

Данный законопроект размещен на официальном сайте парламента Украины и им предусмотрены меры якобы для обеспечения правопорядка при проведении Евро-2012.

Документом планируется внести изменения в Кодекс об административных правонарушениях, дополнив его статьей 173-4, в соответствии с которой скандирование лозунгов ксенофобского, расистского, антисемитского, дискриминационного характера или демонстрация плакатов, баннеров, флагов, штандартов, в том числе политического характера, и других носителей, задевающих честь и достоинство официальных лиц, арбитров, проводящих спортивные соревнования, команды соперника, болельщиков команды соперника, или других лиц до, во время и после проведения спортивных соревнований, — влечет за собой наложение штрафа от десяти до двадцати необлагаемых минимумов доходов граждан или общественных работ на срок от сорока до шестидесяти часов, или исправительные работы на срок от одного до двух месяцев с отчислением двадцати процентов заработка, или административный арест сроком до пятнадцати суток.

В объяснительной записке к законопроекту отмечается, что «безответственность лиц, нарушающих общественный порядок и общественную безопасность, влечет за собой негативные последствия насильственных действий, которые иногда невозможно остановить, ухудшение имиджа нашего государства», поэтому и нужны изменения к КУпАП «с целью обеспечения надлежащей общественной безопасности и общественного порядка до, во время и после массовых спортивных соревнований, особенно в контексте проведения на территории Украины финальной части Евро-2012 по футболу».

Батюшек пытаются взять под контроль и превратить в чекистов! Закон «О защите персональных данных» на самом деле таит в себе скрытые угрозы для нападения на права человека. В частности, на права верующих. К столь неутешительному выводу пришел Священный Синод Украинской Православной Церкви.

Еще 29 декабря интернет-издание «Спротив» сообщал об обращении Синода УПЦ к Президенту Виктору Януковичу. Речь шла о законодательном предписании, согласно которому на религиозные организации возлагается обязанность по обработке персональных данных лиц, поддерживающих контакты с Церковью.

Такое «ноу-хау» порождает больше вопросов, чем ответов. Во-первых, новый закон не только нарушает наши конституционные права и свободы, но и искажает общественную роль Церкви:  ее миссия заключается в распространении веры, а не в собирании данных на верующих. Иереи и архиереи (отцы и владыки) по своему статусу не являются наемными работниками: они выполняют свои служебные обязанности исключительно на принципах соответствующих предписаний внутрицерковных установок. Во-вторых, в православии (в отличие от протестантизма) нет жестко фиксированного членства. К примеру, в УПЦ имеются персональные данные только на своих священнослужителей, но отсутствуют данные на прихожан.

Несмотря на это, власть имущие обязывают регистрировать базы религиозных общин. В итоге получается, что каждый батюшка должен заниматься банальным стукачеством – собирать информацию о своей пастве (!). Такое впечатление, что в команде Януковича (воплотившей этой закон в жизнь) вселился дух Феликса Дзержинского – идейного «отца» ВЧК-НКВД-КГБ. Как известно, эти «компетентные органы» в советские времена осуществляли надзор над Церковью и вели слежку за верующими. Сегодня же роль новоиспеченных чекистов примеряет на себя государственная служба по вопросам защиты персональных данных во главе с Алексеем Мервинским. Именно ему должна стекаться информация по всем общественным организациям, включая религиозные.

Об этом четко сказано на сайте ведомства Мервинского: «Государственной регистрации подлежат все базы персональных данных в электронном виде и/или в картотеках, в которых обрабатываются персональные данные, независимо от объема и формы их использования, вида деятельности…». С этой целью в упомянутый госорган подается заявление установленного образца: оно должно содержать информацию о владельцах и распорядителях базы персональных данных, информацию о базе данных и место ее нахождения, а также подтверждение обязательства относительно выполнения требований законодательства по защите персональных данных.

Как и  следовало ожидать, столь странное требование со стороны государства вызвало протесты со стороны Украинской Православной Церкви – наиболее многочисленной религиозной организации (настывающей более 10 тысяч приходов). Об этом нашему корреспонденту сообщил Владыка Августин –председатель богословско-канонической комиссии при Священном Синоде УПЦ. По его словам, вопрос о персональных данных лежит в плоскости не канонической, а юридической. Однако  церковные пастыри не могут согласиться с нарушениями прав своей паствы.

Такого  же мнения придерживается и Владыка Митрофан – управляющий делами УПЦ: «Документы, определяющие вероисповедную деятельность, регламентирующие другие внутренние вопросы религиозной организации, не подлежат регистрации в государственных органах. Итак, по нашему глубокому убеждению, религиозные организации УПЦ, так же, как и любые другие религиозные организации, не только не имеют права, но и не должны заниматься такой специфической деятельностью как обработка персональных данных, поскольку, с одной стороны, в их учредительных документах такого вида деятельности не предусмотрена, а, с другой — сам вид такой деятельности противоречит, по существу, задекларированной цели, с которой создаются и действуют религиозные организации, в частности религиозные организации УПЦ, а именно: исповедовать и распространять православную христианскую веру».

Справедливости  ради следует отметить, что православное священноначалие отстаивает свою позицию уже не один год. По его мнению, каждый человек, будучи образом Божьим, должен оставаться человеком, а не подконтрольным элементом электронных систем (создающихся в ведомстве Мервинского по «благословению» команды Януковича). Об этом говорилось, в частности, на одном из архиерейских соборов, состоявшемся еще более трех лет назад: «Частная жизнь, мировоззрение и воля людей не должны быть предметом тотального контроля. Для общества опасно манипулировать выбором людей и их сознанием со стороны властных структур, политических сил, экономических и информационных элит. Недопустимы также сбор, концентрация и использование информации о любых сторонах жизни людей без их согласия. Методы сбора и обработки информации о людях не должны принижать человеческое достоинство, ограничивать свободу и превращать человека из субъекта общественных отношений в объект машинного управления. Еще более опасным для свободы человека станет внедрение таких технических средств, которые бы постоянно сопровождали человека или были неотделимы от его тела, если их можно будет использовать для контроля над личностью и управления ею».

В документах Собора констатируется, что в современном  мире права человека нередко грубо нарушаются представителями государственных, транснациональных и банковских структур. В результате христиане оказываются в условиях, когда их принуждают мыслить и поступать вопреки Божиим заповедям. А это, в свою очередь, препятствует достижению самой главной цели в жизни человека – освобождению от греха и спасения души.

Следует обратить внимание на еще один важный момент, о котором умалчивают господа  законотворцы: всеми информационными потоками, связанными с передачей персональных данных о гражданах Украины, управляют западные операционные системы и системы управления базами данных (которые чуть ли не ежемесячно обновляют свои версии и закрытые коды по сети Интернет в оперативном режиме). Все выше приведенное беспрекословно свидетельствует о колоссальной угрозе нашей национальной безопасности.

