Майбутнє для Омельченка. Причини краху львівського мера

Минулого тижня 70 депутатів з 84 присутніх на сесії достроково припинили повноваження міського голови Любомира Буняка, звинувативши його у порушенні Конституції та законів України, прав і свобод громадян.

Останньою краплею, що переповнила чашу депутатського терпіння, стало небажання Буняка внести до порядку денного чергової сесії питання про його звіт щодо виконання ухвал міськради. Мер доводив, що, згідно із законодавством, взагалі не зобов’язаний звітувати перед депутатами, а лише перед громадою міста. Тоді й з’явилася пропозиція про висловлення недовіри, яка була проголосована спочатку у відкритому режимі, а вдруге — таємно, щоб у міського голови не виникало жодних сумнівів стосовно депутатського волевиявлення.

Перед цим депутати сказали Буняку все, що про нього думають. Були звинувачення у волюнтаризмі при проведенні земельних аукціонів, в результаті чого спалив себе викладач Станіслав Шендрик, у причетності міської влади до трагедії на Скнилівському летовищі, в невиконанні судових рішень. Пан Буняк також не визнав прийнятого депутатами у червні рішення про недовіру до виконкому міськради і наклав заборону на засідання ради аж до осені. Коли сесія нарешті зібралася, один із депутатів назвав мера клоуном, якого з радістю візьме на роботу будь-який цирк. У відповідь Любомир Костянтинович заявив: “Мені дуже шкода, що у Львові до влади рветься шпана, яка хоче роздерибанити місто, а я їм не давав”.

Обмін такими “люб’язностями” вже віддавна лунав у стінах львівської ратуші. Хоча починалося три з половиною роки тому урядування Буняка досить оптимістично. Багато хто говорив: нарешті мером став не далекий від міських проблем чоловік, а досвідчений господарник, який, окрім усього іншого, пообіцяв протягом двох років забезпечити цілодобове водопостачання для всього Львова. А якщо, мовляв, не дотримається слова, то запевнив, що добровільно піде у відставку.

Саме ці обіцянки підкупили змучених довголітніми “сухими кранами” львів’ян, і вони віддали свої голоси Бунякові. Проте два роки проминули, а цілодобового постачання води у Львові як не було, так і нема. Так само як і добровільної відставки пана Буняка. І якби він хоч пояснив людям, що недооцінив усієї складності цього завдання, а відтак завинив перед громадою, його б зрозуміли. Однак те, що мер просто не здатен на подібне спілкування з громадянами, засвідчив випадок, коли він вигнав зі своєї прес-конференції кореспондента місцевої газети, яка начебто не так висвітлює роботу мера. З наміром переконати Буняка, що він вчинив негідно, до Львова приїздили члени Комісії з журналістської етики на чолі з її головою Володимиром Мостовим, однак їм це не вдалося. Мер не вибачився перед журналістом навіть за рішенням суду.

Інші суди визнавали Л.Буняка винним у заподіянні моральної шкоди окремим особам. На це у міського голови була завжди одна відповідь: “Суди з особливим задоволенням судять міську владу, бо ми не носимо їм хабарів”. На “судові безчинства” у Львові Любомир Костянтинович поскаржився Президентові, прем’єр-міністрові, секретареві Радбезу, міністрові юстиції. А щоб пришвидшити їх реакцію, оголосив... голодування. Через пару днів заволав: міський голова голодує, а ніхто на це уваги не звертає! Увагу звернули: приїхала зі столиці комісія і порадила Бунякові вирішувати ці питання у правовому полі, тобто звертатися не до Президента, а до вищих судових інстанцій.

А прославився Любомир Буняк перш за все будівництвом нафтопроводу “Одеса—Броди” та Одеського нафтотерміналу. Це була зоряна вершина тодішнього голови правління державного акціонерного підприємства “Магістральні нафтопроводи “Дружба”. Незважаючи на шалений опір і протидію доморощених апологетів російського нафтового бізнесу, Буняк невпинно тягнув сталеву нитку. Труби, а також інше устаткування, проект і його практичне втілення — все було вітчизняне. Та цю справжню стратегічну перемогу української економіки і промисловості Буняк забезпечив значною мірою і завдяки своїм особистісним якостям — жорсткому командному стилю, безапеляційності, авторитаризму. Саме ці риси і стали для нього згубними під час мерської кар’єри. Невміння домовлятися, зневага до чужої думки (особливо якщо вона розходиться з його власною), невизнання ні за яких обставин своєї вини, а відтак конфліктність, — ось що привело до краху першої особи у львівській ратуші.

Любомир Буняк завжди дистанціювався від політичних партій, хоча на виборах міського голови його активно підтримував БЮТ. А так він ідентифікував себе як менеджера-господарника і зовсім не цікавився політикою. Та політика (в особі партійних депутатів міськради) зацікавилася ним.

Володимир РУДЕНКО

Львів

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 3-10-2005 16:05 |  переглядів