Верховна Рада у п'ятницю звернулася до президента Ющенка з вимогою «негайно внести» подання на звільнення голови НБУ Володимира Стельмаха. 

Про це йдеться у постанові «Про попередній звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань перевірки діяльності національного банку України в період фінансової кризи», за яку проголосувало 380 депутатів.

Також депутати звернулися до генеральної прокуратури України з вимогою «вирішити питання про порушення кримінальної справи» за даними матеріалами.

ТИМЧАСОВА СЛІДЧА КОМІСІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

 з питань перевірки діяльності Національного банку України

в період фінансової кризи

Верховній Раді України

 Попередній ЗВІТ

Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України

з питань перевірки діяльності Національного банку України

в період фінансової кризи

Попередній звіт щодо результатів діяльності за період з 18 по 25 грудня ц.р.

Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань перевірки діяльності Національного банку України в період фінансової кризи (далі -Тимчасова слідча комісія) утворена Постановою Верховної Ради України від 18 грудня 2008 року № 700-VI у складі 12 народних депутатів України, що представляють усі фракції українського парламенту.

Цим актом Тимчасовій слідчій комісії поставлено завдання перевірити діяльність Національного банку України щодо виконання ним основної конституційної функції — забезпечення стабільності грошової одиниці України, а також щодо сприяння стабільності банківської системи та виконання основних засад грошово-кредитної політики в період фінансової кризи.

Усвідомлюючи суспільну важливість поставлених перед Комісією завдань, а також те, що подальша дестабілізація національної грошової одиниці є загрозою національній економічній безпеці країни, добробуту населення України, платоспроможності цілих секторів української економіки, Комісія приступила до роботи з моменту прийняття відповідної постанови.

Окрім фінансових важелів та інструментів, який має центральний банк, одним із найважливіших інструментів стабілізуючого впливу будь-якого центрального банку на кризову ситуацію є посилення та підтримка довіри до його політики, до заяв посадових осіб, до його рішень та дій.  Саме на високій довірі, прозорості рішень та процедур, на виваженій та стриманій системі зовнішніх комунікацій базується політика ефективного центрального банку. І саме цього немає сьогодні у політиці центрального банку нашої країни. Довіра до політики НБУ є сьогодні, напевне, найнижча за усі роки незалежності України. Верховна рада України, підзвітній якій є НБУ, не має права залишити цю ситуацію без своєї політичної оцінки.

Саме тому члени комісії одноголосно визнали основною місією своєї роботи сприяти відновленню довіри населення та підприємств до банківської системи, до національної грошової одиниці гривні, а також до діяльності Національного банку України — шляхом посилення прозорості, передбачуваності та орієнтації діяльності НБУ щодо пріоритетів підтримки реального сектору економіки та зайнятості у період кризи.

Тимчасова слідча комісія  деталізувала напрямки своєї роботи, визначила головні пріоритети та сформувала дві робочих групи — з питань рефінансування комерційних банків України (голова робочої групи — народний депутат В.В.Лукьянов) та з питань проведення Національним банком України валютних інтервенцій та операцій на валютному ринку (голова робочої групи — народний депутат О.І.Клименко). На сьогоднішній день Комісією проведено шість засідань, у яких прийняли участь практично всі члени Комісії.

Реалізація завдань Тимчасової слідчої комісії вимагає аналізу великої кількості нормативно-правових актів, постанов НБУ, аналітичних матеріалів, інших документів, у тому числі таких, що можуть стосуватися державної або комерційної таємниці.

З метою виконання завдань, поставлених Верховною Радою України Тимчасова слідча комісія  терміново направила до Національного банку України, міністерств та відомств відповідні запити щодо отримання у необхідної для роботи ТСК інформації.

Члени комісії констатують наступне: керівництво Національного банку України ухиляється, під прикриттям банківської таємниці, від надання найбільш необхідної інформації, яка стосується питань, пов'язаних із прозорістю процедур надання стабілізаційних позик комерційним банкам та операцій купівлі продажу окремими банками валюти на валютному ринку та аукціонах НБУ. На думку членів Комісії, це створює перешкоди для всебічного та об'єктивного з'ясування законності та ефективності діяльності НБУ в умовах фінансової кризи. У зв'язку із цим для опрацювання висновків членам комісії доводилося користуватися інформацією неофіційного та аналітичного характеру.

