Розпуск парламенту в руках Президента

В українській політиці замість звичної в середині липня відпусткової „розслабухи” спостерігається небувала напруга. Саме зараз вирішується довгочасне політичне майбутнє країни. Питання стоїть просто: або клан „донецьких” отримує всі умови для захоплення всієї повноти влади в Україні – всерйоз і надовго. Або ж приголомшені зрадою Мороза “помаранчеві” консолідуються й дадуть бій, щоб відновити втрачені позиції.

Як це вже неодноразово бувало у вирішальні моменти української політики, ключову роль відіграє в цій ситуації Президент. Глава держави має або змиритися з новим форматом парламентсько-урядової коаліції, або піти на розпуск парламенту.

Чи є в нього підстави для розпуску найвищого законодавчого органу? Безумовно. Регламент передбачає 10 днів для повідомлення фракцією, яка виходить з коаліції, про свій вихід партнерів по коаліції. Отже, нова коаліція юридично вважатиметься сформованою лише 17 липня, оскільки повідомлення соціалістів, адресоване решті „коаліції демократичних сил”, датоване 7 липня. З 17 липня розпочинається відлік 15 днів, які Конституція дає Президентові для внесення в парламент кандидатури на посаду прем’єр-міністра. Главі держави досить протягти час до 24 липня. Саме цього дня збігає 60 днів від дня відставки попереднього уряду – а згідно з ч. 2 ст. 90 „Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо... протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України”. Дарма що Мін’юст щось таке роз’яснював, що міністри попереднього уряду ніби й не відставлені. Насправді офіційне рішення парламенту наявне, й авторові чомусь здається, що цього разу Мін’юст підтвердить – таки так. Відставлені.

Отже, юридичні підстави є. А політичне та моральне підґрунтя свого тижневого зволікання зі внесенням кандидатури Януковича Ющенкові є чим пояснити. Особливо помаранчевому електоратові. Мовляв, порушено пряме волевиявлення народу, який голосував за Соцпартію як демократичну політичну силу, котрі виступала за недопущення реваншу кучмізму та олігархічних кланів. Народ проголосував за єдність демократичних сил. Порушення цієї єдності – зрада волі народу. Виникла загроза дестабілізації ситуації в суспільстві, його розколу.

Глава держави як гарант законності та стабільності в державі не може допустити, щоб виконавчу і законодавчу владу в Україні будували на підкупі, обмані, шахрайстві та кулуарній змові.

Президент отримав мандат від більшості виборців для проведення курсу на демократичні перетворення, ринкові реформи, входження в європейську спільноту. На парламентських виборах цей вибір народу був підтверджений. Президент не може дозволити змінити стратегічний курс країни через змову купки нечистоплотних політиканів.

Ну, і багато ще всього іншого може сказати Президент з цього приводу.

Після двогодинної зустрічі з Віктором Андрійовичем Юлія Тимошенко, яка славиться своїм умінням відповідним чином тримати главу держави за руку, повідомила журналістам, що Ющенко схиляється до розпуску парламенту. А вона ще й допоможе йому консультаціями групи досвідчених юристів, аби цей розпуск обґрунтувати.

До речі, вище було викладено лише один варіант обґрунтування. Є й інші.

„Яка розумна цьому є альтернатива?” – задумливо питав герой Леся Подерв’янського. Справді, розпуск парламенту виглядає найрозумнішою альтернативою. Інакше відбудеться оперативне захоплення всієї повноти державної влади „донецькими”. Тим паче, що сьогодні, за деякою інформацією, їм допомагають досвідчені радники як зі США, так і з Кремля. І дони, і Мороз діють оперативно й злагоджено. Можна легко спрогнозувати, що протягом двох-трьох місяців усі формальні та неформальні (у тому числі й кримінальні) владні вертикалі будуть щільно заповнені ставлениками „донів”. Після другого кроку такої улюбленої Морозом політреформи – прийняття законопроекту 3701-1 – Президент практично повністю втратить свою вертикаль влади на місцевому рівні й набуде суто декоративних функцій.

У кращому разі він виступатиме речником нової влади на міжнародному рівні й „прикриттям” для Януковича-Ахметова на Заході. „Чого ви до нас продовбалися? У нас лідер – демократ!” А ще дони цілком можуть, здобувши конституційну більшість у парламенті (справа кількох місяців), про всяк випадок прибрати посаду Президента. Щоб не муляла.

Якими є перспективи помаранчевих, пропрезидентських сил на повторних виборах? Непоганими. Але за однієї обов’язкової умови – усі „помаранчі” повинні йти на вибори у складі єдиного блоку з єдиним списком. І БЮТ, і НУ, і Рухи, і Пора-ПРП, і навіть “тягнибоки”. Утрачати не можна жодної частки відсотка. Тоді вони можуть вибрати весь свій ресурс, який за оцінками соціологів, сягає до 40%. Стільки ж становить ресурс партії Регіонів? Різниця на чиюсь користь навряд чи буде більшою від 2–3%.

Після повторних виборів могла б скластися цікава, якісно нова для України політична ситуація „двострунки”. Жодна з двох мегасил не зможе створити більшість у ВР. Доведеться домовлятися на певних умовах. І створювати систему, де два складники певним чином урівноважують одне одне й убезпечують суспільство від монопольної узурпації влади однією з політичних сил.

Але чи буде розпуск парламенту, що „розпустився” (у сенсі – бешкетує)? Питання – до Президента. У Ющенка нині є унікальний шанс зламати уявлення про себе як про нерішучого та аморфного політика. І здійснити спробу переламати фатальний для нього і демократичних політичних сил перебіг подій.

Микола Писарчук

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 11-07-2006 11:19 |  переглядів