Стиль життя української еліти нагадує звичаї африканських царків

Захід спирається на ілюзію про те, що Київ вийде з орбіти Москви

Розчарування Україною часто звучить в західних ЗМІ, навіть у зазвичай прихильній польській пресі. Публікація в «Trybunie» (від 5 квітня) рясніє такими пасажами:

Нещодавно Анатоль Лівен, аналітик вашингтонського фонду New America, зазначив, що до останнього підвищення цін на газ Росія фактично субсидувала Україну на 3-5 млрд. доларів щорік. “Це більше, ніж уся допомога Європейського Союзу за 14 років після отримання Україною незалежності”, — пише Лівен, додаючи: “Стратегія Заходу щодо України спирається на химерну ілюзію буцімто Київ вийде з орбіти Москви. А Росія покриє витрати на цей процес”.

Мешканці “старої Європи” теж не мріють про наплив емігрантів зі сходу. У цьому зміг переконатися колишній міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер. Коли він вирішив спростити візовий режим для українців, жовта преса здійняла галас, що Фатерлянд заполонять “українські мафіозі і повії”. Довелося відмовлятися від вже ухваленого рішення.

Спостерігачі на березневих виборах відзначали небувалий розмах кампанії і щедрість т.зв. спонсорів, які розраховують на те, що витрати повністю окупляться. У гру вступають серйозні суми. 5 серпня 2005 р. агентство РАР повідомляло з Києва, що “місце в партійних списках напередодні запланованих наступного року парламентських виборів коштує від двох до семи мільйонів доларів”.

У цій торгівлі лідирують бізнесмени, для яких отримання депутатського мандата є додатковою гарантією безпечного ведення економічної діяльності. У західних ЗМІ з нагоди торішнього весілля доньки Юлії Тимошенко і британського рок-музиканта багато писали про шість особистих літаків “Газової принцеси”, як називають пані прем`єр-міністра. Про BMW вартістю 130 тисяч євро, який належить 19-річному “Синові бога” Андрію Ющенку, і про те, що він отримав у володіння авторські права на помаранчеві символи революції, які оцінюються в 100 млн. доларів. Журналісти були одностайні — стиль життя українських еліт більш нагадує звичаї африканських царьків, ніж лідерів країни з європейськими амбіціями.

Думка про реванш за свої поразки минулого рухає Тимошенко

Створення парламентської коаліції відстежують не тільки північні сусіди. «Die Welt» (Німеччина) в коментарі “Україна між Сходом і Заходом” (від 7 квітня) пише:

Після найдемократичніших в історії України виборів почалися найдемократичніші страждання щодо формування коаліції. Ставка велика: виторгована на «круглому столі» конституційна реформа дуже підсилює позиції майбутнього глави уряду; очолити кабінет може і сильна жінка. Проте чи здобуде цю посаду Юлія Тимошенко, покаже час. Спочатку парламент повинен зібратися на своє перше засідання, після цього у нього буде місяць, щоб сформувати коаліцію — демократичні жорна, як відомо, мелють поволі. Що може завадити Тимошенко, то це те, що вона вкрай честолюбний, рухомий думкою про реванш за свої поразки минулого (під час режиму Кучми) політик. А крім цього «Loose canon», як сказав один іноземний дипломат в Києві. Проте жінка-лідер Помаранчевої революції — не націоналістка чи пожирачка росіян. Чудово подискутувати про те, чи відповідала її політика минулого року принципам ринкової економіки, можна за ломберним столом на Заході, який залежить від російських газових і нафтових концернів не настільки, як Україна. Немає сумнівів, що країна охоче відкрилася б для західних інвесторів.

Тепер погана новина. Усе ж таки все залежить від грошей. Проросійська партія Януковича вже застережно піднімає палець: замовлення з Росії, космічна програма Москви і Мінська, російський і туркменський газ — всього цього тепер може не бути. До того ж ЄС продовжить свою «політику гарних, але порожніх слів», сказав учора керівник виборчого штабу Януковича Євген Кушнарьов. Чим може допомогти найкраща демократія, якщо не буде ділових відносин з росіянами? Було б шкода, якби Кушнарьов виявився правий.

Важливо, щоб вразливий союз реформаторів не зазнав краху через призначення Тимошенко

«Україна тримає курс на захід», — так називається публікація в «Suddeutsche Zeitung» (Німеччина), 7 квітня:

В Україні зростається те, що має бути єдиним цілим, до речі, швидше, ніж передбачалося. Домовленість про створення коаліції «помаранчевого» табору в принципі хороша новина для всіх, хто хоче покінчити з політичним заціпенінням. Тепер треба швидко покінчити і з торгівлею за міністерські пости і, перш за все, за посаду голови уряду — інакше Україні загрожує рецидив тієї апатії, яка більше півроку тримала країну в паралічі. Юлія Тимошенко, яка претендує на керівництво країною, проявляючи більше сили, ніж чарівності, — людина суперечлива, поза сумнівом. І проте їй, як провідному кандидатові найбільш впливової урядової партії, посада прем`єр-міністра призначена — такі демократичні правила гри. Але важливіше, щоб вразливий союз реформаторів не зазнав би знову краху через це призначення, оскільки у людей в цій великій країні величезний тяжіння до прогресу, зростання і добробуту.

