В Украине вскоре появится новый вид «относительно честного отъема ценностей». Депутаты приняли за основу законопроект, который позволит конфисковать у подсудимых движимое и недвижимое имущество еще до вынесения приговора. Правда, норма распространяется только на собственность, нажитую преступным путем. По мнению юристов и правозащитников, от нового закона могут пострадать и вполне законопослушные граждане.

Под грифом «специально»

Новый способ изъятия имущества называется «специальная конфискация». От обычной она отличается тем, что не является разновидностью наказания. «По действующему Уголовному кодексу конфискация имущества считается таким же наказанием как, к примеру, лишение свободы или штраф, — поясняет адвокат одной из столичных юридических фирм Павел Кривошия. — Поэтому она может применяться как санкция в четко определенных законом случаях, в частности только за тяжкие и особо тяжкие преступления. В проекте же предлагается разрешить конфискацию имущества, денег и ценностей у подсудимого по любой статье, если суд решит, что собственность была нажита преступным путем».

Таким образом, если проект все-таки станет законом, вопрос о применении специальной конфискации имущества будет решаться по усмотрению судьи. Во-первых, он сможет наложить арест на имущество подсудимого, и если тот будет признан виновным, то изъять арестованные вещи в пользу государства. Интересно, что «специальное изъятие» будет применяться даже в тех случаях, когда гражданин не подлежит уголовной ответственности (невменяемый, юный возраст подсудимого, состояние здоровья) либо по каким-то причинам освобождается от основного наказания.

Сокровища мадам Петуховой

Суть «специальной конфискации» заключается в двух принципиальных позициях. Во-первых, это необходимость доказать преступный способ получения имущества. Причем преступным, по новому закону, может быть не только путь, но цель и последствия. «Конфисковать смогут имущество, полученное вследствие совершения преступления, и доход от такого имущества, — поясняет Кривошия. — Также специальному изъятию подлежит все, что предназначалось для финансирования или материального обеспечения преступлений или в награду за совершение преступления. Предмет преступления, его средство или орудие тоже подлежат специальной конфискации».

Второй принципиальный момент состоит в том, что суд сможет назначить изъятие имущества у родственников обвиняемого или любых других лиц, которые знали или должны были знать о преступлении. «К примеру, преступник крадет драгоценности, — допускает независимый юридический консультант Андрей Осадчий. — На вырученные от продажи краденого деньги он покупает дом и дарит его, предположим, теще. Обычная конфискация здесь бессильна. А вот специальная конфискация может отобрать подарок щедрого зятя».

По словам юристов, под изъятие в специальном режиме, например, подпадают бриллианты, которые подарил жене чиновник, пойманный на взятке. Суд имеет право изъять квартиру, записанную на племянника, оформленную на компанию машину или золотой слиток, презентованный коррупционером молодоженам на свадьбу. Главное, чтобы были доказательства «криминального происхождения» подарка, и никакой путь его получения не застрахует от конфискации ни дарителя, ни получателя. «Предполагается, что специальное изъятие будет направлено на борьбу с коррупцией, — считает Осадчий. — Видимо, поэтому в проекте закона указано, что в первую очередь его собираются применять к экономическим преступникам».

Все в суд. Европейский.

Несмотря на благородные цели документа, юристы отмечают в нем один существенный пробел: практически невозможно в полной мере доказать, что именно эти бриллианты были куплены за взятку, а машина — за украденные деньги. «Главная опасность заключается в возможности субъективной оценки и субъективного мнения судьи, — считает Кривошия. — Поэтому после вступления изменений в силу вполне возможны злоупотребления со стороны органов власти относительно незаконного применения специальной конфискации без достаточных на то оснований. А это, в свою очередь, является грубейшим нарушением права собственности».

Закон оставляет возможность оспорить решение суда о специальной конфискации. Однако весь процесс обжалования от местного до высшего специализированного суда по гражданским делам будет занимать в среднем около года. Поэтому правозащитники ожидают значительный рост обращений пострадавших в Европейский суд по правам человека. «Если национальный законодатель не предусмотрит никаких гарантий противодействия подобным злоупотреблениям, наши граждане начнут обращаться в международные инстанции. К сожалению, это смогут сделать как несправедливо лишенные имущества украинцы, так и родственники взяточников и коррупционеров», — резюмирует Кривошия.

Алина Полищук, Известия

Читайте также:

Власть будет лишать украинцев имущества без приговора

Ликвидировать пробелы в законодательстве и определить понятие жилой и общей площади объекта жилой недвижимости — такую цель называют авторы законопроекта. Однако, вместе с определением понятий, законодатели, практически меняют суть документа, говорят юристы.

Василий Билоус, юрист: «Якщо раніше за житловим кодексом, нині чинним, було заборонено надавати приміщення у житлових будинках для потреб промислового характеру, то тепер термін «промислового» замінили на «виробничого», і цей термін за побоюваннями безлічі юристів є значно ширшим, ніж промисловий... Усі перукарні, аптеки, нотаріальні, юридичні контори, інші офіси малих підприємств, що розташовані у житлових будинках, вони після набуття законом чинності залишаться поза законом».

В законопроекте идет речь о всех помещениях, которые расположены в жилых домах, при этом будет ли распространяться его действие на помещения, которые уже переведены в нежилой фонд, авторы законопроекта не уточняют, равно как и не указывают, какую именно деятельность считать производственной. Вместо кухни и комнат, в бывшей двухкомнатной квартире теперь частная фирма. Занимаются информационной деятельностью, говорит владелец фирмы, мужчина опасается, что законопроект — это лишний повод для штрафов и проверок.

Алексей Евич, частный предприниматель: «Это опять очередной шаг, который будет огромнейшей нагрузкой на весь малый бизнес. Тем более, деятельность у нас информационная. Мы не шумим, не кричим, у нас бывает от соседей больше шума, они то перфоратором, то еще чем-то, то есть, мы не можем здесь находиться. Вот буквально пару дней назад что-то красили, через вытяжке здесь просто не было чем дышать, то есть, наоборот, как бы арендаторы страдают».

80 % первых этажей только в центре города переведены в нежилой фонд, рассказывает риелтор Наталья Шкилева. Кроме того, говорит, еще с советских времен в проекты домов заложены нежилые помещения для объектов социально-культурного назначения.

Наталия Шкилева, вице-президент Украинской гильдии риелторов: «Расположить в многоэтажном офисном центре продуктовый магазин, на это не пойдет бизнесмен, потому что для многих объектов социального назначения необходима некая публичность, он должен быть расположен на первом этаже, в проходной месте, вот тогда он будет успешным. Офисные центры сдаются в основном только под офисы».

Для харьковчан же магазин или аптека во дворе собственного дома — это просто удобно.

Нина Павловна, пенсионерка: «А как нам обходится без этого? Куда-то в супермаркет их отвезут? Ходить же далеко, а так все под домом и услуги, и товары, и продукты — очень хорошо».

Ирина, диспетчер: «Пользуемся и аптекой, и магазином. Я думаю, — это удобно, близко, не нужно далеко ездить и ходить».

Впрочем, изменения предусмотренные законопроектом, не только создадут неудобства, они вообще противоречат и Конституции, и гражданскому праву, говорит Василий Билоус.

Василий Билоус, юрист: «Ось ці косметичні зміни, вони просто ігнорують державні стандарти, я процитую — це державні будівельні норми, будинки і споруди, житлові будинки. Так ось що зазначено, що в житловому будинку на першому і другому і цокольному поверхах можуть розміщуватися нежитлові приміщення — магазини, поліклініки, стоматкабінети, нотаріальні контори, художні та спортивні школи тощо».

Если закон все же примут, тех, кто либо работает в собственных квартирах, либо арендует офисы в жилых домах, ожидают постоянные визиты сотрудников СЭС, милиции и налоговой. И предпринимателям грозит, если не выселение, то постоянные админштрафы. Однако Билоус считает: защитить свой бизнес люди смогут только через суд.

АТН

Читайте также:

Депутати-регіонали Забарський та Лисов протягнули закон, який забороняє власникам квартир здавати їх під офіси

Гладчук: «Если Януковичу нужен бунт, пусть подписывает!»

Как отмечается в обращении партии, «в случае вступления закона в силу мелкий бизнес будет  поставлен перед необходимостью арендовать помещения в бизнес-центрах  или офисах промышленных предприятий». По  сути, законом утверждается монополия владельцев бизнес-центров на сдачу в аренду помещений для целого сегмента украинского бизнеса, — отмечают авторы обращения, акцентируя, что таким образом мелкий бизнес становится беззащитным перед крупным.

Также, по мнению авторов обращения, вступление в силу закона может стать причиной массовых банкротств граждан Украины, взявших в кредит жилье и сегодня выплачивающих заем за счет сдачи в аренду квартиры под офис. «В 2008—2009 годах Украина избежала массовых банкротств граждан в том числе и благодаря существующей практике сдачи квартир под офис. Часть кредитной нагрузки взяли на себя арендаторы, самыми платежеспособными из которых остаются юрлица. Утвержденный Верховной Радой закон открывает прямую дорогу к банкротствам граждан, которые собственными силами не в состоянии выплачивать кредиты», отмечается в обращении.

Как говориться в обращении партии, «в связи с  вышеизложенным требуем наложить на закон вето. Также требуем от президента Виктора Януковича, как почетного  руководителя Партии регионов организовать внутрипартийное расследование, которое должно дать ответ на вопросы относительно мотивов авторов проекта, дискредитирующего партию и президента».

Как отметил  в комментарии журналистам заместитель председателя политсовета «Партии Народный порядок», редактор оппозиционного интернет-издания «Спротив» Вадим Гладчук, закон, утверждение которого было не замечено общественностью на самом деле несет серьезнейшую угрозу экономике страны и грозит мощными социальными протестами.

«Немногие поняли, что принятый закон, по сути разрушает основы системы мелкого предпринимательства в стране. Что в случае его утверждения на следующий день на улице окажутся сотни тысяч мелких предпринимателей. Что десятки тысяч граждан, выживавших за счет сдачи в аренду квартир предпринимателям станут банкротами. Что кредитные квартиры в мгновение ока перейдут в собственность банков. Это утвержденный парламентом коллапс экономики. Утвержденный парламентом массовый социальный протест», — отметив Вадим Гладчук.

По словам Гладчука «нажиться на принятии данного закона хотели застройщики, владельцы офисных центров в столице и крупных городах, возможно, банкиры. Но, видимо, лоббисты сами не до конца поняли, насколько серьезным может быть социальный протест в случае, если схема будет реализована». Как добавил Вадим Гладчук, партия намерена донести до главы государства свое требование «а дальше президент пусть решает сам. Если он решит, что нужно разрушить экономику, что нужен бунт, пусть подписывает!».

13 октября 2011 года в 14.00 сторонники Партии Народный порядок и ВО «Молодежь – надежда Украины» проведут митинг возле администрации Украины (ул. Банковая, 11) с требованием к президенту Украины Виктору Януковичу ветировать  закон  «О внесении изменений в ст. 6 Жилищного кодекса (относительно определения жилой и общей площади объектов жилой недвижимости)». Во время акции протеста состоится жалобная церемония захоронения гроба с надписью «экономическая свобода». Партия Народный порядок приглашает на акцию протеста всех граждан, которых депутаты-регионалы хотят лишить права сдавать квартиры под офисы и предпринимателей, которые понесут убытки из-за повышения цен на аренду офисной недвижимости.

Читайте также:

Депутати-регіонали Забарський та Лисов протягнули закон, який забороняє власникам квартир здавати їх під офіси

Киевская городская государственная администрация намерена утвердить новый порядок выдачи разрешений на проведение массовых мероприятий. Исходя из текста документа, получить согласие КГГА на проведение уличных митингов, концертов, шоу или PR-акций их организаторам будет либо очень сложно и накладно, либо вообще невозможно. Часть депутатов Киеврады поспешили заявить, что никогда за него не проголосуют. Если же КГГА утвердит порядок своим распоряжением, а не решением сессии горсовета, правозащитные организации готовы оспаривать документ в судах.

Положение о порядке организации и проведения негосударственных массовых общественных мероприятий политического, культурно-просветительского, спортивного, зрелищного и другого характера, кино- и телесъемок в г. Киеве столичная администрация планирует утвердить решением горсовета. Этот документ предполагает, что организаторы любых массовых мероприятий обязаны направить в ГУ внутренней политики и связей с общественностью КГГА заявку, регламент мероприятия (сценарий проведения и масштабы), а также письменное согласие ГУВД Киева поддерживать общественный порядок во время этой акции. Рассматривая заявку, ГУ внутренней политики КГГА может поручить другим управлениям администрации и коммунальным предприятиям проверять организационно-технические возможности организатора на предмет его способности провести запланированное мероприятие. Также главк может потребовать от неких коммунальных предприятий провести исследования общественного мнения относительно планируемых организатором массовых мероприятий и поручить им согласовать отдельные условия их проведения.

Сроки, в которые ГУ внутренней политики КГГА обязано разрешить или запретить проведение массового действа, в Положении не указаны. «Заявки должны подаваться не позже чем за 10 дней до даты проведения мероприятия или за 30 дней, если требуется отдельное распоряжение КГГА», — сказано в проекте решения Киеврады. Последнее условие распространяется на любые мероприятия, при проведении которых планируется использовать технические средства, сценические конструкции, звукоусиливающую аппаратуру, декорации, визуальные и звуковые эффекты и пр. То есть наличие распоряжения КГГА обязательно в любом случае. Согласно тексту документа в ходе согласования массовых мероприятий различные коммунальные предприятия смогут требовать от их организаторов заключить договор на платное исследование общественного мнения и организационно-техническое обеспечение проведения этих мероприятий. Значит, даже если акцию согласуют, ее бюджет явно возрастет. Ограничения коснутся и места проведения действа. Если концерт или митинг запланированы поблизости культовых сооружений, придется получать разрешение у религиозных общин. А вот поблизости от зданий, в которых расположены органы государственной власти и местного самоуправления (ближе 100 м), подобные мероприятия вообще не допускаются.

В самих местах проведения массовых акций будет запрещено устанавливать и использовать МАФы (киоски, лотки, палатки и пр.) и объекты внешней рекламы (тумбы, стенды, щиты, флаги, транспаранты, экраны и пр.). Эксперты полагают, что таким образом руководство столицы сделает бессмысленным проведение любых политических акций протеста (митингов, пикетов и т. п.).

«Даже если организаторам удастся получить такое огромное количество согласований, само мероприятие потеряет всякий смысл. Ну как можно выразить протест действиям власти, если Киеврада запретит использовать палатки, транспаранты, флаги и даже распространять печатную продукцию?» — возмущается один из депутатов горсовета. В ответ на подобные обвинения пресс-служба КГГА на минувшей неделе распространила заявление начальника главка внутренней политики и связей с общественностью Марины Хонды, в котором сказано, что разработанное положение касается чего угодно, только не проведения политических акций.

Однако детальное изучение документа журналистами показало, что никакого иммунитета для политических акций в нем не предусмотрено. «Создается впечатление, что г-жа Хонда читала не тот документ, который обнародован на сайте КГГА. Даже в его названии и преамбуле сказано, что он распространяется на проведение любых акций политического характера», — отметил глава комиссии по вопросам культуры Киеврады Александр Бригинец.

В шоке от планов властей и представители бизнеса, в первую очередь организаторы концертов и фестивалей на открытом воздухе. По их словам, согласовывать проведение массовых действ в последнее время и так было сложно. «Начинать приходится за пять-шесть месяцев до самого мероприятия. А теперь, видимо, хотят, чтобы это было и дольше, и дороже. Например, путем перечисления денег каким-то КП за помощь в организационно-техническом обеспечении акции или за то, что они нас проверят и сделают вывод, что мы способны провести концерт», — возмущается представитель столичного концертного агентства, пожелавший остаться неназванным. Его коллега из другого агентства добавил, что провести концерт на Михайловской и Софиевской площадях, которые находятся рядом с одноименными храмами, или на Певческом поле, расположенном по соседству с Киево-Печерской лаврой, теперь станет практически невозможно. Особенно удивило организаторов уличных концертов и шоу то, что их заставят заказывать и оплачивать опросы населения. «Большинство жителей домов, расположенных в непосредственной близости от какой-нибудь площади, всегда будут против такого мероприятия из-за неизбежного шума. О каком исследовании общественного мнения идет речь?» — возмущается директор пиар-компании «Дель Арте» Ольга Стельмашевская.

Александр Бригинец уверяет, что комиссия Киеврады по вопросам культуры не согласует Положение в таком виде, а это является обязательным перед выносом документа в сессионный зал. Впрочем, некоторые депутаты подозревают, что КГГА не согласится внести предложенные изменения и попросту утвердит документ своим распоряжением. В этом случае последней надеждой политиков и бизнесменов станут служители Фемиды. «Мы однозначно будем оспаривать это Положение в судах. Данный документ противоречит Конституции и способен значительно ограничить права людей на организацию и проведение мирных акций протеста», — заявил «ДС» руководитель общественной организации "Институт «Республика» Владимир Чемерис.

МНЕНИЕ ЭКСПЕРТА

Ярослав Быструшкин, президент международного музыкального фестиваля «Чайка»

Понятно, что данное положение имеет политическую подоплеку. Но с его вступлением в силу трудностей добавится и у организаторов неполитических массовых зрелищных мероприятий. А значит, развлечений у жителей столицы, многие из которых не могут себе позволить сегодня сходить на платный концерт или в театр, поубавится.

Процедура согласований массовых мероприятий в Киеве была существенно усложнена еще с приходом к власти Леонида Черновецкого. Именно при нем уполномоченным органом городской власти в этом вопросе стал главк внутренней политики КГГА. С тех пор понять, как и кому выдаются разрешения, стало очень сложно. При Александре Омельченко, чтобы согласовать проведение любой акции под открытым небом, достаточно было обратиться в профильное управление КГГА (для спортивных или молодежных мероприятий — в ГУ молодежи и спорта, для культурных — в ГУ культуры и т. д.). Сценарий любого мероприятия утрясался с этими управлениями тогда весьма оперативно, а большего и не требовалось.

Теперь процедуру согласований решили усложнить до предела. Концерты под открытым небом, конкурсы, шоу и прочее во всем мире проводятся за спонсорские деньги, которые бизнесмены тратят с рекламными целями. Непонятно, для чего создавать такие сложности и устанавливать, например, запреты на размещение в местах проведения мероприятий внешней рекламы. Такое впечатление, что власть хочет развлекать горожан исключительно за бюджетные деньги: окончательно добиться, чтобы концерты под открытым небом в Киеве организовывались только госорганами и только в канун государственных праздников.

Дмитрий Марковский, Деловая столица

Оскільки фактично щоб тримати під контролем ситуацію в країні, потрібно контролювати Київ, було ухвалено рішення проштовхнути положення «Про порядок організації та проведення недержавних масових громадських заходів політичного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру, кіно- та телезйомок у місті Києві», яке регулюватиме проведення акцій на території столиці.

Звісно, це положення відразу ж викликало шквал критики у ЗМІ. На це прес-служба КМДА запевнила, що проект не стосується політичних акцій, лише концертів, спортивних заходів, теле- та відеозйомок у столиці. Проте, якщо розібратися детальніше, можна дійти висновку, що основна мета влади – обмежити права громадян на мирні зібрання будь-якою ціною, будь-якими хитрощами.

Отже, начебто на підтвердження слів представника КМДА про те, що положення не стосується політичних заходів, можна навести статтю 1.4, у якій визначено перелік організаторів масових заходів, на яких не поширюється дія цього положення. Там, зокрема, зазначено деякі винятки, а також частина статті (1.4.3) стосується проведення зборів, мітингів, демонстрацій, ходи та пікетів відповідно до офіційного тлумачення положення частини 1 статті 39 Конституції України.

Постає логічне запитання, а як тлумачитиме цю статтю суд чи якийсь чиновник, який сам зможе вирішувати, чи законно громадяни проводять зібрання? З граматичної побудови статті випливає, що норма, яка регулює перелік організаторів, на яких не поширюється положення, не виключає заборони проведення політичних акцій, оскільки в цій частині не йдеться про організаторів, а про право громадян на проведення мирних заходів.

Наступна стаття знову підтверджує наші побоювання про мету цього документа. Зокрема, дається визначення масовому заходу, відповідно до якого масовий захід – це разовий політичний, релігійний..., який має на меті участь мешканців та гостей міста та проводиться за попереднім погодженням з уповноваженим органом у визначеному місці та у певний час.

Знову бачимо, що в разі заборони акції суд зможе тлумачити положення на користь КМДА, а чиновник викличе наряд міліції, який швидко розжене за його вказівкою захід. Окрім цього ця сама стаття визначає, що для проведення заходу потрібно буде отримати попереднє погодження в КМДА. Тобто вводиться не повідомлювальний, а дозвільний метод проведення акції, що є грубим порушенням Конституції України, а також фактично реанімацією норми, яка діяла за часів Радянського Союзу.

Ще одне не менш одіозне визначення. Згідно з положенням учасники масових заходів – це фізичні особи, які беруть участь у масовому заході як виконавці, глядачі, слухачі, отримувачі інформації, зокрема, рекламного характеру. Скажіть, будь ласка, хто такі отримувачі інформації? Судячи з усього, ЗМІ – це вже також учасники акції. Журналісти, будьте обережні, відтепер ви учасники забороненої акції.

Давайте все-таки уявимо, що норма про те, що положення не стосується політичних заходів, таки діє. Але все одно постає чимало казусних запитань. Ось, наприклад, після проведення політичної акції заплановано концерт. Будь-який уповноважений чиновник згідно з положенням може прийти і на власний розсуд заборонити акцію, через концерт. А як бути з внутрішньопартійними заходами, які проводяться в приміщеннях? Відтепер з’їзди партій теж підпадають під дію положення і для проведення такого заходу потрібно за місяць узгоджувати все з КМДА.

Понад те, для будь-якого заходу слід подавати копії установчих документів юридичної особи, або копії паспорту та ідентифікаційного коду фізичної особи, яка є заявником акції, хіба це не втручання у приватне життя людини? А в такому разі це вже порушенняміжнародних договорів у сфері прав людини, які ратифікувала Україна, зокрема, Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Також проект Положення суперечить рішенням Європейського суду з прав людини, які, згідно з українським законодавством, є джерелом права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до норми про повідомлення про акції будь-яка реклама заходів потребує узгодження з КМДА, за самовільне розміщення реклами заходу – відмова в проведенні. Відтепер шлях провокаціям відкрито – будь-хто зможе розмістити псевдорекламу і вам заборонять мирне зібрання.Також забажанні міська влада тягнутимедо останнього з погодженням, тим самим унеможливлюючи належну явку на заході.

