У тарифному плані «Потрійна перевага», що діє на території Донецької, Луганської, Херсонської областей та Криму, вартість вихідних дзвінків на номери абонентів усіх мереж підвищується з 0,35 грн/хв. до 0,5 грн/хв.

При цьому оператор підвищує кількість пільгових хвилин, що не тарифікуються, на вихідні дзвінки на номери абонентів «Київстар», що нараховуються щодня протягом 25 днів після поповнення рахунку на 30 грн. і більше, зі 100 хв./день до 150 хв./день.

У тарифному плані «Безліч слів», що діє на території Рівненської області, підвищується розмір щоденної абонентської плати з 1 грн./день до 1,2 грн/день. При цьому кількість пільгових хвилин, що не тарифікуються і нараховують щоденно, на вихідні дзвінки на номери абонентів «Київстар» збільшується з 60 хв./день до 100 хв./день.

«Київстар» також підвищує вартість міжнародних дзвінків. Так при традиційному наборі вартість дзвінків на номери країн СНД та Грузії підвищується з 7 грн/хв. до 10 грн/хв., у країни Європи та Північної Америки — з 12 грн/хв. до 15 грн/хв., в інші країни світу — з 17 грн/хв. до 25 грн/хв.

При використанні послуги міжнародних дзвінків «СтарСвіт» (набір через коди «015» і «815») вартість дзвінків у країни СНД та Грузію підвищується в бізнес-час (понеділок-п'ятниця з 8:00 до 20:00) з 2,75 грн./хв. до 3 грн./хв., у не бізнес-час — з 0,95 грн./хв. до 1,5 грн./хв...

Дзвінки в Європу подорожчають у бізнес-час з 3,2 грн./хв. до 4 грн./хв., у не бізнес-час — з 1,95 грн./хв. до 2 грн./хв., у Північну Америку — у бізнес час з 3 грн./хв. до 4 грн./хв., у не бізнес-час — з 1,45 грн./хв. до 2 грн./хв.

Дзвінки за допомогою послуги «СтарСвіт» у Центральну і Західну Азію подорожчають у бізнес-час з 5,5 грн./хв. до 8 грн./хв., у не бізнес-час — з 4,45 грн./хв. до 5 грн/хв. В усі інші країни світу подешевшають дзвінки в не бізнес-час з 5,45 грн./хв. до 5 грн./хв.

Оператор також змінив вартість роумінгу в другій та третій тарифних зонах. У другій зоні вартість вхідних дзвінків підвищилася з 10 грн./хв. до 12 грн./хв., а вихідних — знизилася з 20 грн./хв. до 12 грн./хв. У третій тарифній зоні вартість вхідних дзвінків підвищується з 15 грн./хв. до 25 грн./хв., а вихідних — з 30 грн./хв. до 35 грн./хв.

У «Київстарі» пояснюють зміни умов тарифних планів необхідністю збереження існуючого рівня середнього щомісячного доходу з одного абонента.

Підвищення вартості міжнародних дзвінків та роумінгу в компанії пояснили валютозалежністю таких тарифів і серйозною девальвацією гривні у 2009 році.

Відповідний указ оприлюднений на сайті глави держави.

Крім того, губернатором Луганської області призначений Валерій Голенко, Херсонської області — Анатолій Гриценко, Миколаївської області — Микола Круглов, Закарпатської області – Микола Ледида, Одеської області – Едуард Матвійчук, Запорізької області – Борис Петров.

Також главою Дніпропетровської області став Олександр Вілкул, Донецької області — Анатолій Близнюк, Рівненської області – Василь Берташ, Хмельницької області – Василь Ядуха, Чернівецької області — Михайло Папієв, Київської області – Анатолій Присяжнюк.

Губернатором Житомирської області призначений Сергій Рижук.

Крім того, газета «Сегодня», з посиланням на джерела у Партії регіонів, повідомила, що виконувати обов'язки мера Харкова замість Добкіна буде секретар Харківської міськради Геннадій Кернес.

«На цю посаду його збираються призначити на сесії міськради, яка запланована на 17:00 п'ятниці», — йдеться у повідомленні.

Про це він заявив в ефірі 5 каналу.

Відповідаючи на питання, чи напише міністр заяву про відставку, якщо студенти оголосять голодування, вимагаючи його звільнення, Табачник сказав: «Ні, не напишу».

На питання, чи готовий він вибачитися за свої висловлювання щодо галичан, Табачник відповів: «Безумовно».

«Готовий і сказати, що я буду реалізовувати площадку діяльності міністра без політичних якихось упереджених поглядів, але тільки на ґрунті Конституції і законів», — заявив міністр.

«Але, як будь-яка людина, коли перестану бути міністром, чи на пенсії, все одно лишаю за собою політичні погляди говорити те, що є неправдою, те, що є фальсифікацією, те, що є перекрученням», — наголосив Табачник.

На фото: новина з сайту БЮТ про вимогу нагородити нардепа Лозінського за жорстоке вбивство селянина

Екс-депутат з БЮТу Віктор Лозінський добивав Валерія Олійника, як дикого звіра, знаходячись за кермом автомобіля «Ніва-Шевроле».

Про це свідчать відтворення обставин подій з виїздом на місце вбивства й матеріали експертиз, пише газета «Сегодня».

При відтворенні обставин подій із виїздом у Голованівський район слідчої групи Генпрокуратури встановлено: Лозінський розігнав машину і скерував її прямо на Олійника, завдаючи бампером травми вже пораненому з вогнепальної зброї селянину, який стікав кров'ю.

Це підтверджується також матеріалами експертиз, повідомив газеті заступник генпрокурора Віталій Щоткін.

«Лозінський категорично відмовився від участі в слідексперименті, але це не вплинуло на хід подій, тому що зібрано достатньо доказів його причетності до загибелі Олійника», — каже він.

«Акт за підсумками відтворення ще не підписаний, але до вже наявних свідчень долучимо й нові. Припускаємо, що до кінця березня – початку квітня обвинувачувальний висновок буде готовий, після чого Лозінському належить ознайомитися з ним у порядку статті 218 УПК України», — додає Щоткін.

Лозінський продовжує перебувати у Лук’янівському СІЗО. Свою провину в смерті мешканця села Грушки Кіровоградської області Олійника, який загинув під час полювання Лозінського в його угіддях 16 червня минулого року, екс-депутат БЮТ не визнає.

Під вартою знаходяться і його співучасники – екс-прокурор Голованівського району Євген Горбенко, єгер Василь Перепелиця, помічник дільничного інспектора Олег Штука. Екс-начальник райвідділу міліції Михайло Ковальський відпущений на підписку про невиїзд.

Читайте також у рубриці «Вбивство нардепом-бютівцем Лозінським селянина»:

Бютівець Віктор Лозінський, його кримінальна команда та статки

Лозинский: бютовское животное с депутатскими полномочиями. Фотодокументы

Олийныка убил не Лозинский, а председатель Верховного Суда Украины Василий Онопенко?

Охота на человеческую дичь

Ющенко: В арешті екс-депутата від БЮТ Лозінського правоохоронці не зацікавлені

Поплічника бютівця Лозінського, що разом з ним вбив селянина, випустили з під варти

Округ убийцы из БЮТа Лозинского отличился и на этих выборах

Заарештовано поплічника бютівця Лозінського — єгеря Василя Перепелицю

БЮТівця-вбивцю Лозінського затримано

Подробиці затримання екс-нардепа з БЮТ Віктора Лозінського

Про нібито підробку документів чи наукові звершення? Про це вже чимало сказано і не мені додавати свої «п’ять копійок».

Про діяльність на ринку нерухомості, живопису, архівних цінностей та антикваріату? Такі запитання мають ставити відповідні органи, а давати відповіді (навіть коли ті самі органи нічого не запитали) — ті люди, які були, як-то кажуть, «безпосередньо причетні» і можуть відповідально стверджувати БУЛО чи НЕ БУЛО.

Про проект «Великі українці»? Про це не лише запитав, а й доволі розлого розповів Вахтанг Кіпіані.

Справді, немає сенсу товкти воду в ступі, згадуючи ті чи інші «подвиги».

Більше того, у мене нема жодних запитань щодо його поглядів та системи цінностей. Навіть ризикуючи викликати обурення, додам, що виступаю двома руками за те, аби Дмитро Володимирович мав змогу їх висловлювати й оприлюднювати. Звичайно, до тієї межі, коли слово стає ділом. Це як у відомій російській приказці «Языком болтай, рукам воли не давай».

Навіть до Табачника-політика жодних запитань не маю. Бо такий мені не відомий. Бо коли особа висловлює свої погляди і цінності у відомий спосіб, а потім зголошується на посаду, що вимагає абсолютної толерантності (шкільний клас, де 30 національностей та віросповідань – для України не фантазія), то цю особу можна підозрювати у причетності до будь-чого, але аж ніяк не до політики. Як, до речі, і ту політичну силу, яка робить таке призначення можливим, як там кажуть, «За базар надо отвечать».

