Потрібен порядок? Почніть з себе!

Про безлад і корупцію практично в усіх сферах суспільно-політичного життя України не волає хіба що лінивий політик. Бо таке шило в мішку не сховаєш. Винними в плачевному стані речей оголошуються політичні опоненти, а рятівником нації – автор сміливих філіппік.

Якось на мітингу однієї політичної партії, де в черговий раз розвінчувалися болячки нашого суспільства без шкоди для останніх, я побачив транспарант: «Геть корупцію із власних структур!».

— Ви хоч розумієте, що ви написали? – спитав я у хлопців, які тримали транспарант.

Один з них придивився до «свого» гасла.

— Що нам сказали, те і написали.

Другий теж вчитався. Зрозумів, в чому справа:

— Ви маєте на увазі, що треба було написати «владних»? Не ми це малювали. Але платять у нас небагато, 50 гривень на кожного, тому люди не стараються.

Ледве я встиг зробити фотографію на мобільний телефон, як підійшов один з організаторів акції й розпорядився згорнути транспарант...

Я розповів цю історію для того, щоб підвести читача до питання: як можуть боротися з безладом і корупцією в країні політичні партії, переповнені тим же по самі вінця?

Під час виборів особливо добре видно, на чому побудовані наші партії. Замість ідейних однодумців на мітинги виводяться куплені студенти.

Замість професіоналів виборчі списки переповнені «грошовими мішками», яким потрібно тільки отримати недоторканість і дорватись до бюджетної годівнички.

Замість прозорих правил гри – реклама з явним перевищенням легального виборчого фонду, адмінресурс, брудні піар-технології.

Чи треба дивуватись, що після виборів ці партії довго торгуються, купляють зрадників в чужому таборі (або втрачають «штики» внаслідок чиєїсь зради) та нарешті роблять щось протилежне очікуванням своїх виборців?

Найкраще можна судити про рівень політичної культури по тому, як організований власне виборчий процес у країні.

Хочу похвалитися: продовжуючи древню журналістську традицію написання детальних нарисів на тему «як це робиться» (особливо рекомендую до прочитання «Як робиться газета», «Як робиться фільм», «Як ставиться п'єса» Карела Чапека), на цих виборах автор попрацював секретарем дільничної виборчої комісії № 36 територіального виборчого округу № 218 і вже опублікував розповідь про це під назвою «За кулисами выборов».

До речі, моя дільниця є показовою ще й тому, що знаходиться в Києві на бульварі Лесі Українки просто навпроти Центрвиборчкому.

Не буду переказувати цей нарис, просто наведу приклади звідти на користь тези: замість залучення професіоналів, зокрема юристів до роботи у виборчих комісіях партії посилають туди своїми представниками банальних заробітчан.

Почну з того, що більшість дільничних виборчих комісій в нашому окрузі зібралися із запізненням, бо представників деяких партій просто не вдавалося «видзвонити». Така сама ситуація була з членами окружної комісії.

Навіть один БЮТівець примудрився поїхати у відпустку напередодні виборів. Його однопартійцям довелося мало не створювати пошукову групу, аби знайти та привезти назад до Києва.

Питання: навіщо люди беруть на себе якусь відповідальність у партійних штабах, а потім зникають, коли доходить до справи? Бо справа їх не цікавить, а цікавлять гроші.

На перше засідання нашої ДВК прийшла представниця Комуністичної партії, яка заявила, що вона – від Партії регіонів. Навіть показала посвідчення. Переконавшись, що вона таки записана як представниця комуністів, ця дама впала в істерику та покинула засідання, викрикнувши:

— Вони ж мені обіцяли!

Пізніше виявилось, що вона спочатку записалася у члени ДВК в штабі компартії, але дізнавшись, які копійки там платять, подалася до «Регіонів». Ті призначили її членом іншої виборчої комісії, а комуністи – призначили до нашої ДВК...

Більшість членів нашої виборчої комісії вже не перший раз беруть участь у виборах, але закон «Про вибори народних депутатів України» вони явно не читали жодного разу.

Представниця Партії регіонів принесла зі свого штабу в вигляді таблички список «хворих людей, які хочуть проголосувати вдома» і була дуже здивована, дізнавшись, що ці люди мають власноруч написати заяву про голосування «за місцем перебування».

Спостерігач від тієї ж партії намагався поїхати на службовій машині ДВК з переносною скринькою. Подібне бажання виявив спостерігач від БЮТ, але на службовий транспорт він не претендував – поїхав тролейбусом. Зрозуміло, що якщо б «регіонал» поїхав на службовій машині, це було б несправедливо по відношенню до їх опонентів.

