Виступ президента Обами перед країною про проблему Сирії

БІЛИЙ ДІМ
Офіс прес-секретаря
Східний зал

10 вересня 2013 року

ПРЕЗИДЕНТ : Дорогі співвітчизники, сьогодні я хочу поговорити про Сирію — про те, чому ця проблема настільки важлива і що нам слід робити далі.

За останні два роки те, що почалося як серія мирних демонстрацій протесту проти репресивного режиму Башара Асада, переросло у жорстоку громадянську війну. Було вбито понад 100 тисяч осіб. Мільйони людей втекли з країни. Тим часом Америка разом із союзниками надавала населенню гуманітарну допомогу, підтримувала помірковану опозицію і намагалася сприяти політичному врегулюванню. Однак я противився закликам до військової акції, оскільки ми не можемо знайти силовий вихід із громадянської війни в іншій країні, особливо після цілого десятиліття воєн в Іраку і Афганістані.

Однак ситуація докорінно змінилася 21 серпня, коли уряд Асада насмерть задушив газом більше тисячі людей, в тому числі сотні дітей. Страшно згадати картини тих масових звірств: укладені рядами трупи чоловіків, жінок, дітей, загиблих від отруйного газу. Постраждалі, з піною з рота, задихаються. Батько, притискує до тіла своїх мертвих дітей, благаючи їх встати і йти. У ту страшну ніч світ в жахливих подробицях познайомився зі страшною дією хімічної зброї і зрозумів, чому людство переважною більшістю запровадило заборону на його застосування, оголосивши його злочином проти людства і порушенням правил ведення війни.

Так було не завжди. У Першу світову війну серед багатьох тисяч загиблих від смертоносного газу в окопах Європи були і американські солдати. У Другу світову війну, у жахливі роки Голокосту, нацисти труїли людей газом. Оскільки цей вид зброї вбиває людей масами, не розрізняючи солдата і немовляти, цивілізований світ протягом цілого століття працював над його забороною. І в 1997 році Сенат Сполучених Штатів переважною більшістю голосів приєднався до міжнародної домовленості про заборону застосування хімічної зброї, до якої на сьогодні приєдналося 189 урядів, які представляють 98 відсотків людства.

21-го серпня цими основоположними правилами знехтували, разом із загальноприйнятими уявленнями про людяність. Ніхто не заперечує того факту, що в Сирії мало місце застосування хімічної зброї. Світ побачив тисячі відеозаписів, кадрів, знятих мобільними телефонами, повідомлень у соціальних мережах про напад, а гуманітарні організації розповіли про лікарні, переповнені людьми з симптомами отруєння газом.

Більше того, нам відомо, що відповідальність за це несе режим Асада. Ми знаємо, що в дні, які передували атаці 21 серпня, хімічні підрозділи Асада готували до застосування газ зарин поблизу району нападу. Вони роздали своїм солдатам протигази. Потім із зони, контрольованої режимом, вони обстріляли ракетами одинадцять районів, з яких режим намагався вибити сили опозиції. Після того, як ракети розірвалися на землі, газ почав розповсюджуватися, і лікарні заповнилися вмираючими і пораненими. Ми знаємо, що вищі чини військової машини Асада ознайомилися з результатами атаки, і в наступні дні режим посилив обстріл тих же районів. Ми також досліджували проби крові і волосся, взяті у людей на місцевості, і в них був виявлений зарин.

Коли диктатори здійснюють свої звірства, вони сподіваються, що світ буде дивитися в іншу сторону, а жахливі картини згладяться в пам'яті. Але все це сталося. Заперечувати факти неможливо. Зараз питання стоїть про те, що готові робити Сполучені Штати Америки та міжнародна спільнота. Бо те, що сталося з цими людьми, з цими дітьми, – це не просто порушення міжнародних законів, це також загроза нашій безпеці.

Дозвольте пояснити чому. Якщо ми не почнемо діяти, режим Асада не бачитиме, чому йому припиняти застосовувати хімічну зброю. Розмивання заборони і інших тиранів не стимулюватиме добре подумати перш ніж набувати і пускати бойові гази. З часом наші солдати зіткнуться із загрозою хімічних атак на полі бою. Терористичним організаціям стане легше отримувати таку зброю і використати її проти мирного населення.

Якщо бойові дії виплеснуться за межі Сирії, хімічна зброю загрожуватиме нашим союзникам — Туреччині, Йорданії, Ізраїлю. І якщо ми не підтримаємо заборону на хімічну зброю, будуть розхитуватися заборони на інші види зброї масового знищення. Може набратися хоробрості союзник Асада — Іран, якому належить зробити вибір : або знехтувати міжнародними законами та створити ядерну зброю, або вступити на більш мирний шлях.

