Андрій Ольховський: Бойко завдає попереджувального удару

Ніхто не сумнівався, що «субмарина» на ім’я Юрій Бойко, яка два місяці лежала на дні, спливе. Але спливання цього чекали де завгодно: у Москві, в Угорщині, але тільки не в Україні, та ще й у великій політиці.

«Графа Монте-Крісто з мене не вийшло, доведеться перекваліфіковуватися в управдоми», — очевидно, пригадав ці оптимістичні слова Остапа Бендера Юрій Бойко і вирішив, не перетинаючи кордону, облаштовувати своє подальше життя в Україні.

Інформаційна реанімація Юрія Анатолійовича відбулася минулого тижня у форматі прес-конференції під назвою «Відсутність у уряду системного підходу до питань нафтового ринку створює ризик зупинки більшості НПЗ». Захід був екстра-оригінальним уже хоча б тому, що пускали на нього всіх охочих, навіть без попередньої реєстрації.

Уявити собі таке ще півроку тому було неможливо – всі акції за участю Юрія Бойка були до неможливості «камерними» і «академічними». І допуск на них обмежувався десятком близьких до тіла журналістів. Але часи змінюються, і колишньому главі НАК «Нафтогаз України» доводиться йти в ногу з часом. Про «ризик зупинки більшості НПЗ» говорилося мало і непереконливо – всім і так зрозуміло, що це була просто «замануха» для червоного слівця. І власники НПЗ свої підприємства не зупинятимуть, навіть якщо уряд примусить їх вранці робити зарядку безпосередньо на території нафтопереробних заводів.

З більшою активністю говорив Юрій Анатолійович на найпопулярнішу нині тему – утиски представників старої влади владою новою.

Особливо він підкреслив, що «вище керівництво «Нафтогазу» в своїй роботі керувалося дотриманням національних інтересів і проводило політику, направлену на захист українських виробників і споживачів енергоносіїв. Якщо будуть пред’явлені будь-які незаконні звинувачення, ми діятимемо в законодавчому полі з адвокатами без виїзду з країни».

Про те, що претензії до НАКу мав і колишній уряд, Юрій Анатолійович вважав за краще не згадувати. А то ще спливе з глибин пам’яті заява в.о. Прем’єра Миколи Азарова напередодні Різдва про те, що Бойко зайнявся самоуправством в питанні поставок туркменського газу, і «уряд не доручав Бойку підписувати договір і не надавав повноважень».

Причиною незвичної для Азарова велеречивості, нагадаємо, був факт підписання 3 січня поточного року між НАК «Нафтогаз України» і Туркменістаном додаткової угоди про поставки газу в 2005 році до довгострокового контракту про поставки газу в Україну. Угода передбачала, що тепер Україна платитиме Туркменістану 58 дол. за тисячу кубометрів газу, а не 44 дол., як раніше. Хоча ще за кілька днів до цього Бойко стверджував, що ситуацію він, як «досвідчений менеджер» — розрулює.

Юрій Анатолійович прагнув берегти око, і про цей факт не згадував. Зате багато говорив про те, що саме під його керівництвом «Нафтогаз» ліквідував заборгованості за природний газ перед Росією в розмірі близько 1,5 млрд. дол. і Туркменістаном в розмірі близько 300 млн. дол. Риторика державного мужа екс-главі НАКу вдалася: «Для нас це було принципово, оскільки, коли має борги «Нафтогаз», незалежно від прізвища керівника, ці борги асоціюються з Україною. Для нас було справою честі якнайшвидше ліквідувати цю заборгованість, щоб вона не була якимось каменем спотикання у відносинах між країнами і не слугувала якимось козирем».

Про те, що “газпромівські борги” погасили за рахунок прийдешніх поколінь, промовчав. І що через це тепер Україна змушена щороку докуповувати 5 млрд. кубометрів газу протягом 5 років не по 50 дол., а за ринковою ціною, тобто по мінімум 80 дол., теж намагався не говорити. А це, на хвилиночку, 750 мільйонів дол. державних грошей! Дійсно: навіщо псувати журналістам настрій?

Словесна заочна дуель з Прем’єром Юлією Тимошенко пройшла під девізом Михайла Самуельйовича Паніковського «Ти хто такий?». Почавши словами «Критика звучить на мою адресу особисто з боку Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, яка очолювала свого часу корпорацію «Єдині енергетичні системи України» і яка на сьогодні має заборгованість перед російськими державними структурами на суму більше ніж 400 млн. дол.», — Юрій Анатолійович підсумував: «Вона (Тимошенко. — proUA) мені сказала, що можна жити і з боргами. Природно, їй можна жити з боргами, оскільки корпорацію ЄЕСУ асоціюють тільки з прізвищами Тимошенко і Лазаренко. «Нафтогаз» собі такої розкоші дозволити не міг, тому що це обличчя країни».

Але найголовніше в сучасному контексті існування Юрія Бойка – не туркменський газ і навіть не Юлія Володимирівна. Глава наглядової ради «Укрнафти», трохи пококетувавши, зізнався, що йде у велику політику. І найближчим часом має намір вступити в Республіканську партію України, яку нещодавно створив і зареєстрував у Мін’юсті Юлій Іоффе – його давній і хороший друг. Навіщо йти в політику? Тому що «робота в політиці – робота на державу. Я і раніше як держменеджер працював на державу». За словами потенційного республіканця, партія має європейську ідеологію, належить до центристського напряму і в опозиційному полі не діятиме.
І ось тут Юрія Бойка можна повністю зрозуміти і підтримати. Особливо в контексті наступного його пасажу: «Перевірки, які проводяться в «Нафтогазі України» за дорученням Тимошенко і контролюються особисто нею, носять чисто замовний характер. Їхньою кінцевою метою є зібрати якомога більше матеріалів для порушення кримінальних справ на колишніх керівників НАКу».

Отже, тепер, якщо правоохоронці нарешті розплутають клубок на ймення «Нафтогаз» і знайдуть, скажемо так, «неефективну витрату грошей», то Бойко стане не просто звинуваченим, а «жертвою політичних репресій». Після «справи Колесникова» пазл може вийти ще той.
Так що всі ці брудні натяки з продажем неврахованого газу, чудасіями з «Укрнафтою», мільйонними проплатами матеріалів піару, загадковими посередниками, туркменськими домовленостями, — все це тепер не тільки брехня і наклеп, а й політичне замовлення, смерть свободи слова, демонстрацій і віросповідання.

Тому наважимось припустити, знаючи вміння лавірувати, притаманне відставному головному нафтогазівцю, — залишитися на плаву він зможе. Правда, з політикою Бойку пощастило менше – дуже прізвище поширене. Тільки у Верховній Раді Бойків аж троє (причому там є член «Нашої України» і Комітету з питань свободи слова й інформації Юрій Анатолійович Бойко), а ще є Юрій Володимирович Бойко, лідер партії «Успішна Україна»... І спробуй тут не загубися в натовпі однофамільників, тезок і людей, які хочуть залишитися на плаву за будь-якої влади.

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 21-04-2005 19:55 |  переглядів