Журналісти – «контрабандисти». СБУ прослуховує телефони Володимира Бойко, Стаса Речинського та Сергія Лещенко?!

Тиждень тому зі славного міста Луганська спецзв’язком у не менше славне місто Київ був доставлений папірець. Відправником значилося Управління Служби безпеки України в Луганській області, а одержувачем – центральний апарат «Контори», точніше – Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією, що отаборилося по вулиці Малопідвальній. У конверті лежало подання на прослуховування трьох телефонів якогось там луганського контрабандиста, санкціоноване головою Апеляційного суду Луганської області Анатолієм Михайловичем Візірем.

Анатолій Михайлович – людина відома. Як стверджують його колеги, такого хабарника ще світ не бачив. Мабуть, брешуть… Але мова зараз не про нього, а про його успіхи на теренах боротьби з контрабандою. Так ось, ретельно перевіривши матеріали оперативно-розшукової справи, заведеної в Управлінні СБУ в Луганській області, переконавшись, що йдеться про скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину (бо лише в такому випадку дозволяється з санкції суду порушувати права людини та знімати приватну інформацію з каналів зв’язку) і, головне, перевіривши по матеріалах ОРС, хто саме користується зазначеними в поданні трьома телефонними номерами, пан Візір санкціонував прослуховування.

Але замість того, щоби негайно розпочати весь комплекс оперативних заходів, працівники луганського обласного управління СБУ вчинили більш, ніж дивно: вони чомусь відправили санкцію на «прослушку» до Києва. Де отой документ потрапив на стіл (з попереднім заходом у Главк «К») до першого заступника Голови СБУ Володимира Хімея. Володимир Васильович розписав подання на начальника Департаменту оперативно-технічних заходів Андрія Михайловича Меркулова, документ з Луганська був того ж дня зареєстрований у ДОТЗ і спрямований до виконання. Уявляєте: де Луганськ, і де – Київ?..

Ми, контрабандисти – народ плечистий…

Зрозуміло, що таємниці в цій державі можуть бути лише від Голови СБУ пана Хорошковського. Для всіх інших – включно з журналістами – ніяких державних тайн давно вже не існує. Тож практично одночасно з «Конторою» копію подання на прослуховування телефонів отримала з Луганська й редакція інтернет-видання «ОРД». У зв’язку з чим був зібраний консиліум у складі керівника сайту, тобто Станіслава Речинського, та деяких постійних авторів, себто автора цих рядків.

На перший погляд – санкція, як санкція. Але – лише на перший. Контрабандист виявився якимсь дивним: він користується одночасно трьома телефонними трубками, які обслуговує один і той же оператор МТС. Питається – який у тому сенс? Більш того, контрабандист час від часу сам собі телефонував – з однієї слухавки на іншу. Не інакше – щоби ввести в оману начальника Управління СБУ в Луганській області Олександра Третяка, який лише на перший погляд виглядає повним дурнем. Насправді, Олександр Леонідович зовсім не такий дебіл, як про нього розповідають підлеглі, а досвідчений опер, дарма, що донедавна протирав штани на посаді заступника Голови Донецької обласної держадміністрації. Генерал-майор Третяк, миттєво розкусивши негідника, розпорядився завести щодо зловмисника з трьома телефонами оперативно-розшукову справу, та, погодивши подання з обласною прокуратурою, запросити в Апеляційному суді дозвіл на їх прослуховування.

Але всі ці дивацтва прояснилися при ознайомленні з номерами телефонів, слухати яких так палко забажало Управління СБУ в Луганській області. Ось вони: 050-327-18-хх, 050-331-02-хх і 050-384-46-хх.

Перший номер мені напрочуд знайомий. Це – номер мого телефону, до того ж – номер контрактний, який зареєстрований саме на моє ім’я.

Ідентифікація другого номеру також ніякої проблеми не становила. Цим телефоном вже бозна скільки років користується редактор Інтернет-видання «ОРД» Станіслав Речинський. Телефон також контрактний, щоправда, зареєстрований не на самого Станіслава.