Зволікання із наведенням порядку на валютному ринку України, де вже звичними стали масштабні спекулятивні операції та відмивання коштів, загрожує національній безпеці країни, призводить до зростання інфляції, загрози масових банкрутств та дефолтів. Громадяни України можуть зрозуміти економічну необхідність девальвації гривні, яка пов'язана із об'єктивними зовнішньоекономічними причинами, але вони навряд чи зможуть витримати спекуляції тих, хто заробляє надприбутки за рахунок заощаджень простого українця і доходів підприємств. Тому рекомендації Комісії, а потім і Верховної Ради України у цьому контексті мають бути, з одного боку виваженими і аполітичними, а з іншого — рішучими та невідкладними.

ТСК станом на 25 грудня 2008 року встановила наступне:

Відповідно до ст. 99 Конституції України та ст. 6 Закону України «Про Національний банк України», основною функцією центрального банку держави — Національного банку України — є «забезпечення стабільності грошової одиниці», української гривні. Замість економічно обґрунтованої девальвації, яка, у тому числі за розрахунками міжнародних фінансових організацій, мала скласти не більш ніж 15% до кінця року, чого було практично достатньо для автоматичної корекції дефіциту платіжного балансу країни та підвищення цінової конкурентоспроможності українського експорту, країна отримала обвал курсу національної валюти більш ніж на 60%.

Наслідком цього стала, за розрахунками міжнародних аналітиків, втрата купівельної спроможності національної валюти у доларовому еквіваленті на суму від 9 до 13 млрд. доларів. Прибутковість так званих схем гривня-долар-гривня-долар і так далі сягала 120% річних, або навіть більше. Як поєднати ситуацію, яка є сьогодні, із тезою про конституційну функцію НБУ щодо «стабільності національної грошової одиниці» знає, напевне, лише керівництво НБУ.

Згідно до протоколу засідання №4 від 24.12.2008 року робоча група з питань проведення Національним банком України валютних інтервенцій та операцій на валютному ринку у складі народних депутатів: Клименко О.І., Белоусова І.А., Богдан Р.Д, Триндюк Ю.Г., Каракай Ю.В. та робоча група з розглянула матеріали, надані НБУ.

На основні запитання згідно п.9 запиту голови Комісії керівником робочої групи був поданий лист на ім'я Голови НБУ щодо надання інформації стосовно видачі та умов видачі стабілізаційних кредитів комерційним банкам на суму вище 50 млн. гривень, валютних інтервенцій та рефінансування. Голова НБУ та інші представники НБУ, посилаючись на банківську таємницю, відмовили в наданні вищевказаної інформації.

Комісію цікавила наявність у керівництва НБУ чіткого плану системних заходів щодо зменшення спекулятивного тиску на гривню, яка мала би включати збільшення прозорості та економічної обґрунтованості процедур надання банкам стабілізаційних кредитів, наведення жорсткого порядку на валютному ринку, наявність стратегічного бачення щодо проблемних банків та їх активів тощо.

На жаль, слід відзначити відсутність системних заходів та продуманої довгострокової політики Національного банку у сфері валютного регулювання, хоча основні параметри та напрями такої політики були задекларовані в Основних напрямах грошово-кредитної політики на 2008 рік (далі — Основні напрями).

Згідно зазначеного документа, головна увага НБУ мала зосереджуватися на:

«удосконаленні системи валютного регулювання в напрямі здійснення поступової лібералізації з урахуванням конкретних макроекономічних і фінансових умов;

спрямуванні політики валютного курсоутворення на забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу залежно від стану платіжного балансу та недопущення його значних коливань, використанні валютних резервів для забезпечення гнучкості монетарної політики та підвищення її ефективності у забезпеченні стабільності національної грошової одиниці;

укріпленні довіри до національної валюти, зниження рівня доларизації економіки та її регулювання заходами грошово-кредитної політики, сприяння поступовому вирівнюванню умов кредитування у національній та іноземній валютах;

підвищенні ефективності процентної політики Національного банку України, створення нормативних та ринкових умов для дієвого регулювання відсоткових ставок».

Жодна із зазначених позицій не була реалізована.

