Конституційна асамблея, яка мала б складатися зі ста осіб – громадських діячів, експертів, науковців, провладних і опозиційних політиків – вийшла дещо «неповноцінною». Представники опозиційних партій відмовилися брати участь у розробці Конституції під патронатом Віктора Януковича, заявивши, що ця асамблея — лише «ширма для прикриття антидемократичних і авторитарних змін до Основного закону».

Експерти переконані, що Конституційна асамблея слугуватиме президенту Януковичу для «прикриття» його власних амбіцій з проведення конституційної реформи. Політолог Ігор Жданов у розмові з Deutsche Welle припустив, що серед планів влади може бути відмова від всенародних президентських виборів. «Тут проста логіка – Конституційна асамблея рекомендує, аби президента обирала Верховна Рада. То конституцію так і переписують. Але все залежатиме від результатів парламентських виборів», -зауважує Жданов. На його думку, напрацювання асамблеї залишаться незатребуваними, якщо за результатами виборів провладні сили не матимуть у Верховній Раді двох третин голосів. Розроблені Конституційною асамблеєю документи будуть нелегітимними, вважає Жданов. «Ця конституція без опозиції буде як двоногий кінь», — каже він.

Ігор Коліушко з Центру політико-правових реформ впевнений, що опозиція дарма відмовилася від участі у переписуванні конституції. «Якби вони пропонували щось взамін – розробили свої зміни, пропозиції, мали альтернативний орган — тоді зрозуміло. Але так вони просто відмовитися – і все… », — прокоментував Ігор Коліушко Deutsche Welle. Водночас експерт визнає, що відсутність опозиції у складі тих, хто розроблятиме зміни до конституції зменшуватиме вагу цього документу.

Кандидатури до складу конституційної асамблеї мають бути подані до 16 квітня 2012 року. Асамблея за задумом мала б складатися зі ста осіб, 34 з них вносяться президентом, решта — від політичних партій, інститутів, громадських організацій. П’ять місць у цій асамблеї зарезервували саме для опозиціонерів.

Лілія Гришко, Німецька хвиля

Та тільки висунувся привітати переможця, російського майстра з боїв без правил із українським прізвищем Омельяненко, отримав абсолютно неочікуваний удар під дих — від десятків тисяч присутніх на очах у десятків мільйонів телеглядачів. Замість оплесків народ скандував "Ганьба! ", а також просте інтернаціональне слов’янське слово "Фууу! ".

З тих пір у Путіна почалися політичні проблеми. Народ уперто відмовляється шанувати його належним чином.

Щось схоже сталося на днях в Україні з нашим президентом Віктором Януковичем. У відповідь на закриття міліцією піратського сайту Ex.ua хакери массово атакували сайти центральних органів влади. Міліції, СБУ, уряду і що найпоказовіше – президента.

Цікаво, що власники закритого сайту відразу відхрестилися від цих атак. І навіть опублікували відповідну відозву, закликавши колег поважати закон. Не допомогло. Атаки на інтернет-ресурс глави держави і підконтрольних йому органів продовжуються. І невідомо ще, чим це все завершиться.

Можна звичайно, списати все на нашу патологічну українську несвідомість та звичку жити за чужий рахунок. Мовляв, ми звикли купувати фільми нелегально, на легальну купівлю не маємо грошей, у нас забирають останній ковток повітря, от ми й захищаємося відчайдушно.

Так-то воно так, але не зовсім. Забирають же не повітря, і навіть не хліб. Без цих піратських копій можна якось прожити. Тим більше, що всі чудово розуміють, що закриють один сайт, а завтра працюватиме п’ять. Не перший раз закривають.

Позакривають сайти-файлообмінники, будемо купувати через знайомих. Так чи інакше, наш ринок піратських копій ніхто не знищить – це очевидно і експертам, і навіть школярам.

Чому ж така агресивна реакція? А тому, що народу, а шановні хакери – теж його частина, тільки дай привід копнути владу. Дати їй запотилицю, або вставити клізму — що кому більше до вподоби. Логіка проста. Вони наших б’ють? Так дамо їм так, щоб упали. І не лише менти, але й той, хто над ними.

По суті справи, за дрібну спробу навести порядок Януковича вигнали з віртуального простору. Я більш, ніж переконаний, що власники закритого сайту тут справді ні до чого, вони хакерам не платили, і навіть не телефонували. Майстри інтернет-побоїщ просто реалізували своє почуття громадянського обов’язку.

Про що це свідчить?

Про те, популярність нашої влади і персонального того, хто її уособлює справді нижче будь-якого плінтуса. Даруйте, в нормальній обстановці не прийнято кидати каміння у вікна міліції та мерії у відповідь на затримання пянчужки-крадія. Навіть, якщо пиятство та крадійство стали основним сенсом існування для більшості мешканців цього міста.

Каміння полетіло поки що віртуальне, однак очевидним є настрій суспільства, готового в принципі поцілити у владу будь-чим, що до рук потрапить. Це значить, що достатньо серйозного приводу, і полетить вже каміння не віртуальне.

Подібно російським глядачам на «Олімпійському», наші хакери ненавмисно оголили короля. Показали перед усією країною, що він – абсолютно нагий, що його ніхто не любить, ніхто не підтримує, не ніхто шанує, і ніхто не боїться.

Щось подібне сталося з Юлією Тимошенко в березні 2009-го – в результаті повного провалу на виборах в Тернопільську обласну раду. Народ побачив, що Тимошенко може й програвати, причому з тріском, та ще й у своїй електоральній вотчині. Результат проявився через неповних 2 роки на виборах президентських. Він всім відомий.

Володимир Путін зі своєї ганьби 20 листопада певний висновок зробив. Він більше не з’являється перед масовою, тим більше – непідготовленою аудиторією.

Що тепер робитиме Янукович, аби повторно уникнути ганьби, поки не зрозуміло. Можливо, він ухвалить перевести свій ресурс на паперові носії? Як тимчасовий варіант годиться. Журнальчик можна надрукувати солідно, і весь тираж так просто ніхто не знищить.

Однак біда не в цьому. Парламентські вибори у жовтні теж на паперових носіях (бюлетенях) плануються. Невже їх теж в президентській адміністрації друкувати доведеться? Разом із галочками навпроти «правильної» партії?!

Володимир Сонюк, політолог, Українська правда

«1 февраля, начиная с 13.00 интернет пользователи — противники закрытия пиратских сайтов, — проводят системные атаки не только на сайты госорганов власти, но и на сайт Партии регионов. Очевидно, цель у этих деструктивных сил – одна: методом информационного терроризма создать в интернет-сообществе хаос. Идеология этих кибертеррористов — беспредел, хищничество и воровство. Их методы – пиратство, грабеж и беззаконие», — говорится в сообщении пресс-службы этой партии.

Между тем, украинские интернет-пользователи уже третий день протестуют против закрытия файлообменника ех.ua.

По словам члена группы ЕХ.UA, жителя города Перевальск, Луганской области, который назвался А.Ткаченко, их последними достижениями на данный момент являются «не работающий сайт МВД, зависшие сайты Налоговой администрации, президента и Партии Регионов. «Я считаю, что мы сделали только небольшую угрозу данному правительству и милиции, которая незаконно прикрыла файлообменник», — говорит он. Вчера ночью атакам были подвергнуты сайты Кабмина, СБУ и даже Компартии Украины.

В свою очередь администрация Ex.ua на своей странице в Facebook попросила своих сторонников не нападать на сайты госучреждений.

«Друзья, нам очень приятно, что это трудное время вы переживаете вместе с нами. Просьба не совершать никаких противозаконных действий в отношении госструктур, все нужно решать с умом. Оставайтесь с нами», — сказано в сообщении.

Все IP-адреса, с которых проводятся блокировки сайта президента, переданы в правоохранительные органы, сообщили журналистам в пресс-службе Государственной службы специальной связи и защиты информации.

В ведомстве отметили, что с 6:00 1 февраля мониторинг за сайтами, находящимися на площадках Госспецсвязи, зафиксировал увеличение сетевой нагрузки на серверы официального сайта президента.

«Это было классифицировано как „Атака на отказ в обслуживании“ (DDoS-атака)», — рассказали журналистам в пресс-службе ведомства.

Национальная команда реагирования на чрезвычайные компьютерные происшествия CERT-UA установила местонахождение пока одного интернет-ресурса, на котором размещалось вредоносное программное обеспечение, и заблокировала его работу.

«К сожалению, атаки продолжаются. Максимальное количество запросов, направленных на отказ работы интернет-представительства, составляет приблизительно 140 тысяч запросов в секунду. IP-адреса, с которых проводятся атаки, переданы в правоохранительные органы», — отметили в ведомстве.

В Госспецсвязи добавляют, что такие нарушения имеют признаки правонарушения, предусмотренного статьей 361 Уголовного кодекса Украины (несанкционированное вмешательство в работу электронно-вычислительных машин (компьютеров), автоматизированных систем, компьютерных сетей или электросвязи).

Кстати, после проведённой проверки полученного уведомления от МВД, компания-регистратор Imena.UA разблокировала домен EX.UA.

Учитывая специфику работы DNS-системы, домен будет доступен в течение 1-24 часов.

Хотим обратить внимание, что доступность доменного имени не означает возобновление работы сайта сервиса хранения информации «ЕХ.ua».

Саме блок Тимошенко почав на професійному рівні використовувати масові нападки в інтернеті як засіб нейтралізації критичних тверджень та пропаганди власних цілей.

Я не взявся би писати цей блог, якби не побачив, з якою ненавистю прихильники БЮТ взялися атакувати Мустафу Найєма під його останнім критичним записом щодо Тимошенко.

Звісно, я не маю жодних застережень щодо свободи слова в інтернеті. Люди воліють висловлювати свою точку зору – це їхнє право. Але решта читачів повинні розуміти, що ці нападки на Мустафу – лише атака клонів.

Саме ці користувачі, заховані під анонімними масками, зовсім нещодавно носили Мустафу на руках і вихваляли його сміливість, коли написане ним відповідало генеральній лінії БЮТ.

Я взяв для прикладу декількох коментаторів і порівняв їх поведінку щодо Мустафи з різницею в декілька тижнів.

Перший коментар в парі – це обливання брудом Мустафи за те, що він розкритикував Юлію Тимошенко. А другий – це зізнання цих же самих людей в любові до Мустафи. Особливо велика кількість таких захопливих коментарів була після 21 грудня минулого року, коли пролунала відома фраза Януковича на адресу Мустафи «Я вам не заздрю...»

Розмовляти з ботами немає сенсу, а справжніх людей я закликаю зрозуміти: ми – журналісти, і наша задача – не вихваляти Тимошенко, навіть якщо вона сидить у тюрмі. Тому що вона – політик, і залишається бути ним зараз.

Вона особисто зробила цей вибір в житті. І з того моменту вона повинна забути про прихильність преси, тому що місія кожного політика – заколихати виборця обіцянками, щоб навзаєм отримати його голос і прийти до влади.

Наша задача – бути критичним до політиків незалежно, влада це чи опозиція.

Хоча, звичайно, владі завжди дістається більше. І, сподіваюсь, ніхто з тих, хто читає наші матеріали, сперечатися з цим не буде.

Сергій Лещенко, журналіст «Української правди»

Сервисом EX.UA пользовались миллионы украинцев. Если обмен файлами – это преступление, то все мы – преступники. Практически поголовно.

Разгром популярного ресурса милицией рядовые пользователи уже рассматривают как очередные происки антинародного режима Януковича. Хотя в данном случае режим просто стал на сторону отмирающей идеологии карательного внедрения копирайта. Идеологии, которая насаждается повсюду стараниями американских продюсеров и вызывает бурю протестов по всему миру.

В США и Европе файлообменники закрываются постоянно еще с конца XX века. На борьбу с ними брошены все силы медиа-индустрии. Особенно сейчас, когда банкротство компании Kodak показало, что технический прогресс невозможно остановить, и те, кто делал ставки на сдерживание технологий, в конечном счете проигрывают.

Можно понять гигантов киномузыкальной индустрии и рынка программного обеспечения. Они привыкли вбухивать миллиарды в производство хитов, а затем дорого и поштучно продавать копии предметов массовой культуры. Файлообменники снижают их доходы, потому что стоимость отдельно взятой копии множится на ноль.

Законопроект SOPA (Stop Online Piracy Act), внесённый в Палату представителей США 26 октября 2011 года, является финальным рывком «правообладателей» к нашим кошелькам. Авторские права в изложении этого шедевра консервативной мысли выписаны весьма радикально: предлагается блокировать доступ к любому ресурсу, где были отмечены случаи нарушения копирайта.

По сути, идеологи SOPA ставят под сомнение свободный обмен информацией между людьми. Ведь свобода подразумевает возможность выбора, и обязательно найдутся те, кто этим выбором злоупотребляет.

Конечно, свободный обмен информацией не означает возможность пользоваться результатами творчества автора без оплаты его труда, без удовлетворения нормальных мотиваций творить объекты интеллектуальной собственности ради прибыли.

Вопрос только в способе оплаты и в цене.

Чтобы все было по-честному, как того требует рыночная экономика, цену на авторское произведение должен диктовать рынок. И сервис доступа к информации, включающий в себя способ оплаты, должен быть удобным.

Рынок уже выбрал современные технологии доступа к информации, которые делают процесс копирования бесплатным. Выбор потребителей де-факто исключает чью-то монополию на распространение копий ПО или произведений искусства.

Физически невозможно заставить потребителя смотреть телевизор, ходить в кино, покупать CD и DVD-диски, если потребителю удобнее без этого обойтись.

Правообладатели должны научиться получать прибыль в новых условиях.

Нормальный путь к этому – легализация файлообмена на взаимовыгодных условиях для рядовых пользователей, правообладателей и владельцев файлообменников. Сторонам следовало бы сесть за стол переговоров, а не опускаться до разборок – кто халявщик, кто уголовник, кто занимается цензурой и гонится за сверхприбылями в ущерб интересам общества.

Взаимовыгодных решений может быть много, и владельцы файлообменников их озвучивают.

Можно брать абонентскую плату за доступ к секторам платных файлов на файлообменниках, за рекламу, распределяя прибыль между владельцем сервиса и правообладателями.

В идеале, поскольку весь интернет является источником бесплатных копий разнообразной информации, администраторы крупнейших сегментов сети могли бы ввести специальные отчисления в пользу авторов за доступ в интернет.

Каждый, кто пользуется всемирной сетью, мог бы ежемесячно платить копеечную доплату за «доступные копирайты», которую можно включить в сумму абонентской платы. Если умно поставить это дело, аппетиты голливудских звезд были бы удовлетворены не хуже, чем сейчас. И при этом доступ небогатых людей из стран второго и третьего мира к западной культуре сохранился бы.

Проблема в том, что правообладатели не хотят работать по-новому.

Они хотят сохранить традиционные схемы ведения бизнеса, принеся в жертву новые технологии. Поэтому они идут против рынка.

И поэтому – проиграют.

Вспомним, по аналогии, что появление и расцвет цензуры явились ответом на развитие технологий книгопечатания.

Когда-то считалось, что всякий текст должен быть одобрен властями – как сейчас считается, что всякая копия произведения должна быть изготовлена с одобрения автора. Долгое время «еретические книги» жгли вместе с их авторами.

Печатный станок победил цензуру. И теперь она считается дурным тоном во всех цивилизованных странах. Так и файлообменники – побеждают копирайт, потому что они технологически сильнее, доступнее для всего человечества и лучше отвечают на запросы рынка.

«Борцы с пиратством», охранители информационного монополизма получают все больше концептуальных ответов общества на свои претензии, хотя упорно не желают понимать: правда – не на их стороне.

Растет популярность бесплатного ПО. Все больше интеллектуальных продуктов распространяется со свободными лицензиями.

Множество людей пользуются одноранговыми сетями (P2P) для непосредственного обмена файлами между собой.

Плодятся идеологии «анти-копирайта»: от набившей оскомину левизны до «пиратских партий» и «религии копимизма».

Можно, конечно, называть миллионы сторонников этих простых идей анархистами, преступниками, клеить ярлыки «совок» и «юношеский максимализм».

