12 стільців на руїнах

Руїна. Руїна. Як фатум, як вирок.
Назавше. Навіки. Крізь вир поколінь.
І жодного сенсу, і жодної міри
На тричі покараній, клятій землі.

Євген Маланюк, «Чорна Еллада»

Коли правове поле держави перетворюють на болото, будь-який крок може стати фатальним для тих, хто наважиться його подолати. Минулий тиждень показав, що судове опротестування указу президента про дострокові вибори — це лише болотна морошка. Трясовиною може стати рішення Конституційного суду України, оприлюднене у четвер. Воно «підвісило» практичну організацію виборів. І потягнуло за собою на дно всю систему державних закупівель, фактично її зруйнувавши. Перспектива лікарень без ліків, шкіл без харчування і будинків без тепла по всій країні стала близькою й реальною. Як і повсюдна купівля органами влади пари стільців за десятки тисяч доларів у «своєї» фірми.

Приводом для рішення КСУ став скандал навколо Державного реєстру виборців, який тягнеться з кінця 2007 р. Спочатку Світлана Зварич, керівник IT-компанії «Уніс», заблокувала позовами закупівлі для реєстру, що їх проводила Центральна виборча комісія. Її підтримали Тендерна палата та Міжвідомча комісія з питань держзакупівель. ЦВК звинуватили в підготовці нового «транзитного сервера» і лобіюванні інтересів свого давнього постачальника — компанії «Атлас». Об’єктом критики була Жанна Усенко-Чорна, заступник глави ЦВК від БЮТ, яка курирує тендери. У відповідь С.Зварич закинули просування інтересів її власної компанії.

У квітні Кабмін ухвалив постанову №363, якою дозволив ЦВК закупівлі в одного виконавця, тобто в «Атласу». Р.Зварич і представники президентського секретаріату невдовзі знайшли в компанії «руку Москви» (одним зі співзасновників, за їхніми словами, була дружина колишнього заступника глави СБУ В.Сацюка, нинішнього громадянина РФ). Президент кваліфікував постанову як неконституційну і звернувся з цього приводу в КСУ.

Судді погодилися з Віктором Ющенком і скасували постанову. Однак перемога президентської сторони схожа на піррову.

По-перше, реєстр, покликаний відновити довіру до результатів виборів, уже став «реєстром загальної недовіри». Жорсткість боротьби примушує думати, що проблема не тільки в чиїхось корисливих інтересах. Пересічні громадяни не розбиратимуться в тонкощах криптографічного захисту, а, радше, повірять твердженням, що реєстр «приватизовано» тією чи іншою політичною силою.

До того ж скасування постанови КМУ не вирішує правової проблеми: чи можна проводити позачергові вибори без реєстру? Аргументи протиборчих сторін нагадують усе ті ж слизькі болотні купини.

Усе це дрібниці, порівняно з іншими наслідками рішення КСУ. Тут слід згадати новітню історію тендерної кризи. 20 березня нинішнього року Верховна Рада скасувала чинний корупційний закон і ухвалила, що до прийняття нового держзакупівлі проводитимуться відповідно до Тимчасового положення. Кабмінові доручили його розробити й ухвалити, що він і зробив 28 березня.

Однак Конституційний суд зазначив, що парламент не має права делегувати іншим органам влади свої повноваження із встановлення правил конкуренції у сфері закупівель за державні кошти. Ці правила повинні регулюватися виключно законами. Виходячи з цього, КСУ скасував Тимчасове положення, але залишив у силі рішення ВР про скасування закону про держ-
закупівлі.

В результаті стало абсолютно незрозуміло, як органи влади України і державні підприєм-
ства мають проводити закупівлі. Закону ж немає! Вибори не відбудуться, якщо ЦВК не закупить бюлетенів, бланків протоколів, свідоцтв членів комісій і кандидатів, оргтехніки тощо.

У вечірньому ефірі «5 каналу» 16 жовтня М.Ставнійчук жодним словом не прохопилася про цю перспективу. Ініціатори президентського прохання в КСУ, схоже, навіть не помітили ,
як спалили будинок, намагаючись розпалити вогнище ще одного протистояння з Кабміном. Чи вони хотіли саме цього?

