Спрут Коломойського, або рейдерське захоплення України

Останні кілька років з епохи Сім’ї були для Ігоря Коломойського не вельми успішними. Він очолював список тих, чиє майно клан Януковича збирався перерозподілити на свою користь. Щоденною турботою Ігоря Валерійовича було не те, як примножити, а те, як зберегти. І, слід сказати, вберегти вдалося далеко не все.

Але разом з революцією різко змінилася і доля женевського українця. Більше того: перед Коломойським відкрилися перспективи не лише економічного, а й політичного характеру. Власне, за підсумками року ми з однаковою вірогідністю можемо побачити його або на чолі списку найбагатших, або ж … у кріслі прем’єр-міністра.

«Ворог Путіна»

На початку березня світ мав нагоду спостерігати рідкісне і повчальне видовище: російський президент Володимир Путін вступив у публічний обмін випадами з українським олігархом Ігорем Коломойським. Пристрасті досягнули точки кипіння і вилилися у базарну лайку.

Призначений губернатором Дніпропетровської області, Коломойський вже наступного дня після того, як заступив на посаду, назвав Путіна шизофреником. «Він повністю неадекватний, повністю збожеволів», — пояснив олігарх.

У відповідь Путін зірвався і публічно обізвав Коломойського «прохвостом», і не тільки. «Он элементарный проходимец, несколько лет назад даже нашего олигарха Абрамовича кинул», — роздратовано заявив президент РФ.

В умовах постреволюційної України і окупації Криму російськими військами ця сварка президента із олігархом отримала шалений резонанс. Рейтинг Коломойського підскочив вгору, перетворивши новопризначеного губернатора Дніпропетровщини ледь не в національного героя.

«Я думаю, що сьогодні діяльність Ігоря Коломойського викликає, з одного боку, захоплення частини українських громадян, тому що він єдиний олігарх, який неприховано діє всупереч московській інтервенції. Більше того – він матеріально заохочує патріотів України та військових для того, щоб вони чинили опір. З іншого боку, це несе серйозну небезпеку для його бізнесу, оскільки у нього є частина банківського капіталу в Росії і в Криму. Путін прямо сказав, що ті кримчани, які брали кредити в «ПриватБанку», можуть їх не повертати. Фактично, сьогодні триває персональна війна між Путіним і Коломойським, причому війна на фізичне знищення. Відомо, що кілька місяців тому Коломойський найняв особисту охорону з числа ізраїльських фахівців, тому що Путін, я думаю, вже дав вказівку на фізичне знищення Коломойського, і зараз шукають шляхи, як до нього можна ближче підібратися», — вважає політтехнолог Тарас Березовець.

Не те щоб Коломойського дуже любили в Україні, однак особистий ворог Путіна – це сьогодні дорогого вартує. Окрім того, дніпропетровський олігарх продемонстрував надзвичайну активність та ефективність на посаді губернатора. Особливо це кидалося у вічі на фоні безпорадності центральної влади, здатність якої протистояти російській агресії виявилася приблизно такою ж, як здатність імпотента грати у порнофільмах.

Коломойський практично негайно ліквідував усі сепаратистські рухи в Дніпропетровській області, заснував батальйон спецназу «Дніпро» для захисту України від зовнішньої агресії, а також оголосив винагороди за здачу сепаратистів та їх зброї. А на додачу Коломойський за власний рахунок заправив пальним українські війська. Проукраїнська частина суспільства заходилася в оваціях.

Як не парадоксально, але такий стрибкоподібний ріст популярності – це те, що об’єднує Коломойського з Путіним, рейтинг якого в російському суспільстві сягнув захмарних висот після окупації Криму. Однак, як і завжди, диявол ховається в деталях.

Ейфорія, викликана епатажними кроками Коломойського, невдовзі мине – так само, як неминуче розвіється угар ура-патріотизму в Росії. І тоді перед очима українського суспільства постане гігантський спрут, народження якого Україна проспала. Так само, як і Росія проспала народження свого.

Більше того: а чи не розіграна партія публічної війни між Путіним і Коломойським виключно для лохів по той бік телевізора? Чи навіть більше: а чи впевнені ми в тому, що Володимир Володимирович аж так сильно посварився з Ігорем Валерійовичем, що ніколи не помиряться? Звісно, ні. Бо інтереси завжди більші за людей. Тим паче – інтереси таких людей.

«Заробити понад усе»

Не варто вважати, що Ігор Коломойський альтруїст, безоглядно патріотичний і готовий пожертвувати усім заради України. Перш за все він бізнесмен, єдиними ідеалами якого є відсоток прибутку і отриманий зиск. І точно так само він розраховує отримати своє як з політичної ситуації, так і зі свого несподіваного росту популярності. Більше того — вже отримує.