Можно декларировать усиление цензуры, законодательно ограничивать удобства обмена информацией, показательно расправляться над самыми успешными файлообменниками.

Но законы рынка непобедимы. Их нельзя переписать с помощью продажных политиков и держиморд.

В конечном счете, медиа-индустрии придется посмотреть в глаза будущему.

Сесть за стол переговоров с интернет-сообществом. Легализовать за какие-то отступные фактическую доступность своих продуктов. Отказаться от заоблачных цен и устаревшего сервиса.

Если этого не сделает Голливуд и Силиконовая долина – фильмы и программы будут делать другие люди в других местах.

Юрий Шеляженко, редактор газеты "Правдоискатель"

Людям, у которых есть деньги, но нет времени на регистрацию политической организации, а потом и ее раскрутку предлагают купить различные политические партии с разным сроком регистрации и количеством партийных ячеек, именно от этих двух критериев и будет зависеть цена. Хотя на нее может повлиять также авторитет и репутация партии. Понятно, что партию с плохой репутацией никто не купит.

Сколько стоит дом построить

Создание своей партии это дело не одного дня, не одного месяца и даже не одного года, особенно, если речь идет о регистрации партийных ячеек в разных городах. Как утверждают люди, которые имели непосредственное дело с созданием партий, регистрация ячеек в одной области может «вынести» целых два года. Тут все дело в специфике. По закону партийную ячейку может регистрировать как минимум три члена партии. Но весть нюанс в том, что они должны еще и проживать в том регионе, где будет работать ячейка. Они должны провести партийное собрание, его протокол и необходимый пакет документов подают в органы юстиции, которые без символического, а иногда и не совсем символического вознаграждения, могут тянуть дело с регистрацией довольно долго.

Но перед тем, как регистрировать ячейки, нужно зарегистрировать саму партию, а перед этим придумать ей название, какую-никакую программу и самое главное собрать подписи людей, которые не против того, чтобы такая партия работала.

Если названия, программа и подписи есть и собирались они честно, с поквартирными обходами и агитацией, тогда нужно будет всего лишь заплатить сто необлагаемых минимумов (17 тыс. гривен) в качестве регистрационного сбора государству. Через сколько дней партию зарегистрирует Минюст не совсем понятно. На сайтах юридических организаций, которые предлагают услугу по регистрации партии в графе сроки указано до 60 календарных дней. Кстати, стоимость услуги эти самые юристы не указывают.

Хотя без проблем можно узнать цену регистрации, к примеру, всеукраинской общественной организации (20 дней, 18 тыс. гривен) или союза объединения граждан (20 дней, 20 тыс. гривен). В том, что юристы не называют конкретную цифру, в которую обойдется регистрация партии, нет ничего странного, говорят эксперты, ведь тут есть масса нюансов. Например, нужно ли покупать базу с подписями 10 тыс. граждан, которые имеют право голоса. По слухам, эту базу без проблем можно купить за 25-40 тыс. долларов. Кроме этого, у тех же юристов можно заказать полный комплект регистрации партии во всех регионах Украины. А это будет стоить около 60 тыс. долларов.

По самым скромным подсчетам, чтобы только зарегистрировать партию и все ее ячейки нужно, как минимум 100 тыс. долларов. Плюс к этому нужно добавить и содержание самой партии и ее ячеек. По слухам, содержание центрального офиса в столице обходится в 300 тыс. дол. в месяц.
Понятно, что при таком раскладе многие будущие политики или бизнесмены считают более целесообразным купить готовую партию и не заморачиваться с регистрацией и созданием партячеек.

Все продается, все покупается

По данным Минюста по состоянию на конец ноября прошлого года в Украине официально зарегистрировано 195 политических партий. Реально рабочих и раскрученных из них не больше двух десятков. Значительная часть партий ждут своего мецената и нового владельца.

По словам экспертов, стоимость партии стартует с 200 тыс. долларов и достигает одного миллиона. Все зависит от количества партячеек и количества номинальных членов структуры. Также немаловажную роль играет имидж партии. Желательно, чтобы она уже принимала участие в выборах, в том числе и в Верховную Раду. Поговаривают, что с целым ворохом разных мелких и никому не известных партий, выставлены на продажу и «Эко +25%» и «Всеукраинская партия духовности и патриотизма».

Понятно, что прийти и официально через документы и договор купли-продажи приобрести партию не возможно, говорят юристы, ведь это незаконно. Поэтому покупка происходит неофициально. Новый владелец закрепляет право собственности тем, что политсовет партии на одном из съездов выдвигает его в лидеры своей партии, а это уже официально и законно. После этого, меняется название партии под лидера и его программу, и она выходит в широкое политическое плавание.

Поговаривают, что именно благодаря такой схеме Арсений Яценюк стал лидером партии «Фронт перемен». Правда, сначала это была «Народная трудовая партия» (зарегистрирована в 2007 году), через два года ее переименовали в «Демократический фронт», а потом, исходя из программы нового лидера и акцента на изменениях, переименовали во «Фронт перемен».

Кстати, не только «Фронт перемен» появился с другой партии, а и «Единый центр» (ранее была «Партией частной собственности») и даже «Народная Самооборона» (берет свои корни с партии «Вперед, Украина!»).

Посредники, которые продают партии, заявляют, что это очень ходовой товар. По каждой из партии в день поступает по пять предложений о покупке. Торговаться с ними нет смысла. Правда, некоторые обещают сами заняться ее переименование, если покупатель сразу оплатить 30 % ее стоимости. Также в пакет с партией могут входить дополнительные услуги, как, например, детальный социологический анализ настроений избирателей их приоритетов и желаний. Такое исследование может обойтись заказчику в 100 тыс. долларов. Но после него он будет иметь полную картинку, и исходя из исследование писать свою программу.

Звездный час

Партиями начали торговать, начиная с 90-х годов, после того, как в законодательные органы власти начали проходить не по мажоритарке, а по партийным спискам. Именно в этот период бизнесмены, которые до этого вкладывали деньги в округа и подкуп избирателей, начали вкладывать деньги в покупку партий.

Но звездный час для торговцев партиями наступил перед местными выборами, когда закон установил, что партии и их ячейки, которые имеют регистрацию меньше года, не имеют права выдвигать своих кандидатов. Кроме этого, на руку продавцам сыграла и та норма, что мажоритарщиков тоже должны выдвигать партии.

Эксперты назвали несколько схем, которые внедряли покупатели партий на минувших местных выборах. Первая схема, когда есть новая партия с раскрученным лидером, но с малоразвитой сетью ячеек или таких, что имели регистрацию до года. Понятно, что пропускать местные выборы, лидерам не очень хотелось. Поэтому они шли на покупку более развитой партии (с большим количеством ячеек). После этого организовывался съезд партий, на которых принималось решение об их объединении. Партия менее раскрученная, но с хорошо налаженной структурой, брала себе название более раскрученной и узнаваемой. И все, дело в шляпе, можно выдвигать кандидатов на выборы. Вторая схема менее хлопотная. Раскрученный лидер со своими соратниками покупает партию и идет по ее спискам, рассчитывая на то, что будут голосовать за него, как за личность.

Партия в аренду

Кроме этого, утверждают эксперты, можно взять партию в аренду. Это более выгодный вариант для политиков и бизнесменов, которым в данный момент нужно самим прийти в законодательные органы или провести туда своих людей, и в дальнейшем не думать о том, как будет развиваться партия. Этот вариант выгодней и тем, что став депутатом от конкретной политической силы, бизнесмену не нужно дальше заботиться о ее существовании и соответственно, не нужно будет туда вкладывать деньги.

На время за определенную сумму, бизнесмен или политик может стать лидером партии или купить себе место в ее списке. Правда, сколько стоит такая услуга, не совсем понятно. Эксперты говорят, что в этом случае применяют двухсторонний индивидуальный подход. С одной стороны «меценат» смотрит, что за партия, насколько она проходная (если будет идти по партийным спискам), с другой стороны – партия анализирует состояние и репутацию своего спонсора, и исходя из этого, назначает цену.

Олеся Ткачик

Берите громкоговорители и идите передавать привет под стены администрации президента и МВД.

Нынешняя власть могла сколько угодно повышать цены на газ и лишать чернобыльцев доплат. Все это чепуха. Но закрыть ex.ua – это ПЕРВЫЙ НАСТОЯЩИЙ УДАР НОВОЙ ВЛАСТИ по НАРОДУ. Это похлеще, чем «сухой закон» времен Горбачева.

Народ, интересы которого затронули, – это не умозрительные 48 млн чел в слайде Януковича. Это реальные миллионы интернет-пользователей, а также их дети.

Все те, кто любили слушать музыку, смотреть фильмы и мультики, чтобы хоть как-то отдохнуть от вони, льющейся из экранов телевизора и прущей из интернета.

Как ни смешно, но именно файлообменник, который тупо нарушал авторские права таких корпораций, как Microsoft, Adobe и иже с ними, сделал для культуры страны гораздо больше, чем Минкульт с его сверхмощным бюрократическим аппаратом.

Да, не все фильмы на этом сайте были образцом доброты и света. Но это кто что ищет. Именно на ex.ua можно было посмотреть картины Феллини и Тарковского, послушать музыку Шопена и, черт побери, ДДТ.

Лично я никогда в жизни не встану на сторону музыкальных корпораций, которые хотят брать деньги за каждый трек в формате mp3. Я не понимаю, как это – брать деньги за просмотр «Ежика в тумане»?

У меня рука не поднимется покупать фирменный DVD за 100 грн, чтобы один раз посмотреть незнакомый мне фильм.

Меня никогда не убедят, что за программу для редактирования картинки нужно платить. Вот просто так я считаю. Если программа мне понравится, я заплачУ за нее из благодарности пожертвование. Действительно желаю успеха Гуглу с его философией, а Эпл уже теряет аудиторию на своем платном контенте. Не удивлюсь, если пользоваться Ай-Фоном8 будут только очень креативные и нестандартные люди)))

И таких, как я, в Украине миллионы. В общем, парни из Microsoft и кинопрокатных компаний, не надейтесь, что вы начнете зарабатывать в этой стране на своих продуктах. Ну не будут покупать рядовые украинцы кино за 100 гривен, а глючный Windows за 400.

Очень надеюсь, что в Украине скоро появится новый файлообменник, который точно так же не будет нравиться американским парням. Очень надеюсь, что у него будут такие юристы и «крыша», чтобы судебные процессы тянулись годами.

А Януковичу и МВД – большой привет. Зря вы отключили то, куда уходило внимание людей. Потому что если люди начнут смотреть в вашу сторону, им очень многое не понравится. Как будете прикрывать спины?

P.S. Кстати, об интернет-войне со своими гражданами.

Последняя новость – «лежит» сайт МВД.

Сергій Лямець, редактор «Економічної Правди»

ex.ua — это транспорт. Так же, как prostoprint.com, infostore.org. Так же, как facebook, vkontakte и google docs. И этим транспортом пользуются люди — с разными целями.

Я сел в Пежо и отвез ребенка на тренировку. А завтра наркоман сел в другой Пежо и сбил десять человек. Пошлем УБОП на заводы Пежо?

Согласно европейским и международным нормам интернет-транспорт не несет ответственности за действия пользователей в том случае, если сознательно не оказывает содействие недобросовестным юзерам.

В ex.ua была внедрена политика взаимодействия с владельцами авторских прав — пусть несовершенная, но ресурс рос быстрее, чем его внутренняя инфраструктура. Сознательно они пиратов не покрывали.

Зачем же тогда закрыли ex.ua и infostore? Да все очень просто: нашим кибермилиционерам ТУПО НЕ ХВАТАЕТ УМА И КВАЛИФИКАЦИИ по-настоящему расследовать юзер-генератед-преступления. Следователь по особо важным делам, который расследует дело Простопринта, услышав словосочетание «автоматические делегирование субдомена после регистрации пользователя» подвисает на несколько минут.

Если МВД будет искать настоящих виновных — score zero, результатом будет жесточайший факап. Единственный способ им оправдывать свое существование — мочить файлообменники, ОНИ ДРУГОГО НЕ МОГУТ.

А чего Вы удивляетесь? Вы это видели раньше: милиция усралась на всю Европу, когда с танками и гранатометами не могла противостоять трем чеченским мужчинам. Зато очень классно разгоняет студентов с футболками и арестовывает бабушку с венком.

Так что в истории с ex.ua принципиально нового ничего нет. Не в пиратстве тут дело, а в том, что украинская милиция из правоохранительного органа превратилось в ТУПОЕ КАРАЮЩЕЕ ПОЛЕНО. Которое для остановки кровотечения из носа перетягивает жгутом горло.

P.S. А для интернет-предпринимателей вывод следующий: поскольку 99% сегодняшних востребованных веб-ресурсов так или иначе полагаются на социальность и юзер-генерейтед контент — нам в этой стране делать нечего. И пусть Мыкола Янович сам создает айпэд по новой. Он может .

P.P.S. А народный дидос в качестве благодарности МВД — очень даже стойкая идея. А запостите кто-то в комментах инструкцию, что и где надо исполнить. А я перепощу на стенке.

Денис Олейников

Днями Баришівський суд Київської області дав організатору злочину УМОВНИЙ ТЕРМІН. Генпрокуратура оскаржувати вирок відмовилась.

Це означає, що залишатись в нашій країні стає справді небезпечно. Ми всі мусимо це розуміти.

 Костянтин Усов, блоги Української правди

Те, що знищило шанси Тимошенко в 2009 році – це брехня. Вона думала, що зможе обхитрити всіх – і залишилася в офсайді.

26 січня на сайті Яценюка вийшла новина: «Арсеній Яценюк представлятиме Об'єднану опозицію на Давоському форумі».

Всесвітній економічний форум проходить у Конгрес-центрі Давоса за щільно зачиненими дверима. Брати участь у ньому – це велика честь і великі гроші.

Бізнесмен має заплатити за це плюс-мінус 70 тисяч франків щорічного внеску. Або, якщо ти громадський діяч, то маєш заслужити це своєю діяльністю. Крім того, взяти участь у Давоському форумі організатори за спеціальною програмою відбирають «молодих лідерів». Зрештою, ти можеш потрапити на Всесвітній економічний форум в Давосі як офіційна особа – керівник держави або міністр.

Насправді, Яценюк не брав участі у Всесвітньому економічному форумі, а повідомлення його прес-служби – неправда.

Ось офіційний перелік громадян України, які були учасниками форуму в Давосі, наведений організаторами заходу.

Немає згадки про Яценюка і в офіційному переліку учасників форуму в Давосі, виданому у вигляді окремої книги Всесвітнім економічним форумом.

Тож участь Яценюка звелася до виступу на українському ланчі Віктора Пінчука (цей захід не має жодного відношення до офіційного Форуму) та зустрічей приватного характеру.

З таким же успіхом, якщо я відвідаю Лондон у серпні цього року, то, за логікою «Фронту змін», можна стверджувати, що «Лещенко представив Україну на Олімпіаді-2012».

Сергій Лещенко, блоги Української правди

На фото нардеп Игорь Плохой убирает мусор после пожара вместе с прихожанами

«Некоторые политиканы и люди с больной душой начали смаковать новость чудовищного происшествия, вставляя домыслы своего больного воображения. К примеру, мэр Болграда, который в день трагедии был замечен отдыхающим с молодой особой в Закарпатье. Он не сделал ни малейших попыток прервать свое прекрасное рандеву. Но ему ничего не помешало дать интервью, в котором он называет причиной возгорания нарушение противопожарной безопасности. При этом он запамятовал, что лично отвечает за противопожарную безопасность на всех объектах города, и снова воспользовался своим излюбленным приемом – обманом граждан, заявив, что он уже собрал 500.000 грн. Он даже не покраснел, когда 30 января на собрании горожан ему пришлось сообщить, что денег нет» – возмущается депутат.

И. Плохой обратил внимание журналистов на «странные» заявления «доверенных лиц Королева, которые заявляли все эти дни, что храм сгорел из-за таблички, указывающей, чьими трудами восстанавливался собор. Где они были до 2002 года, до начала реставрации, когда собор находился в аварийном состоянии, а желающих приложить свои силы на восстановление не было?!».