А ось з третім телефоном вийшла заковика. Начебто, щось знайоме… Найпростіший варіант – взяти й зателефонувати за цим номером – спочатку був відкинутий. Ще б пак: за усталеною в Україні практикою, телефони журналістів і політиків прослуховуються працівниками СБУ за стандартною схемою – у реальну оперативно-розшукову справу, заведену щодо реального злочинця, вписуються «ліві» телефонні номери, які треба незаконно слухати. Тому зразу ж подумалось, що третій телефон належить справжньому контрабандистові, якому правнуки Дзержинського навмисно приписали наші з Речинським телефони. Зателефонуєш по третьому номеру – і все, контакт між мною та порушником митних правил зафіксований, а потім спробуй довести, що ти з контрабандистами якщо й спілкуєшся, то хіба лише в буфеті Верховної Ради.

Одначе Станіслав таки не витримав приступів цікавості й набрав третій номер. Виявилося, що він значиться в його телефонному записнику під іменем «Сергій», але чомусь без прізвища. За кілька секунд Сергій зняв слухавку та сонним голосом (бо час вже був пізній) привітав вкрай заінтригованого Речинського…

М-да…Виявляється, третій телефон міфічного контрабандиста належить журналістові Інтернет видання «Українська правда» Сергієві Лещенку.

Загальновідомо, що в СБУ намагаються надати видимість законності оперативно-розшуковим заходам (наприклад, отримують санкцію суду на зняття інформації з каналів зв’язку) лише в одному випадку – якщо отримані дані планується офіційно використати як доказ протиправної (чи – начебто «протиправної») діяльності. У такому разі санкція на прослуховування вручається оператору зв’язку, який і направляє сигнал з телефону, що слухається, на комутатор ДОТЗ СБУ – нагадаємо, що ліцензія на право надання телекомунікаційних послуг надається лише в тому випадку, якщо оператор встановить на своєму майданчику за свої ж кошти спеціальне обладнання, що дозволяє здійснювати зняття інформації на вимогу правоохоронних органів.

Але заради того, щоби просто слухати телефонні розмови ніхто в «Конторі» псувати папір на подання до суду не стане. Бо «просто слухати» робиться за допомогою комплексів перехоплення абонентів мобільного зв’язку (як стаціонарних, так і пересувних) без усіляких формальностей. Отже, факт того, що отримана санкція на прослуховування телефонів, сам по собі свідчить, що в СБУ задумали якусь провокацію проти журналістів, у ході реалізації якої й треба буде легалізувати отриману інформацію. Наприклад – замислили підкинути наркоту, набої чи фальшиві гроші.

Каємося: раніше ми вважали, що гірше від Наливайченка голови СБУ бути не може в принципі. Дрібне політиканство та перетворення «Контори» на філію музею Голодомору – саме такі професійні засади плекало попереднє керівництво грізної колись спецслужби. Але навіть в ті часи фабрикувати фальшиві оперативно-розшукові справи відносно журналістів на Володимирській, 33 не наважувались. А у випадку потреби провести якісь не дуже законні заходи вдавались хоч і до примітивних, але все ж таки оперативних комбінацій, щоби пояснити прокуратурі, чому прослуховується, наприклад, мій телефон, а за тим же Станіславом курсують екіпажі зовнішнього спостереження.

Але у видатного юриста сучасності Хорошковського не вистачає тями навіть на те, щоби вписати телефони журналістів у реальну оперативно-розшукову справу або (ще краще) у справу контррозвідувальної перевірки. І він тупо ліпить горбатого до стінки, дозволяючи своєму першому заступникові Хімею завести «липову» ОРС щодо міфічного контрабандиста, приписавши йому в користування контрактні телефони трьох київських журналістів.