Тим паче нема запитань до Дмитра Володимировича як до інтелектуала. Бо, зрештою, усе сказане вище вирішується у двох площинах: з одного боку — у площині порядності, честі і гідності, з іншого – елементарного здорового глузду чи психічної адекватності.

Відомо, що уряд традиційно порівнюють із головою. Відомо також, що плюралізм в одній голові є класичними ознаками параної. Або вона вже не голова, а якийсь інший орган.

Адже коли не якийсь там «націоналіст» чи «злий галичанин», а новопризначений віце-прем’єр свого часу висловлює на адресу нині новопризначеного міністра конкретні звинувачення та дає відповідні оцінки, то при здоровій голові варіантів подальшого розвитку подій небагато: або віце-прем’єр публічно вибачається, або звинувачений інтелектуал щось робить — йде до суду, вішається, відстоює свою гідність а ля-Шуфрич.

Але аж ніяк, похнюпивши голову, не зголошується йти до однієї компанії з кривдником. Все інше з точки зору порядності, честі і гідності – аморальність, а з точки зору здорового глузду – параноя. Причому сказане стосується як «голови», так і «інтелектуала».

І ще одне. Відповідність тієї чи іншої особи посаді вирішують, звичайно, не на сесіях облрад, при всій до них повазі.

Це має вирішуватися, знову ж таки, «в голові», тобто в уряді. Або в голові президента.

Однак коли у якійсь із цих голів, як кажуть у народі, вавка, своє слово мають сказати ті, кого це стосується найбільше, ті, хто завтра муситиме виконувати «мудрі» вказівки. Маю на увазі освітян. І вони, як свідчить звернення Сергія Квіта, це вже роблять.

Олександр Чекмишев, Комітет «Рівність можливостей»/Асоціація «Спільний простір»

Про це в середу на брифінгу заявила перший заступникглавы адміністрації президента Ірина Акімова.

«Цушко представляє квоту з боку компартії», — заявила вона.

«У нас було вже кілька зустрічей. Я думаю, що міністерство економіки розуміє задачі, що стоять у стратегічному плані перед країною і перед урядом з точки зору плану по виходу з кризи і буде працювати в команді активно», — додала Акімова.

Відповідаючи на питання про неоднозначні оцінки нового кабміну, вона зазначила, що він пов'язаний зі складом коаліції.

«Головне, щоб склад кабміну запрацював швидко й на повну силу», — сказала вона.

Киевская городская власть заставляет собственников МАФ подписывать договора со своими предприятиями и платить необоснованно высокие суммы за услуги, которые предпринимателям не нужны, а у самых непослушных предпринимателей демонтируют киоски. Кроме того, Киевская администрация сделала монополию на оформление документов на МАФ, и подписывают документы, изготовленные только одной определенной фирмой, за суммы, которые с начала прошлого года увеличились в 10-14 раз.

«Владельцы МАФов, прочтя условия процедуры, пришли в ужас: им предлагают просто драконовские условия с поборами, которые однозначно приведут к банкротству. Отказавшимся подписывать документы и платить деньги грозит демонтаж ларьков», — сообщил журналистам главный редактор сайта «МАФ: Новости гражданского сопротивления малых предпринимателей» Вадим Гладчук.

Вместе с ними на акцию протеста собираются выйти представители ритуального бизнеса столицы – собственники и коллективы магазинов, которые предоставляют ритуальные услуги.

Предприниматели заявляют, что рынок ритуальных услуг столицы захватила организованная преступная группа, которая на смерти получает громадные теневые доходы, а работая в этой сфере, умело прикрывают совершенные преступления и убийства людей.

Предприниматели хотят обратить внимание новоизбраннного Президента Украины на проблемы киевлян и малого бизнеса столицы.

Большинство решений Киевской власти не соответствуют действующему законодательству Украины, нарушают права граждан, а основной целью этих решений является наполнение личных карманов команды действующего мера Леонида Черновецкого.

Предприниматели расчитывают на личную встречу с Президентом Украины Виктором Януковичем, чтобы передать свои требования главе государства.

Про це заявив виконуючий обов'язки начальника департаменту нафтової і газової промисловості Костянтин Бородін, повідомляє агентство «Інтерфакс-Україна».

«Баланс природного газу на 2010 рік, затверджений урядом Юлії Тимошенко 29 грудня, несе небезпеку залишитися напередодні наступної зими з недостатніми запасами. Одним з пріоритетних питань, над яким працює сьогодні міністерство, є нормалізація газового балансу 2010 року», — сказав він.

Бородін нагадав, що розпорядження Кабінету міністрів від 29 грудня 2009 року «Про затвердження прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу на 2010 рік» передбачає закачування в підземні сховища (ПСГ) всього 3,77 млрд. кубометрів газу.

«Це означає, що в наступний опалювальний сезон ми можемо увійти з запасами всього в 12,3-12,7 млрд. кубометрів, чого абсолютно недостатньо для задоволення потреби держави. Для порівняння, у нинішньому опалювальному сезоні буде використано не менше 17 млрд. кубометрів природного газу (з ПСГ)», — відзначив він.

В.о. начальника департаменту нафтової і газової промисловості припустив, що для нормалізації газового балансу необхідно буде збільшити обсяги закупівлі природного газу для закачування в ПСГ.

Як повідомлялося, згідно з прогнозним балансом природного газу на 2010 рік уряду Юлії Тимошенко, Україні в буде потрібно 60,89 млрд. кубометрів природного газу, з яких газ власного видобутку складе 20,67 млрд. кубометрів, а імпорт — 27 млрд. кубометрів. Ще 13,22 млрд. кубометрів передбачається відібрати з ПСГ.

Затверджений баланс також передбачає, що споживачам України 2010 року буде спрямовано 50,36 млрд. кубометрів, у тому числі промисловості — 23,8 млрд. кубометрів, ще 6,59 млрд. кубометрів піде на виробничо-технологічні потреби.

При цьому в ПСГ для забезпечення наступного опалювального сезону буде розміщено всього 3,77 млрд. кубометрів.

У нинішній опалювальний сезон восени 2009 року Україна увійшла з запасами газу понад 26 млрд. кубометрів. Однак до початку березня вони скоротилися до 15 млрд. кубометрів, з яких приналежність 11 млрд. кубометрів оскаржується в Стокгольмському арбітражі.

За повідомленням офіційного сайту Юлії Тимошенко, народний депутат фракції БЮТ Володимир Яворівський «наголошує, що у Верховній Раді існує лише одна опозиція на чолі з Юлією Тимошенко».

А вже наступного дня цей сайт поширив матеріал із красномовною назвою «Уряд Азарова продовжує економічну політику Ющенка» , де за допомогою маніпуляцій назвами документів і голослівних звинувачень поширюються традиційні для БЮТ антиющенківські міфи.

Таким чином, БЮТ використовує свою улюблену технологію: з одного боку, проголошуються правильні красиві слова, з іншого – стиха, поза спиною – триває війна.

Такі прийомчики застосовувались оточенням Тимошенко віддавна: навіть навесні 2005 року, коли помаранчева влада здавалась єдиною, речники БЮТ воювали проти президента Ющенка.

Нині, спостерігаючи за поведінкою Юлії Тимошенко, яка з усієї сили намагається бути єдиною опозицією в країні, розумієш: деяких нічому не вчить не тільки історія, але і власний досвід. І вони продовжують вперто і впевнено наступати на одні й ті самі граблі.

Попередні тижні було витрачено на спроби Тимошенко принизити інші опозиційні сили – бруд лився на Ющенка і Яценюка (деякі приклади – тут). Тепер паралельно запускаються образ конструктивної Юлі і «правдорубів» з її оточення.

Однак нещодавня історія показує: намагаючись подолати союзників, щоби видертись на вершечок сама-одна, Тимошенко завжди програє. І причин цьому декілька, вони лежать на поверхні, однак чомусь не помічаються ані Тимошенко, ані її стратегами.

Якщо Тимошенко не змінить свого стилю – не відмовиться від дволикості, неправди і ненависті – вона і далі зазнаватиме поразок.

Тож, можливо, перебування в опозиції сприятиме лікуванню цієї хвороби. А для ефективності лікування розглянемо симптоми і корені самої хвороби.

Ненависть як стиль і її ціна

Сумний фірмовий стиль Тимошенко: знаходити ворогів, розвішувати ярлики, шукати тріску в чужому оці – при цьому не помічати колоди у власному і думати, що інші її також не помічають.

Хтось скаже: така поведінка забезпечує їй високі результати на виборах. Причини цього явища, особливості масової свідомості українського виборця – тема окремої розмови.