Ми не згодні жити в такому світі. Питання стоїть саме так. І тому, ретельно вивчивши питання, я вирішив, що інтереси національної безпеки Сполучених Штатів вимагають від нас відповісти на використання хімічної зброї режимом Асада цілеспрямованим військовим ударом. Мета такого удару — змусити Асада відмовитися від застосування хімічної зброї, позбавити його можливості застосовувати хімічну зброю і дати ясно зрозуміти всьому світу, що ми не потерпимо його застосування.

Таке моє рішення як верховного головнокомандувача. Але в той же час я є президентом найстарішої в світі конституційної демократії. Так що, хоча я і маю повноваженнями віддати наказ про нанесення військового удару, я вирішив, враховуючи відсутність прямої і безпосередньої загрози нашій безпеці, винести це питання на обговорення Конгресу. Я вважаю, що наша демократія стає сильнішою, коли президент діє за підтримки Конгресу. І я вважаю, що Америка домагається більшого за кордоном, коли ми займаємо єдину позицію.

Це особливо вірно після того, як протягом десяти років в руках президентів зосереджувалося все більше повноважень розпочинати військові дії, і на плечі наших солдатів лягав усе важчий тягар, — а тим часом обранці народу виявилися усуненими від прийняття критичних рішень, коли мова йшла про застосування сили.

Так, я усвідомлюю, що після важких втрат в Іраку і Афганістані думка про військової акції, нехай навіть вузько обмежені, не може бути привабливою. Зрештою, я чотири з половиною роки працював над тим, як припинити війни, а не починати їх. Наші солдати пішли з Іраку. Наші солдати повертаються додому з Афганістану. І я знаю, що американці чекають від нас, хто працює у Вашингтоні, і від мене в першу чергу, що ми будемо дбати про внутрішні справи нашої країни: про робочі місця, про школи для дітей, про підтримку середнього класу.

Тому не дивно, що ви задаєте мені нелегкі питання. І я хочу відповісти на найважливіші питання, з якими звертаються до мене члени Конгресу і які ви задаєте в листах до мене.

По-перше, багато хто з вас запитують: чи не вступимо ми таким чином на слизьку стежку сповзання до чергової війни? Один чоловік написав мені, що ми «ще не встигли оговтатися від кампанії в Іраку». А інший — ветеран війни — висловився ще різкіше: «Нашу країну просто нудить від війни».

Моя відповідь буде проста: я не пошлю американських солдатів воювати на сирійській землі. Я не розв'яжу безстрокову кампанію, як в Іраку чи Афганістані. Я не стану вести затяжну авіаційну кампанію, як в Лівії або Косово. Це буде вузькоспрямований удар з конкретною метою: змусити припинити застосування хімічної зброї та зменшити військову міць Асада.

Питають мене і про те, навіщо взагалі починати кампанію, якщо не ставити метою зміщення Асада. Як відзначили деякі члени Конгресу, «шпильковими уколами» нічого в Сирії добитися не вдасться.

Дозвольте мені дещо прояснити: збройні сили США не завдають шпилькових уколів. Навіть обмежений удар здатний справити таке враження на Асада, яке не залишить ніяка інша країна. Я не думаю, що ми повинні зіштовхувати чергового диктатора силовими методами: ми дізналися на прикладі Іраку, що дії такого роду роблять нас відповідальними за всі наслідки. Однак цілеспрямований удар здатний змусити Асада, або будь-якого іншого диктатора, подумати двічі, перш ніж застосовувати хімічну зброю.

Може встати також питання про небезпеку відплатних дій. Ми не ігноруємо жодних загроз, але у режиму Асада немає можливості для серйозної загрози нашим збройним силам. Інші ж способи помсти не перевищують рівня небезпеки, з яким ми стикаємося щодня. Ні Асад, ні його союзники не зацікавлені в ескалації, яка призведе до його загибелі. А наш союзник Ізраїль здатний потужно захистити себе, користуючись при цьому непохитною підтримкою Сполучених Штатів Америки.

Багато хто з вас задають більш загальне питання: чому ми повинні втручатися в справи регіону, де справи настільки заплутані, і де — як одна людина написала мені — «ті, хто прийдуть після Асада, можуть виявитися ворогами прав людини»?

Це правда, що деякі з противників Асада є екстремістами. Однак «Аль-Каїда » в Сирії лише зміцніє, якщо там запанує більший хаос внаслідок того, що люди в країні побачать, що світ нічого не робить для запобігання загибелі мирних громадян від газу. Більшість сирійського народу — і сирійської опозиції, з якою ми працюємо — просто бажають гідно і вільно жити в умовах миру. І наступного дня після будь-яких військових дій ми подвоїмо наші зусилля, щоб досягти політичного рішення на підтримку тих, хто відкидає сили тиранії й екстремізму.