Щоб не лише обмежити громадян, а й заробити на цьому, влада планує проводити через заявника «вивчати громадську думку жителів міста щодо їхнього ставлення до проведення масового заходу» та у подальшому «досліджувати» їхні результати. Без цього заявку на проведення акції не можна подавати, оскільки буде автоматична відмова. Понад те, ця норма взагалі суперечить логіці проведення публічних акцій, адже якщо людина хоче про щось висловитися, то цілком імовірно, що хтось не погоджується з її думкою. Так само можна встановлювати обов'язкові подібні «дослідження» перед голосуванням на виборах.

Час проведення акції слід узгоджувати з КМДА не менш як за 10 днів, а в окремих випадках – навіть за місяць. Тобто завтра Партія регіонів продасть українську ГТС Росії, а українці будуть змушені чекати 10 днів на отримання дозволу на проведення акції? Додам, згідно з Рішенням Конституційного Суду України N4-рп/2001 від 19.04.2001 р. питання про строки повідомлення про масовий захід може регулюватися виключно Законом України.

Згідно з проектом положення зібрання можна буде проводити не ближче як за 100 м до державних установ.Тобто мова фактично йде про заборону проведення масових заходів у ледь не всій центральній частині Києва, оскільки чи не в кожній будівлі є якийсь державний орган чи його підрозділ. Встановлення наметів, які, попри численні рішення судів, вперто називають МАФами (малими архітектурними формами), теж заборонено!

Якщо положення буде схвалене з цими грубими обмеженнями конституційних прав громадян, однозначно знайдуться організації, які через суд визнають незаконним це положення. Але судова тяганина може тривати понад рік, а, як відомо, вибори до парламенту відбудуться 31 жовтня 2012 року.

Тобто антиукраїнській владі достатньо цього, щоб не допустити жодних масових протестних рухів у Києві в разі тотальної фальсифікації виборів, адже гірка практика всіх останніх виборів свідчить, що без грубої тотальної фальсифікації Партія регіонів не вміє. Не кажучи вже про те, як легко чинній владі буде обмежувати агітацію своїх опонентів у столиці.

Тож потрібно вже сьогодні домагатися в КМДА відмови від ідеї схвалення такого положення, щоб завтра українці не були змушені питати дозволу не лише на проведення мирних зібрань, а й на те, щоб проходити повз державні установи на відстані менш ніж 100 м від них.

Олександр Аронець, «Український тиждень»

26 декабря 2007 года мэр Киева Леонид Черновецкий подписал распоряжение с разрешением ООО «АВ-Медгруп» провести вырубку деревьев и осуществить застройку Жукова острова. Деревья в этом документе фигурировали как «больные», а планы по застройке стыдливо спрятаны под необходимость создания «спортивно-оздоровительный центра». Когда этим скандалом занялась комиссия по экологической политике Киевсовета, выяснилось, что учредитель ООО «АВ-Медгруп» скрывается за кипрским оффшором. Но при этом само ООО «АВ-Медгруп» зарегистрировано в Киеве по адресу Хорива 25/12, где расположен офис главы партии «Зеленые» Александра Прогнимака и базируются подконтрольные ему компании. А вскоре в СМИ появилась информация, что директором ООО «АВ-Медгруп» в 2005—2007 годах был некто Сергей Мадраимов, который ранее возглавлял принадлежащее Прогнимаку ООО «Адвокатское бюро «Гембл». Сам Прогнимак, не смотря на явные улики, до сих упорно утверждает, что к застройке Жукова острова отношения не имеет. Мол, просто совпадения.

В деловых кругах Прогнимак известен как ловкий спекулянт. Удачно перепродать товар сомнительного качества – это его. Так он, похоже, поступил и с Жуковым островом. Когда планами застройки занялась прокуратура Киева, оказалось, что проектом «спортивно-оздоровительного центра» занимается уже некий кооператив «Совские ставки». Судя по всему, новым хозяевам Прогнимак после перепродажи оставил и проблемы. Только совсем недавно, 23 сентября 2011 года, Киевсовет отклонил протест прокуратуры Киева на застройку Жукова острова.

Кстати, почерк сомнительных спекуляций Прогнимака угадывается не только на рынке недвижимости. Ранее СМИ сообщали, что скромной персоной главы партии «Зеленые» заинтересовалась генпрокуратура Российской Федерации. Оказалось, что в соседней России он занимался скупкой икон для их последующей перепродажи. В Киеве он известен как хозяин большой коллекции икон. Но знают ли те, кому он эти иконы перепродает, что они фигурируют в уголовном деле?

Между прочим, сама партия «Зеленые» для Прогнимака – тоже явно товар для перепродажи. При премьерстве Юлии Тимошенко СМИ писали, что он пытался втюхать свою партейку бютовцам в обмен на должность в правительстве. Но тогда Александр Турчинов ему просто рассмеялся в лицо. Бывшему главе СБУ было прекрасно известно, что за вывеской партии «Зеленые» – лишь несколько стульев и столов. А после смены власти Прогнимак решил «развести» Партию регионов. Понимая, что виртуальность его партии для всех очевидна, он все-таки пытается компенсировать это наличием своего фейса на рекламных щитах Киева. Многие недоумевают: зачем хозяину партии «Зеленые» рекламироваться, если до выборов еще так далеко. Все очень просто: он просто ведет переговоры с регионалами, пытаясь, перепродать партию в обмен на должность в правительстве. Вот только товар-то для спекуляции опять же тухлый.

Учитывая все это, остается только посочувствовать олигархам, которые по итогам перепродаж завладеют островами Муромец и Долобецкий. На отмазывание этой сделки от результатов прокурорских проверок наверняка уйдут годы, как и в случае с Жуковым островом. А «зеленый спекулянт», как всегда, будет уверен, что остался чистеньким, и никто ни о чем не догадывается.

Артем Перов, From-UA

Ми у Сполучених Штатах розуміємо, наскільки такі концепції, як рівне застосування закону і справедливе й своєчасне вирішення суперечок кваліфікованими і незалежними судами, життєво важливі для економічного і демократичного розвитку нашої власної країни.  Протягом більшої частини нашої історії нашому Верховному Суду належить данина за найбільш важливі кроки уперед в правовому, економічному і соціальному розвитку США.

Вже за мого життя Верховний Суд США, як суд останньої інстанції для громадян країни, рішуче вів нашу країну вперед своїми рішеннями, що припинили законодавче закріплення расової сегрегації, захистили свободу асоціацій, свободу слова, свободу віросповідання, право на приватність та рівне застосування законів до всіх громадян.

У сфері кримінального судочинства саме Верховний Суд у 1960-х роках – а не Конгрес чи виконавча влада – був першим, хто закріпив, що нужденні обвинувачені мають право на компетентного адвоката, наданого державою, з тим, щоб вони могли реалізувати свої права, і що особам, затриманим поліцією має бути повідомлено про їхнє право не свідчити проти себе і про право на захисника – через величезну перевагу у силі, що має держава над затриманим.  І Верховний Суд забезпечив дотримання цих правил шляхом винесення рішення, що свідчення, здобуті із порушенням цих прав, не можуть бути використані проти обвинувачуваного у кримінальному судочинстві.

Наші батьки-засновники, які складали Декларацію про незалежність Сполучених Штатів і Конституцію понад двісті років тому, записали у цих документах, що люди від народження мають права і справою уряду є захист і розвиток цих прав.  Вони розуміли, що уряд має забезпечити фізичний добробут людей і їхню власність, і саме тому практично всі правові системи мають кримінальне законодавство і урядових чиновників, покликаних забезпечувати дотримання цих прав і захищати людей одне від одного.  Але автори нашої Конституції пішли далі і задали питання: а хто ж захистить людей від самого уряду?  Їхньою відповіддю було запровадження незалежного судоустрою і апеляційних судів, які стоять між державою – з усією її владою – і індивідуальним громадянином.

Це суть демократії і повна протилежність тому, як використовується судочинство і правова система в авторитарних і тоталітарних державах, де їхньою метою є захист держави від людей.  Більше того, на практичному рівні незалежна судова система просуває прозорість, вимагаючи від держави надати причини і пояснення своїх дій при застосуванні законів у конкретних випадках.

Ви чудово розумієте, що цілком можливо мати ідеально сформульовані закони і процедури, які відповідають усім міжнародним нормам, але вони залишатимуться лише словами без незалежної судової системи, готової і здатної застосовувати їх нейтрально, із належним врахуванням гідності і прав особи.

Отже, кваліфікована і незалежна судова система критично важлива для захисту основоположних прав громадян України і для продовження демократичного і економічного розвитку України.

Ось чому Сполучені Штати, за допомогою Агентства США з міжнародного розвитку і Міністерства юстиції США, мають честь надавати підтримку судовій і правовій реформам, що особливо чітко уособлено в проекті «Верховенство права для України» АМР США.  Ми тісно співпрацюємо тут із нашими колегами з Європейського Союзу і Ради Європи.

Починаючи з 2006 року, Проект працював із спектром українських урядових і неурядових партнерів задля розвитку незалежної і підзвітної системи судочинства і підтримки політичної та законодавчої реформ у галузі верховенства права.

Наше довгострокове партнерство у підтримці судової реформи призвело до певних значних досягнень.  Мабуть, найвагомішим було прийняття нового Закону про судоустрій і статус суддів у липні минулого року.

Нам було приємно побачити, що багато реформ, які ми підтримали проектом «Верховенство права для України», увійшли до закону, включаючи справедливі, прозорі і засновані на реальних заслугах виборні та дисциплінарні процедури, автоматизований розподіл судових справ, і оприлюднення в інтернеті дисциплінарних рішень та бланку скарги на неправомірну поведінку суддів.

Проект також допоміг суддям у застосуванні Європейської конвенції з прав людини і прецедентного права Європейського суду з прав людини шляхом підтримки розробки й запровадження програм перепідготовки суддів та навчальних матеріалів у Національній школі суддів України.

Однак, при тому, що це значні досягнення, Венеціанська Комісія та інші міжнародні експерти зазначають, що потрібні подальші вдосконалення, щоб забезпечити відповідність реформи судоустрою України із міжнародними нормами.

Раніше цього року Президент Янукович відреагував на занепокоєння, висловлені міжнародною спільнотою, розпорядившись привести законодавчу базу щодо судоустрою у відповідність до рекомендацій Венеціанської Комісії. Це б являло собою важливий наступний крок у просуванні вперед судової реформи в Україні.

Проте, інші пропоновані зміни до Закону про судоустрій і статус суддів не сприяють просуванню судової реформи у спосіб, який узгоджувався б з міжнародними нормами.  Зокрема, ми відчуваємо, що надзвичайно важливо, аби усі ініціативи щодо реформи судоустрою зберігали і розбудовували незалежність судової системи і її інституцій, особливо Верховного Суду, роль і статус якого за новим законом викликав особливу стурбованість Венеціанської Комісії та інших міжнародних спостерігачів, включаючи США.

Зміцнюючи роль Верховного Суду як кінцевого арбітра прав і свобод українців критично необхідне.  Події кількох минулих місяців ще більше висвітлили потребу у незалежному судоустрої, зорієнтованому на захист особистих прав і свобод, та у Верховному Суді, який може захистити і забезпечити таку незалежність, так само як у моїй країні це робить Верховний Суд США.

Я вітаю ваші зусилля зміцнити судоустрій відповідно до міжнародних і європейських стандартів і обіцяю, що США залишатимуться і далі відданими демократичному розвитку України, включаючи особливо зміцнення верховенства права, і будуть і надалі готові підтримати реформаторські зусилля, ініційовані українською стороною.

Посол США Джон Теффт

Такими є результати журналістського розслідування, проведеного програмою «Гроші».

«Від голоду і злиднів українські солдати стоять на панелі і в столиці,  і на периферії. Проститути в погонах виконують наказ будь-якого збоченця за півтисячі гривень», — кажуть журналісти.

Поза камеру військові зізнаються, що на панель ідуть через убогість і знущання. Одних змушують офіцери, інші — добровільно через армійські злидні.

Журналісти програми провели експеримент: спробували зняти на ніч солдата у кількох військових частинах.

Спочатку солдата для експерименту шукали у роті почесної варти. Але там це не вдалося. «Це все маячня. У нас строгий пропуск і щоночі є вечірня перевірка», — сказав журналістці хлопець у формі.

«До найбажаніших армійців нам не вдається потрапити навіть на КПП» — підсумовує журналістка.

У сусідній військовій будівлі біля СБУ пощастило більше. Солдат, який прибирав територію біля воріт, не здивувався пропозиції зняти солдата на ніч і попросив залишити контакти.

«Я віддаю цей номер лейтенанту, кажу зателефонувати вам. А ви вже між собою домовляєтесь» — пояснив солдат.

За годину журналістам справді зателефонував офіцер і запросив у гості. Біля воріт чекав черговий КПП. За частку у солдатських заробітках він виписує відпускні на ніч.

За легендою журналісти шукали солдата для шефа — любителя молодих хлопців у формі. Ця подробиця не зупинила вояку.

«Ротний вирішує це питання. Якщо на ніч — потрібно це все офіційно робити. Це може вирішити лише ротний», — сказав журналістці солдат.

Командири виконують роль звідників і бухгалтерів. А солдати — путани.

Під Києвом схема повторилась. Тут солдат повідомив, що за це відповідальний офіцер.

«За 500 грн можна купити бійця на будь-який смак. 100 гривень черговому КПП, решту ділять між собою офіцери», — підсумовують журналісти.

Основные пункты проекта документа предусматривают, что с момента вступления в действие нового норматива организаторы акций будут обязаны испросить письменное согласие Главного управления КГГА по вопросам внутренней политики. На данный момент достаточно лишь подать соответствующую заявку и уведомить эту госструктуру о дате, времени и месте проведения мирных собраний граждан.

Получить согласование необходимо не менее чем за три дня до проведения мероприятия. Наиболее интересен пункт, который гласит, что обращаясь в указанное подразделение КГГА, организатор акции должен предоставить данные «о технических средствах, возможных нарушениях движения транспорта или правил благоустройства и письменное согласование с управлением МВД об обеспечении общественного порядка».

Наконец, документ запрещает гражданам проводить мирные сборы в радиусе 100 метров от административных зданий. А одним из поводов отказа чиновников станут результаты социологического опроса киевлян, в случае если последние выскажутся против акции.
Отбросив политический подтекст планируемого нововведения, который лежит на поверхности и виден даже невооруженным глазом, следует обратить внимание на «бизнес»-составляющую норматива.

Как сообщил журналистам на условиях анонимности один из чиновников мэрии, по сути, Александр Попов хочет не просто зачистить столицу от недружественно настроенных по отношению к действующей государственной власти масс, но и подзаработать на них. Дело в том, что Главное управление внутренней политики КГГА — это лишь первая из множества согласительных инстанций, через которые должны будут пройти зачинщики акций протеста.

Чиновники пытаются подогнать документ о мирных собраниях граждан под правила благоустройства. Как известно, за временное их нарушение необходимо заплатить целому ряду подразделений мэрии. Процедура и цифры примерно следующие: ГУ по вопросам внутренней политики получает, как писалось выше, заявку на проведение мероприятия.

И после этого направляет организаторов с копиями всех необходимых документов в Главное управление по вопросам благоустройства. В эту инстанцию необходимо предоставить данные о количестве и месторасположении временных малых архитектурных форм (в свете акций протеста — палаток, столов и т. д.). После этого чиновники рассчитывают стоимость подобной акции.

Сумма стартует от 1,5 тысяч гривен. В обмен на квитанцию об оплате организаторы получат на руки ордер на временное нарушение благо-устройства города (своеобразный «бегунок») и отправятся собирать подписи. В первую очередь им необходимо получить автограф начальника районного ШЭУ (организации, которая занимается поддержанием в надлежащем порядке территории, где планируется мероприятие). Там потребуется заплатить за уборку (еще как минимум две–три тысячи гривен).

Затем ордер должен подписать начальник районного управления по благоустройству (от 2,5 тыс. грн). Наконец, в «бегунке» должна стоять еще одна подпись — начальника городского управления МВД (сумма зависит от необходимого, по мнению милицейского начальства, количества правоохранителей для обеспечения надлежащего правопорядка).

Когда «бегунок» наконец-то завизирован во всех инстанциях и сдан в Главное управление внутренней политики, руководство главка потребует выложить еще некоторую сумму за ряд дополнительных обязательных «услуг»: дежурство машин скорой медицинской помощи и службы пожарной безопасности, приобретение в каждую палатку огнетушителей, аренду биотуалетов, ну и, собственно, проведение социологических опросов мнения граждан, проживающих окрест. Таким образом, акция протеста «под ключ» выйдет ее организаторам в районе от 25 до 40 тысяч гривен.

Но и это еще не все. Абсурдность планируемого нововведения заключается в том, что все вышеперечисленные инстанции работают крайне медленно. И сбор (вместе с согласованием) всей необходимой документации по времени займет как минимум месяц. За три дня пробежаться по кругу чиновничьего ада попросту нереально. А главное, мэрия не дает никаких гарантий того, что в конечном итоге акция будет разрешена, даже если организаторы заплатили все положенные сборы.

И хоть столичные чиновники твердят, мол, новый порядок не будет распространяться на мероприятия политического характера, которые обусловлены конституционными правами граждан, действительность можно свести к сути перефразированной известной поговорки: «Митингуй, не митингуй — ...»

Владимир Андреев, «Вечерние Вести»

Читайте также:

12 октября режим Януковича отменит конституционное право на мирные собрания. Расследование

У Януковича уничтожили «Гайд-парк» возле парламента. Фото

Главарь регионалов поддержал незаконный запрет митингов в Киеве

У Попова придумали, як незаконно обмежити право громадян на мирні збори

Об этом она заявила в комментарии Институту Горшенина, сообщает «Спротив».

«В цивилизованном государстве существует одна форма контроля граждан – это налоговая декларация, которую пишет каждый гражданин. Это самый главный контроль. Все остальное напоминает полицейский вариант. Те, кому нужно будет поменять большие суммы денег – сильные мира сего – они это сделают. Это нововведение для простых людей – будут отслеживаться люди, которые меняют деньги. Это полицейский вариант – тотальная слежка. Если они хотят отслеживать коррупцию, то у них есть для этого другие способы», — считает Яблонская.

Напомним, Нацбанк обязал финансовые учреждения с 23 сентября 2011 года осуществлять операции по купле-продаже валюты и дорожных чеков на сумму, не превышающую 50 тыс. гривен, только при условии предъявления документа, удостоверяющего личность.

Читайте также:

Азарову пожаловались на Арбузова за введение незаконного паспортного контроля при покупке валюты

Янукович сделал еще один шаг к установлению полицейского государства

Введение паспортного режима при обмене валюты противоречит Конституции Украины

«Надругательство над памятником жертвам Голодомора в Калиновой роще, в самом сердце столицы Украины стало колоссальным ударом по репутации Украины. Как глава страны, миллионы граждан которой были с особой жестокостью уничтожены коммунистическим сталинским режимом Вы обязаны взять под личный контроль расследование этого инцидента», — говорится в обращении.

«Особую обеспокоенность вызывает тот факт, что власти до сих пор не высказали свою официальную позицию по поводу инцидента, не проинформировали общественность, какие меры принимаются для восстановления уничтоженных табличек, когда памятник будет восстановлен. Это создает у общественности впечатление, что к уничтожению табличек причастна сама власть. Усугубляет это впечатление тот факт, что на сайте президента долгое время отсутствовала страничка, посвященная теме самой большой трагедии украинского народа в его многотысячелетней истории — Голодомору 1932—1933 года. Подобные факты воспринимаются, не иначе, как целенаправленная политика действующей власти в отношении истории Украины, стремление скрыть преступления против нашего народа в угоду кэгебешным последователям политики Сталина, оказавшимся сегодня у руля России», — отмечается в обращении.

«Требуем у вас, как главы государства, дать поручение соответствующим структурам немедленно восстановить уничтоженные вандалами таблички с названиями деревень, вымерших во время Голодомора, в Калиновой роще», — отмечается в заявлении.

Как отметил в комментарии журналистам заместитель председателя политсовета «Партии Народный порядок», редактор оппозиционного интернет-издания «Спротив» Вадим Гладчук, партия намерена поставить под жесткий контроль свои требования к Януковичу.

«Сегодня народ готов подняться и отстаивать украинские культурные и исторические ценности. Первым делом, думаю, народ сметет Табачника, переписывающего историю под диктовку Кремля, затем всю эту обнаглевшую преступную власть, если она не одумается и не встанет на защиту украинских ценностей», считает Вадим Гладчук.

Как сообщалось, в Киеве, возе музея Голодомора часть мемориальных табличек с названиями деревень, вымерших во время Голодомора уничтожена неизвестными вандалами, а остатки табличек свалены возле мусорников.

Ранее с официального интернет-представительства президента в феврале 2010 года на несколько месяцев исчезли несколько разделов, среди которых — «Голодомор». В администрации президента Виктора Януковича журналистам сообщили, что раздел исчез по техническим причинам: на сайте проводится реконструкция. Позже Всемирный конгресс украинцев призвал президента Украины вернуть на сайт главы государства раздел о Голодоморе.

Напомним, что Калиновую рощу высадил третий Президент Украины Виктор Ющенко в 2005 году вместе с другими политиками. Там же были установлены памятные кресты с названиями деревень, вымерших  во время Голодомора.

Мемориальный комплекс памяти жертв Голодомора вместе с могилой Неизвестного солдата – два монумента, которые являются частью государственного протокола Украины. Иностранные делегации, которые находятся в Украине с государственными и официальными визитами, посещают эти мемориалы.

Газові угоди: як Тимошенко прив'язала до себе Путіна

Окреме місце навколо подій, пов'язаних з підписанням газових угод, займає історія з 11 млрд. кубометрів газу, що належав «РосУкрЕнерго» (далі РУЕ). Очевидно, що без розуміння всіх перипетій навколо цього газу важко розібратися не тільки в тому, що діялося на початку 2009 року, а й нині.

Отже, що відбулося з тим «росукренергівським» газом...

19 січня 2009 року одночасно з підписанням основних довгострокових газових контрактів щодо купівлі російського газу та його транзиту по Україні було укладено ще один договір. Цим документом передбачалося, що Газпром авансом заплатив Нафтогазу 1,7 млрд. доларів за транзит російського газу в 2009 році. Одночасно вказувалося, що отримані за транзит кошти, Нафтогаз спрямує на придбання прав вимоги Газпрому і ТОВ «Газпром експорт» до РУЕ на ті самі 1,7 млрд. доларів за газ, поставлений компанії РУЕ за шістьма контрактами. (Російські газові компанії поставили 11 млрд. кубів газу РУЕ, за який РУЕ мала розрахуватися пізніше, а Нафтогаз викупив у них право вимоги до РУЕ. Тобто РУЕ вже мала розраховуватися за той газ перед Нафтогазом, а не Газпромом).

Текст цього договору ретельно приховувався керівництвом Нафтогазу та уряду Тимошенко і став відомий громадськості лише 19 лютого 2009 року внаслідок «витоку» в ЗМІ.

