Агентура ФСБ: Корчинського приймав Кремль

Доки патріоти Росії святкували вбивство “головного міжнародного терориста” Аслана Масхадова та називали це “головною подією тижня”, в Кремлі на найвищому рівні приймали екс-кандидата в президенти України Дмитра Корчинського.

Аудієнцію лідерові українського “Братства” дали сам глава адміністрації президента РФ Дмітрій Мєдвєдєв і керівник зовнішньополітичного відомства РПЦ митрополит Смоленський і Калінінградський Кіріл. Факт цих контактів і переговорів підтвердили “Газеті” один із керівників комітету СНД Державної думи та декілька осіб з оточення Дмитра Корчинського. Змісту бесід, на жаль, наразі не знаємо, але запрошення в Кремль випадковим не буває. Як правило, візити туди завершуються відкриттям “проектів”, “фінансових ліній”, “затвердженням планів” або просто благословенням справ задля процвітання Росії.

На початку 1990-х митрополит Кіріл прославився тим (як писали всі російські ЗМІ), що організував безакцизний продаж сигарет і горілки, щоб сповнити благу мету – “будувати храми та церкви”. Голову адміністрації президента РФ Дмітрія Мєдвєдєва разів із десять таємно (пробачте, не привселюдно) зауважували в кулуарах Кремля з українським колегою Віктором Медведчуком іще під час президентського марафону в Україні. Про що вони там домовлялися – тепер знає вже весь цивілізований світ.

Але головним героєм цього “політичного трикутника”, звичайно, є сам Дмитро Корчинський. Своїм відвідуванням Кремля український маргінал здивував би, напевно, навіть терориста № 1 Бен Ладена. От чи можна уявити, що державний секретар США Кандоліза Райс зустрічається та проводить переговори про долю арабського світу з “афганським відлюдником” на другому поверсі президентського Білого дому? Нонсенс! Жах! А в хоронителя президентської печатки Дмітрія Мєдвєдєва, ймовірно, щось із головою, коли він запланував, а потім зустрівся з екс-кандидатом у президенти, за якого, якщо мені не зраджує пам’ять, проголосувало понад шість тисяч українських виборців.

Жодним чином не звинувачую Дмитра Корчинського в тяжких гріхах. Це справи суддів та адвокатів. Не для українських читачів, а для його нових посадових друзів – головного російського чиновника Дмітрія Мєдвєдєва та митрополита Російської Православної Церкви Кіріла – хочу процитувати книгу “Війна в натовпі”, написану їхнім українським візаві, тоді – лідером УНА-УНСО.

“Навесні 1992 року Бог нарешті послав війну. Це було Придністров’я. Наша участь (у ній) дратувала і молдован, і росіян”. Чи таке: “Необхідно було перетворювати Придністров’я на слов’янську Чечню, робити цю територію вільною від закону. На жаль, реалізували банальну сепаратистську ідею”. Є в його книзі й такі пасажі: “Пропаганда багато повторювала про іноземних найманців. Окрім нас двох (не найманців), п’ятеро наших були ще в Басаєва, яких він дуже цінував”. “Практично всі бойовики УНСО в Чечні влітку 1997 року були сконцентровані довкола Радуєва. Ціль нашого перебування – надія роздмухати ще один конфлікт на Кавказі, в Дагестані або Азербайджані”.

Уявити, що митрополит Кіріл поступився своєю релігійною совістю – можна. Але Дмітрій Мєдвєдєв, очевидно, забув не лише про здоровий глузд, почуття чиновницького інстинкту, він увірував у власну безкарність, порушуючи основний закон своєї держави. Ймовірно, Корчинський у Кремлі розповідав голові президентської адміністрації не про те, як він провадив “миротворчу діяльністю” у “гарячих точках” Російської Федерації. Однією рукою російська влада вбиває Аслана Масхадова, іншою – вітається з людиною, яка, за її власним визнанням, воювала в Чечні. Цинізм і дурість.

Яка частина російського істеблішменту й чому шукає собі союзників в Україні? Залишмо юристам і моралістам оцінювання професійної діяльності російського чиновника та російського попа, однак спробуймо відповісти на запитання, навіщо та кому в Росії потрібна допомога екс-лідера УНА-УНСО Дмитра Корчинського. Адже довго він був культовою фігурою для російської пропагандистсько-ідеологічної тусовки. Хіба лише дитину не лякали в Росії звіриним виглядом Корчинського, “засновника і натхненника найбільш одіозної націоналістичної української організації УНА-УНСО, яка воювала з російськими федеральними військами в Чечні”.

Очевидно, Кремль жадає реваншу та продовжує підтримувати і фінансувати ті маргінальні політичні структури, що, як вважають “колективні Павловскі”, складуть конкуренцію нинішній українській владі на парламентських виборах 2006 року.

Віктор Тимошенко, Москва, Росія

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 14-03-2005 23:01 |  переглядів