Отсюда  вывод: новый закон отнюдь не является насущной необходимостью, а наоборот, представляет угрозу информационной безопасности страны и ее граждан. Механизмы реализации в этой сфере не соответствуют национальной правовой системе и не учитывают требований Конституции и законов Украины. Так не проще ли его отменить? К сожалению, дать положительный ответ на сей вопрос «люди Януковича» пока не торопятся. И судя по всему, глас Церкви может остаться гласом вопиющего в пустыне…

Валентин Ковальский , для sprotiv.org

У священнослужителів, зокрема, викликає тривогу законодавчий припис, згідно з яким на релігійні організації покладається обов’язок з обробки персональних даних осіб, які підтримують постійні контакти з Церквою у зв’язку з характером їхньої діяльності.

Духовенство УПЦ (МП) у зверненні наголошує, що цей Закон «порушує конституційні права і свободи», і нагадує керівництву держави, що місія Церкви полягає у сповідуванні і поширенні віри.

«Отже, на наше глибоке переконання, релігійні організації УПЦ, так само, як і будь-які інші релігійні організації, не тільки не мають права, але й не повинні займатися такою специфічною діяльністю як обробка персональних даних, оскільки, з одного боку, в їхніх установчих документах такого виду діяльність не передбачено, а, з іншого — сам вид такої діяльності суперечить, власне кажучи, задекларованій меті, з якою утворюються і діють релігійні організації, зокрема релігійні організації УПЦ, а саме: сповідувати і поширювати православну християнську віру», — йдеться у документі.

Cвященний Синод УПЦ (МП) також звертає увагу, що їхня Церква завжди категорично виступала і виступає проти надання державним органам будь-яких інших відомостей, крім тих, що передбачені Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

«Наша позиція ґрунтується на тому, що в цілому Церква не є юридичною особою; священно- і церковнослужителі за своїм статусом не є найманими працівниками. Вони виконують свої службові обов’язки виключно на засадах відповідних приписів внутрішньо-церковних настанов, здебільшого безплатно; кількісний і якісний склад 95% релігійних організацій УПЦ, зокрема парафій, не мають фіксованого членства», — зазначають автори звернення.

За інформацією офіційного сайту УПЦ (МП), аналогічні листи представники Синоду скерували прем’єр-міністру України, голові Верховної Ради, міністру культури, міністру юстиції, голові Державної служби України з питань захисту персональних даних.

Закон України «Про захист персональних даних» Верховна Рада України, нагадаємо, прийняла 1 червня 2010 р. а з 1 січня 2011 р. він набуває чинності. Закон регулює відносини, пов’язані із захистом персональних даних під час їх обробки, встановлює основні принципи обробки персональних даних, дає визначення основним термінам, що стосуються такої обробки, та встановлює права і обов’язки осіб, залучених до процесу обробки персональних даних.

На думку правозахисників, Закон «Про захист персональних даних» має чимало недоліків.

«Однією із проблем є його надто широке застосування. Як приклад, контактні дані спонсорів чи меценатів, зазначені на їх візитках, можуть вважатися базою даних у формі картотеки, якою слугує візитниця. Або так само перелік осіб із посадами та поштовими адресами, яких релігійна організація планує привітати на Різдво, якщо ці адреси отримані не з публічних джерел», — зазначив у коментарі Максим Васін, виконавчий директор Інституту релігійної свободи.

Раніше проти Закону виступали підприємці, вимагаючи призупинити його дію. Вони заявляли, за цим законом об’єктом державного контролю є будь-яка інформація про особу, а це призведе до збільшення кількості перевірок підприємств та, як наслідок, – до зростання корупції.

Водночас, одного з міліціонерів, винних у загибелі в Шевченківському райвідділі столиці в травні 2010-го студента Ігоря Індила, вже амністували. Цей так би мовити правоохоронець не перевірив, на підставі чого був запроторений до «мавпятнику» хлопець, не викликав швидку, коли той кілька годин помирав на його очах. Саме в цю ніч Ігорю мало виповнитися 20 років.

Ми живемо в державі, де репресивний апарат в рази чисельніший та дорожчий за армію (за словами Степана Гавриша, на різноманітних правоохоронців з держбюджету пішло 22 млрд. грн..., тоді як на оборону – 8,2).

При цьому, за даними правозахисників, за десять місяців цього року в райвідділах міліції загинули 32 особи, минулого – 19. І за таких умов амністують міліціонера-вбивцю, а вбивці міліціонера хочуть дати довічне! І хтось після цього вірить у те, що влада справді хоче щось змінити?! Навпаки, подібним чином влада дає зрозуміти: в подібній ситуації вона на боці репресивних органів, а не громадян.

Дмитро Шурхало, Радіо Свобода

Цю молитву відправив 23 грудня 2011 року Митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел (Українська Православна Церква Московського Патріархату) у присутності Президента України Віктора Януковича, прем’єр-міністра України Миколи Азарова, голови Верховної Ради Володимира Литвина, урядовців, депутатів.

«Ми тішимося, – каже Глава УГКЦ, – що влада молиться, що звертається за допомогою до Господа Бога. Проте нам дуже шкода, що представники влади не захотіли молитися з представниками усіх Церков, які входять у Всеукраїнську раду Церков і релігійних організацій. Так, ми не можемо з братами нашими православними служити літургію, але подячний молебень – можемо, але…», – зазначив Патріарх Святослав.

Та, незважаючи на це, за словами Глави УГКЦ, греко-католики у кожній церкві «молитимуться і дякуватимуть Господу Богу за прожитий рік, випрошуватимуть усіх ласк і благодатей, необхідних нашому народу і нашій державі у новому році».

Нагадаємо, Митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел відомий своїми заявами, що «Львів — це наша Чечня», «СРСР — наша спільна батьківщина». Автор порталу «Релігія в Україні» Володимир Мельник наводив свого часу слова Агафангела, розміщені на одному з ресурсів: «Ті, хто не прийде на виборчі дільниці, сказав він з амвона, — і не проголосує за Віктора Януковича, повинен буде покаятися в цьому...»

Під час подячного молебню за Україну, Митрополит Агафангел виголосив похвальну промову в адрес Президента України Віктора Януковича, наголосивши, що «Україна в надійних руках».

Цена вопроса — миллион гривен. Миллион, который губернатор Донецкой области Андрей Шишацкий обещал поделить между самыми активными обитателями палаточного городка.

