Клоунада Ляшка: як обдурити легковірних громадян і відібрати їхній голос на виборах

Практично не минає й години, щоб інформаційний простір України не стрясався повідомленнями про пригоди бравого нардепа Ляшка. Якщо вірити його бравурним реляціям, то він «виявив, захопив, допитав, знешкодив» усіх ворогів неньки України, а його «батальйони» знищили всіх сепаратистів та переможно завершили АТО. Якщо вірити Ляшкові та його трубадурам, то він один, як Аніка-воїн, тільки завдяки клоунаді, переодяганням та прихильності окремих олігархічних медіа здатен подолати несправедливість та зробити всіх щасливими.

Клоуни бувають різні

Навряд чи Олег Ляшко є добрим сонячним клоуном. Мета циркового клоуна – розсмішити публіку, підняти їй настрій та допомогти вирватися із сірої, рутинної буденності. Клоунада в політиці, а тим більше в країні, що перебуває у стані війни, – це щось зовсім інше. Вона не має на меті викликати позитивні емоції у людей або вирішити нагальні проблеми суспільства. Єдине, що їй під силу – відволікти від важливих завдань, не дати людям визначитися з пріоритетами. Бо це всього-на-всього балаган і бутафорія, де можна імітувати, наслідувати і вдавати, але не більше. Балаганна клоунада Ляшка розігрується тільки з однією метою: за допомогою епатажу обдурити легковірних громадян і відібрати все, що вони мають – їхній голос на виборах. Тому виборцям-глядачам треба завжди пам’ятати, для чого розігрується ця дорога вистава і якої винагороди за неї прагне актор.

Олег Ляшко хоч і виявився добрим артистом оригінального жанру, але піонером у цій справі, звісно, не є. Першим, хто на пострадянському просторі таку роль успішно на себе приміряв, був Владімір Жириновський. Натягнувши маску убогого юродивого, він зняв із себе всі обмеження, чим дозволив собі просто не дотримуватися прийнятих у суспільстві норм та принципів. Але чомусь ніхто з легковірів не задумувався, чому саме Жириновському можна говорити про все, жорстко критикувати деколи навіть самого тирана?

Зрозуміло, що у випадку Жириновського йдеться про багатофункціональну дію. По-перше, не можна повністю закручувати гайки в суспільстві. Завжди треба пам’ятати про важливість функції останнього клапана, інакше пара, що накопичилася в суспільному котлі, обов’язково вибухне. По-друге, роль головного опозиціонера перебирає на себе блазень. Завдяки чому влада у подвійному виграші: опозиція із закритим ротом дуже блідо виглядає на тлі галасливого горлопана, а отже, не може розраховувати на хоча б якусь підтримку в суспільстві, а голоси протестного електорату переходять до ручної політичної сили. По-третє, паяц, біснуючись на популярному телешоу, може спокійнісінько виконувати роль індикатора суспільних настроїв. Мовляв, а що на це скаже народ, якщо ми запровадимо ось такі обмеження?

Як виявилося, в такому амплуа неможливо переграти чи перегнути палицю, бо завжди знайдуться або прихильники такого «мистецтва», або розумніші поблажливо скажуть: «Що з нього візьмеш – дурень…» Дурень дурнем, але свою фракцію в Думі стабільно має, став мільйонером і навіть посаду віце-спікера обіймав.

А от чим вирізняється наш український Жириновський? Перш за все він патріот і за справедливість. Якщо Жириновський бавиться у багатого баріна, який погордливо споглядає на соціальні низи, то Ляшко – захисник усіх ображених та знедолених. Якщо Жириновський – агресор, який обіцяє полоскати російські військові чоботи в Індійському океані, то Ляшко перш за все борець проти внутрішнього ворога, який засів у чиновницьких кабінетах і якщо не відкрито виступає проти України, то саботує вже точно. І найбільше, що об’єднує обох, є епатаж, кураж та оперетковість поведінки.

П’яні погрози з лазні знищити Америку від Жириновського і вила в руках дорого вбраного Ляшка – це поведінка виключно заради піару, не більше і не менше. А де піар – там обов’язково задіяні медіа. І Жириновський, і Ляшко постаті медійні. Не випадково камери супроводжують нардепа Ляшка заледве не до вбиральні. Особливо полюбляє нардепа Ляшка телеканал «Інтер», що під контролем колишнього голови адміністрації президента Януковича Сергія Льовочкіна. От Ляшко проводжає бійців «свого» батальйону на фронт, от він затримує сепаратиста, ось проводить допит міністра оборони самопроголошеної ДНР, а тут розправляється із чиновником, якого запідозрив у симпатіях до сепаратистів.

Мультгерой спішить на допомогу

Мобільність та медійність Олега Ляшка вражають. Якби якийсь історик в майбутньому захотів написати історію України 2013—2014 рр. і намагався це зробити за відеоматеріалами, то він змушений був би констатувати: Революцію Гідності здійснив Ляшко, він же самотужки виграв АТО. А для того, щоб переконатися у правильності зроблених висновків, ознайомився б з оцінками іменитого політолога Ігоря Попова, який невтомно повторює, що «основним досягненням Революції Гідності є оновлення політичних облич», і одразу чомусь переходить до особи Олега Ляшка, якому пророкує неймовірний політичний успіх (Інтерв’ю на Espreso.tv від 28 квітня).

