Як українці Молдові шматок Батьківщини віддали, а натомість одержали дулю

ЗІРВАТИ ДЕРЖАВНІ ДОМОВЛЕНОСТІ МОЖЕ ГРОМАДСЬКІСТЬ МОЛДОВИ…

1997 році поблизу прикордонного міста Рені відбулася зустріч прем`єр-міністра України Валерія Пустовойтенка та прем`єр-міністра Молдови Іона Чубука. Тут, стоячи на високому березі Дунаю та вдивляючись в далину, високі чиновники вели переговори про передачу Республіці Молдова частини українського берега Дунаю.

Жителі Ізмаїла і Рені обурилися. Тим більше що Молдова не приховувала своїх намірів побудувати на березі ріки нафтотермінал. Проте населення українських портових міст заспокоїли: в обмін на 400 метрів берега Молдова віддасть Україні ділянку автотраси завдовжки 7,7 кілометра під Паланкою, яка сполучає південне крило Одещини з обласним центром.

Та ба! Паланчани затялися віддавати свої землі. Був створений громадський комітет «Паланка», який влаштовував акції протесту, вимагаючи від свого Президента накласти вето на рішення парламенту про ратифікацію договору щодо нового кордону з Україною.

У лютому 2002 року міністр транспорту Молдови Анатолій Купцов вручив міністрові транспорту України Валерію Пустовойтенку Акт про передачу у власність України автомобільної дороги Одеса — Рені в районі населеного пункту Паланка. Проте там і донині стоять митні та прикордонні пости.

Молдавська сторона не виконала взятих зобов`язань. Україна не просто віддала свою землю — відкрила доступ сусідам до моря, натомість не одержавши нічого. Окрім економічних і екологічних проблем.

* * *

Отже, наші добрі сусіди, не гаючи часу, за допомогою іноземних інвестицій спорудили на дарованій ділянці береги Дунаю нафтотермінал. За нинішньої проектної потужності він здатний приймати близько 2 мільйонів тонн нафтопродуктів на рік. Проте Молдова не має наміру на цьому зупинятися: у Джурджулештах споруджуються вантажний і пасажирський термінали, які мали бути введені в експлуатацію 2008 року.

Зрозуміло, цей проект в південному регіоні Молдови не може обійтися без розвиненої інфраструктури, і 24 травня ц.р. почалося будівництво залізниці Кагул – Джурджулешти. Її довжина – близько 50 км, вартість проекту – 68 мільйонів доларів. Нову залізницю планується здати в експлуатацію до кінця 2008 року.

Міністр транспорту і дорожнього господарства Молдови Василь Урсу в інтерв`ю журналу «Порти України» (№5, 2007 р.) так озвучив наміри своєї країни у справі розвитку шляхів сполучення: «Залізниця Кагул – Джурджулешти сполучить наш порт з усією системою залізниць Молдови. Це дасть можливість доставляти вантажі з порту в усі точки Молдови і навпаки. Нашими планами передбачено також будівництво автомагістралі від найпівнічнішої точки Молдови на кордоні з Україною до порту в Джурджулештах. Ми торік почали реконструкцію дороги, інвестували на ці цілі близько 5 мільйонів євро. Цього року наші інвестиції зростуть в 15 разів. Ми уклали контракти з Європейським інвестиційним банком, Європейським банком реконструкції і розвитку і Світовим банком. Кожний з них надасть нам кредити по 30 мільйонів євро».

«ПІСЛЯ ЗУСИЛЬ МОЛДОВИ УКРАЇНСЬКІ ПОРТИ ВИЗДИХАЮТЬ ОСТАТОЧНО»...

А що ж українське Придунав`я? Як наші державні мужі формують економіку цього стратегічно важливого регіону?

Так, задекларовано намір щодо будівництва автобану Одеса – Рені. 1 серпня цього року Кабінет міністрів оголосив про необхідність побудувати залізницю Ізмаїл – Рені і доручив відповідним відомствам до 2009 року розробити пропозиції. Будівництва автобану не уникнути – це вже об`єктивна необхідність, а от щодо залізниці, яку треба прокладати через геодезично складну місцевість. Ніхто навіть не сумнівається, що після парламентських виборів черговий міністр транспорту сховає це рішення під сукно — за останні п`ять років так було вже три рази!

