Харківська правозахисна група: Приказ Минздрава №360: мнение практических врачей

«Социализм – это учет и контроль» – саме ця формула розвиненого радянського охренізму кийками вбита у голови всіх, хто повною мірою ковтнув «самого передового» державного устрою. Спадає на думку, що дехто з міністрів нового уряду хоче зробити наш сьогоднішній устрій ще передовішим.
Це, перш за все, наше наполегливе Міністерство охорони здоров’я. На листи з воланням про необхідність введення страхової медицини п. Поліщук та його зами вперто не відповідають. Мабуть, думають, що це буржуйська вигадка. Замість МОЗ цю ідею взяла на озброєння Республіканська партія України, пропонуючи створити медицину трьох рівнів: безоплатну – для незаможних та соціально незахищених громадян; страхову – для середнього класу і платну – для заможних. Політичні лозунги – це одне, а знання теми – це інше. Адже страхова медицина і є медициною багаторівневою: безоплатна для соціально незахищених, а далі залежно від доходів. У різних країнах використовуються різні системи страхової меди-цини. Вивчай досвід, враховуй особливості України і втілюй в життя. Бо іншого шляху, щоб мати сучасний рівень медичного обслуговування, немає. І всі нормальні країни тільки так і живуть. Не підходить досвід найзаможніших країн, то може підійдуть такі системи охорони здоров’я як у Туреччині, чи в Греції, чи в Ізраїлі.
А тепер, помріявши, зупинимось і глянемо на всі ці досвіди очами Міністра охорони здоров’я п. Поліщука і запитаємо – «а навіщо?» Навіщо голову ламати, коли можемо налагодити такий ріднесенький, милий серцю «учет и контроль».
Інакше не можна пояснити черговий апокриф Міністерства охорони здоров’я, який, на мою думку, в 100 разів абсурдніший за всі попередні.
Ті, хто як ми, мали справу із скаргами громадян на обмеження доступу хворих до так званих «прекурсорів» (сібазону, тазепаму, рудотелю тощо), знають, як це вдарило по хворим і лікарям, як звузило можливості надання медичної допомоги, перш за все, неврологічним хворим. За «Основами медичного законодавства» пацієнт, як і скрізь в демократичних країнах, може обирати лікаря, але в Україні лікарі стаціонарних закладів взагалі не мають права виписувати рецепти, навіть, Ф-1, не кажучи вже про Ф-3. І далеко не всі лікарі поліклінік мають право випису-вати рецепти за формою Ф-3, та ще й на отримування бланків рецептів Ф-3 поліклініка повинна отримати спеціальну ліцензію. І більшість головних лікарів поліклінік не хочуть мати цей «головний біль» не тільки з отриманням ліцензії, а й веденням спеціальних звітів , перевірками і т.і.
Ось і звертаються до нас люди похилого віку зі скаргами, що попри нагальну щомісячну потребу, транквілізатори їм виписують два рази на рік. Про ампульовані форми сібазону та реланіуму – протисудомні засоби, які інко-ли є єдиними ліками, які допомагають хворому, краще помовчати, бо просто не вистачає слів. Ми вже писали про страждання родини, де син інвалід армії, який страж-дає епілептичними нападами після травми, отриманої в армії. В родині працює один батько, бо мати не може за-лишити сина одного вдома. Єдине, що допомагає вижити в злиднях – це город у селі поблизу Харкова. Але й туди родина не може поїхати разом, бо тільки за місцем пропи-ски «Швидка допомога» може зробити ін’єкцію сібазону, який знімає епілептичний напад. Тобто, хвора людина прив’язана до хати через безглуздий і злочинний наказ «Про обіг прекурсорів» і через недосконалу систему медичної допомоги.
Наслухавшись цих історій досхочу, як ми зраділи, коли прийшло нове керівництво МОЗ – кому, як не новій владі виправляти злочинні дурощі влади попередньої. І отримали, як кажуть, по повні програмі. Тепер не те, що прекурсори, а й анальгетики, будуть по декілька пігулок за рецептами відпускати. І лікарі тільки і знатимуть, що будуть виписувати рецепти та списувати надлишки паперу! Який там огляд та лікування хворих! І лікар потрапляє між коліщатками цієї бездумної задумки – бо на кожного хворого є норма часу, яка і так заважає сумлінному лікарю працювати, тобто лікувати, а тепер ще під дверима очікується черга громадяни, які будуть кричати: «Мені тільки рецепт виписати!»
