Віртуальний «Олімпійський» для Януковича

Пам’ятаєте історію з жорстоким освистанням Володимира Путіна в листопаді минулого року? «Всенародно любимий» колишній та майбутній російський президент прийшов в спорткомплекс «Олімпійський» спокійно попіаритися перед поважною аудиторією любителів мордобою.

Та тільки висунувся привітати переможця, російського майстра з боїв без правил із українським прізвищем Омельяненко, отримав абсолютно неочікуваний удар під дих — від десятків тисяч присутніх на очах у десятків мільйонів телеглядачів. Замість оплесків народ скандував "Ганьба! ", а також просте інтернаціональне слов’янське слово "Фууу! ".

З тих пір у Путіна почалися політичні проблеми. Народ уперто відмовляється шанувати його належним чином.

Щось схоже сталося на днях в Україні з нашим президентом Віктором Януковичем. У відповідь на закриття міліцією піратського сайту Ex.ua хакери массово атакували сайти центральних органів влади. Міліції, СБУ, уряду і що найпоказовіше – президента.

Цікаво, що власники закритого сайту відразу відхрестилися від цих атак. І навіть опублікували відповідну відозву, закликавши колег поважати закон. Не допомогло. Атаки на інтернет-ресурс глави держави і підконтрольних йому органів продовжуються. І невідомо ще, чим це все завершиться.

Можна звичайно, списати все на нашу патологічну українську несвідомість та звичку жити за чужий рахунок. Мовляв, ми звикли купувати фільми нелегально, на легальну купівлю не маємо грошей, у нас забирають останній ковток повітря, от ми й захищаємося відчайдушно.

Так-то воно так, але не зовсім. Забирають же не повітря, і навіть не хліб. Без цих піратських копій можна якось прожити. Тим більше, що всі чудово розуміють, що закриють один сайт, а завтра працюватиме п’ять. Не перший раз закривають.

Позакривають сайти-файлообмінники, будемо купувати через знайомих. Так чи інакше, наш ринок піратських копій ніхто не знищить – це очевидно і експертам, і навіть школярам.

Чому ж така агресивна реакція? А тому, що народу, а шановні хакери – теж його частина, тільки дай привід копнути владу. Дати їй запотилицю, або вставити клізму — що кому більше до вподоби. Логіка проста. Вони наших б’ють? Так дамо їм так, щоб упали. І не лише менти, але й той, хто над ними.

По суті справи, за дрібну спробу навести порядок Януковича вигнали з віртуального простору. Я більш, ніж переконаний, що власники закритого сайту тут справді ні до чого, вони хакерам не платили, і навіть не телефонували. Майстри інтернет-побоїщ просто реалізували своє почуття громадянського обов’язку.

Про що це свідчить?

Про те, популярність нашої влади і персонального того, хто її уособлює справді нижче будь-якого плінтуса. Даруйте, в нормальній обстановці не прийнято кидати каміння у вікна міліції та мерії у відповідь на затримання пянчужки-крадія. Навіть, якщо пиятство та крадійство стали основним сенсом існування для більшості мешканців цього міста.

Каміння полетіло поки що віртуальне, однак очевидним є настрій суспільства, готового в принципі поцілити у владу будь-чим, що до рук потрапить. Це значить, що достатньо серйозного приводу, і полетить вже каміння не віртуальне.

Подібно російським глядачам на «Олімпійському», наші хакери ненавмисно оголили короля. Показали перед усією країною, що він – абсолютно нагий, що його ніхто не любить, ніхто не підтримує, не ніхто шанує, і ніхто не боїться.

Щось подібне сталося з Юлією Тимошенко в березні 2009-го – в результаті повного провалу на виборах в Тернопільську обласну раду. Народ побачив, що Тимошенко може й програвати, причому з тріском, та ще й у своїй електоральній вотчині. Результат проявився через неповних 2 роки на виборах президентських. Він всім відомий.

Володимир Путін зі своєї ганьби 20 листопада певний висновок зробив. Він більше не з’являється перед масовою, тим більше – непідготовленою аудиторією.

Що тепер робитиме Янукович, аби повторно уникнути ганьби, поки не зрозуміло. Можливо, він ухвалить перевести свій ресурс на паперові носії? Як тимчасовий варіант годиться. Журнальчик можна надрукувати солідно, і весь тираж так просто ніхто не знищить.

Однак біда не в цьому. Парламентські вибори у жовтні теж на паперових носіях (бюлетенях) плануються. Невже їх теж в президентській адміністрації друкувати доведеться? Разом із галочками навпроти «правильної» партії?!

Володимир Сонюк, політолог, Українська правда