Тимошенко відновлює схеми ЄЕСУ: платити доведеться людям

Пройшло близько півроку відтоді, як під гаслами «боротьби з корупцією» у газовій сфері країни прем’єр-міністр Тимошенко розпочала встановлення своїх порядків у постачанні блакитного палива на Україну. Було оголошено ледь не анафему посередникам, які нібито розводять корупцію та піднімають ціни. Посередників начебто усунуто, однак ясності та прозорості у газовій сфері так і не має.

Давно підмічено, що одним з основних рушійних факторів, які штовхають Тимошенко на боротьбу за владу, є прагнення отримати контроль за паливно-енергетичним комплексом країни.

Обійнявши вдруге посаду прем’єр-міністра, Юлія Тимошенко в першу чергу розпочала «наведення порядку» та встановлення власних правил у сфері постачання газу в Україну та розподілу його між споживачами. Так вона діяла у середині дев’яностих при прем’єр-міністрі Лазаренку, коли очолювала Єдині енергетичні системи України (ЄЕСУ) і намагалася контролювати усі поставки та розподіл газу на Україні. Таким же чином вона діяла, займаючи посаду віце-прем’єра з ПЕК при прем’єрстві Ющенка у 2000-му. Зміна газових схем поставок та розподілу були й першими кроками Тимошенко під час свого першого прем’єрства у 2005 році, коли вона активно лобіювала посередництво у газових поставках на Україну давнього партнера по ЄЕСУ – компанію Ітеру.

Складається враження, що Тимошенко досі продовжує працювати в якості віце-прем’єр-міністра з питань паливно-енергетичного комплексу. Звання «газової принцеси» лежить ближче до душі Тимошенко, аніж посада глави уряду.

На посаді прем’єра з усіх боків «заважають працювати», а паливно-енергетична сфера країни настільки закрита, що практично лише декілька спеціалістів знають насправді, що у ній відбувається. Тому окрім загальних фраз критики, Тимошенко нема чого остерігатися.

Прикриваючись сьогодні опозиційним та популістським характером роботи (Юлія Володимирівна завжди будує свою роботу проти когось, створюючи тим самим зовнішнього ворога, який заважає працювати, при цьому використовуючи популістські соціальні гасла – «все робиться в ім’я народу і для народу і буде робитися ще більше»), Тимошенко намагається відновити принципи та схеми роботи у газовій сфері, створені ще за часів існування Єдиних енергетичних систем України.

Для того, щоб зосередити владу на газовим ринком країни у своїх руках, Тимошенко потрібно поставити під свій контроль постачання газу в Україну (зовнішній напрямок) та розподіл газу між споживачами (населення, підприємства, експорт).

Якщо перший напрямок певною мірою залежатиме і від домовленостей з Росією, то другий – цілком у руках Тимошенко. Тим більше, заволодівши розподілом газу на внутрішньому ринку, Тимошенко забезпечить собі існування у великій політиці, навіть не перебуваючи на посаді прем’єра. Є певні способи досягти цього, але про них згодом.

Зовнішній напрямок, а саме контроль за поставками газу в Україну, принаймні на 2008 рік Тимошенко начебто забезпечений. Як відомо, з 1 березня Кабінет Міністрів постановив, що увесь природний газ, який поступає в країну, приймає НАК «Нафтогаз України».

Внутрішній напрямок теж на перший погляд контрольований Тимошенко: всі контрагенти НАК «Нафтогаз України», зокрема й ТОВ «Газпром збут Україна» (дочірня компанія російського ВАТ «Газпром»), одержують ресурс згідно з балансом газу, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Формування ціни для кінцевого споживача і контрагентів здійснюється відповідно до нормативних актів Кабінету міністрів і Міністерства палива та енергетики України.

Однак саме із роботою «дочки» Газпрому і виникають запитання.
Не дивлячись не те, що в указі Президента України про затвердження директив делегації України на переговори з Російською Федерацією з питань переходу на прямі схеми співробітництва у газовій сфері жодного слова не було сказано про пряме входження на український газовий ринок російського монополіста, Тимошенко аби не допустити посередників, надає «Газпром збут Україна» дозвіл на продаж 7,5 млрд. куб. м газу для промислових підприємств України. А це приблизно 25% ринку промислового споживання.

Остаточних домовленостей на папері з Росією поки ще немає (4 червня голова НАК «Нафтогаз Україна» як раз перебуває на переговорах у Москві), однак 25% ринку вже віддана не якомусь посереднику, якого у будь-який момент можна зробити крайнім у всіх гріхах і «вигнати» з ринку, а одній із найпотужніших енергетичних компаній світу, яка досить твердо ступила на українську землю і швидкими темпами починає охоплювати виділені їй квоти.