Форма выплат удивительна и противоречива. Сами чернобыльцы утверждают, что речь шла о выплате тех самых урезанных с начала ноября пенсий в полном объеме. Но руководитель ОГА говорит, что эти деньги будут выделены из областного и местных бюджетов как «материальная помощь особо нуждающимся». То есть чистота происхождения этого миллиона, который отдельные не согласившиеся на этот компромисс ликвидаторы справедливо назвали «подачкой», сомнительна. По сути, речь идет о том, что власть распорядилась то ли государственным, то ли местным бюджетом как собственной копилкой.

Имеет ли это значение? В данном случае — да. Потому что изначально люди вышли на улицы, чтобы защитить Закон. Да, закон, выгодный лично им. Закон, которым покупали их голоса перед каждыми выборами, раздувая коэффициенты доплат и надбавок. Закон, который пос­ле всех предвыборных улучшений стал популистским, невыполнимым и, по словам чиновников, «неподъемным» для бюджета. Но все-таки — закон. Действующий нормативно-правовой акт государства. И если бы (пофантазируем) каждый защитил тот маленький кусочек закона, который касается лично его, стали бы мы ближе к правовому государству или нет?

Чернобыльцы, удобно усевшись в палатках, спросили прямо и недвусмысленно: законы надо выполнять или не надо? Какими бы они ни были? Такая постановка вопроса в стране, где избирательность применения закона уже не привычка даже — традиция, вызвала истерику. Па­ни­ку и растерянность. Обнажила все скрытые комплексы — по Фрейду. Николай Азаров открыто признал, что все социальные законы — популистские, ни одно правительство их не выполняло. И его не будет.

Из того, что осталось «за кадром», — заместитель начальника донецкой милиции, курирующий спецподразделение «Бер­кут», шепотом посоветовал «пятнистым космонавтам»: ребята, кто может сбежать в отпуск или на больничный — бегите. И оказался прав — именно «беркутовцы» по изначальному плану должны были под видом «работников МЧС» демонтировать палатки 27 ноября. Их завернули в пути…

«Андрей Владимирович, ты там вообще как — руководишь регионом или нет? Давай, разруливай ситуацию!» — не могу утверждать, что именно эти слова были сказаны Шишацкому старшими товарищами из Киева. Но в том, что нечто подобное сказано было, — уверен. Старшие товарищи, демонстративно игнорируя протесты и отказываясь поговорить с людьми, развязали руки своим наместникам.

В ход пошло все — суды, запрещающие массовые собрания «в связи с угрозой теракта». Милицейские запугивания уголовным делом «за захват административных зданий». Попытки настроить общественное мнение против «иждивенцев, объедающих бюджет». Последнее давалось совсем легко. В глазах многих соотечественников любой, вышедший на защиту своих прав, — это, цитируя классику, «человек, желающий странного». И потому — ату его! Умерший во время первого штурма палаточного городка шахтер-инвалид Геннадий Коноплев — это всего лишь «липовый чернобылец».

Но разве восстать против беззакония, никак не касающегося лично тебя, — это не высший уровень гражданской позиции? Разве заступиться не за родных, не за близких, а за каких-то совсем незнакомых тебе людей — не проявление истинно христианского сострадания?

Прессинг продолжался целый месяц. И шел по нарастающей. Воскресные «переговоры» были не первыми и могли стать не последними. Разумеется, ни о каком разрешении конфликта в рамках правового поля речь изначально не шла. Об этом свидетельствует хотя бы состав переговорщиков со стороны властей. От имени губернатора на месте «разруливал» Владимир Фомин — руководитель аппарата Донец­кой ОГА. Проще говоря, консильери.

А начальник областного уп­равления труда и социальной защиты Любовь Яковлева, кутаясь в норковую шубу, пожирала влюб­ленным экзальтированным взглядом Виктора Януковича, толкавшего речь про «покращення» работягам с Енакиевского металлургического завода. Того самого Виктора Януковича, которого советники отговорили ехать на встречу с чернобыльцами под предлогом, что те — «неуправляемые». И который потому предпочел визиту в палаточный городок обед в своем любимом енакиевском кабаке «Три пескаря».

После визита президента уговоры возобновились. Перед капитуляцией (почетной ли?) палаточного городка были встречи чернобыльских активистов с председателем Донецкого областного совета Андреем Федо­ру­ком и его заместителями. От областной администрации «штаб» протеста обрабатывали упомянутый Владимир Фомин и начальник отдела по взаимодействию с правоохранительными органами Андрей Кирша. «Из всех этих бесед я сделал вывод, что они просто не владеют ситуацией. И считают, что у нас заоблачные пенсии», — рассказывал один из лидеров протеста Александр Пучков. И мечтательно добавил: «Зато как приятно было юристов из ОГА на ж… посадить»…

Радость людей, которые вдруг поняли, что Закон в умелых руках — грозное оружие, даже в это время и в этой стране, трудно переоценить и нельзя не разделять. И тем страннее видеть этих же людей, прячущих глаза и бормочущих: «Все вопросы — губернатору… Да, мы приняли решение добровольно прекратить…»

«Они сказали, что они хотят именно слова, гарантии губернатора. И учитывая, что некоторые из них знали меня еще, скажем так, по предыдущей жизни: кто-то по Куйбышевскому району Донецка, кто-то по Харцызску... То есть у меня все-таки какая-то история, и есть у меня какая-то репутация», — объяснял секрет успеха на переговорах губернатор Донецкой области Андрей Шишацкий. Слово правильного пацана — против Закона. И тот факт, что первое перевесило второе — это диагноз и приговор нашему больному обществу. Наше­му изуродованному гражданскому самосознанию. Нашей уродливой системе прио­ритетов.

Все, что было после, — конвульсии. И позорный разгон пятерых «отщепенцев», отвергнувших предложение властей. И демонстративное швыряние наград к монументу «Жертвам Черно­быля» 14 декабря. И попытки продолжить акцию протеста малочисленной кучкой несогласных. И курьезная история со «стулом Гриценко». С таким трудом убрав все чернобыльские палатки, власти костьми легли, чтобы не допустить установки новой – в виде депутатской приемной Анатолия Гриценко. Алек­санд­ру Гевелеву, помощнику нардепа, пришлось вести прием, усевшись на стуле под открытым небом. За этой сценой бдительно наблюдали два десятка милиционеров.

А вокруг зеленели свежевысаженные «йолки», которыми быстро засадили место акции протеста. Чтобы ничто не напоминало о всплеске неповиновения…

Это детали, подчеркивающие суть: цена гражданской позиции по-прежнему остается невысокой. И отказываемся мы от нее по-прежнему с легкостью необыкновенной.

Для борьбы с недовольными власти давно освоили очаровательный в своей первобытной примитивности прием. Хочешь сделать людям хорошо? Чего уж проще: сделай хуже, а потом верни, как было. Купи козу — продай козу. Прием варварский. Но — безотказный. Особенно в условиях, когда других способов сделать лучше не осталось.