По факту пожара в Спасо-Преображенском соборе милиция возбудила уголовное дело. Расследуется основная версия поджога храма злоумышленниками.

Напомним, что 26 января 2012 года в Спасо-Преображенском соборе в Болграде начался пожар. Огонь уничтожил полтысячи квадратных метров главного культового сооружения этнических болгар Украины. Здание очень сильно пострадало, рухнул купол. Позднее было выявлено два источника возгорания, что свидетельствует о поджоге. Кроме того, во время уборки пепелища 28 января в центре собора на месте падения купола в мусоре прихожане нашли бутылку с бензином.

Комментируя версию мэра Сергея Королева о том, что причиной пожара могла быть небрежность строителей, настоятель собора о. Василий заверил, что накануне сам закрывал храм и убедился, что все электроприборы были отключены: «К тому же, свидетели видели, что горел не только сам купол. Огонь вырывался и из-под крыши центрального входа».

Высокопреосвященнейший Агафангел, митрополит Одесский и Измаильский уже благословил народного депутата Игоря Плохого на труды по восстановлению Спасо-Преображенского собора в Болграде. Об этом сообщил пресс-секретарь Одесской епархии о. Сергий (Лебедев).

Игорь Плохой отметил, что дальнейшая работа по восстановлению храма будет идти при тесном взаимодействии с губернатором Одесской области, председателем областной организации Партии регионов Эдуардом Матвийчуком. «По-другому не может быть, поскольку Президентом Украины всегда приоритетное внимание уделяется вопросам духовности, возрождения храмов. И сейчас, по нашей информации, этот вопрос на личном контроле у главы державы» – заявил И. Плохой.

Парламентарий взял обязательство найти средства, чтобы снова отреставрировать святыню Бессарабии. Кроме того, И. Плохой готов выплатить вознаграждение в 100 000 гривен из своего фонда за достоверную информацию о поджигателях Спасо-Преображенского собора, чтобы они ответили и по земным законам (контактный телефон: 0966223936).

Спасо-Преображенский собор в Болграде был заложен в 1820 г., его строительство завершено в 1838 году. Построен в стиле строгого классицизма на пожертвования жителей города. Является памятником архитектуры. Высота купола, оформленного коринфскими пилястрами, составляет 50 м. Интерьер расписан в 1912—1914 годах художником Павлом Пискаревым в стиле романтизма по эскизам Васнецова.

Реконструкция собора началась 10 лет назад на средства депутата Игоря Плохого. Например, лишь договор от 19 мая 2010 года предусматривает 7 млн. грн безвозмездной помощи.

Об этом на пресс-конференции заявил народный депутат фракции «БЮТ-»Батькивщина", министр оппозиционного правительства по делам молодежи, спорта, туризма и Евро-2012 Остап Семерак, сообщает «Спротив».

Он отметил, что по данным экспертов, при финансировании мероприятий по подготовке к футбольному чемпионату так называемые «откаты» достигали почти 50%.

«Если учесть, что на эти цели было потрачено около 70 млрд грн, то получается, что к не совсем чистым рукам „прилипло“ около 25 — 30 млрд грн», — сказал оппозиционный депутат.

Для сравнения он отметил, что годовое содержание украинской армии составляет 14 млрд грн.

Напомним, заместитель председателя Верховной Рады Николай Томенко и Остап Семерак внесли на рассмотрение парламента проект Постановления «О заслушивании информации Кабинета Министров Украины об осуществлении закупок товаров, работ и услуг за государственные средства для потребностей, связанных с подготовкой и проведением в Украине финальной части чемпионата Европы 2012 года по футболу».

Согласно этому проекту, такая информация Кабмина должна быть заслушана на пленарном заседании Верховной Рады не позднее 16 марта с. г.

Напомним, что в июле 2010 года депутаты разрешили правительству Азарова воровать на госзакупках.

Тогда Верховная Рада Украины приняла Закон "О внесении изменений в законы Украины «Об осуществлении государственных закупок» и «Об организации и проведении финальной части Чемпионата Европы 2012 года по футболу в Украине». За принятие документа проголосовали 255 народных депутатов.

Изменениями предусмотрено, что закупка товаров, работ и услуг за средства, распорядителем которых является специально уполномоченный центральный орган исполнительной власти по обеспечению осуществления мероприятий по подготовке и проведению в Украине Евро-2012, может осуществляться по процедуре закупки у одного участника без согласования с уполномоченным органом в сфере закупок, в соответствии с чем заказчик заключает договор о закупке с участником после проведения с ним переговоров.

Процедура закупки у одного участника применяется заказчиком после согласования со специально уполномоченным центральным органом исполнительной власти по обеспечению осуществления мероприятий по подготовке и проведению в Украине финальной части Евро-2012.

Кабинет министров своим постановлением определил Министерство инфраструктуры главным распорядителем средств, предусмотренных в госбюджете для выполнения мероприятий по подготовке Украины к Евро-2012.

Ранее этими средствами распоряжалось специально созданное Национальное агентство по подготовке и проведению в Украине Евро-2012 и реализации инфраструктурных проектов (Укревроинфрапроект). Теперь оно будет распорядителем бюджетных средств низшего уровня и ответственным исполнителем бюджетной программы.

Министром инфраструктуры, а также вице-премьером и куратором по подготовке к Евро-2012 является Борис Колесников.

В соответствии с последними решениями правительства Азарова, финансирование Евро-2012 из государственного бюджета составляет 55,9 млрд.грн., из местных бюджетов — 5,3 млрд.грн., из других источников — 49,3 млрд.грн.

На фото видно, как вице-премьер Борис Колесников общается с харьковским мэром-регионалом Геннадием Кернесом. Наверное они обсуждают особенности закупки за бюджетные средства лавочек в харьковский метрополитен, так небходимых для Евро-2012, по умопомпрачительной цене в 63 тысячи гривен каждая.

Вадим Гладчук, sprotiv.org

Публічний політик та чиновник високого рангу не може мати приватного життя. Ані він, ані його родина. Але тепер працівниками мас-медіа треба готуватися до «веселих часів», коли інформація про корупцію тягнутиме за собою позови до суду від корупціонерів, а про бешкети «золотої молоді» — від бешкетників.

Яку правову ціну мають вердикти Конституційного Суду України (КСУ), стало зрозуміло ще 25 грудня 2003 року, коли цей суд визнав другий президентський термін Леоніда Кучми першим, дозволивши тим самим нове балотування на посаду глави держави. Та штучно спровоковане «антикризовими менеджерами» протистояння двох Вікторів під час виборчої кампанії несподівано для організаторів переросло в народну Помаранчеву революцію, і варіант «Кучма рятує країну, Кучма завжди з нами» провалився на початкових стадіях.

Політичних пристрастей у наступні роки вистачало, тому ницість КСУ якось призабулася; журналісти інколи посміювалися з нього, згадуючи «математичний подвиг», проте загалом ставилися до суду як до достатньо поважної державної інституції. Але ж не даремно Іван Котляревський в «Енеїді» помістив певні категорії суддів просто до пекла: «Судді, підсудки, писарі, Які по правді не судили Та тілько грошики лупили І одбирали хабарі...».

Те, що ця публіка не дуже змінилася за два з гаком століття, наочно довів КСУ двома засадничими рішеннями 2010 року: першим він дозволив «тушкам» і «тушканчикам» брати участь у формуванні владної коаліції, другим змінив конституційний лад у країні і сам Основний Закон. При цьому з мотивацією, гідною пера найбільших сатириків світу: виявляється, «стабільність конституційного ладу» — це його зміна не волею виборців чи бодай парламенту, а рішенням 18 осіб.

«Гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина» — це вирішення за 36 мільйонів виборців питання, які саме повноваження делегувати главі держави, а які — народним депутатам, «непорушність та безперервність дії Конституції України» — це оголошення майже шестирічного періоду життя держави за зміненою під час політреформи Конституції таким, якого наче й не було.

Але найцікавіше полягає в тому, що чинний на той момент склад КСУ було значною мірою сформовано вже після політреформи; судді любесенько користувалися у своїх вердиктах зміненою Конституцією без усіляких застережень; і от раптом вони «прозріли» й оголосили «неконституційним» реформування Конституції у 2004 році.

Добре, уявімо, що це було справді так, і слово «прозріння» слід писати без лапок. Але чи не повинні після цього порядні й відповідальні правники сказати народові: пробачте нам, ми були дурними, ми не бачили очевидного, тепер ми його побачили, ухвалили вердикт, згідно з яким країна повертається на шлях нормального розвитку — і йдемо у відставку, бо стільки років сприяли беззаконню й поширювали його?

У нормальній країні нормальні правники, якщо їх лихий попутав, так би і вчинили. Але ж недаремно Іван Котляревський помістив до пекла і «суддів і стряпчих», і «начальників, п'явок людських», і «повірених і секретарів»...

І так само даремно журналістська спільнота (якою б аморфною та роздертою на частини політичними суперечностями вона не була) не здійняла після цих рішень широкомасштабного «джихаду» проти КСУ: бо ж було ясно, що рано чи пізно за «свистком» із «директивних інстанцій» цей Суд в ім'я «захисту прав людини» та «конституційний свобод» неодмінно лупоне (і щосили!) по мас-медіа, викручуючи їм руки і відриваючи ноги. Так і сталося.

Рішення КСУ №2-рп/2012 від 20 січня 2012 року — це той документ, на підставі якого відтепер влада цілком законно може перетворити українські ЗМІ на безпечні для себе розважально-дебільні чи, навпаки, зарозуміло-інтелектуальні проекти, які не писатимуть про реальні проблеми країни і, головне, про тих персонажів, які ці проблеми спричиняють.

Наведу резолютивну частину рішення повністю:

«1. В аспекті конституційного подання положення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України слід розуміти так:

— інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною;

— збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене».

Переконаний, знайдуться юристи, які коментуватимуть цю постанову так: нічого страшного, сказано ж про передбачену законами інформацію, пов'язану з виконанням посадових повноважень, про інтереси національної безпеки, економічного добробуту і прав людини теж сказано; все добре...

Теоретично, можливо, нічого страшного немає (хоча й у цьому є серйозні сумніви, хоча б тому, що українські закони надто вже заплутані, неоковирно написані й суперечать один одному, а тому завжди можна вибрати вигідний для влади; а на додачу тепер є чудова можливість терміново «підрихтувати» цілу низку законів, щоб ніхто, крім «компетентних органів», не смів втручатися в особисте та сімейне життя можновладців!).

Але ж за наших обставин головне — судова практика, коли закон трактується так і тільки так, як це потрібно високопоставленому «замовнику». Вирішив же п'ять років тому славнозвісний (чи сумнозвісний?) Печерський районний суд за позовом тодішнього спікера Олександра Мороза до «Української правди», що брутальне порушення цим політиком угоди з БЮТ та «Нашою Україною» не є зрадою, хоча сама етимологія цього слова вказує на вихід із ряду, тобто — давньоукраїнською мовою — угоди, договору, публічної домовленості...

Отож, не треба бути пророком, щоб передбачити, які сфери діянь політиків та чиновників віднині (а особливо з наближенням виборчої кампанії) стануть фактичними табу для ЗМІ. Дивовижні зростання статків урядовців та їхніх близьких родичів, «Межигір'я» та його незчисленні клони, розвиток імперії Ахметова та становлення імперії Януковичів, веселі розваги депутатських синочків і дочечок удома і за кордоном, пікантні деталі бурхливого минулого багатьох очільників нинішньої влади, зв'язки за радянських часів тих чи тих можновладних персонажів із «компетентними органами», подарунки членам родин політиків і чиновників (часом дуже і дуже коштовні), зрештою, сексуальні вподобання і стосунки високопоставлених осіб... Список можна продовжити, мабуть, до нескінченності. Яка «прозорість влади»? Яка ще «боротьба з корупцією»? Які «небезпечні контакти з агентами іноземних держав»? Все це є «втручанням в її особисте та сімейне життя»! Крапка!

Але що цікаво: так само можна передбачити, що всі ці обмеження (особливо в міру наближення до виборів) не стосуватимуться опозиційних діячів, на яких виливатиметься у відповідних мас-медіа (в тому числі й державних) ціла купа бруду. Бо ж робитиметься це (щоби ви не сумнівалися!) «в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини»...

У мотивувальній частині рішення КСУ чимало гарних слів про європейські принципи прозорості влади і права громадян знати про своїх обранців та претендентів на державні посади практично все. Але в контексті висновку це все тільки гарні слова, не більше.

Публічний політик та чиновник високого рангу не має і не може мати приватного життя. Ані він, ані його родина. Адже йдеться справді про питання національної безпеки та захисту прав людини (не чиновної, а пересічної, тобто рядового виборця).

Не випадково, скажімо, у США кандидатів на президентську посаду ще до початку праймеріз ЗМІ ретельно «просвічують» на предмет сексуальних уподобань та пригод, відтак запеклі ловеласи змушені добровільно сходити з дистанції. Бо ж такі персонажі можуть — випадково, не зі злого умислу! — стати об'єктами небажаного впливу з боку осіб прекрасної статі або ж вибовкати їм державні таємниці.

Тільки трьом своїм президентам у ХХ столітті американці, наскільки мені відомо, пробачали адюльтери: Франкліну Делано Рузвельту, Джону Кеннеді та Біллу Клінтону. А Рузвельтом ще й пишалися: дарма, що має хворобу ніг, — а як зачаровує жінок! Утім, то були винятки, то були вельми успішні державні діячі, які ще до президентства зарекомендували себе незламними оборонцями інтересів американців. А правило залишається правилом, і вже встигло спрацювати під час підготовки до нинішніх праймеріз...

Звісно, сьогодні в цьому плані Європа почувається значно розкутішою, ніж кілька десятиліть тому, хоча, можливо, це і не зовсім правильно, якщо згадати вміння східнонімецької «Штазі» працювати з жінками бальзаківського віку в органах влади західних держав і тісні контакти одного відомого російського політика з цією спецслужбою та використання ним її досвіду. Та це інша тема — принаймні, європейська преса її регулярно порушує, і ніхто не вимагає від неї дотримуватися принципу невтручання в особисте життя політиків.

У нас же, як відомо, не Європа, і ми в політично-правовому сенсі все ближчі і ближчі до Білорусі та Росії. Отож працівниками мас-медіа треба готуватися до «веселих часів», коли інформація про корупцію тягнутиме за собою позови до суду від корупціонерів, а про бешкети «золотої молоді» — від бешкетників.

«Эксперты прикидывают, что за разглашение подобной информации, скажем, журналистом, теперь разгласившему грозит на первый раз — от штрафа в тысячу необлагаемых доходом минимумов до трех лет лишения свободы, а на второй раз — пять лет «неба в клеточку» уж обязательно. Это, следовательно, в том числе за упоминание о Межигорье или какой-то собственности старшего сына Януковича, — пише Вікторія Андрєєва. — Ничего. Надо будет — нарушим подобное решение. А надо — и посидим. Сидят же в современной Украине люди ни за что, ни про что».

Але чи всі журналісти готові йти до в'язниці за звинуваченням (по суті) у виконанні професійних обов'язків? У в'язницю, де затримані гинуть невідь від чого, а лікарська допомога надається навіть знаним у всьому світі в'язням із величезним запізненням? І чи можна вимагати від журналіста ледь не щоденного подвигу?

«Нещасна та країна, що потребує героїв», — казав один із героїв Бертольда Брехта. Схоже, він передбачав нинішню Україну...

Сергій Грабовський для «Телекритики»

Как сообщили газете журналистам сотрудники ГУ МЧС Украины в Одесской области, пожар в Болградском православном соборе охватил около 120 кв. метров. Произошло обрушение купола. Тушение пожара было затруднено сильным ветром и ремонтными работами, которые проводились внутри здания — расплавившаяся полиэтиленовая плёнка не давала возможности спасателям попасть внутрь храма.

Как утверждают местные жители, пожар начался одновременно в двух концах собора.

