Хто зіпсував представницьку демократію?

Нинішня виборча система — з єдиним загальнонаціональним округом та закритими партійними списками – спричинила чимало проблем парламентаризму сьогодні і може мати тяжкі наслідки у перспективі. За кілька років суспільство може зневіритися в принципах представницької демократії. Про це розповів у інтерв’ю УНІАН з колишній міністр юстиції Олександр Лавринович.

Олександре Володимировичу, пам’ятаю Ваше інтерв’ю кількарічної давності, у якому Ви стверджували, що ухвалений 2004 року закон про вибори народних депутатів України відкинув нас далеко назад...

Справді, у Європі подібна виборча система останній раз застосовувалася у 19 сторіччі, і то — не в таких великих країнах, як Україна. Закону, який передбачає вибори членів парламенту за пропорційною системою єдиним загальнонаціональним округом та за закритими списками, немає ніде у світі.

Не можна сказати, що в цій системі все однозначно негативне, але загальний баланс, з моєї точки зору, більше негативний...

У нас буквально наступного дня після обрання парламенту рівень довіри до нього виявився фантастично низьким, і це є наслідком нинішньої виборчої системи. Вона може мати несподівано тяжкі наслідки і у більш віддаленій перспективі. За кілька років суспільство може зневіритися в принципах представницької демократії.

Чим це зумовлене?

Закривши від виборців списки, ми їх позбавляємо їх можливості впливати на персональний склад представницького органу. Адже він передбачає реалізацію права на делегування повноважень представникам, а не колу людей, яке тепер ми обираємо або кагалом, або не обираємо взагалі (якщо вони не долають прохідний бар’єр).

Під час ухвалення закону передбачалося, що в такий спосіб можна буде залучити до парламенту людей, котрі не приділяють надто багато уваги публічності, але можуть бути першокласними законотворцями. Проте ми наслідки розбили вщент цей аргумент.

Як показали останні вибори, поруч з певним колом публічних політиків, які виступали локомотивом виборчого процесу і слугували “магнітом” для голосування, мандати отримували люди, корті не тільки не є публічними, а які взагалі не налаштовані на законотворчу роботу й навіть не прагнуть займатися нею.

Це є побічним ефектом нинішньої виборчої моделі.

Чому взагалі такий закон з’явився? Хіба важко було подивитися на досвід інших країн?

У нас прагнули створити умови для розвитку політичних партій як інструмента для реалізації принципів демократії. Але партії в Україні ніколи не створювалися і не розвивалися як повноцінні політичні суб’єкти. За довгі роки замість багатопартійності ми вибудували в Україні дрібнопартійність. І реальних загальнонаціональних політичних партій, які б реально функціонували і легко ідентифікувалися громадянами, практично не було.

Тому завдяки законові, який спочатку реалізував змішану виборчу систему, а тепер суто пропорційну, ми проходимо цим шляхом. Це я відношу до позитиву. Без політичних партій не може бути виборів до органів влади і, відповідно, не може бути реалізоване народовладдя.

Деякі юристи стверджують, що окремі положення закону, який у 2004 році подарував Україні пропорційну систему виборів, є неконституційними. Закон обмежив право громадян бути вільно обраними (задеклароване у ст. 38 Конституції), а також прямо суперечить положенням Конституції (ст.71 та 76) у частині прямого виборчого права...

Я б не сказав, що якась норма чи закон загалом суперечить Конституції. Але є положення, щодо яких можливі різні тлумачення. І відповідь на це може дати лише Конституційний суд.

Прямі вибори передбачають, що громадянин, приходячи до виборчої скриньки, делегує своє право на управління країною іншій особі. У Конституції у двох статтях записано, що в Україні проводяться прямі вибори.

Сьогодні ж, коли громадянин приходить на вибори делегувати своє право, йому пропонуються списки, що складаються з 450 кандидатів у народні депутати. І коли виборець віддає перевагу конкретній політичній силі, то має єдиний варіант — підтримати цю політичну силу, яка репрезентована списком, визначеним керівництвом партії. При цьому в списку є особи, яким виборець симпатизує. Проте там зустрічаються й прізвища, які йому несимпатичні, або просто незнайомі.

Таким чином, сьогодні у виборця немає можливості визначити, хто з представників обраної політичної сили реалізовуватиме програму чи погляди партії.

А чим відрізняються українські пропорційні вибори від, скажімо, європейських?