Отменили зимнее время — вер­нули зимнее время. Внесли законопроект о снижении социальной помощи матерям — отозвали. Закрутили гайки — чуть ослабили. Жизнь кипит, реформы идут… Отобрали пенсии у чернобыльцев — вернули. Но не всем. А по спис­ку. По списку, составленному самими чернобыльцами. Пусть все будут замазаны. Тогда некому будет возмущаться. Тогда каждому можно сказать: «На себя посмотри!».

И для власти жизненно важно было закончить эту историю именно так. Потому что они верят – все имеет свою цену. Что все протесты против них – оплачены и организованы «провокаторами». Что честь, совесть, долг и закон – пустые слова. Что любой, подобно им самим, откажется от этих слов за деньги. Кто за большие, кто – не очень. Они очень хотят в это верить. Так проще убедить себя, что «мы не такие – жизнь такая».

Донецкие чернобыльцы — и не только донецкие, и не только чернобыльцы — не научились ценить вещей нематериальных. Лю­ди, задавленные необходимостью существовать на грани физического выживания, пока не могут считать ценностью то, что нельзя пощупать, съесть или украсть.

Ваучер — бесполезная бумажка. Предложенная за него поллитровка — ценность. Осязае­мая, зримая и приятно булькающая ценность. Личная доля общенародной собственнос­ти, говорите? Слова-то какие…

Галочка в бюллетене — ерунда. А вот пакет гречки, премия, отгул или, на худой конец, гарантия сохранения рабочего места в случае «правильного» голосования — ценность. Семью-то кормить надо. Избирательное право? Гражданская ответственность? Не пудрите мозги, после выборов еще надо успеть на рынок и любимую тещу проведать…

Свобода слова и самоуважение — пустые слова. Зато гламурненький айподик в подарок журналистам — то ли от Днепропет­ровской ОГА, то ли от неназванных «спонсоров» — ценная штучка. С него же и в Интернет лазать можно! А со свободой слова в холодильник лазать бесполезно — он от свободы не наполняется…

Но ведь на самом деле бренны и непостоянны как раз вещи материальные. Особенно в руках ловкачей, претендующих на статус современной аристократии. Получат ли чернобыльцы обещанный миллион? В этом есть большие сомнения.

Во-первых, какой смысл? По донецким диковатым «понятиям» оказанная услуга таковой не считается и оплате не подлежит. Во-вторых, платить «терпилам» — вообще не по-пацански. А вот «лоха кинуть» — святое. Нако­нец, не отдавать денег требует ци­ничная логика. Просто, чтобы не подавать дурной пример. А то другие могут подумать, что протесты — действенное оружие в борьбе за свои права.

Тогда палаточный городок станет постоянным явлением. Только обитатели будут меняться. Чернобыльцы, потом афганцы, потом дети войны. Потом какие-нибудь работяги, не желающие почему-то сидеть год без зарплаты. Вот ведь чудаки — создатели знаменитых «Кольчуг» с завода «Топаз» и строители донецкого метро работали бесплатно, и ничего, не протестовали.

И другие — не протестуют. А даже наоборот. Вот донецкий совет ветеранов обращение распространил. Пишут: «Не может быть развития и поступательного движения вперед, если не будет гражданского мира и согласия в обществе». И призывают в этой связи сплотиться вокруг власти и не позволять «отдельным недальновидным политикам раскачивать государственную лодку».

Читать такое — смешно. Но понимать, что писалось не по принуждению, писалось добровольно и с энтузиазмом, — противно. Противно потому, что, читая такое, начинаешь невольно верить тем, кто утверждает, что ничего в этой стране никогда не изменится.

Евгений Шибалов, газета «Зеркало недели. Украина» №46

Висловлювати своє незадоволення діями влади чи окремих чиновників, протестувати проти неприйняття певних законів чи постанов – це право кожної людини, закріплене у Загальній декларації прав людини та інших міжнародних документах.

На жаль, метод переговорів із владою вже неодноразово доводив свою цілковиту неефективність. І сьогодні єдиним способом впливу на владу є вуличні акції протесту.

Мирні зібрання громадян повинні бути для влади своєрідним індикатором громадської думки: люди проти чогось протестують або чогось вимагають – значить щось не так. Проте українська влада дотримується іншого принципу. Суспільна думка їй настільки не цікава, що краще взагалі не дозволяти людям протестувати.

За даними «Центру дослідження суспільства», у жовтні-листопаді цього року відбулося близько сотні протестів, пов’язаних із соціальними виплатами та пільгами, в яких брали участь, в тому числі, й чорнобильці та ветерани Афганістану. Кожен шостий з таких протестів зазнавав репресій.

Ще 28 вересня пільговики Донеччини розклали наметове містечко під стінами Пенсійного фонду, вимагаючи не зменшувати їм виплати. 1 жовтня голова Донецької облдержадміністрації Андрій Шишацький пообіцяв виконати їхні вимоги, тож протестувальники розійшлися по домівках.

У жовтні під стінами владних структур Донецька відбувається ще як мінімум два пікети – один із них спрямований проти сумнозвісного законопроекту № 9127 (про гарантії держави щодо виконання судових рішень), на іншому навіть піднімається питання не лише збереження існуючих пільг, а й їх розширення.

В першій половині листопада на деяких протестах у Донецьку вже звучать гасла незадоволення політикою чинної влади. 14 листопада громадяни захоплюють будівлю обласного управління Пенсійного фонду. Наступного дня під цією будівлею чорнобильці встановлюють наметове містечко та оголошують голодування.

«Самі по собі ці дії не є чимось особливим – подібні акції демонстрації рішучості трапляються досить часто. Але не часто вони є такими довготривалими та багатолюдними, якими вони були в Донецьку», – вважають експерти «Центру дослідження суспільства».

16 листопада пільговикам пропонують звільнити приміщення управління, погрожуючи застосуванням сили. Однак погрози не спрацьовують і протистояння триває. Десятки людей госпіталізовані через погіршення здоров’я, їм на зміну приходять інші.

Численні акції ліквідаторів Чорнобильської катастрофи суди забороняють одна за одною. Причому, за відверто надуманими причинами.

22 листопада Донецька міська рада подає позов до Донецького окружного адміністративного суду проти чорнобильців, вимагаючи, щоб вони припинили свій протест. Уже наступного дня позов задовольняють, мотивуючи це загрозою теракту.

У постанові суду вказують, що підозра теракту виникла в Служби безпеки України на підставі... коментаря в інтернеті: «21.11.11 у ході моніторингу Інтернет на сайті http://life.comments.ua виявлено повідомлення, в якому невідомі особи заявляють про свої наміри щодо здійснення вибуху у місті Донецьку.