І нарешті – багато з вас запитують: чому б не залишити це питання на розсуд інших країн, або не спробувати знайти рішення, які не передбачають застосування сили? Як кілька людей написали мені: «Ми не повинні бути світовим поліцейським».

Я згідний з цим, і маю глибинну схильність до мирних рішень. Протягом останніх двох років моя адміністрація вдавалася до дипломатичних кроків і санкцій, попереджень та перемовин – але режим Асада все одно використав хімічну зброю.

Втім, за останні кілька днів ми побачили певні обнадійливі ознаки. Частково тому, що існує вірогідна загроза військових дій з боку США, а також завдяки конструктивним перемовинам, які я провів з Президентом Путіним, Уряд Росії означив своє бажання долучитися до міжнародної спільноти, аби змусити Асада відмовитися від хімічної зброї. Сьогодні режим Асада визнав, що має такі озброєння, і навіть заявив про свою готовність долучитися до Конвенції про заборону хімічної зброї.

Поки що зарано судити про те, чи стане ця пропозиція реальною, і будь-яка угода має забезпечувати контроль за дотриманням режимом Асада своїх зобов’язань. Але потенційно така ініціатива здатна без застосування сили усунути загрозу використання хімічної зброї – передусім тому, що Росія є одним з найпотужніших союзників Асада.

Відповідно, я звернувся до лідерів Конгресу з проханням відкласти голосування щодо застосування сили допоки ми використовуємо дипломатичний шлях розв’язання проблеми. Я доручив Держсекретареві Джону Керрі у четвер провести зустріч з його російським колегою, а сам продовжуватиму власні перемовини з Президентом Путіним. Я спілкувався з лідерами двох наших найближчих союзних держав – Франції та Великої Британії – і на основі консультацій з Росією та Китаєм ми спільно працюватимемо над висуненням резолюції у Раді безпеки ООН з вимогою до Асада відмовитися від хімічної зброї та зрештою домогтися її знищення під контролем міжнародної спільноти. Ми також надали інспекторам ООН змогу повідомити їхні висновки щодо тих подій, які відбулися 21 серпня. Ми і далі домагатимемося об'єднання зусиль наших союзників від європейського до американського континенту, від Азії до країн Близького Сходу – які вважають, що потрібно діяти.

Тим часом я віддав нашим збройним силам наказ зберігати поточну налаштованість, аби і далі чинити тиск на Асада, а також бути готовими до реагування, якщо дипломатичні кроки не будуть успішними. Сьогодні я хочу знову висловити подяку нашим військовим та їхнім родинам за їхню неймовірну міць та за ті жертви, які вони принесли.

Шановні співгромадяни! Майже сімдесят років Сполучені Штати були і залишаються опорою міжнародної безпеки. Це означає більше, ніж вироблення міжнародних угод – це означає контроль за їх дотриманням. Той, хто обирає роль лідера, часто-густо бере на себе важкий тягар, але світ стає кращим від того, що ми несемо ці зобов’язання.

Отже, моїх друзів з правого боку я запитую: як можна поєднати віру у військову потугу Америки з відсутністю дій на захист вочевидь справедливої справи? Моїх друзів з лівого боку я запитую: як поєднати їхню віру у забезпечення свободи та гідності всіх людей з тим, як діти корчаться від болю та помирають на холодній лікарняній підлозі? Адже іноді просто недостатньо ухвалювати резолюції та робити осуджувальні заяви.

Я хотів би, щоб кожен член Конгресу, і ви, хто дивиться зараз телевізор, ще раз переглянули відеозаписи атаки, а потім запитали себе: в якому світі ми будемо жити, якщо Сполучені Штати Америки бачать, як диктатор нахабно порушує міжнародне право, застосовуючи отруйний газ, а ми не звертаємо уваги?

Франклін Рузвельт якось сказав: «Наша національна налаштованість триматися подалі від зарубіжних воєн і зарубіжних зіткнень не звільняє нас від почуття глибокого занепокоєння, коли кинутий виклик нашим ідеалам і принципам, які ми плекаємо ». Наші ідеали і принципи, а також наша національна безпека поставлені на кону в Сирії, поряд з нашим лідерством у світі, де ми прагнемо до того, щоб найстрашніша зброя ніколи не використовувалося.

Америка не є світовим жандармом. Жахливі речі відбуваються на всій земній кулі, і у нас немає можливості все виправити. Однак, якщо за допомогою певних зусиль і ризику ми зможемо зробити так, щоб діти більше не помирали від отруєння газом, і тим самим створити в підсумку більш безпечні умови нашим власним дітям, я вважаю, що ми зобов'язані діяти. Це те, чим відрізняється Америка. Це те, що робить нас особливими. Давайте ж стримано, але рішуче ніколи не випускати з виду цю істину.

Дякую вам. Благослови вас Господь. І благослови Бог Сполучені Штати Америки.

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 18-09-2013 22:42 |  переглядів