Водночас пані Тимошенко тоді постійно наголошувала, що Газпром продав Нафтогазу саме газ, а не просто права грошової вимоги до компанії РУЕ. Внаслідок того, що розрахункова ціна цього газу становила 153,9 дол. за тисячу кубів, очікувана середня ціна всього газу, який Нафтогаз мав придбати протягом 2009 року, становила від 228 до 235 дол. Без цих 11 млрд. кубометрів по 153,9 дол. середня ціна газу, придбаного Нафтогазом у Газпрому у 2009 році, сягала б близько 250 дол.

В інтерв'ю «Дзеркалу тижня» на питання – чи достатньо 50-відсоткової частки Газпрому в РУЕ для того, щоб зробити юридично незворотним рішення про вилучення газу в рахунок боргу, – пані Тимошенко відповідала: «Безумовно, достатньо. У Газпрому дуже сильні й професійні юристи. Вони оформили, провели й прийняли рішення, у результаті якого НАК „Нафтогаз“ став багатшим на 11 млрд. кубів, що вже містяться у наших сховищах і, по суті, вже оплачені».

Громадськості було складно розібратися, наскільки ці твердження відповідають дійсності, бо, як згадувалось, текст договору переуступки ретельно приховувався. Та що там громадськість – навіть Президентові України Віктору Ющенку уряд відмовлявся передати всі підписані в ті дні документи.

Безапеляційні заяви пані Тимошенко 29 січня 2009 року несподівано були спростовані. В той день на запит «Економічної правди» в управлінні інформації Газпрому повідомили:

«Ні Газпром, ні „Газпром експорт“ не мають якихось прав на газ РУЕ, який перебуває в ПСГ України, і, відповідно, не укладали якихось угод з цим газом, у тому числі не передавали Нафтогазу якихось прав щодо зазначеного газу. Відповідно до Договору переуступки від 20.01.2009 р. Газпром і „Газпром експорт“ уступили Нафтогазу права вимоги до РУЕ виключно грошової заборгованості в розмірі 1,7 млрд. дол. США».

Ця заява від 29 січня дає зрозуміти, що малювання, м'яко кажучи, не дуже законних схем відбирання газу «РосУкрЕнерго» відбувалося вже після цієї дати. Крім того, схоже було, керівництво Газпрому намагалося відхреститися від своєї участі в сприянні прем'єр-міністру України Юлії Тимошенко з відбирання цього газу в РУЕ.

Річ у тім, що підписавши договір переуступки прав вимоги, Юлія Тимошенко та її команда зіштовхнулися з правовою проблемою. За митними документами, 11 млрд. куб. м газу перебували в українських газосховищах як нерозмитнені, у режимі транзиту, і офіційним власником його була РУЕ. Аби оформити цей газ як такий, що належить Нафтогазу, мав бути підписаний акт переходу прав власності від РУЕ до Нафтогазу. Зрозуміло, що отримати такий акт від цієї компанії було неможливо. А тому, отримавши право грошової вимоги до «РосУкрЕнерго», Нафтогаз залишався лише з документами, які не давали йому право ані газ забрати, ані в силу умов договору переуступки вимагати від Газпрому повернути 1,7 млрд. дол., які були йому виплачені. Причому й від РУЕ, схоже, негайно вимагати кошти Нафтогаз теж не міг.

У статті «Політичні репресії на тлі дивовижних ігрищ навколо Тимошенко» мені вже доводилося пояснювати, що в РУЕ не могло бути прострочених зобов'язань за газовим контрактом з Газпромом з доволі прозаїчних причин. Річ у тім, що 11 млрд. кубометрів, які перебували в українських газових сховищах, мали бути (не без погодження з Газпромом) спрямовані в зимовий період 2009 року в Польщу, Угорщину та деякі інші європейські країни, що, до речі, у своєму інтерв'ю «Дзеркалу тижня» підтверджувала сама пані Тимошенко.

Очевидно, що розрахуватися за цей газ РУЕ мала не раніше, ніж поставить його європейським споживачам. Відповідно, Газпром не міг вимагати від компанії РУЕ, 50 відсотків капіталу якої йому належить, гроші до здійснення поставок. Зрозуміло, що такого не могло бути, і такого не було.

Тимошенко взяла Путіна в заручники?

Що сталося після 29 січня 2009 року і якими аргументами українському прем'єр-міністру вдалося переконати свого російського візаві піти на здійснення масштабного міжнародного шахрайства, сказати не берусь.

Але гадаю, саме ця подія значною мірою пояснює дії російських та українських політиків не тільки протягом 2009—2010 років, а й сьогодні. Саме через цю оборудку Юлія Тимошенко намертво приклеїла до себе Володимира Путіна, фактично зробивши його своїм заручником. Тепер її показань під час слідства, а тим більше судового процесу, достатньо, аби публічно визнати прем'єр-міністра Росії Володимира Путіна (разом з нею) учасником змови з метою вчинення злочину.

Зрозуміло, що безпосередньо кримінальне переслідування Володимиру Путіну не загрожує, принаймні поки він залишатиметься реальним керманичем Росії. Водночас особа, яку в суді визнано причетною до скоєння злочину, стає не дуже бажаною щодо участі в переговорах будь-якої країни світу з Росією, за винятком хіба що таких впливових держав, як Вануату та Науру.

Договори заднім числом

За даними «Української правди», 2 лютого 2009 року Газпром і Нафтогаз заднім числом (від 20 січням 2009 року) підписали два договори.

Згідно з одним із них, Нафтогаз у рамках експортної операції продав Газпрому 11 мільярдів кубометрів газу вартістю 1,7 млрд. доларів. За другим договором, того ж дня «Нафтогаз України» вже в рамках операції з імпорту купив той самий обсяг газу за тією ж ціною назад у Газпрому.

Зрозуміло, що економічного сенсу такі два правочини не мають, тому виглядають як удавані, тобто здійснені з метою приховати інший (реальний) правочин. Удаваний правочин укладається, як правило, з незаконною метою. Не винятком є і цей випадок.

Сторони мали створити видимість появи в Нафтогазу 11 млрд. кубометрів газу, який він начебто купив у Газпрому, а тому може його законно розмитнити як свою власність.

Неминуче поставало кілька питань. Чий газ Нафтогаз продав Газпрому? Якщо це був газ РУЕ, то на якій підставі він його продав Газпрому та хто йому дозволив продати чужу власність? Якщо той газ не належав РУЕ, то чому після проведення цих двох правочинів заднім числом було знову оголошено, що в українських газосховищах газу РУЕ вже немає. А куди він тоді дівся? Випарувався?

Тимошенко та її піар-команда постійно намагалися довести, що це, мовляв, Газпром, враховуючи фактично «материнський» статус щодо РУЕ, яка йому заборгувала 1,7 млрд. дол., вирішив забрати газ і продати його Нафтогазу. Але навіть маючи контроль над РУЕ, забрати щось у іншої юридичної особи Газпром міг лише на підставі укладання з нею відповідного правочину. При цьому для переходу прав власності до Газпрому мав бути підписаний відповідний акт прийому-передачі того чи іншого активу.

Інший шлях – рішення суду, яке дає змогу за допомогою виконавчого впровадження відібрати газ. Іншого правового механізму не існує.

Крім того, наявність грошової заборгованості за поставлений товар, не дає кредиторові права претендувати на нього. Кредитор може лише вимагати гроші на підставі договору з продажу товару. Отже, Газпром не мав правових підстав та юридичних механізмів забрати в РУЕ газ, який раніше був проданий. А тому жодних дій щодо газу, який належав РУЕ, посадові особи Газпрому не могли вчиняти. Але при цьому, погоджуючись на укладання удаваних договорів, вони сприяли незаконному відчуженню від РУЕ газу, тобто ставали співучасниками шахрайства з метою заволодіння чужим майном.

Очевидно, що посадові особи Нафтогазу та Газпрому не могли не розуміти правових наслідків своїх дій, до того ж ішлося про оборудку в 1,7 млрд. доларів. Тому наважитися на неї вони могли лише на підставі прямих вказівок найвищих посадовців держави. З українського боку такою особою була прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, яка неодноразово наголошувала на тому, що саме вона дала доручення, як вона висловлювалася, «забрати в кримінальної структури газ».

З російського – таку команду міг дати лише прем'єр-міністр Володимир Путін. Ніхто б у Газпромі не наважився вчинити дії, які мають всі ознаки злочинних, особливо коли це стосується іноземної компанії. Причому злочинними вони розцінювалися б відповідно до кримінального законодавству не тільки Росії та України, в будь-якій іншій державі світу.

Щоб Фірташ не рипався

Усвідомлюючи, м'яко кажучи, не дуже законний характер своїх дій, Юлія Тимошенко та Володимир Путін узгодили проведення запобіжних заходів, які мали втримати Дмитра Фірташа на короткому повідку – щоб не дуже рипався. Для цього, як писали ЗМІ, російська Генпрокуратура викликала Фірташа на допит у якихось кримінальних справах, його збиралися затримати й арештувати. Крім того, як пояснювала сама Тимошенко, з Путіним було досягнуто домовленість про те, що Газпром не даватиме РУЕ згоду на подачу позову до Нафтогазу в Стокгольмський суд.

У цьому контексті вже після президентських виборів пані Тимошенко заявляла, що її зрадили, бо ця домовленість не була виконана і Газпром дозволив РУЕ подати позов проти Нафтогазу. Правда, якби Юлії Тимошенко не бракувало юридичних знань і якби не її правовий нігілізм, то, можливо, вона б передбачила такий розвиток подій...

Розпочавши війну проти Фірташа, який мав і має потужне лобі в українському та російському політикумі, пані Тимошенко мала б подумати – яким чином той намагатиметься захищатися. А це очевидно: Фірташ як співвласник РУЕ (через «Центрогаз Холдинг») міг подати позов проти Нафтогазу і без згоди Газпрому. Про такі його наміри повідомлялося в ЗМІ влітку 2009 року. При цьому в разі відмови Газпрому на позов РУЕ проти Нафтогазу, «Центрогаз Холдинг» (тобто Фірташ) мав би подати позов не тільки проти Нафтогазу, а й Газпрому, за участю якого, як ми пам'ятаємо, і відбувалося відбирання газу в РУЕ. Тобто російські керманичі опинилися перед дилемою: або давати згоду на позов РУЕ лише проти Нафтогазу без згадки в ньому Газпрому, або мати публічну судову тяганину між «Центрогаз Холдингом» та співвідповідачами в особі Нафтогазу й Газпрому.

І тоді назовні вилізли б учинки посадових осіб, пов'язані з фактом шахрайства, спрямованого на незаконне заволодіння газом та заподіянням збитків комерційній структурі.

Хто відкликав аргументи захисту Нафтогазу

Зрозуміло, що такий розвиток подій не міг влаштовувати Газпром та російських можновладців. Погодившись на позов РУЕ до Нафтогазу, вони за жодних умов не могли допустити згадування Газпрому під час судового розгляду справи. Тож коли в Стокгольмському суді українська сторона, обґрунтовуючи відчуження газу в РУЕ, спробувала посилатися на те, що це було зроблено за згоди Газпрому, який є співвласником позивача, на Тимошенко відразу вчинили тиск. Очевидно, що єдиною персоною, яка могла вимагати від Юлії Тимошенко прибрати з документів українських захисників будь-яке посилання на Газпром та керівництво Росії, був Володимир Путін.

Враховуючи, що без згадування в суді ролі Газпрому та російських керманичів в історії з газом РУЕ позиція Нафтогазу ставала просто безнадійною, і 1 жовтня 2009 року керівник юридичного департаменту НАКу Сергій Давиденко надіслав у Міністерство юстиції лист із тезами щодо спору з РУЕ і «щодо згадування російської сторони в поданні Нафтогазу».

У цьому листі, зокрема, зазначалося:

«Відкликання аргументів Нафтогазу, що були висунуті зі згадуванням Газпрому, завдасть критичної шкоди позиції Нафтогазу в справі, адже це є єдиними достатньо сильними аргументами, якими володіє Нафтогаз. Усі інші аргументи є допоміжними та у своїй більшості орієнтовані на деталі справи. Відкликання подання Нафтогазу неминуче призведе до поразки Нафтогазу в арбітражній справі, що матиме вкрай негативні наслідки для компанії та для держави в цілому як з економічної, так і з політичної точок зору».

Незважаючи на цей лист, уже наступного дня, 2 жовтня 2009 року, керівництво НАКу отримало пряме доручення уряду. Виявилося, що несподівана зміна позиції української сторони не була примхою чи помилкою юристів. Уточнення позиції Нафтогазу в Стокгольмському суді щодо згадування ролі Газпрому та вищого керівництва Російської Федерації були ініційовані особисто прем'єр-міністром Юлією Тимошенко.

Причому, за даними ЗМІ, міжнародна компанія White&Case, яка була головним захисником інтересів Нафтогазу в арбітражному суді Стокгольма, тоді надіслала українській стороні меморандум щодо намірів внести зміни до своєї позиції в суді.

У документі досить розлого пояснювалася хисткість позиції НАКу в суді, але водночас висловлювалося сподівання на те, що в разі невідкликання інформації щодо ролі Газпрому та російського керівництва в клієнта є всі шанси виграти окремі епізоди.

При цьому юридична компанія у своєму меморандумі зазначала:

«Відсутність таких пояснень ще більше погіршить і без того негативну ситуацію для Нафтогазу».

Отже, як бачимо, і без того мізерні шанси Нафтогазу в суді остаточно були знищені саме за прямою вказівкою прем'єр-міністра Юлії Тимошенко щодо відкликання інформації про роль Газпрому й російського керівництва.

Проте це не заважає пані Тимошенко та її піарникам дезінформувати українське суспільство, подаючи все так, ніби багатомільярдні збитки Україні завдано не її діями, а внаслідок зради Віктора Януковича та уряду Азарова, представники яких визнали в Стокгольмському суді провину Нафтогазу. Хоча всі оприлюднені документи свідчать про протилежне.

Головна політична перемога Тимошенко

Виникає питання: а навіщо пані Тимошенко потрібно було забрати саме цей газ у РУЕ і чи не можна було забезпечити газовий баланс Нафтогазу не в такий скандальний спосіб? Імовірно, що можна, але для Тимошенко було важливо публічно відібрати газ у РУЕ й тим самим показати всім українським олігархічним елітам, на кого насправді зробив ставку правитель Росії. Саме в цьому була головна політична мета всіх газових угод Тимошенко з Путіним і саме в цьому більшість політичних оглядачів у січні-лютому 2009 року бачили політичну перемогу Тимошенко.

А як діє нинішня влада?

Водночас повісити «всіх собак» на Тимошенко за те, що Україні завдано багатомільярдні збитки, пов'язані з рішенням Стокгольмському суді, було б не дуже правильно.

Дії сьогоднішніх урядовців теж похвали аж ніяк не заслуговують.

Щодо Стокгольмського суду, то тут їм нічим дорікнути. Незаконність відчуження газу суд би визнав у будь-якому разі. Більш того, заперечуючи незаконність такого відчуження, вони фактично ставали б співучасниками злочину, скоєного не ними. До того ж урядовці Азарова неодноразово висловлювалися щодо незаконності дій уряду Тимошенко й Нафтогазу щодо газу в українських газосховищах.

Водночас визнавши обґрунтованість вимог РУЕ щодо повернення незаконно відібраних 11 млрд. кубометрів газу, а також сплати компенсації у вигляді передачі ще 1,1 млрд. кубометрів та 200 млн. дол., сьогоднішні можновладці не вживають правових заходів, спрямованих на те, щоб домогтися відшкодування всіх збитків від тих юридичних і фізичних осіб, котрі скоїли це шахрайство. А вони, як уже згадувалося, добре відомі: крім звинувачуваних Ігоря Діденка та Анатолія Макаренка, це посадовці Газпрому, а також Юлія Тимошенко й Володимир Путін.

Саме ці особи були задіяні в діях, що мають ознаки шахрайства, внаслідок якого українській державі завдано багатомільярдних збитків.

Не завадило б також розібратися з роллю в цих подіях пана Андрія Портнова, який з 2006-го по 2009 рік був членом ВО «Батьківщина», очолював юридичний департамент БЮТ і вважався головним юридичним консультантом пані Тимошенко. Саме йому українські ЗМІ приписували розробку схеми з відбирання газу РУЕ. І він цього факту ніколи не заперечував.

Проте замість цього в кримінальній справі, порушеній у зв'язку з незаконним відчуженням газу, колишнього головного митника Макаренка звинувачують у халатності, а колишнього першого заступника Нафтогазу Ігоря Діденка – у зловживаннях, тобто в усьому що завгодно, тільки не в шахрайстві. Ну а пан Портнов, перебігши вчасно від Тимошенко, взагалі на підвищення пішов – став заступником глави Адміністрації президента України Віктора Януковича.

При цьому Юлію Тимошенко, яка неодноразово заявляла, що саме вона давала доручення відібрати в РУЕ газ, Генеральна прокуратура не опитувала в цій справі навіть як свідка. Справа в тім, що, порушивши кримінальну справу за статтею шахрайство, українська влада фактично оголосила б війну керівникам Газпрому та особисто Володимиру Путіну. Бо їхня участь і роль у цих подіях добре відома, і показання Тимошенко юридично закріпили б цей факт.

Але без порушення кримінальної справи саме за шахрайство неможливо домагатися, у тому числі через міжнародні судові інстанції, відшкодування збитків, завданих Україні.

Українські можновладці чудово розуміють, яку тримають зброю проти російських керівників. За словами наближених до уряду осіб, українська сторона різними способами доносить це до російських керманичів під час газових переговорів. Саме у зв'язку з цим стався такий «дивний збіг», як порушення кримінальної справи проти Тимошенко безпосередньо в день приїзду в Україну Володимира Путіна. А в день останнього візиту до Києва голови Газпрому Олексія Міллера теж за «дивним збігом» у приміщенні слідчого управління Генпрокуратури влаштували показове шоу з «майже арештом» Тимошенко.

У великій політиці збігів не буває, а тому очевидно, що ці дії Генпрокуратури мали наочно продемонструвати готовність наших можновладців розпочати справжню війну проти Юлії Тимошенко та її російського партнера. Наші керманичі, схоже, сподіваються в такий спосіб примусити російську сторону все ж таки піти на поступки з перегляду «газових угод» цієї солодкої для Росії та гіркої для України парочки.

Між тим, як показали подальші події, українські можновладці все ж таки не наважуються розслідувати саме факт шахрайства, скоєного за безпосередньою участю Тимошенко та Путіна,тому сприяли цілеспрямованому її розвалу. Так Ігор Діденко, один з головних виконавців незаконного відчуження газу у РУЕ, вже відбувся умовним покаранням. Особливого абсурду цьому рішенню суду відносно пана Діденка додає те, що незважаючи на багатомільярдні збитки нанесені Нафтогазу внаслідок незаконного відчуження газу РУЕ, на нього навіть формально не покладається зобов'язання їх відшкодувати. Тобто збитки точно є, це підтверджено рішеннями Стокгольмського та українських судів, але відшкодовувати їх мусять фактично мільйони українських громадян.

В той же час, очевидно, що умовне покарання Ігор Діденко отримав саме внаслідок відмови викликати в якості свідка Юлію Тимошенко. Це ймовірніше за все було категоричною вимогою прокуратури.

Юлія Тимошенко наполягала, щоби справи проти неї та проти Ігоря Діденка а також низки інших осіб, що були задіяні в незаконному відчуженню газу, були об'єднані. Таке об'єднання передбачало би проведення допит Тимошенко по епізоду щодо незаконного відчуження газу РУЕ.

А це створювало небезпеку для нинішніх можновладців, що Тимошенко назве Путіна як співучасника цього рішення. Тобто таке об'єднання неминуче передбачало би необхідність визнання Путіна співучасником злочину. Сьогоднішня влада в силу різних причин дуже не бажає цього. В той же час саме тому Тимошенко наполегливо вимагала провести об'єднання цих справ. Володимир Путін в цьому випадку ставав би для неї «рятівним жилетом», бо владі довелось би цих двох осіб або визнавати спільно винуватими у скоєнні злочину, або навпаки – спільно невинними.

Але чинна влада, з одного боку, бажає притягнути Тимошенко до кримінальної відповідальності, з іншого – жодним чином не зачепити, принаймні зараз, Володимира Путіна. Тому і справи не об'єднали, тому, якби це абсурдно не виглядало, і зробили все можливе аби Тимошенко не була допитана по справі незаконного відчуження газу РУЕ.

При цьому проблема для Юлії Тимошенко полягає в тому, що факт шахрайства, пов'язаного з незаконним відчуженням газу РУЕ, нікуди не зникає. І цілком ймовірно всі необхідні докази цього факту закріплені документально. При цьому Ігор Діденко, а також низка інших осіб, що були задіяні в незаконному відчуженню газу, відбудуться покаранням у вигляді умовних строків, а тому їх вже не можна буде притягати до кримінальної справи саме по цьому епізоду. В той же час проти Юлії Тимошенко, читай також керівників Газпрому та Володимира Путіна, при слушній нагоді таку кримінальну справу можна буде порушити в будь-який момент ще протягом наступних восьми років.

Бакай розкрив, як Ющенко «заважав» партнерам

Цікаво, а коли Путін і Тимошенко почали обговорювати ідею відбирання газу в РУЕ й фактично ліквідацію цієї структури? І коли прийняли остаточне рішення з цього приводу – до чи після 1 січня 2009 року?

Я довго не мав відповіді на це питання. З одного боку, розумів, що таке рішення не могло бути експромтом, який народився з початком 2009 року. З другого – очевидна незаконність такого кроку, яка, крім того, мала призвести до невиконання з боку РУЕ як структури Газпрому своїх зобов'язань перед споживачами газу в Центральній Європі, мали б зупинити Володимира Путіна та керівників Газпрому діяти в такий спосіб.

Перечитуючи сотні різних заяв, повідомлень, коментарів того часу, я несподівано для себе отримав відповідь на це питання, і вона, як з'ясувалося, лежала на поверхні, – в інтерв'ю Ігоря Бакая «Дзеркалу Тижня» від 17 січня 2009 року (тобто ще до підписання газових угод).

І жодного разу ані Тимошенко, ані будь-хто з представників БЮТ не заперечували того, що сказав Бакай у тому інтерв'ю.

Тоді цього пана «Дзеркало тижня» представило як колишнього керівника НАК «Нафтогаз України», котрий консультував на переговорах представників української сторони. Напряму не названо прізвище того, кого з української сторони він консультував. Але в ЗМІ того часу прямо вказувалося, що це була пані Тимошенко, і представляв він у Москві саме її інтереси.

Цікаво, що консультантом української сторони виступала людина, проти якої в той час було порушено кримінальну справу і яка офіційно перебувала в розшуку. Крім того, це та людина, яка, відповідно до визнаних Генеральною прокуратурою плівок Мельниченка, фігурує в розмовах Азарова з президентом Кучмою. Тоді, доповідаючи Кучмі, Микола Азаров (у той час голови ДПА) казав: "Сказал ему дословно следующее: «Значит, Игорек, ты минимум, ну так, миллионов 100 положил в карман, минимум. Я понимаю, конечно, что я, разумеется, тебя подставлять не буду. Я тебе даю две недели, ну, максимум, месяц. Уничтожь, так сказать, все эти бумаги, которые свидетельствуют прямо или косвенно о всех твоих этих... Ты делал все тупо и глупо».

