Скасований Майдан

Останнім часом наш новий Президент дає дедалі більше підстав для сумних роздумів. І для багатьох запитань...

По-перше, чи має він сталі переконання, які не змінюються щоразу залежно від того, куди дме політичний вітер? Адже надто часто він, як і його попередник, починає демонструвати те, що, оцінюючи ментальні особливості козацької старшини XVIII ст., російська імператриця Катерина ІІ назвала “шатость малоросійская”. То ліворуч, то праворуч, то крок уперед, то два кроки назад... І куди ми прийдемо такою танцювальною ходою, часом не туди, звідки намагалися втекти?

По-друге, незрідка наш Президент підписує розпорядження, лобіює закони в парламенті, які за уважного розгляду мали б викликати абсолютне несприйняття будь-якого патріотичного лідера держави.

По-третє, про деякі надзвичайно важливі для української нації речі (зокрема, про мовну політику, конфесійну, регіональну, військову тощо) Президент має уявлення на рівні горезвісної ленінської куховарки. Президент будь-де в світі не обов’язково фахівець з усіх питань, але треба вміти швидко навчатися, принаймні там, де йдеться про ключові проблеми.

Автор цих рядків, стоячи на Майдані, голосуючи за Ющенка і агітуючи за нього, водночас ставився до нашого улюбленця доволі скептично й іронічно. Так, сільський парубок з Хоружівки, жахливий суржик, обмаль вольових якостей, інколи виявляє феноменальну наївність. Звичайно, не ідеал, але явно менше зло порівняно з Януковичем. Хоча хто б виглядав погано порівняно з Януковичем?

Тоді, на Майдані, я мав один мотив голосувати за Ющенка: я вірив, що, на відміну від донецького “дона”, Ющенко не здасть Україну Москві. Тепер такої впевненості не маю.

Слухаючи, приміром, нинішні, постмайданівські заяви Президента про ЄЕП і порівнюючи їх із його попередніми, мимоволі згадую слова Шевченка: “Село неначе погоріло, неначе люди подуріли”. Складається враження, що нова влада щодо ЄЕПу виконує програму Януковича. Секретар РНБОУ Порошенко розглядає можливості й наслідки запровадження подвійного громадянства з Росією. “Фішку” російської мови з програми Віктора Федоровича він уже розглядав. Наскільки я пам’ятаю, ніхто з присутніх на Майдані за ці проекти не голосував. Якби люди Майдану цього хотіли, то обрали б не Ющенка, а Януковича.

Будучи народним депутатом, В.Ющенко називав угоди про ЄЕП зрадою національних інтересів України. Після того як ми зробили його Президентом, він не лише не денонсував ці угоди, а, перебуваючи в гостях у Назарбаєва в Казахстані, повідомив, що Україна не від того, щоб визнати наднаціональні керівні органи ЄЕПу. Брюссель, не кажучи вже про друзів (поляків), перебуває у стані нокауту і згадує Кучму з його багатовекторністю просування від Європи до Москви. Ще кілька таких дипломатичних “перемог” у демонстрації “шатості малоросійської” — і можна забути шлях до Брюсселя, Страсбурга та інших центрів ЄС і НАТО. Юлія Тимошенко, яка теж таврувала ЄЕП як спрямований проти суверенітету України геополітичний проект, нині або мудро мовчить, або верзе якусь проЄЕПівську нісенітницю, мовляв, ми не проти, ми — за, але із застереженнями. Навіть російська військова прокуратура не навчила Юлію Володимирівну тому, що в Москві плюють на всі застереження, і якщо Україна знову влізе у ту ж пастку, то її лідери зможуть використати всі свої “застереження” за безпосереднім призначенням у путінському “сортирі”.

Якби ж тільки Ющенко і Тимошенко! “Ді-джей” Майдану Микола Томенко рішуче встав на захист ЄЕПу, одночасно страшенно побоюючись, щоб з Кабміну не просочилася інформація про обговорення цієї делікатної теми. Але на допомогу прийшов перший запеклий друг прем’єрки Анатолій Кінах, запропонувавши засекретити від українців усі “ЄЕПнуті” документи. Здається, такого навіть Азаров не робив...

Таки ж справді показилися... Хотілося б лише дізнатися, хто або що став (стало) збудником “хвороби”.

А хіба не зрозуміло тепер так чітко і прозоро, як це було їм зрозуміло на Майдані, що ЄЕП — це більш чи менш швидка втрата суверенітету, дерибан української економіки російськими олігархічними чекістами і нова залізна завіса між Україною та Європою? І тоді вже будь-які посилання на право, конституцію та інші гарні речі виглядатимуть смішно — “вологодский конвой шутить не любит!”. На заяви київських малоросів, що, мовляв, ЄЕП суперечить Конституції України, російські представники з конструктивністю армійського старшини і в кращих імперських традиціях порадили: “Меняйте Конституцию!”. Справді, є така хороша “болванка”, себто рамочне законодавство, називається конституція УРСР: “Живи, Україно, народна держава, в Радянськім Союзі ти щастя знайшла...”

