Навіщо порізно програвати, коли спільна перемога — реальна?

Тема об'єднання кандидатів від «демократичного табору» не стала несподіванкою.

Причин достатньо. У суспільстві існує очевидний запит на «третю силу», не пов'язану ні з БЮТ, ні з Партією регіонів. І рейтинги, що несподівано накочуються то на одного, то на іншого кандидата, який хоч чимось може відповідати цим вимогам — тому підтвердження. 

Ймовірно, механічне об'єднання кількості потенційних виборців Віктора Ющенка, Арсенія Яценюка, Анатолія Гриценка, Олега Тягнибока та Юрія Костенка вже зараз дає вихід у другий тур президентських виборів спільному кандидатові. 

Крім  того, навіть мінімальне об'єднання хоча б на рівні трьох або навіть двох кандидатів могло б дати відомий «кумулятивний ефект». Адже станом за місяць до виборів, за даними штабних соціологів БЮТ і ПР, за кандидатів цих двох політичних сил ладні були голосувати заледве 45% виборців. 

Для порівняння, за місяць до першого туру президентських виборів 2004 року за двох тодішніх лідерів перегонів збиралися голосувати три чверті виборців. 

Люди в більшості не хочуть голосувати за Януковича й Тимошенко. Але їх туди тягнуть технологіями та розпорошеністю альтернатив.

Якщо альтернатива стане цілісною, підсиленою новими змістовими наповненням, чимало виборців побачать, у який бік іти й за кого голосувати. У такому разі в об'єднаного кандидата не виникне проблем із виходом у другий тур, а перемога в другому турі над Януковичем стане справою техніки.

Янукович може перемагати на тлі розсварених вщент решти політиків. У конкуренції, засіваній на більш раціональних пріоритетах, Віктор Янукович з його багажем має менші шанси. Тому висновок простий: спільна перемога реальна. 

Між тим, і президент Ющенко, і Яценюк, і Гриценко, і Тягнибок з Костенком з різною мірою рішучості, але все ж виступили проти коаліції ПР і БЮТ, яка в травні-червні минулого року всерйоз готувалася до демонтажу демократичних інституцій в країні та перетворення всього суспільства на подобу мешканців Голованівського лісу. 

Проти конституційної авантюри, яку півтора роки «клеїли» Віктор Янукович і Юлія Тимошенко, з 18 нинішніх кандидатів у президенти виступили лише ці політики, та ще лише Інна Богословська, хоча й не так виразно, як могла б. Події піврічної давнини цілком по-новому прояснили, хто в Україні є «демократичними» кандидатами, у прямому значенні цього слова. 

Очевидно, егоїзм утримуватиме демократичних кандидатів від об'єднання. Попереду, з великою імовірністю, місцеві вибори. Теоретично не виключаються і парламентські. 

У той же час ті з політиків, хто медитує на свої можливі три відсотка голосів з перспективою місцевих і парламентських виборів, мали б задуматися. 

Перемога кандидата від БЮТ або ПР з великою імовірністю означатиме перемогу олігархії без жодних стримувань і противаг. Із країни з конкуренцією різних олігархічних кланів Україна з великою імовірністю перетвориться на країну олігархічного авторитаризму або, не виключено, й деспотії. 

Тому після остаточної перемоги олігархії в країні можна буде повішати дані ЦВК на стіну в якості диплома. Бо в «талантах» юристів ПР і БЮТ сумнівів немає. Ці політичні сили вже намагалися перенести вибори на 2014—2015 роки, можливо, якби це вдалося, перенесли б і далі. 

БЮТ і  ПР написали і ухвалили, подолавши вето президента, закон про вибори. Тепер БЮТ називає цей закон фальсифікаторським і робить вигляд, що хоче його скасувати. Тим часом в Україні повертаються норми, за якими фальсифікувалися вибори 2004 року.

За рішенням ЦВК від 4 січня для голосування за межами виборчої дільниці виборець не повинен надавати документ, який підтверджує, що він не може пересуватися самостійно. 