Замість лібералізації системи валютного регулювання було запроваджено цілу низку адміністративних обмежень як для суб'єктів підприємництва, так і фізичних осіб. Зміна у жовтні-грудні 2008 р. практично кожного тижня правил поведінки на валютному ринку, штучне скорочення доступу до валюти та постійне висування додаткових умов, які через непродуманість скасовувались, змінювались або відтерміновувались вже за 2-3 дні призвели до посилення спекулятивного попиту на іноземну валюту та дестабілізацію курсу гривні.

Передбачене ринкове формування процентних ставок та умов кредитування «коригувалось» далеко не завжди обґрунтованими нормами резервування, які унеможливлювали то гривневе, то валютне кредитування, суттєво погіршувало умови для позичальників. Унаслідок цього значних масштабів набуло практично неконтрольоване державою «чорне кредитування» — поки що фізичних осіб та малих суб'єктів і в обсягах до 100 тис. грн., але із загрозою його подальшого збільшення та розповсюдження згодом на середній бізнес.

У цих умовах політику НБУ, реалізовану в постановах №319 від 11.10.2008 і №415 від 5.12.2008 р., гучно оголошену «системними заходами» навряд чи слід вважати такими. Навпаки, вони у значній мірі й спровокували спекулятивний тиск на гривню, якій і не міг не привести до її неконтрольованого обвалу.

На думку Комісії, особливої уваги заслуговує обґрунтування рішення правління НБУ стосовно ревальвації гривні у 2008 році та протокол рішення правління щодо подолання відкладального вето Ради НБУ.

За станом на 21 год. 24.12.2008 р. Тимчасовій слідчій комісії не були надані відповідні документи, хоча оцінка дій НБУ може бути надана і без цього. Ані у 2005 р., ані у 2008 р. жодних економічних підстав для ревальвації гривні не було. Обидва рази в економіці держави спостерігались споріднені процеси — зростання темпів інфляції (за перші три місяці 2008 р. було практично перевиконано первісний річний прогноз по цьому показнику), погіршення зовнішньоторговельного балансу, уповільнення темпів росту промислового та сільськогосподарського виробництва, підвищення порівняно з попередніми періодами індексів цін виробника і споживача. Тобто, за всіма законами економіки, гривня мала не девальвуватись, а послаблюватись, але дуже повільними і прогнозованими темпами.

Не витримує критики й теза про те, що ревальвацією Уряд руками НБУ намагався нібито стримати інфляцію — адже загальновідомо, що цим можна «збити» інфляцію лише у короткостроковій перспективі, оскільки переоцінена національна валюта в середньо- і довгостроковій перспективі призводить до зростання імпорту та послаблення позицій національних товаровиробників і експортерів. І Національний банк України мав знати, що у такій експорто-орієнтованій та відкритій економіці, як українська, курсовою стратегією має бути прогнозованість валютного курсу та поступова, «еволюційна» девальвація. Це дає підставу зробити висновок про неекономічний, а спекулятивний характер ревальвації гривні, що й було відзначено під час спеціального засідання Верховної Ради України у травні 2008 року.

Одним із найбільш серйозних системних прорахунів НБУ є рівень доларизації економіки України, що зростає (як в динаміці, так і в порівнянні із країнами Центральної та Східної Європи і Росії). Реально нічого не зроблено, щоб знизити доларизацію. Регулятор не обмежив активність українських банків у валютному кредитуванні клієнтів, а це тепер, з огляду на глибоку девальвацію, яку НБУ підгодував своїми ж кредитами, тепер загрожує масовими дефолтами банківських клієнтів.

Щодо другого завдання ТСК, сприяння стабільності банківської системи, члени Комісії встановили наступне:

Особливе занепокоєння викликає така важлива сфера діяльності НБУ, як банківський нагляд, що не змогла передбачити та упередити накопичення небезпечних для банківської системи ризиків та забезпечити стабільність банківської системи.

Механізм нагляду НБУ є до сих пір розрахованим на нормальний стан ринку і виявився неготовим до системного та оперативного реагування на крізові події надзвичайного характеру. Практика стрес-тестування банків потребує вдосконалення і застосування не лише на рівні сектору, але й окремих банків, при цьому необхідно переглянути традиційні явно занижені припущення щодо стресового коливання обмінних курсів, процентних ставок, неплатежів за кредитами та відтоку коштів і обмеження запозичень на міжбанківському ринку.

