Помер Григорій Васькович — близький співпрацівник Степана Бандери

У глибокому смутку повідомляємо, що 22 вересня 2008 р ранком у Львові на 89-му році життя відійшов у вічність

+

+

+ + + + + + +

+

+

+

+

Григорій ВАСЬКОВИЧ —

„Вак”, „Вимога”, „Б.Занкович”.

Довголітній провідний член ОУН, близький співпрацівник сл. пам. Провідників ОУН С.Бандери, С.Ленкавського й Я.Стецька, професор педагогіки і декан УВУ, дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, один із засновників ТУСМ ім.М.Міхновського, заслужений педагог і довголітній член Виховної Ради Спілки Української Молоді, відомий громадський діяч

Г.Васькович народився 12 грудня 1919 р. в с.Розтічках Долинського р-ну Івано-Франківcької обл. Гімназійну освіту розпочав у Рогатині, 1936 року переїхав на навчання до Львова. З березня 1937 член ОУН. З першим приходом большевиків на Західну Україну виїжджає до Кракова, де став працювати в паспортно-технічному відділі ОУН під керівництвом В.Кука-Леміша, відділ виготовляв документи для зв”язкових і учасників Похідних груп.

У той час відбулося особисте знайомство зі С.Бандерою, Р.Шухевичем та іншими чільними націоналістами. В серпні 1941 року Г.Васькович повернувся до Львова, він успішно й глибоко конспіративно продовжував працювати в документально-технічному і вишкільному секторі, готувався до праці у підбольшевицькій дійсності. З особистого наказу Командира УПА Р.Шухевича-Т.Чупринки був призначений до „Групи 33”, яка на початку 1944 р. для особливих завдань під керівництвом М.Лебедя виїхала через Чехословаччину на Захід.

Опинившись у таборі біженців в Інсбруку, Г.Васькович записався до української гімназії й інтенсивно готувався до матуральних іспитів, які склав у березні 1946 р. Відтак переїхав до Мюнхену і вступив на філософський факультет УВУ. Г.Васькович паралельно, на особисте доручення С.Бандери, працював й у технічному відділі ОУН.

1950 р. Г.Васькович закінчив навчання в УВУ, захистив докторську дисертацію і став працювати в реабілітаційному центрі біля Міттенвальду. Водночас був активним у студентському русі, був співзасновником і головою ідеологічної студентської організації ТУСМ ім.М.Міхновського, видавав журнал „Фенікс”, допомагав відновлювати Спілку Української Молоді в еміграції.

На пропозицію С.Ленкавського Г.Васькович у 1951 р. став членом Проводу ЗЧ ОУН, де на нього було покладено різні відповідальні функції: він вів підготовку до організаційних конференцій, працював у секретаріаті Проводу, відповідав за кадрові питання й на нього покладено завдання фінансового референта. Г.Васькович займався також публікаціями ОУН, працював у видавництві „Українського самостійника” (1951—1954).

З його ініціативи розпочато будівництво штаб-квартири ОУН у Мюнхені на вулиці Цепелінштрассе, де від 1954 розмітилися різні установи, в тому редакція „Шляху Перемоги”, дирекція видавництва „Ціцеро” й централя

Антибольшевицького Блоку Народів. В тому часі Г.Васькович, який тривалий час керував видавничою сферою Проводу ОУН, займав також посаду Голови Теренового Проводу Німеччини.

Після розколу т.зв. опозиціонерів-„двійкарів” від ОУН-революційної навесні 1954 р. С.Бандера просив Г.Васьковича перебрати важливу референтуру т.зв. Крайових зв”язків, яку він очолював аж до 1959 року. Заслугою Г.Васьковича є поява дуже цінної серії з сімох томів „Бібліотеки Українського Підпільника” (БУП).

Г.Васькович був 1964 року серед організаторів ремісничої бурси для української молоді в Штутгарті, відтак з ініціативи освітнього Товариства „Рідна школа”, спершу як заступник Голови, а відтак уже як Голова Управи, організує в Мюнхені український інтернат й пише для нього освітню і виховну програму, а також організує купівлю власного будинку для інтернату.

Почавши від 60-их років, Г.Васькович складає різні вишкільні курси на історичні й ідеологічно-політичні теми, читає лекції з психології та педагогіки виховникам СУМ у різних країнах діяспори, він послідовник виховного ідеалу проф.Г.Ващенка. Він засновує для нового покоління студіюючої молоді „Інститут суспільно-політичної освіти” (ІСПО) і видає серію виховних матеріялів для позаочного навчання, що по нині гостро актуальне.

З 1965 року Г.Васькович працює як викладач в УВУ і проходить усю академічну драбину — від лектора до професора психології й педагогіки та декана філософського факультету УВУ, редагує і видає наукові публікації УВУ. Він автор фундаментального дослідження „Шкільництво в Україні 1905—1920” та габілітаційної праці „Кершенштайнер і українська педагогіка”, які побачили світ в Україні 1996 року.

1994 року проф.Г.Васькович із дружиною Надією рішають на постійно повернутися в Україну і поселюються в Києві. Внаслідок бандитського нападу й побиття у грудні 1996 р., виновників якого донині не виявлено, Г.Васькович стає інвалідом і виїжджає на лікування до Мюнхену. 2006 року повертається знову в Україну і останні роки проживав із дружиною у Львові, де перебував під дбайливою опікою лікарні ім.Митрополита А.Шептицького.

Г.Васькович 1954 р. одружується з вдовою Надією Шупер-Демчук, яка з першого подружжя принесла в нову родину троє дітей – Богдана, Христину й Романа Шупера, і збільшує родину ще двома синами – Юрієм і Андрієм Васьковичем.

З відходом сл.пам. Г.Васьковичем ОУН й українська патріотична громада втрачають палкого патріота України, провідного члена революційної ОУН, талановитого організатора, видатного педагога й відданого працівника на культурно-освітній ниві. Він усе своє життя присвятив самопосвятній службі революційній боротьбі за визволення України та вихованню нового покоління свідомої і жертовної молоді.

Родина сумує за втратою улюбленого чоловіка та дбайливого батька й діда. Нехай Його прах спочиває в українській землі, яка завжди була в епіцентрі його життя і творчої діяльності.

Просимо всіх про молитви за спокій душі великого Сина України.

Вічна йому пам”ять!

Київ, Провід ОУН (р)

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 23-09-2008 7:54 |  переглядів