Мажоритарні вибори до місцевих рад: кому це вигідно?

bulet2 Після закінчення президентських виборів, важливим предметом обговорення у суспільстві стали вибори до місцевих рад. У фокусі не тільки дата майбутніх виборів, але й можлива зміна виборчої системи.

«Кому вигідно?» — як завжди, головне питання. Спробуймо розібратися, відштовхуючись від інтересів виборців.

Існуюча пропорційна система не відображає інтересів місцевої громади. Вона пристосована до потреб партійно-політичних угруповань загальнодержавного рівня.

Місцеві осередки партій не мають вирішального впливу на те, хто стане кандидатом на виборні посади у місцевому самоврядуванні. Останнє слово — за партійним керівництвом в центрі. А воно майже нічого не знає про місцеву громаду, її проблеми та потреби. І — що гірше, не дуже хоче дізнатися.

Щоб підпорядкувати місцеву владу реальним інтересам територіальної громади, потрібно система, при якій і висування кандидатів, і проведення виборчої кампанії, і вся діяльність обраних представників повністю і остаточно залежатиме від місцевої громади.

Такою системою може бути мажоритарна система виборів. Порівняймо її з існуючою, пропорційною.

Кого і як представляє місцевий депутат?

При пропорційній системі територія місцевої громади визначається як єдиний виборчий округ. Людям пропонується обирати не конкретних осіб, а колектив кандидатів, зібраних у виборчий список партії чи блоку. При цьому тільки кандидати з першої частини списку («перша п'ятірка») стають відомими виборцям.

Роздумуючи за кого голосувати, виборці орієнтуються на те, наскільки привабливою виглядає в їхніх очах партія та її лідер, вільно чи не вільно абстрагуючись від по-справжньому важливих для них місцевих проблем.

Голосуємо, уявляючи собі світлі образи Юлі, Віті, Сергія чи Арсенія. Потім виявляємо, що нашими місцевими депутатами стали Параска, Нікалай, Едуард і Ананій. Відкликати яких виборці вже не мають жодної можливості.

При мажоритарній системі територія місцевої громади ділиться на округи з приблизно рівною кількістю виборців у кожному. Скільки виборчих округів — стільки й депутатів у раді.

Наприклад, за кількістю населення для такого міста як Тернопіль діючий закон передбачає обрання від 40 до 60 депутатів. Висування кандидатів у депутати відбувається не списком, а поіменно, окремо по кожному округу.

З досвіду 90-тих років відомо, що при тодішній мажоритарній системі, на кожен з існуючих 43 виборчих округів Тернополя припадало по 11-15 кандидатів у депутати. Їх імена друкувалися у виборчому бюлетені і з цього списку люди обирали свого депутата.

Отож, при пропорційній системі місцеву громаду представляє список «групи товаришів», які знеособлено, умовно несуть колективну відповідальність за всю багаточисельну територіальну громаду, яка становить, наприклад у Тернополі, 217 тисяч осіб.

При мажоритарній системі обраний депутат відповідає за конкретну, обмежену територію свого округу та представляє виборців, які на ній живуть. У 90-тих роках середня кількість виборців по кожному округу у Тернополі становила 3,5 тисячі осіб.

Важливо, що при такій відносно невеликій кількості виборців своє право бути обраним може реалізувати і небагатий кандидат. Не треба бути мільйонером, щоб особисто обійти тисячу хат і довести свої ідеї до людей. Можливо так, хоч частково, буде вирішена проблема відділення на місцевому рівні бізнесу від влади?

Звідки беруться кандидати?

При діючій пропорційній системі право висувати кандидатів мають тільки політичні партії або блоки. Щоб стати кандидатом у депутати, людина має вступити в якусь партію, ставши повністю залежною від її керівництва.

Крім того, важливо не просто стати кандидатом, а потрапити у головну, «прохідну» частину виборчого списку. Вирішує це питання партійне керівництво, з яким треба домовлятися. А партійному керівництву потрібні кошти. Хоча б на утримання партійного офісу, зарплату, оплату публікацій, представницькі, те і се...

