Думка. Як розв’язати проблему “політичної реформи”

Як юрист я спробував поставити себе на місце судді Конституційного Суду України в розв’язанні проблеми політичної реформи.

Нинішня структура української влади відображує чотирикутник: Президент, прем’єр, Верховна Рада та судова влада. Але виконавча влада не терпить дихотомії розподілу. Ніякого балансу між гілками виконавчої влади не повинно існувати. Найбільш ефективна модель державного управління – згідно з теоріями класичного й прагматичного конституціоналізму – “описується” трикутником, коли влада поділяється на виконавчу, законодавчу та судову.

Як у ідеалі, так і на практиці, виконавча влада має бути єдиною. Зсув владних повноважень до прем’єра неминуче спричиняє кардинальну перебудову встановленої конституційної моделі в Україні.

Президент України Віктор Ющенко уклав угоду з попереднім режимом, яку важко, навіть з великою натяжкою, вважати конституційно легітимною з огляду на міжнародну практику конституційного права.

Якби вельмишановний пан Ющенко був монархом, тоді, як єдине джерело суверенності, він міг би підписати угоду з парламентом про обмеження своєї влади відповідно до запропонованих змін конституційного режиму. Але оскільки Президент був обраний народом – єдиним джерелом суверенної влади в Україні, – то згідно з чинними на той момент нормами національного права не мав юридичних повноважень підписувати політичні угоди, що передбачали такі радикальні юридичні наслідки. Аргументи пана Мороза про суто політичний характер “політичної реформи” не витримують критики, бо ця реформа не має виключно політичного характеру. Ця реформа – за природою – є конституційним правочином зі всіма відповідними наслідками теперішнього конституційного паралічу. Окрім цього, пан Ющенко ще не присягнув Україні на момент підписання т.зв. реформи, що позбавляє легітимності його домовини з попереднім режимом і тодішнім парламентом.

Народ як єдине джерело суверенної влади має вирішувати структуру соціального менеджменту для себе сам. Пан Ющенко не мав юридичних повноважень для прийняття конституційних змін, ухвалення яких було здійснене з ігноруванням Конституції та правового змісту президентського мандата.

Отже, доля т.зв. “політреформи” має бути вирішена єдиним сувереном України – народом – на всенародному референдумі. Конституційний Суд України має всі необхідні повноваження для формулювання запитань, що мають міститися в бюлетенях для з’ясування волі суверена щодо конституційної структури влади. Рішення суверена має бути відтак втілене в життя як виконавчою, так і законодавчою гілками влади.

Мандат Конституційного Суду України вимагає від нього бути охоронцем конституційного режиму і стежити, щоб кардинальні зміни цього режиму здійснювалися легітимними суб’єктами, серед яких народові як єдиному джерелу суверенітету належить перше й найвагоміше слово.

Ігор Особік, правник, м. Львів

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 14-03-2007 15:32 |  переглядів