Але до чого тут Луганськ і чим пояснюється такий дивний комплект «три в одному»? Припустимо, Речинський і Бойко між собою пов’язані спільною писаниною для сайту «ОРД» (хоча це ще не підстава слухати їх розмови). Але як потрапив у подання телефон Лещенка?

Розповідаємо. Але спочатку мусимо покаятися: всі ці неприємності колегам завдав автор цих рядків. Справа в тім, що санкція на прослуховування мого телефону була давноочікуваною і не Валерій Хорошковський виступив ініціатором беззаконного подання до Апеляційного суду Луганської області. Насправді «прослушку» замовив міністр України у справах сім’ї, молоді та спорту Равіль Сафіуллін, а переговори з СБУ на цю тему вів заступник (нині – вже перший заступник) Генерального прокурора України Ренат Кузьмін – після того, як аналогічне прохання не наважився задовольнити начальник ГУБОЗ МВС України Сергій Черних.

Атомні аферисти

Непересічну увагу двох відомих представників буйного татарського племені до нашої скромної персони спричинили кілька статей в Інтернет-виданні «ОРД», де оповідалося при кримінальний бізнес Равіля Сафовича Сафіулліна. А точніше про те – як він, будучи народним депутатом, розкрадав бюджетні кошти, виділені для проведення ремонтних робіт на Рівненській атомній електростанції. Причому – робив це потайки від свого роботодавця Ріната Ахметова, який донедавна цілком щиро вважав, що Сафіуллін – це його найомний працівник, що одержує роші за те, аби публічно таврувати футбольну сімейку Суркісів за корупцію в спорті.

http://ord-ua.com/2010/10/04/u-ahmetova-zavelas-krisa/?lpage=1

http://ord-ua.com/2010/10/11/u-ahmetova-zavelas-krisa-zakinchennya/

Але суми, отримувані від щедрот Ріната Леонідовича на «боротьбу з корупцією», Сафіулліна не влаштовували й у 2008 році він міцно здружився з «Народною самообороною», а точніше – з власником цього піар-проекту народним депутатом Давидом Жванією. Жванія, який давно та плідно годується за рахунок НАЕК «Енергоатом», «завів» у цю компанію Сафіулліна, а точніше – належне Равілю Сафовичу Товариство з обмеженою відповідальністю «МКС-Енерго», підставним засновником якого є такий собі Алекперов Санан Новуш-огли. Фірма ця є суто фіктивною, за адресою реєстрації ніколи не знаходилася, офісу не має, а весь її персонал – одна людина (директор, він же – головний бухгалтер Іванов Вадим Михайлович).

Так ось, 11 листопада 2008 року директор цієї фірми, надавши підроблену тендерну документацію, уклав з НАЕК «Енергоатом» договір №1116108223, зобов’язавшись поставити й змонтувати на Рівненській АЕС систему контролю рівня теплоносіїв над активною зоною загальною вартістю 30 млн. грн.

Далі фірма Сафіулліна закупила та ввезла в Україну якісь залізяки на 5 млн. грн. При цьому виробник системи контролю рівня теплоносіїв, російське ВАТ «Позит», категорично стверджує, що нічого подібного ані підприємству «МКС-Енерго», ані його контрагентам ніколи не продавало. Ну, то таке – буває… Ще 780 тис. грн. було заплачено ТОВ «Кузнецовське ПНП» за монтажні роботи, а також – придбано в ЗАТ «ОЕМЗ» необхідні для монтажу герметичні проходки на загальну суму 1,2 млн. грн. А решту – майже 23 млн. грн. – ТОВ «МКС-Енерго» переказало таким же ж фіктивним фірмам, як і сама. Після чого ці гроші були конвертовані в готівку й розподілені між учасниками афери.

