Перезавантаження для #Євромайдан

Більшість киян розпочинають ранок з того, що, прокинувшись, поспішають увімкнути Інтернет – чи, бува, не розігнали Майдан. Деякі з моїх знайомих перевіряють новини кілька разів на ніч…

Майдан став фактором столичного життя, до якого кияни вже звикли і без якого не уявляють найближчого майбутнього. Тому що Майдан – це та часточка нашого «я», яка ніколи не мирилася з нахабністю нинішньої владної верхівки.

Матеріалізація неспрйняття влади, що поводиться як окупаційна, чужа.

Тому не поділяю скепсису деяких знайомих – мовляв, а що воно далі буде, люди не зможуть довго чекати…

Майдан – це ми, це наші потаємні прагнення, які нарешті стали відкритими, артикульованими. Тому нікуди він не дінеться, бо нікуди не дінемося ми.

Інше питання, що Майдану потрібні свіжі ідеї, свіжі обличчя на сцені. Врешті, потрібен якийсь прорив… Перезавантаження.

Нинішні лідери, безперечно, відіграли вельми позитивну роль у матеріалізації наших «майданних» поривів. Вони допомогли організації Майдану, налагодженню його мирного життя, структуризації революційних почуттів українців.

Але Майдан – це швидкий і невпинний рух. І за цим рухом лідери опозиції подекуди просто не встигають.

Вони не зуміли реалізувати своєї ж головної вимоги – відставки уряду, що мала б похитнути стовпи, на яких тримається нинішній режим. Бліцкриг з висловленням недовіри уряду був приречений на невдачу – адже в опозиції чудово знали, що не мають достатньої кількості голосів.

Чому ж вони так поспішали? Чому не провели консультації з комуністами, які на хвилі популізму теж почали було грати в опозицію? Чому не провели переговори з мислячими «регіоналами», серед яких чимало невдоволених Азаровим і Ко? Невже сподівалися на чудо?

Ще одна невдача – не Майдану, а опозиційних політиків – локальна поразка на довиборах у Верховну Раду. Дрібничка – а неприємно. Опозиція явно недооцінила важливість моменту. По-перше, невеликі перемоги потрібні Майдану, по-друге, чотири додаткових багнети – на вагу золота для опозиційних фракцій у парламенті.

Чому на довиборах висунули явно слабких кандидатів? Невже співаючому ректору Поплавському не могли протиставити якогось не менш співаючого антивладного кандидата? Чому в Києві не знайшли відомої, харизматичної кандидатури, яка б з легкістю обійшла Пилипишина? Чому здалися в Київській області, віддавши округ на поталу якомусь «регіоналу» Бадаєву? «Батьківщина» киває на «Свободу», «Свобода» — на «Удар», і виходить як завжди…

Гадаю, перший – емоційно-романтичний – період Майдану завершується. Люди вибороли собі місце свободи, організували «державу в державі», на яку не поширюється влада режиму.

Далі нас чекає етап конкретних дій – коли гасла врешті почнуть втілюватися в життя. Владна вертикаль поступово розхитується і втрачає зухвалу самовпевненість. Новий етап вимагає нових людей. І Майдан їх обов’язково знайде. Адже громадяни не сподіваються більше на «месій», які спустяться зі сцени й поліпшать наше життя, а бандитів посадять у тюрми.

Володимир Ільченко

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 23-12-2013 22:03 |  переглядів