Про легковажні висловлювання Петра Порошенка

Про ставлення Київського благодійного Фонду ім. Олекси Гірника „Українським дітям – українське слово” до деяких легковажних висловлювань Петра Порошенка

У перші дні свого перебування на посаді Секретаря Ради національної безпеки й оборони Петро Порошенко публічно висловився щодо мовної політики нової влади. Мовна ситуація в Україні, справді, мусить стати предметом серйозної уваги з боку Президента і РНБО. Адже за роки правління Кучми зупинити розпочате російськими царями і успішно продовжене кремлівськими вождями зросійщення України не вдалося. Навпаки, панівне становище російської мови у всіх силових структурах, в органах державної служби, у вищій освіті, в засобах масової інформації та в побуті переважної більшості міських мешканців укорінилося так глибоко, що створилася реальна загроза розколу української нації на дві нації, а України — на дві етнічно відмінні держави, що ледве не трапилося під час останніх президентських виборів.

Упродовж останнього часу активізувалися спроби законодавчо закріпити та унормувати процес зросійщення українців. Варто нагадати про внесений до парламенту законопроект О.Мороза, яким передбачена офіційність, тобто державність, російської мови. Тепер до О. Мороза приєднався П. Порошенко, необізнаність якого просто вражає. Він публічно заявив про те, що в наших університетах слід створювати групи для російськомовних студентів. Треба, на його думку, припинити закриття російських шкіл та заснувати один російськомовний телеканал. І все це, мовляв, для того, щоб під час виборів ніхто не міг „розігрувати мовну карту”.

По-перше, в Україні російських шкіл вже давно ніхто не закриває, а ті що були „закриті”, справді українськими так і не стали, бо в більшості з них панує російська мова на уроках і на перервах. А відкриті з таким трудом кілька українських шкіл в Донецьку й Дніпропетровську поступово закривають, зухвало ігноруючи протести дітей і їхніх батьків. У десятках міст Сходу й Півдня України українські батьки не мають змоги віддти дітей до рідної школи, бо її там немає.

По-друге, в переважній більшості так званих національних університетів немає жодної українськомовної групи. Одні викладачі вперто не хочуть переходити на викладання українською мовою, а інші ще досі бояться бути звинуваченими в націоналізмі. Українськомовні групи є, правда, в західноукраїнських університетах. Але перш ніж відкривати групи для росіян у Львові, варто було б утворити бодай кілька українських груп в університетах Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запоріжжя, Миколаєва, Ізмаїла і в багатьох інших містах. Інакше у Львові студенти вийдуть на Майдан. Непогано було б, якби бодай одну українську групу відкрили в Москві для тисяч українців, що там навчаються.

По-третє, ми вже давно маємо в Україні не один, а два російськомовні канали: „РТР-планету” та ахметівську „Україну”. Натомість в Україні ще досі немає жодного повністю українськомовного і жодного, власне, українського телеканалу. Кожен з нині відомих каналів ретранслює більшість своїх програм з Москви та „крутить” російські серіали, які для глузування над українцями інколи супроводжуються титровим перекладом на українську мову. Майже всі українські телеканали створюють власні гучні російськомовні програми.

Нарешті, П. Порошенкові варто зрозуміти, що в Україні немає „рускоязичного насєлєнія”. В Україні є росіяни, мовні права яких добре забезпечені, принаймні, не гірше, ніж мовні права українців в Росії. Основну ж частину українського населення складають українці. Не всі українці вміють вільно спілкуватися українською мовою, але всі вони добре розуміють будь-які українськомовні (усні чи письмові) тексти, тобто добре володіють своєю мовою пасивно (рецептивно). „Рускоговорящим” українцям слід допомогти, створивши відповідні мотиви, аби вони навчилися вільно спілкуватися своєю мовою і не соромилися її. Саме це має стати проблемою нової влади, а не загравання перед шовіністично-налаштованими лідерами російських громад та національними перевертнями типу Базилюка і Яковенка. Голосів на майбутніх виборах така політика не додасть. Остання електоральна мапа України переконливо засвідчила: чим менше української мови, тим більше за Януковича, а там де української мови зовсім немає, там всі за Януковича, тобто за „одонеччення” всієї України.

Українській владі слід нарешті припинити національну кастрацію своєї нації, маскуючи її під дотримання прав людини, а варто взяти курс на дотримання прав корінної нації та на українське національно-мовне відродження. Адже нація з чужою мовою – це вже не нація, а двомовних націй не буває. Лише така політика перетворить нас у справді європейський народ.

Юрій Гнаткевич
Голова Правління Фонду ім. Олекси Гірника „Українським дітям – українське слово”, депутат Верховної Ради 1- ого скл.

ДОВІДКА
ми про це писали http://www.sprotiv.kiev.ua/?id=28.02.2005%2012:13&tablename2=news_hroniki

Чи завдання Порошенка та РНБО впроваджувати російську мову?
[28.02.2005 12:13]
За повідомленням УНІАН (25.02), секретар РНБО Петро Порошенко обіцяє :

«ми координуватимемо зусилля органів влади для того, щоб зупинити процес закриття російських шкіл, для того, щоб відновити групи у вищих учбових закладах з російською мовою навчання».

Чи це заняття для секретаря РНБО?

А як з українськими школами? Чи всюди вони процвітають?

Коментуючи «Молодіжним Хронікам» обіцянки Порошенка лідер ВМО «Молодь — надія України» заявив: «Думаю це називається підгрібати під себе російськомовний електорат та шукати прихильність Кремля.
Невже в Україні на часі позачергові вибори Президента?»

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 9-03-2005 9:23 |  переглядів