За фактом розкрадання через фірму «МКС-Енерго» бюджетних коштів у Головному слідчому управління МВС України була порушена кримінальна права №222-2, але засновник підприємства (точніше – «зіц-прєдсєдатєль») Санан Алекперов і директор Вадим Іванов подалися в біга, а розслідування кримінальної справи було фактично зупинено. І навіть не однієї, а зразу двох справ, що перебувають у провадженні міліцейського Главку — №222-2, порушеної щодо розкрадання коштів НАЕК «Енергоатом» через фіктивну фірму ТОВ «МКС-Енерго», власником якої є Сафіуллін, і №222-9, порушеної щодо розкрадання коштів НАЕК «Енергоатом» через фіктивну фірму ТОВ «Піраміда», власником якої є Жванія.

Втім, злі язики подейкують, що начебто в Головне слідче управління від Давида Важаєвича за посередництвом Равіля Сафовича потрапили серйозні процесуальні документи в упаковках Акціонерного банку «Діамант», які призвели до того, що в заступника міністра Василя Фаринника раптом охолонув інтерес до пред’явлення обвинувачення. Але ми пліткарям не віримо – Василь Іванович, як відомо, хабарів не бере й Сафіулліна знати не знає. Хіба, на футболі пару разів бачив.

Більш того – після статей про «енергоатомні» успіхи нинішнього міністра України в справах сім’ї, молоді та спорту пішли чутки, що гроші організаторам злочинів керівництво Головного слідчого управління МВС України вирішило повернути, а провадження по обох справах – відновити. Навіть попри те, що з боку Генеральної прокуратури Сафіулліна, наче двоюрідного брата, прикриває заступник (віднедавна – вже перший заступник) Генпрокурора Ренат Кузьмін.

«Вот і встрєтілісь два одіночєства…»

Можна лише уявити, у якому приголомшливому стані опинився Равіль Сафович після першої ж нашої публікації на тему його енергетичного минулого та тюремного майбутнього. Стаття вийшла 4 жовтня 2010 року, а наступного дня збіглий Санан Алекперов зрання до вечора намагався додзвонитися на мобільний телефон міністра. Одначе Равіль Сафович скидав виклик.

http://ord-ua.com/2010/10/06/ravile-safovichu-vizmit-sluhavku/?lpage=1

І правильно робив – якщо нас не зраджує арифметика, зараз щодо «енергоатомних» викрутасів у різних правоохоронних органах заведено 5 оперативно-розшукових справ, у межах яких здійснюються відповідні заходи отримання інформації, а в СБУ донедавна була ще й справа контррозвідувальної перевірки відносно Сафіулліна. Яку, щоправда, підлеглі Хорошковського поспіхом знищили, чомусь здуру вирішивши, що інформація про дзвінки з телефону Алекперова на телефон Сафіулліна потрапила до сайту «ОРД» саме з її матеріалів. Боже збав! – Ми ту справу і в очі не бачили, а всілякі цікавинки з потаємного життя Равіля Сафовича нам приносить виключно голуб’яча пошта.

Зрозуміло, що на захист світлого образу міністра-крадія були негайно мобілізовані кращі сили Головного управління СБУ по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. На автора цих рядків вийшов Відповідальний Співробітник цього Главку, який, звісно, ж не підозрював, що знайомства з ним ми вже очікували тижні три. І навіть – попередили деяких інших журналістів (наприклад, Тетяну Чорновол – автора кількох гучних публікацій про спортивного міністра), що якщо співробітники СБУ стануть її розпитувати про Сафіулліна, нехай рекомендує звертатися до мене, як до джерела ну ду-у-уже цікавої інформації.

Урешті-решт, саме так і трапилося. Відповідальний Співробітник (пожаліємо на перший раз людину й не станемо називати його прізвище та посаду) заковтнув гачок і став гратися зі мною в якісь «оперативні комбінації». А нам це тільки було й треба…

По наші «оперативні ігри» з Відповідальним Співробітником ми розповімо іншим разом. Запевняємо, що постійні читачі «ОРД» отримають чимало насолоди, довідавшись, які рапорти писав Відповідальний Співробітник по начальству, подаючи супер-таємну інформацію, повідомлену йому журналістом В.Бойком під час «довірчих бесід». Панове, ви являєте цю картину – журналіст В.Бойко веде «довірчу бесіду» з працівником СБУ? Я – точно не уявляю. А між тим, людина вже мріяла про нову зірочку на погони й подумки свердлила в піджаку дірку під орден…

Зрозуміло, що результати роботи СБУ з В.Бойком оперативно доповідалися Сафіулліну, який разом з куратором свого Міністерства з Главку «К» та прикріпленим до Мінсім’ямолодьспорту офіцером діючого резерву розробляли плани по нейтралізації нашої бурхливої журналістської діяльності.

