Кроляча шапка — шапка Мономаха?

Сьогодні Арсенієві Яценюку виповнюється 35. Він став зовсім великим політиком — настільки, що відтепер нарешті має не тільки підстави, а й право балотуватися в президенти. Не виключено, що саме сьогодні Яценюк може проректи сокровенне: «Я йду...» (або «Я піду...»). Адже півтора місяця тому в інтерв’ю каналу «Інтер» лідер руху «Фронт змін», відповідаючи на запитання, чи балотуватиметься він на найвищий пост у державі, сказав: «Відповідь на це питання і так зрозуміла. Я думаю, що залишилося дочекатися 35 років і оголосити».

Арсеній Яценюк неабияк пожвавив президентську кампанію–2009/10, вніс у перегони свіжий струмінь і цікаві барви. Без нього доводилося б обирати між добре відомими й дещо набридлими. Ніша для «ненабридлого молодого прагматика» лишалася вільною, і Арсеній Петрович каліграфічно вписав у відповідну графу свого життєвого плану: «вибори президента–2010 р. — взяти участь». Можна сперечатися, чи не помилився він, обравши саме цю, а не наступну, 2015 року, кампанію. Але відомо, що ризик — підходяща тара для шампанського. Та й хто там знає, що буде через п’ятирічку. А зараз ситуація, що не кажи, сприятлива: Яценюк ще недавно був не зовсім Головою, але спікером Верховної Ради — одним із провідних «облич» країни; в умовах кризи в таборах суперників рейтинг сам упав йому на голову; відтак спонсори з’явилися разом із шансами. Теоретично, у цій кампанії Арсеній Яценюк може стати тим, ким у 2004 році не став Сергій Тигіпко, теж порівняно не заплямований ліберал без конкретної політичної масті, помаранчевої чи синьої. Тигіпко тоді мав значні шанси здобути шапку Мономаха, але вибір «партії влади» впав на іншого — Януковича. Тепер же молодий і рвійний Багз Банні, або Кролик Сеня, як називають його друзі та колеги, вирішив не відмовлятися від шансу. «Влада зараз валяється під ногами», — заявив Яценюк в одній із недавніх поїздок по областях. Наскільки реальний шанс її підняти?.. Давайте спробуємо розібратися.

Рейтингові подарунки

Арсенія Яценюка можна назвати унікальним явищем в українській політиці 2000–х, адже він не схожий на своїх «старіших» конкурентів. Ця людина — нового, прагматичного гарту — не була членом жодної партії, не маринувалась довго на одній і тій самій посаді, робила кожний наступний крок лише вгору по кар’єрній драбині (хіба з невеликими «перекурами», аби зібратися з силами і ресурсами для здобуття нового щабля).

З 1992 року — юрист–підприємець, заступник голови правління банку «Аваль», надалі — міністр економіки Криму (2001—2003), перший заступник і в.о. голови Нацбанку (2003—2005), заступник голови Одеської облдержадміністрації (2005), міністр економіки України (2005—2006), перший заступник голови секретаріату Президента (2006—2007), міністр закордонних справ (2007), третій номер виборчого списку «НУНС», Голова Верховної Ради (2007—2008), лідер руху «Фронт змін» (з 2009 року).

Ще рік тому рейтинг Арсенія Яценюка був близьким до статистичної похибки або взагалі не фігурував у соціологічних дослідженнях, а в минулому місяці, за даними КМІС, становив 20,1% плюс–мінус 1,8%, що робило молодого «фронтовика» реальним кандидатом на вихід у другий тур президентських виборів у парі з Віктором Януковичем. Це — пікові показники. Інші соціологічні фірми фіксують трохи менші вияви популярності Арсенія Петровича (скажімо, донецька Research&Branding Group наприкінці квітня — на рівні близько 14%).

Однак, у будь–якому разі, з «феноменом Яценюка» почали рахуватися, його почали побоюватися. Насамперед загрозу в п. Арсенієві бачить Юлія Тимошенко. Саме в неї екс–Голова ВР відкусив значну частину рейтингу на Західній Україні — ключовому регіоні БЮТ, і саме на рівні з Тимошенко Яценюк зараз іде в усіх опитуваннях.

Відтак ще взимку лідерка БЮТ не стрималася і завдала першого удару, звинувативши колишнього колегу по коаліції в тому, що він є «проектом олігархів», зокрема «газовика» Фірташа.

Про серйозність ставлення Блоку Тимошенко до загрози у вигляді Яценюка говорять і заяви заступника голови БЮТ, віце–спікера ВР Миколи Томенка. Пан Микола ствер­джує: «Стратегічно є розуміння, що президентська виборча кампанія досить непроста. Країна розділена на два виборчі ареали. Ліворуч — Янукович і Симоненко, праворуч — Тимошенко, Яценюк і Литвин. Краще домовитися в цій трійці праворуч, ніж воювати привселюдно, понижуючи шанси один одного. Я як виборець запропонував би таку формулу: Тимошенко — Президент, Яценюк — Прем’єр–міністр, Литвин — Голова Верховної Ради».

