Для чого міністрові культури Вовкуну видавничі бізнес-підпори?

Питання розвитку культури в будь-якій країні і у будь-який час актуалізуються в період глобальних суспільних змін...

В Україні вирує економічна криза. Її тягар посилюється глибокою кризою культури. Взагалі, сьогодні можна констатувати, що культурна політика і політика культури в нашій країні досягли дна. Нижче опуститися неможливо. Не тому що цю політику не можна зробити ще безглуздішою, а тому, що за цим дном – смерть нації, як єдності людей, здатних творити і підтримувати спільну культурну традицію.

Криза української культури має своє джерело. Це — комерціалізація. Головним «комерсантом» виступає Міністерство культури і туризму. Діячи культури називають його міністерством культуризму, бо воно повною мірою відповідає цій назві. Левову частку своїх зусиль воно витрачає не на культурні проекти, а на нарощення комерційної складової в регуляторній політиці. Українська культура заробляє гроші і опікується прибутками, ігноруючи, що це знижує кількість і якість національного культурного продукту. Результат таких комерційних зусиль міністерства, очевидний.

Українським кінематографом програні всі позиції на пострадянському просторі. Призи міжнародних кінофестивалів отримують картини, що попадають туди не завдяки, а всупереч діям чиновників. Немає нових театрів і будинків дитячої творчості. Немає результатів від ярмарки бібліотечних ідей. Відсутня державна концепція розвитку музейної справи. Все, що безпосередньо оточує людей і формує культурне середовище суспільства, давно перестало бути зоною відповідальності державних чиновників. Вони з радістю віддають її місцевому самоврядуванню, яке не має грошей ні на що. Митці, опинившись сам на сам з проблемами місцевого самоврядування, бьють на сполох, бо втрачають галереї, художні майстерні, кінотеатри і можливість працювати. Але їх нема кому почути.

А чим же займається Міністерство культури і туризму? Воно опікується програмами будівництва і розвитку готельного бізнесу. А ще планує забрати у Держкомтелерадіо видавничу галузь, щоб покласти її під «сукно» міністра культури Вовкуна. Всі розуміють, що комерціалізація культури веде до деградації і скорочення культурного середовища. Але виконавча влада не тільки не має чітко задекларованих цілей, вона, навіть, не прагне їх сформулювати. Влада займається виконанням короткострокових завдань і проведенням не зв'язаних між собою заходів, спрямованих, перш за все, на самозбереження.

Варто було президентові «натякнути» на необхідність двадцятивідсоткового скорочення штату чиновників, реакція не забарилася. Міністерство культури і туризму поквапилося «застовпити» за собою сфери нових комерційних інтересів. Чиновники побігли скорочувати людей у відділах і такими ж темпами!.. створювати нові структури управління. Потяглися розмови, засідання, залунали пропозиції – кого з ким об’єднати і що утворити, щоб усім було цікаво. Не треба бути провидцем, щоб спрогнозувати, які галузі нашої економіки і культури можуть стати об’єктами такого «реформування». Тількі успішні і такі, що знайшли вихід з глибоких кризових пасток і почали рухатися вперед. Бо їх стає вигідно торощити в угоду комерційним інтересам нашого чиновництва. Не країні вигідно, а, саме, чиновникам.

Серед діячів культури України популярна приказка про те, що з двох скрипалів талановитий приречений стати «вічним трудівником за копійки», а безталанний – «керівником філармонії». В світлі цієї приказки кадровий корпус колишніх міністрів культури оцінити нескладно. Таланти йдуть з посади відразу, або взагалі не приймають таких посадових пропозицій. А «керівники філармоній» підсилюють комерційну складову регуляторної політики міністерства. Призначення пана Вовкуна на посаду міністра Культури нікого не здивувало. А його діяльність на цій посаді була передбаченою, бо він сповна відбувся як організатор... політичних шоу. Тому ніхто не чекав від нього «проривів» і проектів культурного розвитку країни. Чекали продовження непрофесійних дій і підвищення комерційних зусиль. Адже кредо міністра Вовкуна, – нічого особистого, нічого особового — просто бізнес.

Немає сумніву в тому, що бізнес можна побудувати разом з готелями для ЄВРО 2012. Але як бути з музеями? З бібліотеками? З кіностудіями? З учбовою базою Мінкультури? З театрами і музичними студіями? Зі скандалами навколо закупівлі книг за бюджетні кошти для бібліотек Криму та Севастополя? Сьогодні міністерство культури і туризму хоче сховатися від скандалів в цій сфері, підпорядкувавши собі всю книговидавничу галузь країни. Але чи допоможе це приховати факт падіння культури і відсутності культурної політики в Україні як такої? Не допоможе. Недавно був в Пирогово. Млини на підпорах, обвішані оголошеннями, — «руками не чіпати, не заходити», розбиті дороги, мертві експонати і... велика черга до каси...

Вітчизняна культура всі рубежі програла культурі масовій. Це міняє соціум і впливає на ментальні трансформації в суспільстві. Втрата культурою національного духу і викорінювання «неугодних культур» стає реальністю. Такі процеси завжди супроводжуються наркотичним геноцидом нації, економічними негараздами і демографічними проблемами. Чи є вихід? Звичайно, є. І головною на цій дорозі повинна стати програма декомерціалізації культури і всіх структур, що відповідають за суть і якість політики держави в цій сфері.

Схоже, що нинішній міністр культури пан Вовкун, як і його попередник, цього не розуміє. Або не хоче розуміти. Хоча, не виключаю того, що він просто не здатний зрозуміти різницю між шоу-бізнесом, політичними шоу і Культурою. Це теж можливо. Але доки це розуміння не прокинеться, культура залишатиметься інструментом політики і заручницею бізнес-спрямованості її керівників. А це по-справжньому жахливо. Тому що, коли культура перетворюється на бізнесовий млин, то в жорнах її перемелюється не мука, а творчий потенціал і духовність нації.

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 10-11-2008 16:03 |  переглядів