На час здачі номера жоден орган влади не оприлюднив своєї позиції стосовно того, що сталося. Кабмін мав визначитися з подальшими діями на своєму вечірньому засіданні. Держслужбовці, котрі курирують сферу держзакупівель у тих чи інших владних структурах, погоджувалися давати коментар тільки на умовах анонімності. Навіть деякі незалежні експерти не встигли ознайомитися з рішенням КСУ. До того ж у п’ятницю сайт суду був недосяжним. Тим часом онлайнові форуми з питань держзакупівель вибухнули запитаннями — що робити далі?

На основі анонімних оцінок експертів і спеціалістів вимальовуються такі сценарії.

Перший — це «тендерна розперезаність», «лихі часи». Коли немає закону, закупівлі державних замовників регулюються Цивільним і Господарським кодексами. Інакше кажучи, органи влади можуть закуповувати що завгодно, як завгодно, без спеціальних процедур та звітності. І за якими завгодно цінами. Владислав Зубар, редактор профільного видання «Редукцион», відзначив, що країну накриє хвиля корупційних оборудок. З іншого боку, на думку одного із членів ЦВК, завдяки рішенню КСУ комісія зможе провести необхідні закупівлі легко і без проблем.

Другий сценарій умовно назвемо «ручне керування». Уряд спробує встановити якийсь порядок для державних тендерів і/або закупівель ЦВК. Він може послатися на законодавчі акти, в яких згадується конкурсний принцип державних закупівель. Хоча б на той-таки Протокол про приєднання до СОТ. Таке рішення буде «юридично нечисте» й уразливе до судових позовів. Окрім того, його легко оскаржити в Конституційному суді.

Нарешті, третій варіант передбачає негайне ухвалення Верховною Радою того законопроекту про держзакупівлі, який уже пройшов перше читання. Але вона розпущена указом президента... Можливо, коли президент тимчасово призупинить свій указ про розпуск Ради, щоб змінити дату зірваних виборів, затвердити зміни до бюджету для їх фінансування і прийняти пакет антикризових законів, — він вставить у пакет і законопроект про механізм держзакупівель?

Слід зазначити, що держслужбовці на місцях чекатимуть хоч якихось роз’яснень від вищих органів влади. Якщо ж ті не знайдуть переконливого рішення, держзакупівлі знову буде паралізовано. Напередодні опалювального сезону.

Для ЦВК існує ще одна версія розвитку подій. Відповідно до чинного закону про вибори народних депутатів (ст.103—5), положення про закупівлі на позачергових виборах затверджується Міжвідомчою комісією. Вона давно почила в бозі, однак положення, розроблене до попередніх виборів, начебто залишається в силі. Але воно теж уразливе, оскільки ґрунтується на скасованому законі про держзакупівлі...

Ця патова ситуація — роздолля для прибічників Тендерної палати. У середині вересня в каб-
мінівських коридорах із подачі О.Турчинова знову спливли зміни до Тимчасового положення, які відтворюють посередницькі схеми і ставлять біля керма ГоловКРУ (див. «ДТ», № 30 від 16.08.08). «Палаточники» можуть їх відновити й при швидкому ухваленні законопроекту про держзакупівлі. Поспіх і плутанина — благодатне середовище для сумнівних схем...

…Євген Маланюк був ад’ютантом Василя Тютюнника, командувача армії УНР. Після провалу боротьби за незалежність у 1918—1920 рр. він емігрував на Захід. Інженер, культуролог, поет. У своїх історіософських пошуках він із гіркотою визнавав, що Україні та її «еліті» завжди бракувало вольового і творчого начал. Одним із символів її безвідповідальності та безхребетності була Руїна XVII століття. Одночасно кілька гетьманів, безглузда боротьба за владу, розпад судової системи, жорстока експлуатація селян і — прагнення «притулитися» до якого могутнього сусіда...

Історія із держзакупівлями — один із найяскравіших прикладів «руїнізації» сучасної України, про що «ДТ» попереджало ще два роки тому. Конституційний суд лише констатував очевидне, хай навіть його рішення продиктоване логікою нескінченного протистояння. Якщо «еліта» не хоче відповідально займатися державним управлінням, українська держава стрімко перетворюється на територію. Де «злодій на злодії злодієм поганяє»…

P.S. На одному з форумів, присвячених рішенню КСУ, відвідувач залишив промовистий запис: «Якщо повернеться ТПУ і Ко, поїду жити в якусь африканську країну, тому що жити в нашій КОРУМПОВАНІЙ КРАЇНІ вже не зможу»...

У коментарях пресі Марина Ставнійчук, заступник глави секретаріату, не приховувала свого задоволення.

Андрій МАРУСОВ, Дзеркало тижня