Приватизація революції сином Ющенка?

Грудень, зимно. Троєщинський ринок, увесь у помаранчевих стрічках, заліплений брендами «Так, Ющенко!». Покупців майже немає, продавці скучають і мерзнуть.

«Що, нема торгівлі?» – співчуваю. «Та яка торгівля, у минулі роки на цей час тут натовпами ходили, а зараз – усі на Майдані. Скоріше б вже усе закінчилося».

«Чекайте, — провокую я (соціологічна допитливість) — а чому ж ви стрічки помаранчеві повісили, як такі збитки від того маєте?» О, як накинулися на мене тітоньки, головне, що запам’яталося – «Зараз не про гроші треба думати, а про Україну. Та й ми теж трохи ще посидимо, а тоді підемо на Майдан».

Той же Троєщинський ринок, вже після рішення Верховного Суду. Купила джинси, понесла підрубувати. Такий собі симпатичний хлопчина, розплився у посмішці: «Ой, а я Вас пізнав, це ж Ви екзит-пол оголошували!» Чорновусий, білозубий, чудовий Петро. «Я зараз як на крилах, я такий щасливий, як ніколи у житті, ми ж перемогли!».

Розговорилися. «Я усе кинув, і одразу на Майдан побіг, Ющенка захищати. Кілька днів стояв, не виходив. А особливо страшно було, коли казали, що от-от танки підуть. Страшно так, у мене ж сім’я, а – стояв. А вже потім, коли людей стало дуже багато, потроху працювати став, бо треба ж оренду за цей куток платити, та й сім’ї хоча б на їжу щось заробити. Але весь час мучився, бо, начебто, від Майдану себе відривав».

Питаю (соціологічна допитливість): «Петре, от Ви стояли на Майдані, мерзли, і навіть танки Вас не злякали. І заробітки втратили. І що Ви хочете особисто для себе від президента Ющенка?»

«Для себе? Хіба ми за себе чи за гроші стояли? Від Ющенка мені треба лише чесну і справедливу Україну. А гроші – руки є, то заробимо. У мене усе чудово: маю роботу, квартиру у кредит купую, років за 10 виплачу, правда, у Броварах, бо Київ не потягну, але колись якесь стареньке авто куплю, легше буде».

Ані тітоньки на ринку, ані Петро, ані численні бізнесмени, що возили харчі на Майдан, ані безіменні люди, що давали свої власні гроші – ніхто не прагнув від того зиску. Хотіли – чесної і справедливої України.

Але були й «фінансові генії». Справді, геніально просто – приватизувати «політичні бренди помаранчевої революції», і можна розслабитися.

«Це до того, що хтось намагається рахувати дохідну частину бюджету Андрія Ющенка», — як заявив перший заступник глави податкової адміністрації Микола Катеринчук. На усе вистачить – і на ресторани, і на казино, і на шикарні апартаменти, і на багато речей, яких Петрові не заробити, хоч би він підрубував штани тисячу років.

Один мій знайомий пожартував: «А уяви собі, якби у Леніна були діти, і приватизували червоний прапор, серп і молот?»

Я не буду говорити про мораль, про принципи, у мене питання у правовій площині – очевидно, що «авторські права» реєструються на авторів, а і бренди, і символіка були колективним витвором штабу Ющенка.

То на яких правових підставах Андрій Ющенко «володіє авторськими правами на політичні бренди помаранчевої революції», як це стверджує Микола Катеринчук? І хто конкретно і де оформляв ці «авторські права»?

І поясніть мені – чим принципово відрізняється прихватизація «політичних брендів помаранчевої революції» сином нинішнього президента від прихватизації «Криворіжсталі» зятем колишнього президента?

Щоправда, я підозрюю, що відповіді будуть на кшталт безсмертної і навічно актуальної комедії нашого земляка Гоголя:

— "И тут же в один вечер, кажется, все написал, всех изумил. У меня легкость необыкновенная в мыслях. Все это, что было под именем барона Бранбеуса, «Фрегат „Надежды“ и „Московский телеграф“... все это я написал».

Повірте, зовсім не хочеться нового витка скандалу і нескінченних обговорень, які зі вчорашнього дня знову сколихнули людей. Але ж й доходи від подібної «приватизації авторських прав» надто нахабні, про законність хай роблять висновок законники.

Думаю, є цілком простий практичний вихід з цієї ситуації. Порахувати, скільки дивідендів отримав Андрій Ющенко за рахунок своїх «авторських прав на бренди помаранчевої революції», і повернути ці гроші. В Україні чимало нужденних і їм ці гроші дуже знадобляться. Я розумію, що чимало вже розтринькано по казино та ресторанах, але ж сім’я Ющенків – не бідна, саме час помогти дитині.

Цілком очевидно також, що «людська природа» насправді у різних людей різна, хтось не може втриматися від спокус, хтось слабує на «рідну кровинку», словом, люди є люди...

Проте демократичні суспільства виробили механізми, як боротися із слабкостями «людської природи». Треба не сподіватися на «божественність» політиків, а вводити громадський контроль, певний «Громадський рентген» – оприлюднення декларацій про доходи вищих посадовців і членів їх сімей, а також шляхи їх отримання.

Як це і робиться в усьому демократичному світі. Зрештою, це і обіцяв Віктор Ющенку Майдану – і тому Петру, і тітонькам з ринку, і багатьом-багатьом людям, що стояли на морозі за чесну і справедливу Україну під брендом «Ющенко – ТАК!» Брендом, приватизованим Ющенком-сином?

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 4-08-2005 19:14 |  переглядів