І суспільство повинне розуміти – все це тільки призведе до росту корупції у медичних та фармацевтичних закладах та зростанню обсягу торгівлі на «чорному ринку» медпрепаратів. Саме так сталося після появи наказу МОЗ № 356 від 18.12.1997 р. «Про обіг прекурсорів» – на «чорному ринку» зросли ціни і збільшився обіг сібазону, реланіуму та інших препаратів. І кількість наркоманів після втілення в життя цього наказу не зменшилася, а збільшилася. Тож виходить, що пан міністр заохочує інтереси ділків «чорного ринку»?
Давайте змоделюємо варіанти розвитку подій. Найцікавішим в них є те, що свої потойбічні вправи МОЗ виправдовує тим, що так роблять в Європі. Та бач, міфи про суцільно «рецептовану» Європу для нас не підходять. Бо там діє страхова медицина, і рецепт є не тільки медичним, а й фінансовим документом для страхової компанії або лікарняної каси. Як правило, пацієнту, який має медичну страховку, лікар виписує рецепт, за яким громадянин ліки отримує безкоштовно або за невеличку доплату.
Таким чином, страхова компанія спрямовує лікарські засоби до хворого, відстежує їх якість і доступність. Бо на коштовних і малоефективних засобах компанія буде нести додаткові втрати. Лікар в цьому випадку – теж під контролем і фармацевтів, і страхової компанії або лікарняної каси. При цьому безліч знеболюючих, антідіарейних, контрацептивних препаратів, сорбентів можна купити в будь-якій аптеці без рецепта. Це все, як правило, легкі засоби без суттєвих побічних дій.
А нас при відсутності діючого контролю чекає, на мій погляд, от що:
1. Лікарі спокійненько домовляться з фармацевтами, і будуть виписувати найдорожчі ліки – і спробуйте когось на цьому спіймати.
2. Черги в поліклініках сягнуть за чисельністю черг за ковбасою при т.Брежневі, і хворі будуть безкінечно стов-бичити в них. Або вони підуть на «чорний ринок», якщо в них є гроші, або заплатять фармацевту в аптеці чи лікарю за виписку декількох рецептів відразу.
Отже, на додаток до цього наказу МОЗ повинен ви-дати ще один – наказ про створення медичної міліції – за аналогом податкової. Кількість таких медичних міліціоне-рів повинна дорівнювати кількості хворих, бо щоб все бу-ло згідно з наказом № 360, кожного хворого треба буде водити за руку до поліклініки, з поліклініки – в аптеку. Тобто основна теза п.Поліщука про боротьбу з самолікуванням провалиться «з тріском», а усілякі ворожки, целітелі, «бабки» та чаклуни разом з екстрасенсами зберуться, скинуться і поставлять п. Поліщуку пам’ятник при житті.
3. Як написано вище, хворі, що мають якісь кошти, підуть до приватних медичних закладів, незаможні – до «бабок» та «дідів». А от більшість сільських жителів не поїдуть нікуди. Бо з села часто до більш-менш забезпеченого аптечного пункту один раз дістатися важко, а за кожною пігулкою взагалі не наїздишся. Створення аптечок при фельдшерських пунктах – дуже сумнівна процедура, бо на кожний випадок ліками не напасешся, а машин «Швидкої допомоги» на селі зазвичай не вистачає. А от лікарняні каси миттєво просуваються у найвіддаленіші села, бо зацікавлені в кількості клієнтів і мають пільги за роботу в більш важких умовах.
4. І ще про одну геніальну тезу п. Поліщука – про посилення відповідальності лікарів. Та відповідальний лікар, якщо йому ніколи буде хворими займатися, а він повинен буде тільки папірці виписувати, та звіти писати про використання бланків, збіжить зі свого державного медичного закладу будь-куди. А от невідповідального, як я вже вище писала, не проконтролюєш таким чином аж ніяк.
І почнеться в нас таке, що й в страшному сні не на-сниться. І будемо змушені визнати, що черговий раз потрапили в халепу, чи на ті ж граблі наступили. От і вихо-дить за безсмертною тезою п. Черномирдіна: «Хотели как лучше, а получилось как всегда.»
Інколи здається, що деякі міністри і можновладці на-вмисно роблять речі, які невідворотно викличуть обурення їхньою діяльністю більшої частини населення, відштовхнуть від нової влади навіть відданих її прихильників.
А може все простіше? Призначені міністрами в революційній гарячці адміністратори ніколи ними не були, а головне – і не можуть ними бути? І тоді постає питання: чому міністерства знаходяться у вільному плаванні, чому їх резонансні дії ніхто не рецензує і вчасно не виправляє. Адже є віце-прем’єри, прем’єр-міністр?