Ющенко — ортодоксальний ліберальний реформатор, Тимошенко — прихильниця різких популістських кроків

Американська преса стурбована зовнішнім курсом України. «Christian Science Monitor» (США) від 4 квітня в статті “Після виборів в Україні Росія має намір обмежити її тяжіння до Заходу” пише:

У той час як Україна намагається знайти зручну рівновагу між Сходом і Заходом після минулих минулого тижня виборів, Росія плутає її плани у боротьбі за власну гегемонію на пострадянському просторі.

«Кремль зацікавлений у провалі української моделі, — стверджує керівник науково-дослідних робіт незалежного київського Інституту євроатлантичної співпраці Олександр Шушко. — Росія зробить усе можливе, щоб ліквідувати цей зразок відвертості, плюралізму і прозорого державного керівництва на своїй межі».

За останні три роки Кремль став свідком того, як кілька колишніх радянських республік: Грузія, Україна і Киргизія, — підняли у себе демократичні повстання і залишили московську геополітичну орбіту. Як вважають російські експерти, мірою того, як Росія активізує дії з посилення власного впливу в регіоні, в Україні, де протягом минулих виборів виявився глибокий розкол суспільства, в найближчому майбутньому різко загостриться боротьба за вплив між Москвою і Заходом.

Очолювана Януковичем українська Партія Регіонів набрала на парламентських виборах 32 відсотки голосів. Російські засоби масової інформації вітали ці результати, назвавши їх тріумфом кремлівської політики. Проте дві прозахідні політичні сили — рух президента Віктора Ющенка «Наша Україна» і блок колишнього прем`єр-міністра країни Юлії Тимошенко сукупно набрали близько 36 відсотків. Переговори, що поновлюються у вівторок, про створення коаліції можуть об`єднати цих двох демократичних суперників і привести до формування уряду на чолі з Юлією Тимошенко. А прем`єр-міністр відповідно до недавніх поправок, внесених до конституції, одержує істотно розширені повноваження.

Проте, на думку українських експертів, такий альянс може виявитися неміцним. Двоє цих людей вступили в складний особистий конфлікт — у вересні минулого року Віктор Ющенко відправив Тимошенко у відставку з посади прем`єр-міністра. Крім того, між ними існують глибокі політичні розбіжності. Ющенко є ортодоксальним ліберальним реформатором, тоді як Тимошенко — прихильниця різких популістських кроків. Вона вже не раз обіцяла переглянути тисячі результатів приватизації епохи 90-х років”.

Україна – не м`ясо, а деморалізований простір

У статті з гучною назвою “Чия Україна?” «The International Herald Tribune» (США) від 3 квітня висловлюється доволі оптимістично:

Україна дедалі більше нагадує великий шматок м`яса, за який б`ються два коти. Російський кіт вважає, що м`ясо історично належить йому і було вкрадене, тому він відчуває себе ображеним і приниженим. Західний кіт думає, що Росія завжди дуже погано ставилася до цього м`яса, тому відібрати його — священний обов`язок. Проте він ще остаточно не вирішив, що робити з м`ясом.

Але насправді Україна — не м`ясо. Якщо поглянути на неї об`єктивно, то виявиться, що це пострадянський простір: деморалізований, невпевнений у собі, дещо депресивний, внутрішньо роз`єднаний і неабияк криміналізований. Для подолання цих проблем їй потрібні час і політична воля.

...Поразка українських комуністів, які не змогли набрати на парламентських виборах навіть 4 відсотків, знаменує собою остаточне прощання з радянським минулим.

Віктор Ющенко виявився політичним мрійником, ледь не утопістом, а його союзник по Помаранчевій революції Юлія Тимошенко буквально потопала в революційній риториці. Захід також сприяв в`яненню європейських надій України. Європейський Союз відклав на невизначений час вступ України і грав двозначну гру, коли повабив Україну на захід, а потім відвернувся від неї, щоб не дратувати росіян.

Підсумки виборів стали закликом до політичного реалізму. Україна виявилася недостатньо західною, але й не зовсім промосковською. Янукович переміг, але не став завойовником. Україна вагається, але відмовляється йти назад.

Успіх Києва залежить від того, чи зможе він зробити демократичні цінності привабливими для народу і убезпечити його від дикого капіталізму. У 1990-і роки російські демократи зазнали поразки, і врешті їм на зміну прийшов Путін, бо вони не мали справи з реальним населенням, нав`язуючи свої реформи теоретичному народові. Захід не повинен створювати перешкоди на шляху України до ЄС і НАТО, але, водночас, йому не слід зловтішатися з приводу того, що Україна відходить від Росії. Викликати роздратування Росії — не означає проводити успішну політику.

Виклики, що стоять перед Києвом, непрості, але є надія.

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 9-04-2006 16:58 |  переглядів