Деякі тіла загиблих морпіхів ми змогли забрати через пару місяців. Чи причетний до цих подій генерал Содоль?

Тоді морпіхи взяли Новодонецьке, вийшли на лінію Керменчика згідно попереднього плану, але там зустріли шалений опір з крупнокаліберних кулеметів, які були заховані в ДОТах всюди по посадках. Зі слів взводу розвідки 2-го батальйону (ми жили поруч і кентувалися), на всю штурмову групу була єдина рація у взводного, який загинув в першу годину бою. Детальний план операції особовому складу не доводився, командири обмежилися демонстрацією стрілочок на мапі. Розвіддані були дуже поверхневими. Через майже повну відсутність інформації і брак технічного забезпечення, зокрема рацій для взаємодії, велика кількість особового складу відмовилися приймати в ній участь.

Наслідком вогневого спротиву на лінії Керменчика привело до того, що всі почали відкатуватися до Новодонецького в очікуванні реорганізації бою. Техніка їздила по селу під щільним вогнем артилерії та поступово знищувалася.

Ми сиділи на своєму ППД в очікуванні наказу на висування для допомоги та охуївали від того, що відбувається. Здається, о четвертій дня приїхав наш командир взводу і розповів як чи комбат, чи комбриг морпіхів зайшов до нашого комбата, вал'яжно сів на диван і пафосно сказав: мої сьогодні Новодонецьке взяли! Навіть офіцери нижньої ланки, які були при цьому присутні, не витримали та спитали чи він часом не дебіл?!

Потім цьому чи комбату чи комбригу показали, що саме відбувається на трансляціях. Був розроблений новий план, як наш взвод мав увірватися в Новодонецьке та вивести всіх вцілілих.

За нами виїхав Макспро, який по дорозі роз'їбали. Поки чекали інший транспорт, задачу скасували з формулюванням, що вже немає кого виводити. А це, блядь, охуєнно неприємно почути!

Ще трохи згодом з'ясувалося, що наші штурмовики продовжували утримувати два будинки і по перехопленню вночі ми дізналися, що ворог вирушив на їх зачистку. Залишки наших морпіхів ще впродовж кількох тижнів по-одному, по-двоє виходили на наші позиції.

Наступного дня була ще одна спроба штурму. Леопард та АМХ між собою обмінялися пострілами — не влучили, пощастило, що вчасно були повідомлені про ведення френдлі фаєру. Згодом один з АМХів підірвався на своїй міні, встановленій нашими попередниками. Карта мінних полів була відсутня.

В посадках західніше майже всюди було просування вперед, але в багатьох місцях ворог проводив свої контрштурмові дії. Деякі тіла загиблих морпіхів ми змогли забрати через пару місяців, ще частину восени, але на жаль не всіх.

Говорять, що проти вищого офіцерського складу досі проводяться службові розслідування. За ґратами ніхто з них не опинився, тож перевірки, судячи з усього формальні. Я іноді навіть в деяких новинах зустрічав відвертий піздьож стосовно тих подій. Тому й думаю, що відмазують. А хотілося б, щоб такі командири відповідали за своє планування та рішення, бо вони загубили своїм керуванням багато життів достойних людей і професійних військових.

Чи причетний до цих подій генерал Содоль, мені на 100 відсотків невідомо. Але загалом хочу сказати, що безкарність керівництва сильно деморалізує. І це є однією з основних причин провалу мобілізаційної кампанії.

Ігор Криворучко, фейсбук