У принципі, логічно: щабель парламентського спікера Яценюк уже проминув, далі — президентство або головування в Кабміні.

Яценюк приречений домовлятися?

Але не все так просто. По–перше, Томенкові пропозиції не надто сприймають у БЮТ, по–друге — і це головне — назустріч потенційним союзникам зовсім не хоче йти сам Арсеній Яценюк, маючи амбіцію здобути не частину, а все. Спокуса тут справді значна, адже в разі виходу в другий тур і очної дуелі зі «скомпрометованим» суперником шанси Яценюка на загальний успіх виглядають дуже непоганими. Принаймні двох ходок у тюрму в нього нема, і окуляри на переніссі сидять не для краси, а є ознакою реальних двох вищих освіт. Та й під час економічної кризи не Арсеній вів державний корабель на рифи. Такий хід думок має право на існування, однак у другий тур ще потрібно вийти, а це — дуже й дуже непросто.

«Яценюк буде приречений домовлятися, оскільки, зрозуміло, президентських виборів він не виграє, — висловлює в коментарі «УМ» позицію БЮТівців–оптимістів нардеп Сергій Міщенко. — Ми подивимося по першому туру — залежно від того, скільки відсотків Арсеній Петрович набере, буде зрозуміло, на яких умовах домовлятимуться з ним учасники другого туру. Якщо його підтримають відсотки три–чотири, то ніхто йому нічого не пропонуватиме — як кажуть, «по Сєнькє і шапка». А що він вийде в другий тур, я навіть не припускаю. Навіть варіантів таких не хочу обговорювати — це не–мож–ли–во!»

Очевидно, що пан Міщенко більше грається в піар і пропаганду, аніж у серйозну аналітику, але загалом така думка теж існує. «Яценюк — штучна фігура, хоча й дуже перспективна, — визнає БЮТівець. — Якщо він рухатиметься в правильному напрямі, то на наступних виборах може піднятися. Але не на цих. Нинішні вибори будуть для нього такою собі артпідготовкою — якщо поводитиметься правильно, то зможе потім висуватися з великими шансами на перемогу. Якщо ж на цих виборах згорить — то все, політичного майбутнього в нього вже не буде».

Натомість Ярослав Сухий із Партії регіонів переконаний: «Ті, хто думає, ніби Яценюк буде з кимось із кандидатів домовлятися, напевно, погано знають характер Арсенія Петровича. Це дуже амбітний, перспективний і надзвичайно впертий молодий чоловік. Він ніколи не вестиме ніяких переговорів. Я не хочу обговорювати його перспективи — у нас, за Конституцією, кожен має право бути обраним. Але скажу, яким є його безперечний політичний плюс: Яценюк вніс свіжий подих у затхле болото колотнечі між двома–трьома претендентами. І я особисто бажаю йому у цій президентській гонці успіхів, хоча точно знаю, що в ній переможе Янукович».

Із наступних слів Сухого зрозуміло, що «регіонали» остерігаються «феномену Яценюка» не менше, аніж БЮТівці: «Якщо, суто гіпотетично, трапиться так, що Янукович відмовиться від участі у президентських перегонах і Яценюк вийде у другий тур, то, незалежно від того, з ким він там конкуруватиме, Яценюк — Президент», — каже Ярослав Сухий.

А от «коаліційний» «нашоукраїнець» Руслан Князевич у розмові з «Україною молодою» відгукнувся про перспективи подальшого зростання рейтингу Яценюка скептично: «До офіційного старту виборчої кампанії ще надто багато може змінитися. В українських реаліях для того, щоб кандидат зберіг, примножив або втратив свій рейтинг, достатньо кількох тижнів. Тому було б ризиковано розцінювати те, що ми маємо на даний момент, як константу станом на початок кампанії (а коли вона почнеться, іще невідомо, оскільки Верховна Рада поки не ухвалила нової дати президентських виборів)». Колега по фракції наводить приклад Юрія Луценка, в якого після відставки з посади міністра внутрішніх справ у 2007–му році рейтинг був на рівні 12 відсотків, але він повністю розгубив популярність іще задовго до нинішнього скандалу.