Як раптом вибухнула бомба – замітка на «ОРД» під назвою «Криса замітає «сліди»

http://ord-ua.com/2010/10/21/krisa-zamitaye-slidi/?lpage=1

у якій розповідалося про таємну зустріч між Кузьміним і Сафіулліним, що відбулася 21 жовтня 2010 року близько 12-ї години дня – спочатку в ресторані готелю «Дніпро» на Європейській площі, а потім – продовжилася на хіднику Хрещатика.

Сказати, що учасники цієї зустрічі не хотіли розголошувати навіть сам її факт – не сказати нічого. Оскільки високі сторони обговорювали, як заблокувати втручання в розслідування «енергетичних» кримінальних справ тодішнього першого заступника Генпрокурора Віктора Пшонки. Річ у тім, що Пшонка, будучи куратором міліцейського слідства, особисто давав вказівки по кримінальних справах №222-2 і №222-9 в частині проведення певних слідчих дій та вжиття заходів по відшкодуванню державі шкоди, завданій діяльністю ТОВ «МКС-Енерго» і ТОВ «Піраміда». Причому, ці вказівки він давав уже після того, як йому доповіли, що за фірмою «МКС-Енерго» стоїть Равіль Сафіуллін, а за фірмою «Піраміда» — Давид Жванія.

Втім, письмові вказівки Віктора Павловича в Головному слідчому управлінні МВС України саботувалися, оскільки учасники розкрадання та їхні покровителі з числа міліцейського начальства зробили ставку на те, що новим Генеральним прокурором України буде Ренат Кузьмін, на крайній випадок – Геннадій Васильєв. На Пшонку дивилися як на «збитого льотчика», у розрахунок ніхто його не брав і ділитися, ясна річ, з ним ніхто не збирався. І тут – такі недоречні публікації…

Сафіуллін і Кузьмін 21 жовтня 2010 року біля готелю «Дніпро» обговорюють, як краще закрити кримінальну справу №222-2, порушену за фактом розкрадання бюджетних коштів фірмою «МКС-Енерго»

Коротше кажучи, двом високим достойникам було про що поговорити, гуляючи Хрещатиком в обідню пору 21 жовтня: як в обхід Пшонки поміняти підслідність і передати кримінальні справи №№222-2 і 222-9 з МВС до Генпрокуратури, а саме – до Управління з розслідування особливо важливих справ, яке курує Кузьмін.

Фантомас розбушувався

Прочитавши наступного ранку про свою зустріч з Сафіулліним, Кузьмін просто осатанів. Він вирішив, що за ним слідкує «7-й флот» СБУ і влаштував формену істерику начальникові Департаменту оперативного документування Служби безпеки України Олександру Петрулевичу. Переляканий Олександр Миколайович клав хрест на пузі й запевняв заступника Генпрокурора, що після звільнення з СБУ Тиберія Дурдинця жодних негласних заходів відносно Кузьміна «Контора» не здійснює.

Кузьмін не повірив, вирішивши, що Петрулевич не тільки слідкує за ним, записуючи розмови з Сафіулліним за допомогою мікрофонів спрямованої дії, але ще й «зливає» на сайт «ОРД» результати візуального спостереження. Оскільки віри СБУ-шникам не було, Кузьмін звернувся до начальника Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України Сергія Петровича Черниха з вимогою негайно розпочати щодо автора цих рядків весь комплекс оперативно-розшукових заходів, щоби припинити публікації про Сафіулліна. Завдання було поставлено чітко – впродовж тижня затримати негідника В.Бойка в порядку статті 115 КПК України за підозрою у вчиненні якого не будь злочину й у наручниках відправити до ІТТ на Подолі.

