Псевдожурналіст та екс-вертухай Тарас Чорноіван може знову потрапити до Стрижавської колонії?

Новина про затримання Тараса Чорноівана, власника і редактора газети «Тарасова правда», за вимагання 400 тисяч гривень з одного із персонажів своїх публікацій, мене абсолютно не здивувала. До цього все йшло, відколи «Тарасова правда» почала обливати помиями чи не всіх відомих вінничан: Порошенка, Домбровського, Мовчана, Гройсмана… Дехто називав це — «просто бізнес». Нормально, так?

Здивувало інше. Чому цього не сталося раніше і яка вражаюча купа «гівносайтів» для мочилова «клієнтів» знаходилась на вилучених міліцією серверах.

Що це за вінницький Вікілікс і хто такий цей Чорноіван, спитаєте ви. Ну, по-перше, зовсім не Wikileaks, а Чорноівана навіть місцеві журналісти не знали ще кілька місяців тому. Вперше до медіа бувший зонівський вертухай прибився, коли випускав пробютівську газетку «Від А до Я». Після чого заробляв уже т.з. «говносайтами» (по змісту контенту)– taras-ua.com, ord-02.com, forumtp.net та інші.

Схема «бізнесу» проста, як двері в сільському клубі – банальне мочилово репутації. На створених сайтах розміщується усіляка «заказуха» та копіпаст матеріалів про учасників різних конфліктів — рейдерських, економічних, політичних, партійних. Хочеш, щоб матеріал зник, бо ж в інтернеті й ділові партнери, і діти твої ходять — плати. За відгуками жертв шантажу, зняття однієї статті з одного сайту оцінюється в 500 доларів, «стопінг (це таку «бізнес-назву» придумали для нерозміщення інформації по конкретній людині чи організації) — 3.000 доларів на рік.

«Против тех, кто отказывается заплатить, начинается массовая информационная атака – количество грязных статеек растет, как снежный ком», — описується схема Чорноівана на сайті obozrevatel.com.

Щоправда, в цьому т.з. бізнесі, як у відомому анекдоті «є нюанс». Заробляють найбільше «попередники», які першими придумали схему і сформували «ринок» викидів компроматів та псевдокомпроментуючої інформації. Чорноівану, схоже, діставалися лише відсотки за розміщення чужого компромату від центрових чорнушних сайтів та випадкові підробітки, як от з горілчаним олігархом Черняком, який тупо башляє всім медіа-кілерам, щоб не тиражували негативу від конкурентів. Втім, судячи з того, що матеріали про Черняка вже довгий час висіли в топі «Тарасової правди», навіть він забив на вінницького «говномета».

Тому Чорноіван намагався підсидіти «попередників» в стилі порушника конвенції синів лейтенанта Шмідта із «Золотого теленка» — Паніковського, який промишляв на чужій території, за що й був побитий. Чорноівана теж уже били і не виключено, що «свої». Класика.

Просто як збірників анекдотів читаються образи цих кадрів один на одного, коли вони відкрито розказують, хто у кого шапку вкрав. Так, наприклад, сайт «Тема» в матеріалі «Тарас Чорноиван с «Тарасовой правды» ворует чужие тексты» скаржиться, що він поцупив статтю про зятя «приватівського» мілліардера Боголюбова: «Чернявский оперативно оплатил снятие материалов с сайтов, да вот с единственным ресурсом номер не прошел: сайт «Тарасова правда» снимать не согласился. Нет-нет, дело тут не в принципиальности. Руководитель сайта Тарас Чорноиван, тихо сидя в провинции, ничего самостоятельно не производит – работает чисто в стиле «копи-паст». Просто с Чернявского потребовали больше денег, чем он хотел заплатить. Тот взял паузу, а «Тарасова правда», дабы поторопить клиента, вывесила на главной странице баннер со ссылкой на статью, ему посвященную».

«Антикорупційний портал» теж скаржиться, що «Cкандальный журналист Тарас Черноиван – вор и преступник!» А чому, бо «копирует материалы наших авторов без ссылки на первоисточник». Один з авторів навіть додумався викласти в інтернет свою переписку з Чорноіваном щодо «підтримки теми, про яку з ним не домовлялись»…

«--- Исходное сообщение —
От кого: «Oleksandr Rul»
Кому: [email protected], [email protected]
Дата: 10 января 2013, 12:01:26
Тема: vid Oleksandr Rul
На вашому сайті розміщено матеріал про «конверти», скопійований з мого сайту: www.viky.com.ua До того ж без дозволу. У даний час матеріал втратив свою актуальність, тому прошу видалити його.
---------Відповідь1: 10 січня 2013, 12:36:29
Тарасова Правда
1 вариант) http://natribu.org
2 вариант) 1000$».
Якщо хто не знає, natribu.org — це «Официальное представительство НАХ@Й в интернете. Сюда посылают@».

До речі, місцеві герої публікацій — Домбровський, Порошенко, Мовчан, Гройсман – теж відправляли Чорноівана в район все тих же трьох букв. Як у відомому фільмі, — «піратам викупу не платимо».

Це я до того, що не потрібно робити з Чорноівана якогось суперпупермедіакіллера, хоч він і розхвалював себе таким іншим журналістам. Ні разу Чорноіван не Петров-«Люмпен», і навіть не Гладчук.