У зв’язку з цим, з метою попередження та недопущення загибелі людей просять розглянути питання щодо обмеження проведення у Донецьку масових заходів», – сказано в постанові Донецького окружного адмінсуду № 2а/0570/22138/2011 від 23 листопада.

У наметовому містечку виконувати постанову суду відмовляються і очікують штурму.

Що дивно – забороняють зібрання не по всьому Донецьку, що було б логічно, а саме за конкретною адресою – біля Донецького обласного управління Пенсійного фонду.

Керівник донецької обласної організації Всеукраїнського комітету захисту прав людини Євгенія Ратникова зауважила, що через загрозу теракту в місцях масового скупчення людей не зупинили проведення футбольного матчу на «Донбас Арені»: «Тоді на стадіоні перебувало більш як 50 тисяч людей, але місцева влада не злякалася тероризму. А близько трьох десятків пенсіонерів, що голодують біля Пенсійного фонду, стали загрозою».

Донецькі чорнобильці виконувати рішення суду відмовилися. Голова Донецької обласної організації чорнобильців-інвалідів «Чорнобиль-Єдність» Микола Гончаров пояснив це тим, що у Пенсійному фонді лежать численні судові рішення по пенсіях «дітей війни», афганців і чорнобильців, які державою не виконуються.

Цього ж дня, 23 листопада, Кабінет Міністрів приймає постанову про підвищення пенсійних та інших виплат чорнобильцям. Однак виконання цієї постанови виглядає досить сумнівним, зважаючи на дефіцит бюджету, і залишається незрозумілою доля заборгованості держави перед пільговиками.

Через 5 днів зносити намети «несанкціонованої» акції прибула міліція та невідомі. Під час розгону демонстрантів загинув 74-річний інвалід. Висновки тимчасової робочої групи Громадської ради при МВС України засвідчили недоведеність факту невинуватості міліції, а також низку порушень з боку правоохоронців при забезпеченні громадського порядку.

«Зібрання чорнобильців було мирним. У полковника міліції Сєднєва не було підстав просити у листі на ім’я міського голови Донецька Лук’янченка О. О. заборони всіх мирних зібрань у Донецьку. Міліція не забезпечила належне інформування чорнобильців про демонтаж намету. При чому не зрозуміло, чи міг начальник донецької міліції полковник Сєднєв керувати її діями у позаробочий час», – йдеться у висновку робочої групи.

Наступного дня чорнобильці подають до Донецького апеляційного адміністративного суду скаргу на рішення окружного суду про заборону їхньої акції. Член ініціативної групи чорнобильців Володимир Сумаруков пояснив, що не зробили цього раніше, бо на їх юридичну адресу це рішення суду не надходило.

За його словами, про зміст судового рішення про заборону акцій вони дізналися з інформації в інтернеті.

За кілька днів кілька десятків чорнобильців зі сходу України оголосили голодування вже у столиці. Вони вимагають від влади повернути їм призначені судами пенсійні виплати та соціальні пільги. Але 29 листопада суд забороняє і цю акцію.

Зокрема, Окружний адмінсуд Києва видає постанову про заборону проведення зібрань ряду організацій на вулицях Грушевського, Банковій й у Маріїнському парку (постанова № 2-а-17669/11/2670 від 29 листопада 2011).

Аргумент заборони приголомшує – організатори акції начебто порушили положення порядку про проведення масових акцій у Києві, відповідно до якого такі заявки нібито мають бути подані за 10 днів до проведення акції.

Таке рішення відверто суперечить не лише Конституції України, але й міжнародному праву, рішенням Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні Конституційного суду від 19 квітня 2001 у справі щодо завчасного сповіщення йдеться: «Несвоєчасне повідомлення або навіть неповідомлення про проведення масового заходу самі по собі не можуть бути причиною його заборони, оскільки зібрання, поки воно має мирний характер, не може бути незаконним».

Водночас, Європейський суд з прав людини у справі «Сергій Кузнєцов проти Росії» зазначив, що «підпорядкування мирних зібрань процедурі повідомлення чи легалізації не порушує, як правило, сутність права, оскільки метою процедури є посприяти владі вжити обґрунтовані і належні заходи, щоб гарантувати мирне проведення будь-яких зборів, мітингів або інших акцій політичного, культурного чи іншого характеру».

Попри заборону протестувальники голодувати не припинили. Встановити намети міліція завадила, тож люди день і ніч проводили на лавках у парку. Така заборона створювала реальну загрозу для життя та здоров’я голодуючих громадян, які змушені були цілодобово знаходитися на морозі, перебуваючи у вкрай важкому стані.

Дивним неспівпадінням тут видається рішення Шевченківського райсуду столиці від 19 квітня 2005. Тоді Київська міська державна адміністрація звернулася до суду з проханням заборонити ВМГО «Союз молоді регіонів України» (молодіжна припартійна організація Партії регіонів) цілодобове пікетування в Маріїнському парку навпроти Кабміну (це саме те місце, де зараз стоять чорнобильці).

Суд тоді відхилив заяву КМДА та дозволив молодим регіоналам встановлювати намети.

Що цікаво, ВМГО «Союз молоді регіонів України» в суді за цією справою представляла Олена Лукаш – нині представниця президента у Конституційному суді.

9 грудня голодування у Києві чорнобильці припиняють. Люди стали вживати чай з медом та воду з лимоном. «Акція триватиме і у регіонах, і тут у Києві. Але голодування ми вирішили припинити: у тих, хто понад тиждень голодував, здоров’я не витримало. Влада нас не хоче чути: за весь час нашого голодування до нас ніхто з Кабінету Міністрів не вийшов», – пояснив учасник голодування Ігор Шлапак.

12 грудня після переговорів з владою протестанти Донецька акцію припиняють, місцева влада пообіцяла виділити на їх проблеми мільйон гривень. Проте погодились на таку пропозицію не всі. Останній намет комунальники зносять все ще із людьми всередині. На місці наметового містечка вже наступного дня терміново висаджують ялинки.

Сьогодні протести чорнобильців вже охопили практично всю країну. Акції раз за разом забороняють, але незгодних стає все більше. І не тільки чорнобильців.

Причому часто це ті люди, що на останніх президентських виборах голосували за того, хто обіцяв «почути кожного». І це є ще одним логічним результатом абсурдного переконання влади, що вона може вирішувати навіщо, коли і як громадяни можуть реалізовувати своє право на мирний протест.

 Ірина Чулівська, Центр інформації про права людини, Українська правда

За словами, представника громадської організації «Інваліди Чорнобиля» Олексія Демченка, десятьох чорнобильців з Лисичанська змусили припинити сухе голодування представники влади рідного міста.