Однак треба визнати і інше: отримуючи на топленні інших і яскравих шоу високі результати, Тимошенко стратегічно майже завжди програє.

Кілька прикладів на підтвердження.

Рік 2005-й. Уряд Тимошенко «героїчно» бореться із кризами, до створення більшості із яких потім виявляється причетним: бензиновою, м’ясною, цукровою…

Президент Ющенко критикує уряд лише «в робочому порядку», за зачиненими дверима. У відповідь – публічні звинувачення з боку Тимошенко, реалізація інформаційної заготовки щодо «любих друзів». Репутації помаранчевих завдано важкого удару, замість проведення реформ енергія витрачається на політичну чехарду.

Згодом звинувачення проти так званих «любих друзів» не тільки не підтверджуються – багато з них опиняються серед «любих мОїх» © самої Тимошенко. Однак мети Тимошенко досягнуто – образ Ющенка заплямовано, БЮТ стрімко набирає бали.

От тільки в результаті такого способу підвищити рейтинг ані БЮТ, ані НСНУ у 2006 році не набирають достатньо голосів, аби сформувати коаліцію. Це відкрило дорогу зраді Мороза і втраті часу на прем’єрство Януковича, політичну корупцію в Раді і дострокові вибори.

До речі, для контрасту: коли під час дострокових виборів 2007 року Тимошенко і її оточення утримується від поборення союзників, БЮТ і НУ-НС набирають достатньо, щоби створити коаліцію на двох.

Тимошенко – знову прем’єр, причому і Ющенко, і НУ-НС пішли назустріч Тимошенко, погодившись на її призначення без попереднього ухвалення передбачених коаліційною угодою законів – не очікували, що союзнику не можна вірити на слово.

Аби уникнути подальшої публічної війни, обійти недоліки Конституції, яка провокує конфлікт між президентом і прем’єром, президент Ющенко пропонує формат щотижневих зустрічей керівництва держави. На цих зустрічах планується погоджувати дії органів влади. Здавалося б, підстави для публічних конфліктів зняті.

Але Тимошенко на цих зустрічах говорить про одне, а на засіданнях уряду проводить інше – знов-таки, незаконну приватизацію, кадрові призначення, розподіл бюджетних коштів. На заклики відмовитись від такої практики не реагує – мабуть, не для того ішла у владу, щоби втрачати такі можливості для себе і оточення.

А відповіддю на критику запускається міф «мені заважають працювати».

Замість ефективної економічної політики, демонстрації результатів бачимо у виконанні Тимошенко чергові шоу і підхід «усіх уб’ю – одна залишусь».

При цьому Тимошенко і її стратеги чомусь упритул не помічають, що такий підхід пустив її позиції по низхідній. Після 2007 року Тимошенко і її «каманда саламандр» © не вигравали жодних виборів.

Провалено кампанії в Києві і Тернополі, програно вибори президента.

Причини поразок Тимошенко

Загальна причина цих поразок – люди не такі сліпі, як про них, очевидно, думають у оточенні Тимошенко.

І чітко бачать речі, які речники БЮТ воліють обходити увагою:

1. Важко приховати, як Тимошенко не гребувала спільними діями з Партією регіонів – своїми начебто опонентами – для задоволення або матеріальних потреб, або політичних амбіцій.

Спільно голосами ПР і БЮТ проводилися лобістські закони щодо розподілу бюджетних коштів – і долалися вето президента Ющенка на них. Спільно змінювалося законодавство про вибори президента – всупереч зауваженням міжнародних експертів та позиції Конституційного Суду.

До речі, цікаво: коли недемократичні норми закладалися ще у проект закону, БЮТ і його речники воліли мовчати. І лише коли ці норми почали працювати проти них – здійсняли галас.

Така поведінка цілком відповідає логіці дій Тимошенко як політика, яка ставить понад усе свій особистий інтерес – і готова заради нього порушувати слово, жертвувати союзниками, торгувати національними інтересами України.

Це сповна проявилося у численних спільних діях Тимошенко і Партії регіонів:

— у 2007 році, коли ПР і БЮТ спільно ухвалили антиконституційний закон про Кабінет Міністрів, де фактично передали кабміну Януковича повноваження глави держави;

— восени 2008 року, коли ці фракції знову спробували перетягти на себе непередбачені Конституцією повноваження – а заодно і вимагати від всіх державних службовців володіння російською мовою;

— зрештою, навесні 2009 року, коли ПР і БЮТ було узгоджено проект Конституції України, який позбавляв громадян права вибору і фактично розподіляв Україну на вотчини Тимошенко і Януковича.

Цікаво, що в останньому проекті «ні» сказала не «принципова» Тимошенко, а якраз Янукович – мабуть, зрозумівши, як Тимошенко поводиться із союзниками.

Такі об’єднання при збігу інтересів ПР і БЮТ додатково обмежували можливості президента, і без того урізані змінами до Конституції 2004 року.

У цьому контексті традиційний пасаж речників БЮТ про «президента, який нічого не робив» також виглядає цинічним.

Адже саме за Ющенком – ініціювання гідних виплат на народження дитини; запровадження нових стандартів соціальної політики, коли пенсії і зарплати щороку мали зростати; скасування надмірних адміністративних обмежень. Більшість цих ініціатив приписували собі і Тимошенко, і Янукович – забуваючи сказати, що їх обох доводилося буквально штовхати в цьому напрямку.

Також «не завдяки, а всупереч» реалізувалися кроки Ющенка в напрямку відродження національної пам’яті. Реалізовані проекти на кшталт відродження Батурина здебільшого називаються крізь зуби і через кому – аби швидше перейти до критики.

Але саме такі «дрібниці» – це те, що залишається країні від президентів. Кучма, до прикладу, залишив по собі хіба що палац «Україна» і розкішні резиденції.

Натомість у Батурині із заштатного селища постав європейського рівня туристичний центр, який щовихідні відвідує понад 5 000 людей, який створив робочі місця для мешканців області і державне замовлення для молодих спеціалістів.

Це – лише приклад досягнень, які можливі при співпраці глави держави, місцевої влади і бізнесу. Таких прикладів могло бути більше – аби цим переймався також і уряд.

Міфом є і «катастрофічний розрив із Росією» за часів президентства Ющенка. За даними російського Держкомстату, товарообіг між Україною і Росією зріс з 20 мільярдів доларів у 2005 році до понад 35 мільярдів доларів у 2008. При цьому експорт українських товарів до РФ практично подвоївся: з майже 7,5 мільярдів доларів у 2005 до понад 15,7 мільярдів доларів у 2008 році. Падіння 2009 року пов’язане із кризою і загальним зниженням експорту, а не якимсь «розривом».

Важко приховати і роботу практично на російський інтерес – як у економіці, так і в знакових, «українських» питаннях.

2. Підписано заздалегідь невигідні для України газові угоди, за якими країна отримала найвищу ціну на газ і найнижчу – за транзит. 20% українського газового ринку віддано безпосередньо структурі «Газпрому» – ГазПромСбыту, який постачає газ безпосередньо до українських споживачів, роблячи їх залежними від позиції «Газпрому».

Розмови про те, що таким чином було «усунуто мегакорупцію РосУкрЕнерго» розраховані на незнання аудиторією фактів.

Адже іще в березні 2008 року президентами Ющенком і Путіним було досягнуто домовленості про скасування посередника у газових стосунках і поступовий, по етапний перехід до ринкових цін на газ і транзит.

Уряди мали пропрацювати деталі і отримали відповідні директиви. Однак уряд Тимошенко, замість виконати директиви, почав свою гру.

У результаті російська сторона може застосовувати до України санкції фактично на власний розсуд – і немає жодного письмового документа щодо відмови від санкцій.

Із тим, до речі, пов’язана напівдетективна історія із відмовою Нафтогазу повідомити президенту про зміст додаткових угод із Газпромом: з’ясувалося, що «скасування санкцій» існує лише на словах.

Лише пряма заборона Тимошенко перешкодила запуску каспійської нафти в Україну і Європу нафтопроводом «Одеса-Броди» – що дало би можливість українським заводам переробляти цю нафту і сприяти зниженню цін на пальне, а країні отримувати доходи від транзиту нафти; єдине, кому така схема заважала – Росія.

Цілком подібно, що, забороняючи проектне використання Одеса-Броди", Тимошенко реалізувала свої домовленості з Москвою.

Було створено підстави для продовження залежності української атомної енергетики від Росії http://www.dt.ua/2000/2229/67446/.

3. Тимошенко поспішала відвідати патріарха РПЦ Кіріла з білими трояндами навіть у резиденції, де він зупинився у Києві, але проігнорувала візит до України Вселенського патріарха Варфоломія.