Прикро… Бо медицина не менш стратегічна галузь, ніж боротьба із злочинністю. А сьогодні стан нашої медицини загрожує національній безпеці не менш, ніж нереформовані СБУ або міліція. Скоро ми будемо потребувати акцій ВОЗ з медикаментами, гвинтокрилами, польовими шпиталями, як в Гвінеї чи Конго.
Все це називається – дожилися! Атак все у нас, як в Європі – за рецептом.
Тільки хто його, в біса, виписує той рецепт?
Открытое письмо Министру здравоохранения Украины
Уважаемый господин Министр!
Это обращение к Вам порождено угрозой реализации «Правил отпуска лекарственных средств…». Я, врач практического здравоохранения с 35-летним стажем, рас-цениваю эту инициативу как очередной удар по интересам больного, врача, фармацевта. По интересам сло-жившейся за десятки лет и работавшей (пусть и не самым эффективным способом) СИСТЕМЫ советского здравоохранения.
Безусловно, в новых политических условиях нуж-но строить новую СИСТЕМУ национального здравоохранения.
И надо с чего-то начать. Начали с перевода транквилизаторов в фармакологичекую группу «А» Чем сде-лали все транквилизаторы совершенно недоступными даже для пользования самими врачами. И это в период тяжелых народных испытаний и гигантского роста невротизации населения. Уменьшила ли эта мера проблему роста наркомании? Не думаю, глядя на шприцы, разбро-санные в нашем благополучном дворе, и зная официальную статистику. Скорее увеличила пивной (и женский) алкоголизм. А врачей заставила искать выход в лечении дорогими антидепрессантами и антипсихотиками. 10 лет работы без транквилизаторов родило новые врачебные приемы и стратегию, но не пошло на пользу здоровья украинского народа. Хотя, вполне верю, улучшило благо-состояние нескольких персон из фармкомитета и лоббировавших прохождение этого приказа. Думаю, далеко сейчас они от народа и от Украины.
Фокус с транквилизаторами – это чисто национальное достояние, в мире неведомое. Транквилизаторы продаются по обычным врачебным рецептам в России, Бе-ларуси, Молдове, Польше и ВСЕХ (!) прочих странах. Принято считать (и это отражено в законе), что каждый врач осознает свою ответственность перед законом и имеет право и обязанность осуществлять лечение на благо больного в полном объеме своих знаний и возможностей. Не может... Не дают…
Начал с самого наболевшего. За много лет накипело… Устал изворачиваться.
И тут новая напасть – приказ №360 от 19 июля. Чтоб было «как у людей» и не было самолечения. Как я понял из Вашего выступления перед народом, это едва ли не единственная аргументация нововведения. Даже не могу понять, кому это выгодно, кто хоть заработает на этом (кроме полиграфистов). Все проиграют!
Существует следующая мировая практика. Рецепт почти всегда является финансовым документом, на основании которого возмещается полностью или частично стоимость лекарства. Именно поэтому в Америке мало лекарств без рецепта продается совсем немного лекарств. Но это отражение монополизации рынка совершенно заклято-капиталистическим, если хотите, здравоохранением и страховыми компаниями. Во многих других «западных» странах за полную стоимость вы можете купить без рецепта любой лекарственный препарат.
Не плохо бы начать активность министерства с другого конца. Не решена ни одна проблема здравоохранения. Назову самые, на мой взгляд, насущные.
1. Реформирование всей системы оказания медицинской помощи. Страховая медицина – не пора ли? Или вернуться к советской СИСТЕМЕ? Но это ведь невозможно!
2. Финансирование того, что как-то работает. Это же мировой позор – пенсия врача. Кстати, она отличается от пенсии госслужащего. А зарплата? А медоборудование? А ургентная помощь? Не говорю уже о высокотехнологич-ных обследованиях и сложных операциях. Вот они стоят реально большие деньги, разорительные для основной массы народа. Эту стоимость нельзя запретить, нужно разделить ее с больным. Как?
3. Решение проблемы эпидемии туберкулеза и СПИДа. Кстати, Ваша программа борьбы с туберкулезом, по мнению фтизиатров, неправильная. Не так мы слабы, как Зимбабве. Ведь вся система фтизиатрии давно придумана и эффективно работала – не мешайте ей. Не она виновата в росте заболеваемости.
Страшно подумать, как лечиться в селе в 80 км от областного центра и в 12 – от любого врача. Не решить эту проблему силовыми методами. Институт семейного врача – потемкинская деревня. Или этого не будет, или это будет плохо.
Эти новые «Правила» очень напоминают аферу с транквилизаторами. Плюс имитация активной деятельности отрасли.