По данным облуправления МЧС, в тушении участвовало 9 единиц пожарной и специальной техники.

Здание очень сильно пострадало. Рухнул купол. Когда пожар локализовали, пожарные проникли внутрь и сумели вынести несколько предметов церковной утвари и икон, однако большая часть культового инвентаря погибла.

Отметим, что Спасо-Преображенский собор в Болграде был заложен в 1820, его строительство завершено в 1838 году.

Построен в стиле строгого классицизма на пожертвования жителей города. Является памятником архитектуры. Высота купола, оформленного коринфскими пилястрами, составляет 50 м. Интерьер расписан в 1912—1914 годах художником Павлом Пискаревым в стиле романтизма по эскизам Васнецова. Реконструкция собора началась в 2001 году.

Напомним, что 30 декабря 2011 г. благочинный храмов Болградского округа, настоятель Спасо-Преображенского  собора протоиерей отец Василий, избранный ранее депутатом Болградского  районного совета по списку Партии регионов, сложил свои депутатские полномочия по моральным соображениям.

Вот таким был этот собор

Але з кінця грудня Аю-Даг більше не належить громадянам України.

Його передано в довгострокову оренду товариству «Кедр».

Так само, як інші вісім з половиною тисяч гектарів лісу від Гурзуфу до Алушти. «Кедр» – елітний мисливський клуб Віктора Януковича і його друзів.

Місцева влада запевняє, що нові господарі кримських лісів не заборонятимуть ходити до них людям.

Але, після того, як Янукович створив із Сухолуччя під Києвом зону суворого режиму, мало хто сумнівається, що в Криму буде інакше. З чого б це Віктор Федорович дозволив простим смертним вештатись там, де він збирається розводити і стріляти благородних оленів?

Поруч розташований «Артек». Як дітям пояснюватимуть, що це за постріли лунають за парканом і чому більше не можна йти на Ведмідь-гору?

Перечитав текст спочатку і досі не можу повірити в те, що сталося.

Скільки їм ще потрібно мисливських угідь, резиденцій, вкрадених бюджетних мільярдів?

Що далі вони привласнять? Дніпро? Карпати? Майдан Незалежності?

Відповідь: вони заберуть все, що захочуть, доки це дозволятимуть наші байдужість, лінь, роз'єднаність.

Мабуть, сидить Віктор Федорович в Межигір'ї і думає: «Оце стягнути б сонечко із неба, та замість люстри в себе почепить!»

Докладніше про те, як «зкедрили» кримські ліси в репортажі нижче. Дякую за допомогу при його підготовці сміливим колегам з кримсько-татарського телеканалу ATР.

Дмитро Гнап

Прокурор требует для ней 2 года тюрьмы. Один из потерпевших – начальник Тарутинского отделения милиции Иван Ищенко, мастер спорта по каратэ – утверждает, что обвиняемая побила пятерых милиционеров и сорвала с него погон.

У девушки иная версия: самозащита. Капитана Ищенко она обвиняет в применении к ней и её брату Ивану Торгану физической силы, запугивании и вымогательстве денег якобы за нарушение правил дорожного движения.

Со слов обвиняемой, их с братом на автомобиле Форд Сьерра в ночь с 13 на 14 августа 2010 года остановили два сотрудника ГАИ в форме и с оружием, а также человек в гражданском (как позже было установлено – и.о. начальника местной милиции, капитан Ищенко И. В.). Остановив автомобиль в с. Ровное Тарутинского района, все трое не представились сотрудниками милиции. Дальше при поиске следов употребления спиртного у водителя ГАИшники применили к нему физическую силу, в результате чего водитель потерял сознание.

Раиса Торган заявляет, что человек в гражданском (то есть, начальник милиции) оскорбил её и порвал на ней блузку. Её с братом бросили в машину и отвезли в Тарутинскую центральную районную больницу на проверку наличия алкоголя в крови. Водитель попросил взять кровь на анализы, однако дежурный врач этого не сделал.

Протокол про административное правонарушение был подписан без взятия анализов. Более того, врач не осматривал Ивана Торгана. Адвокат Валерий Гамар предполагает, что нужное милиционерам медосвидетельствование проводилось фельдшером без участия врача, а образцы крови не брались, потому что они хранятся 90 дней и обвиняемый может в течение этого времени отправить образцы на независимую экспертизу. Врач не мог не заметить «царапину на лбу», которая была задокументирована, только когда Ивана Торгана принимали в милицейскую комнату временного содержания. «Там уже была не царапина, а хороший шрам, потому что он ударился головой об землю. Возможно, было сотрясение мозга» – говорит правозащитник.

Брата и сестру целый день держали под арестом, не извещая родственников и не предъявляя обвинение. По направленным в прокуратуру материалам, составленным под руководством и.о. начальника Тарутинского РО ГУ МВД Украины в Одесской области Ивана Ищенко, было возбуждено уголовное дело, по которому признаны потерпевшими 5 сотрудников милиции.

В то же время, по словам адвоката Валерия Гамара, Тарутинский районный суд признал брата девушки виновным в управлении транспортным средством в состоянии алкогольного опьянения (ст. 130 КУоАП), однако после рассмотрения апелляционной жалобы решение первой инстанции было отменено и дело было направлено для повторного рассмотрения, при котором суд закрыл производство по делу. Иван Торган сохранил водительские права и чистый талон предупреждений.

Глядя на то, сколько сил в времени уходит у местной милиции на привлечение к уголовной ответственности девушки, защищавшей своего брата, и, «возможно» (!), оказавшей неповиновение работникам милиции, приходится задаться вопросом об уровне преступности в Тарутинском районе и уровне раскрываемости преступлений.

Кстати, «потерпевшие» милиционеры и прокурор потребовали запретить журналистам видеозапись судебного заседания. Начальник милиции ведёт себя в суде, как дома, разговаривает по телефону во время судебного заседания...

Сможет ли 20-летняя девушка защитить свои права и будут ли наказаны действительно виновные в этом инциденте, покажет время. Однако уже сейчас понятно, что без привлечения широкого общественного внимания ситуация будет «замята» на местном уровне.

По материалам Валерия Гавриленко на сайтах «Избирком» и YouTube

В українському судочинстві можуть з’явитися «присяжні засідателі». Це передбачає проект нового Кримінально-процесуального кодексу, який президент Янукович надіслав на розгляд Верховної Ради. Влада переконує, що це початок розбудови в Україні повноцінного інституту суду присяжних. Експерти ж критично ставляться до такої ініціативи, зазначаючи, що в українську систему судочинства повертається радянська модель інституту народних засідателів.

У президентському проекті Кримінально-процесуального кодексу йдеться, що підозрювані у скоєнні особливо важких злочинів зможуть вимагати призначення суду, який складатиметься з двох професійних суддів та трьох присяжних. Кандидатури присяжних висуватимуть місцеві громади.

Ця модель відрізняється від класичного розуміння суду присяжних, заявляє президент Інституту правової політики Микола Оніщук. Запропонована модель спростовує саму суть такого суду, кажу він.

«Це відмінна модель від тієї, що пропонувалось розробниками Кримінально-процесуального кодексу раніше, за якою рішення щодо факту самого злочину та наявності вини підсудного приймає не професійний суд, а лава присяжних, тобто обрані у той чи інший спосіб громадяни України у кількості шести або дванадцяти осіб. За таких умов рішення щодо його вини та скоєного злочину приймають саме громадяни. Професійний же суд у випадку, якщо прийнято рішення щодо наявності такої вини здійснює кваліфікацію злочину та застосовує міру покарання», – пояснює Оніщук.

Дорогий суд присяжних

Представники ж уряду переконують, що ця модель є лише першим етапом розбудови повноцінної системи суду присяжних. Голова парламентського підкомітету з питань кримінально-процесуального законодавства Святослав Олійник зазначає, що у новому законодавстві цей інститут закладено в тому вигляді, в якому це можливо з економічної точки зору.

«Я хочу сказати, що це дуже дороге задоволення. Колись ми прийдемо до справжнього нормального інституту суду присяжних. З паном Оніщуком можна погодитись: це не та модель, яку ми бачимо у кіно. Але ви уявляєте, скільки державі коштує забезпечити дванадцятьом цивільним людям заробітну плату на місяць, зібрати їх в одному місці і утримувати їх там?», – каже Святослав Олійник в інтерв’ю Радіо Свобода.

Радянська модель повертається

Утім, на думку правозахисників, проект Кримінально-процесуального кодексу фактично передбачає повернення до радянської системи судочинства.

«Це намагання розказати усім, що в Україні розвинута демократія. Коли кажуть про суд присяжних, мається на увазі окрема колегія присяжних, які вирішують питання винуватості чи невинуватості підсудного, і до якої суддя не входить. Тепер же це – єдина колегія. Це не присяжні, як би їх не називали», – зазначає голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко.

За його словами, спроба переконати європейських фахівців, що вводиться суд присяжних, не вдалася, адже експерти, які аналізували цей законопроект також засвідчили, що такий інститут він не запроваджує.

Євгенія Олійник, Радіо Свобода

Кто бы мог подумать, что строительство «объекта №1», а соответственно безопасность первого лица государства будет поручена не СБУ или контрразведке, а привидению и бомжу из Латвии?

Начиналось все, впрочем, как по нынешним временам, достаточно незатейливо. 28 декабря 2010 года Киевсовет, осознав, что президент Украины желает на работу не ездить, а летать, выделил 2,18 га для строительства вертолетной площадки. Место нашли уникальное — на склонах Днепра, практически под Верховной Радой.

Уже в то время некоторых депутатов смутило юридическое обос­нование решения Рады. Во-первых, гектары были выделены с туманной формулировкой «для строительства и обслуживания объектов инженерной и транспортной инфраструктуры на Пар­ковой аллее», а во-вто­рых, не государственному предприятию, а малоизвестному ООО «Амадеус КО».

Но в тот день народные избранники решили не задумываться, на каких условиях первое государственное лицо будет договариваться с частной фирмой и не опасно ли доверять самую драгоценную жизнь страны ка­ким-то неизвестным. Стено­грам­ма сессии фиксирует лишь одно депутатское выступление по этому поводу. Андрей Стран­ников (Блок Кличко): «Понимаю, что это та знаменитая или же пресловутая вертолетная площад­ка, с которой президент будет преодолевать пробки в городе Киеве. Единственное, что с удивлением выяснилось, что отвод делается не на Государст­венное управление делами, а на частную фирму, которая затем будет владеть этим имуществом».

Остальные депутаты удивления не высказали, понимая, что такие объекты могут строить только правильные люди, и если президенту угодно приземляться на частную вертолетную площадку, то так тому и быть.

С того времени информация о строительстве поступала в СМИ регулярно, но обходилось без сенсаций. «Амадеус КО» нанял субподрядчика, и «Основа Солсиф» начала вбивать сваи, затем в медиа проскочила новость о том, что в площадку будет вложено около 200 млн. грн. А пос­ле того как строители сдали каркас, оказалось, что вертолетная площадка — это не просто расчерченный бетонный круг, а трехэтажное здание с непонятным предназначением.

Скандал разразился за нес­коль­ко дней до Нового года. Участники известного столичного сообщества «Интересный Ки­ев» пробрались внутрь объекта и вывесили в своем «Живом журнале» фото внутренней строи­тельной документации, которая щедро украшала стены недостроя.

К недоумению любителей киевской старины, среди вполне понятных граф, как то: «Комната персонала», «Администрация» и «Кух­ня», оказались трудно поддающиеся осмыслению: «Лаунж-бар», «Боулинг», «Ролледром», «Диско-бар», «VIP-залы для покер-клуба», etc.

Трудно понять, каким образом сочетается покер и «транспортная инфраструктура». Разве что известной покерной комбинацией — «стрит» или, в нашем случае, «стрит по масти». Ведь никто в здравом уме не сможет предположить, что президент Украины, отбывая с работы в Межигорье, будет посвящать час-другой катанию на роликах или танцам в стиле диско.

Разбушевавшуюся в Интер­нете общественность решил ус­покоить председатель КГГА Александр Попов. Фактический мэр столицы постарался убедить киевлян, что все нормально: «Строится не за средства бюджета, поэтому инвестор, строя эту площадку, рассчитывал на ка­кую-то деятельность». Правда, какая именно деятельность будет вестись непосредственно под площадкой, Попов, увы, не знает. Видимо, уровень не тот.

Тем временем блоггерская новость оказалась набирающим скорость снежным комом. «Укра­инс­кая правда» вывесила ответы Министерства культуры и управления охраны культурного наследия КГГА о том, что за разрешением на проведение работ к ним никто не обращался, хотя эта территория относится к особо ценным землям. Что же касается разрешения на собственно стройку, то инспекция Государст­венного архитектурно-строительного контроля сообщила, что предоставила его только на подготовительные работы. Причем еще до решения сессии Киеврады.

Более внятной информации, кто же дал разрешение на стройку, не удалось найти ни журналистам, ни депутатам. Вице-спи­кер парламента Николай Томен­ко на свой запрос в КГГА получил веселый ответ: «проектная документация на строительство объектов, разработанная с учетом требований градостроительной документации и с соб­лю­де­нием требований законо­дательст­ва… не требует согласования с гос­органами». Простыми словами: мы ничего не знаем, поскольку нам знать не положено.

Такое эксклюзивное положение фирмы «Амадеус КО» не могло не возбудить желания ZN.UA поближе познакомиться со счастливчиками, которые стро­ят, что хотят и где угодно, а КГГА даже не пытается вытребовать у них хоть какой-то документ.

Оказалось, что знакомиться ни с кем не надо. Потому что с людьми, строящими транспортный хаб для президента, наше издание уже практически сроднилось. 95% «Амадеус КО» принадлежит британской фирме Fine­road business LLP (Кар­дифф). Основана 16 декабря 2010 года (за две недели до решения Киев­совета), номинального директора нет. Британские друзья ZN.UA объяснили нам, что такое возможно, и функции директора исполняют напрямую основатели.

Список же собственников бри­танцев откровенно порадовал. Согласно британскому государственному реестру, ими оказались наши старые знакомые белизские офшорки Ireland & Over­seas Acquisitions и Milltown Corporate Services. И именно эти фирмы весной 2011 года продали «Черномор­нефтегазу» первую морскую бурильную установку West Juno, более известную среди читателей под названием «выш­ка для Бойко».

Тогда для операции была использована другая их собственность — тоже британская Highway Investment Processing (зарегистрированная по тому же адресу, что и Fineroad).
История с покупкой Украи­ной установки по цене 400 млн. долл., в то время, когда ее цена у официального дилера не превышала 250 млн. долл., заинтере­совала многих. Особенно же яркими оказались фигуры номинальных основателей офшорок — латвийцев Стана Горина и Эрика Ванагельса. Первый в интервью украинскому каналу ТВi сказал, что не узнает своей подписи на платежных документах, так что никаких вышек он не продавал. Следы второго нашел латвийский Центр журналистских расследований. Оказалось, что Ванагельс — антисоциальный старик, который давно ведет жизнь бомжа.

Теперь эти люди строят секретный объект, где по крайней мере дважды в день будет находиться первое лицо государства Украина. Точ­нее сказать, площадку строят те же люди, которые организовали схему покупки буровой установки.

Кстати, в этом контексте более понятной становится ранее казавшаяся загадочной фраза руководителя Минэнергоугля Юрия Бойко. Напомним, после выхода первой статьи ZN.UA о тендере «Черномор­нефтегаза» он сообщил: журналисты не учитывают, что в 400 млн. долл. входит не только буровая ус­та­новка но еще вертолеты и доп­оборудование. Возможно, имелись в виду вертолеты и допоборудование на Парковой аллее? Тогда, конечно, все становится на свои места.

Тем более что в последнее время министр увлекся организа­цией VIP-досуга. Совсем недавно общественная организация «Кедр», где он вместе с Сергеем Ту­лубом и Владимиром Демиш­каном является соучредителем, взяла в аренду 9000 га в Крыму для организации охотничьего хозяйства. Видимо, все здесь будет организовано по высшему классу. Ведь предыдущую территорию для отстрела животных «Кедр» обустроил в небезызвестном Сухолучье, где любит охотиться президент Виктор Яну­ко­­вич. Да и само место регист­ра­ции «Кедра» — с. Новые Петров­цы, ул. Ивана Франко, 19, что является почтовым адресом Межи­горья, — вселяет если не трепет, то по крайней мере уважение.

