#Євромайдан під знаменами кохання #Єврореволюція

«Де ми з тобою будем, коли закінчиться їхня війна?.
Чи вистачить нам сили зробити так, щоби впала стіна,
Стіна... стіна... Впала між нами стіна...»

щоразу, коли в руці догорає бенгальський вогник, я згадую тебе.
ні, ми не зустріли Новий рік разом. але ми були по один бік барикад.

...
знайомий запах диму пробив наскрізь свідомість. я вдихнула його якнайглибше і міцно притиснулась до тебе. ми прощались, і я не знала: до наступної зустрічі чи назавжди. знала тільки те, що завтра може бути все. або нічого. і те, що ти стоятимеш до останнього. знала, що ти не зможеш бачити, як будуть зносити останню Барикаду, яку нема кому захищати. я знала: ти стоятимеш до кінця. якщо не до перемоги.

...
«Слава Україні!..»
«Героям слава!!..»
вигук хвилею прокотився Майданом і згубився у закапелках і найпотаємніших закутках столичних двориків.
Революція змінювала і наповнювала вщент усе навколо. як і наші серця.
ми вірили і чекали змін.

я бачила, як змінились за місяць твої очі разом з тим, як і виросла Барикада 5-ї сотні з моменту нашої першої зустрічі.
ти вже знав щось таке, чого мені не збагнути за все життя.

...
я ніколи б не подумала, що засинатиму в тебе на грудях.
не думала, що на якусь мить у вічності перетнуться дві Долі під знаменням Революції.
не думала, що заплітатиму твоє дихання у свій сон і в тій вічності застигне ніч нерушимим монолітом.

...і коли все ж знесуть останню барикаду, коли глухим відлунням врочисто прокотиться головними вулицями столиці мертве мовчання, я закричу в ніч, і крик мій сколихне глухі стіни.

я шукатиму тебе серед тих стін і серед чужих облич, коли столиця знов заживе своїм звичайним життям. відчайдушно і безнадіно шукатиму.

я пам'ятиму те, що було тут, бо ми це прожили. і нас були мільйони.

і прийде весна, і сотні таких весен, і всі вони мовчатимуть про те, як росли Барикади зі снігу, як танув той сніг від наших гарячих сердець, що були гарячіші від вогню на Барикадах, як лилась кров і стелився дим, як стояли тут люди на смерть, як текла сльоза по щоці не одного відчайдуха, що співав гімн разом з мільйоном, і як серед уламків віри зародилась ніжність.

ця Революція навічно лишиться в нашій пам'яті, як святиня, що зробила нас інакшими. як неоспориме свідчення того, що життя — річ складна і непередбачувана, і в ньому багато чого залежить від нас. і не залежить.

і я пронесу цю пам'ять крізь роки. я вірю, що все буває не дарма. я вірю, що озветься крізь роки ця зима могутнім спомином і яскравим спалахом заграє в душах наших, як незборима сила надій і мрій людських.

бо твоє серце наскрізь прошите жовто-блакитною ниткою Революції, а моє — твоїм запахом диму.

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 7-01-2014 1:01 |  переглядів