В інших європейських країнах при пропорційній системі вводиться система преференцій, коли виборець визначає, хто на якому місці в списку опиниться після виборів.

Як же виглядає такий бюлетень? У нашій країні, навіть за простішої системи, спочатку виростали кількагодинні черги на виборчих дільницях, потім ЦВК кілька тижнів підраховувала результати…

Це технологія проведення виборів, і вона в європейських країнах відпрацьована давно.

Просто ми єдина країна в Європі, де є єдиний загальнонаціональний округ. Якщо цих округів буде кілька десятків, то кількість кандидатів у списку буде вже не 450, а набагато менше. І вибір — кого на яке місце поставити, — буде не просто свідоміший, але й простіший у технологічному плані.

Чинний закон ставить право громадян бути обраним у залежність від волі третіх сторін – політичних партій чи блоків. Тобто обмежує право конкретного громадянина висунути свою кандидатуру на вибори і бути обраним, задеклароване в ст. 38 Конституції...

Насправді немає перешкод для того, щоб політична партія або блок запропонували до обрання людей, котрі не належать до цієї політичної сили. І практика показує, що і цього разу, і при застосуванні змішаної системи у списках було чимало позапартійних осіб.

Право бути обраним обмежене лише технологією його реалізації. Так само, як, наприклад, кожен має право бути академіком, стати артистом або футболістом. Ніхто нікого не обмежує, але є технологія, як це зробити.

Якщо з якихось причин жодна партія не бере вас до своїх лав, у вас є гарантоване право створити свою партію. Зрештою демократія можлива лише тоді, коли головним суб’єктом формування державної влади і головним суб’єктом виборчих кампаній будуть політичні партії.

Якщо Конституційний суд визнає неконституційність окремих положень закону, чи можливе оскарження результатів виборів 2006 року, у тому числі через міжнародні судові інстанції?

Це неможливо. Вибори відбулися за чинним на цей момент законом. Обрано абсолютно в законний спосіб представників українського народу до вищого представницького органу.

Так само безнадійне оскарження результатів виборів у міжнародних судах. Таку скаргу не буде навіть прийнято до розгляду.

Як Ви гадаєте, чи довго Україна житиме за нинішньої виборчої системи, яка, зокрема, за Вашим визначенням, має більше негативних наслідків, ніж очікуваних позитивних?

Думаю, що вона може протриматися досить довго... Для того, щоб перейти від мажоритарної системи до пропорційної, Україні знадобилося 15 років. 15 років серйозних змін у країні, великої кількості компромісів між різними інтересами, різними політичними групами. Чинний закон підтримуватиметься завдяки корпоративним інтересам тих, хто реально може розраховувати пройти на наступних парламентських виборах.

Хто може оскаржити чинний закон про вибори в Конституційному суді?

Це чітко визначено як у Конституції, так і в Законі про Конституційний суд. Право на такий запит до органу вищої конституційної юрисдикції має Президент України, депутати Верховної Ради, Верховний суд, Уповноважений ВР з прав людини та Верховна Рада АР Крим.

А що б Ви як юрист запропонували взамін нинішньої виборчої системи?

На мій погляд, сьогодні для України була б оптимальною пропорційна виборча система з відкритими регіональними списками. Преференції мають робити виборці, які визначатимуть не лише партію, а й представників від цієї партії, яким вони делегують право від свого імені керувати країною. Гадаю, реалізація такої системи сприяла б і утвердженню реальної багатопартійності, і розвиткові сильних політичних структур, давала б людям можливість бачити обличчя тих, кому вони доручають керувати країною.

Напевне, уже треба відмовлятися від виборчих блоків, які були потрібні для початкової стадії становлення багатопартійності. Партії мають об’єднуватись після виборів — задля створення правлячих коаліцій чи об’єднаної опозиції. Об’єднання ж для участі у виборчій кампанії — це великою мірою обман виборця.

Крім того, політична технологія значно ускладнюється як на початковому етапі утворення коаліції, так і під час реалізації нею владних повноважень.

Жодний виборчий блок в Україні не доживає до наступних виборів.

Рівність у виборчому процесі партій та блоків гальмує становлення справді значимих політичних партій і сприяє консервації дрібнопартійності. Що, у свою чергу, стримує демократичний розвиток.

Розмовляла Ольга Гроссман

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 17-06-2006 6:43 |  переглядів