Чи доведе Ющенко, що Україні потрібен Президент?

Після “вибухової” заяви прем`єр-міністра Януковича в Брюсселі про невчасність приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО — наступною справжньою сенсацією слід вважати повідомлення президента “проекту перехідних демократій” Брюса Джексона. Воно полягає в тім, що члени НАТО і без цієї заяви українського чільника ще влітку консенсусом вирішили Україну до ПДЧ не запрошувати. Саме це пояснює поблажливу реакцію керівництва НАТО на заяву Януковича.

Але в повідомленні пана Джексона є важлива деталь: свою думку члени Альянсу остаточно склали після феодосійських подій навколо багатонаціональних військових навчань. Саме тоді країни НАТО розгледіли все – і хто в Україні господар, і хто формує суспільну думку, і як державні чинники поводяться в цій ситуації.

З цього повідомлення витікає, що після зазначених феодосійських подій всі розмови самого Президента Віктора Ющенка, а також пропрезидентських сил про незмінний курс України на євроатлантичну інтеграцію були порожніми.

Зрозуміло також, що і Універсал національної єдності з усіма коаліційними муками щодо нього, — від самого початку був не більше, ніж “фількіна грамота”, принаймні в питанні зовнішньополітичного курсу.

Треба зазначити, що повідомлення пана Джексона офіційного підтвердження від дипломатів країн НАТО наразі не отримало. Але правда й те, що сам пан Джексон не така фігура, щоб брехати, принаймні від імені членів Північноатлантичного альянсу. Та й спростувань його заява не дістала.

А взагалі ми завжди знали, що захвату від українських прагнень до НАТО, як, втім, і до ЄС, не висловлювали ніколи такі “динозаври”, як Німеччина й Франція, але широко відомо, що лобістом України в цьому питанні виступали США.

Та от після феодосійських подій голос Вашингтона дещо стих. Втім, саме тоді, влітку, в хронологічній зв`язці з самітом “великої вісімки”, знаково не відбувся можливий і дуже бажаний для Президента Ющенка візит до України президента США Буша...

Формально це пояснювалось самим фактом відсутності в Україні на той момент коаліції та уряду. Але якщо міжнародну політику в Україні за новою Конституцією продовжує здійснювати Президент, — то навіщо Бушу був уряд?

Нині з допомогою “дипломатії” Януковича все або практично все стало на свої місця. І між НАТО та урядом Януковича склався консенсус і щодо гальмування України в євроатлантичному напрямку, і щодо ігнорування безпекового курсу Президента Ющенка.

Залишилось тільки одне питання: а що, власне, збирається розглядати на своєму засіданні терміново скликана Рада Нацбезпеки?

Це питання про РНБО залишилось останнім тому, що інше, більш широке питання — навіщо, власне, Україні Президент без повноважень – вже поставили ті, хто влітку зумів повністю переформатувати зовнішню політику України і кому залишилось тільки внести відповідні зміни до Конституції.

А на “дрібніші” питання, наприклад, як так сталося, що Президент не знав про “консенсус” в НАТО щодо негативного ставлення до українського ПДЧ, — відповідь вже, здається, частково дано у вигляді відставки великого євроатлантичного інтегратора Олега Рибачука. А ще раніше – у добровільному переході до парламенту колишнього секретаря РНБО Анатолія Кінаха...

Правда, міністри іноземних справ та оборони пани Тарасюк та Гриценко, навпаки, продовжують представляти главу держави в уряді, — хоча так само причетні і до не попередження феодосійських подій, і до теперішньої непоінформованості Президента та суспільства щодо позиції НАТО.

Але після скандалу в Брюсселі вони без жодних вагань зробили вчасні для своєї подальшої кар`єри несхвальні заяви. Причому зробили так, що після них Ющенкове “перше попередження” Януковичу та його підтвердження, що зовнішньополітичний курс України на євроатлантичну інтеграцію залишається незмінним, — виглядало мало не як самознущання.

Менше з тим, у пожежному порядку рятувати ситуацію, причому після повідомлення Джексона абсолютно безнадійно для перспектив ПДЧ, збирається Рада нацбезпеки.

