У Донецьку нам різали шини автобусів з частотою нарізки бутербродів на Майдані

Я теж був безпосереднім учасником подій на Майдані, на відміну від тих, хто тільки раз наважився туди поїхати, і вважаю, маю право бути почутим. Все б нічого, якби стаття була просто роздумами автора. Однак деякі викладені факти є брехнею, а тому хтось має захистити те, заради чого стояв Майдан.

Бо так як нікому не дане право забирати життя іншої людини, так само ніхто немає права плювати і перелякано розповідати казочки про неп’яних шахтарів та п’яних хлопців у помаранчевому в метро.

З першого й до останнього дня я стояв на Майдані. Стояв поряд з усіма як громадянин, хоча виконував і свій журналістський обов’язок, оскільки працював на той час у газеті. Інформації ми мали, звісно, більше, аніж інші люди. Але починалося все не з Майдану. Усі пам’ятають, який «бєзпрєдєл» відбувався тоді під час голосування. Словом, упущу перший тур виборів і перейду одразу до другого.

Він застав мене у Київській області, куди ми поїхали у статусі спостерігачів на дільниці. Тут нам не тільки вдалося сфотографувати й відзняти на відео процес вкидання бюлетенів за Януковича, а й наслухатись погроз від чоловіка у чорному плащі, коли ми запевнили його, що за таке вкидання, організоване ним, існує відповідальність, передбачена законом. Тобто я не сидів, абстрактно говорячи, у теплій квартирі на дивані і не думав, що ось прийдуть люті януковичівці і почнуть мене виганяти з власного помешкання.

Мені віч-на-віч чітко пояснили, що зараз або через декілька годин зі мною буде, якщо не віддам касету із записом! А на підтвердження кивнули на машину молодиків у чорних шкірянках, мовляв, звідси я з відеокасетою не вийду. Будучи корінним киянином, напевно, і віддав би.

Та, оскільки родом із Тернополя, а там люди після «визвольної» червоної армії навчилися не боятися, касету віддавати наміру не мав. Дякувати Богу, уже були мобільні телефони. Без них, і без людей, викликаних за їх допомогою, живим залишився б, однак здоров’я явно б поменшало.

Вже о третій годині ночі ми мчали щодуху на Черкаси, бо звідти повідомили, що брат мого знайомого лежить у реанімації з вогнепальним пораненням у голову, а батько – за гратами. Телефонувала медсестра, яка навіть не назвалася. Вклавшись у 15 секунд, повідомила, що кладе слухавку, бо боїться за власне життя!

Як з’ясувалося згодом, родичі мого товариша перебували у той злощасний вечір на виборчій дільниці й намагалися затримати міліціонерів, що втретє за вечір голосували за Януковича по відкріпному талону. Саме ці працівники МВС і стріляли у людину, коли та намагалася їх затримати.

І це і є та безпорадна міліція? Правди там ми так і не знайшли, після чого вирушили на Київ. Вже по дорозі з новин довідалися результати виборів. Ось така дещиця порівняння біло-блакитних і помаранчевих.

А далі був Майдан. Найкращі, найяскравіші часи мого життя. Життя у наметах, в яких не було! ні биток, ні зброї. Життя серед добрих, ввічливих, культурних людей. Життя серед національно свідомих людей, які не сиділи вдома й не планували, куди їм втікати, покидаючи Батьківщину на з’їдання двічі засудженому та Ко.

А ще, будучи на тому ж Майдані, бачив п’яних шахтарів з палками та Бог відає ще із чим у кишенях. Знав про військові частини у Броварах – колега по роботі, який там проживає, теж бачив їх на власні очі! Були тисячі дзвінків від людей, які бачили не тільки ці військові частини, а й інші підрозділи по різних куточках Києва та України!

А ще були десятки людей, які привозили казани з їжею по декілька разів на день. І вже що точно знаю, ми їх не просили цього робити, не те що, як каже пан Осадчий, змушували. Швидше вони, інколи аж надокучаючи, звозили для Майдану все – від теплих речей до їжі. І ніхто не ходив по дворах і не вимагав! Просто одні сиділи вдома, гріючись, а інші – проявляли національну свідомість.

Потім було рішення про переголосування й сльози радості на очах мільйонів! А далі я, не сидячи, підібгавши хвоста у квартирі, поїхав у Донецьк членом комісії. Уявляєте, я із моїм тернопільським акцентом! І там на виборчих дільницях нам погрожували, а шини автобусів різали з частотою нарізки бутербродів на Майдані. А що робили з біло-блакитними у Києві? Вірно – годували та гріли!

І, врешті-решт, ПЕРЕМОГА! Мені шкода тих людей, які не мають почуття гідності й не розуміють, що тоді треба було міняти ідеологію. Спокійне життя, кажете? То хіба ж то життя, коли у всьому світі нас не поважають, а ми вмираємо, ніби мухи, сидячи вдома і молячись, аби все так і залишилося? Влада злодіїв і народ, якого ця влада вважала бидлом!?

Останнім часом ЗМІ часто пишуть, що Віктор Ющенко має усвідомлювати: народ на Майдані стояв не за нього, а за зміни. Скажіть, будь-ласка, а хтось поцікавився у цих авторів, за що стояв особисто я? Можливо, так, зміни. Та, в першу чергу, саме за Ющенка! Мені все одно, що робить його син, його родина. Бо мій батько, який живе на західній Україні, не винен, якщо я почну вживати наркотики. Бо я це я, а він – це він!

І ще декілька слів до прибічників зміни влади вже зараз. Шановні, ви захищаєте Юлію Тимошенко. Я теж їй дуже симпатизую навіть до сьогодні, бо вона заслуговує поваги хоча б за прекрасну акторську гру.

Втім, чи можете ви подивитися один одному у вічі й сказати, що до оточення Юлії Володимирівни не може бути претензій у корупції на кшталт тих, які ви висуваєте президенту? Навряд чи. Чи запевните, що екс-прем’єрка на посаді робила усе без помилок? Ні! Чи поговоримо про те, скільки б народу прийшло на Майдан, якби там стояла Тимошенко без Ющенка? Правий був президент – ми стояли за нього, а не за Тимошенко!

І останнє. Мені теж боляче від цього розколу. Не так я уявляв події в Україні після помаранчевої революції. Втім, може, достатньо обливати брудом президента? Можливо, вже слід оцінити його внесок в історію України? Адже він НЕОЦІНЕННИЙ, незважаючи ні на що! Звісно, ніхто не застрахований від помилок. І у Ющенка їх чимало. Ви запитуєте, чи віддав би він життя за нас, як ми були готові зробити це за нього? Переконаний – ТАК! Він уже це зробив.

Тільки недолугі можуть сьогодні говорити, що Ющенко «сам собі таке поробив, бо омолоджувався плацентами ненароджених дітей», — як говорила нещодавно про його обличчя одна бабуся. Він пожертвував заради нас найріднішим у своєму житті – життям матері, яка, переконаний, досі була б жива, якби не ті злощасні вибори.

То ж чи не рано ми покинули підтримувати вперше обраного за всю незалежність НАШОГО президента? Адже хіба може він після тієї дороги, яку пройшов на виборах, не прагнути тільки добра для України і нас з вами?

Особисто я і сьогодні піду на Майдан за Ющенка, якщо виникне потреба. І тільки за нього. Бо Кучму ми терпіли, а від Ющенка вимагаємо, навіть не зачекавши року. І там на Майдані, незважаючи на усі намагання зруйнувати виборене нами, переконаний, буду не самотнім!

Ярослав Тракало, для УП

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 13-10-2005 8:10 |  переглядів