Як остання блядь із ескорту Путіна

Наприкінці січня в Авдіївці був армагедон. Безперервні обстріли і замерзаючі люди. Пункти обігріву і гуманітарна допомога з усіх куточків України. Серія трун під мокрим дощем на Майдані Незалежності. Лиш після загибелі молодого командира Андрія Кизила мільйони людей дізнались, що в армію йдуть робити професійну кар'єру талановиті люди. І в 23 командують взводами і полками.

«Ми глибоко стурбовані», — сказав тоді світ. Чужі рани не кровоточать. Чужий біль не вивертає твоє тіло навиворіт.

Але тут підривається автомобіль місії ОБСЄ. Гине медик із США, німкеня і чех отримують поранення — і тут кожен євробюргер згадує про свою сорочку ближче до тіла.

Назвали терактом. Вимагають розслідування. Згадали про небезпечні умови роботи місії ОБСЄ. Вимагають обидві сторони виконувати Мінські домовленості.

Наші найближчі сусіди поляки взагалі похвалилися, що там працює 38 їхніх громадян і їм конче треба безпека. Бо робота тяжка — забезпечення миру в Україні.

Є відчуття, що на нас знову тиснуть і змушують визнати вину.

А насправді деяким членам місій треба менше фоткатись із сєпарами і випивати в луганських барах. Називати речі своїми іменами: окупанта — окупантом, війну — війною. Тоді і свої на мінах не підриватимуться.

Окремо. Нема сенсу говорити про «забезпечення безпеки українською стороною», коли зовнішню агресію в світі досі сприймають за внутрішній конфлікт. Коли дехто ще досі не зрозумів, хто збив малазійський Боїнг. Коли як би світ не висловлював глибоку занепокоєність і обговорював її на Радбезі ООН — Росія, задравши кирпу, усе це вкотре заветує, як було низку разів і по Сирії, і по Україні, і по Боїнгу. І нарешті — коли ПАРЄ і євробюргери тверезо оцінять Педро Аграмунта, який поїхав випивати із депутатами Госдуми Росії до Сирії.

Як остання блядь із ескорту Путіна.

Марина Данилюк-Ярмолаєва, український інформаційний портал