Чи варто критикувати опозицію?

З наближенням виборів дедалі частіше лунають заклики оголосити мораторій на критику опозиції. Аргументують тим, що вони – єдиний порятунок від Януковича та застереження від перетворення України на Білорусь.

Досить часто на цю тему я сперечаюся з Олегом Медведєвим.

Очевидно, що журналіст не є співробітником опозиційного штабу, щоб приймати табу на критику опозиції.

Опозиція в житті журналіста – це учасник політичного процесу, як і влада. Якщо хочете, «клієнти» журналіста – це суспільство, а не політики. Опозиція ж насправді так само хоче прийти до влади, тобто намагається «продати» свої ідеї та обличчя виборцю, а в підсумку отримати право розподіляти бюджетний ресурс.

За логікою Олега Медведєва, в далекому 1998-му треба було не критикувати Павла Лазаренка, бо тільки він єдиний з його 100 мільйонами на антигуанському рахунку становив реальну загрозу Кучмі на виборах президента-1999.

Також очевидно, що опозиція за своєю природою має бути альтернативою владі, її контролером. З цим все погано. Я не скажу, що в Україні легко бути опозицією Януковичу. Але останні два роки для опозиції – це суцільна історія поразок.

Ви забули, як опозиція місяць тому оголошувала свою перемогу зі сходів «Українського дому»? Сьогодні не смішно про це згадувати? Якщо по-пам'яті, тоді оголосили «перемогу», бо Литвин подав у відставку, Янукович скасував прес-конференцію, а тому закон про мови, можливо, не буде підписаний.

Що ми маємо сьогодні? Закон про мови набув чинності, Литвин залишається спікером, а єдине досягнення – це скасування прес-конференції Януковича, яка все одно відбудеться найближчими тижнями. Плюс декілька людей ходять під кримінальною справою про опір міліції. Хочу подивитися, як опозиція прийде їх захищати до суду.

Насправді, у опозиції існує єдиний спосіб не чути критику на свою адресу – це показати, що вона є кращою.

Свій унікальний шанс – один з небагатьох, який має опозиція – вона вже втратила. Ідеться про формування передвиборчих списків. Що вийшло насправді?

1. Попри обіцянку, опозиція не оприлюднила попередній список кандидатів для вивчення та аналізу суспільством – ще до висунення цих людей в депутати.

2. Опозиція, судячи з передвиборчого списку, не запропонувала жодного оновлення у політиці. Офісний планктон «Фронту змін», масово рекрутований до списку, ми ж не будемо вважати оновленням, так?

3. Опозиція включила до списку одіозних осіб на кшталт Ігоря Скосара або мажорів на кшталт Тетяни Донець. Зробила це, знаючи наперед негативну реакцію активної частини суспільства – тієї самої частини, до якої опозиція сьогодні звертається із закликом їх не критикувати!

4. Опозиція явно тримає суспільство за неосвічених і темних осіб. Це простежується в інтерв'ю тієї ж Тетяни Донець, яке було покликано пояснити її високе місце в опозиційному списку. Ми почули історію власниці семи квартир, Porsche Cayenne та Bentley Continental про те, як вона рятувала дитячі садочки, не зрадила БЮТ в одній із районних рад і тепер одержала прохідний мандат – замість Шкіля, Гримчака і Стецьківа.

Розповідати подібні «мемуари» поколінню інтернету – це зовсім погана ідея. Якщо висловлюватися м'яко, це називається «шити в дурні». Ми вже звикли до такого ставлення з боку «чечетових» – але ж опозиція обіцяла бути іншою, хіба не так?

Я пишу це без люті, а лише з великим сумом, тому що так само вважаю Віктора Януковича чорною сторінкою в українській історії.

І насамкінець. Я – не «противсіх», я ходжу на всі вибори і завжди голосую «за». Так само зроблю и 28 жовтня цього року. Але якщо Турчинов з Яценюком, Мартиненком і Донець так ставляться до мене – то як я, як виборець, маю ставитися до них?

 Сергій Лещенко, журналіст «Української правди»

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 13-08-2012 22:39 |  переглядів