До прохідної частини партійного виборчого списку найчастіше потрапляють ті, хто проявив вміння «домовлятися». Ну і, звичайно, саме керівництво. В результаті — процес висування кандидатів до партійного списку перетворюється на клубок інтриг, образ і торгів. Він, як правило, не має нічого спільного з інтересами місцевої громади.

При мажоритарній системі право висувати кандидатів мають і політичні партії, і громадські організації, і будь-хто з виборців шляхом самовисування. Для активної людини, яка відчуває підтримку громади, можливість стати кандидатом перестає бути проблемою. В результаті — під час місцевих виборів виявляються нові громадські активісти, місцеві лідери, які є носіями нових ідей і тенденцій.

Знову ж таки, небагатії отримують свій шанс, бо немає потреби робити «внески» до партійних кас.

Зв'язок між депутатом і виборцями

При пропорційній системі такий зв'язок опосередкований, бо здійснюється між виборцем і партією. Тільки після цього — з депутатом, чи, точніше, з партійною депутатською фракцією.

У яке місце і до кого має звернутися за допомогою людина для вирішення своїх проблем? В партійний офіс чи партійну приймальню, яка відфільтрує звернення виборця, перед тим як скерувати його у депутатську фракцію.

Там, завдяки звичній колективній безвідповідальності, проблема часто так і не знаходять свого вирішення.

При мажоритарній системі всі виборці даного округу знають контактні дані, місце і час прийому депутата. З ним самим вони можуть познайомитися особисто ще під час виборчої кампанії. Особливо прискіпливі і небайдужі мають можливість сформулювати кандидатові свої побажання у вигляді «наказів виборців» — як умову голосування за нього.

Зрештою, можна і замінити депутата, який не справився, через процедуру відкликання (яку треба максимально чітко і зрозуміло прописати в законі!).

Депутату, у свою чергу, неважко вивчити проблеми свого відносно невеликого округу. При бажанні, протягом каденції він може навіть особисто перезнайомитися з більшістю з 3,5 тисяч мешканців! Прямий і безпосередній зв'язок між виборцями і депутатом — очевидний.

Тож кому яка система найбільш вигідна?

Пропорційна система вигідна: партіям і, особливо, керівникам партій олігархічного типу, які мають схильність до монополізації влади і управління та прагнуть створити суцільну «вертикаль влади». Вони вважають, що краще за всіх знають і розуміють, що і як потрібно робити на всіх рівнях.

Мажоритарна система вигідна: в першу чергу, місцевим територіальним громадам, окремим виборцям, від яких залежить кожен місцевий депутат-мажоритарник.

Вигідна ця система і аполітичним, далеким від партій, громадянам, які хочуть від місцевої влади простого забезпечення нормальних умов життя.

Місцевим громадським активістам, які прагнуть проявити себе як нові лідери, бо така система дає їм можливість без посередництва партій бути обраними до органів влади.

Мажоритарна система вигідна також міським та селищним головам, тому що дає можливість сформувати в складі ради стійку більшість і проводити в життя програми, з якими вони пройшли через вибори, адже лише спільна робота міського голови і депутатського корпусу забезпечує стабільність і ефективність місцевого самоврядування.

Зараз у Верховній Раді зареєстровано кілька законопроектів про місцеві вибори. Ніхто поки що не знає, який з них стане основою нового виборчого законодавства. Хоча за риторикою, яка панує в ЗМІ та в експертних середовищах, можна очікувати прийняття мажоритарної або змішаної системи.

Встановлення оновленої мажоритарної системи підтримує впливове громадське об'єднання мерів — «Асоціація міст України». Водночас, є спроби поєднати різні виборчі системи через компроміс — систему відкритих списків, яка, на думку багатьох експертів і практиків, все-таки більше підходить до парламентських, а не до місцевих виборів.

Втім, приймати закон про місцеві вибори будуть депутати, обрані за «пропорційкою», яка їх, а особливо їхніх партійних лідерів, поки цілком влаштовує. Незважаючи на те, що не влаштовує суспільство.

Григорій Бурбеза, депутат Тернопільської міської ради, для Української правди