Возможно, именно из-за такого подбора фактов Виктор Яну­кович и проигнорировал результаты инициированной им же проверки относительно покупки первой буровой установки. ZN.UA уже сообщало, что полгода назад МВД в докладе президенту полностью подтвердило факт исчезновения 150 млн. долл. Только вот не владели проверяющие всей полнотой картины мира. Ведь в это время строи­тельство вертолетной площадки уже шло полным ходом, а «Наф­то­газ» чувст­вовал себя настолько уверенно, что готовил проведение второго тендера. На котором в результате была приобретена вторая буровая установка за те же сакральные 400 млн. долл.

Кстати, относительно второго тендера обнаружилась одна пикантная подробность. Участие в нем, напомним, вместо анонсированных «10—12 производителей» приняли лишь три загадочных посредника. Среди них и продавец первой вышки — High­way Invest­ment Processing. Со­лид­ная оказалась контора: еще всех денег за первую установку не должна была получить (только 80% предоплаты), а уже следующую продает. Со вторым тендером у нее не сложилось, так что мы с нетерпением ожидали появления в Британском реестре свежей финансовой отчетности Highway, чтобы попытаться понять, сколько ж «британские латвийцы» заработали на Украине.

Не сложилось. Буквально за несколько дней до обязательной пуб­ликации отчетности Highway Investment Processing заявил о своей… ликвидации. И прямо сейчас этим занимается.

Сама же вышка в Украину пока не пришла. Правда, она уже в Черном море. Турецкие СМИ сообщили, что 19 декабря West Juno прошла Босфор, остановившись на пять месяцев в порту Гиресун, где ей будут приваривать опоры.

И все же, если вышка пока не сдана, то, может, оставшихся 20% «Черноморнефтегаз» еще не ус­пел перечислить? Платить-то уже некому. А 20% — это 80 млн. долл. За такие деньги можно покрыть сетью вертолетных площадок полстраны. Оно ж лучше деньги не островитянам дарить, а здесь использовать? Как говорится, для дома, для семьи…

Алексей Шалайский «Зеркало недели. Украина» №2

Так, Генеральная прокуратура добавила чести своему мундиру и разоблачила хищение одного из объектов Минтранса — админздания площадью более 3-х тыс. кв.м. по адресу ул.Щорса, 7/9, а в самом центре этого скандала оказался публичный бизнесмен Олег Бахматюк — автор схемы незаконного отчуждения и, впоследствии, его новый владелец. Как показала проверка ГПУ, отчуждение недвижимого имущества проводилось незаконно, с грубым нарушением интересов государства и нанесением миллионных ущербов. Так же достоверно известно, что все многочисленные купли-продажи проводились исключительно между аффилированными структурами Бахматюка.

Изначально указанные помещения числились за Государственной администрацией железнодорожного транспорта, но в 2004 были зачем-то переданы Фондом Госимущества в уставной фонд ОАО “Укртранслизинг” в счет оплаты приобретенных акций. Впрочем, зачем это было нужно и кому стало известно уже через пару месяцев, когда Глава Правления Укртранслизинга единолично и превышая свои должностные полномочия принимает решение об отчуждении государственного имущества в пользу некоего ООО “Л.І.Т.Груп” по цене, на порядок ниже рыночной. А уже через несколько дней это админздание передается в уставной фонд созданной накануне фирмы-однодневки ООО “Современные технологии и инвестиции” (99,24% капитала). Любопытно, что основателем и директором этой фирмы был Любомир Шершун, известный уже много лет как главный юрист Олега Бахматюка. После приобретения Бахматюком VAB Банка в начале прошлого года Шершун был назначен на должность заместителя главы правления банка по юридическим вопросам.

Таким образом, налицо стандартная схема противоправного отчуждения государственного имущества, которая отработана нашими бизнесменами в тесном сотрудничестве с чиновниками до автоматизма. Но в этот раз так просто поживиться государственным имуществом Олегу Бахматюку не удалось. В 2005 Министерство транспорта спохватилось пропавшего здания и Хозяйственный суд Киева признал отчуждение недвижимости незаконным, обязав вернуть все помещения государству.

Но расставаться со столь выгодным приобретением офисного центра в самом центре столицы Бахматюку не хотелось, тем более, что розданные чиновникам взятки за содействие в отчуждении недвижимости никто ему возвращать не собирался. Поэтому, несмотря на решение суда, карусель перепродаж закрутилась вновь и админздание в экстренном порядке было переведено на баланс Западнорегиональной инвестиционной компании, а оттуда Бахматюк переводит его на основании решения Хозяйственного суда Ивано-Франковской области в собственность КарпатСтройСервису, который в свою очередь проводит отчуждение недвижимости частями в пользу, опять же, компаний Бахматюка, а именно в пользу банка “Финансовая инициатива”, ООО “Украинская газовая финансово-консалтинговая група”, ООО “Агрохолдинг “Авангард”, ООО “Финансово-консалтинговая группа “Укрмясо”, ООО Систем Технолоджи Компани” и ООО “Торговая сеть “Фаворит”.

Поесле завершения цикла перепродаж “Современные технологии и инвестиции” и “Западнорегиональная инвестиционная компания” самоликвидировались, что позволило аннулировать существующие на тот моент судебные решения о возврате здания и затянуть судебную тяжбу.

Все упомянутые компании без исключения принадлежат Олегу Бахматюку. К примеру, директором Западнорегиональной инвестиционной компании на тот момент был Олег Стус, который сегодня занимает должность директора по правовым вопросам агрохолдинга “Авангард”, основной бизнес-структуры Бахматюка. А директор КарпатСтройСервиса — Олег Василишин, коллега по юридическому цеху Любомира Шершуна и Олега Стуса, который по случайному совпадению является сегодня представителем компании нерезедента Godaxalliance Limited (Кипр), которая в начале 2011 года стала акционером VAB Банка. Таким образом, Бахматюк фактически перепродавал несколько раз админздание сам себе, но объяснить правоохранительным органам для чего именно нужны были эти манипуляции он, как «честный покупатель», почему-то не может.

Несмотря на все старания Олега Бахматюка, Генеральная прокуратура и ФГИ проявили завидную настойчивость и в течении последних нескольких лет непреклонно отстаивали в судах интересы государства. В результате длительного противостояния в 2010 Высший хозяйственный суд по иску ГПУ признал право собственности на админздание по ул. Щорса, 7/9 за государством в лице Министерства транспорта, а в октябре 2011 Киевский апелляционный хозяйственный суд по иску ФГИ признает сделку между Укртранслизингом и Л.І.Т.Груп, с которой начался цикл перепродаж, недействительной.

Поскольку суды сказали свое последнее слово, Бахматюк теперь пытается решить вопрос «сверху» — его регулярно видят в приемных различных чиновников, депутатов и силовиков, но пока без видимых успехов. Против главных исполнителей всей схемы — Шершуна и Стуса, заведены уголовные дела, а у сотрудников агрохолдингов “Авангард” и “Укрлендфарминг”, а так же банка “Финансовая инициатива”, чьи центральные офисы находятся в здании по ул.Щорса, 7/9, уже начали возникать проблемы с допуском на рабочие места.

Помимо этого, Фондом госимущества сейчас поднимается вопрос об убытках, которые понесло государство врезультате незаконного отчуждения недвижимости. Их размер превышает более 50 миллионов гривен, компенсировать которые обязаны структуры Олега Бахматюка.

Но больше всего Бахматюка пугает нависшая над ним уголовная ответственность, поскольку именно он является организатором всей преступной группировки и всем очевидно, что тихо решить это дело ему просто не дадут.

Во всем этом деле остается нераскрытым только вопрос, что же заставило Генеральную прокуратуру с таким рвением отбирать у бизнесмена награбленное. Конечно хочется верить, что речь в данном случае идет лишь о соблюдении закона и непредвзятом наказании виновных. Но с другой стороны, анализируя происходящие в бизнесе и политике процессы можно смело предположить, что данный инцидент — обычное давление и сведение счетов с неугодными со стороны провластных сил. Ведь ни для кого не секрет, что отношения Бахматюка с «регионами» незаладились еще со времен его «оранжевого» прошлого. В политической среде многие знают его как воспитанника и соратника экс-председателя правления Нефтегаза Алексея Ивченко. Какое-то время Бахматюк имел серьезную поддержку со стороны БЮТ в обмен на щедрое финансирование партии, но ввиду понятных всем причин остался в стороне политической жизни. Известно так же, что в последнее время бизнесмен принялся оказывать активную финансовую поддержку различным оппозиционным движениям, а основную ставку делает на Арсения Яценюка, с которым у него особенно теплые отношения. Возможно, что именно это и вызвало столь пристальное внимание со стороны правоохраниетльных органов к аферам Бахматюка.

Хайвей, Народные блоги

Запорукою високої моральної цінності цієї премії є саме ім'я Василя Стуса, людини яка ніколи не йшла на компроміси із власною совістю, яка здатна була протистояти несправедливості у форматі сам проти злочинної і здавалося нездоланної системи. Високо планку цієї нагороди не дозволяють понизити його побратими-дисиденти, які опікуються нею сьогодні. Їх не зламав тиск радянської системи, їх не підкупили загравання представників нової влади.

Я дуже втішений, що цю високу відзнаку отримав за книгу "Історія з грифом «Секретно», яка розповідає про таких людей, яка розповідає і про Василя Стуса, і про Євгена Сверстюка, і про Василя Овсієнка, і багатьох їхніх соратників. Книжку яка розповідає про їхніх попередників – повстанців, які боролися в 40-50-х роках, і про попередників їх попередників – повстанських отаманів 1920-х років. Яка, врешті, розповідає і про кінець 1980-х– початок 1990-х років, коли національно-демократичний рух завершився досягненням ідеалу боротьби – створення Української Держави.

Але на минуле увагу звертають не лише історики, але й політики, які шукають в ньому певні приклади для наслідування, виправдання та легітимацію своїх вчинків.

Сьогоднішня влада намагається застосовувати ганебні радянські зразки. Це проявляється в наступі на громадянські права і свободу слова. Сьогодні ми з вами стали свідками швидкої зміни політичного клімату, політичних репресій та спроб придушити громадську активність.  Влада намагається поширити свій вплив аж до того, щоб цензурувати історію. Поза межами нового підручника, який «схуд» сторінок на сто, опинилися ті люди, про яких я говорив вище, ті, хто боровся за незалежність.

Але можновладці знають: українська історія має безліч прикладів ефективного протистояння цьому свавіллю. Тому вони услід за своїми радянськими попередниками намагаюся заховати такі приклади під грифом «Секретно». Моя книга є спробою повернути українцям інформацію про тих, хто навіть у найстрашніші часи ставав на боротьбу із неправдою.

Сподіваюся, що відновлення пам'яті про них буде корисним насамперед для нашого покоління, яке, до певної міри, розгублене перед нинішньої ситуацією. Сподіваюся, що для нас ці історії будуть дороговказом.

Протягом всього ХХ століття вони, здається, в абсолютно неможливих ситуаціях щось змінювали. Очевидно, нині за набагато кращих умом гріх нарікати, що нема можливості працювати. Можливості є. Їх треба тільки сповна використати.

Вірю, що такі приклади, а також те, що завдячуючи Богу вони залишилися не тільки на папері, і ми можемо спілкуватися з живими героями та моральними авторитетами, такими як пан Євген Сверстюк, надихатимуть нове покоління небайдужих, готових до відстоювання справедливості.

Правда переможе!

Виступ Володимира В'ятровича на врученні премії імені Василя Стуса, 14 січня 2012 року, м.Київ

Региональные ячейки провластной Партии регионов, лидером которой является премьер-министр Николай Азаров, повсеместно отказываются оплачивать жилищно-коммунальные услуги и связь. Суды крайне неохотно берутся за такие дела.

В Херсоне уже пять месяцев идет нешуточная борьба между «Херсоноблэнерго» и местной партийной ячейкой Партии регионов. Сумма спора – 13,3 тыс. грн., которые энергопоставляющая компания пытается взыскать с однопартийцев премьер-министра Николая Азарова.

«Регионы» за электроэнергию не платят...

Иск энергетики Херсона подали еще в средине августа 2011 года. Однако местный суд смог приступить к рассмотрению только в октябре, а потом еще несколько раз переносил судебное заседание, ссылаясь на фантастическую «сложность» дела.

«Исключительность данного случая состоит в том, что в судебном заседании 17.10.2011 возникла необходимость отложить рассмотрение дела на 15 часов 30 минут 08.11.2011, что привело к окончанию двухмесячного срока для решения спора», -  недолго думая, написал судья в постановлении.

В ноябре суд все же решился встать на сторону энергетиков и взыскать с херсонских «регионалов» долг за электроэнергию. Но те явно не спешили выполнять решение суда. Тогда Хозяйственный суд уже Херсонской области в декабре на свой страх и риск выдал приказ о принудительном взыскании долга.

...И за связь тоже

Черкасские «регионалы» предпочитают не платить за связь. Так, Шполянская районная организация Партии регионов задолжала «Укртелекому» 569 грн., но явно не спешила погашать долг. 27 декабря 2011 года связисты подали иск в Хозяйственный суд Черкасской области. Судья трижды переносил заседание, мотивируя это сложностью дела и неявкой ответчика.

А вот во Львове местные «регионалы» задолжали «Укртелекому» почти 700 грн. Хозяйственный суд Львовской области, в отличие от черкасских коллег, не стал церемониться с однопартийцами Азарова – на первом заседании не только потребовал от Партии регионов уплатить долг, но и штраф, пеню и судебные издержки. В результате сумма выросла почти в два раза.

Судья Кучма: признать виновной, но к ответственности не привлекать

Однако большинство судей с пиететом относятся к членам Партии регионов. Так, судья Снежнянского горсуда Донецкой области Кучма рассмотрел материалы налоговой инспекции на привлечение к административной ответственности руководителя местной ячейки Партии регионов и принял такое решение: виновной признать, но к ответственности не привлекать. Только устное замечание.

А вот оппозиционным партиям рассчитывать на снисходительность судов не приходится. Например, исполнительная служба не церемонилась с «Нашей Украиной» в Житомире. Как только образовался долг за месяц — пришли в офис, за долги забрала столы, компьютеры, стулья и даже кофеварку.

На початку цього року, 3 січня 2011 року, президентом України Вікторем Януковичем було видано розпорядження щодо міжнародних фондів. Цим документом була створена робоча група по зміні законодавства для донорів. Громадські діячі припускають, що таким чином гарант вирішив провести «зачистку» міжнародних донорів перед виборами.

Уряд та міжнародні фонди: історія протистояння

Розпорядження ставить за мету опрацювання пропозицій щодо вдосконалення нормативного регулювання питань залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги. Першочерговим завданням є утворення робочої групи, на чолі якої призначено першого віце-прем’єр міністра України — Міністра економічного розвитку і торгівлі України Андрія Клюєва. Тим часом Український незалежний центр політичних досліджень вважає, що головна задача цих змін «забезпечення прозорості та посилення контролю за використанням ресурсів проектів (програм) міжнародної технічної допомоги».

Діяльність міжнародних фондів в Україні не давала спокійно жити Януковичу ще з початку його президентства. 8 вересня 2010 року радник гаранта з силових питань, секретар комітету ВР із питань національної безпеки й оборони Юрій Самойленко прокоментував ситуацію з Міжнародним фондом «Відродження», якому більш за все дістається від уряду. Чиновник підкреслив, що в оточенні Януковича вважають, що діяльність МФ завжди має перебувати в полі зору спецслужб.

«Діяльність міжнародних фондів завжди перебувала й має перебувати у полі зору спецслужби — будь-яка іноземна присутність не повинна залишатися без уваги», — заявив він.