А якщо вже казати про Луценкову «Самооборону», то її представник Кирило Куликов на питання, кого може підтримати «НаСа» — Тимошенко, Яценюка чи когось іншого — відповідає: «Ну ви ж розумієте, що за нинішніх обставин (після скандалу з Луценком) підтримка «Народної самооборони» може вплинути тільки негативно. Тому хоч як би Яценюк із нами домовлявся, це його рейтинг точно не підніме. Але ми поки що взагалі не розмовляли про те, кого підтримаємо на виборах. Хоча в пресі всюди пишуть, що «Самооборона» є сателітом БЮТ, то в такому річищі ми поки і йдемо».

Політолог Володимир Фесенко, який серед усіх коментаторів є найбільш неупередженим, визнає: «На сьогодні Яценюк є одним із трьох головних претендентів на президентську посаду. В усіх провідних соціологічних служб дані щодо рейтингів Яценюка і Тимошенко фактично збігаються. І закриті дослідження, наскільки мені відомо, дають таку саму картину. Невипадково ми зараз бачимо початок проведення контрпропагандистських кампаній проти Яценюка. Це підтверджує, що його вважають серйозним конкурентом — насамперед у команді Тимошенко».

Голова правління центру політичних досліджень «Пента» фактично повторює думку БЮТівця Томенка: інші кандидати зацікавлені в домовленостях з Яценюком. Хоча б через те, що в тому разі, коли між Тимошенко та Яценюком на «постпомаранчевому» фланзі триватиме війна, частина виборців кожного з цих кандидатів не проголосує за іншого «постпомаранчевого», якщо він вийде в другий тур з Януковичем. «До виборів Юлія Тимошенко, безперечно, з Арсенієм Яценюком воюватиме, а потім — домовлятиметься. На яких умовах — залежить від того, скільки кожен набере в першому турі», — висловлює припущення Володимир Фесенко.

Тут можна було б сказати, що Фесенко повторює думку БЮТівця Міщенка, але політолог уточнює: «Як свідчить досвід, у другому турі голосування відбувається не стільки «за», скільки «проти» одного з кандидатів. І Яценюк у цьому сенсі матиме перевагу, адже в нього (як і в Литвина) — найменший серед політиків рівень недовіри».

Обнадіявши Арсенія Петровича, пан Фесенко ще раз застерігає: «Швидкий рейтинг може розчинитися так само швидко, як і з’явився. Тому для Яценюка дуже важливо ще до початку виборчої кампанії встигнути завершити формування ефективних організаційних структур. І поступово демонструвати суспільству свою команду, її політичне обличчя. Він повинен чітко донести, що робитиме і як діятиме на посаді Президента».

Трохи умовностей про Я і Ю

Відзначимо нюанс: політики й політологи не відзначають у своїх розкладах повторного наміру балотування в президенти Віктора Ющенка. Але хоч би що там гадали про рівень його популярності, нинішній глава держави теж буде серйозним чинником виборчої кампанії. І вже згадані «закриті» соцдослідження свідчать про деякі рухи рейтингу Ющенка в бік поліпшення. Слід враховувати, що Яценюк і Ющенко «пасуться» приблизно на одному й тому ж електоральному полі, і Арсеній Петрович зрештою недорахується значної частини саме тих голосів, які збере Віктор Андрійович. І навпаки. Тобто Яценюкові і Ющенку теж належало б домовлятися.

На приватну думку авторів цієї статті, Я і Ю могли б стати сильним дуетом кампанії–2010. Хай не таким «забійним», як Ющенко й Тимошенко у 2004–му, але все ж.

Станом на початок року структури «ющенківців» та розбудованого «Єдиного центру» на місцях могли б залатати величезні дірки в мережі так званого «Фронту змін» і виконати приблизно ту функцію, яку в 1999 році виконав для Леоніда Кучми фонд «Соціальний захист» Олександра Волкова: навмисно малопомітну, але — вирішальну.

Однак такий політтехнологічний хід був би реальним у випадку кількох «якби». По–перше, в разі бажання Віктора Андрійовича знайти собі «наступника» і не балотуватися самотужки. По–друге, якби ідеологічний вектор Арсенія Петровича нарешті прояснився і відповідав би стратегічному баченню майбутнього України Ющенком. По–третє, якби Яценюк забув образи на секретаріат Президента, зачаєні з листопада минулого року, коли Банкова погодилася на його усунення з посади Голови ВР. Ну й ризикнув би об’єднати зусилля з Ющенком і Ко, звісно.

Утім, маємо те, що маємо. Про ідеологію «самотнього воїна» Яценюка зараз варто говорити в будь–якому разі. Точніше, не про ідеологію, а її відсутність. Тобто — про пристосуванство. Саме цей шлях обрав Арсеній Петрович, зрозумівши, що в його випадку «не катить» звичніший варіант зі створенням іміджу «страдника за правду».