Хоча Вселенські патріархи не відвідували Україну, якщо не помиляюсь, із XVI століття – Тимошенко (можливо, не без підказки з Кремля) знайшла цікавіше заняття: заважати рятувальникам ліквідовувати наслідки повені.

Розмови про «особисте керування рятівними роботами» виглядають смішно: думаю, зрозуміло, як приїзд високого начальства впливає на роботу. Тож недарма вдячні російські ЗМІ після такого ігнорування візиту патріарха віднесли Тимошенко до вірних прихожан «канонічної УПЦ».

4. Зрештою, важко приховати невміння Тимошенко вести ефективну економічну політику – стимулювати розвиток економіки, а не душити її поборами.

При цьому використовуючи зовнішні і внутрішні запозичення для виплати зарплат і пенсій за принципом «після нас – хоч потоп».

Результат – уся глибина … (кризи), в якій опинилася країна.

5. Стала очевидною – і дратує дедалі більшу кількість людей – манера постійно перекладати відповідальність на інших, і при цьому брехати за давнім принципом: брехню повторювати знову і знову – тоді є шанс, що у неї повірять.

Однак, як це часто буває з міфами, найбільш популярні з них не знаходять підтвердження.

Наприклад: «Ющенко заважав Тимошенко працювати».

Насправді, Ющенко критикував на посаді прем’єра як Тимошенко, так і Януковича. Причому завжди за конкретні речі, а не «взагалі».

Зупинені Ющенком постанови урядів вели до розбазарювання бюджетних коштів, неправомірних призначень чи незаконного розпродажу держвласності. Для перевірки цього твердження варто лише поглянути на зміст тих постанов, які зупинялися президентом (їх можна знайти на сайті Верховної ради).

Ще із останнього: «Ющенко закликав голосувати „проти всіх“ і забрав голоси у Тимошенко».

Більшість із людей, які проголосували проти обох кандидатів, визначилися щодо свого вибору безвідносно до чиїхось закликів. Вони просто розуміли, що для України що Янукович, що Тимошенко – нічого хорошого.

Такі висновки вони зробили, спостерігаючи за словами і діями цих політиків. Зрештою, зводити поведінку майже 5% виборців до виконання чиїхось закликів – це не поважати власних виборців.

Фактично, Тимошенко сама відлякала цих виборців, агресивно нападаючи на тих, кого вони підтримали в першому турі. Менше ненависті, більше співпраці – і хто знає, яким було би голосування.

Але це не обходить творців тез для промов Тимошенко і її речників. Їм обов’язково треба призначити винними кого завгодно, але не саму Юлію Володимирівну.

Це – лише неповний перелік того, що спадає на думку із результатів роботи Тимошенко.

Зупинити танці на граблях…

Перемога Віктора Януковича, яку Тимошенко так довго боялася визнати – цілком на її совісті.

Чвари, взаємне поборення, витрачання часу та енергії на поливання брудом власних партнерів – усе, що викликає найбільше роздратування і зневіру громадян – були привнесені в демократичну команду саме Тимошенко.

Їй вдалося підірвати довіру до демократичних політиків, вибитися в лідери рейтингів – але ціною стала поразка демократичних сил на президентських виборах.

Нині демократії, європейському вибору, навіть незалежності України кинуто виклик – в обхід прямої конституційної норми створено коаліцію і уряд, склад якого свідчить про загрозу здачі національних інтересів України.

У сил, які вважають себе демократичними, з’явився серйозний супротивник.

Здавалося б, усього цього мало би вистачити для Тимошенко і її оточення, аби зрозуміти: ідучи шляхом неправди і ненависті, Тимошенко неодмінно програє. Однак, судячи з активності речників БЮТ, танці на граблях тривають.

P.S. Аби не бути упередженим, зазначу: граблі – улюблений інструмент не тільки Тимошенко.

Формування уряду Азарова у обхід Конституції, та ще і шляхом задоволення різних груп у оточенні Януковича та партнерів ПР у коаліції, закладає під його роботу міну уповільненої дії. Буде сумно спостерігати, як такі різні люди, як Азаров, Акімова, Цушко і Тігіпко намагатимуться узгодити єдину економічну політику.

Зате різні групи отримали доступ до державних ресурсів, і апетити тих же комуністів задоволені...

Відтак про реформи можна забути: дуже схоже, що метою діяльності нового уряду буде натомість реванш і компенсація за втрачене під час перебування в опозиції. А суб’єкти на кшталт Табачника у цей час відволікатимуть громадян від економічних проблем антиукраїнськими шоу.

У 2004, у 2007 роках такий підхід до управління коштував регіоналам втрати влади. Однак їх історія також нічому не вчить.

Ростислав Павленко, директор Школи політичної аналітики при НаУКМА

Екс-голова МВС Микола Білоконь, який у 2005 році емігрував до Росії, збирається приїхати в Україну і, можливо, залишитися тут.

Про це він розповів у Москві в інтерв'ю газеті «Сегодня», опублікованому 16 березня 2010 року.

За словами Білоконя, у першу чергу, приїхавши в Україну, він поїде «на могили батьків».

«Потім зустрінуся з друзями. А що далі буде, подивимося. Може бути, у Києві залишуся. А можливо, і в Москву повернуся», — заявив він.

Екс-міністр зізнався, що «дуже» хоче додому: «У Москві добре, але я дуже хочу додому!».

За словами Білоконя, він уже відправив в Україну усіх своїх тварин, крім улюбленого верхового коня Дефа: «Інших коней і трьох алабаїв я уже відправив додому в Україну».

При цьому екс-міністр каже, що покинути Україну 17 січня 2005 року його змусила низка причин.

«По-перше, у мене різко погіршився стан здоров’я. По-друге, я справді розумів: може статися все що завгодно. Нова влада („помаранчеві“) вже оголосила полювання на усіх, хто суперечив їй під час революції», — заявив Білоконь.

"Проти нас порушувалися кримінальні справи незалежно від того, були ми винні чи ні. Добре пам’ятаю, як будучи ще нардепом Віктор Ющенко в сесійній залі ВР сказав: «Пане генерале, ваше місце біля параші!», — згадав він.

«Безумовно, після перемоги „помаранчевих“ мені нічого не залишалося, як виїхати зі свого будинку в Пуща-Водиці в чому стояв. Не встиг узяти із собою навіть зміну білизни. А дорогою до аеропорту мені довелося змінювати автомобілі», — розповів Білоконь.

Він зазначив, що не одразу полетів до Москви, «спочатку в Ростов-на-Дону, а звідти – у Санкт-Петербург», де знаходиться офтальмологічна клініка імені Федорова, у якій Білоконь, за його словами, «лікувався майже рік» – бо міг втратити зір.

Білоконь розповів, що українські фахівці рекомендували йому клініку у Відні, — і він попросив свого заступника Анатолія Присяжнюка з'їздити з його паспортом у МЗС України для отримання візи, адже «потрібна була термінова операція».

«Одразу чиновники Присяжнюку нічого конкретного не сказали. Замість цього майже місяць тягли з оформленням документів. А потім з’явилася знаменита заява Держдепартаменту США про те, що я є ворогом демократії і буду небажаним гостем в Америці. Тоді-то я й зрозумів, що чекати більше нема чого. Написав заяву на відпустку і відправився в Санкт-Петербург», — сказав екс-міністр.

Білоконь сказав, що лікувався майже рік, після операцій на очах почалися ускладнення і довелося «вже в московській клініці робити ще одну операцію на горлі».

«А коли трохи одужав і ввімкнув телевізор, побачив, як нові керівники українських правоохоронних органів відкрито мене оббріхують», — заявив він, запевняючи, що жодної справи проти нього не було.

Про це він сказав в коментарі телеканалу «1+1», повідомляє прес-служба глави держави.

«Я заветував закон про державні закупівлі. У тому вигляді, в якому він був проголосований, закон містить певні лазівки для корупційних дій. А цього допустити не можна», — зазначив президент.

«Я повернув закон в парламент з суттєвими поправками, які забезпечать прозорість у прийнятті рішень у процесі державних закупівель», – сказав Янукович.

Таке рішення Глави держави отримало схвалення багатьох критиків цього закону, в тому числі – й представників опозиції.

«Якщо президент буде стояти у заторах, то стояти буде вся країна», – сказала речник Єлисейського палацу.

Ви уявляєте, щоб таке могло статися в Європі?

Я – ні.

Якби чиновник у Франції таке собі дозволив, то під кінець брифінгу отримав би пару влучних попадань туфлями, а на ранок малолітражками мешканців передмість було би перекрито шлях кортежу самого Саркозі.

Якби ж щось подібне сталося в Греції, думаю, на маніфестації вийшла би половина мешканців Афін.