Невже пан Бакай це якраз та людина, яка могла консультувати Юлію Тимошенко з приводу того, як краще захистити національні інтереси України в переговорах з росіянами?

Так ось Бакай, який був найкраще обізнаний у перебігу неофіційної частини переговорів, в інтерв'ю «Дзеркалу тижня» головною причиною зриву українсько-російських газових переговорів наприкінці 2008 року називає суперечку довкола права власності на поставлений для РУЕ газ, який перебував в українських підземних сховищах.

«Найголовніша причина – це спірний газ в українських сховищах, – пояснив він. – Кому належать 11 млрд. кубометрів, поставлених на адресу посередника у 2008 році?»

А нам сотні, тисячі разів зі шпальт друкованих та Інтернет-видань, а також із екранів телебачення й по радіо пані Тимошенко та її піар-команда намагалися довести, що це Президент Ющенко винен у зриві переговорів в останні дні 2008 року. Та виявляється, найголовнішою причиною їх зриву було те, що пані Тимошенко ніяк не могла переконати пана Путіна погодитися на відбирання газу РУЕ.

Хоча насправді впевнений, що підписання газових угод напередодні 2009 року все рівно не відбулося б. Це не входило в плани ані Володимира Путіна, ані Юлії Тимошенко.

Бо ще задовго до завершення 2008 року розписувався такий собі політико-економічний преферанс, де в ролі «бовдура» виступав український народ, який було відверто пограбовано.

Борис Кушнірук, Українська правда

Читайте також:

Газові угоди Тимошенко – хронологія злочинів та національної зради. Перша частина

Газові угоди Тимошенко – хронологія злочинів та національної зради. Друга частина

Газові угоди Тимошенко – хронологія злочинів та національної зради. Третя частина

Газові угоди Тимошенко – хронологія злочинів та національної зради. Четверта частина

1. Валерій Глезденьов, військовий журналіст газети «Красная звезда» (Львів), 1992, загинув в Афганістані під час виконання професійних обов`язків;

2. Мирон Ляхович, редактор газети «Життя і праця» (м. Львів), 1992;

3. Вадим Бойко, тележурналіст телекомпанії «Гарт» (м. Київ), 1992, загинув від вибуху у власному помешканні;

4. Микола Бакланов, власний кореспондент газети «Известия» (м. Київ), 1993, помер від черепно-мозкової травми, отриманої під час нападу;

5. Юрій Османов, редактор Кримської газети «Арекет» (м. Сімферополь), 1993, був знайдений мертвим на вулиці Сімферополя з черепно-мозково травмою;

6. Андрій Лазебніков, начальник прес-центру ЧФ (м. Севастополь), 1993, застрелений біля власного будинку;

7. Сергій Шепелєв, редактор газети «Вечірня Вінниця» (м. Вінниця), 1993, загинув у вогні у власній квартирі, за словами незалежних експертів, журналіст був прив`язаний до ліжка;

8. Віктор Фреліх, позаштатний кореспондент газети «Молодий Буковинець» (м. Чернівці), розслідував ситуацію з витоком ракетного палива, який спричиним масові зазворювання серед людей, 1995, помер від отруєння невідомою речовиною, незадовго до смерті отримував погрози фізичної розправи;

9. Юрій Джеджула, журналіст газети «Київський вісник» (м. Київ), 1995;

10. Володимир Житаренко, спеціальний кореспондент газети «Красная звезда» (м. Львів), 1995, загинув у Грозному під час виконання професійних обов`язків;

11. Анатолій Таран, редактор газети «Оболонь» (м. Київ), 1995, знайдений мертвим на пустирі у Києві;

12. Володимир Іванов, редактор газети «Слава Севастополя» (м. Севастополь), 1995, загинув від вибуху на порозі власного будинку, вибухівка була закладена у смітник;

13. Георгій Овчаренко, журналіст телеканалу УТ-3, ведучий програми «Чорний квадрат», 1996, знайдений мертвим у квартирі свого сусіда;

14. Анатолій Ягодін, військовий журналіст газети «Красная звезда» (м. Київ), 1996, загинув у Чечні під час виконання професійних обов"язків;

15. Ігор Грушецький, кореспондент газети «Україна-центр» (м. Черкаси), 1996, знайдений мертвим на одній з вулиць Черкас з пораненням голови;

16. Ігор Кузик, відповідальний секретар газети «Армія України» (м. Львів), 1996, зник і за кілька місяців був знайдений мертвим у парку в центрі Львова;

17. Анатолій Танадайчук, кореспондент газети «Панорама» (м. Вінниця), 1996, після смерті на тілі журналіста виявили сліди від уколів;

18. Олександр Мотренко, ведучий передачі «Суботній експрес» радіостанції «Транс-М-Радіо» (м. Сімферополь), 1996, по дорозі на роботу зазнав нападу трьох чоловіків, один з яких був у міліцейській формі, помер від удару в голову, міліція заявила, що Мотренко був п`яний і сам напав на правоохоронця;

19. Віталій Коцюк, кореспондент газети «День» (м. Київ), 1997, повертаючись додому електричкою, отримав опіки невідомого походження, перед смертю казав, що невідомі витягли його з електрички, облили бензином і підпалили;

20. Петро Шевченко, власний кореспондент газети «Київські відомості» у Луганську, 1997, за місяць до смерті опублікував серію репортажів про протистояння місцевої влади і СБУ, вийшов з офісу на зустріч, з якої у визначений час не повернувся; був знайдений повішеним біля аеропорту Жуляни;

21. Володимир Бехтер, старший редактор Держтелерадіокомпанії (м. Одеса), 1997, помер від удару у голову під час побиття працівниками міліції;

22. Борис Дерев'янко, головний редактор газети «Вечірня Одеса» (м. Одеса), 1997, розстріляний біля своєї редакції, слідство заарештувало виконавця, замовники не названі;

23. Святослав Сосновський, редактор видавництва «Таврія», 1997, помер від ножових поранень, які йому завдали нападники неподалік від його дому;

24. Олексій Єфименко, редактор газети «Відродження» (м.Саки), 1998, помер внаслідок падіння з вікна п`ятого поверху;

25. Василь Загірний, редактор газети «Знамя победы» (м. Шахтарськ Донецької обл.), 1998, загинув у ДТП;

26. Микола Ракшанов, журналіст черкаської газети «Факти», 1998, помер від черепно-мозкової травми, за версією правоохоронців травма не була результатом нападу, однак, за свідченнями лікарів, пошкодження мали насильницьких характер;

27. Альберт Борисов, головний редактор газети «Шахтерские вести» (м.Краснодон), 1998;

28. Мар'яна Чорна, тележурналістка телеканалу СТБ (м. Київ), 1999, знайдена повішеною у власній квартирі, версія слідства — самогубство;

29. Ігор Бондар, директор одеської приватної телекомпанії «АМТ», 1999, розстріляний з автомату невідомими;

30. Олександр Голубчик, генерадльний директор телекомпанії «Приват-TV», 1999, загинув у ДТП;

31. Василь Чудик, головний редактор радіо «Незалежність», 1999, був знайдений мертвим у під`їзді власного будинку;

32. Георгій Гонгадзе, керівник інтернет — проекту «Українська правда», 2000, був викрадений по дорозі додому, виконавці засуджені, замовники невідомі;

33. Михайло Капуляк, заступник редактора газети «Світ молоді» (м. Івано-Франківськ), 2000;

34. Володимир Пальчиков, журналіст Дніпропетровського радіоцентру, 2000;

35. Владислав Рябчиков, журналіст газети «Кримська Правда» (м. Сімферополь), 2000, був збитий автівкою і помер від поранень;

36. Юлій Мазур, головний редактор газети «ЮГ» (м. Одеса), 2000, був знайдений мертвим неподалік від свого будинку;

37. Віктор Шариков, журналіст українського телебачення;

38. Віктор Романенко, телеоператор програми «12 хвилин новин» ГТРК «Крим» (м.Сімферополь), 2000, був знайдений мертвим у морі поблизу Судака, помер внаслідок падіння зі скелі під час нічної зйомки;

39. Володимир Смирнов, кореспондент газети «Время» (м. Миколаїв), 2000, помер від поранень, отриманих під час нападу на вулиці;

40. Олег Бреус, видавець газети «XXI вік» (м. Луганськ), 2001, застрелений кілером;

41. Ігор Александров, телекомпанія «ТОР» (м. Слов 'янськ, Донецька область), 2001, помер від численних травм, завданих  йому бейсбольними битами;

42. Олександр Коваленко, головний редактор газети «Соціальна політика» (м. Київ), 2001, був знайдений мертвим з вогнепальним пораненням у лісі під Житомиром;

43. Юрій Гончар, позаштатний кореспондент «Факты и комментарии» (м.Київ), 2001, був знайдений у власній квартирі з ознаками насильницької смерті;

44. Юрій Іванов, оглядач газети «Одеські вісті» (м. Одеса), 2001;

45. Олег Черняк, оператор обласного телебачення (м. Одеса), був знайдений мертвим у власній квартирі зі слідами ін`єкції;

46. Андрій Фещенко, віце-президент Національної телекомпанії України, 2002, знайдений мертвим з вогнепальним пораненням у власному автомобілі;

47. Володимир Провороцький, журналіст Сумської державної телерадіокомпанії, 2002, був знайдений з ознаками насильницької смерті у власній квартирі;

48. Олексій Терещук, Заступник головного редактора газети «Вінниччина», 2002, помер від травм через рік після побиття невідомими;

49. Михайло Коломієць, редактор і засновник інформаційного агенства «Українські новини», зник і пізніше був знайдений мертвим у лісі на території Білорусі, ГПУ порушила кримінальну справу за фактом доведення до самогубства, справа не завершена;

50. Олексадр Панич, журналіст тижневика «Донецькі новини» (м. Донецьк), 2002, був викрадений і пізніше знайдений мертвим у річці Кальміус.

51. Юрій Шевцов, фотокореспондент газети «Кримська правда» (м. Сімферополь), 2002, зник і пізніше був знайдений мертвим у лісосмузі;

52. Тарас Процюк, телеоператор інформаційного агентства «Рейтер» (Ірак), 2003, був убитий пострілом з американського танка по приміщенню готеля — снаряд влучив у кімнату, в якій перебував Процюк;

53. Володимир Єфремов, представник організації «Репортери без кордонів», колишній редактор газети «Собор» (м. Дніпропетровськ), 2003, загинув у ДТП;

54. Олександр Кривенко, керівник громадського радіо, 2003, загинув у ДТП;

55. Володимир Кривенок, директор телекомпанії «Зміїв-ТБ» м. Зміїв Харківської обл., 2003, загинув у ДТП;

56. Олександр Шамрай, редактор газети «Вісті Зміївщини» м. Зміїв Харківської обл., 2003, загинув у ДТП разом з Володииром Кривенком;

57. Георгій Чечик, генеральний директор ТРК «ЮТА» (м. Полтава), 2004, загинув у ДТП;

58. Іштван Касанек, оператор телеканалу «М-Студіо» (м. Ужгород), 2004;

59. Олександр Сумко, головний редактор журналу Державної прикордонної служби «Кордон», 2004, впав з балкону своєї квартири;

60. Вадим Гудик, незалежний журналіст та бізнесмен, 2006, застрелений на центральній площі Білої Церкви;

61. Норік Ширін, головний редактор газети «Голос молоді» (Крим), 2006, був знайдений з ножовими пораненнями у дворі свого будинку;

62. Василь Клементьєв, редактор газети «Новий стиль», Харків, 2010, зник безвісти.

Інформація надана Катериною Чепурою

Читайте також:

Звернення до президента з приводу річниці зникнення Георгія Гонгадзе

Пам’ять Героя України Георгія Гонгадзе вшанували у 10 містах України. Фото. Відео

Галицкий районный отдел милиции возбудил уголовное дело по факту нанесения надписей неизвестными на офисе городской организации Партии регионов по ул. Дорошенко в центре Львова, сообщает «Спротив».

Об этом сообщил представитель Главного управления Министерства внутренних дел во Львовской области.

Дело возбуждено по части 2 статьи 296 Уголовного кодекса (хулиганство, совершенное группой лиц).

В данный момент милиция устанавливает лиц, причастных к правонарушению.

О совершенном преступлении милиция узнала из видеоролика, который был выложен в Интернете.

На видео видно, как двое с закрытыми лицами пишут на стене краской из баллончиков «Час настал. Opir.info», а затем бросают в окно камень, обернутый листовкой, текст которой написан от имени националистов и является манифестом против действий власти.

Напомним, что в ночь на 14 сентября 2011 года во Львове члены Автономного сопротивления разрисовали стену и разбили стекло в офисе городской организации Партии регионов на улице Дорошенко, 49 во Львове.

На майдані Незалежності зібралося близько двохсот людей, щоб вшанувати пам’ять Георгія Гонгадзе. Переважну більшість учасників складали журналісти. Всі вишикувались  колоною і з запаленими свічками і лампадками  рушили до адміністрації Президента.

Як і у всі минулі роки, організатори наголошували, що акція відбудеться без будь-якої партійної та організаційної символіки, політичного піару. Але партійці з «Народної самооборони» вирішили інакше. У натовпі роздавали листівки з ліричним віршем Юрія Луценка, присвячений пам’яті Гонгадзе: «Коли стане зовсім темно, можна побачити зорі».

Учасник акції, журналіст Вадим Гладчук дорогою до Банкової розповів «Радіо Свобода», про те якою кричущою є ситуація зі свободою слова в регіонах України.

«Після вбивства Гонгадзе стали менше вбивати у Києві, а в регіонах ми бачимо, що й Василь Клємєнтьєв зник. Його вбили. Й інші випадки траплялися. До речі, ті люди, які розслідували ці справи, зокрема у прокуратурі, пішли на підвищення. Той же Литвин, голос якого чітко чути на плівці, досі Голова Верховної Ради України», – сказав журналіст.

Біля адміністрації Президента учасники ходи почепили на паркан стрічки з іменами загиблих журналістів і зачитали їх поіменно.

Лампадки і квіти склали під банер із зображенням силуету Георгія Гонгадзе.

На Банковій до учасників ходи вийшов керівник Головного управління доступу до публічної інформації адміністрації президента Денис Іванеско, якому передали звернення до Віктора Януковича, повідомляє «Спротив».

У зверненні до Президента України, зокрема, зазначається, що «з 1 листопада набере чинності прийнятий Верховною Радою й підписаний Президентом Закон України «Про судовий збір», що, по суті, заохочує  висунення проти журналістів мільйонних позовів «за моральну шкоду». Намір очевидний -  знищити незалежні ЗМІ та залякати незалежних журналістів, які не зможуть сплачувати такі суми у разі програшу в корумпованих судах. Проти подібних законів громадськість боролась іще в часи Кучми. Активну участь у тій кампанії брав і Георгій Гонгадзе. Тоді громадськість перемогла. Зараз влада знов реанімує цю антидемократичну практику», говориться у зверненні до Гаранта Конституції.

Акція на Банковій у Києві закінчилась хвилиною мовчання.

У Харкові загиблих журналістів згадували сотнею свічок, хвилиною мовчання, плакатами з чорним силуетом загиблого журналіста, короткими розповідями про життєвий шлях Георгія Гонгадзе – було все. Але в цей вечір також була оприлюднена сумна звістка про блокування двох Харківських опозиційних телеканалів АТВК і «Фора».

Ситуація з опозиційним телебаченням у Харкові є настільки складною, що подальше існування цих двох каналів висить під загрозою. Тому вшановуючи Георгія Гонгадзе і протестуючи проти згортання свободи слова, харківські журналісти позаклеювали собі роти, дехто очі, руки, об’єктиви на відеокамерах.

Журналісти разом з іншими небайдужими людьми мовчки ходили по колу, а потім запалили свічки і вшанували пам'ять всіх загиблих працівників ЗМІ хвилиною мовчання.

Під час заходу також було повідомлено, що 19 вересня об 11.30 відбудеться пікет Харківської міської ради проти закриття двох опозиційних телеканалів.

Довідка sprotiv.org

Гонгадзе Георгій Русланович (1969 -2000) — журналист. Народився у Тбілісі, закінчив Львівський університет ім І.Франка, член Народного Фронту Грузії, та народного Руху України. Ведучий політичних програм Львівського та Київського телебачення. Засновник і керівник інтернет-проекту «Українська правда».

Георгій Гонгадзе зник 16 вересня 2000 року. За місяць у Таращанському лісі Київської області випадково було знайдено тіло без голови, що належало зниклому журналістові. Засуджені виконавці вбивства — українські міліціонери, які виконували прямий наказ генерала МВС Олексія Пукача. Влада вже 11 рокців не хоче встановити та покарати замовників вбивства, хоча «плівки Мельниченка» вказуть на Леоніда Кучму та Володимира Литвина.

Президент Ющенко присвоїв Георгію Гонгадзе звання « Герой України» посмертно у 2005 році.

Емоції від побаченого зашкалюють.

Так виглядали меморіальні таблички жертвам Голодомору вдень 11 вересня 2011 року.

На табличках назви сіл, де комуняки винищили людей. Тепер нашу пам'ять про це сатрапи Януковича намагаються викинути на смітник.

Нагадаємо, що з офіційного інтернет-представництва президента у лютому 2010 року зникли кілька розділів, серед яких — «Голодомор».

Там, де містилась інформація про заходи з ушанування мільйонів жертв геноциду, зараз порожньо.

В адміністрації президента Віктора Януковича журналістам повідомили, що розділ зник через суто технічні причини. На Інтернет-сторінці проводиться реконструкція. Яка, як бачимо, триває й досі.

Как сообщили «Комментариям» в пресс-службе Минюста, об этом министр заявил в интервью журналистам. Суды присяжных есть в небольшом количестве стран с достаточно высоким общим уровнем культуры, составной частью которой является правовая культура.

«Для нашего общества это преждевременно. Ведь это суд не столько права, сколько эмоций», — объяснил Лавринович.

Вместе с тем министр скептически высказался относительно возможности внедрения в Украине института выборности судьи, который существует, в частности, в таких странах как США и Швейцария. Он не считает, что если бы судьи избирались гражданами, это улучшило бы работу отечественной судебной власти.

«Представьте: есть несколько кандидатов с юридическим образованием, желающих стать судьями. Они должны вести избирательную кампанию. Избирательная кампания по своей природе — исключительно политическая. И необходимо заработать симпатию тех, кто будет голосовать. Для этого нужны ресурсы. Тот, кто будет таким образом идти на судейскую должность, в наших украинских условиях априори будет зависеть от источников финансирования», — отметил Лавринович.

Напомним, что Конституция Украины предусматривает суд присяжных.

Читайте также:

Суд присяжных

От Януковича требуют ветировать закон об упразднении народных судебных заседателей

Юрий Шеляженко, Правда ли?

Читайте также:

Киеврада придумала, как испортить жизнь любителям пива и сигарет

Киеврада не вправе вводить специальные режимы торговли алкоголем, пивом и табачными изделиями

Любители пива и сигарет принесли депутатам Киевсовета клизму без вазелина. Фоторепортаж

Бастовавшие предприниматели отвоевали свой злополучный «14 раздел», и документ практически не затронул систему упрощенного налогообложения. Тем не менее, осталось немало норм, которые повлияют не только на работу малого бизнеса, но и на рядовых граждан.

Начнем с того, что отныне налог на доходы физических лиц будет уплачиваться по прогрессивной шкале. Если раньше для всех была единой ставка 15%, то теперь она будет применима для лиц с месячным доходом до 10 минимальных зарплат (сейчас это около 9200 грн.). У тех, кто зарабатывает больше, государство станет забирать 17%.

Кроме того парламент все-таки утвердил налог на доход от депозитов, он появится в 2015 году. И хотя его ставка сравнительно лояльна, пока на уровне 5%, вкладчики вряд ли обрадуются, и определенный риск оттока депозитов из банков все равно есть. Утешиться можно разве что тем, что в некоторых странах вкладчики отдают государству до 30% своей прибыли. Правда, уже со следующего года снизится налог на дивиденды – с 15% до 5%. Это должно порадовать акционеров и пайщиков корпоративных инвестфондов.

С принятием Налогового кодекса введен и налог на недвижимость. Тем не менее, под его действие попадают пока только квартиры площадью свыше 120 кв.м и дома более 250 кв.м. Ставки налога определяются местными властями, но зажаты в определенных рамках. Для квартир площадью до 240 кв. м и домов до 500 кв. м пока ставка не может превышать 1% размера минимальной зарплаты/кв.м на 1 января отчетного года. Для квартир свыше 240 кв. м и домов площадью более 500 кв. м – до 2,7% размера минимальной зарплаты/кв.м на 1 января отчетного года.

«Перекочевал» из ветированного президентом кодекса и «худеющий» налог на прибыль, который в течение 3-х лет будет снижен с 25% до 16%. Это же касается и налога на добавленную стоимость, ставка которого с 2014 года составит не 20%, а 17%. Другой вопрос, скажется ли это на ценах и облегчит ли карман потребителя – неизвестно.

Ну и, безусловно, «упрощенка», которая и стала камнем преткновения после принятия первой редакции Налогового кодекса. «Единщики» остались при своем: изменения их практически не затронули. В итоге, предприниматели как и прежде смогут работать с максимальным оборотом до 0,5 млн.грн. в год, без кассового аппарата, нанимать до 10 человек и платить налог по максимальной ставке 200 грн., вместо 600 грн., которые были установлены ранее. Оставили «упрощенку» и юридическим лицам с оборотом до 1 млн.грн. и количеством наемных работников до 50 человек.

Также исчезла и одиозная норма, которая накладывала ограничение более чем на 20 видов деятельности, которыми не смогли бы заниматься предприниматели, выбравшие упрощенную систему налогообложения. Под этот «секатор» попадали организаторы азартных игр, производство и розничная продажа подакцизных товаров, финансовая деятельность, риэлторы, юристы и бухгалтера, рекламисты, а также интернет-магазины, что попросту убило бы онлайн-коммерцию. В одобренном Януковичем кодексе этих граничащих с безумием норм, слава Богу, нет.

Тем не менее, осталось одно очень неприятное ограничение, которое ударит по большинству предпринимателей. Речь идет о запрете относить в состав расходов затраты на приобретение товаров (работ, услуг) и других материальных и нематериальных активов у физлиц, которые работают на едином налоге. Получается, что если раньше предприятие закупало определенную продукцию у контрагентов, работающих на едином налоге, оно могло на сумму этих затрат уменьшить налогооблагаемый доход. Теперь этот механизм, увы, не будет работать. Поэтому часть компаний на общей системе налогообложения откажется от работы с «единщиками», а другая часть будет проводить их с «дружественными» контрагентами посредством схем, которые позволят максимально уйти от налогообложения.

