Лисиця Аліса й Кіт Базиліо сподіваються, що вони в країні дурнів

Один кандидат плаче в рушник на процедурі висування, інша привселюдно демонструє етикетку на одязі, третій з фонограмою свого виступу об'їхав півкраїни, на черзі — інша половина. Вони йдуть на все, щоб нам сподобатися. Цінуймо це. Бо могло (і ще може) бути зовсім інакше.

Українські політики нагадують військовополонених у визначенні британського прем'єра Вінстона Черчиля. Якось той сказав: «Військовополонений — це той, хто хотів вас убити, а коли в нього це не вийшло, просить пощади».

Щойно півроку тому найбільш рейтингові політики — Віктор Янукович і Юлія Тимошенко — домовлялися між собою перетворити суспільство на нуль, принагідно на інституційному рівні завдавши країні несумісної шкоди.

Скасування прямих виборів і запровадження виборів у два тури зводило до нуля вплив суспільства на владу. Громадяни в країні ставали ніким, і звати їх було б ніяк.

Якби конституція ПР і БЮТ пройшла, Юлія Тимошенко не мала б жодних потреб заперечувати свої зв'язки хоч з Луї Віттоном", хоч з будь-ким ще.

Крім цього, встановлювався цілковитий контроль над виборчою системою. Пропонувалося запровадити новий орган (Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія України і система місцевих кваліфікаційно-дисциплінарних комісій), які б чинили визначальний вплив на вибори і судочинство в країні, проте позбавлялися будь-якого суспільного контролю і залежали від нинішнього складу Державної судової адміністрації.

Про будь-які реальні вибори в такій системі говорити не доводилося б. Відповідальність ЗМІ за «дезінформацію суспільства» без визначення, що це таке і хто її встановлює, ціною позбавлення ліцензії назавжди, означало ліквідацію свободи слова з усіма супутніми наслідками.

Запровадження «обрання» місцевих суддів означатиме їх залежність від тих, хто фінансував їхню кампанію. Фактично це було б повне узаконення корупції і підкупності судів. Коли нині є хоч теоретична можливість наведення порядку в судовій системі (до речі, підконтрольній переважно БЮТ), то тоді ця можливість ліквідовувалася в принципі.

Домогтися в такій системі справедливості, не вдаючись до насильства було б практично нереально. Право Верховної Ради самовільно призначати і звільняти голову Нацбанку означало загрозу гіперінфляції, особливо з огляду на поведінку нинішнього Кабміну.

І це на додачу до, вочевидь, навмисне створених загроз для національної безпеки країни. Це була спроба використати жадобу влади кількох осіб для руйнування життєздатності держави. Як кажуть, дехто так чіпляється за кермо, що ладен перенести його на чужий корабель.

Конституційною авантюрою ПР і БЮТ маски було скинуто, і видовище не потішило.

По суті, конституцією ПР і БЮТ країну, паралізовану реформою 2004 року, хотіли не реанімувати, як можна було б сподіватися від «представників народу», а добити й розчленувати. На очах суспільства політики намагалися рознести країну, а її громадян «помножити на нуль».

Янукович навіть заявив з цього приводу буквально наступне: «Якщо розкривати все, про що ми говорили (під час конституційних переговорів з Тимошенко), ми взагалі втратимо своє обличчя» .

Юлія Тимошенко здається, вже забула, що півроку тому хотіла зробити Віктора Януковича президентом і Головнокомандувачем. Нині обидва ці кандидати вже навіть не заїкаються про парламентську республіку, яку без спросу хотіли посадити на голову суспільству.

Наполеон свого часу сказав, що «нічого не втрачено, доки не втрачена честь». Випадок із конституцією ПРіБЮТ — цілком протилежний.

Після всього цього Янукович і Тимошенко насмілюються просити виборців, щоб ті віддали за них свої голоси. Усе це нагадує тактику Лисиці Аліси й Кота Базиліо з «Буратіно» — спробувати виклянчити те, що не вдалося відібрати силою.

Є й інші «досягнення». По суті у нас уже встановлено двопартійну систему. Сім років Тимошенко і Янукович почергово змінюють одне одного на посаді прем'єр-міністра. Результат — відомий.