Тому вражаючі як для Вінниці відкупні у 400 тисяч викликали б запитання у будь-якої міркуючої людини. Чому така сума, якщо на ринку заказух, згідно рейтингу «Продажних ЗМІ та редакторів», одна стаття оцінюється не дорожче 800-2000 доларів. Але Чорноіван вирішив, що це удача – от поперло, так поперло…

За офіційною версією Чорноіван вимагав 400 тисяч гривень за зняття з сайту провокаційних статей щодо ректора одного із вузів (неофіційно називають В.Мороза). Ректору виписали кілька рахунків на зазначену суму нібито за надання рекламних послуг. Під час спроби зняти з рахунку першу проплату в розмірі 100 тисяч Чорноівана й затримали.

Коли дехто каже, що це могла бути дійсно реклама, фахівці не просто сміються, вони пацтолом. Не ті ресурси в Чорноівана для розміщення реклами, і не ті гроші. На таку суму можна надрукувати цілу фуру макулатури і всю Вінницю заклеїти своїм фейсом – на 500 бігбордів по 100-200 доларів оренди з друком вистачить, і я навіть не знаю, чи є в місті така кількість носіїв.

Тому, мабуть, насправді Чорноіван мав справу з «троянським» посередником, який навіть не торгувався. А вінницький «Паніковський», як це часто буває з райцентрівськими провінціалами та бувшими мєнтами, від жадібності розкрив варєжку і подумав, що впіймав за хвіст золоту рибку, яку обдере до останньої луски. Чим це закінчилось – ви вже знаєте.

Далі з деталями схеми шантажу і вимагання розбиратимуться слідчі. Заодне з'ясується, можливо, і хто фінансував «Тарасову правду».

А також, хто був замовником безпрецедентної чорнухи під час виборів у Вінниці по 11-му округу і чи не Чорноіван друкував оті лже-газетки.
Імена журналістів і копірайтерів, які копіювали та перелицьовували чорнуху, — до речі, декого з цих анонімів я знаю і не дивуюсь, що від них смердить лайном навіть в соцмережах.
В якому вузі і чи наймав студентів для інтернет-троллінгу на форумах інших сайтів.
Можливо, хоч постфактум висловляться нарешті національні сили щодо намагань Чорноівана порівнювати себе з Тарасом Шевченко, портрет якого він розміщував на логотипах своєї газети та сайту поряд із власним зображенням.
І врешті, чи посадять Чорноівана? Порушена кримінальна справа за ч.2 ст. 189 Кримінального кодексу (вимагання, що завдає значної шкоди потерпілому) передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років. А враховуючи «вертухаївську» кар’єру Чорноівана у Стрижавській колонії, опинитись по той бік колючки для нього вкрай критично.

Чому я пишу це, спитаєте, чого це мене торкає?

Тому, що проблема навіть не в грошах, які Чорноіван намагався вибивати з «багатеньких буратін». Цим займаються, зрештою, і багато структур та установ в законі. Але такі чорноівани, експлуатуючи образ журналіста й прикриваючись ним, підривають своїм інформаційним тероризмом та рекетом рештки довіри до справжніх ЗМІ та місії мас-медіа.

Тому ні я, ні жоден із знайомих журналістів і не говорять наразі про фахову солідарність. Тому що Чорноіван – це псевдожурналіст, який дискредитує саме поняття цієї професії. Він і йому подібні ніколи не займались і не збираються займатись журналістикою, як соціальною комунікацією між людьми та владними й іншими інституціями.

Ви бачили на цих говносайтах приміром скаргу рядової людини на тариф водоканалу і редакційний розбір польотів з тими ж комунальниками, коментарями чиновників. А ось вам фіг! Їх цікавлять виключно відомі персони, що турбуються власним реноме і тому нервово реагують, коли їх починають спеціально обливати брудом, щоб потім, за певну суму, запропонувати послуги по «зачистці» таких статей в інтернеті.

Приведу простішу аналогію. До вас додому приходить сантехнік зробити профілактику унітазу. Але замість чистки труб він просто затикає брудним лантухом нижній стояк і за надцять хвилин з вашого туалету починають фонтанувати «аналізи» сусідів зверху. Ви в шоці, а сантехнік стоїть в закоцяних чоботах на вашому улюбленому килимку в коридорі із слідами євроремонту, чухає такими ж закоцяними руками потилицю й натякає, що є в нього «одна імпортна прокладка», все ще можна поправити. І ви за ту «прокладку» вже готові заплатити, як за італійську душову кабіну, бо ж потік лайна плюскотить уже на порозі вашої спальні…

Сантехнік такий довго на роботі втримався б, скажіть? А от Чорноіван навіть бригадиром став і рулить цілою бригадою «унітазних мастєров», які влаштовують говнопотопи. Яке співчуття може бути до них у професійних журналістів? Після цих «мастєров» люди бояться взагалі мати справу з редакціями, мовляв, ви там усі такі.

Ні, на щастя, не всі. Принаймі поки що. Сподіваюсь, що даний прецедент стане уроком хоча б для тих молодих колег, що подались копірайтерами в деякі новостворені агенції. Хлопці з дівчатами, не пиляйте гіляку, на якій сидить сьогодні вся наша інтернет-спільнота.

Юрій Пархомчук, Національне бюро розслідувань України