До сих пір практично не працює система сигналів раннього попередження про накопичення проблем в балансах банківських установ. Вимагає вдосконалення механізм прийняття рішень щодо заходів впливу на банки. Потрібно було негайно провести зворотнє тестування сигналів на прикладах банків, які потрапили у скрутне становище, щоб виявити, наскільки вірно та своєчасно ця система повідомляла керівництво нагляду про проблеми. Таку перевірку слід зробити силами незалежних від нагляду експертів.

Оцінка рівня капіталізації банків є недосконалою та занадто формальною. Вона не враховує фактор готовності акціонерів банку підтримати банк додатковим капіталом у вигляді підписки на акції або субординованого боргу. При аналізі капіталу на реальність не звертається достатня увага на фіктивне формування капіталу, слабкий або непрозорий фінансовий стан підприємств-акціонерів банків.

Банківський нагляд створив ситуацію, коли великі, так звані «системні» банки занадто розраховували на те, що регулятор завжди прийде на допомогу і не дозволить їм стати банкрутами, допоможе ресурсами, оскільки їхнє падіння загрожує фінансовій стабільності країни. Тобто регулятори, а також самі великі банки опинилися в полоні помилкових уявлень. Нагляду слід бути більш вимогливим до банків, які мають системне значення. Один з найбільших банків України виявився дуже вразливим до ризику репутації,  початок паніки та стрімкого відтоку коштів клієнтів показав, що керівництво та акціонери банку нездатні підтримати банк власними ресурсами, а розраховують лише на підтримку НБУ.

Банківський нагляд не зміг ефективно запобігти надмірному зростанню кредитних ризиків в банках. Наглядом слід було проводити тематичні інспектування (а не тільки комплексні і тривалі) та ретельно контролювати кредитування клієнтів у іноземних валютах, кредитування нерухомості, споживче кредитування. Рішення НБУ заборонити приріст кредитування було помилковим: різка зміна вимог призвела до «кредитного стислення» (credit crunch), коли кредити не видаються внаслідок різкого зростання ціни кредитного ресурсу, підвищення банками та регуляторами вимог до позичальників. Цілком виправдано стримування кредитної активності (запобігання перегріву)  з боку нагляду, але цього не слід було робити в умовах початку рецесії, коли необхідно навпаки стимулювати попит. В усіх країнах регулятори наполягали на продовженні кредитної активності банків, оскільки в протилежному випадку це призведе до колапсу. Зниження темпів кредитування треба робити поступово, але однозначно, що у розпорядженні регулятора були і є різні інструменти стимулювання обмеження кредитування у іноземній валюті, занадто ризикового кредитування.

НБУ не вдалося досягти необхідного рівня прозорості в роботі нагляду, зокрема щодо процедур рефінансування та стабілізації банків. Протягом жовтня-грудня 2008 р. Національний банк України активно надавав комерційним банкам так звані стабілізаційні кредити. Розподіл коштів для банків проводиться Національним банком України, на нашу думку, із численними порушеннями ним же затверджених актів.

Так, згідно неофіційних джерел (оскільки офіційну інформацію НБУ відмовився надавати), із загальної суми стабілізаційних кредитів станом на 15 грудня 2008 року, два приватних банка («Надра» та «Родовід Банк») отримали видповідно п'яту частину (7,1 млрд. грн.) та 5% (2,2 млрд.грн.) від загальної суми. В той же час, державний банк «Укрексімбанк» отримав суму рефінансування, яка у 5 разів менша, ніж у банку «Надра» — 1,4 млрд. грн..., а банк «Ощадбанк» отримав 4 млрд. грн. Навіть сума рефінансування «Промінвестбанку», який тривалий час знаходився на грані банкрутства є набагато меншою, ніж у банку «Надра» і становить 6,03 млрд. грн.