Щоправда, отой В.Бойко менш за все схожий на організовану злочинність – передусім, внаслідок своєї кричущої неорганізованості. Але Кузьмін був невблаганним і вимагав провчити мерзотника, який посмів лити бруд на світлий образ Равіля Сафовича. Більш того, Кузьмін заявив міліціонерам, що продажний журналіст Бойко разом з сайтом «ОРД» куплений давнім ворогом Сафіулліна Григорієм Суркісом і що на отого Бойка треба вдягнути наручники саме в той момент, коли він буде отримувати від головного футболіста України черговий транш за свої пасквілі.

Воістину, коли Бог хоче покарати людину, він позбавляє її розуму…

Черних пообіцяв подумати, розглянути питання з заступниками, зібрати з цього приводу нараду й т.д.

Тоді Кузьмін став трясти душу з першого заступника Голови СБУ Хімея. А Хімея – горілкою не годуй, дай лише можливість взяти участь у якійсь провокації. Володимир Васильович з радістю погодився, але за умови – щоби компанію отому Бойку в ІТТ склав ще й керівник сайту «ОРД» Станіслав Речинський, з яким у Хімея давня любов. Щоправда, ані Бойко, ані Речинський не є службовими особами й інкримінувати їм отримання хабара, як того вимагав Кузьмін, неможливо в принципі. На що заступник Генпрокурора дав чітку відповідь: треба провести весь комплекс оперативних заходів, задокументувати отримання грошей, порушити кримінальну справу, надягнути на пасквілянтів наручники, а потім нехай суд Бойка з Речинським випускає, головне – щоби вся країна бачила, що сайт «ОРД» фінансує Суркіс. Отакої.

Але коли Хімей став доповідати ситуацію Голові СБУ Хорошковському, то отримав чергову цінну вказівку: Валерій Іванович запропонував не обмежуватися двома писаками, а додати ще й Сергія Лещенка, статті якого зазіхають на майнову недоторканність Президента України й становлять загрозу національній безпеці маєтку «Межигір’я». Остання стаття Сергія на цю тему, що вийшла 27 жовтня в «Українській правді», вимагала рішучих заходів реагування. Втім, на затриманні Лещенка ніхто не наполягав, мова йшла лише про встановлення джерел його інформації, по яких в СБУ й збиралися нанести удар.

Втім, залишалося суто технічне питання: оскільки результати оперативно-розшукових заходів планувалося використати в ході провокації, треба було взяти санкцію в суді на прослуховування телефонів і злам скриньок електронної пошти, що належать журналістам. Але перша ж спроба це зробити виявилася невдалою – наступного дня після того, як Хімей схвалив подання про зняття інформації з поштової скриньки В.Бойка, про це вже було відомо авторові цієї статті, який, між іншим, порекомендував Відповідальному Співробітникові під час «довірчої бесіди» в генделику «Шкварочка», що по вул. Володимирській, не маятися дур’ю й не витрачати час і державні кошти на захід №16.

Та й Апеляційний суд м.Києва, куди мало бути спрямоване те подання, не давав підстав думати, що в цій установі дотримуються режиму таємності. Всім пам’ятна історія про те, як 3 лютого 2009 року голова цього суду Антон Чернушенко дав санкцію на прослуховування паном Хімеєм (який тоді очолював ДОТЗ СБУ) телефонів заступника Генпрокурора Кузьміна, а вже через місяць про це заявив з трибуни Верховної Ради України народний депутат України Андрій Портнов (хоча, направду кажучи, виток інформації про заведену щодо Кузьміна справу контррозвідувальної перевірки трапився не з Апеляційного суду м.Києва, а з Центрального апарату СБУ, ймовірно інформацію про «прослушку» продав сам же Хімей) .