Тим часом, вже 2 червня «Газпром збут Україна» оголосила про підписання угод з 30 найбільшими українськими споживачами газу. До їх числа увійшли ММК ім. Ілліча, «Арселор Міттал – Кривий Ріг», «Азовсталь», Північний і Центральний ГЗК (група «Метінвест Холдинг» Рената Ахметова), «Євроцемент Груп» і чотири найбільші виробники азотних добрив. Як зазначають деякі ЗМІ, через кращі умови (цінова політика, умови оплати) до «дочки» Газпрому вистроюється черга.

Така певного роду експансія Газпрому на українському ринку штовхає на думку, що Тимошенко досягнула певних таємних домовленостей із керівництвом РФ: з одного боку – прямий допуск Газпрому на ринок України та його подальша експансія; з іншого – можлива політична лояльність Кремля до Тимошенко або домовленості про певний розподіл ринку між Газпромом та структурами підконтрольними Тимошенко.

На перший погляд, реалізація ідеї Тимошенко перетворити НАК «Нафтогаз України» на такий собі український варіант ВАТ «Газпром» забезпечить повний контроль за розподілом газу на національному ринку. Однак монопольне становище НАК «Нафтогаз України» не вирішує питання контролю на ринку особисто Тимошенко: у разі втрати посади прем’єр-міністра, Тимошенко втратить і вплив на газовий ринок.

Таким чином, Тимошенко необхідно привласнити нижчі ланки розподілу газу – обл- та міськгази, підприємства теплокомуненерго, а можливо і компанію «Газ України», яка у свою чергу постачає газ вищезазначеним компаніям та промисловим підприємствам.

Здійснити таку операцію із зміни власників на посаді прем’єр-міністра досить просто: по-перше, довести до банкрутства обленерго та підприємства ТКЕ. Встановивши жорсткі умови оплати за спожитий газ уряд досягнув цієї мети: зазначені підприємства вже заборгували перед ДК «Газ України» більше 2,084 млрд. грн. А 6 травня, під час чергового «розбору польотів» під час наради з головами МДА і керівниками газопостачальних організацій, Тимошенко пригрозила облгазам виставити їх на повторний продаж. Логічно, що за борги ці підприємства перейдуть до власності структур Тимошенко. Як варіант до «Газ України», або до «Нафтогазу України».

По-друге, довести до банкрутства НАК «Нафтогаз України». У стані банкрутства НАК підконтрольний повністю Тимошенко, а у разі усунення її з посади прем’єр-міністра, Нафтогаз не зможе впливати на вже «прихватизовані» газорозподільчі організації. До відома: за І квартал роботи 2008 року НАК «Нафтогаз України» отримав збитки на суму більше 2 млрд. грн. Чи не випадково?

Можливо, збанкрутілий «Нафтогаз України» за ймовірною домовленістю Тимошенко із урядом РФ перейде під контроль Газпрому (як одного з кредиторів), а структури «Газ України», облгази та підприємства ТКЕ перейдуть під контроль Тимошенко. Таким чином відновиться у повній мірі схема роботи сумнозвісної ЄЕСУ.

Для процедури банкрутства Нафтогазу, облгазів та підприємств ТКЕ у Тимошенко є практично усі важелі впливу. Це Головне контрольно-ревізійне управління (ГоловКРУ) на чолі з Миколою Сивульським, давнім партнером Тимошенко ще по ЄЕСУ. Це Державна комісія з регулювання ринку цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПРФ) на чолі із А.Балюком. Єдиної ланки, якої зараз не вистачає, це Фонду державного майна України (ФДМУ) на чолі із відомим рейдером та соратником Тимошенко А.Портновим. Саме бажання встановити на посаду голови ФДМУ свою людину можна пояснити постійні істерики прем’єра навколо фонду та приватизації.

Таким чином, відновивши схеми роботи ЄЕСУ в Україні, упускаючи при цьому меркантильні інтереси, Тимошенко отримує вагомі інструменти впливу над усією країною. При чому, здавши частину національних інтересів Росії, Тимошенко практично назавжди забезпечить задоволення власних політичних амбіцій незалежно від політичної кон’юнктури на той чи інший момент.

Олег Луценко, для «Реальної політики»

Дата публікації: 7-06-2008 14:18 |  переглядів