«Фронт змін» із Росією воювати не хоче

Хтось назве це ознакою політика нового покоління, але патріотам України у звичному їхньому розумінні зовсім не до вподоби те, що нині промовляє без п’яти хвилин кандидат у президенти від «постпомаранчевих» Арсеній Яценюк. Спочатку здавалося, що екс–Голова ВР просто боїться необачною «патріотичною» заявою віджахнути частину потенційно «своїх» виборців із південних та східних регіонів. Але чим далі у виборчий ліс, тим стійкіше враження: то півбіди, що Яценюк — справді «перестраховщик», прагматик і цинік. Головна біда — пристосуванство штовхає його все далі від українських інтересів. І ближче — до російських. Що, мабуть, і не дивно, адже саме в Росії — гарантії заробітків основних спонсорів Арсенія Петровича.

Узяти хоча б «програмне» інтерв’ю, яке нещодавно дав Арсеній Яценюк радіостанції «Ехо Москви». «Просійте відповіді на предмет конкретики — залишиться тільки «У моєї дружини сестра живе в Москві», — кепкує у своєму блозі з цього приводу журналіст і громадський активіст Вахтанг Кіпіані. — Решта — неприємно здивувало. Особливо, як він конкретно «злив» тему НАТО і, головне, [виведення в 2017 році] Чорноморського флоту».

Справді, ось що говорить (точніше, не хоче говорити) Яценюк, принагідно розсипавшись у компліментах дуету кремлівських прем’єро–президентів та главі великодержавної російської дипломатії Лаврову, про «проблему–2017»: «Во–первых, кто даст сегодня гарантии, какова позиция будет российского государства в 2017 году, что Россия будет хотеть? Может, Россия, например, в 2015–м попросит досрочно вывести флот. Или скажет, что он нам уже не нужен после 2017–го...»

Припертий до стіни, Яценюк визнає, що свого часу підписав із Президентом та Прем’єр–міністром лист до Брюсселя, але... «не о вступлении в НАТО, а о присоединении Украины к Альянсу». Сміх, та й годі.

Але далі вже не смішно: Яценюк пропонує росіянам конкретний шматок газової труби в Україні в обмін на якісь абстрактні родовища десь на Ямалі. Не все ж тільки Януковичу і Тимошенко йти у фарватері Кремля!

«Москве нужны понятные люди, с кем работать. Москва будет ставить (...) не на выборы, а на дальнейшие отношения», — говорить Яценюк «Еху Москви». «Це ще одне пряме запрошення Кремлю. До того ж, і це для мене важливо, — коментує Кіпіані, — Яценюк не адресує аналогічні слова Брюсселю та Вашингтону. Тобто столиці Росії він дає слово, а західним столицям — те, що залишається, — право безоглядно вірити в його апріорну «європейськість».

Програма «Фронту змін», представлена на відповідному сайті, має 17 «середньоарифметичних» пунктів, під якими може підписатися будь–який тверезомислячий український політик, зокрема зі спробою дати визначення національної ідеї «за Яценюком» («сильна держава і свідомий громадянин...», «родина, яка має за що жити...», «збереження мови та культури, осмислення минулого та роздуми про сучасне»). Але, як не крути, вибори вимагають не абстракцій, а конкретних відповідей на світоглядні питання. І пан Арсеній уже дав одну таку, яка не могла не прорідити коло його прихильників, насамперед на Західній Україні.

На зустрічі з волинськими прихильниками ГО «Фронт змін» Яценюк повідомив, що у випадку перемоги на президентських виборах він як суб’єкт законодавчої ініціативи «не дає обіцянку» внести законопроект про визнання вояків Української повстанської армії воюючою стороною у ІІ Світовій війні. «Потрібен час для того, щоб не тільки 20 мільйонів українців Західної України знали правду про боротьбу вояків УПА, а й 26 мільйонів населення Східної України. Особисто для мене це питання складне», — заявив Яценюк.

З інших конкретних заяв останнього часу можуть привернути увагу хіба слова Яценюка про те, що «вибори будуть випробуванням для України, і новому лідеру доведеться пройти через запровадження непопулярних реформ». Очевидно, що під таким «лідером–переможцем» Яценюк має на увазі себе.

Натомість В’ячеслав Кириленко, лідер громадського руху «За Україну!», прогнозує колишньому соратникові «гірке розчарування» за підсумками виборчої кампанії і закликає: «Арсеній Петрович зі своїм «Фронтом змін» хай визначається. Бо ж поки не видно ні позиції, ні фронту, ні змін. Натомість є бажання гратися в те, хто більше сподобається. Але це не позиція. Це шоу, мода, тусовки, світські хроніки, савіки шустери — все, що завгодно, тільки не політика у відповідному розумінні цього слова».

Дмитро ЛИХОВІЙ, Леся ШОВКУН, газета \"Україна молода\"   

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 22-05-2009 9:20 |  переглядів