— Не бачу ніякої несправедливості. Пустіть мене в машину! – кричав представник ПР.

Мені довелося самому сісти в машину, аби його не впустили. На розі вулиці я попросив водія зупинитися. Вийшов і повернувся на дільницю. Спостерігач від ПР залишився там: коли зникла перспектива «примазатись» до службового транспорту, зникло чомусь і його палке бажання проконтролювати чесність виборів на дому…

Ввечері він вимагав скласти (за законом, непотрібний) акт про пломбування виборчих урн, а також загітував інших спостерігачів вимагати оригінали (а не копії, як передбачено для них законом) протоколу про підрахунок голосів.

Можна ще зрозуміти, коли міжнародні спостерігачі з Бельгії плутають бюст Шевченка з Леніним або присутній на виборчій дільниці журналіст не знає, чи можна голосувати за пенсійним посвідченням.

Та коли закону не знають представники парламентських політичних партій – це ні в які ворота не лізе.

Чому члени виборчих комісій та спостерігачі від партій часто-густо не знають своїх обов'язків і прав? Тому що партії не навчили. Якщо БЮТ проводив тренінги для «своїх» спостерігачів та членів ДВК, інші просто не потурбувалися про це.

Правда, Центрвиборчком із «Комітетом виборців України» влаштували таки один тренінг для голів, їх заступників і секретарів виборчих комісій. Але на ньому не встигли навчити багатьох важливих речей – хоч би того, як правильно заповнювати бланк протоколу про підрахунок голосів.

Далеко не кожен здогадається, що, наприклад, в пункті 4 не можна писати ніякого іншого числа окрім нуля. Для цього треба принаймні прочитати закон і осмислити різницю між зіпсованим та недійсним бюлетенем.

Близько сотні ДВК в нашому окрузі неправильно заповнили протокол. Окружком в таких випадках протокол не приймає. Поки члени ДВК зберуться на нове засідання й складуть уточнений протокол, мине день. І якщо б з другого разу ніхто не помилявся! Все одно роблять арифметичні помилки і вдруге, і втретє, бо некомпетентність просто пре з деяких «партійних кадрів».

Ще гірше, коли некомпетентність посилена упертістю. Кожна виборча комісія отримала від ОВК «Посібник з питань застосування законодавства про вибори народних депутатів України».

Комуністи, на моїй дільниці голова та заступник голови комісії, відмовлялися виконувати настанови з цієї книжки, бо вона була видана на кошти USAID та ОБСЄ.

Напис на обкладинці «Посібник узгоджений Центральною виборчою комісією» та присутність в авторському колективі двох заступників голови ЦВК ніякого враження на ленінську гвардію не справляв.

— Не буду я виконувати американських інструкцій! – казали вони.

Також одна комуністка дуже хотіла на виданому нам бланку «Журнал реєстрації документів, заяв і скарг у виборчій комісії та комісії з референдуму» закреслити слово «референдум», вважаючи його БЮТівським піаром...

Таких «дрібничок» було безліч. І вони впливали на хід виборів. Особливо показово, як 1 жовтня майже третина членів окружної комісії за телефонним дзвінком зі своїх штабів піднялися і покинули засідання, вимагаючи перерви – хоч за законом засідання окружкому має бути безперервним.

Виконуючи чиюсь злу волю, вони спробували зірвати вибори і забули про присягу члена виборчої комісії, яку нещодавно давали.

От ще одна небезпека формування партійного активу не з відповідальних професіоналів, а з корумпованих кадрів.

Таким людям чхати на закон і народ, вони віддані лише Мамоні та його жерцю в оргвідділі своєї партії...

Коли соціалісти зараз кричать, що на виборах були порушення і тому треба визнати їх недійсними, я пригадую, як всі чотири представники СПУ в нашій дільничній комісії виявилися «людьми-фантомами» з неправильними адресами і телефонами.

Коли ж після тижня настійливих умовлянь штаб замінив їх на живих людей, дехто в день голосування користувався на дільниці ручкою з партійною символікою!

Таких прикладів можна навести багато.

Суть проблеми в тому, що політичні партії в Україні переповнені некомпетентними людьми, а їх кадри підбираються за корупційною ознакою.

Побачивши це, важко вірити обіцянкам партій привести «нову генерацію професіоналів» до уряду та органів місцевого самоврядування, очистити від корупції правоохоронні органи і судову систему, медицину, освіту, місцеве самоврядування або ту ж багатостраждальну сферу державних закупівель...

Тому, цілком серйозно, гаслом наших політиків найближчим часом має стати: «Геть корупцію із власних структур!».

Юрій Шеляженко

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 24-10-2007 15:09 |  переглядів