Він же коментує успіх радикальної партії Ляшка на виборах у Київраду та його особистий рейтинг як кандидати в президенти України: «Високий результат Олега Ляшка – це сигнал іншим політикам, що виборець хоче не лише чути гарні заяви й обіцянки, але бажає від політиків реальних результативних дій. Саме Ляшко особисто приїжджає в ті регіони, де потрібна допомога всеукраїнського політика. Він відновлює справедливість на сесіях місцевих рад, він особисто ламає паркани, які заважають громадянам проходити до місць відпочинку. Він ловить та допитує лідерів сепаратистів на Донбасі». Дивно, але що має статися з політологом, щоб він вдався до таких відвертих маніпуляцій? А ця цитата – це суцільна маніпуляція.

Справа в тому, що, крім слів, відеокартинки та відвертого піару в Ляшка нема жодних конкретних справ. Особливо насмішили слова «відновлює справедливість». Так і хочеться спитати, де, коли, як і чи це може зробити одна людина. Напрошуються аналогії з героями американських мультиків про Чорного Плаща, що поспішає на допомогу. Але мультики мультиками, а в Україні триває кривава війна. І тому виникає закономірне питання, чим і як може нашкодити цей герой з мультфільму українському суспільству? Може, і от вони аргументи.

Почнемо з Революції Гідності. Звісно, що події на Майдані в Києві минулої зими були тільки початком неймовірних перетворень, які мають статися в українському суспільстві. Україна має захистити свій суверенітет і одночасно провести глибинні соціально-економічні реформи. Нема такої сфери, яка не потребувала б докорінних змін. А тут знову вже знайомий нам політолог Ігор Попов намагається підсунути думку, що єдиною реформістською політсилою в Україні є радикальна партія Ляшка: «Суспільний запит на найбільш радикальні реформи раніше реалізували «Батьківщина» та «Свобода», проте результат президентських виборів показав, що їхні виборці більше вірять Радикальній партії Ляшка». Хотілося б спитати у пана політолога, а які радикальні реформи пропонували і, головне, здійснювали «Батьківщина» та «Свобода» до недавніх виборів? І які такі радикальні реформи пропонує, вибачайте за тавтологію, радикальна партія Ляшка? Де цей пакет реформ, хто його розробив і де його публічне обговорення? Наразі помітним був лише голий популізм цього пана та його партії.

А тепер поговоримо про антитерористичну операцію та військові дії на Донбасі. Переглядаючи рекламні ролики від Ляшка, складається враження, що в Україні нема ні збройних сил, ані Національної гвардії, окрім напівміфічних «його» батальйонів, що вся війна – це така собі виправа бравого вояка Швейка на Схід. Ніхто не може знайти і затримати мера-сепаратиста, міністра-терориста або ж хоч якогось ворога України, ніхто крім нього – Ляшка, який картинно на камеру проводить допити і потім у Фейсбуці виносить вердикти: «Допитав одного з лідерів сепаратистів, міністра оборони так званої Донецької республіки Ігоря Хакмізянова. Цей покидьок зізнався у тому, що співпрацював з ФСБ, отримував від них гроші, брав участь в отруєнні українських військових, отримував інструкції від співробітника ГРУ, полковника Ігоря «Стрілка»-Гіркіна, розстрілював українців. Смерть окупантам та їх посібникам!»

Іще про допити. Хто такий народний депутат Ляшко, щоб проводити оперативно-розшукові дії в зоні АТО та особливо допитувати полонених? Ніхто. Таких повноважень він ніколи не мав і ніхто їх йому не делегував. І те, що абсолютно стороння особа проводить допити, нехай навіть терористів і сепаратистів, роздягає їх та принижує, виходить не тільки поза межі правового поля, але й здорового глузду. Виникає також закономірне питання, а що стається потім з тими даними, які довелося вибити із затриманих – чи потрапляють вони до МВС, СБУ, військової розвідки та контррозвідки? Чому цього не роблять ті служби, які мали б робити це, згідно з посадовими функціями? Якщо не справляються, то треба подумати про негайну ротацію працівників.

І найгірше, звикнувши жити медійним життям, пан Ляшко вже не розрізняє, де закрита інформація про плановані військові операції, а де його власний піар. Недавно в піарному пориві він «розсекретив» плани одного зі «своїх» батальйонів, в результаті чого той потрапив у засідку. Одним словом, нав’язлива присутність цього, м’яко кажучи, актора, в зоні АТО та його медійна популярність створюють враження, що Українська держава така собі не зовсім і держава. Що добровольчі батальйони в зоні бойових дій – це не зразок патріотизму, а анархія й отаманщина. Що в Українській державі не діють закони і нема судочинства, а є тільки влада сильнішого. Приниження людської гідності затриманих та відсутність відповідної реакції державних органів та українського суспільства лягають брудними плямами на шляхетну боротьбу українців за суверенітет, демократичні цінності та й просто за своє майбутнє. Чи не занадто висока ціна заради піару одного, нехай навіть дуже талановитого блазня?

P.S. Написати цей текст мене спонукала недавня ганьба, якої зазнав Львів на Сихові. Цю ганьбу можна було б назвати «явлінням Ляшка» плебсові. Але не тільки простий люд постав перед Ляшком, щоб побачити, як той цілує кетяги калини. Заради майже гарантованого депутатства, бо рейтинги партії Ляшка зашкалюють, погодилися бути його підтанцьовкою навіть знані львівські медійники, політики та самооборонівці: Дмитро Добродомов, Валерій Веремчук, Андрій Кісера та Андрій Мисик. Більшість із них вже показала свою політичну всеїдність, бо кандидували у Верховну Раду від різних партій, хоча й марно. Тепер прийшла черга радикальної партії Ляшка. Медійному Ляшкові додатковий медіаресур не зашкодить, а нашим всеїдним політикам може й знадобитися. Що ж, шоу має тривати!