На тендерах з підтримки ліквідності банків Нацбанк видав у листопаді лише трохи більше 4,7 млрд. грн., тоді як у категорії «інші» значиться за той самий період видача кредитів на суму близько 16 млрд. грн. на термін до одного року. Ставки, під які їх одержали окремі банки не перевищують 15%. Здійснення рефінансування без проведення тендерів є прямим порушенням Національним банком України п. 4.1 розділу ІІ Постанови від 26.09.2008 р., де зазначено, що Національний банк України здійснює рефінансування банків шляхом проведення кількісного або процентного тендеру. Якщо ж під категорією «інші» розглядати стабілізаційні кредити, які також надаються банкам для підтримання їх ліквідності, то також виникають питання з приводу дотримання НБУ умов надання таких кредитів, адже відповідно до п. 1.3. розділу ІІІ Постанови НБУ від 26.09.2008 р. вони видаються лише:

— фінансово стабільному банку, який узяв на себе борг банку, що перебуває в стані фінансового оздоровлення,
за умови цільового його використання та укладення з Національним банком договору застави державних облігацій України або інших цінностей.

— банку, який розробив програму фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту під заставу державних облігацій України або інших цінностей

— банку, який перебуває в стані фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту під гарантію чи поруку фінансово стабільного банку (іншої фінансової установи), що згідно з його фінансовим станом, достатністю капіталу може забезпечити виконання взятих на себе зобов'язань.

Інформацію щодо надання стабілізаційних кредитів у розрізі окремих банків та документів, які б засвідчили прозорість та неупередженість на користь окремим банківським установам Національний банк України за зверненням Тимчасової слідчої комісії, не надав.

У статті 1 Закону України «Про Національний банк України» зазначено, що Національний банк України має право, однак не зобов'язаний надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи. Відповідно ж до п. 1.1 розділу ІІ Постанови Національного банку України «Про затвердження Положення про підтримку Національним банком України ліквідності банків» від 26.09.2008 р. Національний банк України здійснює підтримку ліквідності банків через відповідні інструменти рефінансування, якщо банк дотримується, зокрема, такої вимоги, як наявність активів, які можуть бути прийняті Національним банком у заставу.

Крім того, Постанова НБУ від 26.09.2008 року передбачає, що таким забезпеченням можуть бути лише передбачені у п. 2.1 розділу ІІ різновиди цінних паперів та гарантії іншого банку-резидента та майнові права, причому відповідно до п. 2.2 розділу ІІ Постанови від 26.09.2008 р. під забезпечення кредиту банк може запропонувати лише однорідну заставу. У членів Комісії виникли питання, звідки у деяких банків, отримавших непропорційно великі рефінансування, з'явилося якісне забезпечення на відповідні суми. Відповіді на це питання не отримано.

Обов'язковою умовою рефінансування є передбачена у абзаці 3 Листа Національного банку України від 22.10.2008 р. вимога про те, що кредит рефінансування для підтримання ліквідності надається банку в сумі до 60% статутного капіталу банку та у межах 90% номінальної вартості наданих банком в забезпечення акцій/паїв із урахуванням процентів за користування кредитом і пені. Кредит надається на термін до одного року за процентною ставкою 15% річних, розмір якої протягом дії кредитного договору не змінюється. Для деяких банків (наприклад, банку «Надра»), за неофіційною інформацією, обсяг рефінансування майже у 20 разів перевищив розмір статутного капіталу. У випадку «Родовідбанку», що отримав, згідно з тими ж неофіційними джерелами, рефінансування у розмірі 2,2 млрд.грн., статутний складає лише 350 млн. грн.

Як зазначається у листі Національного банку України від 22.10.2008 р., заявки на отримання кредиту для підтримки ліквідності банку мали розглядатися, як правило, по банках, що мають форму відкритих акціонерних товариств та лише по банках, сплачений статутний капітал яких 500 млн. грн. і більше. Серед переліку банків, які отримали рефінансування від Національного банку України у жовтні-листопаді 2008 року є ряд банківських установ, які мають форму товариства із обмеженою відповідальністю, які отримали кредити на суму більш ніж 1 млрд. гривень.

Національний банк України, відповідно до Постанови від 26.09.2008 р. здійснює контроль за виконаннями банками умов договорів за кредитами рефінансування та у випадку використання коштів на цілі, які погіршують ліквідність банку, НБУ повинен ставити питання щодо дострокового повернення кредиту. Крім того, відповідно до п. 4.29 Постанови НБУ від 26.09.2008 р., за умови виявлення фактів надання банком недостовірної інформації (у тому числі звітної), яка мала істотний вплив на прийняття рішення щодо підтримання заявки банку про надання кредиту рефінансування, Національний банк України може ініціювати дострокове розірвання кредитного договору за кредитами, наданими на строк понад 14 днів. Однак, незважаючи на численні публікації у засобах масової інформації про порушення порядку і умов надання кредитів рефінансування банкам та їх подальшого використання Національний банк жодним чином не відреагував.

