Помилка того хто вижив. Суспільство ставиться до контрнаступу, як до якогось футбольного мундіалю

Украінські тг-канали дають в рази більше інформації по знищенню російської технікі та особового складу ворога, ніж викладують російські. Дійсно, дуже багато підтверджень, ось тобі танк, на тобі гранату в люк, ось тобі беха розлітається від влучання ПТУРа, ось ФПВ-дрон залітає в якусь техніку, а ось вдале влучання Ескалібура.

Украінська армія дійсно демонструє гарні результати, і саме демонстрація вдалих історій формує у суспільства внутрішню думку, що все це... просто.

Ось як класно влітає ФПВ-дрон у беху, я б теж міг навчитись так стіками працювати. А ось мавік спалює танк скидуючі бомбу в відкритий люк. Ну це ж не складно. А ось крило корегує роботу арти, і таке пряме влучання. Відео гарної якості, крило висить над сектором, будучі снайперським прицілом для гаубиці. Ну висить і висить, нічого складного.

І суспільство вирішує що війна — це не так складно, ми ось як класно розвалюємо ВС РФ (ахуєть кричали гості, які ще «ми»? — спитали би бійці ЗСУ які вже рік без ротації, але то окремо), в нас все гуд, давайте вже контрнаступ якнайшвидше, бо скільки вже там можно воювати.

Тому що суспільство не бачить того, що не попадає на обрізані роліки з накладеною бойовою музикою. Не бачить як найсправді досягаються ці результати.

Вони не знають що для того щоб закинути гранату в люк танка мавіком, спочатку потрібно зробити таку собі дрібничку — зупинити танк. І вони не знають що цей танк був зупинепний в результаті дводенного штурма, там йому прийшов ПТУР в бік і розірвав на танку трак, і що цей танк встигнув вистріляти половину свого бк по нашім позиціям, і в результаті цього були загиблі та поранені. Вони не бачили як птуріст влучив ракетою в танк що стояв по іншу сторону посадки, розумія що малоймовірне влучання, але треба було якось зупиняти того сталевого монстра що розбирає зараз нашіх хлопців разом з позицією. Влучив. Так, не дуже ефективно, пошкодив тільки, але екіпаж швидко покинув танк, і наші хлопці зараз в безпеці. Вони не знають як потім сутки вибивали з посадок «вагнерів», якіх тупо кинули на полі боя. І тільки потім, коли все затихло, була дана вказівка «добити» техніку на полі бою, щоб ії не віттягнули на ремонт, чи просто на донора запчастин. І ось він ваш мавік, якій долетає та кидає гранату в люк. Занавіс. Всі аплодують.

Суспільство не знає що ФПВешніки — як правило переміщуються на передовій, зі своіми ретрансляторами, дронами, та бойовими частинами. Зона роботи іх дронів невелика, тому підходити доводиться близько. Що часто ціль на яку тебе наводять, вже встигла звалити, поки ти підлетів. І твій дрон втрачається. Нова ціль. Знов невдача. Обстріл. Заліг в посадці, чекаєте на закінчення обстрілу. По рації кажуть що десь тут літає мавік росіян. Все, відлетів. Можна йти. Нова позиція і ціль. Брак вироба, технічна несправність, дрон не долетів. На сьогодні все. Завтра новий день, і можливо в результаті буде ураження, яке порадує суспільство красивим роліком в тг-каналі. А може і ні.

Великі крила — це ж просто, полетіть, розвідайте, ось зараз туди арта влучить. Суспільство не знає як оператори великих крил готовлять собі місця під вильоти, маскуючись в кожній зоні, бо розуміють що вони приоритетна ціль. Деякі це не зразу розуміють, але приход «Краснополя», або «Ланцета» чи «Куба» швидко вправлює мізки. Те що ти в тилу — це не означає що тебе не дістануть, особливо якщо за тобою цілеспрямованно полюють. І коли ти і корегуєшь арту, і в той же час спілкуєшься с РЕРівцями, які дають тобі триангуляцію переміщення Орлана-30 поруч з тобою, причому РЕБ в секторі зараз робить все можливе щоб не пустити вороже крило в зону де стоїть екіпаж БПЛА, та позиції артилерії. Як ти борешься за своє крило під діями як дружнього, так і ворожего РЕБа, стараючись давати картинку арті під час залпів, і бачишь що сьогодні не іх день, ну не влучають вони зараз.

Нічого, завтра буде інший день, буде нова шахова партія з ворожими БПЛА та РЕБом, і можливо боженька таки вкладе снаряд з нашої гаубиці точнесенько по тим координатам що ти дав. Але не сьогодні. Завтра. Чи післязавтра. А працювати треба кожен день. І це все заради красивого роліка, за яким незрозуміло скільки роботи було вкладено в ці півхвилину успіху.

Нікому не цікаво бачити нудну щоденну працю. Всі зосереджені на історіях успіху.

І що перегортає в останній час — це анонсований контр-наступ. Бо ти розуміешь, що буде важко. Деякім бригадам потрібно буде йти та штурмувати укріплені позиції. Під ворожею артою, яка навіть в часи «снарядного голоду» стріляє втричі більше ніж ми. По замінованим полям. Проти противника якій безжально кидає на поле бою будь-які людські резерви. Що бригади які рік стояли в обороні ніхто не відпустить. Ці всі люди, які з останніх сил тримають позиції давно вже некомплектними підрозділами, теж вийдуть з окопів та підуть вперед. І будуть при цьому гинути. Що десь буде справжній ад, що горіти буде вже наша в основному техніка (хто штурмує — той і втрачає більше техніки, це логічно), і далеко не все заплановане буде можливість виконати.

Це буде кроваво, та дуже болюче.

Наша країна ставиться до контрнаступу, як до якогось футбольного мундіалю. На Лімані, Харькові та Херсоні ж вдалось — ну і тут буде все гуд. Багато загиблих захисників — ну я ж не бачу це по тг-ролікам, в мойому манямірку все зашибісь. Так що контр-наступайте там якось швидше.

Контр-наступ відбудеться згідно планам командування, та в той час який буде для цього оптимальний. Якщо командування вирішить його відкласти чи прискорити — на то є причини.

Ті самі причини, які ви ніколи не побачити в сводках Міноборони чи в роліках тг-каналів. Бо помилка того хто вижив, на вас не розповсюджується. Ви то виживите, тільки тому що не згодні бути в цій рандомній рулетці смерті.

А багато хто — ні.

Serg Marco, facebook