При цьому політики співають про свої досягнення, мов сирени. Ще давні греки попереджали — хто їх слухає, той гине. Нинішній склад депутатів, звичайно, нізащо не згодиться, що обов'язково перевіряти кандидатів на детекторі брехні.

А варто було б. А то кандидати наговорили вже стільки, що навіть починаєш сумніватися, що їх справді звати Вітя, Юля і так далі.

І це не кажучи про «скелетів у шафах», які вивалюються звідти один за одним.

При цьому політики, побігавши по колу, легко знаходять винних — «картелі», «змови», «кулуарні домовленості». А самі «білі й пухнасті». При цьому не помічають, що кажуть неправду двічі — і шукаючи винних, і стверджуючи, що вони не такі, як інші.

Нині суспільство має віддавати собі звіт, що у БЮТ і ПР навіть зараз відкрито говорять про «неминучий» союз після виборів. І тоді загрози, відсунуті на Трійцю, постануть у повний зріст.

Щоб з гідністю впоратися з ситуацією, суспільство має єдиний вихід — не дати голосу тим політикам, які продемонстрували своє ставлення до суспільства і його життєвих інтересів. Не дати голосів тим політикам, які вважають, що без них нічого не буде. Довести, що буде, і навіть краще.

Найголовніше — країні потрібна єдність. Сьогодні існує очевидний запит на політика, який зможе перемогти Тимошенко в першому турі, і Януковича в другому.

Розпорошеність голосів, викликана значною кількістю альтернативних кандидатів, має примусити саме суспільство зорієнтуватися і підтримати в першому турі кандидата, який станом на той час зможе перемогти обох «фаворитів».

Хто це буде наразі невідомо. Але реальний вибір дедалі звужується.

Реальність змушуватиме нас бути більш реалістичними. Жоден з кандидатів, як і будь-хто інший із смертних, включно з самими виборцями, не є (та й не можуть бути) ідеальним. І тому навряд чи буде правильно виставляти надмірно завищених вимоги, хіба що собі.

Одностайність уже не політиків, а самого суспільства — ключовий чинник.

Півтора тисячоліття тому візантійський «Стратегікон» писав про предків українців: «Серед них немає одностайності, вони або зовсім не йдуть на угоди, або одні йдуть, а інші одразу порушують, оскільки всі тримаються різних думок, і жоден не бажає поступатися іншому.

Оскільки у слов‘ян багато керівників, між якими немає згоди, не позбавлені сенсу спроби приручити деяких із них словами чи дарами, і тоді нападати на інших».

Ще перед тим грецький історик Фукідід писав, що можливості мешканців української землі, нереалізовані внаслідок незгоди: «За військовими чеснотами з ними не може зрівнятися жоден народ не лише в Європі, але й в Азії; жоден народ сам по собі не в силах встояти проти них, якщо всі вони живуть між собою в згоді. Але в життєвих справах вони розуміються гірше інших».

Ярослав Мудрий перед своєю смертю сказав: «Якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі загинете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим».

Усе це прості речі, переможні в своїй простоті.

Гідність та інстинкт в останній момент мають змусити суспільство згуртуватися. Показати своє ставлення до тих, хто демонстративно зневажає країну. Витягнути з кишені «революційну дулю».

Віктор Янукович є неприйнятним кандидатом для дуже значної частини суспільства. Його рейтинг суттєво менший антирейтингу. Це питання другого туру.

Перемога альтернативного кандидата цілком реальна. Вона дасть можливість суспільству передихнути, стримати узурпацію й повновладдя олігархії, а на додачу ще й викаже зрілість країни.

Виборці мають зробити свою роботу, якщо її не змогли зробити політики.

Щоб мати й використати свій шанс і шанс своєї країни на десятиліття. Щоб поважати себе. Щоб відомі персонажі не тішилися, що вони надурили цілу країну, перетворивши її в країну дурнів.

Олександр Палій, політолог, історик, кандидат політичних наук, Українська правда

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 9-12-2009 19:26 |  переглядів