Донецької мафії більше не існує. Де-юре...

На фото Гіві Немсадзе

16 вересня 2010 року Київський районний суд міста Донецька закрив справу про притягнення до кримінальної відповідальності Гіві Немсадзе. Попри те, що цій події в порівнянні з висвітленням справи Пукача-Гонгадзе вітчизняні ЗМІ приділили набагато менше уваги, її значення і знаковість для Донбасу та всієї України в цілому переоцінити важко.

Щоб життя стало кращим уже сьогодні,
бандитів треба було пересадити ще вчора

Народна мудрість

Гіві Немсадзе упродовж останніх п’яти років офіційно вважали ватажком найкривавішої банди, на рахунку якої, за оцінками правоохоронців, 57 трупів.

Уперше про організоване злочинне угруповання Немсадзе країна дізналася в 2005 році від екс-глави Донецької обласної міліції Михайла Клюєва. Пізніше його слова на найвищому рівні не раз повторив і колишній глава МВС Юрій Луценко. За даними міліції, злочинці здійснювали замовні вбивства, а також займалися так званим «жорстким» рекетом, контролюючи сотні підприємств не тільки в Донецькій області.

Людей, убитих членами злочинного співтовариства, правоохоронці умовно поділили на комерсантів, членів ворогуючих угруповань, членів самої ОЗУ та випадкових свідків.

Кажучи про останню категорії вбитих, Михайло Клюєв тоді наголосив: «...сьогодні ми маємо дані, що цих людей вбивали невипадково. Вони опинилися на місці злочину випадково, але їх вбивали для залякування громадськості».

За місцями проживання та роботи злочинних, сімейних і дружніх зв’язків членів ОЗУ було проведено більше 200 санкціонованих обшуків, в результаті яких було вилучено велику кількість вогнепальної зброї, боєприпасів та вибухівки.

Коли державне звинувачення працює на користь обвинувачених

Красномовий факт: дані, зібрані міліцією в ході розробки ОЗУ, ледь помістилися в 25 томів кримінальної справи.Однак уже сьогодні можна поставити хрест на виконаній ними колосальній роботі. Передовсім завдяки злагодженій роботі працівників прокуратури, які легко і оперативно звели роль підсудного в діяльності ОЗУ до участі останнього лише у двох кривавих епізодах, та й то в якості випадкового свідка. Таким чином, Немсадзе ставилося в провину лише приховування пари злочинів, датованих 1992 і 1998 роками.

І саме держобвинувач наполягав на тому, щоб припинити кримінальну справу стосовно Гіві Немсадзе у зв’язку із закінченням терміну давності! І суд з легкістю погодився з «законниками», розглянувши справу з фантастичною щодо справ такого рівня швидкістю – за 2 дні!

Більше того, як стало відомо, судді Київського райсуду, починаючи ще від 2007 року, за відсутності потерпілих, а іноді й прокуратури розглядали кримінальні справи членів банди Немсадзе. Один із потерпілих повідомив, що на сьогоднішній день вже 15 осіб звільнені Київським райсудом Донецька, включаючи тих, яких свого часу екстрадували з Москви. Всіх їх, як і Гіві Немсадзе, Генеральна прокуратура звинуватила лише в... приховуванні вбивств!

Політичне дисидентство в уяві «донецьких» і деякі ментальні особливості жителів Донбасу

Про це заявив, перш за все, сам колишній підсудний у своїй явці з повинною. У цьому документі стверджується, що Немсадзе та його «знайомі» зазнали політичних репресій за те, що брали участь у виборчій кампанії від Партії регіонів у пам’ятному 2004 році.

Фактично виходить, що суд і прокуратура визнали, що Гіві Немсадзе, як і решта фігурантів справи, є жертвами політичних переслідувань із боку «помаранчевого режиму»! Називаючи речі своїми іменами, можна сказати: організовували «правильний» хід виборів у своїй вотчині – Пролетарському і Будьоннівському районах Донецька. Адже багато хто в Донецьку пам’ятає, як восени-взимку 2004—2005 року навіть найсміливіші місцеві журналісти відмовлялися стежити за ходом президентських виборів у цій частині міста. Не було там і міжнародних спостерігачів.

А вже на місцевих виборах 2006 року, коли Гіві і більшість його соратників перебували у бігах, Донецьк облетіла звістка про жахливе вбивство першого секретаря Будьоннівського райкому Компартії Донецька Іллі Морозова. У вікно його квартири на третьому поверсі одна за одною влетіли дві пляшки з запальною сумішшю. 72-річний пенсіонер згорів заживо. Напередодні смерті Морозов був єдиним на тих виборах конкурентом чиновника від Партії регіонів. Пізніше секретар Донецького обкому КПУ Ігор Житинський заявив, що загиблий постраждав від рук «угруповання Немсадзе».

До речі, Будьоннівській район міста традиційно дає чи не найбільший відсоток голосів виборців у Донецьку.