Саме тоді СБУ почала перевіряти співпрацю МФ «Відродження» із громадськими організаціями Київщини. Виконавчий директор Фонду Євген Бистрицький розказав, що СБУ навідалась в офіси громадських організацій, які фінансуються «Відродженням». Більш за все Службу безпеки цікавив вплив організацій на передвиборчу ситуацію в Україні. Водночас Бистрицький наголосив, що «МФВ згідно з його Статутом не має права підтримувати ініціативи жодної політичної партії».

Самойленко тим часом зазначив, що співробітники спецслужб вдаються до подібних дій лише тоді, коли мають у своєму розпорядженні достовірну й перевірену інформацію. «Є багато прикладів у діяльності КДБ та СБУ, коли під дахом громадських організацій проводяться акти, які завдають не лише економічну, але й політичну шкоду нашій державі», — заявив політик від Партії регіонів.

Минулого року обмежити та контролювати діяльність міжнародних донорів вирішила Верховна Рада. Українські депутати винесли на розгляд законопроект, що мав обмежити потік ґрантів від іноземних організацій. ЗП мав контролювати фінансування громадських організацій в Україні так, щоб забезпечити їх фінансування виключно за рахунок коштів громадян України, тобто без залучення закордонних фондів. Такі наміри знайшли резонанс у ЗМІ та у середовищі громадських організацій. Таким чином, ініціатива політиків була на час придушена, але гострі заяви окремих чиновників давали зрозуміти, що до цього питання ще повернуться. Так, у квітні 2011 року лідер Партії регіонів Олександр Єфремов сказав, що майбутні заворушення в Україні будуть проводитись за рахунок коштів американського мільярдера Джорджа Сороса (засновник МФ «Відродження»).

Україна все більше нагадує Білорусь

Новим розпорядження президента, яке вже не є примарним законопроектом, робоча група має не лише проаналізувати законодавство з питань залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги, але і внести пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання зазначених питань. Зокрема в частині забезпечення прозорості та посилення контролю за використанням ресурсів проектів (програм) міжнародної технічної допомоги.

«Ходять чутки, що є бажанння створити єдиний державний орган, який буде керувати міжнародними грантами. Тобто донори або будуть здавати туди кошти, або погоджувати кожен грант», — вважає експерт, керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень Максим Лациба. На його думку, головними ініціаторами розпорядження є член фракції ПР Олена Лукаш і голова СБУ Валерій Хорошковський. «Обидва понаписували доповідні Президенту. Згадали про висновки комісії Мішури (по грантоїдам)», — каже Лациба.

«Чиновники під приводом впорядкування технічної допомоги уряду візьмуть під контроль міжнародне фінансування громадських організацій. Безумовно, це не призведе до повної заборони їх фінансування з боку міжнародних фондів, — вважає голова Донецької обласної організації Всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України» Сергій Ткаченко. — Ті організації, що займаються вирішенням питань інвалідів, інших соціально незахищених верств населення, зможуть працювати і надалі. Проблеми виникнуть у організацій, які займаються адвокатуванням та захистом прав громадян, проводять різноманітні моніторинги дій влади, експертні та соціологічні дослідження, громадські експертизи, спостереження за виборами.  До речі, мало хто пам’ятає, що саме з подібного указу Лукашенка в Білорусі почався процес протистояння «батьки» з громадянським суспільством, який привів до ізоляції країни, нелегального становища багатьох громадських організацій, політичних в’язнів».

Максим Лациба у свою чергу пропонує не залишати розпорядження Віктора Януковича поза увагою. «Треба написати голові групи (Андрію Клюєву) листа з пропозицією долучити до роботи групи громадських експертів; проінформувати всіх іноземних донорів про ризики, які для них виникають; запропонувати заходи по лібералізації регулювання міжнародної технічної допомоги», — пропонує експерт.

Студенти без Кембріджа, а журналісти без «New York Times»

За оцінкою на­ціональних експертів, серед країн Східної Європи Україна отримує одну з найбільших часток міжна­род­ної допомоги. Понад тридцять організацій — міжнародних донорів стурбовані демократією та правами людини в Україні.

Державі допомагає Європейська комісія і Рада Європи, USAID, ОБСЄ, CIDA, SIDA, Департамент юстиції США, датська програма MATRA, Інститут відкритого суспільства. До кола постійних донорів входять уряди США, Великої Британії, Нідерландів, Німеччини, Канади, Швейцарії та Швеції, а також Програма розвитку ООН. Навіть Японія надає  підтримку в галузі демократичних ініціатив та моніторингу виборчого процесу. Серед приватних донорів найпомітнішу роль відіграють такі благодійні інституції, як Фонд Джорджа Сороса та Фонд Чарльза Стюарта Мотта. Україна отримує кошти навіть від Центру світового моніторингу збереження біорізноманіття, Міжнародного Товариства охорони фауни і флори, Королівського географічного товариства, Всесвітнього фонду охорони дикої природи та багатьох інших. Підтримка спрямована на екологічні програми, міжнародні обміни, стажування. Наприклад, лише «Відродження» здійснює Антикризову гуманітарну програму, програми «Верховенство права», «Громадське здоров'я», «Засоби масової інформації», «Посилення впливу громадянського суспільства», «Рома України», «Схід-Схід: партнерство без кордонів», Європейську та освітню програми.

Європейський Союз упродовж 2010–2011 рр. підтримував Україну шляхом реалізації близько 250 проектів. Загальний бюджет нарахував понад 15 мільйонів євро. І це тільки ЄС, а є ще США, окремі країни Європи. Завдяки ґрантам студенти мають змогу отримати освіту в Британії чи Німеччині, журналісти побачити, як працює, наприклад «New York Times», а державні службовці та судді підвищити кваліфікацію.

Але політики відмовляються вірити у відверту благодійність фондів, а у кожному заворушенні бачать фінанси іноземців. «Провокує той, хто платить гроші, — іноземні фонди», — сказав після чергових студентських протестів міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник. Правда, осторонь залишається факт, що громадські організації отримують лише 5 відсотків від тих грошей, що надходять. Про це неодноразово казали виконавчий директор НУО «Європейський вибір», координатор Кампанії Європа для України Кирилл Животовський, директор Інституту ДемАльянсу ім. Р. Шумана Віктор Андрусів та інші експерти. Левова частка тим часом осідає в надрах самого уряду.

Вікторія Іщенко

З претендентів на цю роль у нас є Тетяна Чорновіл, журналіст-розслідувач, котра заявила про свої наміри йти на парламентські вибори у жовтні цього року.

Чорновіл заявляє, що таким чином вона планує замінити нинішніх депутатів, що погрузли у корупції.

«Мені хочеться, щоб ті люди, які є зараз в політиці, зникли, — сказала 32-річна Чорновіл Kyiv Post. — А щоб вони зникли їх треба кимось заміняти. Хоча б собою».

Тендітна, проте з репутацією сильної жінки, Чорновіл стала відомою завдяки своїм антикорупційним розслідуванням, зокрема щодо житла президента Віктора Януковича та власності родини прем’єр-міністра Миколи Азарова. Її неодноразово затримували за спроби дістатися до будинків політичного істеблішменту, аби дати змогу громадськості довідатися про їх справжні статки. Як написав у своєму блозі один із її друзів, з часом навіть міліціонери, що її арештовували, почали регулярно читати публікації Чорновіл.

Вона також писала про маловідоме минуле найбагатшого українця Ріната Ахметова, за що той подав на неї до суду. Сайт «Обозреватель», де у 2007 публікувалися розслідування про Ахметова, за рішенням суду змушений був публікувати вибачення та спростування на адресу олігарха. Проте Чорновіл відмовилася це зробити. Її рішення йти по одному з одномандатних мажоритарних округів спершу оприлюднив її друг у своєму блозі на початку січня. Це був експеримент з метою перевірки реакції громадськості. За словами Чорновіл, кількість позитивних відгуків на це її рішення, утвердило її в думці балотуватися у народні депутати.

Відомий блогер Євген Іхельзон назвав крок Чорновіл «сильним ходом», який повинен сплутати плани політтехнологів. «Висунути в кандидати 226 кришталево чесних людей – це завдання всіх впливових суспільних груп, котрі хочуть аби влада в країні більше не належала злодіям та шахраям», — написав він.

Ця фраза про «злодіїв та шахраїв» була запозичена у російського антикорупційного блогера Навального, який з’явився на політичній арені кілька місяців тому у якості лідера політичних протестів у Москві. Іхельзон сам є співорганізатором громадського руху «Ми українці», що виник минулого року з метою просування європейських цінностей та ідей про те, що нинішню політичну еліту повинні замінити нові лідери із середовища громадськості.

Запит на нові політичні обличчя є високим на фоні значного розчарування як у чинній владі, так і у опозиції, представники якої дискредитували себе за той час, коли керували країною. За новими дослідженнями Центру Разумкова понад 30% українців вважають президента Януковича «розчаруванням року». Проте, попри ув’язнення екс-прем’єра Юлії Тимошенко у 2011, її політична партія «Батьківщина» не показала стрімкого зростання рейтингу, маючи 16% проти 13% Партії регіонів, свідчать опитування того ж центру.

Чорновіл нині є незалежним журналістом, що друкується у поважних інтернет-виданнях «Українська правда» та «Лівий берег». Вона каже, що має намір продовжити свої розслідування у разі обрання депутатом, адже це дасть їй додаткові важелі впливу та контролю за держчиновниками. «Можливо, я буду співпрацювати з групою журналістів, можливо, буду продовжувати друкуватися сама», — говорить Чорновіл.

Близько 10 років тому вона вже брала активну участь у політиці, будучи членом та прес-секретарем партії УНА-УНСО. У 2001 Чорновіл з товаришкою навіть прикували себе наручниками до залізничних рейок у знак протесту проти ув’язнення УНСОвців, що брали участь в акції «Україна без Кучми». Після того, як розповідає Чорновіл, частина випущених на свободу її однопартійців почала співпрацювати з владою, і ці за її словами «брудні справи» розсварили журналістку із керівництвом партії. Пішовши від УНА-УНСО, Чоновіл у 2002 році допомагала колишнього лідеру цієї партії Андрієві Шкілю балотуватися депутатом-мажоритарщиком по одномандатному виборчому округу у Львівській області. Перемігши на виборах, Шкіль, який на той момент сидів у Лук’янівському СІЗО, вийшов на волю завдяки депутатській недоторканості.

Нині Чорновіл збирається повторити успіх свого колишнього лідера, плануючи йти на вибори по тому ж самому виборчому округу номер 121. Вона переконана, що хороша організація виборчої кампанії зможе компенсувати їй відсутність значних коштів. «Зараз 10 тис. доларів як це було в 2002 році це звичайно мало, але якщо цю суму помножити на три, то вже вистачить з головою», — каже Чорновіл.

Гроші на вибори журналістка планує збирати шляхом добровільних внесків до її виборчого фонду. Проте Фесенко каже, що ціна успішного проходження по «мажоритарці» вимірюється сотнями тисяч доларів. Політолог також зауважує, що не завжди хороший журналіст може стати успішним політиком, адже ці дві царини потребують дещо різних якостей.

Нині у Верховній Раді перебуває десь із півдесятка відомих у минулому журналістів, з-поміж яких Андрій Шевченко від партії «Батьківщина» та Володимир Ар’єв, який представляє НУНС. Медіа-експерт Наталія Лігачова каже, що дисципліна фракцій, до яких належать журналісти, часом значно «обмежує їхню свободу дій», тому вона вітає рішення Чорновіл балотуватися по мажоритарному округу і бути незалежним депутатом.

Оксана Гриценко, Kyiv Post, публікується зі скороченнями

«Признавая необходимость принятия нового проекта Уголовно-процессуальный кодекса Украины, Партия Народный порядок акцентирует, что столь важный документ требует серьезного рассмотрения в Верховной Раде с привлечением независимых экспертов, правозащитников, представителей общественных организаций. Считаем необходимым обратить внимание, что предложенный к рассмотрения законопроект несет в себе ряд угроз осуществлению в будущем справедливого правосудия, соблюдения в полной мере прав и свобод человека. Отдельные нормы, выписанные в законопроекте вступают в противоречие с Основным законом, поскольку сужают права граждан, что Конституцией Украины не допускается», — отмечается в заявлении.

«Особую тревогу вызывает трактовка в  проекте Уголовно-процессуального  кодекса Украины судов присяжных. Предложенная модель, когда в состав суда присяжных входят двое профессиональных судей и трое присяжных очень напоминает советскую модель суда, в состав которого входили профессиональные судьи и народные заседатели, только в данном случае народные заседателей заменены присяжными. Розпиаренная Банковой попытка выдать народных заседетелей за «присяжных» искажает суть данного института. Такой состав суда присяжных и его полномочия не имеют ничего общего с судом присяжных, который существует в некоторых европейских странах и в Российской Федерации. Считаем, что авторы проекта исказили саму идею суда присяжных, согласно которой граждане (присяжные) принимают решение о виновности или невиновности лица без влияния на это решение профессиональных судей. Ограничение юрисдикции суда присяжных только делами, которые предусматривают возможность пожизненного лишения свободы, не только лишает смысла создания такого института, но и не согласуется с конституционными предписаниями относительно права лица быть судимым судом присяжных», — говорится в заявлении ПНП.

Как отметил  в комментарии журналистам заместитель председателя политсовета Партии  Народный порядок, редактор оппозиционного интернет-издания «Спротив» Вадим  Гладчук, помимо норм, регламентирующих работу суда присяжных, в проекте Кодекса имеются и другие нормы, не отвечающие канонам права, принятых в демократических государствах.

«Ни в коем случае нельзя допустить утверждения нормы, фактически развязывающей руки правоохранительным органам в «выбивании показаний». Проект предусматривает, что судебная процедура в случае добровольного признания гражданина в совершенном преступлении проводится в сокращенном виде. В украинских условиях, когда граждане и так бесправны перед правоохранителями узаконивание данной нормы будет означать одно – возвращение к сталинским порядкам. Regina probationum — «Признание царица доказательств» по принципу прокурора СССР Вышинского – станет основой судебных процессов по сокращенной процедуре и позволит авторитарной власти за несколько месяцев пересажать в тюрьмы всех несогласных с ее политикой», — отметил Вадим Гладчук.

Также по его словам, народные депутаты должны исключить из проекта норму, согласно которой к участию в  процессе будут допускаться только адвокаты с соответствующим свидетельством, а не т.н. представители интересов обвиняемого, которыми зачастую выступают общественные защитники и родственники даже без юридического образования. «Попытка властей отстранить от защиты родственников обвиняемых, которые всегда борются до конца за своих родных означает одно – желание сделать гражданина максимально бесправным перед судебной системой и государственной машиной. Однако утверждение данной нормы антиконституционно поскольку она суживает права граждан. А это противоречит ст. 24 Конституции Украины, согласно которой  — объем существующих прав не может быть сокращен», заявил Вадим Гладчук.

Його протримали 10 годин у Бориспільському аеропорту разом з нелегальними мігрантами, не пояснюючи причини і не впускаючи в країну.

Загалом він розчарований, що за останні два роки в Україні намітились негативні тенденції в економічному, а особливо політичному житті. Однак, не зважаючи на це, директор київського представництва Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланге не втратив оптимізму щодо країни, яка за 5 років його пербування тут, встигла стати дорогою його серцю.

Фонд Конрада Аденауера відомий тим, що його фінансуванням і підтримкою займається керівна партія Німеччини Християнсько-демократичний союз, а до його керівного складу входить канцлер Німеччини Ангела Меркель. Реалізуючи на практиці основні засади німецької зовнішньої політики, фонд займається політичним аналізом суспільноважливих змін та підтримує демократичний розвиток та економічні перетворення у більш ніж 120 країнах світу. В Україні інституція діє з 1994 року.

Ланге приїхав до Києва у грудні 2006, маючи досвід роботи у берлінському офісі Фонду Конрада Аденауера, а перед цим – у Фонді Роберта Боша в Росії. Вільно володіючи російською, німецький експерт, активно взявся за вивчення української, яку опанував, як він сам розповідає, слухаючи радіо.

