Віктор Терпило: Сеанс розвінчання Івана Салія з наступним його працевлаштуванням

«Всі наші проблеми в тому, що ми даємо політикам поводитись з нами як з недоумками.

Це яскраво продемонстрував столичний бос — Омельченко.

Чи не вперше за півроку він виповз на відкриту прес-конференцію, не десь там в себе у міській адміністрації, а в вашому УНІАНі. Опозиціонери підготували йому тепленьку зустріч – притягли пам`ятник, яйця, аби закидати його самого чи той пам`ятник, пребагато прапорів. Одне слово, тепленька зустріч мала вийти.

І що зробив Омельченко?

Прослизнув в агентство чорним ходом.

В будь-якій європейській країні такого політика освистали б на всіх перехрестях. У нас же не освистали столичного божка ні журналісти, ні опозиція. Дав собі пресуху, і так само городами вибрався з агентства.

На самій пресусі його запитали про витвори в жанрі “чорного піару” проти конкурентів Омельченка. І той не моргнувши оком розповів, що ну немає до того ніякого відношення, бо в нього немає навіть штабу, є лише три довірені особи. І це при тому, що тут же, ледь не під ногами валялась газетка, де основного конкурента Омельченка – Кличка поливають брудом за всі мислимі й немислимі гріхи – від кримінальних контактів до гомосексуальних жахів.

Хоч би якось жартом відбувся, щось нафантазував…

А навіщо? Недоумкам і цього досить. Як кажуть, російськомовні пацани, “пипл схавает”.

А насамкінець добило Омельченкове шоу з Салієм.

Хто забув, нагадаю: був такий собі мер, а потім заступник Омельченка Іван Салій. Тепер він в опозиції до Сан Санича, і прийшов на пресуху, аби, напевне, дістати того своїми каверзними питаннями.

Отож, щось там запитав Салій про “Еліту-центр”, типу намагався приперти Омельченка до стіни.

А той сам пішов у наступ. Мовляв, Іване Миколайовичу, ти б мовчав. Куди подів мільйони доларів, коли сам сидів у мерії. І почав називати якісь цифри, контракти, суворо та наполегливо так питати, куди гроші поділись.

Довгенько насідав на Салія, наполегливо так звинувачував у казнокрадстві, марнотратстві, службових злочинах.

А потім так заспокійливо і каже: та не переживай, Іване Миколайовичу, не смикайся. Я тебе візьму на роботу до себе, і заспокоїшся. Та що там відкладати таку справу, при журналістах кажу: беру, не сумуй.

Ось так.

За кого, як не за недоумків можна всіх нас мати, аби так спілкуватись з пресою?

Мер столиці звинувачує іншого високопоставленого чиновника, нехай і колишнього, в усіх смертних гріхах, а потім каже: нічого, я тебе беру на роботу. І ще й ціле шоу з цього влаштовує.

Або це нахабне, цинічне, демонстративне покровительство злодієві, або оббріхування чесної людини, а потім таке собі панське помилування: йди, пожалію, дам якусь вже там посаду… Тільки не базікай багато.

Почитав звіти з пресухи, ніхто навіть не згадав про це.

Тож так, очевидно, й треба з нами, недоумками. Мовчимо, значить, “піпл хаває”.

Довго ми ще так “хавати” будем?

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 23-03-2006 20:20 |  переглядів