Або інший приклад, тепер вже реальний:

«Президент Італії потрапив в автомобільну пробку в Неаполі

Виїхавши зі своєї резиденції на урядовій машині в супроводі охорони і поліцейських автомобілів, Наполітано потрапив у великий дорожній затор. Однак він не віддав вказівку ні охоронцям порядку, ні охороні розчистити дорогу. Президент країни терпляче, разом з усіма, очікував, коли рух нормалізується.

Агентство підкреслює, що Джорджо Наполітано в цій ситуації поводився дуже скромно, розуміючи, що втручання поліції, звичайно, допомогло би його кортежеві вибратися з пробок, але це зовсім би погіршило ситуацію для інших автомобілістів».

А от в Україні перекриття вулиць заради президента не просто можливе – речник Януковича Ганна Герман при цьому бере на себе сміливість стверджувати: «Якщо президент буде стояти у заторах, то стояти буде вся країна».

За логікою пані Герман, без нього робочий день в країні не розпочинається, корови не дояться, а діти не народжуються.

І боротися з перекриттям вулиць в адміністрації президента вирішили в оригінальний спосіб – не відмовою від блокування руху, а переїздом Януковича на проживання в центральну частину міста.

Знаючи його попередній досвід з облаштування за державний кошт приватних забаганок, я вже уявляю бюджет, який засвоюватиме на цьому переїзді ДУСя та причетні субпідрядні організації.

Дехто може заперечити – мовляв, перекривати вулиці для Януковича змушує закон.

По-перше, такого закону не існує.

А, по-друге, сам Янукович як суб'єкт законодавчої ініціативи добровільно може ініціювати зміни до нормативних актів, якими прикриваються його підлеглі, утворюючи величезні затори для простих людей.

Персонально для пані Герман проілюструю, як тепер виглядає перекриття вулиць заради Януковича.

Шлях з «Межигір'я» до центру Києва блокують навіть не міліціонерами, а... важкою технікою.

Це фото зроблено нашим читачем сьогодні зранку на заїзді з Московського проспекту на вулицю Новокостянтинівську, якою Янукович їде на роботу.

Минулого тижня там стояли вантажівки, сьогодні – трактори.

Якщо так піде далі, то перегороджувати дорогу можна великою рогатою худобою з зоопарку Януковича, який він розбив у «Межигір'ї», а в Києві оголосити комендантську годину, поки заклопотаний керівник держави не проїде на робоче місце.

Сергій Лещенко, Українська правда

У Верховній Раді зареєстровано законопроект «Про зміни до закону про захист суспільної моралі», який має на меті введення цензури в Інтернеті.

Автором документа виступила Національна комісія із захисту суспільної моралі. Як відзначає Дело, найбільш резонансною виявилася норма проекту закону, що вимагає від провайдерів впродовж однієї доби обмежувати доступ до інтернет-ресурсів, які визначатимуться комісією. Крім того, документ зобов’язав провайдерів терміново надавати правоохоронним органам інформацію про особу користувача, який поширює інформацію, що «завдає шкоди суспільної моралі».

Документ ще не пройшов перше читання, а проти його прийняття виступають інтернет-провайдери і правозахисники, вважаючи, що в разі його прийняття в український Інтернет прийде цензура.

На думку редактора опозиційного Інтернет — видання Sprotiv.org Вадима Гладчука, «законопроект Моральної інквізиції загрожує передусім соціальним мережам на кшталт ВКонтакте, livejournal.com та файлообмінним сервісам. Нещодавні скандальні події із закриттям сайтів infostore і io.ua — яскраве тому підтвердження. Сьогодні, через вже існуюче свавілля влади, цей сегмент в Україні практично більше не розвивається, і, швидше за все, розвиватися не буде» — вважає Вадим Гладчук. Більш того, Гладчук переконаний, що такого роду ресурси, а також опозиційні новостійні ресурси, які існують в нашій країні, змушені будуть переїхати в інші держави, оскільки ризик їх знищення новообраним Президентом Віктором Януковичем та його командою, схильної до тоталітарних методів, дуже великий.

Нагадаємо, що на початку березня 2010 року у комітетах Верховної Ради намагалися заблокувати доступ до сервісу мікроблогів Twitter. Про це повідомила депутат від НУНС Леся Оробець у своєму блозі. «В комітетах ВРУ заблокували Twitter. Довелося боротися за свободу свого кіберпростору», — написала вона. Пізніше на блозі Оробець зявилося повідомлення: «Відвоювала – розблокували. Ще хотіли Фейсбук заблокувати, але нас голими руками не візьмеш».

Федорчук Сергій

Відповідне рішення у вівторок оприлюднив Конституційний суд у справі за поданням 46 нардепів, повідомляє УНІАН.

Депутати просили роз’яснити, чи уповноважений Верховний суд здійснювати наступний після Вищого господарського та Вищого адміністративного судів касаційний перегляд і перегляд за винятковими обставинами рішень цих судів.

КС вирішив, що конституційний статус Верховного суду не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.

КС дійшов висновку, що правомірним може бути лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішень судів.

Рішення КС є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Коментуючи на прес-конференції рішення суду, суддя-доповідач у справі В’ячеслав Джунь зауважив, що Конституційний Суд давав лише тлумачення на окреслене питання, а не оцінку щодо конституційного контролю.

У той же час, Джунь зауважив, що, згідно з чинним законодавством, незадоволена сторона може звернутися до Верховного суду.

«Ми своїм рішенням визначили шляхи, напрямки, в яких з боку законодавця повинна проходити корекція закону про судочинство та інших відповідних законів, які визначають діяльність судів», — зазначив суддя.

А також – що «турбота спецслужби, перш за все, в тому, щоб охороняти свої секрети, охороняти закони, які ці секрети створювали».

В той же день був звільнений, серед інших, начальник департаменту архівного забезпечення СБУ Володимир В'ятрович.

Найбільше в цьому вражає цілковита впевненість високопосадовця, що ту правду, яку потрібне, – народу вже дали. І досить.

Виходить, є правда, яку не треба давати? Знову намагаються за нас вирішувати, що нам треба знати, а що не треба? Не вийде, Валерію Івановичу!

Нагадаю вам, якщо ви призабули, що головний обов'язок держави за 3-й статтею Конституції – утверджувати і захищати права людини. І зокрема, право на правду про нашу історію.

А, власне, про які секрети йдеться?

Ніхто не заперечує, що українська держава має свої таємниці. І служба безпеки їх повинна охороняти відповідно до закону.

Але ж корпус архівних матеріалів СБУ, створених до 1991 року в іншій державі, СРСР, до цих таємниць не належить!

Грифи «секретно», «совершенно секретно» та інші грифи обмеження доступу, які стоять на цих документах, жодним українським законом не визначені! Нагадаю, що здійснення права на інформацію за 34 статтею Конституції може бути обмежено саме законом.

Ці грифи були введені в СРСР інструкцією № 0186, яка сама була таємною, і доступ до якої був закритий.

Нормативні акти радянського періоду діють в Україні лише в частині, в якій вони не суперечать Конституції. Згадана інструкція – вочевидь суперечить їй, і не може бути у нас застосована.

Тому відмови в наданні інформації і в доступі до архівних справ з радянськими грифами обмеження доступу – абсолютно незаконні.

Зрозуміло, що необіхдно переглянути усі засекречені радянським режимом документи. Треба розкрити ті дані, які тримати в таємниці в незалежній Україні просто нема сенсу. А тим відомостям, які мають залишатися секретними, – надати грифи «цілком таємно» або «особливої важливості» відповідно до українського закону «Про державну таємницю».

Системний процес розсекречування документів про політичні репресії радянського періоду – а саме вони складають більшу частину архівного фонду СБУ – був розпочатий тільки у 2009 році.

Як було сказано керівництвом СБУ 24 грудня в День архівіста, протягом року розсекречено 16 тисяч архівних документів. Але це складає лише декілька відсотків від загальної кількості документів, які підлягають розсекреченню.

Отже, розсекречених матеріалів не «дуже багато», а зовсім мало!

Це – архівні документи про Голодомор, невеличка частина документів про визвольні змагання в 40-х роках, окремі архівно-кримінальні справи видатних постатей...

Але основний корпус документів, які стосуються злочинів радянського режиму проти українського народу – досі закритий.

Згадаємо лише найбільш серйозні злочини комуністичного режиму, які стосувалися України.

1. Масові репресії проти селян – т. зв. "розкуркулення", виселення, арешти та розстріли за рішеннями трійок ОГПУ, люті 1930—1931 роки.

2. Організація штучного голоду, внаслідок якого померло від 7 до 12 млн. людей в СРСР, від 10 до 15 відсотків населення України, 1932—1933 роки.

3. Масові арешти та розстріли у так званій «куркульській» операції НКВС – розстріли згідно із запланованими квотами, липень 1937 – листопад 1938 років (заарештовано 767 397 осіб, з них розстріляно 386 798).

4. Репресії проти членів родин засуджених за "зраду батьківщини", 1937—1938 роки.