Треба сказати, що провладна Партія регіонів, м’яко кажучи, має дивні уявлення про політичне дисидентство. Спочатку нинішній глава МВС Могильов ошелешив громадськість своїми одкровеннями, коли з легкістю порівняв юного кримінальника Януковича з політв’язнями. Нарешті прийшла й черга Немсадзе, який упродовж п’яти довгих років ховався від правосуддя, а зараз намагається приміряти на себе личину політичного біженця.

І найгірше те, що це не лише відмовки. Нинішнім можновладцям дійсно набагато простіше і зручніше вірити у свою загальну непогрішність, як і в те, що Майдан був не зародженням громадянського суспільства і виявом волі свідомих представників української нації, а помаранчевим шабашем, профінансованим чужими грішми і рясно засмаченим масовим божевіллям від отрути з наколотих апельсинів.

На жаль, доводиться констатувати, що більшість земляків Януковича і Ахметова, які рік у рік наполегливо віддають голоси за «рідну» політсилу, гідні своїх правителів. Зі свого боку, їм також зручніше вірити в те, що кращих вождів все одно не буде і виправдовувати свою пасивну соціальну позицію тезою про те, що в наш час розраховувати можна лише на себе.

Подібний світогляд відмінно ілюструє фраза з культового в сусідній (в плані як відстані, так і ментальності) Росії фільму «Бумер» – «Не ми такі – життя таке»! Саме це пояснює той факт, що для багатьох пересічних мешканців Донбасу олігарх Ахметов і президент Янукович – свого роду втілення американської мрії, уособлення хоча і жорстокого, але сильного характеру.

Нещодавно в одній зі своїх статтей скандально відомий Дмитро Корчинський влучно підмітив: «Український народ відчуває спрагу, але не здогадується про існування води».

Так ось, ці слова найбільше притаманні саме жителям Південного Сходу України. Адже як їм вірити в те, що влада може бути не злочинною, якщо двічі несудимий Янукович став біля керма країни, а відомого (задовго до 2005 року) половині Донецька бригадира «Гівчика» держава визнає невинним?! Обидва так чи інакше є переможцями, яких не судять.

Так-так, саме державою, владою. Адже ні для кого не таємниця, в інтересах якої політичної сили протягом останніх 5 років діють «законники» з Генпрокуратури.

Країна, де перемогла злочинність

Відомий український журналіст, колишній донеччанин, який свого часу добре потягався з місцевою Системою, Володимир Бойко так прокоментував автору цієї статті виправдання бригади Гіві Немсадзе.

«Безумовно, вся справа зі звинувачення Немсадзе є вагомим внеском у криміналістику. І справді: вперше в історії правничої думки керманичу злочинного угруповання інкримінувалося не організація численних вбивств, а недонесення. Дивовижний збіг. Доки заступник Генпрокурора Кузьмін здійснював нагляд за діяльністю транспортної прокуратури, оголошений у міжнародний розшук «Ґівчик» переховувався за кордоном. Але влітку 2010 року Ренат Равелійович стає куратором Управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури. Як стверджують обізнані, на такому кадровому «розкладі» наполіг Ринат Ахметов. Для чого – стало зрозумілим, як тільки пішла інформація, що Немсадзе повернувся в Україну, з’явився в Генеральну прокуратуру й написав явку з повинною.

Закриття кримінальної справи зі звинувачення Немсадзе – знакова подія, яка остаточно звела нанівець спроби попередньої влади перегорнути криваві сторінки історії Донецька. Спроби ці були вкрай непослідовні, а угруповання Немсадзе – чи не єдина «жертва» гасла «Бандитам – тюрми!». Одне тепер незрозуміло: чи буде Немсадзе нагороджений орденом «За заслуги», як Борис Колесніков, чи обмежиться моральною сатисфакцією»?

Навряд чи обмежиться. Найімовірніше, усі ми будемо мати щастя споглядати Немсадзе як народного депутата наступного парламентського скликання. Адже у Верховній Раді вже засідають донецькі нардепи від Партії регіонів із досить сумнівною репутацією: Василь Стельмашенко, більше відомий під прізвиськом «Картавий», та Юрій Іванющенко – «Юрець Малий».

Таким чином, народ України, на жаль, живе сьогодні в країні, де перемогла злочинність і ніхто з пересічних людей не почуває себе захищеним від можливого беззаконня влади.

Тому зовсім не дивує те, що представник прокуратури Донецької області Володимир Міненков, який підтримував державне обвинувачення і в справі Гіві Немсадзе, і в справі Бориса Пенчука, вважає обидва вироки цілком справедливими. Недивлячись на те, що видавець скандально відомої «Донецькоі мафії» отримав 8 років в’язниці, відсидів більше 19 місяців і продовжує виборювати свободу, а на руки Немсадзе навіть не одягли наручників! І залишається лише поспівчувати одній із потерпілих у справі донецьких кілерів Валентині Мішаковій.

Їй після появи в суді як свідка стали погрожувати вбивством.

Артем Фурманюк, Радіо Свобода