Правда, в качестве утешения Налоговой кодекс все же разрешает относить на затраты оплату товаров и услуг «упрощенцев», если они касаются информатизации, а также издержки на услуги консалтинга, маркетинга, рекламы от нерезидентов, если они не превышают 4% выручки.

Ну и разумеется нельзя не упомянуть о драконовских полномочиях налоговой. Да, Янукович помог исключить из Налогового кодекса наиболее дискриминационные, по его мнению нормы, позволявшие нарушение презумпции невиновности налогоплательщика и затягивание административного ареста имущества. Кроме того, налоговикам запретили проводить выездные документальные проверки в случае, если компания-плательщик налога на прибыль 4 квартала подряд показывает убыток, а также если налогоплательщик не предоставил на запрос Налоговой исчерпывающий ответ или корректно заверенные копии затребованныз документов.

Тем не менее, право на проведение проверок осталось практически неизменным, его регламентирует статья 75, а также ужасающая практически всех предпринимателей статья 80, которая, по сути, позволяет налоговикам проводить проверки без уведомления налогоплательщика. Никуда не делись и основания, которые дают право для такой проверки: например, если госорганы «настучат» налоговой о своих подозрениях (заметим, о доказательствах здесь речь не идет) в отношении законности работы предпринимателя, либо по «звонку» от обиженного потребителя.

Тем не менее, хочется верить, что Рада будет постепенно вносить изменения в Налоговый кодекс, и все же некоторые все еще оставшиеся каверзные нормы (например, условия сотрудничества «единщиков» и компаний, платящих налог на прибыль) будут выкорчеваны из этого документа или хотя бы максимально отсрочены.

Напомним, что 30 ноября 2010 года Виктор Янукович якобы принял решение наложить вето на Налоговый кодекс. Но на саморм деле он предложил ВР сохранить лишь существующую систему налогообложения малого бизнеса. 2 декабря парламент принял в новой редакции Налоговый кодекс с учетом предложений главы государства. Янукович 3 декабря подписал Налоговый кодекс, принятый Верховной Радой с учетом внесенных главой государства предложений, а 4 декабря документ был опубликован в газете «Голос Украины».

dengi.ua

Рубикон пройден. Сколько раз на протяжение все еще недолгой каденции Виктора Януковича звучали эти слова? И сколько еще прозвучат? Но Рубикон был пройден не в дыму Верховной Рады, когда принимали закон о пролонгации пребывания ЧФ РФ. И даже не тогда, когда население получило первые платежки с новыми ценами на газ.

Рубикон пройден сейчас, когда появился окончательный проект нового Налогового кодекса. Иллюзий больше нет. Обещанного либерализма от «прагматичной власти» тоже. Есть четкая, целенаправленная и самоуверенная попытка построения корпоративистского государства, в котором не существует среднего и малого бизнеса, в котором нет места среднему классу как таковому.

«Доопрацювали»...

Как же долго нужно было кодекс улучшать и дорабатывать, чтобы в финале выдать ТАКОЕ — самый жесткий из предлагавшихся вариантов? После этого кто-то еще уверен в налоговых каникулах? Кто-то продолжает надеяться на Тигипко, Акимову или еще кого-то, кто бросится на защиту единого налога — хотя бы в предвыборных целях? Нет, и еще раз нет. Нас всех «развели». «Развод» коснулся миллионов тех, кто или верил во что-то, или думал, что его не коснется. Да, тот же Тигипко, просто из принципа, просто потому, что окончательный вариант кодекса писал явно не он, может начать возмущаться. Но не ждите, что он уйдет из правительства. И что в результате закон будет изменен, и азаровские новации снова исчезнут. Новый 2011 год, для вас, дамы и господа, будет судьбоносным. Вам, в самом легком варианте, придется закрывать свои ЧП и СПД. Новый налоговый кодекс фактически ликвидирует на 90% упрощенную систему налогообложения. 3 миллиона человек, как утверждает комитет по предпринимательству, пользуется ею. Сколько из вас, господа, готовы платить по 600-1500 грн ежемесячно? И это — только чистого налога, без всех прочих начислений.

Сознательная ликвидация единого налога является стрессом для миллионов людей, все-таки научившихся выживать за последний десяток лет. И даже до кризиса вроде бы живших неплохо. И, тем более, для надеявшихся на сытую стабильность «имени Януковича». Русским языком и прочим Табачником теперь глаза не замылишь, популярность не восстановишь. Недовольство теперь охватит всю страну. Но, как обычно, многие попытаются выжить в одиночку.

Ясно, что Янукович таким образом отдает долги. Долги, которые требует от него большой бизнес — и требует с того самого времени, как нынешний гарант Конституции пришел к власти. Потому новый налоговый кодекс так либерален к большому бизнесу. Платить за всех будет средний и малый бизнес. И если не перейдет на общую систему — уйдет в тень. Под «крыши» чиновников и больших корпораций. По-иному эта власть с ее иерархическим менталитетом, в котором есть только вертикаль, но нет горизонталей, есть подчиненные и «крышуемые», но нет сотрудников и честной конкуренции, мыслить не может. Игры в либерализацию кончились. Самым банальным способом. Власть показала, что полностью игнорирует возмущение предпринимателей. Только как она рассчитывает взимать те самые налоги, если одна половина «упрощенцев» разорится, а другая уйдет в день?

Ликвидация как класса

Если только главной, стратегической целью, может быть, и не видной за краткосрочными задачами, является даже не наполнение бюджета и раздача преференций олигархам, а принципиальная ликвидация малого и среднего бизнеса. Показательное усмирение многих миллионов граждан и сознательный эксперимент над их терпением. Своеобразное испытание границ дозволенного. Выживут, утрутся, или нет? А если нет, что сделают и как легко можно будет их сломить?

Малый и средний бизнес для тех, кто заседает на Печерских холмах, существует лишь как раздражитель и потенциально неконтролируемый слой населения. Многие говорят, что в стране нет среднего класса, а то, что имеется — его зародыши и уродливые формы. Но это — спор о понятиях, чистой воды схоластика. В реальности есть многие миллионы, работающие на себя, а на большого дядю. Сколько из них уже закрывают свои предприятия только потому, что новые налоги для них непосильны и абсурдны? Как логика может быть в том, чтобы человек, ведущий бизнес вне места регистрации, платил в месяц 1500 грн? 200 долларов плюс отчисления в пенсионный фонд — это и есть налоговые каникулы? Налицо выписанное желающими все контролировать бюрократами нарушение права на свободу предпринимательской деятельности, покушение на право человека вести бизнес там, где ему комфортно. В областных столицах и Киеве живет огромное количество людей, ведущих бизнес в этих городах — там, где больше возможностей и клиентов. Теперь для них вводят «крепостное право». Впору следующим шагом отбирать свидетельства о регистрации, если работаешь не по месту жительства.

Удар, еще удар...

Вчитаемся в новый кодекс. Упрощенной системы для юридических лиц нет вообще! А физлица обложены таким количеством ограничений, что вести бизнес может лишь живущая в деревне семья из двух человек, пекущая пирожки и продающая их на обочине. И если кто-то считает, что страхи «единщиков» преувеличены, а страдания гнусных «минимизаторов» справедливы, то этот человек либо не занимается бизнесом, либо же является наемным работником или чиновником. По тексту закона видно, что по единому налогу нанесено с полтора десятка серьезных ударов.

Объем выручки сокращается до 300 тыс. грн. Причем это доход, а не прибыль! Кабмин Азарова таким образом рассчитывает собрать деньги для расчета с кредитом МВФ. Предположим, это не самый болезненный пункт нового кодекса — многие не получают в год и этого. Идем далее. Количество наемных работников сокращается до двух человек. Второй — это бухгалтер? Впрочем, большинству он уже и не нужен в новых условиях. Отныне упрощенная система не распространяется на десятки видов деятельности.

Вот далеко не полный перечень: банки, кредитные союзы, ломбарды, лизинговые компании, доверительные общества, страховые компании, учреждения накопительного пенсионного обеспечения, инвестиционные фонды и компании, страховые и перестраховые брокеры, страховые агентства и регистраторы ценных бумаг.

Тут же, вроде бы невзначай, вписаны «общественные и неприбыльные организации». Хватит осваивать западные фонды и гранты! Резонный вопрос — если организация неприбыльная, почему на нее распространяются ограничения — сознательно оставлен без ответа. В новой стране «самого лучшего в Европе инвестиционного климата» ничто не должно омрачать благостную картину и выходить за пределы контроля государства. Всякие общественники и прочие «грантоеды» — первые враги системы (Россия это давно знает). Потому что они — бездельники, либералы и вообще бесполезная интеллигенция. Им в государстве-корпорации, где всем безраздельно и безнаказанно заправляет крупный капитал, не место.

Продолжаем наш список. Ограничения для физлиц по видам деятельности включают: розничную продажу подакцизных товаров, торговлю ювелирными изделиями, юридические и бухгалтерские услуги, управление предприятиями, инженерные услуги, технические испытания и исследования, рекламную деятельность, подбор персонала, посредничество в сфере недвижимости, обмен валют, производство и оптовую торговлю подакцизными товарами, внешнеэкономическая деятельность, оптовую торговлю, финансовое посредничество, работу с драгоценными металлами, добычу и продажу полезных ископаемых, организация торговли, сдачу недвижимости в аренду, торговлю предметами искусства и антиквариатом, услуги в сфере телерадиовещания, услуги охранных фирм и детективных агентств.

Все эти виды деятельности со стороны видятся как высокодоходные и исключительно «минимизаторские». Но и всем оставшимся видам деятельности поставлены ограничения по сумме. Что неудивительно — если «единщиков» остается очень мало, значит, налог на них нужно радикально поднять! Мы уже знаем, что ставка теперь разнится от количества жителей в населенном пункте, где зарегистрирован СПДшник. Максимальная ставка — 600 грн, но без всех прочих отчислений. 1000 грн платят все специалисты информационных технологий. Ну, при их-то доходах это не деньги, уверены Николай Янович и Сергей Леонидович, которым разъяснили порядок цифр в неведомой для них сфере... Ладно, поверим в сверхдоходы буквально каждого провинциального веб-дизайнера, и примем как следствие, что программисты теперь будут получать деньги в конвертах или покинут страну. Незачем нам много Интернета, с помощью которого злопыхатели про власть пишут нелицеприятное!

Вот и следующий «подарок» — упомянутая норма о ставке в 1500 грн для тех, кто ведет деятельность не по месту регистрации (фактически — все той же прописки). Вне зависимости от дохода, особенно если он — сезонный, платить нужно 1500 грн. Сколько людей теперь вынуждено будет сворачивать деятельность из-за этой фразы кодекса? Но есть люди, которые радуются, что зажравшиеся «новые киевляне» теперь массово начнут возвращаться в родную Хацапетовку. А вместе с ними — и «новые» харьковчане, дончане и львовяне, одесситы и запорожцы... Автор уже услышал такие мысли и от чиновников, и от, так сказать, простого народа.

Но разве акулам матерого бизнеса и их ставленникам, заседающим в Кабмине и парламенте, есть дело до таких тонкостей? Они ворочают миллиардами и миллионами, и не гривен, а долларов, и, прежде всего, себя спасают от налогов. Платить будут иные — от аудитора до турагента, от реализатора до нотариуса.

Зато разрешена авансовая уплата налога за квартал и год. Вот интересно, желающие в этой стране найдутся?

Новация следует за новацией... Если у вас уже есть долг, стать плательщиком единого налога вы не сможете. Ваш кредит будет включен в сумму вашей выручки. Ставки налога будут ежегодно индексироваться (то есть — повышаться) согласно индексу потребительских цен. То есть, даже в оставшихся считанных видах деятельности единого налога не будет как такового.

В случае прекращения предпринимательской деятельности налог начисляется и уплачивается до конца квартала. То есть, если у вас уже ничего не осталось — государство полностью вас ограбило новыми правилами — вы все равно должны уплатить налог. В последний раз. И спать спокойно.

Отыне субъект предпринимательской деятельности лишается права на применение упрощенной системы, если он получил более половины дохода от одного контрагента на протяжении квартала с начала года нарастающим итогом. Кроме все тех «информационщиков». Почему их так выделяют в новом законе? Потому что они, несмотря на почти полную безнадежность ситуации, хоть как-то боролись, в то время как представители иных видов бизнеса молчали и думали, что «все рассосется».

На площадях, арендуемых единщиком, деятельность других субъектов предпринимательства запрещена. Представляете магазины, особенно в маленьких городах, разделенные между несколькими такими плательщиками? Нонсенс! И не стоит такое представлять, так как очень скоро таких магазинчиков не будет, а везде будут супермаркеты, принадлежащие крупным торговым сетям.

С новой эрой вас, господа!

Видимо, чтобы не создавать совсем уж вопиющее впечатление своим цинизмом, в кодекс все же вписали налог на роскошь. Но лишь с 2014 года. А может, и вовсе не будет — для этого примут очередное переходное положение. Зато в Налоговом кодексе почему-то прописана возможность торговать пивом и вином в розницу на основе единого налога. Это кто же из нынешней власти пробил для своего бизнеса такое окошко? Или все сделано специально, дабы народ пил больше, находя с такой жизни отдушину в «зеленом змие»? Знакомая политика — еще с Ивана Грозного...

Осторожные аналитики добавляют, что закон может еще дорабатываться и примерно месяц — как раз до выборов — проходить через парламент. Если его уже сейчас не решит подписать Янукович. Такой вариант возможен. В Верховной Раде, в среде самой Партии регионов, есть лоббисты разных видов деятельности. Не все там довольны кодексом, написанным явно под диктовку старого бюрократа Азарова. Но в том-то и беда, что единственное, о чем договорились правящая бюрократия и большой бизнес — это в ликвидации бизнеса малого. Как конкурента. Как источника «крамолы», которая может вылиться во всякие «майданы». Расчет прост: когда люди начинают думать о выживании, им не до проявления недовольства. У всех есть дети. Все боятся, и власть тем самым лишний раз убеждается в собственной силе и безнаказанности. К тому же, митинговать почти бессмысленно. К кому обращаться? Во власти друзей у малого и среднего бизнеса не оказалось. Януковичу и Азарову, Бродскому и Акимовой, Тигипко и Ярошенко важно соблюсти свои интересы. Они прекрасно знают — гражданского общества в стране нет. Для особо недовольных есть налоговые инспекции, суды, и, в конце концов — Могилев и Хорошковский.

Некие акции протеста все же будут. По всей стране — от Сяна до Северского Донца. Рубикон-то уже перейден. Но только давайте задумаемся, насколько долго каждый готов бороться, вместо того, чтобы быстро «сунуть» в указанную «лапу» и вообще уехать из Украины? Если кодекс не побоялись в таком откровенном виде принять в самый канун выборов, значит ясно — результаты этих выборов уже написаны. Миллионы человек лишаются возможности выразить власти свое законное недовольство. Власть максимально самоуверенна. Она сознательно «ломает» миллионы всех, кто не вписывается в ее систему. Она уже провела тест, повысив цену на газ. Ничего не произошло. Не страшно. Обещают весной еще повысить — и это перетерпим. 1990-е пережили — и Азарова с Бродским переживем.

Процентов 20-30 все-таки перейдет на новые условия и начнет исправно платить. И на них будут ссылаться как на образец «правильного поведения». Новый кодекс практически не оставляет выбора. Выбора — как принципа свободы. Предприниматель не должен ощущать себя независимым от государства. Он должен знать свое место — место кормильца «государевых людей», включая самую маленькую сошку с правом подписи. Или он должен становиться наемным работником на большого олигарха.

Не нравится? Попробуем протестовать? «Орлы Могилева» уже на подлете...

Сергей Вершков, КОНТРАКТЫ

Читайте также:

Хомутиннік проштовхує Податковий кодекс, зухвало порушуючи Регламент та Бюджетний кодекс

Налоговая нагрузка на «упрощенцев» вырастет в 5 раз

Регламент та Бюджетний кодекс забороняє нардепам голосувати за Податковий кодекс Азарова

Cочинители Налогового кодекса решили драть три шкуры со студентов-«упрощенцев»?

Полтавские бизнесмены устроили всенародное осуждение нового Налогового кодекса

Замість податку на розкіш уряд Азарова вводить грабіжницькі податки на сараї та депозити

Колесніков повідомив, що Янукович надурив лохторат про «податкові канікули»

Редактор Спротиву Вадим Гладчук подарує проФФесору Януковичу підручник «Економіка для чайників»

Брехня Януковича: замість канікул платники єдиного податку доплатять майже 1000 гривень

Янукович хочет грабить украинцев новыми налогами на недвижимость и на депозиты

Українцям загрожує податок на сараї від Азарова з Тигіпком

Микола Катеринчук обіцяє революцію проти режиму Януковича та Податкового кодексу

Азаровщина. Уряд Податковим кодексом перетворить підприємців на жебраків

Бродський зробить працівників кріпаками ліцензій роботодавців

Азаровщина. Бродський вигадав індикативні зарплати

Після підвищення акцизів у Азарова вигадали новий податок на бензин

Бютівець Томенко піариться на драконівському Податковому кодексі Азарова

Янукович визнав недосконалість драконівського Податкового кодексу Азарова

Регіонали хочуть ввести нові грабіжницькі податки: на нерухомість та на дохід від депозитів

Підприємці влаштують Азарову новий Майдан за драконівський Податковий кодекс

Великий іноземний та український бізнес виступили проти Податкового кодексу Азарова

Хмельницька міська рада виступила проти Податкового кодекcу Азарова. Звернення

До драконівського податкового кодексу Азарова подано 5357 правок

Урядовий проект податкового кодексу збільшує податкове навантаження на дрібний бізнес в 3-4 рази

Про це в коментарі сайту «За Україну!» сказала народний депутат Ксенія Ляпіна.

Вона звернула увагу на те, що уряд дуже широко поширив брехливу інформацію про затвердження «реформаторського» проекту Податкового кодексу, однак в жодному офіційному інформаційному джерелі органів влади самого його тексту немає.

«Зацікавленим депутатам довелося мало не по-шпигунськи діставати проект цього кодексу, щоб ознайомитися з ним», — сказала Ляпіна.

За її словам, у випадку прийняття цього документ буде погіршено умови ведення бізнесу для найдрібніших суб'єктів господарювання.

«Для підприємців, що стоять на базарах, скасовується фіксований податок, за яким вони існували весь цей час, і залишається чинним єдиний податок», — зазначила депутат.

«Окрім ставки єдиного податку уряд пропонує підприємцям сплачувати соціальні платежі за себе і найманих працівників за загальними підставами. Це означає — якщо раніше підприємець сплачував двісті гривень єдиного податку, з яких щонайменше 90 йшло на соціальні платежі, то тепер ці двісті гривень повинні будуть сплачуватися до бюджету, а соціальні платежі уряд пропонує сплачувати додатково», — пояснила Ляпіна.

«Для цих же найдрібніших підприємців проект Податкового кодексу пропонує скасувати ринковий збір. Здавалося б треба радіти, однак замість нього вводиться ринковий податок, який буде в 2-2,5 разів більшим за максимальну ставку ринкового збору», — зауважила депутат.

Після ухвалення нового податкового кодексу більшість підприємців не зможуть здіснювати діяльність за спрощеною системою оподаткування

Так, спрощена система оподаткування не поширюватиметься на  суб'єктів господарювання (юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців), які здійснюють:
а) діяльність у сфері грального бізнесу;
б) обмін іноземної валюти;
в) виробництво підакцизних товарів;
г) діяльність, пов'язану з експортом, імпортом, оптовим та роздрібним продажем підакцизних товарів (крім діяльності фізичних осіб, пов'язаної з роздрібним продажем пива);

ґ) оптовий та роздрібний продаж пально-мастильних матеріалів (крім роздрібного продажу пально-мастильних матеріалів (в ємностях до 10 літрів);
д) видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;
е) діяльність у сфері фінансового посередництва;
є) діяльність пов'язану з організацією торгівлі, наданням послуг із створення належних умов для здійснення торгівлі іншими фізичними або юридичними особами та орендою торгових місць на ринках та/або у торговельних об'єктах;
ж) спільну діяльність без утворення юридичної особи відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу;
з) видобуток та реалізацію корисних копалин;
и) діяльність з надання в оренду земельних ділянок та нежитлових приміщень (споруд, будівель) та/або їх частин;
і) діяльність з надання в оренду житлових приміщень (споруд, будівель) загальна площа яких перевищує 150 кв. метрів;
ї) надають послуги стільникового зв'язку;
к) оптову торгівлю і посередництво в оптовій торгівлі;
л) продаж товарів (послуг) через Інтернет, надають послуги Інтернет-провайдерів;
м) зовнішньоекономічну діяльність;
н) діяльність з перепродажу предметів мистецтва, колекціонування та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;
о) діяльність з надання послуг у сфері телерадіомовлення відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення»;
п) діяльність з надання послуг з охорони;

Також спрощена система оподаткування не поширюватиметься на діяльність фізичних осіб — підприємців, які здійснюють:

а) торгівлю виробами з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення;
б) діяльність у сфері права;
в) діяльність у сфері бухгалтерського обліку та аудиту;
г) діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії;
ґ) діяльність з консультування з питань комерційної діяльності та управління;
д) діяльність з управління підприємствами, допоміжну діяльність у сфері державного управління;
е) рекламну діяльність;
є) посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна.

Проект нового Податкового кодексу передбачає підвищення транспортного збору для легкових автомобілів у 2 рази. Про це пише Лігабізнесінформ, посилаючись на текст проекту.

Зокрема, для автомобілів з обсягом двигуна до 1000 куб. см. ставка податку може бути збільшена з 3 грн. до 6 грн. за 100 куб. см, для авто з обсягом двигуна від 1001 до 1500 — з 5 до 10 грн., від 1501 до 1800 куб. см. — з 7 до 14 грн. і так далі.

Крім того, у проекті нового Податкового кодексу змінилася розбивка груп для автомобілів з великим обсягом двигуна — крупнолітражні авто розбиті на окремі підгрупи за обсягом.

Так, ставки податку для авто з обсягом двигуна від 4501 до 5500 см. куб. визначені на рівні 90 гривень за 100 куб. см., з обсягом від 5501 до 6000 куб. см. — 100 грн. за 100 куб. см. Власникам авто з обсягом двигуна більш 6000 см. куб. доведеться платити 120 грн. за 100 кубічних сантиметрів.

Для порівняння, відповідно до чинної редакції Закону N1963-XII, ставка податку, для всіх легкових автомобілів з обсягом двигуна більш 3501 куб. см., складає 40 грн. за 100 куб. см.

Як відомо, 9 червня 2010 року Кабмін Азарова запропонував Верховній Раді схвалити проект Податкового кодексу.

Нагадаємо що у своїй передвиборчій програмі Президент України Віктор Янукович пообіцяв наївним громадянам "податкові канікули для малого бізнесу на 5 років".