«Приїхав заступник мера, сказав, що відключить в Лисичанську сім'ям голодуючих чорнобильців воду та електрику. А також пенсії платити не будуть, групи інвалідності познімають. Тому десять чоловік, практично всі, хто приїхав з Лисичанська, покинули Київ — бо турбувалися про свої родини. З «лисичанців» залишився лише чорнобилець Геннадій Ширяєв», — зазначив Демченко.

Нагадаємо, 8 грудня 2011 року телеканал ТВі повідомив, що 12 чорнобильців, які голодували в столичному парку поблизу Кабінету Міністрів, поїхали з мітингу на «Лексусі»та «Шкоді». Так, до них приїхав заступник мера Лисичанська Максим Головньов. За даними телеканалу, чорнобильцям «пообіцяли стаціонар та санаторно — профілактичне лікування».

Як повідомила прес-служба Партії регіонів, про це він сказав у коментарі УНН.

«Я також батько, і для мене це питання досить актуальне. Статистика дитячої злочинності сьогодні вражає. Дітей можна побачити опівночі в будь-якому „злачному“ місці: на дискотеці, в нічному клубі, на вулиці. Перш за все, треба зробити так, щоб діти відчували себе у безпеці. А як це буде називатися — комендантським часом чи обмеженням – не має значення», — зазначив Луцький.

За його словами, потрібно не просто обмежити перебування на вулиці дітей та підлітків у нічну пору, а запропонувати їм альтернативу.

«Дітей потрібно загрузити фізично. Футбол, волейбол, плавання, танці, всілякі гуртки – це найефективніші та дієві методи самовираження. Лише ненав'язливий контроль за безпекою дітей не викличе їхнього протесту», — переконаний регіонал.

Вiн також наголосив на тому, що обмеження щодо перебування дітей віком до 14 років у громадських місцях уже давно діють у Хмельницькій, Житомирській областях, у Миколаєві, а незабаром до них приєднається і Львівська область.

«Київська влада поки що пропонує ввести лише штрафи для батьків, діти яких перебувають без нагляду. Їх хочуть штрафувати на 8 тис грн. Але навряд чи це вирішить проблему дітей на вулиці. Розпочнуться судові тяганини, заяви батьків і так далі. А діти тим часом будуть, знову ж таки, на вулиці», — зазначив політик.

Акция протеста под стенами управления ПФУ проходила с 15 ноября по 12 декабря 2011 года.

Участники ликвидации аварии на ЧАЭС требовали выплатить полагающиеся им по закону пенсии, право на получение которых было подтверждено решениями судов. 11 декабря губернатор Донецкой области Андрей Шишацкий, пообещав выделить донецким чернобыльцам 1 миллион гривен, уговорил активистов прекратить акцию.

Сразу после этого коммунальные службы разобрали палаточный городок протестующих чернобыльцев.

Как известно, митинг в Киеве на Майдане Независимости к годовщине Помаранчевой революции был запрещен под предлогом необходимости срочно начать монтаж новогодней елки. Праздник Дня Свободы украинцы отмечают 22 ноября, то есть, больше чем за месяц до Нового года.

Янукович в 2010 году назвал новогоднюю елку — «йолкой». Ее установили на месте палаток на разогнаном милицией Налоговом майдане.

Один из них продолжает голодовку, сообщает издание «Новости Донбасса».

Люди остались на улице без палаток, вещей и электричества.

Как известно, вечером в воскресенье, 11 декабря, сотрудники коммунальных служб города и правоохранители демонтировали последнюю палатку в лагере голодающих чернобыльцев, в которой размещалась приемная народного депутата Анатолия Гриценко. Об этом сообщил журналистам помощник народного депутата Анатолия Гриценко, председатель Донецкой облорганизации партии «Гражданская Позиция» Александр Гевелев.

Он заявляет, что палатку сносили 5 милиционеров и что они «не имели малейшего права это делать», так как в этой палатке была официально зарегистрирована приемная Гриценко.

По мнению Гевелева, милиция «совершила правонарушение, разрушив палатку».

В момент демонтажа в палатке находилось 10 чернобыльцев, не пожелавших прекратить акцию протеста.

Палатка упала на 5 чернобыльцев, которые в момент ее демонтажа оставались внутри. Они оставались под тканью палатки на земле, не желали выходить и задыхались. Правоохранительные органы не реагировали на положение чернобыльцев.

Демонтаж палатки продолжался 50 минут.

За демонтажем следил заместитель главы — руководитель аппарата Донецкой ОГА Вадим Фомин, а также заместитель начальника ГУ МВД в Донецкой области - начальник милиции общественной безопасности Роман Романов, сообщает «Спротив».

«Премия „Золотой будяк“ в 2011 году за систематическое использование своих полномочий для ограничения прав и свобод, и равнодушие к массовым нарушениям прав человека присуждена президенту Украины Виктору Януковичу. Диплом ему будет направлен от имени Украинской Хельсинской группы», — сообщила представитель Центра информации по правам человека Татьяна Печончик на пресс-конференции 9 декабря 2011 года.

В пресс-релизе Украинской Хельсинской группы отмечается, что «президент контролирует правоохранительные органы и прокуратуру, а также осуществляет решающее влияние на судей посредством Высшего совета юстиции (…)».

Правозащитники также ставят в вину президенту возбуждение «сомнительных уголовных дел против оппозиционных политиков, слушание которых происходило с многочисленными нарушениями права на справедливый суд, а также многочисленные дела против общественных активистов». Представитель Украинской Хельсинской группы Марина Говорухина отметила, что диплом Януковичу будет направлен курьерской почтой вместе с самим будяком в специальной коробке.

Кроме того, лауреатами антипремии «Будяк року» стали: премьер-министр Николай Азаров, первый вице-премьер-министр Сергей Тигипко, министр финансов Федор Ярошенко, заместитель председателя правления Пенсионного фонда Валентина Никитенко.

Также лауреатом на премию «Будяк року» назван Национальный банк Украины в связи с тем что своими постановлениями, в частности, о предоставлении исчерпывающей информации о человеке, получающем кредит, а также о новых правилах при валютно-обменных операциях, создает условия «для формирования незаконных баз данных».

Кроме того, лауреатами премии текущего года названы: судья районного суда Харькова Светлана Муратова, Окружной административный суд Киева, заместитель генерального прокурора Украины Михаил Гаврилюк.

Всеукраинская антипремия правозащитников «Будяк року» вручается в шестой раз. Ранее ее номинантами были экс-президент Украины Виктор Ющенко, экс-министр внутренних дел Юрий Луценко.

Про це інформують «Спротив» організатори всеукраїнської ініціативи «За мирний протест!»