Наприклад, захоплення патріотизмом Коломойського нівелюється тим фактом, що, заправивши БТРи української армії пальним, олігарх отримав у якості винагороди тендери на постачання пального Збройним Силам на суму 188 млн грн. Торги, проведені за неконкурентною процедурою закупівлі у одного учасника, виграло ПАТ «Укртатнафта» Коломойського. Але це була лише перша ластівка. Апетит приходить під час їжі. І спрут взявся за інші «операції».

Коломойський, відомий своїм талантом вибудовувати монополії в різних галузях, на ринку палива зійшовся лоб в лоб з іншим олігархом Ігорем Єремєєвим. Вони обоє непогано заробляють на державних закупівлях: компанії Єремєєва постачають пальне «Укрзалізниці» (у 2013 р. – на суму більш ніж 2 млрд грн., а у 2014 р. за результатами тендеру ця сума становитиме 2,6 млрд грн.), а компанія «Аваст» Коломойського обслуговує більше сотні органів державної влади.

Конфлікт олігархів розгорівся через технічну нафту, якою заповнені нафтопроводи «Укртранснафти» — державної компанії, яка, проте, контролюється Коломойським через топ-менджера Олександра Лазорко. Єремєєв звинувачує дніпропетровського губернатора в спробах викачати технічну нафту з нафтопроводу, замінивши водним або азотно-водним розчином, та переробити на паливо на єдиному працюючому українському НПЗ – Кременчуцькому. Який належить, звісно ж, Коломойському. Останній же аналогічні звинувачення в своїх ЗМІ кидає на адресу Єремеєва.

Зиск цієї суперечки полягає у різниці між балансовою вартістю технічної нафти (700-800 грн за тону) і її нинішньою ринковою вартістю (близько 750 дол за тону). Тобто мова йде про мільярди гривень прибутку.

Єремєєв здатен протистояти Коломойському тільки тому, що контролює у парламенті депутатську групу «Суверенна європейська Україна» з 36 депутатів, без якої провладним фракціям буде непросто ухвалювати рішення через брак голосів. Але, враховуючи звичку Коломойського інвестувати у політику і політиків, з часом дніпропетровський губернатор зможе нівелювати значення «золотої акції» Єремєєва.

Коломойський наступає на усіх фронтах, прагнучи відігратися за кілька років перебування в обороні. Але війна з Сім’єю продемонструвала, наскільки масштабним є вплив олігарха на справи в Україні. Наприклад, штучне банкрутство його авіакомпанії «Аеросвіт» на початку 2013 року супроводжувалося скасуваннями десятків рейсів, сотні пасажирів застрягли в аеропортах, серйозних втрат зазнали туроператори. У «Аеросвіту» справді були фінансові труднощі, однак існує інформація про те, що Коломойський банкрутував компанію лише для того, щоб на ринку монополістом лишити компанію «Міжнародні авіалінії України» — яку таємно викупив у конкурентів. За іншою версією, Коломойський знищив свою авіакомпанію для того, щоб вона не дісталася структурам Олександра Януковича, які намагалися здійснити рейдерське захоплення «Аеросвіту». Таким чином олігарх продемонстрував владі, що здатен створити проблеми навіть всесильній Сім’ї на піку її могутності.

Ще більший вплив на фінансову систему України Коломойський має через «ПриватБанк». Цей банк – найбільший в країні, він займає близько 17% ринку банківських послуг, має найбільшу мережу відділень та банкоматів і обслуговує зарплатні проекти багатьох державних установ. У «ПриватБанку» зберігають свої заощадження більше 40% українських вкладників.

Під час протистояння Коломойського з кланом Януковича (якраз в період банкрутства «Аеросвіту») ходили чутки, що олігарх погрожував обвалити курс гривні або навіть завести фінансову систему країни до колапсу – наприклад, просто закривши всі відділення свого банку чи припинивши обслуговування банкоматів. Уявлення про можливі наслідки цього кроку може дати ситуація в Криму, де «ПриватБанк» припинив свою роботу. На півострові клієнтами банку були 300 тис чоловік, і закриття відділень призвело до кілометрових черг та справжньої паніки серед клієнтів.

Президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко не сумнівається, що Коломойський здатен при бажанні обвалити фінансову систему України шляхом припинення чи призупинення роботи «ПриватБанку». «Це цілком реально», — сказав він. «Наслідки (для фінансової системи) будуть критичними, тому що потрібен час на те, щоб це все налагодити», — пояснює Сугоняко.

Навряд чи варто сумніватися в тому, що зі зростанням впливу Коломойського ростиме і вплив «ПриватБанку». Дніпропетровський губернатор вже почав збирати вершки зі своєї патріотичної позиції: на початку квітня Нацбанк видав банку Коломойського 9 млрд грн. на підтримку ліквідності та перекриття відтоку депозитів. Це майже половина із загальної суми виділених усім банкам грошей (21,5 млрд грн.). Більше того: подейкують, що в останні дні урядування Азарова між Коломойським та Арбузовим відбулася розмова приблизно такого змісту: «А чому б не виділити 5 млрд. гривень допомоги «Приватбанку» в обмін на гарантію недоторканості з боку радикалів Майдану?». Чим ця історія закінчилася – знає Сергій Геннадійович та Ігор Валерієвич.