5. Розстріли та засудження за так званими "розстрільними списками", коли міра покарання визначалася особисто Сталіним, Молотовим, Ворошиловим, Кагановичем, Ждановим, Мікояном та іншими. За період лютий 1937 – жовтень 1938 років було засуджено 44 тисяч осіб, з них 39 тисяч розстріляно. Інші масові репресії Великого терору.

6. Масовий розстріл близько 22 тисяч полонених польських офіцерів навесні 1940 року в Катині, Мєдному та Харкові.

7. Масові депортації цивільного населення за «класовою» чи національною ознакою – поляків, народів Криму під час другої світової війни, українців «за пособничєство УПА» тощо.

Пане Хорошковський, якщо усі перелічені трагедії не торкнулися вашої родини, то я щиро за вас радий.

А моя – належить до більшості українських родин, які переживали ці трагедії, які хочуть знати правду про наше минуле. І дізнатися про нього неможна без архівних матеріалів.

Процес відкриття архівів має бути продовжений, якщо розмови президента Януковича про євроінтеграцію – щирі, а не є лукавою риторикою.

А то знову виходить, що європейцям наше трагічне минуле більше болить, ніж нам, українцям. Тому що в питаннях пам'яті, доступу до інформації про політичні репресії тощо – європейська свідомість має давно визначену позицію, сформульовану в численних резолюціях Європарламенту, парламентської асамблеї Ради Європи, комітету міністрів ПАРЕ, ОБСЄ.

Не буду втомлювати довгими цитатами, наведу тільки три, і досить.

1. "Широкій громадськості майже не відомі злочини тоталітарних комуністичних режимів. У деяких країнах комуністичні партії легально існують та все ще активно діють, попри те, що інколи вони навіть не відмежувалися від злочинів, учинених у минулому тоталітарними комуністичними режимами."

2. «Задля підвищення європейської поінформованості щодо злочинів, скоєних тоталітарними та недемократичними режимами, варто підтримувати збір документів та свідоцтв про неспокійне минуле Європи, оскільки без пам'яті не може бути примирення».

3. «У деяких країнах-членах доступ до документів, що мають персональне значення або необхідні для проведення наукових досліджень, як і колись, є невиправдано обмеженим», а тому необхідні «реальні зусилля у відкритті архівів, у тому числі колишніх внутрішніх служб безпеки, тайної поліції та розвідки».

Єдине, в чому я можу погодитися з головою СБУ – так це в тому, що робота з архівами не може належати до основних завдань служби безпеки.

Справді, ці архіви бажано передати спеціалізованим установам, як це було зроблено в інших посткомуністичних країнах.

Минулого року був проект створення архіву національної пам'яті, з виділенням архіву СБУ з усім фондом і персоналом в окрему інституцію. Але він був відхилений урядом. Чи не час повернутися до цієї ідеї?

То ж які секрети і закони будуть охоронятися?

Валерію Івановичу, я публічно вимагаю зустрічі! І, сподіваюсь, зможу пояснити вам, молодій людині, що інформацію про політичні репресії треба розсекречувати, які при цьому можуть бути застереження тощо.

Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи, міжнародне товариство «Меморіал», для Українська правда

Об этом говорится в законопроекте 6185 «О внесении изменений в закон «О военной обязанности и военной службе», зарегистрированном в Раде 12 марта.

Законопроект предусматривает, что призыв на военную службу граждан может проводиться лишь в особый период (наступает с момента оглашения решения о мобилизации, или с момента введения военного положения в Украине, или в отдельной ее местности и охватывает время мобилизации, военное время и частично восстановительный период после завершения военных действий).

Согласно законопроекту, в особый период на военную службу призываются в первую очередь пригодные для этого по состоянию здоровья граждане, которым до дня отбытия в военные части исполнилось 18 лет и лица старшего возраста, которые не достигли граничного возраста нахождения в запасе (от 35 до 65 лет в зависимости от возрастного разряда, к которому относится конкретный военнослужащий, который определяется по их военному званию).

В случае призыва граждан на военную службу в особый период они должны будут проходить призывные комиссии, после чего будут направляться в военные части.

При этом законопроект урегулирует вопросы относительно общих условий принятия на военную службу по контракту.

В пояснительной записке к законопроекту отмечается, что главной задачей этого законопроекта является реформирование Вооруженных сил путем их перевода на контрактную основу, повышения уровня боеспособности государства.

Про це заявив віце-спікер Микола Томенко (БЮТ), повідомляє прес-служба парламенту.

«Для нас принципово важливо не допустити призначень в уряд тих людей, які зневажають українську державу і українські цінності», — сказав він.

Крім того, віце-спікер заявив: «Президентські вибори не виграла Партія регіонів, а програли демократичні сили, які своїм розбратом і конфліктами допомогли Віктору Януковичу стати президентом».

Томенко також наголосив, що «нині існують настільки серйозні загрози українським цінностям в країні, що було б абсурдом, щоб і надалі тривала колотнеча в середині сил, що оголосили про свою опозиційність до діючого уряду».

Тому, на його думку, необхідна «єдина об'єднана демократична опозиція».

Больше всего беспокоит европейцев процедура обжалования из-за непрозрачности, что создает возможности для коррупции. Кроме того, избыточная сложность процедур закупок и тот факт, что действие закона не распространяется на значительное количество товаров, работ и услуг, ставят под сомнение возможность создания прозрачных и конкурентных условий в секторе государственных закупок.

Однак реальних передумов для звільнення Табачника з посади міністра освіти, за її словами, поки немає.

Як відомо, депутат від НУНС В’ячеслав Кириленко вніс до парламенту проект постанови «Про звільнення міністра освіти й науки Дмитра Табачника», мотивуючи його «антиукраїнськими висловлюваннями і негативним ставленням до національної ідентифікації українців» Табачника.

На думку Кириленка, діяльність Табачника на посаді міністра освіти призведе до «русифікації української молоді».

Раніше Дмитро Табачник у своїй статті «Від Ріббентропа до Майдану», опублікованій у вересні минулого року в газеті «Известия», зазначав:

«Як уже показала Велика Вітчизняна війна, а потім і розвиток пострадянської України, галичани практично не мають нічого спільного з народом Великої України... Наші союзники і навіть брати – їхні вороги, а їхні „герої“ (Бандера, Шухевич) для нас – убивці, зрадники і поплічники гітлерівських катів».

Крім того, Табачник активно критикував колишнього голову Міносвіти Івана Вакарчука за введення зовнішнього незалежного оцінювання і політику українізації освітніх установ.

Між тим, голова фракції Партії регіонів Олександр Єфремов не вважає статті й висловлювання Табачника перешкодою його призначенню міністром освіти й науки.

«Я читав його публікації – там немає нічого протизаконного. Він висловив свою точку зору, на яку має право кожна людина в демократичному суспільстві, ні до чого не закликав, законів не порушував», — сказав Єфремов виданню.

«Табачник – гарний фахівець в області освіти, а якщо комусь із опонентів Партії регіонів не подобається його призначення, нехай виносять свої пропозиції на голосування в парламент. Як депутати проголосують, так і буде», — додав він.

Один із помічників Табачника заявив газеті: «Дмитро Володимирович не буде нічого коментувати пресі, поки не розбереться з ситуацією в міністерстві».  

Тим часом, відставки нового голови Міносвіти збираються вимагати від президента і прем'єра й депутати Львівської облради – на позачерговій сесії 17 березня.

Комерсант-Україна

Читайте також:

Заступник міністра Полянський подав у відставку через призначення Табачника

Вячеслав Кириленко уже предложил парламенту уволить Дмитрия Табачника

Дмитрий Табачник — король «фальшаков»

Про це повідомила депутат від НУНС Леся Оробець у своєму блозі.

«В комітетах ВРУ заблокували Twitter. Довелося боротися за свободу свого кіберпростору», — написала вона.

Пізніше на блозі Оробець зявилося повідомлення: «Відвоювала – розблокували. Ще хотіли Фейсбук заблокувати, але нас голими руками не візьмеш».

Про це йдеться в коментарі депутата Юрія Гримчака.

«Василь Петрович — справжній професіонал лише у певній галузі економіки», — відзначив Гримчак.

За його словами, «не без підстав під час перебування в рядах Селянської партії і Соціалістичної партії Цушко мав прізвисько „Вася-Акциз“, тому що він добре розуміє, що таке акцизи і як з ними боротися, і знає як їх спершу піднімати, а потім знижувати, і навпаки».

«А оскільки міністерство економіки відповідає за державні, тендерні й інші закупівлі, я хотів би порадити стежити за руками цього видатного фахівця», — резюмував Гримчак.

Таку угоду пропонує Степан Бандера-молодший у своєму блозі.

