“Усіх в автозак!”- репортаж з відзначення 64-ої річниці УПА

Марш національно-патріотичних партій на честь шістдесят четвертої річниці створення УПА міг пройти цілком мирно, якби не дрібні провокації, що виникали то тут, то там у центрі Києва.

З самого ранку Хрещатик нагадував Грозний після бою. Не те, щоби усе було розгромлене – до цього не дійшло. Незвично виглядала головна вулиця столиці, яка в цей час зазвичай заповнена туристами і розслабленими киянами. Цієї суботи знаючі люди відсиджувалися вдома, випадкові нечисленні перехожі на кожному кроці натикалися на міліцейські кордони з загородженнями. Відпочинок сьогодні не вдався ні в кого.

Вийти з метро на Хрещатик стало першою проблемою.

Вулицю від Майдана загороджувало з півдесятка кордонів з “космонавтами” – міліцейськими спецпідрозділами, підготовленими для охорони громадського порядку під час масових заходів. По обидва кінці Хрещатика – без можливості доступу до його центру — стояли вітренківці та комуністи. З ними – ще з десяток проросійських партій з бабушками-дєдушками, що ніяк не можуть повернутися до радянських часів. Або, як мінімум – об’єднатися з «братньою» Росією.

На самому Майдані у цей час, як і планувалося, зібралися активісти півдесятка патріотичних партій. Переважно – праворадикальних. “Ліберал-патріоти” (якщо їх можна так називати) та демократи «засвітилися» кількома прапорами з символікою Блоку Тимошенко та її ж партії «Батьківщина». Цим і обмежились. І кількість учасників, хоча прогнозували багато тисяч, була далекою від задекларованих цифр.

Після коротких виступів лідерів партій червоно-чорна й жовто-блакитна колона вирушила до Михайлівської площі, де ветерани ОУН-УПА поклали квіти до пам’ятника Жертвам голодомору, звідти відправилися до Софіївської площі на мітинг-молебень. Все проходило до непристойності спокійно і затягнуто, навіть самим учасникам ставало сумно й вони розсіювалися по навколишніх генделиках. Попри усю сумирність у повітрі пахло провокаціями.

Поки біля Софіївської церкви проголошували подяки ветеранам УПА, дрібними гуртами відколювалися скінхеди, судячи з усього, від Української націонал-трудової партії, яка участі в заходах не брала, але її прапори де-не-де мелькали біля мітингу. По 10-20 хлопців і дівчат у закочених джинсах зі звисаючими підтяжками й військових черевиках з різних сторін підходили до Хрещатика, саме туди, де під радянськими та російським прапорами пенсіонери слухали «старые песни о главном» . Вітренківцям, що стояли біля Бессарабської площі, було сумно і тісно між двома рядами міліції. Вони спробували прорватися у бік Майдану і влаштували невеличку сутичку з правоохоронцями. Міліції, здавалося, у цей день було більше, ніж правих і лівих разом узятих, та й організація порядку була досить високою, отже вітренківці, після затримання десяти з них, швидко заспокоїлися. Щоправда, вже пізніше їм не давали розслабитися невідомі патріоти, що намагалися пройти повз синьо-червоний мітинг з державним прапором. Попахувало бійкою, та працівники міліції відстояли свої кордони.

Продираючись через блок-пости, нам вдалося дійти по Хрещатику до Майдану Незалежності. Там оточені міліцією кількадесят поборників радянської (чи то російської, хто їх зрозуміє) ідеї словесно змагалися з ідеологічними противниками, що стояли по інший бік кордону.

Були непевні спроби прорватися і надавати по зубах, але вони скінчилися тим, що капітан крикнув: “До автозаку всіх чотирьох!”. Кількох найактивніших унсовців та одного комуніста закинули в автозак, інші продовжили свою “дискусію”, що полягала у взаємних образах.

Щодо дати по зубах, то руки свербіли багато в кого. Власне, варто було очікувати, що щось десь таки трапиться. Ось, здається, воно: по Хрещатику повз мене пробіг загін “космонавтів”. Усі журналісти зірвалися за ними. Добігли до станції метро, звідти – у двори, де тусувалася зграйка “скінів”. Що ж вони наробили – лишилося загадкою, та й думати про це не було коли – “фашиствующая молодьож” кинулася врозсип. Спецназ і журналісти – за ними. Впіймали, правда, лише одного.

Чому він тікав від міліції й за що його затримали – ніхто пояснити не міг. У цей же час біля метро Хрещатик вибухнуло кілька потужних петард, але чи причетні до цього дрібного хуліганства скінхеди – сказати важко. Так само й те, чим усе завершиться – ні ті, ні інші поки розходитися не збираються.

Зрозуміло одне: ліві, як і обіцяли, не дали правим провести марш на честь ОУН-УПА по Хрещатику. Хоч і самі по ньому не пройшлися. Так само, як і численні туристи, яким таки підпсували відпочинок. Та головне, що не було масових побоїщ на кшталт минулорічних і що ветерани УПА змогли спокійно відзначити своє свято, яке їм давно заборгувала держава.

Дмитро Стаховський

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 15-10-2006 7:53 |  переглядів