Хто є хто «на службі народові»

Народ наш мов дитя сліпеє зроду,
ніколи світу правди не видав,
За ворогів іде в огонь і в воду,
Катам своїх поводирів віддав
Леся Українка

Чорний вересень в Україні котиться вниз.

Тимошенко на запитання про торгівельні санкції Росії проти України на прес-конференції 17 вересня відповіла: «Я думаю, що за всі такі радикальні рішення щодо України відповідальність несе особисто президент Ющенко. Тому що коли якимось країнам оголошується інформаційна війна і коли країни ображаються і принижуються, то, безперечно, Україна чекає удару у відповідь. І тому за все, що відбувається поганого у відносинах між Україною і Росією, я думаю, що персональну відповідальність несе Віктор Ющенко, президент України».

Перед привидом провалля, що раптом відкрилося в українському просторі, на телеекрані промайнула і заява Левка Лук'яненка.

17 вересня, в день «визволення» Західної України у 1939 році, Лук'яненко виступив з різкими звинуваченнями в адресу президента України, котрий «так і не почав нову епохи в історії України», «оточив себе людьми, які піклуються не про долю України» і, нарешті, виявив «прагнення продовжити собі президентські повноваження не чесним служінням Україні, а різними організаційними способами і боротьбою проти помаранчевого уряду».

З боку Лук'яненка були мужні кроки, які Україна і друзі з ув'язнення належно оцінили. Саме тому якось мовчки перекліпали його трохи дивну політику.

То він будував Українську Республіканську партію, то руйнував її. То підтримував свою кандидатуру на президента України, то кандидатуру генерала КГБ. То пишався українською християнською культурою, то підтримував антихристиянську рун-віру… Часом, правда, признавався: «помилявся».

Але які руїнні ті помилки! Логічно було б після того потроху відходити в тінь… Він же, навпаки, з роками щораз частіше демонструє свої неадекватні реакції, від чого стає ніяково і боляче.

У вересні, під час агресії Росії проти Грузії, президент Ющенко зайняв гідну позицію нарівні з президентами вільних країн. За честь, звичайно, треба платити.

Мене дивує, що Герой України Лук'яненко не помітив, що на нас дивиться історія і що удар по Грузії зачепив і нас, про що пише вся західна преса. Тільки ж проти України була запланована дещо інша операція.

Громадян України не може не тривожити, що, замість згуртованості навколо президента в час національної небезпеки, українська політична еліта кинулась завдавати удари один одному, наче на чиєсь замовлення.

У нас зараз найбільш відкрита для атак, і не тільки російських ЗМІ, постать президента України. Для голови уряду України немає більшого ворога, ніж президент України.

Такий курйоз не може бути зрозумілим у цивілізованому світі, де розуміння державного керівництва інституціоналізоване, а не персоналізоване. Світ не може серйозно ставитися до діячів, у яких боротьба за владу і особисті цілі превалюють, де правила витісняються «поняттями». Звідси й брак самоповаги.

Вчитаймось в наведене вище висловлювання прем'єра незалежної держави, де називання президентом речей своїми іменами кваліфікується, як «оголошення інформаційної війни» проти Росії, причому голова уряду наче не розуміє, що справжня інформаційна війна проти України ведеться роками.

Потрудіть свою голову, пане Лук'яненко, і згадайте, яким лагерним словом Ви протягом 27 років називали подібну позицію перед сердитим начальством? А тепер згадайте, яка доля чекала на тих, хто зі страху перед начальством, замість брататися зі своїми, вислужувався перед ворогом.

Я нагадаю Вам: їх використовували і викидали – просто на наших же очах.

Особисто мені національне чуття підказує, що нині Україні потрібна міцна влада відповідальної особи. На парламент я дивлюся так, як майже усі, з ким зустрічаюся: з великим соромом.

І коли в цьому парламенті раптово збіглися інтереси БЮТ і «Регіонів» з комуністами, то від тієї гримучої суміші люди горіли від сорому й ганьби.

Їх об'єднав лукавий у сліпому нападі на посаду президента України. І жоден патріот не вискочив з тієї верховної зради, схопившись руками за голову… Не горів від сорому Лук'яненко. В тому стаді він знайшов місце і момент, щоб завдати свій удар Ющенкові.

Раптово він забоявся узурпації влади в одних руках!

Досі Віктору Андрійовичу закидали узурпацію бджільництва, народних промислів, покровительство «любих друзів» і всілякий лібералізм, пов'язаний з неумінням використати владу…

Однак мене все ж таки цікавить позиція. Невже Вам зараз національний інстинкт не підказує, що Україна в небезпеці?

Авторитети падають у прірву, патріотичні маски сиплються до урни. Владолюбство захлинається в популізмі. Слово «Україна» лукаво вживається в майже совєтській риториці, а сезонні цілі видаються за національні.

У нас в політикумі зараз єдина національна постать, яка ставить національні стратегічні цілі, і саме тому потрапляє під схрещений вогонь путінської, українофобської і посткомсомольської челяді.

Такому президентові не дадуть вибудувати міцну владну вертикаль. Удавані патріоти ненадійні. Але що і патентований патріот такий ненадійний, то про це свідчить характер його заяви.

Зараз усе патріотичне прикриття БЮТу починає свої виступи ритуальним відмежуванням від президента України – першого національно і морально визнаного президента, який був і може бути серйозно прийнятий у світі.

Тут діє якесь історичне постколоніальне закляття. Адже усі їхні патріотичні виступи пройняті прагненням національної порядності.

Зараз їм історія поставила тест: чи ви є учасниками національної зради, чи просто безсоромного розміну національної спадщини на шматочки «лакомства нещасного», а чи учасники комсомольського карнавалу прощання з помаранчевою весною.

Хто повірить, що вони справді думають, що Віктор Ющенко з його ліберально-демократичними принципами хоче узурпувати владу і в тому бачить свою ціль.

Зате всім очевидно, що нині президент України Ющенко зобов'язаний тримати в руках і зміцнювати в Україні владу, бо інакше йому історія не пробачить.

Лук'яненко звичайно, не в силі спинити політику національної руїни і деструктивну енергію жінки, яка ні перед чим не зупиняється.

Але кидати своє ім'я в купу політичних одноденок, про успішне розпорошення яких радіостанція «Эхо Москвы» вже переможно повідомила?

Від цього стає моторошно. Від браку самоповаги до самозневаги – один крок.

 

Автор Євген Сверстюк

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 23-09-2008 7:59 |  переглядів