1.12.2020 10:23 | Попередня версія sprotiv.org | Наша кнопка | Read sprotiv.org in English | Зробіть Ваш внесок | Розміщення реклами | Зробити стартовою

Влада впроваджує цензуру в інтернеті за російським зразком

Під Новий рік українська інтернет-спільнота отримала в подарунок від можновладців аж два законопроекти про запровадження цензури в інтернеті.

Один із них – проект закону про протидію екстремізму нардепа Колесніченка №3718 від 02.12.2013 р.

Серед інших радикальних обмежень свободи слова, свободи зібрань, права на благодійницьку діяльність, які пропонує депутат від партії регіонів, пропонується також запровадити цензуру в інтернеті. Йдеться, зокрема, про те, що співробітники міліції та СБУ отримають право вимагати видалення з інтернет-сайтів матеріалів, які, на їхню думку, є «екстремістськими». У разі невиконання цих вимог власника сайту пропонується притягувати до кримінальної відповідальності.

Голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко назвав цей проект калькою російського закону про фактичне введення цензури. Адже в Росії вже давно владою здійснюється інтернет-цензура. Комітетом було відхилено цей законопроект.

Друга, не така радикальна, але не менш небезпечна для громадянських свобод законодавча ініціатива влади – це проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет». Його ще не зареєстровано в парламенті, але вже оприлюднено на сайті Державної служби інтелектуальної власності України. Заявлено, що «обговорення» триватиме до 12.01.2014 р.

Відповідно до цього законопроекту, сервісні служби (провайдери, хостери, реєстратори доменів тощо) повинні будуть протягом трьох днів блокувати доступ до веб-сайтів за заявою про порушення авторських прав. При цьому порушенням авторських прав вважається не тільки розміщення чужих об’єктів авторського права, але й лінків на такі об’єкти на інших сайтах та навіть інформації про способи обходу технічних засобів захисту авторського права. У разі, якщо сервісна служба не поспішатиме блокувати сайт за заявою про порушення авторських прав, з неї можуть стягнути значний штраф (до 17 тис. гривень).

Процедура блокування веб-сайтів у законопроекті виписана таким чином, що праву заявника вимагати блокування доступу до сайту надається перевага перед такими конституційними правами власника сайту, як право на свободу висловлювань і право на свободу поширення інформації. Порушується й те ж саме авторське право власника сайту. Адже, створюючи сайт, його власник автоматично набуває авторські права на створені ним елементи сайту. Детальний юридичний аналіз «ляпів» цього законопроекту може бути цікавий фахівцям, я розмістив його у своєму блозі. Законопроект у нинішній та попередній редакціях, оскільки це вже не перша спроба його «протиснути», зазнав нищівної критики з боку медіаюристів, інтернет-спільноти та політичних активістів.

Ініціативи Колесніченка та Державної служби інтелектуальної власності України мають один спільний момент, який є дуже небезпечним для інформаційних свобод в українському секторі інтернету. Йдеться про запровадження обов’язкового видалення змісту сайтів та блокування доступу до веб-сайтів не за рішенням суду. А між тим статтею 3 Цивільного кодексу України серед основних засад цивільного законодавства передбачено судовий захист цивільного права та інтересу.

Намагаючись запровадити позасудовий надзвичайний порядок видалення порушень авторських прав із інтернет-сайтів під приводом боротьби з піратством, влада фактично розписується у своїй неспроможності налагодити нормальну роботу судів в Україні.

Юристи часто скаржаться на тяганину в судах, їхню забюрократизованість, на те, що навіть за законне рішення іноді доводиться платити хабарі, а за своєчасне – платити тричі, не кажучи вже про величезні проблеми з виконанням судових рішень. Однак при цьому рідко згадується причина того, чому правосуддя здійснюється в темних маленьких кімнатках, а державні виконавці в Києві взагалі працюють у будівлях колишніх дитячих садків.