Коротше кажучи, Хімей ухвалив: доручити завести оперативно-розшукову справу начальникові Управління СБУ в Луганській області Третяку. Прокурорський нагляд у такому разі здійснюватиме обласна прокуратура, а санкцію на зняття інформації даватиме голова відповідного апеляційного суду. При цьому в Києві жодних паперів з цього приводу не буде – хіба лише реєстраційні записи в ДОТЗ СБУ, які, втім, завжди можна знищити.

Тому, за задумом Хімея, якщо навіть інформація про незаконні дії щодо журналістів і випливе назовні, прес-секретар «Контори» Марина Остапенко завжди зможе заявити те ж саме, що вона говорила газеті «КоммерсатнтЪ» відносно заяви Портнова про прослуховування Кузьміна: «Мы не будем комментировать этот бред. Если у него есть доказательства противоправной деятельности, пусть несет в прокуратуру, а не делает голословные заявления». А Генеральна прокуратура, провівши перевірку, також дасть відповідь, що ніяких оперативно-розшукових справ щодо Речинського, Лещенка й Бойка в Центральному апараті СБУ не виявлено.

Але й це не все. Кузьмін з Сафіулліним вирішили підстрахуватися й, про всяк випадок, порушити кримінальну справу у зв’язку з публікацією сайтом «ОРД» номерiв телефонів, з яких Сафіуллін і Алекперов ведуть свої перемовини. Мовляв, відносини між Сафіулліним і Алекперовим – це таємна інформація, яка була встановлена в ході оперативно-розшукових заходів. Повідомлення про злочин в Генеральну прокуратуру направив… Санан Алекперов – «зіц-прєдсєдатєль» фіктивної фірми «МКС-Енерго», який разом з Сафіуліним поцупив з державного бюджету 23 млн. грн. і якого тепер не може розшукати МВС України.

Яка країна, такі й прокурори…

Де мої гроші, Валерію Івановичу?

Всі ми любимо керівника прес-служби СБУ й не хочемо, щоби начальство примушувало Марину Миколаївну знову брехати. Тому, щоби не доводити її до гріха, ми тиждень чекали з оприлюдненням інформації про незаконні оперативно-розшукові заходи щодо трьох журналістів – для того, щоби ці заходи було розпочато, подання на прослуховування телефонів пройшло всі етапи реєстрації, результати «прослушки» доповілися рапортами й т.д. Тобто, щоби пішли «кола по воді», а Хімей і Ко вже не змогли відкрутитися від неминучого покарання.

Зрозуміло, що з приводу брутального порушення законності керівництвом СБУ новому Генеральному прокуророві найближчим часом будуть направлені відповідні заяви – я, так точно, вимагатиму притягнення до відповідальності не тільки Хімея, але й начальника УСБУ в Луганській області Третяка та голови Апеляційного суду Луганської області Візіря.

Але виникають ще кілька запитань. По-перше, Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» дозволяє знімати інформацію з каналів зв’язку лише у випадку, якщо йдеться про запобігання або розкриття тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Хотілося б довідатися в Голови СБУ Валерія Хорошковського, до якого такого злочину причетні журналісти Станіслав Речинський, Сергій Лещенко та Володимир Бойко. Тільки не треба брехати, розповідаючи, що ніяких заходів не проводилося – бо тоді ми будемо змушені опублікувати документи з грифом «таємно» і двома нулями на початку реєстраційного номеру на доказ того, що незаконне прослуховування телефонів і спроба зламати електронні поштові скриньки все ж таки мав місце.

І друге запитання: відповідно до цього ж Закону, якщо кримінальна справа проти журналістів за якусь там міфічну «контрабанду» не буде порушена, держава через шість місяців буде зобов’язана відшкодувати моральну шкоду, завдану незаконними оперативно-розшуковими заходами. Ото ж і хотілося б довідатися, на яку суму я можу розраховувати.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»