Путін — вбивця Олександра Литвиненка

23 листопада в Лондонській клініці помер колишній співробітник ФСБ Олександр Литвиненко, отруєний 1 листопада. Прихильники Олександра вважають, що він став жертвою операції російських спецслужб.

Олександр Литвиненко втік до Лондона у 2000-ому. Він – автор книжок, у яких стверджує, що вибухи будинків у 1999 році перед президентськими виборами в Росії були організовані російськими спецслужбами. Його батько Вальтер Литвиненко дав прес-конференцію в УНІАН і погодився відповісти на запитання нашого кореспондента.

Вальтер Олександрович виглядав розбитим і пригніченим – як батько, що втратив сина. Перед прес-конференцією, щойно прибувши з аеропорту, він нервово шукав у дорожній сумці черевики: «Ви запитуйте, запитуйте».

– Я навіть не знаю, що сказати, — боязко сказала я: мені не доводилося висловлювати співчуття незнайомцям після такої трагедії.

– Слова... Слова... Цей лабрадор путінский Леонтьєв (російський тележурналіст? – Авт.) сказав: собаці собача смерть. (Голос Вальтера Олександровича затремтів. )

– Повірте, ніхто в Україні не сказав нічого подібного.

– Я теж так думаю, тому прилетів сюди. Свою першу прес-конференцію я захотів дати саме тут, у Києві. Я вірю, що у вас – свобода слова.

– А чому Вас звуть Вальтер?

– Моя мама дуже любила Вальтера Скотта і тому так мене назвала.

(Нарешті черевики було знайдено, і Вальтер Олександрович сів навпроти.)

– Що ви знаєте про смерть Саші? У Вас є версії, хто його убив?

– У мене не версії, у мене є стовідсоткове знання цього. Ми говорили про це з Сашею. Це була операція директора ФСБ Росії Миколи Патрушева, проведена за завданням Путіна. Дійові особи: це трійка, яка засвітилася: Луговий, Соколенко, Ковтун (Андрій Луговий – давній друг Олександра Литвиненка, В`ячеслав Соколенко і Дмитро Ковтун – російські підприємці; усі проходять у справі як свідки. – Авт.) Вони троє убили. Саша мені в одну з останніх ночей сказав: у Ковтуна погляд і очі – убивці.

Вони приїхали 1 листопада на футбол, де ЦСКА грав з лондонським «Арсеналом» і привезли цю беку (дозу полонію. – Авт .) Андрій Луговий, колишній ефесбешник, провів операцію «входження» («внедрения»). Саша йому довіряв, вважав, що він такий самий борець, як і він – побував у в`язниці. Він дуже Лугового жалів – Саша добра й довірлива людина.

У ФСБ працювати такій людині неможливо. Він був чужорідним тілом, тому вони його «викинули». Потім писали, що він шпигун, що втік. Ніякий він не шпигун, він був найкращим детективом Москви. Але хіба режимові Путіна потрібні детективи? Хіба їм потрібно, щоб ловили бандитів? Адже це їхні друзі.

Це – банда, яка сидить при владі й користується послугами цих бандитів. (На хвилину Вальтер Олександрович втрачає нитку розмови, — потім повертається.)

Так от Ковтун, цей законсервований шпигун, раніше в Німеччині жив. А потім його до Москви забрали, у нього після смерті теж потім знайшли полоній. Знаю, що його колишня дружина теж отруїлася. Усі вони підкорялися Патрушеву.

Саша, незважаючи на тяжкий стан, у лікарні довго розмовляв з поліцією. Він усе їм розповів, усе відкрив. Фактично поліція Скотланд-Ярду все знає. Замовники не думали, що полоній знайдуть. Завдяки тому, що Саша був дуже здоровий, він три тижні протримався. Вони, ймовірно, намагалися отруїти й інших.

Так ось... Вони були на футболі, потім пили чай у готелі. Йому в готельному номері чай дали. А потім, може, і зверху що підсипали. Маленька порошинка полонію, яка ледве вміщується на крупинці цукру, – смертельна. Довжина хвилі бета-випромінювання – два сантиметри. Вони сподівалися, що ніхто полоній не виділить, знайдуть мікрофлору. Розраховували, що він помре вже через тиждень.

– Ви бачили передсмертну записку, яку Саша продиктував?

– Так, звичайно, я бачив цю записку. Саша її надиктував людям, які там були. Саша до самого кінця стійко переносив усі болі, він тільки казав: тату, як куприк болить. (Вальтер Олександрович плаче.) А я просив: може, йому якийсь круг підкласти туди. Йому, мабуть, цей полоній проник...

Він каже: тату, мене вбили за завданням Путіна. Це була ефесбешна банда.

Англійці потім усе прорахували, вони пройшли весь шлях, який Саша пройшов цього дня. Вони просто йшли по полонію, у нього весь шлях «світився» від радіації: і дійшли до машини Ахмеда Закаєва (колишній заступник прем`єр-міністра Чечні, політичний біженець, живе в Лондоні. – Авт.). Вони сиділи над документами щодо Анни Політковської.

Але якщо по порядку, усе було так. Саша після того, як з цими виродками чай пив, зустрівся з Скарамеллою (член італійського парламенту. – Авт .), а потім ще з Ахмедом Закаєвим. Саша дивився разом з ним документи, у яких мало бути, хто Анну Політковську вбив. Але я тепер можу припустити, що документи могли бути й підроблені.

Чому полоній застосували? Вони не думали, що полоній виділять. Адже тільки за три години до смерті Саші в останній сечі знайшли полоній. Якби не знайшли, то було б усе шито-крито. Раніше знаходили талій. Ну, мало звідки міг узятися талій. Талій – супутник полонію. А це сполучення талій — полоній могли відтворити тільки на реакторі. І така кількість могла бути зроблена тільки в держустанові на державному рівні. Путін жодної ефесбешної операції не пропускає і цю, напевно, контролює. Вартість такої дози отрути – близько тридцяти мільйонів доларів. Хто ще міг це зробити?

– Ваш син утік до Лондона в 2000 році. Чому його вбили тільки у 2006-му?

– Я скажу прямо. Рік залишився цьому (***грубе слово. – Авт.) Путіну правити. Хусейна судили, Мілошевіча судили. Де гарантія, що цього [***] не судитимуть? Адже 250 тисяч чеченців знищено. Це наші люди. П`ятдесят дивізій знищили... Анна Політковська з Кавказу не йшла, вона дуже сильний свідок, її прибрали, тепер ось Сашу убили.

– Про що Ви говорили з Сашею в ті години, коли були поряд?

– Я приїхав з Нальчика до вмираючого Саші за два дні до смерті. Мій хлопчик, мій красень, у нього таке волосся було. (Вальтер Олександрович плаче.) Вони так з Маринкою любили одне одного. І Маринка трохи опромінилася.

Ми – сім`я довгожителів. Мій дід прожив 97 років, батько помер за два місяці до свого 90-ліття. Ці покидьки як мінімум сорок років Сашиного життя забрали. Убили хлопця. Я з Сашком до самого кінця був. Іноді він просив натискувати кнопку ліжка, воно опускалося. А потім просив підняти. В один з таких моментів він захвилювався, почалася легенева аспірація, й очі зупинилися. І я зрозумів, що моя дитина померла. Жовтий весь був, волосся не було. Я взяв його голову, цілував руки, ноги. Ви знаєте, який він добрий був? Чесний хлопець.

А ви мене не бійтеся, – звернувся до мене Вальтер Олександрович. – Мене перевіряли (на предмет радіації).

Лана Самохвалова

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 25-12-2006 20:41 |  переглядів