Законом про вибори президента, ухваленим спільно БЮТ і ПР, створено вкрай сприятливе для фальсифікацій законодавче поле. Значить, це комусь потрібно. Значить, щось готується? 

Хто дасть гарантію, що завтра БЮТ і ПР не піднімуть виборчий бар'єр до 7-15%? І куди тоді політики підуть зі своїми 3%? І хто дасть гарантії, що місцеві вибори відбуватимуться якось інакше, тим більше за умов ліквідації всіх стримувань для олігархії?

Хіба  не краще вже завтра прикластися  до реформування реальних секторів країни, ніж дивитися на свої три відсотки й розмірковувати, які шанси країна втратила через твою ганебну самозакоханість? 

Водночас, і це треба чітко розуміти, неучасть демократичних кандидатів у такого роду об'єднанні означатиме пряме підігрування... Януковичу. Саме йому, бо в конкуренції з ним Юлії Тимошенко, вочевидь, мало що світить. І яка тоді буде «політична перспектива» у таких демократичних кандидатів? 

Можливо, хтось із кандидатів сподівається «поторгуватися» з переможцем за крісло прем'єра? В такому разі варто було б згадати вираз — «кому я винен, всім прощаю». Бо Янукович уже підписував меморандуми й універсали, а Тимошенко обіцяла союз з Партією регіонів тільки через посередництво інопланетян. Результат відомий. 

Усе це теоретично має спонукати демократичних кандидатів до пошуку «спільного знаменника». 

Найбільше запитання: хто ним міг би стати? Теоретизувати на цю тему цілком можна було ще півроку тому. Звичайно, ніхто не є ідеальним. Тому вибори — це завжди вибори лише з кількох альтернатив. Зараз же кандидатур, які зберігають шанс вийти в другий тур, лише дві: Віктор Ющенко і Арсеній Яценюк. 

Тут питання математики, і нічого більше. Зрештою, об'єднання лише двох кандидатів, ймовірно, могло б викликати кумулятивний ефект, вказавши, за кого голосувати багатьом виборцям, які виступають і проти Януковича, і проти Тимошенко. 

Є пара суттєвих чинників, які варто було б урахувати при об'єднанні. На Заході країни протягом останніх тижнів зростала підтримка чинного президента. Водночас, інший і більший макрорегіон — центр країни — звик голосувати не за владу. Крім того, у такому об'єднанні критично важливо було б враховувати шанси й другого туру президентських виборів, а не лише першого. 

Зрештою, всі ці мотиви тьмяніють перед  найбільшим аргументом. Не можна віддавати всю владу безвідповідальним, далеким  від життєвих потреб України політикам. Навіть не зачіпаючи минулого Віктора Януковича і Юлії Тимошенко, яке, як відомо, ніколи й нікого не залишає. 

Останніми днями Віктор Янукович прочитав чимало правильних і навіть у чомусь патріотичних фраз. Проте що йому заважало говорити, і, головне діяти так раніше? Досі лідер регіоналів так і не визнав «секрет Полішинеля», який бачили на власні очі мільйони очевидців в Україні і який знає увесь світ — що вибори 2004 року були сфальсифіковані. Звичайно, не самим Януковичем, але в його інтересах як кандидата в президенти. 

Слова Юлії Тимошенко з якогось моменту  взагалі стали мало важити, особливо після того, як стало очевидно, що вони мало що значать для неї самої. 

Не можна  довіряти країну людям, яким би не довірили навіть свої гроші. Не можна довіряти країну людям, які її зневажають. Це дуже великий ризик для тендітної постгеноцидної країни. 

У країни, виснаженої некомпетентністю, брехнею  й технологіями та вживленою через  корупцію компрадорською елітою є єдиний шанс зберегти гідність — голосувати по-своєму. 

Щоб перемогти, потенційні вершки «контреліти», які оформилися стихійно «на марші» з демократичних кандидатів у президенти, мають бути кращими. Чеснішими перед країною, відповідальнішими, патріотичнішими, зрештою, розумнішими й далекогляднішими. 

Чи це так, громадяни побачать уже найближчим часом. 

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук, Українська правда

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 9-01-2010 19:46 |  переглядів