«От моя пропозиція: я повертаю нагороду Героя Україні, якщо ви віддасте Межигір’я, яке ви отримали від Ющенка. Я думаю, що подарунки, які ми отримали від Ющенка, вартують приблизно однаково», — пише Бандера-молодший.

Він також додав, що мовляв чув про те, що ця нагорода викликає деякі проблеми в Москві і що «Газпром може підняти ціну на газ, якщо не буде скасовано указ про нагородження до 9 травня».

«Я також чув, що польський політик погрожує Україні, що вона не стане членом ЄС, якщо не забере нагороду», — додав він.

«Якщо я поверну нагороду, Україна матиме дешевшу ціну на газ від Росії та угоду про вільну торгівлю з ЄС, яке вартує десятки мільйонів евро. Ваша власність також вартує десятки мільйонів евро. Разом ми зможемо поповнити державний бюджет і допоможемо здійснити виплати лікарям та вчителям, можливо ще і виплатити пенсій», — пише Бандера-молодший.

«Що скажете? Дайте мені знати місце і час для обміну, і я там буду. Я буду з золотою зіркою на грудях», — додає онук Степана Бандери.

Після листа Бандера-молодший зазначає, що написав його в іронічній формі, щоб показати всю абсурдність дебатів навколо його діда, який був вбитий понад 50 років тому.

«Але ніхто схоже не переймається реальним станом речей в Україні. Резиденція Межигір’я — не поодинокий приклад корупції», — зазначає він в блозі.

Генерал-полковник Сергій Попков призначений першим заступником міністра внутрішніх справ України.

Про це повідомили в Департаменті зв'язків із громадськістю і міжнародних відносин МВС, пише «Обком».

Як відомо, у період перебування Миколи Білоконя на посаді міністра внутрішніх справ Попков був командувачем Внутрішніх військ – і здобув популярність як «приборкувач» Майдану.

У 2007 році, коли посаду керівника МВС обіймав Василь Цушко, Попков був одним із його заступників.

Також у понеділок, 15 березня 2010 року, Дмитро Андрєєв був призначений директором ДЗГ МВС. Раніше Андрєєв керував Центром громадських зв'язків ГУ МВС у Києві.

У цей же день, за наявною інформацією, очікується представлення нового начальника столичного головкому міліції і начальника ГУ МВС у Київській області. Ними нібито будуть, відповідно, Олексій Крикун і Костянтин Собко.

Крім того, тележурналіста, а в 2007 році керівника ДЗГ МВС Костянтина Стогнія призначено радником міністра внутрішніх справ.

17 березня, в середу, о 12:00 біля Міністерства освіти і науки України (м. Київ, просп. Перемоги, 10) молодіжні та студентські організації Києва проведуть театралізовану акцію під назвою «Табачника – на смітник історії!».

Цей мітинг є першим заходом в рамках «АнтиТабачної кампінії» метою якої є звільнення новопризначеного Міністра освіти і науки Дмитра Табачника, який має скандальну і суперечливу репутацію не лише серед його опонентів, але й союзників з Партії регіонів.

Учасники акції проведуть під стінами Міносвіти театралізоване дійство, під час якого продемонструють реальну сутність політики Табачника: переписування історії, спекуляції на мовних і культурних питаннях, розпалювання міжрегіональної неприязні та міжконфесійної ворожнечі, вкорінення корупції і хабарництва в освіті шляхом скасування зовнішнього незалежного оцінювання, повернення «кучмістських» методів адміністративного управління у ВНЗ, згортання процесу провадження позитивних сторін Болонської системи тощо.

Учасниками кампанії є такі організації як Молодіжний Націоналістичний Конгрес, Студентська Рада Києва, Фундація Регіональних Ініціатив, «Зарево», Спілка Української Молоді в Україні, Студентське братство НАУКМА, Національний Альянс, «Молода Просвіта». студентські організації КПІ, КНУ та інших ВНЗ столиці.

Читайте також:

Заступник міністра Полянський подав у відставку через призначення Табачника

Вячеслав Кириленко уже предложил парламенту уволить Дмитрия Табачника

Дмитрий Табачник — король «фальшаков»

Умения скорчить соответствующую моменту и пожеланиям начальства рожу нашим чиновникам, конечно, не занимать. И предела совершенству нет – тем более, когда перед глазами постоянно мелькает жизнерадостная Анна Герман, готовая излучать переполняющий ее восторг по любому сомнительному поводу. Ее объяснение, в чем смысл экономического блока, в котором есть «модерновый» Тигипко, «опытный» Азаров и «Вася с водокачки», настолько напоминает знаменитую фразу одного беспринципного персонажа экранизированных «Трех мушкетеров», что даже и повторять ее неудобно: «Галантерейщик и кардинал – это сила!»

Успешно практикуемая Кучмой система «сдержек и противовесов» в созданном вчера Кабмине приняла откровенно карикатурный характер. Результат, выданный коалицией «Стабильности и реформ», вышел соответствующим этому безумному названию. Это вовсе не «продукт непротивления сторон» – это, скорее, продукт вторичный, вызванный «несварением сторон». И для того, чтобы «азаровщина» обернулась «базаровщиной», есть все предпосылки.

Итак, Василий Цушко как министр экономики. По имеющимся в «Обкоме» сведениям, вчера этот экономист уже собрал своих замов и попросил их «представить свое видение вывода экономики из кризиса». У него пока своего видения нет. Что, собственно, не удивляет.

Ибо с 1998 года экс-директор совхоза безвылазно сидел в Верховной Раде вплоть до назначения его в 2006 году министром внутренних дел от коалиции КРС – и не то что как об экономисте, но даже как о нардепе о нем слышно не было. Достаточно сказать, что в Раде 5-го созыва (2006—2007 годы) Цушко не входил ни в какие комитеты экономической направленности. Впрочем, и к милиции он не имел ни малейшего отношения, но МВД с готовностью возглавил. На этой ниве Василий здорово подорвался: прятался, лечился, даже из Соцпартии вышел.

В итоге удостоился сомнительного комплимента от своего нынешнего шефа. Николай Азаров в прошлом году так охарактеризовал этого «экономиста»: «Это один из честных политиков. Простой, непосредственный человек…» Как видим, даже у Николая Яновича хватило такта не называть своего будущего коллегу по экономическому блоку «экономистом». Видимо, на простоту и честность Васи «регионалы» списали его необдуманные высказывания о Партии регионов. Когда-то нардеп-«регионал» Грицак рассказал следующую трогательную историю о честном Васе: «22 июня 2006 года (то есть, еще до своего назначения главой МВД в Кабмине Януковича образца 2006—2007 годов) Цушко сказал: «Я никогда с бритоголовыми не буду работать!» Я спросил: «Подожди, кого ты относишь к бритоголовым?». Цушко ответил: «К бритоголовым я отношу Януковича и его команду. Команду бандитов и ублюдков»…

Ну, с «экономическим блоком» нового правительства разобрались. В гуманитарном тоже все интересно получается.

Позвольте не останавливаться специально на фигуре Димы Табачника – министра образования. Об этом восхитительном украинофобе сказано за годы его карьеры столько, что лишний раз касаться его засаленной, как пейсы, персоны просто противно. В конце концов, характеристику, которую дал ему его коллега по партии и теперь уже Кабмину Борис Колесников («дешевый клоун» и «казнокрад») пока никто не оспорил, в том числе и сам Дима.

Его «куратор» – гуманитарный вице-премьер Владимир Семиноженко – не столь одиозен, хотя тоже забавен и даже загадочен. Должностей, регалий, степеней и прочих атрибутов, призванных подчеркнуть незаурядность г-на Семиноженко, столько, что, пожалуй, даже Табачник может подавиться от зависти. Но тут наблюдается определенное противоречие: вроде бы выдающаяся личность – но какая-то серая, не очень заметная на фоне рассыпанной вокруг нее мишуры. Отметим, что не только нас эта несуразность озадачивала, – поэтому вокруг г-на Семиноженко всегда циркулировали такие слухи, что даже «Обком» себе не может позволить их повторить – из хотя бы минимального уважения к бывшим первым лицам страны. Но этого, в принципе, и не требуется: посмотрим, как сработается новоиспеченный вице-премьер с министром Табачником – этого будет достаточно.

