Тимошенко — це Медведчук у спідниці

Вже декілька тижнів між Президентом України та Прем’єр-міністром триває дискусія, яку дуже важко було собі уявити навіть у минулому році. У 2004 така суперечка взагалі була б сприйнята як різновид поганих анекдотів. Однак сьогодні вимога Віктора Ющенка до Юлії Тимошенко позбутися кадрів Віктора Медведчука в уряді не стає приводом ані для сенсацій, ані для широкого обурення.

Навпаки, сувора відсіч Юлії Володимирівни з її фірмовим обуренням, мовляв, «полювання на відьом влаштовувати в країні абсолютно не до ладу, потрібно дивитися, як людина працює, і який його внесок в розвиток держави» викликали майже одностайну підтримку в БЮТ і СДПУ(о). Навіть більше, в єдиному пориві об’єднані есдекі та БЮТівці почали вимагати позбутися Віктора Балоги, Петра Порошенка та Олександра Зінченка, яким свого часу теж довелося бути в лавах СДПУ(о).

Правда, є тут один дуже серйозний нюанс, на який поки що ніхто не забажав звернути уваги. Як би будь-хто не ставився до зазначеної трійки, але змушені будуть визнати – ці люди демонстративно залишили СДПУ(о) в той час, коли Віктор Медведчук перебував на вершині своєї могутності та впливу. Згадаймо, як нищили бізнес цих людей, як цькували їх у ЗМІ. Як би там не було, вони зробили свій вклад у демонтаж режиму, який так старанно вибудовував Віктор Медведчук. Тому ставити їх в один ряд із когортою «видатних есдеків» як мінімум нечесно.

До речі, серед людей, яких вимагав звільнити Президент, не було тих, хто у золотих клітках в полоні у Леоніда Кучми очікував прихід нової влади. Нові помічники Юлії Володимирівни не просто захищали той режим, а й фактично були його конструкторами, вірними опрічниками Медведчука.

Так, на посаді першого заступника міністра регіонального розвитку і будівництва України знаходиться колишній заступник Віктора Медведчука в Адміністрації Президента Леоніда Кучми Олексій Іщенко, який «забезпечував» потрібний результат для Віктора Януковича на виборах 2004 року, очолюючи в Адміністрації Управління по взаємодії з регіонами. Навіть члени БЮТ – ті, кого ще не вичистили з регіональних керівних посад — пам’ятають, як працювала адміністративна «машина смерті».

Львів’яни ніяк не можуть забути великого есдеківського інквізитора – керівника Державної податкової адміністрації у Львівській області Тараса Козака, а деякі народні депутати — Олександра Задорожнього, який виконував роль «смотрящего» Віктора Володимировича у Верховній Раді.

Про співпрацю Тимошенко й Медведчука вже відкрито розмірковують Леонід Кравчук, Олександр Мороз та політичні експерти, а Нестор Шуфрич фактично виконує роль штатного спікера БЮТ.

У своєму листі Віктор Ющенко не згадав ще двох визначних представників кадрового резерву СДПУ(о) – Губського й Портнова. Богдан Губський – найбільший в Україні поміщик, член «чудової сімки», тобто людина, яка мала право голосу поруч з Віктором Медведчуком. А Андрія Портнова досі називають людиною Медведчука. Коли Портнов займався юридичною практикою і працював у Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку, його ім’я учасники ринку називали у числі найбільших рейдерів, які діяли в інтересах Медведчука та низки олігархів.

Цікаво, що ці «цінні кадри» радять Юлії Володимирівні? Якщо уважно придивитися – стає зрозумілим. В політичному почерку чинного прем’єра все більш чітко проглядають знайомі риси. БЮТ прагне завершити справу політичного життя Медведчука – довести до логічного кінця «політреформу», яка остаточно передасть владні повноваження до рук магнатів-власників парламентських фракцій і зробить прийняття рішень похідною від олігархічного дерибану.

Питання цілісності і розвитку країни, усвідомлення нею своєї історії і свого місця в світі, – про усе це можна буде забути. Народ тішитимуть нескінченною каруселлю виборів різних рівнів, скандалів і епатажних політичних ходів. Така Україна не буде ні на що здатна в регіоні, натомість буде дуже вразливою для зовнішніх впливів – адже кожен із гравців оббиватиме закордонні пороги, аби допомогли на чергових позачергових виборах (грішми, авторитетом, медіа тощо).

Звісно, така допомога буде небезкоштовною і надаватиметься у обмін на рішення, яких досьогодні вдавалося уникати. Наприклад, щодо продажу російському капіталу стратегічних підприємств. Або допуску Росії до контролю газотранспортної системи. Проте, чи не власне цього добивається кум Віктора Медведчука – без п’яти хвилин російський президент Дмитро Мєдвєдєв? І чи не є, власне, місією Медведчука внутрішнє ослаблення України? У цьому контексті боляче дивитися, як БЮТ конвертує свій авторитет і підтримку у дії, які фактично розхитують державу.

На цьому тлі досить смішно виглядають закиди до Віктора Ющенка у тому, що на роботу до Ради національної безпеки та оборони він узяв Раїсу Богатирьову та Костянтина Грищенка. З цього приводу виникає досить жорстка аналогія.

Післявоєнну Німеччину відбудували люди, які в тому числі займали найвищі посади у Вермахті. Вони воювали проти союзників, але не переходили певну межу. Із СС справу, як мінімум відкрито, не бажав мати ніхто. З тим, хто був причетний до масових страт, каральних операцій, тортур, європейські та радянські лідери, чиновники та політики остерігалися мати справу.

Але Юлія Володимирівна пішла іншими шляхом. Спочатку вона оточила себе вже давно «визволеними із полону» власної совісті та українських законів «фахівцями». А потім сама потрапила до них у полон й, врешті-решт, капітулювала перед тими силами, проти яких ще вчора боролася.

Як свідчить історичний досвід, за таку нерозбірливість доводиться платити найвищу ціну. І політику, і країні.

Артем Максимович, «Реальна політика»

Дата публікації: 22-04-2008 11:31 |  переглядів