Вадим Гладчук, Sprotiv.org

Читайте також:

Бродський зробить працівників кріпаками ліцензій роботодавців

Азаровщина. Бродський вигадав індикативні зарплати

Після підвищення акцизів у Азарова вигадали новий податок на бензин

Регіонали хочуть ввести нові грабіжницькі податки: на нерухомість та на дохід від депозитів

«Мы за этот законопроект голосовать не будем, пусть они хоть на голову станут», — сказал М.Чечетов.

Напомним, ранее Верховная Рада приняла в первом чтении проект закона «О порядке организации и проведения мирных мероприятий», поданый правительством Юлии Тимошенко, против которого выступают оппозиция и общественные организации. Правозащитники требуют не поддерживать документ при рассмотрении его во втором чтении. В связи с этим 14 июня 2010 года, во время заседания согласительного совета ВР, представители общественности провели акции протеста против указанного законопроекта.

По словам члена Общественного совета при МВД Украины по вопросам обеспечения прав человека Владимира Чемериса, в законопроекте, подготовленном к первому чтению в парламенте, не были определены конкретные сроки для представления заявки на проведение митингов, а в нынешнем тексте законопроекта такой срок составляет 4 дня. В.Чемерис также отметил, что законопроектом значительно осложняется процедура подачи заявки на проведение митингов.

Напомним, что в сентябре 2009 года нардеп-регионал Сергей Левочкин, который сегодня является руководителем админстрации Президента Украины Виктора Януковича в своем письме редактору оппозиционного интернет-издания Sprotiv.org Вадиму Гладчуку озвучил свои намерения не закладывать «фундамент для игнорирования законных прав граждан на свободу слова и свободу собраний»: "Полностью разделяю Вашу озабоченность по поводу давления на права граждан Украины со стороны несуществующей коалиции и нелегитимного правительства.

Уже почти 2 года вся страна живет в кризисном состоянии, растет нищета населения, в то же время закладывается фундамент для игнорирования законных прав граждан на свободу слова и свободу собраний...

Учитывая это, я не голосовал в поддержку законопроекта о порядке организации и проведения мирных мероприятий (регистр.N2450 от 06.05.2008) в первом чтении и уверяю Вас, что мой голос не будет отдан при его рассмотрении во втором чтении..." – говорится в ответе Сергея Левочкина на письмо редактора Sprotiv.org Вадима Гладчука.

Читайте также:

Редактор Sprotiv.org Вадим Гладчук уверен, что Партия регионов «завалит» законопроект Тимошенко № 2450 о порядке организации мирных собраний

Українська влада хоче розібратися з народом по-російськи?

Українські правозахисники виступають проти законопроекту про мирні збори №2450

Проект Закону “Про порядок організації і проведення мирних заходів” порушує права людини

У березні — квітні 2010 року масово порушувалося право на свободу зібрань (заява Інституту «Республіка»)

Министр Могилев изучает географию по учебникам Януковича, а демократию – по запискам Лукашенко

Режим Януковича зухвало порушує конституційне право громадян на свободу зібрань. Фото. Відео. English

Депутатов просят «завалить» законы Тимошенко ограничивающие права и свободы граждан

Но не только Кабмин приложился к разработке этого документа, определяющего социальные и экономические приоритеты исполнительной власти страны на ближайшие 7 месяцев. При подготовке ко второму чтению, к проекту Программы народные депутаты подали более четырехсот поправок. Интересно, около полусотни из них поступило от народного депутата Антона Яценко (БЮТ), которого считают близким к сомнительным манипуляциям в сфере госзакупок. Не правда ли удивительный трудовой подвиг для депутата, у которого за все время работы в парламенте шестого созыва – шесть выступлений с места и три с трибуны в сессионном зале?

Это насторожило и коллег-депутатов Антона Яценко. Тем более, что сам автор поправок к программе вчера так и не появился в сессионном зале. По поводу поправок под авторством Яценко даже приняли отдельное решение: вопреки его отсутствию на рабочем месте рассматривать каждую из них отдельно, одобряя или отклоняя ее поименным голосованием.

К чести депутатов ВР, большинство поправок Яценко они отклонили. Но семь из них все же приняли – их единодушно поддержали фракции Партии регионов, КПУ, Блока Литвина и вошедшие в коалицию депутаты от НУНС и БЮТ.

Большинство из этих правок касались расширения полномочий органов власти, на которые имеет влияние Антон Яценко – Минэкономики, которым руководит выдвиженец КПУ Василий Цушко и Госпотребстандарт. Эти полномочия прямо или косвенно касаются сферы госзакупок или других сомнительных схем.

Некоторые из поправок доходят до абсурда. Так, в одной из них, при упоминании перечня ведомств, которые будут заниматься подготовкой международных договоров по некоторым инфраструктурным проектам, написано: «В абзаці п’ятому таблиці у пункті 9.3 слова «Мінтрасзв’язку, Мінпаливенерго, Укрексімбанк, Мінекономіки» замінити словами «Мінекономіки, Мінтрасзв’язку, Мінпаливенерго, Укрексімбанк».То есть автор настолько старается расширить влияние Министерства экономики, что на всякий случай переставляет его на приоритетное место в списке ответственных за этот вопрос госорганов.

Такая тенденция прослеживается и в некоторых других правках, вышедших из-под пера одиозного бютовца. Так, например, предыдущая версия Программы социально экономического развития включала утверждения временного технического регламента электронного документооборота в органах исполнительной власти. Поручить ее разработку планировалось профильному ведомству – Госкоминформатизации.

Но и сюда Антон Яценко смог втиснуть свои «пять копеек». Коалиция поддержала его предложение допустить к разработке документа, который будет регламентировать электронный документооборот в органах власти близкую к себе структуру – Госпотребстандарт. Напомним, что в конце 2009 г. структуры, близкие к Яценко подозревали в попытке навязать посредника в процедуре подачи электронной отчетности предпринимателей перед ГНАУ. Налоговики пытались заставить бизнесменов платить посреднику – ООО «Оператор электронной отчетности» — за сдачу отчетов в электронном виде. Эту фирму тогда возглавлял нынешний директор Госпотребстандарта Олег Поволоцкий.

Еще несколько примеров того, как через правки удалось пролоббировать расширение влияния Минэкономики, проиллюстрируем, просто процитировав текст поправок под авторством Антона Яценко:

«В абзацах четвертому – шостому таблиці підпункту 5.7.4 слова «центральні органи виконавчої влади» замінити словом «Мінекономіки», в абзаці сьомому слова «МЗС, інші центральні органи виконавчої влади» замінити словом «Мінекономіки»

«В абзаці дев'ятому таблиці пункту 6.1 слова «Мінрегіонбуд, Мінекономіки, Держкомпідприємництва, центральні органи виконавчої влади» замінити словом «Мінекономіки».

«В абзаці вісімнадцятому таблиці пункту 9.1 до виконавців доповнити «Мінекономіки».

Последний пункт касался вопроса о завершении госрегистрации юридических лиц. В предыдущей редакции Программы социально-экономического развития этим должны были заниматься исключительно в Государственном комитете по вопросам предпринимательства. Но, видимо, и здесь у защитника интересов Минэкономики есть какие-то планы.

Еще одна поправка, которую стоит упомянуть, свидетельствует о том, что в Министерстве Василия Цушко намерены сохранить влияние Государственной инспекции по контролю за ценами на процедуру госзакупок. Благодаря стараниям Антона Яценко и одобрению парламентской коалиции из Программы социально-экономического развития убрали пункт о необходимости сократить перечень продовольственных товаров, цены на которые подлежат госрегулированию и пересмотреть методы ценообразования.

Напомним, что с некоторых пор Госинспекция по контролю за ценами может контролировать все госзакупки в Украине. На нее о соответствии цены тендерного предложения среднерыночным ценам. На деле же Госинспекция передала полномочия по оценке частным компаниям, причем по какому-то принципу отобрала лишь несколько таких компаний, требующих теперь за свои услуги 2-5% от стоимости тендера. Без этой справки результаты конкурсов в издаваемом Минэкономики «Вестнике госзакупок» печатать просто отказываются, а без такой публикации тендер не может быть признан состоявшимся.

Таким образом, из программы исчез пункт, ссылаясь на который можно было сократить влияние Госинспекции, в том числе – и на тендерные процедуры.

Конечно, все вышеперечисленные правки стали частью вовсе не нормами прямого действия, которые сами по себе могут разрешать какие-либо действия Минэкономики, Госпотребстандарта и Госкомиссии по контролю за ценами. Но теперь благодаря одобрению депутатским большинством некоторых поправок Антона Яценко, лоббисты сомнительных схем в сфере госзакупок фактически получили карт-бланш на разработку удобных для себя законов, постановлений правительства и указов президента.

Вместе с весенней травой позеленели и столичные билборды — в апреле улицы Киева заполонила внешняя реклама ранее не известной партии «Зелені». С оригинальных билбордов, выполненных в ярких зеленых цветах, киевлян призывают всячески беречь окружающую среду.

И делать много других полезных и правильных вещей. Следующим шагом борцы за зеленую идею организовывают массовое мероприятие на «Майдане Незалежности». Аккурат завтра состоится «Зеленый день Европейского города» с участием групп «ТИК», «Не ангелы», Потапа и Насти Каменских. В общем, все чинно и как надо. Будут рассказывать о важности сбережения окружающей среды, экологического воспитания, сохранения чистого Киева и столичных зеленых зон. Главный лозунг празднества – «Стань Зеленым – спаси Украину!»

Такому всплеску зеленой активности только бы радоваться. Ну и пусть это уже девятая партия, декларирующая защиту экологии, но ведь как активно работают, сколько всего хорошего обещают делать! А уж экологических проблем у нас – хватит на сотню партий.

Но тут самое время поинтересоваться, а кто те герои, решившие взять на себя нелегкое бремя спасать украинскую и столичную природу? На официальном сайте Минюста указано, что партия «Зеленые» основано совсем недавно – 16 октября 2008 года. Причем, с самого начала она называлась «Воля» и была зарегистрирована в Харькове на бизнесмена Федоровского Геннадия Анатольевича. Но в конце 2009 года глава партии покинул свой пост, а новым избрали известного киевского бизнесмена и чиновника Александра Прогнимака. Тогда же она поменяла свое название и официально переехала из Харькова в столицу.

Практика для Украины не нова – бизнесмен создает партию, проводит все регистрации в Минюсте, ждет, чтобы структура «созрела» для участия в выборах, а потом продает. Именно так своими проектами обзавелись те же Арсений Яценюк и Вячеслав Кириленко.

Александр Владимирович Прогнимак родом из Донецка, но уже долгое время живет и работает в Киеве. Занимается бизнесом, большой почитатель искусства и старины, проводит выставки, открывает галереи. Но киевская публика больше знает его в качестве начальника Государственного управления охраны окружающей природной среды в Киеве. Этот пост он занял в 2006 году, попав в горсовет по списку Партии регионов. 

Сам охраняю, сам и рублю

Казалось бы, что может быть более логичным, чем основание главным киевским борцом за природу зеленой партии? Да вот в чем проблема – экологи называют самого Александра Прогнимака врагом киевских парков, скверов и заповедников. Ведь за время пребывания его на должности в столице прошла широкомасштабная компания по вырубке зеленых зон для застройки.

Исчезновение целого гектара вековых сосен возле метро «Дарница», «распил» старой дубовой аллеи в парке имени Стуса, уничтожение парка отдыха «Орлятко» в Соломенском районе, вырубка деревьев на территории урочища «Горбачиха» — это только короткий перечень.

Хотя после каждого скандала пресс-служба Александра Прогнимака рассылает гневные пресс-релизы с осуждением действий неведомых врагов природы. Дело в том, что Госуправление охраны окружающей среды имеет двойное подчинение – и министерству, и КМДА. А потому, когда надо, Прогнимак «кивает» на киевские власти. Но сомнительно, что решение о вырубке может пройти без ведома руководителя Госуправления охраны окружающей среды столицы.

Самой скандальной из всех экологических творений киевской власти стала история дерибана заказника «Жуков Остров». Казалось, человек, который по долгу службы должен костьми лечь, а сохранить для киевлян заповедник, одним из первых отхватил там себе участок для вырубки и застройки.

В 2007 году глава постоянной комиссии Киевсовета по вопросам экологической политики Анатолий Коваленко обнародовал распоряжение мэра Черновецкого от 26 декабря 2007 о разрешении ООО «АВ-Медгруп» вырубать деревья и застраивать шесть гектаров заповедной территории. Согласно распоряжению, вырубить разрешалось 2 тысячи 179 «больных» деревьев, а на их месте построить «реабилитационно-оздоровительный центр».

Технология признания деревьев больными для вырубки хорошо известна и распространена в Украине. Это самая простая и надежная схема сэкономить, ведь официально пилить деревья в городах очень дорого и сложно. К примеру, директор проектной группы «Архиматика» Александр Попов утверждает, что стоимость одного уничтоженного дерева составляет от 2 до 10 тыс. грн. в зависимости от вида и состояния каждого дерева, и, кроме компенсации, застройщик должен посадить определенное количество новых деревьев.

А так – даешь чиновнику денег, и сквер превращается в «больной» или «сухостой», и удалять его становится даже полезно для природы. В противном же случае за 2 тысячи деревьев надо было платить от 4 до 20 миллионов гривен!

Экологи сразу же подняли крик и в судебном порядке попытались сохранить «Жуков Остров». Но это только отложило вырубку леса, ведь все права компании «АВ-Медгруп» и других счастливчиков в итоге Высший хозяйственный суд подтвердил.

Официально Александр Прогнимак отрицает свое отношение к «АВ-Медгруп». Но «Главком» проверил эту информацию и, исходя из этого, можно предположить, что существует связь киевского чиновника с застройщиком Жукового Острова. 

Концы в воду, да не до конца

Согласно данным единого государственного реестра юридических лиц Украины, основателем ООО «АВ-Медгруп» сейчас выступает кипрская компания «ЕСЕМДЖИ ПРОПЕРТИЗ ЛИМИТЕД». Понятно, что доступ к основателям офшорных компаний в Украине получить практически невозможно. А нынешний директор «АВ-Медгруп» Волков Богдан Григорьевич известен лишь тем, что в 2004 году был руководителем департамента в «Киевэнерго».

Но есть такое общество с ограниченной ответственностью «Адвокатское бюро «Гембл». Основателем его является Александр Прогнимак, а директором там долгое время был такой себе Мадраимов Сергей Садыкович. Именно Мадраимов с 2005 по 2007 год возглавлял «АВ-Медгруп». Как раз тогда компания и получила землю на Жуковом острове.

Господин Прогнимак в свое время основал ООО «Будматеріали», и как окозалось, Сергей Мадраимов и там был директором. Как видим, эти люди далеко не чужие друг для друга. Правда, найти какую то детальную информацию о том, кто же такой этот Мадраимов пока не удалось.

Кстати, в прошлом юридической фирмой «Гембл» успела поруководить еще одна интересная персона – Кунец Елена Анатолиевна. Сейчас она возглавляет основанную Прогнимаком компанию – ООО «ЮРИДИЧНА ФІРМА «АДВОКАТСЬКЕ БЮРО», а также числится замглавой партии «Зеленые». 

«Зеленые» традиции

Не секрет, что Александр Прогнимак имеет общий арт-бизнес с известным донецким олигархом Сергеем Тарутой. Они вместе основали ООО «АРТ ИНВЕСТ ГРУПП». В свое время Сергей Тарута вложился в экологически политический проект «Эко+25», с треском провалившийся на выборах 2006 года. Похоже, что теперь и Прогнимак решил поиграть с электоратом на экологической тематике. Да и технологии уже давно разработаны и опробованы коллегой по бизнесу. 

Да вот только даже по украинским меркам на всю страну рассказывать о сохранении экологии Киева и Украины, а в реалиях делать все наоборот– это верх цинизма. Но кто об этом думает, когда очередной консультант рассказывает об опыте «Партии зеленых» 1998 года и возможности прикрывшись защитой природы провести в Верховную Раду или Киевсовет своих людей. Чтобы там и дальше дерибанить заповедники и «косить зеленые»… 

Может, мы и не правы, а Александр Прогнимак будет делать так, как в ответе на вопрос журналистов о причинах создания партии. «Эта идея пришла не спонтанно. Я уже несколько лет работаю в экологической сфере, занимая должность главного эколога Киева, да и в политике не новичок. И как-то само сложилось (может быть, было уготовано свыше), что в один прекрасный момент я осознал: все свои экологические и политические знания и опыт необходимо превратить в полезное действие, чтобы помочь своей стране, которую люблю, встать на ноги», — рассказал он в одном из последних интервью.

«В то время, как президент Украины совместно с Кабинетом министров и новосформированной парламентской коалицией «За реформы и стабильной» принимают серьезные усилия по демонтажу теневых схем, внедренных предыдущей властью, с большими сложностями изыскивают возможности по наполнению государственного бюджета для реализации программных положений президента Украины, в первую очередь в социальной сфере, отдельные государственные органы с подачи представителей деструктивных политических сил, в частности Блока Юлии Тимошенко, возобновляют теневые схемы в экономике. Речь идет о паразитировании частных структур и лиц на системе государственных закупок, ставшем снова возможным из-за Разъяснения Минэкономики № 3303-25/2973-07 от 14 апреля 2010 года», — отмечается в обращении.

Как говорится в обращении Вадима Гладчука, «согласно вышеуказанному Разъяснению, являющемуся, по сути, внутренним документом Минэкономики и потому не требующему утверждения правительства и, тем более, парламента и президента победители торгов по госзакупкам должны были получать в Госинспекции по контролю за ценами справки о том, что стоимость их товаров/услуг соответствует среднерыночной цене». 

Согласно сообщениям СМИ, указанные справки с подачи инициаторов разъяснения в Украине предоставляют пять компаний и все они, как снова-таки утверждают СМИ, так или иначе связаны с лицами, чьи имена ранее фигурировали в привязке к Тендерной палате Украины, ликвидированной Верховной Радой Украины за коррупционность.

За «услуги» по предоставлению справки компании требуют до четырех процентов от стоимости закупки. В масштабах страны ежегодно это миллиарды гривен, которые потенциально могли бы идти в бюджет и наполнять экономику. Вместо этого внутриведомственным решением – за спиной руководства правительства и главы государства эти средства фактически направлены в карманы частных лиц и теневое финансирование так называемой «оппозиции» в лице БЮТ. Результатом появления Разъяснения стало только за первую неделю его применения упавшее вдвое количество тендеров, а значит деловой активности в сфере госзакупок. В контексте решительных действий  правительства по оживлению экономики и выводу страны из кризиса данный факт не может не удручать.

Особо настораживает, что инициатором и вдохновителем возобновления схемы масс-медиа называют представителей команды, которой на прошедших президентских выборах народ справедливо высказал полное недоверие. Речь идет, в частности, о члене команды Юлии Тимошенко, представителе фракции БЮТ в парламенте, бывшем вице-президенте Тендерной палаты Антоне Яценко.

«Молодежь с оптимизмом восприняла тот факт, что одним из первых решений новоизбранного президента Виктора Януковича стало вето на закон о госзакупках, инициированный вышеупомянутыми представителями БЮТ и вызвавший резкую критику, как в среде предпринимателей, так и международных кругах. Нам всячески импонирует декларируемая позиция главы правительства Николая Азарова, неоднократно заявлявшего о крайней необходимости для страны ликвидировать теневые схемы, заложенные предыдущим коррумпированым правительством.  Потому я уверен, что глава украинского государства, Администрация президента, Кабинет министров предпримет все необходимые меры для скорейшего исправления ситуации, и в данном случае уволит проворорвавшегося министра экономики Василия Цушка, чтобы не допустить в будущем попыток тендерной мафии восстановить коррупционные схемы в сфере госзакупок», — говорится в заявлении.

Вадим Гладчук, журналист и лидер ВМО «Молодежь — надежда Украины» известен как борец с деятельностью Тендерной палаты Украины, полномочия которой в итоге были ликвидированы 440 голосами парламентариев Украины за коррупционность. Вадим Гладчук неоднократно утверждал, что у истоков создания тендерной мафии стоят люди, ныне пребывающие в статусе народных депутатов в Блоке Юлии Тимошенко, в частности, враг свободы слова Антон Яценко. Именно Гладчук одним из первых назвал Юлию Тимошенко «крестной матерью тендерной мафии».

1 августа 2007 года Вадим Гладчук был задержан во время митинга возле офиса Тендерной палаты сотрудниками Соломенского РУ ГУ МВД Украины в г. Киеве вроде бы в связи с его заявлением о нападении и повреждении имущества народным депутатом Александром Ткаченко. Однако, его доставили к старшему следователю этого же райотдела И. Дьордяю который, выполняя политический заказ Александра Ткаченка, Василия Цушка и Антона Яценка, начал фабриковать материалы досудебного следствия. В дальнейшем Вадим Гладчук был арестован и 16 суток провел за решеткой. При этом он объявил политическую голодовку. В итоге многочисленные суды всех инстанций оправдали редактора опозиционного интернет — издания Sprotiv.org , признав обвинения, выдвинутые следователем на основании сфабрикованных «оперативно-розыскных мероприятий» необоснованными и не отвечающими действительности. На основании решения судебных органов и экспертиз Вадим Гладчук подал в суд иск к Соломенскому РУ ГУ МВД Украины, прокуратуре Соломенского района, Соломенскому районному суду Киева, Государственному Казначейству Украины о возмещении материального и морального ущерба.

Читайте также:

Один из крестных отцов Тендерной палаты возглавил Минэкономики

Цушко приступил к возрождению коррупции времен Тендерной палаты

Ющенко: Цушко в Минэкономики – все равно, что билет на «Титаник»

 Цушка просят не создавать Тендерную палату для «формализации собственности»

Яценко вже пристроївся до свого подельника Цушка у Мінекономіки

Хрещеного батька Тендерної палати Василя Цушка Янукович призначив боротися з корупцією

Цушка призначили за квотою тендерних шахраїв з Компартії

БЮТ вошел в коалицию с регионалами и ставит Цушко министром экономики

В правительстве Азарова нарисовался проФФесор Цушко

Тендерный министр Цушко бедный как Юлия Тимошенко

Министр Цушко вводит откатные схемы на госзакупках

Як повертають Тендерну палату

«...І три дні на розграбування міста»

Цушко таки завалил госзакупки

Відомо, що «розслідування» катастрофи проходить під керівництвом тих же осіб, які організували аварію літака і послали спецпідрозділ «зачистити» тих, які вижили. Зрозуміло, якими будуть «результати розслідування», проведеного особами, основним завданням яких є замітання слідів злочину. Коли самі вбивають і самі розслідують, винних зазвичай не знаходять. Однак, є світова громадськість.