У повідомленні ініціаторів пікету наголошується: «Останні акції соціального протесту у Києві, Донецьку та інших регіонах країни засвідчують, що суди, чиновники та правоохоронні органи вдаються до відверто протизаконних дій з метою придушення мирних акцій протесту.

Зокрема, чиняться спроби розігнати акції протесту чорнобильців, які вимагають виконання судових рішень, виплати заборгованих пенсій пільговикам усіх категорій та припинення антисоціальних «реформ» українського уряду. Демонтаж намету голодуючих у Донецьку чорнобильців закінчився трагічною смертю одного з учасників голодування. Висновки тимчасової робочої групи Громадської ради при МВС України засвідчили недоведеність факту невинуватості міліції, а також низку порушень з боку правоохоронців при забезпеченні громадського порядку.

У Києві міліція забороняє голодуючим інвалідам-чорнобильцям ставити намети, що суперечить міжнародному праву, рішенням Європейського суду з прав людини, що є джерелом права в Україні та діючим законам. Існує рішення Шевченківського райсуду столиці, згідно з яким представники Партії Регіонів отримали дозвіл на облаштування наметового містечка саме в тому місці, де зараз триває чорнобильська акція. Це створює реальну загрозу для життя та здоров’я голодуючих громадян, які змушені цілодобово знаходитися на морозі, перебуваючи у вкрай важкому фізіологічному та психологічному стані.

«Громадськість вимагає припинити усталену практику протизаконних обмежень права на мирний протест. На знак протесту проти свавілля буде організована мирна театралізована акція протесту.

У цей же час у Верховній Раді новопризначений міністр внутрішніх справ звітуватиме перед народними депутатами про «донецькій інцидент», – повідомляється в повідомленні.

Урочисте оголошення посадових осіб та державних органів, які найбільш старанно порушували права людини в 2011 році, відбудеться 9 грудня 2011 року о 12:30 в приміщенні інформаційного агентства УНІАН, повідомляє «Спротив» .

Цього року претендентами на «Будяк» стали: Жовтневий районний суд м. Луганська; Національний банк України; Світлана Муратова, суддя, заступник голови Київського районного суду м. Харкова; головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві; Дмитро Табачник, міністр освіти України; Микола Литвин, голова Державної прикордонної служби України; Володимир Сальдо, міський голова м. Херсон; Окружний адміністративний суд м. Києва; президент України Віктор Янукович; судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ Дембовський С.Г., Кравченко С.И., Крижановський В.Я., Слинько С.С., Наставний В.В; судова палата у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області;  Анатолій Могильов, екс-міністр внутрішніх справ України, Микола Азаров, прем’єр-міністр України; Ніна Карпачова, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Михайло Гаврилюк, заступник генерального прокурора України, член Вищої Ради юстиції України; Генеральна прокуратура України; Вища кваліфікаційна комісія суддів України; Сергій Тігіпко, віце-прем’єр міністр, Федір Ярошенко, міністр фінансів; Кабінет міністрів України.

Мета Антипремії – привернути увагу громадськості до брутальних порушень прав людини, що відбулися в державі протягом року, та стимулювати суспільну дискусію щодо небезпечних для прав людини тенденцій у вітчизняній правовій системі.

Антипремія присуджується за найбільш ганебні та небезпечні порушення прав людини та основних свобод, що відбулися за минулий рік.

До такого висновку прийшла робоча група, створена при Громадській раді Міністерства внутрішніх справ України.

"Донецькі міліціонери не надали достатніх доказів щодо того, що смерть учасника акції Геннадія Конопльова 27 листопада «настала не в результаті атаки спецназу на наметове містечко», — повідомив координатор робочої групи, правозахисник Володимир Чемерис.

«Робоча група вказала, що Донецьке управління міліції не мало достатніх підстав звертатись до мера Донецька з пропозицією — подати до суду про заборону акції протесту чорнобильців», — заявив правозахисник в ефірі "Радіо «Свобода».

«Акція протесту чорнобильців є мирною. Ні міліція, ні Міністерство з надзвичайних ситуацій — згідно з чинним законодавством — не мали повноважень виконувати рішення суду», — наголосив Чемерис.

Як відомо, під час знесення намету голодуючих чорнобильців у Донецьку 27 листопада 2011 року помер один з протестувальників, Геннадій Конопльов.

Робоча група Громадської ради МВС України провела в Донецьку власне розслідування.

— После смерти Коноплева на его мобильный позвонил  сын. Звонок принял мужчина, который представился милиционером. Сказал, что потерпевший в больнице, ему необходимо лечение, хотя он уже был мертвый, — рассказывает давний товарищ покойного Михаил Волынец, народный депутат и глава Независимого профсоюза горняков Украины. — А еще были звонки с мобильного телефона Геннадия Ивановича — кто-то в ночь его смерти создавал иллюзию, будто он живой.

На следующий день факт смерти подтвердила пресс-служба губернатора. По ее версии, трагедия является результатом продолжительной болезни пожилого человека — никто не виноват в случившемся. Облгосадминистрация распространила заключение, что Коноплев голодал не совсем честно. Якобы после вскрытия в желудке нашли остатки пищи.

Чернобыльцы хотели получить тело в морге и 29 ноября пронести его к пл. Шахтерской в Донецке. Потом положить на машину и доставить в Родинское. Семья не поддержала эту идею.

— Я был в морге с сыном покойного, — говорит один из активистов акции протеста Владимир Деркач. — Почему-то там появился помощник губернатора Фомин, а за ним еще один помощник Шишацкого — Кирша. Они с сыном о чем-то поговорили и началась поспешность с похоронами. Сын хотел хоронить отца в среду, а вышло — во вторник. Это на печальные мысли наводит.

Организацию похорон полностью взяли на себя горсоветы Красноармейска и Родинского. Соболезнование родным выразил заместитель председателя Донецкой облгосадминистрации Валерий Лукашенко. В траурной церемонии приняла участие исполняющая обязанностей мэра Красноармейска Галина Гаврильченко.

Михаил Волынец предлагал семье сделать независимую экспертизу тела, помощь профсоюза. Родственники отказались. На них оказывали давление, предполагает он.

— Жене умершего, Алле Георгиевне, звонили с предложениями: «Мы два автобуса даем, столовую — давайте хоронить!» Ночью человека убили, а на утро уже выкопали яму. Ни следственных действий, ни работы по выяснению причин.

Татьяна Заровна,  «Газета по-українськи» №1331 за 02.12.2011

Читайте также:

В Донецке во время разгона палаточного городка милиционеры убили инвалида. Фото. Видео

Про це заявили представники міліції, які відмовилися пропускати за огорожу журналістів, повідомляє «ОстроВ».

Правоохоронці запевняють, що одразу за огорожею починається територія Верховної Ради, і на цій підставі відмовляються пропускати журналістів.