Судова влада в нас досі за радянською звичкою ставиться на четверте місце після «верховної, керуючої та спрямовуючої» (зараз – президентської, за совдепії – компартійної), а також виконавчої та законодавчої. Це практичний вияв безсилля закону, фінансування та матеріального забезпечення юстиції за залишковим принципом, оскільки чиновників, які звикли вирішувати проблеми адміністративно-командними методами, не хвилюють проблеми більшості населення, яке не отримує якісних державних послуг із доступу до правосуддя.

І чиновники, й політики не хочуть ділитися владою з правниками. Чиновники побоюються втратити свої бюджети, а політики – свій авторитет. Тому в нас досі немає справжньої незалежності суддів, що має ґрунтуватися на демократичних процедурах, які дають судді мандат на прийняття самостійних рішень у межах закону та справедливості. Саме в цьому причина залежності суддів від примх правлячого режиму, низький рівень оплати праці суддів та працівників судів, перевантаженість суддів справами, безсоромний тиск на суд із боку чиновників усіх рівнів та політиків, принизливе становище суду порівняно з іншими гілками влади, коли місцеві адміністрації, податкові інспекції, а іноді навіть органи прокуратури та МВС розташовані в більш пристойних будівлях і мають краще фінансування, ніж суди.

Чи не абсурд, що на тлі численних проблем вітчизняної судової системи член комітету Верховної Ради України з питань верховенства права та правосуддя Вадим Колесніченко, замість потурбуватися про появу в Україні нормальних судів вносить законопроект про надання повноважень співробітникам МВС та СБУ без дозволу суду вимагати від громадян видалення «екстремістських» матеріалів з інтернету?!

А Державна служба інтелектуальної власності України тим часом пропонує за три дні блокувати сайти позасудовим способом на вимогу кого завгодно, кому вистачить нахабства назвати себе ображеним правовласником. Мовляв, вирішити проблему захисту авторських прав цивілізованим способом, як це робиться в усьому світі, в Україні неможливо – суди не працюють…

Чи не ховається за цим спроба «зачистити» інформаційний простір перед виборами 2015 року? Наприклад, журналісти сфотографують підкуп виборців шляхом роздачі продуктових наборів у кульочках із логотипом всім відомої партії. А партія одразу зажадає від провайдера заблокувати доступ до сайту ЗМІ з цією фотографією. Скажуть: ми не дозволяли фотографувати символіку нашої партії! От вам свідоцтво про реєстрацію авторського права на партійну символіку! І провайдер заблокує сайт ЗМІ, бо побоїться великого штрафу. А потім журналістам доведеться місяцями доказувати в суді, що вони мали право опублікувати таку фотографію. Можливо, колись сайт усе ж розблокують. Якщо пощастить...

Веб-сайти мають блокуватися виключно за рішеннями судів. Таким має бути наше найперше гасло, бо не можна миритися з цензурою в інтернеті.

І хай влада не посилається на те, що суди не працюють. У такому разі хай спочатку налагодять нормальну роботу судів, щоб кожна зацікавлена особа, а не тільки лобісти драконівських заходів із захисту копірайту, могла відстоювати в суді свої авторські права.

Якщо ж влада надає перевагу позасудовим процедурам – немає сумнівів, що йдеться про протиправні речі. Це схоже на запровадження політичної цензури. Це схоже на створення корупційних схем видалення незручної інформації з інтернету. Адже такі надзвичайні процедури блокування веб-сайтів, без сумнівів, будуть застосовуватися вибірково і за корупційними схемами, за вказівкою згори. Бо їх невибіркове застосування просто суперечило б здоровому глузду.

 

Юрій Шеляженко

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 6-01-2014 12:48 | Кількість переглядів 82280 переглядів

Подiлитись посиланням:




Все про: , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Читайте по темі

Закрити
Вам подобається Спротив? Приєднуйтеся до нас!

Facebook

Twitter

bigmir)net TOP 100 статистика Rambler's Top100