Ніко Ланге

Національність: німець

Вік: 36

Посада: Керівник представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні

Час перебування в Україні: 5 років

Секрети успіху в Україні: «Дуже важливо від самого початку знати мову і [...] брати участь [у щоденному житті] напряму, говорити з політиками за кавою без перекладачів. Все, що для цього потрібно – самодисципліна. Мову може вивчити лише дуже само-дисциплінована людина.»

Ланге запевняє, що вважає Україну чудовою країною з чудовими людьми, які заслуговують на те, аби бути частиною Європейського Союзу і жити за європейськими стандартами. Однак політична боротьба, клановість і корупція унеможливлюють швидкий розвиток, на який всі так сподівалися після багатообіцяючої Помаранчевої революції.

«Після дуже позитивного прогнозу для України, не зважаючи на всі проблеми, всі думали, що тенденція розвитку буде в правильному напрямку, зараз багато людей сумніваються, чи Україна рухаються у правильному напрямку», – каже Ланге, сидячи у своєму офісі на Печерську в Києві.

За останні два роки, протягом президентства Віктора Януковича, політичний і бізнес-клімат у країні погіршуються, зазначає експерт. З одного боку представники влади постійно заявляють про стратегічний курс на інтеграцію з Європейським Союзом, а правоохоронні структури у той же час «поводяться з іноземцями так, наче вони небезпечні для країни».

В останньому Ланге встиг переконався на власному досвіді.

Повертаючись до Києва після чергового відрядження 26 червня 2010 року, Ланге відмовили у в’їзді в країну, де він на той час проживав з сім’єю уже три з половиною роки. За вказівкою СБУ прикордонники 10 годин протримали експерта у транзитній зоні аеропорту Бориспіль у приміщенні для нелегальних мігрантів, не пояснивши причини затримання. Керівник українського Фонду Конрада Аденауера втручався у справи, які входять до внутрішньої компетенції України, пояснила Прокуратура через місяць після інциденту.

У політичних колах подейкують, що Ланге вдалося звільнити лише після втручання вищих посадових осіб Німеччини. Щоб уникнути міжнародного конфлікту, німецька сторона, однак, сприйняла випадок як непорозуміння.

Затримання Ланге – не єдине «непорозуміння», яке стоїть на шляху європейської інтеграції України.

Коментуючи останній саміт Україна-ЄС, який проходив у Києві 19 грудня, Ланге каже, що Україна втратила шанс підписати вирішальну угоду про асоціацію з ЄС через засудження лідера опозиції Юлії Тимошенко до семи років позбавлення волі.

«Саміт – це крок назад, але ми всі знаємо чому, – каже Ланге. – Політичні критерії було чітко викладено. Тепер все залежить від рішення українського президента та від здатності українського суспільства вимагати позитивного рішення від нього».

У таких політичних умовах Ланге «важко уявити, що Канцлер Меркель сидітиме поруч з президентом Януковичем і спостерігатиме за грою німецької команди [під час Євро 2012] у той час, як Юлія Тимошенко залишатиметься за ґратами, а судова система продовжуватиме переслідувати опозицію».

У той час, як підписання угоди про вільну торгівлю та асоціацію з ЄС залишатиметься важливим питанням у 2012 році, Ланге вказує на одну принципову рису, яка відрізняє стиль європейської політики від української.

«В Європейському Союзі політики пишуть «есемески» один одному, телефонують один одному, обговорюють питання неформально, – каже Ланге. – Якщо Україна хоче бути успішною на європейській арені українські, політики повинні навчитись виходити на контакт з потрібними людьми, слати їм смс, дзвонити їм і бути постійно на зв’язку. А не проводити ось ці строгі, офіційні зустрічі [радянського зразка].»

Говорячи про економічну співпрацю, Ланге зазначає, що за 20 років української незалежності Німеччина інвестувала в Україну близько $7,3 млрд, посівши друге місце, після Кіпру, у списку найбільших українських інвесторів. Однак з німецької точки зору, ця сума далеко не астрономічна, зважаючи на те, що розмір німецьких інвестицій у сусідні Угорщину та Польщу більші у кілька разів. Більше того, близько $5 млрд. прямих інвестицій з Німеччини в Україну надійшло після приватизації «Криворіжсталі» Mittal Steel, яка відбувалась за допомогою німецької компанії-посередника.

Німеччина, економічно найпотужніша країна Європи, не поспішає вливати свій капітал в Україну, через те, що іноземні інвестори тут не можуть змагатися на рівних з впливовими бізнес-групами, пов’язаними з партією влади, пояснює Ланге.

Окрім євроінтеграції, однією з важливих тем у 2012 році у Фонді Конрада Аденауера вважають підготовку і проведення виборів до Верховної Ради України, які стануть лакмусовим папірцем для чинної влади на здатність провести чесні та вільні вибори. Експерти фонду консультуватимуть членів виборчих комісій щодо змін до виборчого законодавства, а також організують власну місію спостерігачів, як це робилось під час кількох попередніх виборів.

Говорячи про своє можливе заміщення на посаді керівника українського відділення фонду, Ланге каже, що жодного рішення з цього приводу прийнято не було. Однак, навіть якщо його ротація відбудеться, він залишатиметься на зв’язку з Україною. І, судячи з його попередньої діяльності, залишатиметься досить критичним.

«Іноді справжні друзі – це ті, які можуть виступити з конструктивною критикою, підштовхуючи таким чином до розвитку», – запевняє Ланге, таким чином вкотре намагаючись подолати стереотип, що Німеччина насправді не хоче бачити Україну  членом європейської родини.

Оксана Фарина, Kyiv Post

Чабанюк свідчить типово для цієї справи. Спочатку  — нічого не пам`ятає. «Просто пам`ятаю прізвище Костакова, і що він один з учасників акцій протесту. Що там ще?». Що саме сталося з автомобілем банку, який вирішив проїхати крізь мітингувальників; хто його пошкодив; де стояв і як виглядав при цьому Костаков — нічого цього міліціонер пригадати не можете. Як і його попередники — свідки у цій справі з Шевченківської міліції.

Але при цьому свідок знає, де суду треба шукати відповіді. У записах слідчого. «Мабуть, це була весна», — говорить він про Податковий майдан, що розпочався в листопаді 2010-го. «Я не пам`ятаю. Якби протокол допиту мене. Є протокол? Я б ознайомився...».

Суддя Тарасюк зачитує, що саме слідчий написав з посиланням на Чабанюка. Виявляється, свідок бачив як Костаков і машину бив, і перекинути намагався, і водію щось страшне кричав.

«Ви підтримуєте ці покази?», — швидко перепитує прокурор Панов.

«Звичайно. Підтримую в повному обсязі», — швидко підтверджує міліціонер Чабанюк.

Обвинувачений і його адвокати півгодини просять свідка і суддю подивитися міліцейське ж відео про цей напад. І свідок, і суддя, і прокурор — проти. «Це буде затягувати процес», — пояснює прокурор.

Податковий майданівець намагається захиститися. Він звертає увагу, що протокол допиту Чабанюка слово в слово збігається з протоколом допиту іншого свідка — теж міліціонера Ковальчука. Він запитує дещо ріторично, чи не означає це, що протоколи їхніх допитів сфабрикував слідчий, а опери просто підписали папірці на прохання колеги.

«Можливо, в мене була така сама думка як в Ковальчука. А в Ковальчука — така сама як в мене», — народжує незламне пояснення міліціонер Чабанюк.

Майданівець перепитує — ну хіба могли співпасти 132 слова підряд — із комами та крапками.

«Думаю, так», — не червоніє опер, переведений до патрульної служби міністерства.

Відео, яке він відмовився переглянути, можете подивитися Ви. На цьому відео Костаков впізнав свідка. Як стверджує майданівець, не він, а перевдягнуті міліціонери (у тому числі Чабанюк) навмисно напали на машину. Обвинувачений просить звернути увагу на хлопця у світлому на 25-секунді цього ролику. На переконання Костакова, це опер Чабанюк.

Єгор Соболєв, Свідомо

Із бюджету Києва до держскарбниці вперше не вилучили нічого. Все задля того, щоб переміг Попов.

Новий штаб Попова

Поки країна відпочивала на новорічні свята, по суті, була оформлена вертикаль передвиборчого штабу Олександра Попова. За інформацією «Коментарів», виборчою кампанією в столиці займатимуться люди з команди Юрія Левенця. Номінальним керівником технологічного штабу став Віктор Котигоренко, а його заступником став Орест Сохар. Хоча можна не сумніватися, що реальним керівником буде сам Левенець. Проте публічним штабом продовжує керувати, нардеп Валерій Борисов. Але Валерій Дмитрович хоч і добре знається на столичній економіці й інвестиціях з часів, коли ходив у заступниках в Сан Санича Омельченка, але, по-перше, до політтехнологій це дуже далеко, по-друге, сам Борисов балотуватиметься по округу на Троєщині, що вимагатиме багато часу й енергії, і, по-третє, він має «помаранчеве» минуле, — двічі обирався нардепом від «Нашої України» з якої і втік до фракції Партії регіонів. А коли мова зайшла про взяття такої надважливої політичної висоти, як влада у столиці, на Банковій вирішили довіритися тим, із ким працюють давно і плідно.

Власне, про «Заслуженого діяча науки і техніки» Левенця та його команду писалося багато і неоднозначно, бо в Україні політтехнологи не люблять особливо поширюватися про себе і особливо про своїх замовників. Отже, відомо, що він уперше «засвітився» як політконсультант колишнього «директора парламенту» Олександра Волкова з яким і прийшов до президента Леоніда Кучми. У 1999 році його ім’я називалося серед технологів переможної президентської кампанії Кучми, у 2000 – серед розробників всеукраїнського конституційного референдуму, у 2004 – серед консультантів тіньового штабу Віктора Януковича. Після приходу до влади «помаранчевих» команда політтехнологів, що здавна об’єдналися під дахом Інституту політичних і етнонаціональних досліджень, також не лишилася без справ. Зокрема, за чутками, вона займалися розкруткою політпроекту «Єдиний Центр», а також допомагала добрим словом багатьом іншим політикам від влади. Що ж стосується взаємин із нинішнім главою АП Сергієм Льовочкіним, то, на думку експертів, саме Левенець міг бути тією фігурою, яка порадила Сергієві Володимировичу як правильно і не без зиску для себе обгородити Януковича «золотим парканом». А також як «захопити» Київ через зміни до закону про столицю. Та як убезпечити свого кандидата від зазіхань збоку опонентів і політичних соратників. Приміром, зіткнути лобами опозиціонерів чи виставити проти Попова свого «опозиціонера».

Навіщо Бондарчуку Київ

Так, по всьому Києву з’явилися білборди з яких до киян звертається колишній керівник «Укрспецекспорту», а нині голова виконкому партії «Наша Україна» Сергій Бондарчук. Він також планує балотуватися у міські голови. А на парламентських виборах – по округу на Троєщині (тобто, може зійтися з Борисовим). Нині у Києві цього пана навряд чи знають, проте в разі необхідності його можна гарно розкрутити. Оскільки, і сам Бондарчук цього не заперечує, він давно товаришує з Льовочкіним (в одному зі своїх інтерв’ю пан Бондарчук говорив, що інколи вони з Льовочкіним грають у карти). Крім того, під керівництвом Льовочкіна головним по протоколу й церемоніалу в АП працює Юрій Ладний, якого називають родичем Бондарчука. Як стало відомо «Коментарям», під час київських виборів спробують обкатати політехнологію, коли проти кандидатів від влади на округах будуть виставляти «своїх» опозиціонерів, яким дозволять критикувати владу, а заодно зобов’яжуть «бруднити» колег по опозиції. Власне, тут не йде мова саме про Бондарчука. На виборах у Києві ж бо за булаву боротиметься десятка зо два «градоначальників». Із них 98% — традиційно технічні кандидати від влади...

Мажоритарники заплатять за Попова

Не солодко буде і тим, хто заради омріяного мандата з недоторканістю, «продали душу й тіло» Банковій. За інформацією «Коментарів», із затверджених владних кандидатів на столичні мажоритарні округи, чиї прізвища були засвічені в низці ЗМІ, було взято обіцянку не вести власну передвиборчу кампанію доти, доки вони як слід не проявлять себе на виборах столичного голови. Якщо ж дадуть маху – з лавки запасних замість них враз вискочить якийсь черговий «чортик». А ще, начебто, з них взяли не лише обіцянку, але й певну платню за омріяний мандат з недоторканістю. Простіше кажучи, саме затверджені мажоритарники оплатять всю компанію Попова зі своєї власної кишені.

Бюджет для улюблених бабусь

У липні київські бабусі оберуть мером столиці Олександра Попова. Так само, як у 2006 та 2008 рр. бабусі обрали Леоніда Черновецького, влітку 2012 ті ж самі пенсіонери оберуть «регіонала» Попова. Мережа «улюблених бабусь» Черновецького під керівництвом колишнього співголови фракції «космічного» мера Алли Шлапак працює на нинішнього главу міської адміністрації. Всі фінансові прорахунки столичного керівництва покриваються за рахунок держбюджета (і дороги, і метро і стадіон і т.д.). А цього року Кабмін виявив атракціон небаченої щедроти. Так, якщо в минулі роки зі столичного бюджету до держскарбниці завжди вилучалися досить значні суми (приміром, у 2010 році за Черновецького у Києва забрали 6 млрд. 400 млн. грн.), то цьогорічний київський бюджет, по суті, дає Попову можливість вести передвиборчу кампанію під девізом «Він — працює» (забирають всього кілька мільйонів гривень – на порядок менше ніж із Донецька). Зокрема, згідно з додатком №6 до закону про бюджет на 2012 рік (міжбюджетні трансферти), цього року Києву залишили трохи більше 5 млрд. грн. Тобто, якщо комусь щось залишили, у когось щось забрали. Тому можна припустити, що на перемогу владного кандидата в столиці працюватимуть ті регіони, у яких таки щось відібрали...

Василь Ємельянов, «Коментарі»

Украинские граждане настолько запутаны заявлениями отечественных политиков, чиновников, недобросовестных мастеров пера, что без посторонней помощи уже не могут отличить грешное от праведного, черное от белого.

Случай с Юлией ярко иллюстрирует, как на самом деле в нашей стране пишется история, создаются вымышленные образы «непорочных борцов за правду и справедливость» и как мифы становятся истиной в последней инстанции.

Как известно, одной из тем, постоянно эксплуатируемых Тимошенко и ее окружением, является то, что якобы Верховный Суд Украины при рассмотрении дел реабилитировал ее, не усмотрев в действиях экс-премьера состава преступления.

Этот тезис повторяется, как заклинание во многих публичных проповедях Юлии Тимошенко — с блеском в глазах и безапелляционной убежденностью в голосе. Он уже практически вошел в новейшую историю Украины через публицистику, статьи в масс-медиа, документальную и историческую литературу. Он фигурирует как неопровержимый аргумент в политических дебатах интеллектуалов и кухонных разборках обывателей. Ему посвящены воспоминания и мемуары.

Один из примеров глобального распространения и живучести этого мифа — универсальная интернет-энциклопедия, через которую миллионы людей почему-то восприняли и до сих пор воспринимают как достоверный факт следующую небылицу: «18 ноября 2005 года Верховный Суд Украины на совместном заседании Судебной палаты по уголовным делам и военной судебной коллегии отменил все уголовные дела, которые были заведены в отношении Юлии Тимошенко, членов ее семьи и сторонников».

А как эффектно это прозвучало 19 ноября 2005 года на специально собранной пресс-конференции в исполнении мастерицы словесного жанра Юлии Владимировны.

Не остались в стороне и литераторы — творцы мифов для очередной эпической «Юлиады».

Невольно вспоминаются слова из более раннего сочинения еще одного «сказочника» — Рогозы:

«Помните, я обещал себе и вам, что обязательно выведаю историю освобождения и оправдания пани Юли? ...Я рассказал вам историю оправдательного судебного решения по Тимошенко. Ерунда! Сказки!» — скажете вы. Поэтому я и рассказал сказку, хотя все именно так и было на самом деле...»