Уважаемый г-н Министр! Много лет с интересом и уважением следил за Вашей политической деятельностью. Специалисты говорят о Вас, как о хорошем враче. Что может быть интереснее и полезнее, чем лечение больных. Не гневите Бога. Не смешите народ.
Константин Днепров, врач-невропатолог высшей категории
Приказ Минздрава №360: мнение практических врачей
В широких врачебных кругах этот Приказ обсуждается не менее интенсивно, чем в свое время проект «Программы КПСС».
Мнение врачей однозначно: очередной вопиющий бред воинствующих непрофессионалов, пришедших к власти. Но отбросим эмоции. Предлагаю Вашему вниманию резюме этих обсуждений.
1. Список безрецептурных препаратов до сих пор отсутствует. Когда он появится – неизвестно, скорее всего, в последние дни. Никто ничего не знает, и это порож-дает массу слухов среди больных и врачей, как, напри-мер, продажа анальгина только по рецепту, и не более шести таблеток (!). Список препаратов, подлежащих без-рецептурному отпуску, обязан был быть составной частью Приказа, иначе все декларативные положения совершенно безадресны.
2. Неужели на препараты группы А (ядовитые), которую никто не отменял, теперь достаточно только врачебной печати? Треугольная вообще не нужна? А круглую печать без подписи главврача (заместителя) никто не поставит, а они работают не круглосуточно, да и печать эта также доступна не круглые сутки.
3. Даже предлагаемые размеры рецептурного бланка (105 х 150 мм) достаточны только для одного препарата, а их надлежит поместить три. Ведь не у всех эскулапов микроскопический почерк, и не у всех провизоров идеальное зрение. Лупу им теперь будут выдавать, что ли? Мелочь, но наглядно демонстрирует формальный административный подход.
4. Новый срок действия рецепта – 10 дней – крайне недостаточен. Чем был плох прежний – 2 месяца? Что конкретно даст эта норма «10 дней»? Лишнюю бе-готню пациентов с требованием «обновить рецепт»?
5. Строгий учет обычных рецептурных бланков не позволит применять «заготовки» наиболее употре-бительных прописей, что значительно упрощает практическую деятельность врача и соответствует принципам научной организации труда.
6. Резкое возрастание очередей у врачебных кабинетов неизбежно. Особенно сейчас – в преддверие сезонного роста ОРЗ. Это вряд ли приведет к улучше-нию качества врачебной работы.
7. Совершенно невыносимыми станут условия работы фармацевтов и провизоров, вынужденных постоянно подвергаться атакам возмущенных (и совершенно справедливо!) пациентов. Они не будут писать письма Министру, а будут конкретно требовать у работника аптеки отпустить за свои кровные (и нема-лые!) деньги жизненно необходимый препарат, которым успешно пользуются много лет. Препарат, не являющийся ни наркотическим, ни психотропным, ни ядовитым, назначенный врачом, прекрасно помогающий.
8. Как объяснить пациенту, что он для каждой упаковки препарата должен иметь отдельный «све-жий» рецепт? Ведь коррекция дозы нужна далеко не всегда, часто доступна самому пациенту и не повсеместно требует вмешательства врача.
9. Что будет в неотложных случаях, когда у пациента не будет рецепта и реальной возможности его срочно получить, а будет необходим, скажем, антибиотик, антидиарейный препарат или средство экстренной гормональной контрацепции?
10. Вполне понятно, что выполнение Приказа станет чисто формальным или породит массу зло-употреблений, как со стороны медицинских работников и фармацевтов, так и со стороны больных. «За деньги» и рецепт выдадут без очереди, и вообще без рецепта продадут...
Да, во всем цивилизованном мире лекарства отпускаются по рецептам, но там они (рецепты) являются финансовыми документами, оплату по которым производят медицинские страховые компании. А здесь – бумажка, которую после отпуска лекарства чаще всего отдадут больному, правда, со штампом «відпущено».
При введении у нас настоящей страховой медицины действительно мог бы быть осуществлен посте-пенный переход к некоторым положениям нового Приказа. Тогда пациент сам (а не принудительно!) будет заинтересован получить рецепт, оплата по которому будет значительно ниже, чем при самостоятель-ной покупке (или вообще отсутствовать).
Говорить о бредовых положениях нового Приказа можно много, но вряд ли нужно.
Считаем крайне необходимым его немедленно опротестовать, «заморозить» и внедрять поэтапно только после широкого обсуждения всеми заинтересо-ванными сторонами, обязательно включая и самих пациентов.
Инна Гриценко, врач-терапевт высшей категории
Александр Борисов, врач-гинеколог высшей категории

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 12-09-2005 18:21 |  переглядів