На звернення до НБУ про надання інформації щодо того, які зобов'язання було взято банками за кредитами рефінансування та чи здійснюється Національним банком України постійна перевірка виконання таких зобов'язань та цільового використання коштів, отриманих банками як інструментів стабілізації, офіційної відповіді не отримано.

Такі дії Національного банку України про необґрунтоване надання окремим комерційним банкам переваг у порівнянні з іншими банками України, зокрема і державними, щодо обсягів рефінансування та порядку його отримання, непрозорість процедур на ринку рефінансування, яка вже стала предметом обговорення у міжнародних колах, відсутність ефективного контролю щодо використання отриманих коштів для фінансування реального сектору можуть свідчити, на думку Тимчасової слідчої комісії, крім серйозних прорахунків у системі надзору, також і про ознаку корупційних дій.

Викликає серйозні запитання хід виконання правлінням НБУ Основних засад грошово-кредитної політики, що є фундаментальним орієнтиром макроекономичної стабільності для корпоративного сектору та бюджетного планування країни. Валютний курс поки що залищається основним «якорем» макроекономічної стабільності в країні. І цей ключовий макроекономічний параметр ніхто не відміняв. У відповідності до статті 100 Конституції України, «Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її виконанням».

Правління Національного банку не забезпечило дотримання встановлених у Основних засадах показників у 2008 році і вже з весни поточного року допустило суттєві курсові відхилення. Зокрема, після того, як керівництво НБУ зробило заяви про те, що гривня недооцінена і реальний курс гривні помітно вищий, аніж передбачений «Основними засадами» (5,05 грн. за 1 долар), ринковий курс почав ревальвуватися  і повернувся до затвердженого значення лише у жовтні ц.р. У той же час усі економічні показники (в першу чергу, динаміка та структура платіжного балансу) свідчили про відсутність  об'єктивних причин для укріплення курсу гривні, на що звертала увагу Рада НБУ. Тобто влітку цього року Національним банком було, по суті, штучно створено передумови для масштабної спекулятивної гри.

Після того, як восени почалася поступова девальвація гривні під впливом інформації про світову фінансову кризу та можливість виникнення проблем із рефінансуванням деякими комерційними банками кредитів, отриманих за кордоном, НБУ підсилив ці тенденції заявами про можливість суверенного дефолту, чим перевів плавну девальвацію в режим фактичного обвалу курсу гривні. Після цього виникла можливість реалізації спекулятивного прибутку банками, які ще влітку придбали іноземну валюту.

Інша спекулятивна гра, що виникла внаслідок реалізації НБУ Основних засад, полягала в тому, іноземні спекулятивні інвестори (сумно звісні «хедж-фонди»), які конвертували свої вкладення в іноземній валюті за курсом 5,05, мали можливість отримати дивіденди та проценти за своїми інвестиціями в гривнях і здійснити репатріацію при виході з українського ринку за курсом на рівні 4.7 — 4.6 гривні за 1 долар, додатково отримавши спекулятивні надприбутки на рівні 10-12%.

Порівняння, на підставі знову ж таки офіційно неперевірених даних, обсягів валютних інтервенцій з обсягами рефінансування банків у другій половині жовтня ц.р. свідчить про вибухоподібне зростання, за прямим сприянням НБУ, пропозиції гривні в обмін на валюту. Банки були обмежені у кредитуванні клієнтів і скористалися можливістю заробляти на обмінних операціях та курсовій різниці. Про це свідчать порівняння закритих даних про обсяги відкритої валютної позиції провідних банків в динаміці із даними про валютні інтервенції НБУ та офіційний курс гривні до долару. 