Микола Томенко виступив з геніальною ідеєю: не повинно бути в Україні державних ЗМІ і таких, що отримують державну допомогу. Відповідно до цієї ідеї в Криму було розгромлено єдину україномовну газету “Кримська світлиця”, що надто вже пнулася зі шкіри в 2004 році, агітуючи за Ющенка, а потім ще кілька місяців абсолютно безкорисливо закликала підтримати народного Президента. Газету закрили, рахунки заарештували, бо “Кримська світлиця” заборгувала пенсійному фонду аж 6000 (шість тисяч) гривень. Суперпатріотичний лідер суперпатріотичної партії “Собор”, колишній сурмач ленінського комсомолу (1-й секретар ЦК ЛКСМУ) Анатолій Матвієнко демонстративно не схотів знайти гроші для “Кримської світлиці”, але віднайшов 3 мільйони гривень для підтримки місцевих російськомовно-проросійських видань. Вони йому вдячні, бо то буде непоганий додаток до того, що вони вже отримують від Російської Федерації. Цікаво, що “Кримську світлицю” не змогли знищити Кучма з Януковичем. Нездари! А от талановиті Томенко й Матвієнко розібрались з цією “націоналістичною” газетою протягом місяця. До речі, Томенко був звільненим секретарем комітету комсомолу Київського університету, де вивчав історію КПРС. “Не расстанусь с комсомолом, буду вечно молодым...” Добре, що комсомольський ватажок організовує культпоходи Кабміну на ковзанку, але ж ми чекали від нього іншого...

Перебуваючи в Севастополі, Віктор Ющенко пообіцяв місцевій публіці, що невдовзі підпише Закон “Про статус міста-героя Севастополя” (він уже проголосований парламентом у першому читанні). За цим законом (його автори — севастопольські діячі, полум’яні прихильники Януковича — Заїчко і Вернидубов), замість глави міської державної адміністрації, котрий призначається Києвом, у місті буде обраний населенням мер. Це було б непогано і навіть демократично, якби в Севастополі не перебувало біля 30 тисяч російських військовослужбовців, не було штабу Чорноморського флоту РФ, потужної інформаційно-пропагандистської інфраструктури Росії, десятків тисяч мешканців, які, крім паспорта з тризубом, мають ще й паспорти з двоголовим птахом, і постійних зазіхань Москви на це українське місто.

Отже, об’єднаними зусиллями ЧФ, ФСБ, СВР, купи місцевих промосковських організацій оберуть такого собі “Мєшкова”, і тоді головний біль не лише Ющенку, Тимошенко, Верховній Раді, а цілій Україні забезпечено... Згадаймо, як у серпні 1994 року депутати Севастопольської міської ради ухвалили рішення про визнання російського статусу міста, а потім про виведення з Севастополя ВМС України. Призначеного главу адміністрації, якщо він стане на шлях антидержавної діяльності, можна звільнити з посади за 5 хвилин, а спробуйте потурити обраного населенням мера... Не може бути ніякого обраного міського голови в Севастополі, допоки там на постійній основі перебуває бодай один іноземний військовий корабель.

Взагалі дії нової влади важко збагнути, важко віднайти в них якусь логіку. Але, судячи з усього, справедливо очікуючи тотального розчарування Майдану, нова влада намагається будь-якою ціною перехопити електорат Януковича, звідси й намагання догоджати його настроям, у тому числі й відверто антидержавним. Очевидно, дехто з оточення Ющенка наївно вважає, що народ Майдану за них усе одно, незалежно від їхніх капостей, проголосує на виборах 2006 року. Мовляв, а куди вони подінуться? “Помаранчеві” чиновники хворіють на синдром надцінності власної пересічної особистості. Лідери розчарованого Майдану знайдуться, а щодо того, що за Ющенка, Порошенка, Зінченка, Кінаха, Томенка голосуватимуть ті, хто виступає за “злиття в екстазі” з Росією, — це вельми сумнівно.

Втративши електорат Майдану, “помаранчева” номенклатура не залучить під свої прапори електорат “дона”, хіба якісь 3—4%. А що залишиться від тих 52%, які вони мали на президентських виборах? Звичайно, можна тішитися високими рейтингами від Центру О.Разумкова, але попереду ще 10 місяців, коли зростатиме невдоволення патріотичної частини українського суспільства суто кучмівським плазуванням нової влади перед Москвою, ЄЕПівською авантюрою, інтригами Порошенка, комсомольсько-демагогічним стилем Томенка і Матвієнка, дрімучим малоросійством на межі холуйства перед московським начальством у виконанні “промислово-підприємницького” Кінаха, некомпетентністю президентської “куми” від культури і туризму, антиармійським пацифізмом міністра оборони Гриценка... Всі ці рейтинги ще кілька разів розвіються як дим. Стратегічна помилка “помаранчевих” вождів — у намаганні привабити ворожий електорат замість того, щоб зберегти свій, виконавши те, що було йому обіцяно...

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 15-06-2005 16:08 |  переглядів