Міліціонери повідомили, що для проходу через хвіртку воріт, які, за версією керівництва Верховної Ради, належать до парку, необхідна парламентська акредитація.

На запитання журналістів, хто дав таке розпорядження, міліціонери відповіли: «Вище керівництво».

Як відомо, спікер Володимир Литвин неодноразово брехав, що парламент немає жодного стосунку до паркану, який відокремлює будівлю Верховної Ради від народу.

Про це журналістам повідомили у прес-службі ВГО "Громадянський рух «Вперед!».

Колону мітингувальників, які рухалися від метро Арсенальна, двічі зупиняли на шляху до Верховної Ради.

Перший раз навпроти готелю Київ працівники міліції зупинили колону і дуже ретельно перевіряли документи, намагаючись знайти зачіпку для заборони.

Після цього вже майже біля парламенту учасникам акції показали копію постанови суду, якою заборонено проводити будь-які акції, починаючи з 29 листопада.

«У копії документу, яку продемонстрували, немає нашої організації, там лише чорнобильські об'єднання, до яких ми не належимо. До того ж документ – копія, а не оригінал. Це чудове пояснення – постанова суду на невизначений термін, якою вони намагаються прикрити своє свавілля», — повідомили у прес-службі.

Зараз учасники акції стоять на тротуарі біля Верховної Ради і не мають можливість рухатись далі.

Раніше Європейська комісія висловила стурбованість перешкоджанню мирним демонстраціям в Україні.

«Ми стурбовані повідомленнями про перешкоди мирним демонстраціям, включаючи ознаки надмірного використання сили правоохоронцями. В цьому контексті ми наголошуємо на потребі влади забезпечити умови для свободи зібрань та висловлювань», — повідомили в прес-офісі Комісара ЄС з питань розширення та Європейської політики сусідства Штефана Фюле.

Такое решение суд принял по иску столичной горадминистрации, сообщает «Спротив».

Заместитель начальника Печерского районного управления МВД Украины в городе Киеве по вопросам общественного порядка Владимир Сотский обратился к митингующим и сказал: «Вчерашнюю вашу акцию запретили. Заявку вчера вы не подавали. Сегодня вы подать ее не успеете».

Однако протестующие не собираются сдаваться. Митингующие решили пока подождать на скамейках в Мариинском парке других митингующих.

Они говорят: «Значит решение суда о запрете акции выполняется, а судебные решения по нам — нет».

«В Киеве проводить акции такого масштаба Окружной административный суд города Киева запретил», — заявил представитель общественного фонда инвалидов-чернобыльцев Вячеслав Бараник.

«Планируется идти законным путем. Каждому в своих регионах — в Харькове, Донецке — подключать все группы, все, какие только есть. То есть это и дети войны, и инвалиды войны, и инвалиды других групп», — сказал он.

«Подключать все организации, какие есть, и совместно все же требовать (предусмотренных законом и решением судов выплат)», — добавил Бараник.

30 ноября 2011 года, в Мариинском парке в Киеве 15 чернобыльцев объявили голодовку. Чернобыльцы заявили, что планируют продолжать голодовку до тех пор, пока не будут удовлетворены все их требования касательно вопроса о пенсиях

Події у Донецьку – сколихнули країну. І немає різниці хто штурмував наметове містечко, МВС, МЧС чи донецькі «бритоголові», найстрашніше – загинула людина. Й пряму відповідальність за це несе влада.

Цьогоріч, за словами правозахисників, від дій міліції загинуло 32 людини. Як зізнаються самі правозахисники – це лише зафіксовані випадки. Трагедія в Донецьку поповнила цю сумну статистику. Через дії чи бездіяльність «правоохоронців» помер інвалід-чорнобилець. Загинув під час МИРНОЇ акції протесту.

В бюджеті на 2012 рік для забезпечення правоохоронної діяльності МВС пропонується 12,6 млрд. грн. Це при тому, що більшість громадян України, а саме 57,0% не підтримують діяльність міліції. Про це свідчать результати опитування, проведеного Центром Разумкова. У свою чергу, повністю підтримують діяльність міліції тільки 6% опитаних.

12,6 мільярдів на структуру, яка з правоохоронної перетворилася на каральну. На наступному тижні буде голосування за бюджет на наступний рік. Хочу подивитися в очі людям, які натиснуть кнопку «ЗА».

Р.S. 22 листопада головний міліціонер країни зустрічався з делегацією Ради Європи на чолі з Комісаром з прав людини Томасом Хаммарбергом. Під час зустрічі Захарченко дослівно сказав європейцям: «Дотримання прав людини залишається незмінним пріоритетом».

Андрій Парубій, народний депутат України

Напомним, что накануне Дня свободы Окружной административный суд Киева незаконно запретил любые акции в центре столицы, однако, несмотря на это, днем на майдане Незалежности появились представители националистических и национал-демократических партий — Конгресса украинских националистов, УНА-УНСО и «Нашей Украины». Народный депутат Андрей Парубий и учасники Помаранчевой революции попытались установить на майдане палатку, однако им в этом всячески препятствовали сотрудники спецподразделения «Беркут».

Вечером на Майдан Незалежности несмотря на незаконный запрет антидемократичного режима Януковича собралось более 2 тыс человек.

Суд решил оштрафовать организаторов обеих акций — главу секретариата Конгресса украинских националистов Владимира Манько и председателя правления общественной организации «Коалиция участников помаранчевой революции» Сергея Мельниченко на 340 грн. Их обоих признали виновными в нарушении ч.2 ст. 185-1 Кодекса Украины об административных правонарушениях («Нарушение порядка организации и проведения сборов, митингов, уличных походов и демонстраций»).

На фото 22 ноября 2011 года милиция составляет админпротокол на Сергея Мельниченка

Манько и Мельниченко с решением суда категорически не согласны.

«Украина пришла к такой позорной ситуации, что вместо вкуса свободы, украинцы могут ощутить вкус наручников и вонючих тюремных камер. Янукович откровенно боится любых оппозиционных собраний, так как он понимает, что даже небольшое число искренних оппозиционеров могут свалить его режим, как в 2004 году свалили режим Леонида Кучмы», — заявил журналистам Мельниченко, пообещав обжаловать данное незаконное решение в апелляционном суде.

Помимо организаторов Дня свободы, в том же суде судили и рядовых участников акции протеста, прошедшей 22 ноября. Так в 7 утра в квартиру активиста Вячеслава Винькевича, который был задержан в День свободы на майдане, но позже освобожден, явился наряд милиции, сопроводивший его в здание суда. Там господина Винькевича обвинили в том, что 22 ноября 2011 года он находился в нетрезвом состоянии и нецензурно выражался в публичном месте. В итоге суд оштрафовал активиста на 51 грн.