Тези круглого столу про безпредєл тимошенківської комісії з питань захисту суспільної моралі

Вчора в Києві в рамках фестивалю документальних фільмів про права людини відбувся круглий стіл \"Правові шляхи боротьби з Національною комісією України з питань захисту суспільної моралі\", організований Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Володимир Яворський, виконавчий директор УГСПЛ, у вступному слові сказав, що наслідки діяльності комісії вже помітні, зокрема, порушено дві сотні кримінальних справ, закриті або зупинений продаж двох десятків ЗМІ. Комісія має кілька видів діяльності: висновки, листи тощо, і задачею круглого столу є проаналізувати, як на них реагувати.

Вячеслав Якубенко, адвокат, розповів про відповідність законодавства про захист суспільної моралі Європейській конвенції про захист прав людини і про практику Європейського суду з прав людини. В українському законодавстві є положення, які відповідають європейській практиці. Він назвав кілька справ, коли європейський суд з прав людини в своїх рішеннях поставив суспільну мораль вище права на свободу слова. Зокрема, організатори певної виставки були визнані винними, бо не забезпечили недопуск дітей і не зробили попередження для людей, яких відверті картини можуть ображати. Важливим критерієм при визначенні, що важливіше, мораль чи свобода слова, є критерій суспільної необхідності, тобто обмеження справді має бути необхідним.

Аркадій Бущенко розповів про оскарження рішень комісії. Головною проблемою є те, що практично нема судових прецедентів. Суди відмовляються розглядати справи, пов\'язані з рішеннями комісії, посилаючись на невизначену юрисдикцію і на те, що рішення комісії ніби не обов\'язкові. На думку Аркадія Бущенка, обидві ці причини надумані, а справжньою причиною є небажання суддів втручатися у невідому для себе і непросту галузь.

Оскільки не пройдено навіть перші етапи судових оскаржень, то до справді глибоких питань (зв\'язок між свободою слова і мораллю тощо) ще не дійшли.

При відсутності судового контролю комісія стає небезпечною, бо над нею нема ніякого вищого органу.

Відповідаючи на питання, наскільки реальним є прийняти закон про розпуск комісії, доповідач сказав, що це практично нереально, бо депутати не підуть проти суспільної думки, яка в цьому випадку популістично захищає \"мораль\". Нереально навіть зібрати 45 підписів депутатів, щоб подати в Конституційний Суд.

Олег Веремієнко розповів про свою адвокатську практику щодо законодавства про захист суспільної моралі. Зокрема, про використання комісії для боротьби з незалежними ЗМІ.

Цікавий факт, що, згідно з його розслідуванням, засідання комісії насправді не відбуваються, як цього вимагає закон. Тому і рішення є формально сфальсифікованими. Готують запити в прикордонну службу і в міліцію, щоб довести, що ряд членів комісії не могли бути фізично присутніми.

Деякі документи комісії, вважає доповідач, можна трактувати як перешкоджання розповсюдженню інформації; він зачитав лист від п. Костицького до певного працівника прокуратури.
Кабмін збирається подавати жахливий проект нового закону про захист суспільної моралі, але його можна зупинити.

Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи, доповідав про відповідність діяльності комісії стандартам прав людини:

— Комісія захоче розширювати свою діяльність і буде боротися не тільки з порнографією, а і з образою релігійних і національних почуттів тощо.

— Її висновки часто ненормальні навіть з точки зору діячого закону про захист суспільної моралі.

— Держава — поганий експерт, її пускати в ці сфери не можна.

— Але створити \"знизу\" авторитетний громадський орган, який би виконував ці функції, теж непросто, як показує досвід різних етичних комісій.

— Треба виписати в законі чіткі критерії, а тоді авторитетні експерти, виступаючи від себе особисто, а не від держави, визначають на запит суду, чи присутнє розпалювання ворожнечі чи порушення моралі. А в суд подають громадяни, яких обурює твір. Відповідач може звернутися до іншого експерта, і таким чином вийде змагальна процедура.

— В принципі, межа свободи слова — це давня суперечка, в різних країнах і в різний час вона розв\'язується по-різному. Наприклад, у США заборонено обмежувати свободу слова, і це правильно. Але оскільки Україна скоріше належить до європейської традиції, то якісь обмеження будуть, але треба прийняти нормальні закони. Теперішня комісія з моралі не є нормальною, це радянська спадщина.

— Проблема існує, бо що, наприклад, робити з газетою, яка в кожному номері розпалює ворожнечу проти кримських татар. 161-ша стаття про розпалювання не працює, її треба переписати і ввести адміністративну відповідальність, тоді буде простіше за таке притягувати.

Всеволод Речицький виступив про філософські аспекти моралі, заборон і свободи слова. Деякі тези:

— Свобода слова належить до тих аспектів організації суспільства, які не повинні голосуватися, а мають бути \"абсолютно\" притаманні демократії, щоб не можна було її скасувати.

— Невідомо, де насправді межа між мистецтвом і порнографією, адже еротичне — це те, що рухає творчість. Ця межа скоріше пов\'язана з естетичним смаком, а на смак заборонами не вплинути.

— Чим більше натискаємо на дидактичну моральність, тим більше буде аморальності і нещирості, як показує хоч би радянський приклад.

— Відбуваються набагато аморальніші речі, ніж порнографія. Наприклад, тотальна корупція в науці при захисті дисертацій.

— Часто наводять аргумент про дітей. Мовляв, перегляд чи прочитання чогось становить небезпеку для дітей. А насправді те, що покоління батьків вважає небезпечним для дітей, таким для них не є. Ці небезпеки були актуальні для батьків, і подолані ними так чи так, а діти стоять перед своїми небезпеками і ризиками, на які вони мають право і від яких захистити заборонами експерименту неможливо.

— Наявність морального експерта порушує рівність людей.

— Доповідача ображають, наприклад, мисливські журнали. Там даються натуралістичні рецепти вбивства тварин, але нікому на думку не спадає ці журнали заборонити, бо мисливці становлять потужне лобі.

— Необмежена свобода творчості фундаментально необхідна. Творення нового не може обмежуватися старими рамками. Прогрес — це вітер, що дме з майбутнього.

— Свобода слова передує політиці. Якщо обмежити мову, якою дозволяється говорити про політику, то і політика стає обмеженою.

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 1-04-2009 13:31 |  переглядів