Отрок одного з наших товаришів знаходився на такому посту, через який проходить велика кількість первинної інформації, що надходить з місця катастрофи. Багато деталей відомі нам з перших рук. Порівняння текстів російської пропаганди з матеріалами першоджерел дають можливість внести поправки до загальновідомої інформації. Нехай це буде нашим внеском у розслідування одного з найнахабніших злочинів початку 21 століття.

Поправка перша. Загальновідомо, що з перших хвилин після катастрофи замість інформації з аеропорту «Північний» в ефір пішла, складена поспіхом неякісна дезуха.

Буквально про все, що там насправді відбувалося. Про густоту туману, звуки, які чули зустрічаючі. Про чотири заходи на посадку. Про наказ, нібито, самого Качинського, садити літак в Смоленську. Про те, що він таким же чином ледь не угробив літак у Грузії. Про поведінку різних служб і, нібито, що існував «мовний бар'єр». Про те, про що насправді свідчили місцеві жителі, в першу чергу льотний склад і працівники аеропорту. Про будь-яку дрібницю.

У нас була можливість відстежити процес складання чекістської брехні в режимі on line. Чітко виявились дві тенденції. Одну можна характеризувати як – на вході одні відомості, на виході – зовсім інші. Часто прямо протилежні до тієї інформації, яка нібито служила підставою для переданих в ефір офіційних повідомлень.

Зіставлення входу і виходу інформаційних повідомлень в режимі on line, дозволяє стверджувати, що всі без винятку матеріали підробляли під одну конкретну, «спущену згори» установку. Підроблялися не тільки журналістами окремих видань (хоча, не без цього), а, в першу чергу, офіційними російськими інформаційними агентствами.

Всі російські інформаційні агентства та ЗМІ – «трансформери» повинні були переконати своїх читачів, глядачів та слухачів, що «літак розбився з вини екіпажу, який не впорався зі своїм завданням у складних погодних умовах».

Другу тенденцію складання чекістського брехні в режимі on line можна визначити як – на вході взагалі жодної інформації з місця події. На виході – невідомо звідки взяті «надійні відомості». У тому числі, нібито, тільки що отримані з місця катастрофи. Не було такої інформації з місця падіння літака. Напевно, зайве уточнювати, що чистої води вигадки на виході давалися під ту ж установку – «літак розбився з вини екіпажу, який не впорався зі своїм завданням у складних погодних умовах».

З першої поправки ми робимо висновок – установка, під яку готувалися брехати після катастрофи, була готова ще до падіння літака Леха Качинського. А різноголосицю і смуту внесли, в першу чергу, надмірні старання кремлівських пропагандистів. Вони з усіх сил старалися, якомога яскравіше і переконливіше збрехати.

Чіткі та однакові вказівки в перші хвилини події нізвідки не виникають. Для порівняння згадаємо хоча б один приклад поведінки кремлівських інформаційних агентств та ЗМІ, коли не було ніякої завчасно заготовленої установки.

Коли помер перший президент Росії Борис Єльцин, протягом декількох годин російські ЗМІ мовчали, засунувши язика в одне місце. Всі великі агентства Заходу вже повідомили цю новину, коли в Кремлі тільки схаменулися і дали вказівку, як і що повідомляти.

Після катастрофи літака Леха Качинського установка, «як і що повідомляти» з'явилася відразу. Значить, були посадові особи, які заздалегідь знали, що літак впаде.

Поправка друга. Наші експерти переглянули весь доступний відео матеріал і зробили наступний висновок. Навіть у тому випадку, якщо пожежники не приїхали би взагалі і вщент би згоріли всі ті фрагменти літака, які палали в перші хвилини зйомок (відео матеріал Андрія Мендерея), ні про які «двадцять розпізнаних трупів» мова йти не могла. Навіть при тому крутому кутовому градусі, на якому завалили літак президента Польщі.

Не кажучи вже про те, що пожежу швидко загасили (це видно на більш пізніх офіційних зйомках тих же фрагментів літака) і, що більшість «нерозпізнаних», як на підбір виявилися військовими і охороною президента. З російського кулею в голові, як у 1940 році, тіло «загиблого в авіакатастрофі» рідним не повернеш.

Такі фрази, як: «Заспокойся!», «Не вбивайте нас!», «Дивися йому в очі!», «Дай пістолет!» відразу після катастрофи польською мовою могли вимовляти лише пасажири лайнера. А, ось команду російською мовою: «Всі назад, йдемо звідси!», міг віддати тільки командир того спецпідрозділу, який розстрілював поранених поляків.

Про інші моменти на плівці і говорити нічого. Хто ще ранньою весною – 10 квітня вранці в холодних смоленський лісах міг стояти поруч з лайнером, який тільки що впав, у одній лише білій сорочці, як не член екіпажу? Інші відомі і прямі докази Катині-2 будь-яка здорова людина може подивитися сама.

До речі, наш товариш – в минулому старший офіцер спецпідрозділу МО, стверджує, що після провалу операції (відео, яке встиг зняти Андрій Мендерей) виконавців уже немає в живих. Як і другої черги стрільців – тих, хто брав участь у знищенні невезучого спецпідрозділу.

Ті поляки, що вижили в катастрофі, зрозуміли, що бійці «в чорному» (на відео) прийшли їх убивати і відстрілювалися. Це чути на плівці. Виконавці вказівок Путіна «трудилися» з глушниками. Але відеозапис зі звуком і зображенням як нападників, так уцілілих, переграв усі їхні хитрощі.

Тому одні «російські офіційні особи» два тижні не можуть підробити вміст «чорних ящиків». Інші, зрозумівши, що справа горить, закинули в ЗМІ пробну кулю про «кавказький слід» у катастрофі літака президента Польщі. Буде ще, «офіційні особи» Росії та Польщі тільки розгортаються. Однак, замести сліди їм уже не вдасться.

З другої поправки робимо висновок, що «офіційні відомості» про «генетичний матеріал», замість тіл 21 поляка не відповідають стану уламків літака. Значить, вони загинули з іншої причини. Причину прояснює відео зйомка Андрія Мендерея.

Поправка третя. Всі експерти в один голос провели паралель з недавнім падінням літака при посадці в Домодєдово. Але там були зовсім інші умови. Екіпаж літака Ту-204 з Єгипту знаходився на ногах з раннього ранку, тобто – майже добу. Після вильоту з Москви до Хургади замкнули проводи й з'явилося задимлення. Відлетівши на пристойну відстань, довелося розвертатися. Ясна річ, що всі були на нервах.

Після заміни проводки на тому ж літаку з тими ж пасажирами вилетіли до Хургади. Пасажирів довелося заспокоювати і вмовляти, що ніякої небезпеки більше немає. Прямий рейс до Хургади, в залежності від типу літака – близько 5 годин. Прилетіли до Єгипту. Для екіпажу Ту-204 з урахуванням повернення і ремонту минуло вже 9 годин. Санітарну норму відлітали. По хорошому, треба було йти відпочивати.

Що робити – замовляти готель і платити за стоянку літака? Тим більше збитково, тому що запланованих пасажирів на зворотний рейс вже вивезли. Авіакомпанія спасибі не скаже. Погодилися летіти назад.

На підльоті до Москви відмовило навігаційне устаткування. На відміну від польського літака була глибока ніч, і 21-22 березня над всією Москвою дійсно стояв густий туман. Посадка за приладами не вдалася, екіпаж втомлений і засмиканий, а тут ще радіо висотомір заревів. Бачите, земля близько – Та пішов ти! У результаті – типова помилка впевненого в собі досвідченого пілота, який сотні разів садив літак у схожих умовах. Майже що в рідному аеропорту.

У Смоленському аеропорту «Північний» нічого подібного не було. Ні ночі, ні такого туману, ні гранично втомленого екіпажу, який весь день провів у напруженій і нервовій обстановці. Штатна ситуація, відпочилий і уважний екіпаж. До втручання в керування літаком збоку на малій висоті, чудово працює навігаційне устаткування.

З третьої поправки робимо висновок, що погодні умови і стан екіпажу в даному конкретному випадку не могли слугувати основною причиною катастрофи.

Поправка четверта. Обидва літаки, чиї аварії порівнювали експерти, схожого типу. У Смоленську ТУ-154, в Домодєдово ТУ-204, що летів з Хургади так само впав у лісі, так само були відірвані крила. Підсумок – двоє в реанімації, решта отримали травми різного ступеня тяжкості. При падінні у лісі, на схожому типі літака в момент виявлення решток ТУ-204 з Хургади всі люди виявилися живими!

Звичайно, є різниця між падінням літака з кількома членами екіпажу (Ту-204 в Домодєдово) і лайнера з 96 людьми на борту. Але літак польського президента був завантажений менш, ніж на дві третини. ТУ-154 бере на борт 163 особи. При завантаженні менш, ніж на 2 / 3, літак управляється без зусиль.

Наступна обставина – польський літак, зачепивши крилом дерева, перекинувся. Проте під час посадки пасажири і члени екіпажу повинні бути пристебнуті. Немає підстав думати, що це правило не дотримувалося при посадці в не дуже густому, але все ж тумані.

Остання обставина, здатна вплинути на кількість загиблих – кут атаки літака в момент зіткнення із землею. Є інформація досвідчених військових льотчиків, що ТУ-154 Леха Качинського «йшов на посадку, як винищувач». Тобто, під більш крутим кутом, ніж зазвичай. Це дійсно може збільшити кількість загиблих. Про це говорять також фрагменти літака, і їх розташування.

Офіційна версія – «під час катастрофи загинули всі». Висновок експертів: вірогідність поголовної загибелі всіх людей в літаку польського президента така ж, якби вода з відкритого крана потекла би не вниз, а вгору – прямо до стелі. Тобто, ймовірність, що в даній катастрофі загинули всі 96 людини на борту літака ТУ-154 – нульова.

З четвертої поправки робимо висновок, що, в будь-якому випадку, на польському лайнері повинні були бути ті, що вижили, і навіть уцілілі пасажири. Їх могло не виявитися виключно в одному випадку – якщо спецпідрозділ добив їх уже після посадки.

Ми можемо навіть назвати число постріляних – їх кількість коливається від 10 до 21 людини. За оцінкою найдосвідченіших експертів, у цій катастрофі неопізнаними могли залишитися (перетворитися в непридатне до розпізнання місиво або дуже сильно обгоріти) максимум 10 – 12 осіб. Не всі під час катастрофи знаходилися в носовій частині лайнера. Полум'я швидко погасили. Швидше за все, справді нерозпізнаних решток на місці падіння було вкрай мало або їх не було взагалі.

Так що рештки «тільки генетичного матеріалу від 21 людини» за версією ФСБ, і є та кількість, насправді, людей, що вижили після катастрофи на борту президентського літака Леха Качинського. Їх добили бійці російського спецпідрозділу, а потім вивезли і перетворили на шматки обгорілого м'яса, щоб приховати сліди злочину.

Поправка п'ята. Як влаштували крах лайнера польського президента? Експерти нам пояснили, що елементарно. Літак збили російські спецслужби, на малій висоті, змінивши параметри посадки. Для цього є кілька способів. Наприклад, секундна маніпуляція з курсо – гліссадною системою на невеликій висоті перед самою посадкою.

Або електромагнітний імпульс на поздовжні чи бокові канали управління літаком (рулями, елеронами) перед приземленням. Льотчики все бачили і розуміли, але зробити вже нічого не могли. Не вистачило часу. Саме тому, щоб приховати сліди злочину, членів екіпажу, які вижили, і тих, хто міг чути їхні переговори, потрібно було добити на землі.

У чому прорахувалися виконавці наказу Путіна, то це в тому, що серед уцілілих виявилися озброєні і хоробрі люди, які навіть у цьому положенні вчинили дієвий опір. Спецгрупа не змогла безперешкодно перестріляти поранених поляків за встановлений ліміт часу. Довелося затриматися на місці страти і там їх застукали люди, що підбігли, в першу чергу, Андрій Мендерей, який зняв те, що відбувалося, на камеру.

Все, що було потім, між іншим, пішло точно за наміченим у Кремлі планом. Місце катастрофи оточили, нікого не допустили, вивезли загиблих в авіакатастрофі і застрелених на землі. Прибрали сліди нападу та розправи.

Ця поправка – ключ до розуміння того, що відбулося, і пояснює все, тут коментарі не потрібні.

Поправка шоста. Чому Путін вирішив скоїти злочин на своїй території? Експерти стверджують, що таким способом збити літак і забезпечити надійне прикриття теракту, можна тільки на повністю підконтрольній російським спецслужбам території.

По-перше, необхідний електромагнітний імпульс на тисячі кілометрів не пошлеш. І курсо – гліссадну систему може задіяти тільки той, хто сидить за диспетчерським пультом або її зі сторони. Але це «зі сторони» має бути зовсім поруч, на не великій відстані.

По-друге, на своїй території найкращі можливості замести сліди. Що й відбувалося з першої секунди після падіння, відбувається зараз і тільки почне відбуватися, коли розпочнуть оголошувати результати офіційного «спільного» розслідування.

Експерти назвали багато позицій. Необхідність двічі змінити фізичні джерела перешкод – «лампи» перед прильотом літака Качинського та відразу після катастрофи.

Достріляти уцілілих, розірвати на частини і спалити шматки тіл застрелених пасажирів лайнера і членів екіпажу. Забезпечити «загадкове зникнення» доказів, наприклад, тієї зброї, з якої відстрілювалися охоронці Леха Качинського та військові, які вижили в катастрофі.

Пошукати кулі спецпідрозділу та польських військових в останках літака і деревах на місці розправи. Підробити показники «чорних ящиків». Надати такі зведення погоди і інші параметри катастрофи, які необхідні для підтвердження брехливої версії про, нібито, «вину екіпажу, який не зумів здійснити посадку в складних погодних умовах». І багато чого іншого.

З шостої поправки робимо висновок, що, технічне вирішення замаху і, в першу чергу, «заходи прикриття» вимагали, щоб літак був збитий на території підконтрольній спецслужбам Путіна.

Переходимо до сьомої поправки – «політичної доцільності» (з точки зору Кремля) цього теракту.

Лех Качинський перебував у відносній безпеці до тих пір, поки Путін не догледів нового «польського Януковича» – туго мислячого «друга Росії», польського прем'єра Дональда Туска. Це був той рубіж, після якого чекістська верхівка Росії зайнялася тільки одним питанням – як розчистити дорогу своїй маріонетці або його однодумцю з тієї ж компанії «друзів Росії». Знаючи звички і попередні справи Путіна, не важко здогадатися, якими способами вони планували це зробити. Що і як зробили, весь світ дізнався 10 квітня вранці.

З сьомої поправки робимо висновок, що ставка Кремля на «польського Януковича» – Дональда Туска, його сподвижників і електорат запустила механізм фізичного усунення Леха Качинського. Бажано, разом з його найбільш яскравими однодумцями. Методи – звичайнісінькі з арсеналу Путіна і його товаришів по КДБ.

Поправка восьма. На що розраховували організатори замаху в такій ризикованій справі? Адже наслідки дійсно можуть бути – і неодмінно будуть – найбільш небажаними для Кремля. Нічого нового, як і всі останні десять років, ставка робилася на звичайних дурнів.

У Кремлі завжди вважали лідерів Західних держав дещо придуркуватим. Такими, які прислухаються до думки свого населення і носяться з якимись правами людини, як курва з казанком. Цю тезу я можу обґрунтувати і засвідчити особисто.

У Кремлі до сих пір вважають, що ніхто не повірить, що лідер Російської Федерації міг зважитися на таке.

Зобов'язати своїх підлеглих організувати вбивство президента іншої держави на своїй території! Не повірить, в тому числі, своїм очам і вухам. Якщо політикам і бюргерам благополучних країн пред'явити незаперечні докази – все одно не повірять.

На Заході в головах обивателів свої уявлення про межі кремлівського віроломства. Такий ризик! Така жорстокість! Навіщо? Так це ж, любі мої, Росія! Тут ніколи не було інакше. Хто не ризикує, той не п'є шампанського!

І ніхто із самовпевнених бюргерів не згадає справжнє обличчя Путіна, коли той, в пориві неприборканого гніву, обіцяв «повісити за яйця» президента Грузії Михайла Саакашвілі. Говорив це у присутності лідерів Західних країн.

Ніхто не згадає, щирого жалю Путіна, що йому не вдалося до кінця отруїти Віктора Ющенка. Президента України – держави, якої, згідно з публічним висловлюванням Путіна «насправді не існує».

Ніхто не згадає присвоєні Путіним генеральські звання російських силових міністерств і спецслужб тим, хто отруїв Президента України Віктора Ющенка і втік із Києва до Москви.

Адже Лех Качинський був третім президентом сусідньої держави після Саакашвілі і Ющенка, якого Путін ненавидів більше від інших. Ніхто не очікував такої зустрічі? На те й школа російських спецслужб. У стінах КДБ Путіна довго вчили діяти раптово і несподівано для супротивника.

З восьмої поправки робимо висновок, що Путін завжди вбивав людей, яких вважав своїми ворогами. І завжди при цьому ризикував, проводячи найгучніші спецоперації, в тому числі, за кордоном. Лех Качинський був у першій трійці ворогів Путіна і єдиний, до кого він міг дотягнутися. Тут ще й «польський Янукович» підвернувся.

Що стосується розрахунку Кремля на безпросвітніх дурнів, які не повірять навіть незаперечним доказам скоєння злочину, то на сьогоднішній день цей розрахунок виправдовується навіть у Польщі.

Поправка дев'ята. У кожної людини є своя «фірмова» характерна риса, яка визначає її поведінку. Є вона і у Путіна. Захід так і не зміг правильно відповісти на питання: «Who is Mister Putin?» Справедливо була відзначена схильність до силових рішень, але це крихти.

Характерна риса Путіна відразу впадає в очі. Це його гранична жорстокість на межі божевілля.

Школярі Беслана у вересні 2004 року. Наказ Путіна перервати переговори і «добро» на спалювання дітей з танкових гармат. Підсумок – більше 350 загиблих, далеко за 500 поранених. У тому числі, кинуті на кинджальний вогонь обстрілу повстанців найкращі бійці російських спецпідрозділів. Величезна кількість інвалідів.

Заручники мюзиклу в «Норд – Ості» на Дубровці в жовтні 2002 року. Повстанці вбили трьох осіб, за командою Путіна отруїли не менше 174 глядачів вистави. Це тільки ті із загиблих, чиї прізвища вдалося довести їх родичам. Брехливу офіційну цифру не варто навіть згадувати.

Не відстають від свого патрона довірені особи Путіна, наприклад «крихітка Кадиров». Сьогодні вони творять звірства, які одного разу вже отримали правову оцінку в Нюрнбергзі. Все ближнє коло Путіна – як на підбір кандидати на лаву підсудних Міжнародного військового трибуналу.

Що ще потрібно знати, щоб передбачити поведінку Путіна і його підлеглих на зустрічі люто зненавиддженого в Кремлі президента сусідньої держави?

З дев'ятої поправки робимо висновок, що вбивство Леха Качинського і 95 його товаришів укладається в основну характеристику Путіна з такою ж точністю, як патрон у патроннику.

Поправка десята. Ключові віхи біографії Путіна. Вони одноманітні, але дуже показові в світлі вбивства президента Леха Качинського та значної частини польської еліти.

Що незрозумілого залишилося, коли підірвали будинки в Москві і Волгодонську в восени 1999 року? При цьому, на державному рівні назвали місце вибуху ще до того, як він відбувся! Навіть Адольф Гітлер не дозволив собі підривати мирно сплячих німців. Обмежився підпалом Рейхстагу.

А безперервна низка «загадкових» вбивств серйозних політичних супротивників Путіна, правозахисників, журналістів, представників молодіжних і просто громадських організацій? З того моменту, коли Путін отримав владу, політичні вбивства в Росії і за її межами Кремлем поставлені на безперервний потік.

Беззахисним жінкам стріляють у спину в підворітті або вбивають прямо в путінській міліції. Здорових чоловіків викидають з вікон, труять отрутою і стріляють з за рогу. Щоб зломити непокірливих, силові структури Росії спалюють їхні будинки, викрадають їхніх дітей і вбивають їх батьків. Що ще потрібно знати, щоб, після чергового злодіяння російської влади не канючити: «Цього не може бути! На це ніхто не піде!» І інші дурниці.

З десятої поправки робимо висновок, що вся попередня біографія Путіна насичена такими ж одноманітними злочинами, який було здійснено 10 квітня в аеропорту «Північний». Було б навіть трохи дивно, якщо Путін не спробував би хоча б отруїти своїх ворогів.

Тепер ми підходимо до суті питання.

Одинадцята позиція – почерк Путіна. У поведінці будь-якого злочинця є такі характерні риси і нюанси, які ніхто інший не в силах підробити. Навіть, якщо би дуже захотів цього.

Дивимося приклади.

Теракт в лютому 2004 року в столиці Катару Досі. Підірвали ненависного Кремлю Зелімхана Яндарбієва і його 13 річного сина. Погано підготовлені диверсанти з Москви тоді попалися, як маленькі. Залишили обрізки проводів і шматки ізоляційної стрічки в орендованій машині. Насправді їх взяли, як курчат на світанку. Путін домігся їх видачі Москві.

А тепер уважно! Ми підходимо до головного. Переданих з Катару бандитів середньої руки в аеропорту зустріли на рівні глав іноземних держав. Тепер вони герої в очах товаришів по службі і приклад для кремлівської молоді.

Ось саме тут криється характерна закарлючка його почерку. Це, якщо хочете, підпис Путіна під тими злочинами, ідейним натхненником яких він був, є зараз, і буде аж до лави Міжнародного трибуналу. Такий почерк Володимира Володимировича Путіна.

Розшифровується ця особливість почерку так – офіційно ми ні при чому, але всі повинні знати і розуміти, що таке могли зробити лише ми! І таке може статися з усіма, хто посміє виступити проти нас!

Прикладів тисячі. Відомі переважно ті злочини, які розслідувалися в інших країнах. Наприклад, отруєння Саші Литвиненка. Його отруйник на прізвище Луговий показово отримав призначення до Державної Думи. Отак вам всім європейцям та іншим англійцям! Щоб всі знали, хто насправді вбив свого ворога і навіщо. І що буде з іншими, посміють тільки вони перечити відставному майору КДБ.

Не відстають його улюблені призначенці. Хіба міг би «крихітка Кадиров» без відома Путіна організувати серію замахів за кордоном? Смішно подумати.

У Росії все набагато простіше. Самі вбивають і самі «шукають». Усі без винятку «замовлення» Путіна – не розкриті. Прошуміло викрадення на очах у всіх в аеропорту Магаса й демонстративний розстріл прямо у міліцейській машині власника інгушського сайту Магомета Євлоєва.

Тремтіть блогери! Навіть, якщо послужливий полковник путінських спецслужб вас показово пристрелив на очах у великого скупчення народу, відповідати буде рядовий мент – стрілочник. І більше, ніж рік умовно, йому не дадуть.

Особливий випадок – вбивство Ганни Політковської. Тут Путін дозволив собі навіть публічно познущатися, що «її вбивство завдало нам набагато більших збитків, ніж те, що вона написала». Хвалькувата форма того ж месіджу – тремтіть, ми можемо не тільки вбити, але вбити, плюнути і не помітити!