Сценарій подальших подій «моделює» начальник відділу маркетингу і договірної роботи управління Ренійського морського порту Юрій Пищало:

— Як бачимо, сьогодні Молдова розширює економічний профіль свого порту в Джурджулештах. Якщо раніше йому відводилася роль лише перевалочної бази для імпорту нафтопродуктів, то сьогодні відбувається його розвиток як повноцінного багатофункціонального порту, здатного переробляти основну номенклатуру вантажів, традиційних на Дунаї. Звідси випливає, що в близькому майбутньому Джурджулешти складуть досить серйозну конкуренцію українським дунайським портам, і, перш за все, Ренійському. Будівництво Молдовою залізниці Кагул – Джурджулешти в цьому контексті – послідовний і виправданий з усіх точок зору крок, спрямований на випередження аналогічних амбіцій України, втілених у «напівживому» (на жаль) проекті залізниці Ізмаїл – Рені. Відкриття нової молдавської магістралі настільки посилить транспортні позиції наших сусідів на Нижньому Дунаї, що це може змінити нинішні алгоритми логістики та транспортні схеми. Зокрема, значна частка транзитних вантажопотоків переорієнтовувалася на користь Молдови. Тобто – на втрати Україні. А першим відчує на собі цей удар порт Рені. У першу чергу наш порт втратить експортні молдавські вантажі, які він сьогодні переробляє, — зерно в річному обсязі 300 тисяч тонн і продукція Рибницького металургійного комбінату в обсязі до 30 тисяч тонн. Левову частку вантажів може втратити і Ренійській залізничний вузол – до 5 мільйонів тонн залізорудної сировини (його основними постачальниками є українські гірничозбагачувальні комбінати), яка йде на металургійний комбінат в Галаці (Румунія). Одне словом, після відкриття залізничного сполучення з Джурджулештамі будь-який потяг зможе напряму, оминувши зайві транзитні ділянки, проїхати Молдову від її північних меж до південних – від Буковини до Дунаю. Зрозуміло, чим це обернеться? Нічим іншим, як падінням транзитного потенціалу українського Придунав`я.

ЛАСКАВО ПРОСИМО МОЛДАВСЬКІЙ НАФТІ ДО УКРАЇНСЬКИХ ВОД...

Але реальна загроза економіці Українського Придунав`я – це ще не все. Над краєм нависнув Дамоклів меч екологічних проблем.

Юрій Єхануров за свого перебування прем`єр-міністром України доручив провести експертну оцінку можливого впливу Джурджулештського нафтопорту на довкілля Придунав`я. Щоб Україні не закидали щодо упередженості, здійснення такої експертизи замовили компанії Lamor Corporation Ab (Фінляндія). І ось — експертний висновок від 3 травня 2006 року. Процитуємо: «На вигині річки Дунай при швидкості течії 4,2 м/сек уздовж 600 м території порту Джурджулешти та близькості фарватеру, організувати ефективні заходи щодо локалізації й ліквідації розливу нафти і нафтопродуктів з використанням бонових загорож ПРАКТИЧНО НЕМОЖЛИВО (виділене ред.), використання сорбційних бон нереальне. Протягом кількох хвилин нафтопродукти, що пролилися в порту Джурджулешти, можуть потрапити на ділянку річки вздовж берега України, а з урахуванням вигину українського берега можуть бути викинуті на мілководді цього берега» (тобто саме там, де розташоване місто Рені. – Прим. авт.).

Наведемо кілька цитат з довідки Мінтрансу України: «Причальні споруди терміналу розташовані на вузькому відрізку судноплавного фарватеру, між островом і лівим берегом річки. Ділянка берега, де споруджується Джурджулештський порт, розмивається, а острів нарощується у бік фарватеру. Виконання берегозміцнювальних робіт призведе до ще небезпечнішого звуження фарватеру і прискорення течії, що, своєю чергою, потягне подальше ускладнення умов навігації в цьому районі. Це сприятиме виникненню аварійних ситуацій».

Тим часом з Дунаю п`є воду Ізмаїл. Водозабір робиться в Кілії – для постачання питною водою Кілійського й Татарбунарського районів. Окрім цього, дунайська вода живить цілий комплекс великих прісноводих українських озер – Кагул, Кугурлуй, Ялпуг, Катлабух, Китай, по берегах яких розташовано 27 сіл. Населення використовує воду для зрошування полів і городів, в заплавах випасається худоба. У самих водоймищах підприємства ведуть промисловий лов риби. У дельті Дунаю розташований унікальний біосферний заповідник.

У Болградському, Ренійському, Ізмаїльскому та Кілійському районах дедалі частіше й голосніше чути голоси громадськості, яка має намір захищати майбутнє своїх міст і сіл. Жителі України нагадують про 73-ю статтю Конституції, згідно з якою всі територіальні питання вирішуються виключно через Всеукраїнський референдум, і вважають домовленість 1997 року на рівні прем`єр-міністрів, – неправочинною. Ніхто не давав чиновникам права розбазарювати державні землі.

* * *

Замість післямови.

8 серпня ц.р. Молдова провела перші випробування перевалки нафтопродуктів у Джурджулештському порті. Заповнений водою танкер (вода імітувала вантаж) пришвартувався до причальної лінії і здійснив перекачування вмісту до берегових місткостей.

Прем`єр-міністр Молдови Василь Тарлєв назвав цю подію «одним з найголовніших для Молдови за останній час, оскільки тестування підтвердило, що молдавський порт готовий до прийняття дизельного палива і бензину».

