Богдан не від Бога

Людям, які соромляться своєї біографії, нічого робити в Верховній Раді.

Є не так вже й багато причин, що примусили б чоловіка змінити своє прізвище. Особливо враховуючи те, що в Україні здавна існують патріархальні традиції, згідно з якими син вважається продовжувачем роду саме тому, що при одруженні зберігає прізвище і передає його своїм нащадкам. Прізвище є символом зв’язку між поколіннями, і навіть в нашому далекому від сентиментів суспільстві це щось таки та значить.

Звичайно, бувають випадки, коли до такого кроку можна поставитись з розумінням, наприклад, коли предки нагородили тебе прізвищем на зразок Лох або Дармопук. Але і в такому разі деякі люди не пасують перед знущаннями та приколами (особливо це стосується дитячих років, коли такі речі сприймаються справді болісно). Яскравим тому прикладом є нинішній губернатор Сумської області Юрій Чмир – прізвище у нього, прямо скажемо, не надто поважне, що не завадило йому добитися в житті неабияких успіхів (які при цьому способи використовувалися – це вже інша тема). Можна ще пофантазувати над гіпотетичними причинами відмови від прізвища – ненависть до рідних, якісь меркантильні інтереси… Втім, так чи інакше, таке трапляється у нас вкрай рідко.

Про те, щоб Руслан Мусієнко особливо негативно ставився до свого прізвища, нічого не відомо. Та і що про нього можна сказати – прізвище як прізвище, традиційне українське. Чого б то його соромитись так сильно, щоб при одруженні взяти прізвище дружини – Богдан?

Виявляється, що таки є чого. Тут якраз і маємо той самий згаданий нами меркантильний інтерес – з прізвищем Мусієнко дорога в Верховну Раду для Руслана Дмитровича була би закрита, або принаймні, більш терниста і звивиста. У всякому разі, навряд чи Юлія Тимошенко чи Олександр Турчинов взяли би до списків БЮТу того самого Руслана Мусієнка, який проходив у МВС по оперативній справі “Бобри”. Інша справа – Руслан Богдан, людина, може і невідома, і нічим не славна, зате з чистим прізвищем і великими грошима. А гроші у тій виборчій кампанії вирішували фактично все (хоча з тих пір у цьому плані змінилося не так багато).

Але повернемося до славної кар’єри поки що не вельмишановного нардепа Богдана, а пана Мусієнка. Дивно говорити так про одну й ту саму людину, але разом з прізвищем Мусієнко, здавалось, змінив і все інше – спосіб заробляти гроші, оточення, манеру розмовляти і так далі. Адже з кримінального елемента він перетворився на бізнесмена і члена парламенту, відповідно, якщо десь і з’являвся, то на світських тусовках, а не у колі “братви” у якомусь бандитському барі. Перетворившись на Богдана, Мусієнко і лексикон свій мусив підчистити – все-таки не личить народному обранцеві “ботати на фені”.

Злочинне угрупування, що проходило по справі “Бобри”, як і інші ОПГ (абревіатура, звичайно, російська, але більш звична ніж українські відповідники) 90-х років минулого століття, не гребувало жодними способами заробляння грошей: грабежі, вимагання, рекет і кришування бізнесу були для неї звичайними трудовими буднями. Говорили навіть про те, що Мусієнко і його компаньйони причетні і до більш тяжких злочинів – принаймні, майбутній нардеп двічі проходив по кримінальних справах про навмисне вбивство, зокрема у серпні 1995 -го та у вересні 1997 років.

Як ми розуміємо, справи ці Муся (а саме таке “поганяло” залишилось за наший героєм – чи антигероєм – з часів його буремної молодості) успішно залагодив. Яким чином йому це вдалося, – неважко здогадатися, враховуючи рівень корумпованості правоохоронної системи і її кровні зв’язки з криміналітетом.

А взагалі Мусієнко перебував в полі зору міліції ще з 1993 року – тобто і він, і працівники МВС прекрасно знали, з ким мають справу. Щодо цього епізоду з біографії Мусієнка-Богдана можемо знайти зовсім небагато свідчень в інтернеті – цілком зрозуміло, що все “зайве” звідти забрали за наполегливим проханням нардепа, підкріпленим, де це було потрібно, банкнотами.

Звичайно, члени цього ОПГ не стріляли і різали усіх підряд конкурентів серед білого дня, і в список найбільш кривавих банд 90-х не ввійдуть, тим не менше, те що це була саме банда, можна сказати без всякого перебільшення.