Цю матрицю не можна підробити. Вона вилізла відразу після вбивства Леха Качинського. Від заголовків «Всі недруги Росії знайдуть свій кінець під Смоленськом» до більш закамуфльованих форм – «чи візьмуть тепер гору друзі Росії?»

Почерк той самий – офіційно це була катастрофа, але всі повинні знати і розуміти, хто і навіщо прикінчив президента Польщі і його однодумців. І що станеться з рештою, якщо що. А так – «шкодуємо і тужимо разом з дружнім народом Польщі за загиблими в жахливій авіакатастрофі».

З одинадцятої поправки робимо висновок, що Путін завжди ставив свій автограф під організованим і проведеним терактом. Поставив він його і зараз.

Останнє – дванадцяте зауваження. Як будуть реагувати офіційні особи інших держав?

Неважко передбачити. Дуже багато хто намагатиметься замовчувати очевидні і незаперечні факти. Закривати очі, затикати вуха, не бачити, не знати і не чути.

Чому? Дуже просто. Як у світлі сьогоднішніх подій повинні виглядати всі ті політичні козли і, перепрошую за нововведення – козлиці, які роками цілувалися і приятелювали з відставним майором КДБ?

ТІ, що запрошували цього простого чекістського хлопця до свого обіднього столу, штовхали похвальні промови, говорили йому компліменти і кликали відпочивати на особистому острові серед теплого моря?

Ті, хто до цього дня продовжують ратувати за «хороші відносини» з такою путінською Росією і такою її владою, всілякі прокладчики труб та інші «прагматики»? Адже у них лацкани піджаків і парадні відвороти спідниць тепер у крові Леха Качинського та польської еліти.

Я не здивуюся, якщо ми найближчим часом знову побачимо разом двох головних партнерів у справі вбивства президента Польщі. Путіна і «польського Януковича» – Дональда Туска. І обидва будуть в два горла розповідати один і той же кремлівський сюжет про «досягнуті результати спільного розслідування» і «нерозривну дружбу між російським і польським народами».

А на задньому плані послужливі коментатори ні, ні, та обережно натякнуть, що якийсь час тому два «братні народи» намагався посварити якийсь Лех Качиньський і його сподвижники. Проте, не склалося.

Тому вбивство президента Польщі і значної частини її політичної еліти зараз стане серйозним випробуванням для багатьох країн Західної демократії.

Все ж таки є на білому світі такі політики і керівники держав, які Путіну нічим не зобов'язані. Більше того – хто раніше бачив сутність Путіна і його режиму. Знав справжні погляди і справи відставного майора, тому анітрохи не здивовані тим, що сталося. Є зрячі парламентарі, неурядові організації та преса. Є опозиція в тих країнах Європи, чию політичну еліту підгодовували російський «Газпром» та інші Дерипаски?

Є Західні спецслужби, НАТО і світова громадськість.

Врешті-решт, є зняте відео Андрія Мендерея, професійні експерти, величезна кількість чесних, порядних і сміливих людей. Тому кирдик вам, кремлівські мавпочки.

Відео з місця авіакатастрофи під Смоленськом літака Президента Польщі Леха Качинського, за яке Андрій Мендерей поплатився життям.

Читайте також:

Катинь-2

Катынь-2. Полный список погибших пассажиров самолета Ту-154

Брат президента Польщі Качиньського упізнав його тіло

Рука ФСБ? Под Смоленском в авиакатастрофе погиб Президент Польши Лех Качиньский. Фото

Подозрительные авиакатастрофы

Валерия Новодворская: Жестокая посадка

Авиакатастрофа под Смоленском — теракт российских спецслужб. Расследование

Хронология смоленского теракта. Ложь Кремля

 Від Катині до Смоленська: що далі?

Генеральна прокуратура Польщі знає, хто розстріляв пасажирів літака Качинського. Відео

Не сумев законным путем легализовать тендерную мафию, министр Цушко вводит откатные схемы через задний проход нормативной базы.

Система госзакупок Украины, сквозь которую ежегодно проходит более ста миллиардов гривен, переживает очередной пришествие «тендерщиков» и реанимацию их методов взимания с рынка «доли малой».

Если кто за последние пару лет подзабыл этих корсаров, напомним. Василий Цушко известен с конца 90-х, когда строилась система госзакупок. В качестве помощника нардепа Цушко начинал карьеру Антон Яценко. Сергей Осыка тогда трудился министром экономики, а Александр Ткаченко возглавлял Верховную Раду.

И вот оно. Возвращается. В конце марта рынок вздрогнул от просочившегося в прессу проекта изменений в правительственное «Положение о закупке товаров, работ и услуг за государственные средства». Проект, инициированный в министерстве экономики Цушко, обязывал всех победителей торгов получать в Госинспекции по контролю за ценами справки о том, что стоимость их товаров/услуг соответствует рынку.

В тендерных кругах поднялся большой шум. Ведь таким образом в схему банально ввинчивалась структура, которая:

а) брала бы за справки дополнительные деньги, что приводило бы к удорожанию закупок и увеличению расходов государства;

б) не выдавая справок, могла бы душить несговорчивые госорганы и предприятия (например, какое-нибудь управление образования не могло бы закупить еду для школ).

В общем, классика Тендерной палаты – бери весь рынок за горло и вводи единый для всех размер отката, пардон налога. Отличие в том, что пять лет назад «тендерщики» заставляли участников торгов платить оговоренные проценты неким консультантам, а сейчас Госинспекции.

После слива в прессу «тендерщики» затихарились. И их проект так и не попал на приемку правительством. Но они не долго кручинились.

Уже 14 апреля в свет выходит Разъяснение Минэкономики № 3303-25/2973-07 . А там черным по белому выписывается эта же схема!

«З метою уникнення фактів закупівель (…) за завищеними цінами та запобігання перевитрачання державних коштів замовником передбачити вимогу щодо надання учасником — переможцем процедури закупiвлi довідки щодо вiдповiдностi ціни тендерної пропозиції учасника — переможця процедури закупiвлi товари, роботи i послуги, виданої центральним апаратом державної iнспекцiї з контролю за цінами (далi — довідка щодо вiдповiдностi ціни) та вимагати від учасника — переможця процедури закупiвлi надання довідки щодо вiдповiдностi ціни».

«Вестнику госазкупок» в этой связи даровано право не публиковать объявления о результатах тендера без справки Госинспекции. А, как известно, нет объявления в «Вестнике…» — нет и самой закупки. Какой бы важной для государства она не была.

Следует отметить, что эта схема внедрения справки о цене (или отката, кому как больше нравится) в принципе законна.

Ведь что такое Разъяснение? Это такой себе документ, который не должен проходить регистрацию в Минюсте. То есть формально государство в лице Кабмина о нем даже не знает, а потому и разбираться в его (не)законности не обязано.

В то же время, организаторы торгов являются сотрудниками госпредприятий и органов государственной власти. Как маленькие винтики госаппарата они склонны буквально выполнять любые, даже заведомо преступные или бредовые разъяснения и инструкции вышестоящих органов. Поэтому от победителей торгов (бизнесменов) уже сейчас требуют эти справки, дабы сдавать их в «Вестник…».

А как получать эти справки на системном уровне пока никто не знает. По рынку пошли разговоры о том, что в Украине есть восемь неких экспертов, которые за 4% от цены тендера помогут подготовить документы для оперативного получения справки в Госинспекции. Ничего не напоминает?

А теперь о том, как закалялась схема и как ее бенефициары оккупировали нишу.

Юлия Тимошенко в виду избирательной кампании некоторое время сдерживала аппетиты своих же нардепов Сергея Осыки и Антона Яценко, чтобы не замарать красно-белые одежды в коррупционной грязи. Поначалу хватало малого. Например, назначения штатного сотрудника Тендерной палаты Викторию Сухову руководителем минэковского органа по обжалованию торгов.

Но чем ближе к выборам, тем сильнее было давление. Дошло до угрозы раскола БЮТ и публичных обвинений («тендерщики» объявили ПРПистов крышевалами государственных лотерей). Поэтому Тимошенко сдалась полностью. В канун Нового года главой департамента госзакупок был назначен Юрий Витренко, что очень похвалил Яценко. Также Тимошенко позволила бютовцам проголосовать за коррупционный закон о госзакупках вместе с коммунистами и «регионалами».

Впрочем, Ющенко решил не марать руки подписанием этого закона. А в самом БЮТ в тот момент уже немногие верили в победу Тимошенко на выборах. При этом отношение «регионалов» к закону было, мягко говоря, неоднозначным, несмотря на их позитивное голосование. Ведь Януковичу не улыбалось начинать президентство с легитимизации коррупционной схемы, раскритикованной мировыми экспертами. Ему «Межигорье» еще отхаркивать, а тут еще и это…

Поэтому «тендерщики» еще до отставки Тимошенко начали втихую создавать другую схему — с использованием Госинспекции по ценам (письмо, которое становится одним из базовых документов для нынешнего Разъяснения, Госинспекция по ценам выпустила конце января 2010 года).

Карты начали раскрываться весной. 11 марта Цушко становится министром экономики, получив от Януковича шикарный подарок в виде вето на закон, пролоббированный самими «тендерщиками».

Дело в том, что этот закон предполагал деление коррупционной схемы в госзакупках между «тендерщиками» и «регионалами». А после вето единственным регулирующим документом в сфере госзакупок осталось Постановление Кабмина №921 от 2008 года, коим Минэкономики определено царем и богом тендерных миллиардов. Цушко без промедления начинает укреплять свою вертикаль проверенными кадрами.

Витренко освобождается от руководства департаментом госзакупок (он хоть и исполнительный человек, но не свой в доску, поэтому остается просто замминистра). По неофициальной информации, на его место, готовят вышеупомянутую Сухову из Тендерной палаты.

В Госинспекции по ценам Наталью Немодрук, назначенную при Тимошенко, сменили на Татьяну Рудь. О ней пока известно только то, что она одесситка. Но это и не удивительно, раз винодельческий бизнес Цушко сосредоточен на Одесчине, которую Василий Петрович возглавлял в роли губернатора.

Эти назначения проходят на фоне разговоров о роли Антона Яценко в выстраивание вертикали власти в Минэкономики. Якобы Цушко в стенах министерства имел неосторожность назвать это бютовское дарование куратором отрасли от Компартии. Почему от коммунистов понятно. В интервью «proUA» Петр Симоненко признался, что назначение Цушко – дело рук коммунистов. А последний почетный президент Тендерной палаты Александр Ткаченко также состоит в рядах фракции КПУ.

Весь вопрос в том, проглотит ли Янукович эту пилюлю.

С одной стороны выборов в ближайшее время не предвидится. То есть у политика-Януковича есть время на «покращення життя вже сьогодні». А лучше названных нами граждан пилить тендерные миллиарды у нас еще никто не научился.

С другой стороны, Янукович, добившийся в плане карьеры самого высокого уровня, может себе позволить поработать на государство.

Ветировав закон о госзакупках, Янукович отправил его в Раду для нового рассмотрения с учетом его предложений. Ирина Горина из ПР подсчитала, что принятие закона перекроет хотя бы часть коррупционных схем в госзакупках и это принесет в госбюджет от 20 до 40 млрд грн. Да и претензий к президентским замечаниям немного.

Возможно, именно по этим причинам закон после вето уже почти месяц стоит на пороге сессионного зала, не в силах преодолеть этап неких согласований. И в окружении Януковича этим зело недовольны.

Например, замглавы Администрации президента Ирина Акимова еще в конце марта указала на торможение процесса в парламентских комитетах. И раскритиковала намерения Минэкономики ввести документальное подтверждение цены (описанную нами выше схему со справками из Госинспекции по ценам) и расширение списка жалобщиков, которые могут вмешиваться в процедуру закупок (то самое тендерное рейдерство).

Но за месяц закон не сдвинулся с мертвой точки. Поэтому 16 апреля глава ВР Литвин получил письмо за подписью самого Януковича с просьбой и ускорения подготовки данного Закона (…) в главном комитете и его безотлагательного рассмотрения парламентом». Напомним, профильный комитет ВР по экономической политике возглавляет Ткаченко.

В какие иезуитские игры теперь будут играть Литвин с Януковичем – зависит только от них самих. Главное что будет на выходе. Безотлагательная и неподдельная борьба с командой «Васи с водокачки»? Или команда уже перешла от кадровых вопросов к переделу бюджетного пирога?

Юрий Николов, proUA.com

Читайте также:

Один из крестных отцов Тендерной палаты возглавил Минэкономики

Цушко приступил к возрождению коррупции времен Тендерной палаты

Ющенко: Цушко в Минэкономики – все равно, что билет на «Титаник»

 Цушка просят не создавать Тендерную палату для «формализации собственности»

Яценко вже пристроївся до свого подельника Цушка у Мінекономіки

Хрещеного батька Тендерної палати Василя Цушка Янукович призначив боротися з корупцією

Цушка призначили за квотою тендерних шахраїв з Компартії

БЮТ вошел в коалицию с регионалами и ставит Цушко министром экономики

В правительстве Азарова нарисовался проФФесор Цушко

Тендерный министр Цушко бедный как Юлия Тимошенко

На фото: Польська амбасада в Києві. 10 квітня 2010 року.

Is fecit, cui prodest

Польська нація і держава переживає страшну трагедію. Водночас обезголовлено державу та армію! Такого жахливого результату не дає навіть перемога у війні! У 1939 році втрати вищого керівництва Речі Посполитої були значно меншими.

Вражає, так би мовити, гєбістський символізм події, коли з нагоди вшанування пам'яті знищеної радянським режимом військової еліти Речі Посполитої стається така само трагедія з польською елітою.

При цьому не можна забувати, що загинула саме та частина польської еліти, яка була твердою і послідовною у відстоюванні національних інтересів Польщі. Для нас, українців, має значення, що суверенітет Польщі вони напряму пов'язували зі суверенітетом України і поширенням демократії європейського зразка та євроатлантичної інтеграції на весь пострадянський простір. Ці люди мужньо протистояли імперським зазіханням Кремля на незалежність та територіальну цілісність сусідів. Яскравий приклад — активна підтримка Лехом Качинським суверенитету Грузії під час нещодавньої інтервенції Росії.

Це не перші символічні смерті у Росії. Так, на день народження Владимира Путіна кілька років тому було вбито опозиційну журналістку Ганну Політковську, яка критикувала у своїх книгах та газетних публікаціях президента Росії за геноцид у Чечні. Вбивство за допомогою радіоактивного полонію Литвиненка у Великій Британії було черговою звісткою тим, хто осмілюється протистояти Імперії Зла.

Президент Польщі Качиньський був безсумнівно найбезкомпроміснішим критиком Росії серед усіх лідерів країн ЄС і багато міжнародних оглядачів називали його, як і Президента України Віктора Ющенка, який у 2004 році постраждав від російського діоксину, "особистим ворогом Путіна".

Не дає спокою питання, чому Лех Качинський та його соратники загинули саме зараз, саме на території Російської Федерації, саме при таких незрозумілих із точки зору здорового глузду та елементарної логіки обставинах?

Цікаво, що президентський літак було у 2009 році ремонтовано у Російській Федерації в Самарі на ОАО «Авіакор – авіаційний завод».

Дуже сумнівними виглядають обставини з закриттям аеропорту під час запланованого візиту, посилання спікерів Кремля на сильний туман і втрату через це будь-якої навігації для технологій ХХІ століття  дещо абсурдні. Яким чином керівник посадки дозволив знизитися на небезпечну висоту? На радарі чітко видно й лінії курсу-глісади й положення відносно них відмітки від літака.

Насправді було тільки дві спроби посадити Ту-154. А фактично тільки одна. Літак прилетів — покружляв — зайшов ще раз вже сідати. Кремлівська преса зумисно «плутає» 4 круги над аеродромом з 4-ма посадками.

Основним принципом кримінального розслідування є Is fecit, cui prodest («кому вигідно?»). Імперська Росія сьогодні позбулася еліти польських «консерваторів», які на чолі з Качинським були чи не останнім бастіоном на її шляху до «умиротворення» Європи.

Взагалі останні зовнішньополітичні «успіхи» путінського Кремля вражають: за лічені дні в Киргизстані у результаті заколоту встановлюється промосковський режим, який вже запросив військової допомоги, та усувається найпослідовніший антикремлівський політик Європи разом з командою.

Нещодавно перед тим у результаті виборів, попереджених та супроводжуваних масованою інформаційною агресією російських і проросійських медіа, від керма влади в Україні йде найбільш ненависний для московського керівництва Президент України Віктор Ющенко.

Цей ланцюг мав би стати застереженням і сигналом тривоги для всієї Європи та США. Тільки чи буде кому там його почути за газовими торгами та конструюванням нових геополітичних розподілів і сфер впливу?

І останнє, у аналітиків, що знайомі з кривавими методами роботи Кремля (Коновалець, Петлюра, Троцький, Василь-Вишиваний, Бандера, Кенеді(?), немає сумнівів, що до авіакатастрофи під Смоленськом причетні спецслужби Росії. Спростувати причетність ФСБ чи ГРУ до теракту під Смоленськом могло б лише надання польській стороні всієї документації перельоту, переговорів в ефірі, записів супутників, радарів та повне сприяння у розслідуванні трагедії. 

Співчуваємо всім полякам! Вічна пам'ять загиблим Героям Польщі!

Jeszcze Polska nie zginela,
Kiedy my zyjemy.
Co nam obca przemoc wziela,
Szabla odbierzemy.

Marsz, marsz, Dabrowski,
Z ziemi wloskiej do Polski,
Za twoim przewodem
Zlaczym sie z narodem.

Przejdziem Wisle, przejdziem Warte,
Bedziem Polakami,
Dal nam przyklad Bonaparte,
Jak zwyciezac mamy.

Довідка про терористичні традиції усунення політичних опонентів Кремля від Sprotiv.org: Троцький — вбитий льодорубом у Мексиці, Коновалець — вбитий бомбою в коробці з цукерок в Голландії, Бандера — вбитий пострілом з ампули з цианістого калію в Німеччині, Ющенко — отруєний діоксином в Україні, Яндарбієв — вбитий вибухівкою в машині в Катарі, Литвиненко — отруєний полонієм у Великобританії... 

Вадим Гладчук

Читайте також:

Катынь-2. Полный список погибших пассажиров самолета Ту-154

Брат президента Польщі Качиньського упізнав його тіло

Рука ФСБ? Под Смоленском в авиакатастрофе погиб Президент Польши Лех Качиньский. Фото

Подозрительные авиакатастрофы

Валерия Новодворская: Жестокая посадка

Авиакатастрофа под Смоленском — теракт российских спецслужб. Расследование

Хронология смоленского теракта. Ложь Кремля

Відео REUTERS: Polish president killed in Russian plane crash

10 апреля 2010 года под Смоленском потерпел крушение самолет ТУ-154, на борту которого находился президент Польши Лех Качиньский.

Никто из находившихся на борту самолета пассажиров и членов экипажа не выжил.

Президент Польши планировал прибыть в Смоленск для участия в мероприятиях, посвященных годовщине трагедии в Катыни.

По последним данным, в авиакатастрофе под Смоленском погибли все пассажиры самолета Ту-154, включая президента Леха Качиньского. В составе делегации находились:

Лех Качиньский, Президент Польши 
Мария Качинськая, супруга президента
Ричард Качоровски, последний президент Польши в изгнании
Ежи Шмайдзинский, известный политик, экс-министр оброны
Владислав Стасяк, глава канцелярии президента Польши
Славомир Скшипек, председатель Национального банка Польши
Януш Куртыка, президент Института национальной памяти Польши
Януш Кохановский, омбудсмен
Александр Щигло, политик, экс-глава канцелярии президента, экс-министр обороны, руководитель Бюро национальной безопасности
Павел Выпых, официальный представитель канцелярии президента Польши
Мариуш Хандзлик, советник президента по международным вопросам
Анджей Кремер,  государственный секретарь МИД
Францишек Гагор, шеф генштаба Польши
Анджей Пшевозник, генсекретарь  Совета по охране памяти борьбы и мученичества
Пшемислав Госевский, депутат Сейма
Збигнев Вассерман, депутат Сейма
Иоланта Шыманек-Дереш, депутат Сейма
Изабелла Яруга-Новацка, депутат Сейма
Тадеуш Плоски, епископ дивизии Войска Польского генерал
Мирон Чодаковски, православный епископ польской армии и бригадный генерал.

Проект постановления внедряет новое правило: закупка товаров, работ и услуг, цены (тарифы) на которые не подлежат госрегулированию, осуществляется по ценам, соответствующим среднерыночным. Рыночную цену определяет Госценинспекция по ценам, полномочия которой усиливаются рядом положений проекта. Одно из ключевых — пункт №58, гласящий: «Заказчик должен потребовать от участника — победителя тендера, документальное подтверждение соответствия цены тендерного предложения среднерыночным ценам на аналогичные товары, работы и услуги, выданное центральным аппаратом Государственной инспекции по контролю за ценами». По мнению партнера консалтинговой группы «Пруденс» Яны Бугримовой, предоставление Госинспекции права давать документальное подтверждение цены повлечет затягивание процедур и усилит коррупцию в правительстве.

Если участник отказывается предоставить подтверждение, заказчик обязан отклонить его тендерное предложение и определить следующее, наиболее выгодное из оставшихся. «Это повышает риск злоупотреблений и дополнительных поборов с участников тендеров. Такая поправка по факту легализирует формальные справки, выдаваемые Госинспекцией по контролю за ценами, что не сделает процедуру прозрачнее и дружественнее по отношению к участникам. Неполучение данной справки фактически блокирует участие в тендере», — отметил старший юрист адвокатской компании Arzinger Павел Нуржинский. Он подчеркнул, что это предложение противоречит позиции Еврокомиссии и Всемирного банка, которые в прошлом году рекомендовали Кабмину упростить тендерные процедуры и сделать их более прозрачными.

«Кроме того, участники должны будут сделать невозможное — за день получить справку по ценам. Обычно на выдачу таких документов необходимо больше времени — от десяти до двадцати дней. Сама инспекция не сможет за один день составить такую информацию: для этого ей понадобится от месяца до трех. Это означает, что такую услугу наверняка смогут оказывать какие-то коммерческие структуры, которые быстро появляются при паспортных столах и других госучреждениях, паразитируя на госорганах. Вот вам и прототип Тендерной палаты», — отметил глава союза общественных организаций «Тендерная палата закупок за средства бюджетов всех уровней» Владислав Зубарь.

Авторы документа расширяют перечень органов, имеющих право обжаловать в Минэкономики незаконность процедуры закупок, включив в список Верховную Раду, ее комитеты и следственные комиссии.

Напомним, идеологи Тендерной палаты Антон Яценко, Сергей Осыка и Александр Ткаченко входят в комитет экономической политики ВР. Авторы проекта также предлагают М