Даже некоторые авторы, известные своим бескомпромиссным отношением к деятельности Тимошенко, были дезориентированы.

На фоне такого массового оболванивания населения страны зададимся следующими вопросами:

• Кто из распространителей этой небылицы (имеются в виду все: журналисты, литераторы, политики, соратники Тимошенко, просто ей сочувствующие или обманутые люди) видел собственными глазами такое решение Верховного Суда Украины?

• Ведь сама Тимошенко и ее представители оперируют только ссылками на него или же разрозненными цитатами, что давно наводит на крамольную мысль о том, что полный текст упомянутого решения не совсем выгоден для публичного использования в качестве аргумента?

• Почему вплоть до сегодняшнего дня никто из представителей Верховного Суда, видя, что общественности предлагается дезинформация по этому вопросу, не дал официальных разъяснений, какое же в действительности решение принято Верховным Судом Украины по этому поводу в ноябре 2005 года?

Взамен этого обществу уже несколько лет навязывается широко растиражированная мистификация. Уже не вызывает удивления, когда ее авторами и активными распространителями являются сама Тимошенко, ее политические соратники и лакеи, но странно видеть, что этим занимаются и те, кому прекрасно известна правда и кто даже по своему статусу и личной роли в деле Тимошенко не должен бы пресмыкаться перед ней.

Видимо, очень тяжело выдавливать по капле из себя раба. Прежде всего, конечно, это «раб закона» и «поднявшийся с колен благодаря «оранжевой революции» Святослав Пискун: «Я прекратил уголовное дело против Тимошенко, потому что были основания. ...Но вы же знаете, чем это закончилось: на уровне Верховного Суда все дела закрыты».

Недалеко от него ушли и другие приспособленцы, державшие нос по ветру, который в результате «оранжевых» событий подул в благоприятную для Тимошенко сторону.

Но что же на самом деле произошло в высшей судебной инстанции —Верховном Суде Украины в связи с делом Тимошенко?

Ответ на этот вопрос прост — нужно лишь взглянуть на соответствующие судебные решения, о которых так много говорят. Что мы и сделаем, начав с истоков, с первых судебных тяжб Тимошенко по поводу уголовных дел, возбужденных в отношении ее персоны.

Напомним, что в течение 2001 года Генеральной прокуратурой Украины было возбуждено несколько уголовных дел, объединенных в одно производство, в отношении Юлии Тимошенко за дачу взяток Павлу Лазаренко, уклонение от уплаты налогов в особо крупных размерах, сокрытие валютной выручки, контрабанду российского природного газа в значительных размерах, подлог и организацию подлога документов. Более четырех лет Генеральная прокуратура посвятила расследованию этих дел.

В результате следователи Генеральной прокуратуры предъявили обвинение Юлии Тимошенко в том, что являясь президентом корпорации «ЕЭСУ» и владельцем кипрской компании «Somolli Enterprisese Limited», она вместе со своим мужем (членом правления ПФК «ЕЭСУ» и совладельцем той же кипрской компании) Александром Тимошенко неоднократно давала взятки Павлу Лазаренко на общую сумму 86 миллионов 880 тысяч долларов США путем их перечисления с банковских счетов принадлежащей им компании «Somolli Enterprisese Limited» в кипрском банке «Bank of Cyprus» через счета оффшорных компаний, владельцем и распорядителем которых был Петр Кириченко, на личные счет Лазаренко в швейцарских банках за его содействие деятельности корпорации «ЕЭСУ».

Тогда же Тимошенко была обвинена в уклонении от налогов в особо крупных размерах, контрабанде российского природного газа, сокрытии валютной выручки, подлоге и организации подлога документов. Были возбуждены уголовные дела и в отношении других руководителей ЕЭСУ, в том числе членов ее семьи, руководивших корпорацией.

В ходе следствия Тимошенко и ее адвокаты обжаловали принятые прокуратурой решения в судебных инстанциях.

Как известно, 30 апреля 2002 года Киево-Святошинский районный суд Киевской области своим решением признал незаконным возбуждение некоторых уголовных дел против Юлии Тимошенко и Александра Тимошенко, отменил соответствующие постановления о возбуждении уголовных дел, а также постановления о привлечении их в качестве обвиняемых и прекратил эти уголовные дела.

Не касаясь вопроса об обоснованности или необоснованности этого решения (ему впоследствии дали свою оценку вышестоящие судебные инстанции), подчеркнем, что этот суд в соответствии с законом не рассматривал уголовные дела и выдвинутые обвинения по существу.

То есть суд не изучал собранные после возбуждения уголовных дел доказательства в уже привычном для нас публичном судебном процессе — со своим судебным следствием, исследованием и оценкой доказательств, допросами причастных лиц, оглашением приобщенных к делу документов, судебными прениями.

Исходя из требований закона, он и не должен был этого делать. Суд рассматривал только одно — наличие формальных поводов и оснований для возбуждения уголовных дел и соблюден ли на момент возбуждения дела порядок возбуждения уголовных дел. При этом суд посчитал, что они возбуждены следствием с нарушением установленной уголовно-процессуальным законом процедуры.

Но это ни в коем случае не значит, что Киево-Святошинский районный суд Киевской области оправдал Тимошенко или же признал сфальсифицированными доказательства и материалы дела, о чем так любят заявлять она и ее окружение.

Без понимания этого важного обстоятельства невозможно разобраться в происшедшем далее: ни Киево-Святошинский суд, ни другие суды никогда не оправдывали Юлию Тимошенко. Проще говоря, они не выносили оправдательный приговор и никогда не признавали сфальсифицированными доказательства и материалы уголовного дела. Даже малейших упоминаний об этом в судебных решениях, в том числе Киево-Святошинского суда нет.

В дальнейшем с этим решением происходили следующие метаморфозы: 9 апреля 2003 года Апелляционный суд Киевской области, поддержав своих коллег из Киево-Святошинского суда, отклонил апелляцию Генпрокуратуры на это решение.

При этом Апелляционный суд, понимая, что районный суд уж явно переборщил в своих симпатиях к Тимошенко, исключил из его решения упоминание об отмене постановлений следствия о привлечении супругов Тимошенко в качестве обвиняемых.

В свою очередь 17 июля 2003 года Коллегия судей Судебной палаты по уголовным делам Верховного Суда Украины рассмотрела кассационное представление Генпрокуратуры на вышеупомянутые решения Киево-Святошинского районного суда и Апелляционного суда Киевской области и отменила их как необоснованные, признав, таким образом, правильность действий следствия при возбуждении уголовных дел.

При этом судьи Верховного Суда пришли к выводу, что уголовное дело о покушении Юлии Тимошенко в 1995 году на контрабанду валюты подлежит прекращению, но не в связи с отсутствием состава преступления (п.1 ст. 6 Уголовно-процессуального кодекса Украины), как это решили Киево-Святошинский и Апелляционный суды Киевской области, а в связи с декриминализацией законодателем в 2001 году ответственности за контрабанду валюты.

Что такое декриминализация — это когда деяние, которое ранее законом признавалось криминальным, в определенный момент в связи с изменением закона перестает считаться преступлением (из Уголовного кодекса исключается определенная статья).

Кстати, ранее, еще 3 сентября 2001 года, сама Генпрокуратура прекратила этот эпизод обвинения Тимошенко именно в связи с декриминализацией деяния.

Чтобы убедиться в изложенном выше, заглянем в упомянутое решение Верховного Суда Украины от 17 июля 2003 года. В него стоит внимательно вчитаться. Там имеются отчетливые ответы на то, были ли законными действия следователей Генпрокуратуры по возбуждению уголовных дел против супружеской четы Тимошенко и являлись ли они «политическим преследованием», как это звучит в интерпретации самой Юлии.

Сегодня еще есть уверенность, что каждый любознательный гражданин Украины найдет в нем ответы на свои вопросы к Тимошенко. Благо, что этот судебный вердикт и особенно изложенные в нем Верховным Судом доводы даже формально никто не рискнул отменить до сегодняшнего дня.

Николай Обиход 

Заявленими  цілями законопроекту, відповідно до пояснювальної записки, є «розвиток внутрішньої торгівлі на засадах конкуренції і рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів, розвиток малого та середнього підприємництва», а також розмежування повноважень органів влади у сфері внутрішньої торгівлі та посилення санкцій за правопорушення у сфері торгівлі.

Основними засадами державної політики у сфері  внутрішньої торгівлі названо планування, запровадження нормативів щодо мінімальної  забезпеченості населення торговельними площами, здійснення обліку об’єктів торгівлі, моніторингу за реалізацією та цінами на соціально значущі товари, встановлення вимог до організації торговельної та виробничо-торговельної діяльності суб’єктів господарювання у сфері роздрібної торгівлі, оптової торгівлі і ресторанного господарства.

Жорстко регулятивний підхід, передбачений законопроектом, викликав природне занепокоєння малого бізнесу стосовно невиправданого втручання  держави у ринкову економіку. Підприємці вдалися до протестних акцій.

За повідомленням інформаційної агенції УНІАН, 15 грудня в Запоріжжі не працювали ряди більшості ринків. Близько тисячі підприємців залишили робочі місця на базарах, щоб провести перед будівлею Запорізької ОДА акцію протесту проти законопроекту про внутрішню торгівлю. «Все, що було видалене з Податкового кодексу за нашими настирними вимогами, ми побачили у законопроекті про внутрішню торгівлю. Він передбачає суцільні перевірки і штрафи. Контролюючі органи зможуть безперешкодно заходити до підприємця на склади і додому, і ми не маємо права їх не впустити», — пояснили учасники акції протесту. За словами заступника голови Запорізького Союзу підприємців «Ніка» Владимира Коряки, за допомогою таких дій влада «знову заганяє людей у тінь, створює поле для корупції. Уявіть, чиновникам дають можливість накласти штрафи в сумі 34 тис. грн., 17 тис. грн. Це величезне поле для корупції, для хабарів». В. Коряка також заявив, що запорізькі підприємці почали переговори з підприємцями інших областей України про проведення Всеукраїнської акції протесту проти законопроекту про внутрішню торгівлю і вже збирають кошти на проведення даної акції.

19 грудня  за ініціативою Голови Комітету  Верховної Ради України з питань  промислової і регуляторної політики  та підприємництва Наталії Королевської відбулося громадське обговорення проекту Закону України «Про внутрішню торгівлю». Перед початком обговорення пані Королевська у відповідь на питання журналіста газети «Правдошукач» про те, як комітет міг схвалити такий антиринковий законопроект і чому його доповідатиме Михайло Чечетов, пояснила: «Більшість в комітеті належить Партії регіонів, і Партія регіонів одноголосно проголосувала за підтримку даного законопроекту. Мого голосу там нема. Цей закон розглядався, коли я була відсутньою на засіданні комітету».

Наталія Королевська наголосила, що в законопроекті, який винесений на розгляд парламенту, відсутні стимули для зростання  внутрішнього виробництва. Більше того, ним створюються умови для  посилення контролю з боку держави  і для розвитку нерівної конкуренції, а також – вводяться нові штрафи. «Внутрішній ринок – це потужний ресурс розвитку економіки: 605 млрд. гривень становить оборот роздрібної торгівлі за 11 місяців поточного року. Якщо ця сума буде працювати на українську економіку, а не економіки інших країн – це стане колосальним ресурсом для наших виробників. Тому необхідно виписати цей закон таким чином, щоб він почав працювати на розвиток вітчизняних товаровиробників», – заявила вона.

За словами  Наталії Королевської, «сьогодні всі підходи, які пропонує Кабінет міністрів, нагадують 80-ті роки та Радянський Союз з ручними методами управління. Якщо Кабмін хоче повністю контролювати кожен базар та кожен кіоск, то тоді не треба вигадувати такі гучні назви, як закон «Про внутрішню торгівлю». Якщо є бажання залучити ресурси в економіку, то для цього необхідно приймати закони, адекватні викликам часу. У Європі ще в чотирнадцятому столітті скасували регулювання та створили конкурентні умови на ринку. Ми ж за допомогою даного законопроекту повертаємося в це чотирнадцяте століття».

На думку  народного депутата, чиновники, що підготували  даний законопроект, не знають засад  та правил торгівлі. «У нас склалася парадоксальна ситуація, коли продавці на ринку є освіченішими за деяких чиновників, оскільки в 90-ті роки торгівлею зайнялися вчені, кандидати наук, викладачі. Засади внутрішньої торгівлі треба роз'яснювати не продавцям, а необхідно навчати їм чиновників, які в даній сфері абсолютно не розуміються», – додала вона, коментуючи новелу законопроекту про обов’язкове навчання працівників торгівлі.

Під час  обговорення представники підприємницьких  організацій також висловили  крайнє незадоволення даним законопроектом та виступили за зняття його з розгляду парламентом до остаточного доопрацювання документа.

«Закон  необхідний ринку, але не в такому вигляді, як це викладено в проекті. Нам не потрібно повернення в Радянський Союз, не треба нас укотре лякати збільшенням штрафів та великими перевірками. Нам потрібний такий  закон, завдяки якому ми зможемо розвиватися, а не вмирати остаточно», – зазначив президент Української торгівельної асоціації Ігор Кишко.

Разом з тим, заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Володимир Павленко наголосив, що Кабмін готовий доопрацювати даний законопроект.

За словами  Наталії Королевської, для доопрацювання  законопроекту «Про внутрішню торгівлю»  в Комітеті буде створена відповідна робоча група, до якої зможуть увійти всі бажаючі представники підприємців.

Очевидно, що «доопрацювання» законопроекту  є реакцією правлячої партії на бурхливу негативну реакцію громадськості. Проте головне питання в тому, кому потрібен такий закон: чиновнику-корупціонеру чи суспільству? Чи потрібен він взагалі?

Газета «Правдошукач», №38

Читайте также:

Не мухлюешь? Научим! Не хочешь? Заставим! Фельетон

Сегодня мы на пороге «Торгового майдана» – Гладчук

Власть хочет узаконить нормы, против которых выступал Налоговый майдан – Матчук

По сути, власть ждет от нас, что в октябре – 2012 в парламент пройдет «Батькивщина» (без Жени Тимошенко, чтобы и фамилии такой не было близко), Партия Регионов, «Фронт змин», «Свобода» и КПУ – пять партий, освященных режимом.

В мажоритарных округах то же самое – власть будет противостоять якобы оппозиции, на деле же в 90% округов между ними все будет договорено заранее.

Людям будут настойчиво объяснять, что поход в политику – грязное дело, а также продвигать идею, что на выборы идти не надо – там баллотируются только сволочи разной степени уродства. На самом же деле именно низкая явка – шанс для проходимцев. А на выборы надо идти – не только в качестве избирателей, но и в качестве кандидатов в депутаты.

Поступок Татьяны Чорновил – это сильный ход, который путает шахматы политтехнологам, а много таких ходов могут поставить им настоящий мат. Выдвинуть в кандидаты 226 кристально честных людей – задача всех влиятельных общественных групп, которые хотят, чтобы власть в Украине более не принадлежала ворам и жуликам.

Нет поддержки партий – хорошо! Нет денег – отлично! Не работали раньше во власти – еще лучше!

Для нашей общественной группы очень важно, чтобы кандидат в депутаты был честным человеком, разделял ряд ценностей (об этом отдельные тексты) и был готов за депутатскую зарплату работать ради их воплощения 5 лет при любой власти. Кроме того, есть критерии, разработанные инициативой «Честно», против которых трудно возразить.

Наши надежды на перемены связаны именно с новыми людьми, это так в Киеве, так в Харькове, Львове и точно так в райцентрах и селах. Это должны также уяснить те партии, которых власть не видит в будущем парламенте. Вместо того, чтобы двигать во власть своих безликих партийцев, поддержите молодых и независимых кандидатов, за которых могут проголосовать люди, желающие настоящих перемен. Это вопрос к Гриценко и Кличко, а также к партиям, которые находятся ниже в рейтинге. «Против всех», «не приду» и «другой кандидат» – это безусловные победители будущих выборов. Можем об этом подискутировать здесь.

Евгений Ихельзон, бродячий философ, журналист, путешественник, блоги Украинской правды