У вересні 1998 року Мусієнку та двом його співучасникам довелося більш тісно поспілкуватися з працівниками міліції – їх було затримано на гарячому під час вимагання. Банальний рекет – класика жанру для 90-х років. Йшлося про те, що в офісі фірми “Перрі енд ассоушіейтс” Мусієнко разом з її керівником та ще одним переконливого вигляду громадянином наполегливо просили підприємця викупити у них за 4200 доларів його ж власний автомобіль БМВ, котрий незадовго до того відібрали. Зрозуміло, що наполегливість і переконливість цієї трійки зводилась до того, що у разі відмови від такої “вигідної” пропозиції підприємця чекала лише одна дорога – на той світ – піти якою ніхто, крім самовбивць, не поспішає. Саме під час передачі грошей рекетирів на гарячому схопили правоохоронці. Втім, і на цей раз Мусієнко відбувся легким переляком, та і то навряд чи, отримавши в послужний список лише адміністративне правопорушення за спротив міліції.

Саме в цей час, як свідчать матеріали оперативників, прослідковується деякий звязок Мусієнка з відомою на просторах всього СНД бригадою Савлохова. Зокрема, вказано, що бійці Савлохова кришували вже згадану фірму “Перрі енд ассоушіейтс”, а $400 за таку “охорону” від її керівника отримував саме Муся. Подібні ділові зв’язки, звичайно, роблять честь Мусієнку, якщо так взагалі доречно висловлюватися: члени угрупування братів Савлохових були довгий час кримінальними королями не тільки в Київській області, а на значній території України. Втім, Мусієнко не входив до “бойових одиниць” цієї банди і не вважався кримінальним авторитетом, що, звичайно, йому ж на користь – в іншому разі міг би і не дожити до тих часів, коли він став депутатом Богданом. Це доводить приклад і самих Савлохових: на Бориса безліч разів вчиняли замахи, аж поки він сам не помер за підозрілих обставин в травні 2004-го. Його ж молодшого брата Теймураза вбили в березні 2000 року. Лише Руслан вийшов сухим із води і донині тренує збірну України з вільної боротьби.

Мусієнку, як і багатьом іншим нинішнім можновладцям, котрі прийшли в політику і бізнес з кримінального світу, вистачило розуму усвідомити, що рано чи пізно такий хліб насущний стане поперек горла, а ще до того, як це станеться, можна потрапити в могилу або в’язницю. Тому Мусієнко і стає Богданом, бізнесменом, котрий займається торгівлею газом і потроху розширює сферу своїх інтересів – благо, стартовий капітал він собі вже заробив, вірніше, забрав у інших, бо трудовими і кровними ці гроші назвати язик не повертається. Навряд чи бізнесова діяльність Богдана була кришталево чистою – все-таки, пройшовши таку школу життя, людина не буде платити там, де можна не платити. Але економічні злочини і злочини суто кримінальні – це все-таки дві великі різниці: вчиняючи перші, ти можеш називатися бізнесменом чи підприємцем, в крайньому разі – олігархом (в Україні це слово в силу певних причин має негативний відтінок), в другому випадку бандит так і залишається бандитом.

Втім, зараз, в XXI столітті, коли інформація вже давно не є такою закритою, як раніше, набагато легше розібратися, хто є хто. Пересічний виборець, звичайно, не може бути впевнений у всіх людях, яких проведе підтримана ним політична сила до парламенту – це факт. Але обирати конкретну людину з її конкретною біографією по мажоритарному округу – то вже інша справа. І який нам сенс повторювати власні помилки, даючи друге політичне життя таким людям, як Богдан? Нехай вже буде “бізнесменом”, раз за вчинені злочини він так і не отримав свого покарання, врешті-решт, ми не прокурор, не суд, і не Бог, щоб цим перейматися.

Але повторно вручати депутатський мандат “законодавцю”, з якого не було жодної користі в попередньому скликанні, та ще людині з кримінальним минулим – це як мінімум недалекоглядно. Зараз вибори – це єдиний дієвий спосіб громадянина вплинути на політичну ситуацію в країні, і як наслідок – на своє життя в найближчі кілька років. І розбазарити цей шанс, промінявши його на кіло гречки від всяких “богданів”, буде помилкою, за яку потім неодноразово себе картатимемо.

Тарас Кузьменко, Власти.нет