Далее идет череда членов Кабмина, которую можно назвать футбольным блоком. Вице-премьер по Евро-2012 Борис Колесников и его соратник по ФК «Шахтер» Равиль Сафиуллин (министр семьи и спорта) сойдутся на поле Кабмина с вице-премьером Виктором Тихоновым. Напомним, что в прошлом году г-н Тихонов несколько неудачно высказался по поводу взаимоотношений луганской «Зари» и донецкого «Шахтера», за что пострадал от однопартийцев похлеще того же Табачника. Г-на Тихонова его коллеги по Партии регионов обвинили и во лжи, и в трусости, и в воровстве в особо крупных размерах (г-н Колесников, в частности, заявил, что если бы луганские власти меньше воровали, то могли бы и «Барселону» содержать), многие требовали вообще предъявить ему «красную карточку», мол, сорную траву с поля вон! Но удивительным образом все обошлось: скандал затих, никто ни перед кем не извинялся, никто никому публично ничего не простил. Остается только радоваться, что ФК «Шахтер» возглавляют более сдержанные товарищи, нежели почетный президент другого клуба – «Закарпатье» – Нестор Шуфрич, вернувшийся на место министра по чрезвычайным ситуациям. Нестор Иванович и сам такое ЧП, что мама не горюй. Но при всей вспыльчивости Нестора следуют отметить его чрезвычайное игровое чутье – он бьет только тех, кого не любит тот же Борис Колесников. Не понравились Борису Викторовичу высказывания нынешнего главы президентской Администрации Левочкина – Нестор дал этому «мажору» в морду прямо у порога партийного офиса. До Луценко г-н Колесников тоже пока не добрался – зато Нестор отвесил экс-министру МВД чуть ли не в прямом телеэфире.

Кто у нас там еще завалялся – из новых министров? Сивкович и Лавринович. Замечательная смесь: «силовой» вице-премьер и министр юстиции, бывший гебист и бывший руховец… Вроде бы еще одна составляющая системы «противовесов» – но это лишь на взгляд наивного наблюдателя. Отставные чекист и демократ сумеют абстрагироваться от разделяющих их якобы противоречий быстро и без излишних сантиментов. Тем более – Сивкович и Лавринович.

…Юрий Бойко, Анатолий Могилев, Юрий Ященко, Виктор Слаута, Федор Ярошенко… Донецкие кадры, посвятившие себя не столько служению Партии регионов, сколько лично Виктору Януковичу. Ценность этих министров может измеряться лишь в «цушках» – как противовес «новым донецким», которые слишком рано поверили, что живут в рыночных условиях, где миллионы решают всё. Слишком поздно до Ахметова, Колесникова и компании дошло, что печальная судьба Ходорковского или Березовского – это тот прецедент, от которого ни один «олигарх» на постсоветской части суши не застрахован. Ибо нет такой силы и таких денег, которые смогли бы гарантировать нерушимое спокойствие даже самому успешному бизнесмену от притязаний и хамства самого бездарного чиновника, сумевшего понравиться «пахану».

Так что зря г-н Колесников, которого так усердно сватали в премьеры, пересказывал изо дня в день данный ему наказ Рината Ахметова: мол, пойдешь в премьеры только после того, как «Шахтер» Лигу Чемпионов выиграет… Увы, «Шахтер» даже в Лиге Европы обломался раньше всех прогнозов. А Колесникову дали должность лишь на два года. Чем будет заниматься в Кабмине этот вице-премьер по Евро-2012 после 2012 года?

Нет, в самом деле, что ему готовит ближайшее будущее? Оправдания на пресс-конференциях насчет «отдельных недостатков» на наших дорогах и в наших отелях? Унизительные выволочки на ковре у Януковича под прицелом ликующего взгляда Левочкина? Вынужденное восхищение экономическими достижениями Васи Цушко? Разработка линейки кондитерских изделий под названием «Анютин торт» с портретом г-жи Герман? Дача показаний о том, что Ахметов у него хотел «Белый лебедь» отнять?..

У Ющенко и Луценко этот номер не получился. Но Янукович – не Ющенко.

Вот в чем неизбывное преимущество «маленького украинца» при любой власти – ему всегда нечего терять и нечего ловить.

ОБКОМ

Тоннель змеёй плюс серебристый свет,
И переливы радуги на стенах,
Получше холода в могиле, разве нет? —
И веселей, чем каменный застенок.

Вот и теперь, надежды поховав,
Лежит страна в грязюке на кладбище,
Но вместо радуг – серенький подвал
И крысы серые – грызутся из-за пищи.

С мозгами серыми – безграмотный завгар
Назначил серого, убогого премьера,
Министров серых варится отвар —
В отстойнике кабмина вонью пена,

Седой, как лунь, парламентский мадам
Пасёт из грязи стадо проституток,
Конституционных взяточников срам
Под серой мантией в болоте сером тухнет.

Из телевизоров мышиное кубло
Отстои серости на зрителей сливает,
Российское продажное лайно
Бесцветных фильмиков отраву изрыгает.

Кремлёвский серых крыс дуумвират
Ладошки потные в экстазе потирает,
Гебешник-крыса с крысой-замом рад,
Что время крыс у братьев наступает,

Мечтают крысы, чтобы серый люд
Лежал в пыли под серою подошвой,
Кацапской серости потёмки настают,
Как омерзительно всё это, и как тошно.

Про це заявив віце-прем'єр Володимир Семиноженко в ефірі програми «Чорне і біле» на телеканалі ТВі.

Відповідаючи на питання, чи повинні чиновники знати українську мову, він сказав: «Безумовно. У будь-якій точці (країни). Більше того, це має бути іспит».

Крім того, віце-прем'єр вважає що фільми повинні дублюватися українською мовою, але «у якихось випадках дубляж не обов'язковий».

«Дубляж спотворює звукове сприйняття художнього твору...От за підрядкові титри я цілком за», — зазначив Семиноженко.

Також, за його словами, «державне телебачення, державні новини повинні бути українською мовою». «З іншого боку, ми повинні забезпечити права людей отримати інформацію російською мовою», — додав чиновник.

На питання, чи буде при президенті Вікторі Януковичі більше українських книжок, Семиноженко відповів: «Це моє завдання, щоб було набагато більш привабливим видання українських книг».

У той же час він зазначив: «насильно не втюхати, як кажуть деякі книговидавці, книгу користувачеві. Її повинні купити, вона повинна бути цікавою. Тому рівень українського автора — це не менш затребувана сфера, ніж стимули на видання книг».
 
Семиноженко також сказав, що «не хотів би перетворитися у віце-прем'єра з Голодомору, з ОУН-УПА, з проблем героїзації Бандери».

«Я хотів би бути віце-прем'єром з гуманітарної соціальній, наукової, інноваційної політики», — підкреслив він.

Про це йдеться в статті британської The Guardian, повідомляє Inopressa.

«Янукович сформував новий кабінет і призначив прем'єром відданого союзника, технократа Миколу Азарова», - зазначається у статті.

«Він ніби Гордон Браун. Похмурий тип, антипопуліст. Але саме така людина нам зараз потрібна. Найгірше, коли прем'єр підходить до проблем, як до політичної кампанії», — заявив в інтерв'ю щодо Азарова неназваний у публікації український чиновник.

«Азаров народився в Росії і має славу головного русофіла в новому українському уряді», - наголошує видання.

У свою чергу The Financial Times у редакційній статті пише, що "майбутнє України тепер виглядає трохи менш похмурим — не дивлячись на те, що воно більше не «помаранчеве».

«Інвестори радіють ознакам політичної стабільності. Сформовано реальний уряд, який спирається на парламентську більшість. Це шлях до прийняття економічного бюджету на 2010 рік, а також до розморожування кредиту МВФ», — йдеться у публікації.

Крім того, іспанська El Mundo зазначає, що "обранням Азарова в Україні завершується політичний поворот, що змінює період безвладдя, який почався з «помаранчевої революції».

«Багато хто бачив майбутнім прем'єром Сергія Тігіпка, проте парламентська коаліція, схоже, віддала перевагу політику старої гвардії, менш харизматичному, але більш передбачуваному», — йдеться у публікації.

У свою чергу американська The Wall Street Journal пише, що «у колишній радянській республіці з'явилося перше єдине керівництво з 2004 року, коли горді перемогою західно-орієнтовані політики почали суперництво один з одним».

«Виступаючи в парламенті перед тим, як його обрали прем'єр-міністром, Азаров заявив, що його уряд розробить „реалістичний“ бюджет на 2010 рік та забезпечить дотримання інших зобов'язань перед МВФ», — йдеться у статті.

Газета пише, що «його висловлювання поставили під сумнів обіцянки Януковича підвищити зарплати і пенсії державним службовцям після рецесії, яка в минулому році призвела до падіння української економіки на 15%».

Як повідомляють Українські новини, причиною такого рішення стало призначення Дмитра Табачника міністром.

Полянський працював на посаді заступника міністра з 23 січня 2008 року.

До цього 14 років пропрацював вчителем історії та 10 років у Міносвіти на різних посадах.

Як відомо, Табачник був призначений міністром 11 березня.

Наступного дня, 12 березня, депутат від НУНС В'ячеслав Кириленко зареєстрував у парламенті проект постанови про звільнення Табачника.

Читайте також:

Вячеслав Кириленко уже предложил парламенту уволить Дмитрия Табачника

Дмитрий Табачник — король «фальшаков»