Іншим засобом впливу Коломойського є його медіахолдінг «1+1 Media». Холдинг контролює телеканали «1+1», «2+2», «ТЕТ», «ПлюсПлюс», «1+1 International», «Уніан ТБ» та «Бігуді», а також інформаційно-новинні портали ТСН.ua, Уніан, Главред.info, інтернет-сайти «Телекритика» та «Дуся». Маючи потужні засоби впливу на широку телеаудиторію, Коломойський здатен формувати практично будь-який інформаційний фон важливих для себе подій.

Також Коломойський відомий тим, що часто і щедро інвестує в українську політику та політиків. Причому, що називається, прагне розкладати яйця в різні кошики. Це дозволяє йому мінімалізувати втрати, гарантуючи собі збереження впливу на ухвалення рішень в органах центральної влади.

Наприклад, хоч ВО «Свобода» і заперечує існування стосунків з дніпропетровським олігархом, але є й інша інформація. Зокрема про те, що людина Коломойського Ігор Палиця (тепер губернатор Одещини) підтримує стосунки з кримінальним авторитетом Ігорем Дідухом («Мордою»), який, у свою чергу, пов'язаний з народним депутатом «Свободи» Ігорем Кривецьким.

За інформацією «Главкому», навесні цього року дніпропетровський губернатор вів переговори з донецьким олігархом Ринатом Ахметовим на предмет купівлі того, що лишилося від партії регіонів. У якості альтернативного варіанту Коломойський пропонував Ахметову фінансувати розкрутку «младорегіоналів» під парламентські вибори (Олександр Вілкул, Микола Левченко та ін.) на паях – 50 на 50. Втім, поки їх фінансує сам Ринат Леонідович. Але в те, що Коломойський може стати власником партійного проекту на Сході України, вірять в найвпливовіших кабінетах країни.

«Володар Півдня та Сходу»

Сукупність цих всіх засобів дає Коломойському можливість розвивати свою експансію з Дніпропетровщини у інші регіони. 6 травня губернатором Одещини став вже згаданий Ігор Палиця – давній соратник Коломойського. Попередній керівник ОДА Володимир Немировський втратив посаду після одеського побоїща, яке сталося 2 квітня, коли внаслідок сутичок проукраїнських демонстрантів з сепаратистами та пожежі в Будинку профспілок загинуло майже півсотні людей, а більше двохсот отримали поранення. Призначення Палиці засвідчило не тільки безпорадність центральної влади на фоні ефективності Коломойського, але й успішну реалізацію планів олігарха з отримання контролю над стратегічно важливою областю – з її портами, митницею, Одеським припортовим заводом, який Коломойський намагався купити ще у 2009 р., а також Одеським НПЗ (його Коломойський намагався купити у 2011р.), що зостався без господаря після втечі попереднього власника Сергія Курченка.

Палиця багато років працював головою правління компанії Коломойського ВАТ «Укрнафта», доки у 2007 р. не потрапив до парламенту за списком НУ-НС, а потім у 2012 р. переобрався у мажоритарному окрузі на Волині як безпартійний. Голосування Палиці у парламенті засвідчили готовність Коломойського до компромісів з владою: він послідовно підтримував призначення уряду Азарова, ратифікацію Харківських угод (які продовжили термін перебування Чорноморського флоту РФ у Криму в обмін на знижку на газ) та ухвалення «мовного закону» Ківалова-Колесніченка.

Але Дніпропетровською та Одеською областями амбіції Ігоря Коломойського не обмежуються. Олігарх вже висловив готовність взяти під своє крило і Донеччину. І це лише початок. 11 травня Коломойський планує провести з’їзд представників територіальних громад Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської, Херсонської, Одеської та Миколаївської областей. З цією метою він заснував Міжобласну раду територіальних громад Південного Сходу. «Представники областей обговорять питання захисту права українців на вільне волевиявлення та розглянуть можливість зміни адміністративних кордонів», — йдеться у повідомленні прес-служби Дніпропетровської ОДА.

Таким чином, апетити Коломойського виросли вже ледь не до всієї Лівобережної України. Спрут продовжує охоплювати все більше й більше, доки увага усієї України прикута до східного кордону. По суті, Коломойський здійснює приблизно те ж саме, що й Путін у Криму – повзучу окупацію. Різниця лише в методах та рівні публічності. Користуючись термінологією сучасного бізнесу – олігарх здійснює рейдерський захват України.

І коли настане мир, вже після президентських виборів, хто б не очолив державу, він буде змушений домовлятися з Коломойським. Чи навіть не так – він буде змушений слухати людину, котра має під контролем пів країни. А чого захоче ця людина – грошей чи влади, чи й того, і іншого? Ігор Валерійович думає….

Олексій Бик, Національне бюро розслідувань України