Висновок Радою НБУ щодо виконання правлінням НБУ Основних засад грошово-кредитної політки у 2008 році, зроблений на екстренному засіданні 18 грудня ц.р., яке було скликане членами Ради з огляду на подальшу дестабілізацію національної валюти та загрози масових дефолтів, повністю співпадає, по суті, із висновками Тимчасової слідчої комісії. У своєму рішенні Рада звернула увагу керівництва НБУ та суспільства на те, що «здійснення грошово-кредитної політки у період посилення кризових проявів не мало вирішального впливу на усунення загальних негативних тенденцій в грошово-кредитній сфері та в економіці в цілому.

Ураховуючи, що Національний банк України несе відповідальність за ситуацію в грошово-кредитній сфері та має всі важелі впливу на її розвиток, зажадати від Правління банку здійснення як пріоритетних дій щодо стабілізації обмінного курсу гривні та нормалізації функціонування і збереження цілісності банківської системи". Комісія, з огляду на власні висновки, може перекласти дипломатичну мову голови Ради Національного банку України, як, по суті, незадовільну оцінку діяльності правління НБУ у період кризи.

Системний аналіз, навіть у попередній формі, нормативних актів і фактичних дій Національного банку України дає підстави для висновку про неефективність роботи керівництва Національного банку України та наявність, на думку ТСК, ознак упередженості та корупції, основними наслідками чого стали: різка девальвація національної валюти, накопичення кредитних та валютних ризиків у банківській системі, для розвязання яких, за оцінками, потрібно не менш ніж третини ВВП у вигляді коштів податкоплатників.

Для реалізації свого конституційного мандату НБУ отримав статус не тільки спеціального органу, але й органу, який має незвичну для інших органів державного управління операційну незалежність. Але така незалежність, яка має однозначно бути запорукою виваженої монетарної і курсової політики, направленої на збереження купівельної спроможності національної валюти, не може і ніде в світі не означає повної непідзвітності у діях та непрозорості у процедурах.

Відповідно до пункту восьмого статті 19 Закону України «Про Національний банк України», голова Національного банку України несе одноосібну відповідальність перед Верховною Радою України та Президентом України за діяльність Національного банку України.

Ефективність роботи Національного банку України залежить насамперед від роботи правління Національного банку України, яке відповідно до ст. 14 Закону України «Про Національний банк України» забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання, здійснює управління діяльністю Національного банку України, а також забезпечує виконання його конституційної функції — підтримання стабільності національної грошової одиниці.

На підставі ст. 88 Регламенту Верховної Ради України, Тимчасова слідча комісія рекомендує Верховній Раді України:

• 1. Попередній звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань перевірки діяльності Національного банку України в період фінансової кризи прийняти до відома.
• 2. Визнати роботу Національного банку України в період фінансової кризи такою, що не забезпечила основної функції Національного банку України — стабільності національної грошової одиниці, що створило загрозу національній економічній безпеці та суверенітету України.
• 3. Визнати процедури рефінансування, які здійснювалися Національним банком України протягом жовтня-грудня 2008 року та організацію валютного ринку такими, що є, на думку Тимчасової слідчої комісії, непрозорими, упередженими на користь окремих фінансових структур, мають ознаки корупції і призвели до масштабної та різкої дестабілізації національної валюти та інфляції.
• 4. У зв'язку з цим висловити недовіру голові та правлінню Національного банку України.
• 5. Звернутися до Президента України з вимогою невідкладно внести подання про звільнення Стельмаха В.С. з посади Голови Національного банку України, а також внести на розгляд Верховної Ради України кандидатуру на посаду Голови Національного банку України.
• 6. Доручити Рахунковій палаті України перевірити обґрунтованість і забезпеченість наданих Національним банком України обсягів рефінансування протягом жовтня-грудня 2008 року.
• 7. Звернутися до Генеральної прокуратури України з вимогою у встановлений законом десятиденний термін вирішити питання про порушення кримінальної справи або відмовити у порушенні кримінальної справи за даними матеріалами. У разі порушення генеральною прокуратурою України кримінальної справи вважаємо за необхідне включити до складу слідчо-оперативної групи фахівців служби Державного комітету фінансового моніторингу, КРУ Мінфіну України та Рахункової палати України.
• 8. Опублікувати попередній звіт Тимчасової слідчої комісії у газеті «Голос України».

Голова Тимчасової слідчої комісії

Верховної Ради України    

   Юрій Полунєєв

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 26-12-2008 17:19 |  переглядів