Пан Тарлєв, очевидно, не підозрював, що українські прикордонники спостерігали за випробуваннями. І в біноклі було добре видно, що протягом «репетиції» сталася нештатна ситуація: шланг, що сполучав танкер з причальними спорудами, зірвався, і «навчальний» вантаж почав витікати.

8 серпня це була вода — завтра це буде нафта.

«ЄБРР ДАЄ КРЕДИТИ НЕ НАМ, ТОМУ ЩО ДРУЖИНА ОДНОГО З КЕРІВНИКІВ ЄБРР – РУМУНКА»

УНІАН звернувся по коментар до безпосереднього учасника переговорного процесу, екс-прем`єр-міністра Валерія Пустовойтенка:

Валерій Павлович, в якому році, при якому прем`єрові, була віддав землю України в районі Придунав`я і чи були альтернативні рішення?

Це було не при мені. Ми не підписали договір в 1997-му. Але ми літали з прем`єр-міністром до цього краю. Ми дивилися дорогу, дивилися депо, дорогу в 99 кілометрів, яка проходить територією. Молдавський прем`єр пообіцяв віддати нам ділянку дороги в обмін на частину дунайського берега. Молдова тоді хотіла побудувати порт. А ми пропонували їм використовувати вже існуючий український порт у Рені, щоб вони стали співзасновниками, ми також пропонували віддати їм частину порту в довгострокову оренду. Але вони категорично відмовилися і вирішили будувати порт на своїй території. Це у них успішно виходить.

Чому ЄБРР, МВФ вибрали об`єктом інвестиції Молдову, а не Україну з її готовими портами, розвиненішою інфраструктурою?

Зрозуміло, краще було б працювати в Рені. Довгострокова оренда порту теж добре. Але ж Молдова бореться за незалежність, там є «російський чинник», енергозалежність, Придністров`я з підтримкою Росії. У першого заступника голови ЄБРР — дружина румунка, вона домоглася дуже сильних інвестицій для Румунії, я навіть пам`ятаю нам давали кредити для Укррічфлоту, щоб будувати кораблі. А кораблі зобов`язували будувати в Румунії, начебто тендер виграли. Румунія ж завжди підтримувала незалежність Молдови, і розуміла необхідність її енергетичної свободи від Росії. Румунія навіть вдалася до допомоги МВФ, ЄБРР, щоб вони підтримували Молдову в їх намірі мати свій порт і нафтормінал. І тоді їм дали дуже пристойний кредит.

І продовжують давати. Кажуть, ЄБРР має частку чи то в терміналі, чи то в будівництві порту в Молдові?

Цілком можливо. Після мене змінилося сім прем`єрів, і ніхто не зайнявся серйозно питанням виконання домовленостей Молдови. Адже йде драчка за владу. Хто думає про господарство країни?

Денонсувати договір з Молдовою неможливо, а ось зобов`язати її виконати свої зобов`язання можна. У нас є маса важелів. Ми постачаємо туди вугілля і електроенергію. Стратегічних і чутливих для економіки Молодови товарів, які йдуть через нас, – удосталь. Прикрийте на два дні кордон і все пропаде. Була б політична воля, а ми все граємося. Хто нам що доброго подарував: завод, фабрику?.. Дулю. Ми нічого не маємо, ми тільки віддаємо. То Казахстану, то Росії, то тепер ось Молдові.

***

УНІАН зробив офіційний запит до Міністерства закордонних справ з проханням прокоментувати ситуацію та розповісти, що зробило зовнішньополітичне відомство та його керівництво для того, щоб зобов`язати Молдову виконати свої зобов`язання. Відповідь МЗС, підписану спікером відомства Андрієм Дещицею, ми публікуємо із скороченнями.

"За наслідками україно-молдавських переговорів з питань кордону, а також роботи Спільної україно-молдавської комісії з делімітації кордону в період 1995—1999 років, відбулося уточнення і встановлення лінії проходження міждержавної кордону між Україною і Республікою Молдова на основі взаємних поступок і компромісів на її проблемних місцях, де позиції сторін відрізнялися. Зокрема, це стосується і лінії делімітації кордону в районі молдавських населених пунктів Джуржулешти і Паланка.

Свої зобов`язання Україна виконала повністю.

Зобов`язання ж молдавської сторони щодо передачі у власність Україні ділянки автомобільної дороги Одеса – Рені (7,8 км) і земельної ділянки, по якій вона проходить, у повному обсязі не виконані, незважаючи на підписаний 18.08.1999 р. додатковий протокол за договором ... Таким чином, питання залишається невирішеним.

Передача землі під ділянкою дорогі Одесса-Рені в районі н.п. Паланка залишається однією з ключових проблемних питань україно-молдавських відносин і постійно порушується на переговорах на вищому рівні.

Антоніна Бондарєва, Лана Самохвалова

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 25-09-2007 10:26 |  переглядів