РНБО може ухвалити якийсь текст указу, обов`язковий для виконання урядом і базований на законі про основи національної безпеки України.

Окрім того, Президенту не заборонено, а навіть належить ініціювати до парламенту нові законопроекти, які б могли підтримати його зовнішньополітичний курс.

От лишень обидва ці шляхи не виглядають прагматичними. Укази Президента може просто проігнорувати прем`єр-міністр Янукович, — як проігнорував він усні директиви Ющенка напередодні першого візиту до Брюсселю.

А вже щодо якихось президентських ініціатив в парламенті, — то тут і говорити нема про що: антикризова коаліція в складі ПР, СПУ та КПУ ніколи ці ініціативи не пропустить.

Натомість спікер Олександр Мороз вже повідомив, що у Верховній Раді ініціюється документ, який підтвердить ставлення парламенту до питань НАТО.

Здогадатися, що саме буде в тому документі – не так важко: твердження, що коаліція фактично підтримує Універсал в тій редакції, що її озвучив пан Янукович.

Можна також здогадатися, що йдеться не так про зміст, як про терміни ухвалення рішення: наввипередки із засіданням РНБО. Сенс тут прямий: заявою чи зверненням ВР натиснути на кількісну більшість членів РНБО, що має наразі в Раді Президент Ющенко. В такий спосіб буде зроблена спроба взагалі усунути сам натяк на існування в Україні якогось євроатлантичного курсу.

Підтекстом всієї цієї зовнішньополітичної спритності була, є і залишається ціна газу з Росії. Причому, як ми дізналися буквально щойно з заяв міністра палива й енергетики Бойка та першого віце-прем”єра Азарова, — газу не лише для промислових споживачів, себто олігархів, але й для безпосередньо житлово-комунального господарства, себто простих українців. Яким досі повідомляли, що вони споживають лише газ українського видобутку, а відтепер дали знати, що й вони, а не лише олігархи, напряму залежать від Росії.

На тлі цього тексту й підтексту в Президента Ющенка питання стоїть руба: або він таки підтвердить, що керує в Україні зовнішньополітичним та безпековим курсом, а значить, потрібен як глава держави з певними повноваженнями, або він не керує курсом, на російському напрямку також, і є фіктивною посадовою особою.

З огляду на те, що засідання РНБО, за попереднім анонсом, передуватиме начебто остаточному вирішенню коаліційної проблеми для “Нашої України”, — Президент збирається саме цей коаліційний важіль використати задля зустрічного тиску на парламентську більшість та уряд Януковича. А в кінцевому рахунку, за словами лідера фракції “НУ” Безсмертного, ставка робиться вже одразу на парламентську та урядову кризи.

Але в тім-то й парадокс, що маніпулювання коаліцією з боку президентських сил як важіль впливу має сенс в усьому, окрім прямих президентських повноважень щодо зовнішнього курсу та безпеки. Відповідно, навіть якимось чином вплинувши на уряд та навіть парламент з допомогою цього чинника, “Наша Україна” не зможе (чи вже й не хоче?) ані підтримати власне конституційні повноваження самого Президента, ані, тим більше, забезпечити ефективну діяльність Ради нацбезпеки.

Цього доказу з нетерпінням продовжують очікувати чільники антикризової коаліції, аби лише підтвердити свій намір змінити Конституцію й усунути посаду Президента. Чи, навпаки, як от спікер Мороз, змилуватись та залишити Президентові його крісло в обмін на фактичне зречення влади в решті питань, що належать до президентських повноважень, зокрема – ветування законів тощо.

Залишається дочекатися, що в цій ситуації порадять Ющенкові новий глава Секретаріату Президента Балога та, ймовірно, призначений буквально напередодні “історичного” засідання РНБО його новий секретар.

Можливо, з огляду на власні інтереси хоч би вони не вважатимуть зайвою посаду Президента й конституційний баланс гілок влади, який ще трохи утримує Україну від швидкого сповзання в тоталітаризм за псевдопарламентської моделі управління, квазієвропейську “федералізацію” та наступну міжнародну ізоляцію.

Ірина Погорєлова, “Політичні хроніки”

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 20-09-2006 6:31 |  переглядів